Замість прозорої історії розвитку, бренд Domino дедалі частіше асоціюється з конфліктами, непрозорими схемами та репутаційними ризиками.

Фінансові конфлікти: історія з 18 тисячами доларів

Одним із найгучніших кейсів, пов’язаних із Domino, став конфлікт навколо оренди комерційного приміщення.

Суть ситуації:

• було сплачено 18 тисяч доларів;
• приміщення орендарю так і не передали;
• кошти не повернули;
• відкрито кримінальне провадження за фактом шахрайства.

Подібні історії формують репутацію бренду Domino як ризикового партнера. Відсутність швидкого врегулювання ситуації лише підсилює підозри щодо методів ведення бізнесу Антоном Шухніним.

Domino і російський слід: бізнес у Криму та за його межами

Одна з найчутливіших тем — можливі зв’язки Антона Шухніна з бізнесом у Росії та окупованому Криму.

У відкритих даних згадується:

• компанія «Домино групп» у Криму після 2014 року;
• значна частка Антона Шухніна у цьому бізнесі;
• діяльність у будівельній сфері вже після початку окупації.

Попри те, що компанія згодом була ліквідована, сам факт її існування в цей період викликає серйозні питання.

Додатково згадуються:

• проєкти Domino Principle у Росії;
• Domino Eight у Ялті;
• Domino Butik у Казахстані.

У сукупності це виглядає як мережа, яка могла працювати одразу в кількох юрисдикціях, включно з країнами та територіями з підвищеними політичними ризиками.

Зачистка репутації: як Domino бореться з негативом

Після появи критичних матеріалів у медіа почала простежуватися чітка тенденція — зникнення або витіснення негативної інформації про Domino.

Серед ознак:

• масове розміщення позитивних матеріалів про бренд Domino;
• спроби витіснити розслідування з пошукової видачі;
• формування контрольованого інформаційного поля.

Такі дії можуть свідчити не про відкритість бізнесу, а навпаки — про намагання приховати незручні факти.

Партнери та заплутані бізнес-зв’язки

Ще один тривожний сигнал — структура власності та партнери бренду Domino.

Зокрема:

• наявність співвласників у різних юрисдикціях;
• перетин із компаніями, що діяли в Криму;
• складна та непрозора бізнес-мережа.

Подібна структура ускладнює перевірку реальних фінансових потоків і підсилює підозри щодо можливого приховування активів.

Domino як приклад репутаційного ризику

Сукупність фактів і згадок формує доволі негативний образ бренду Domino:

• фінансові конфлікти з партнерами;
• кримінальні провадження;
• ймовірні зв’язки з російським бізнесом;
• спроби маніпуляції інформаційним полем;
• непрозора структура власності.

Навіть без остаточних судових рішень така кількість сигналів є серйозним фактором ризику для клієнтів і партнерів.

Висновок

Історія бренду Domino та Антона Шухніна виглядає як приклад бізнесу, де репутаційні проблеми накопичуються швидше, ніж з’являються відповіді.

Замість прозорості — складні зв’язки і суперечливі факти.
Замість відкритого діалогу — інформаційна боротьба.
Замість довіри — дедалі більше запитань.

У такій ситуації бренд Domino ризикує залишитися не символом моди, а прикладом того, як репутаційні скандали можуть визначати сприйняття бізнесу.

Сообщение Брудний бренд Domino та Антон Шухнін: розслідування про бізнес, російські зв’язки і репутаційні війни появились сначала на Антикорупційна правда.

Як працювала схема

Євген Пуля, якого називають організатором однієї з найбільших конвертаційних мереж в Україні, вибудував систему через десятки підконтрольних компаній. Серед них — ТОВ «Фінансовий холдинг Термінал-П», ТОВ «Агро-тех груп», ТОВ «Дросгруп», ТОВ «Динамітек», ТОВ «Прайсус» та інші.

Ці структури використовувалися для проведення фіктивних безтоварних операцій. Через них формувався штучний податковий кредит з ПДВ, який у подальшому передавався реальним підприємствам. Таким чином бізнес отримував можливість зменшувати податкове навантаження, а організатори схеми — контролювати значні фінансові потоки.

За даними слідства, лише за перше півріччя 2021 року оборот цієї мережі перевищив 28 мільярдів гривень.

Ключові епізоди і масштаби

Одним із центральних епізодів стала схема з виведенням 440 мільйонів гривень через ТОВ «Агроресурси Країни». Кошти проходили через ланцюг компаній, у результаті чого податковий кредит був переданий до ТОВ «Анвітрейд».

У цій операції сума сформованого ПДВ перевищила 58 мільйонів гривень. Такі транзакції свідчать про масштабність і системність використаних механізмів.

Правоохоронці розглядають цю діяльність як частину більшої схеми ухилення від сплати податків і легалізації доходів.

Реакція правоохоронців

За фактами можливих порушень поліція Полтавської області відкрила кримінальне провадження №12025170000000709 за статтею 364 Кримінального кодексу України.

Слідство має встановити всі обставини функціонування мережі, її учасників та кінцевих вигодоотримувачів.

Висновок

Історія Євгена Пулі демонструє масштаби тіньових фінансових схем, які можуть діяти роками через складні мережі компаній.

Ключовим залишається питання ефективності розслідування та притягнення до відповідальності всіх учасників схеми.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Євген Пуля і 28 млрд у тіні: як працювала схема конвертаційного центру появились сначала на Антикорупційна правда.

Прославився Злочевський не тільки цим, а ще й одним з найбільших задокументованих хабарів в історії країни — у червні 2020 року він намагався передати 6 млн доларів керівникам НАБУ та САП за закриття кримінального провадження по факту заволодіння та легалізації грошей стабілізаційного кредиту НБУ, виданого підконтрольному Сергію Курченку «Реал Банку».

Але все це майже жодним чином не вплинуло на успіх нафтогазового бізнесу Злочевського — по сьогоднішній день член уряду зрадника Азарова заробляє сотні мільйонів гривень на видобутку українських газу та нафти. І тільки нарощує об’єми. Для нього змінилось лише одне — бізнес довелось переписати на доньок, пише Блекбокс.

Як Микола Злочевський з військового радіоінженера став «газовим королем»

Шлях Миколи Злочевського до вершини газовидобувного бізнесу України — це підручниковий приклад того, як правильні знайомства та вчасно зайняті державні крісла можуть бути вдало монетизовані в бізнес-імперію, що приносить шалені гроші.

Починав Злочевський без жодного відношення до газу — як військовий радіоінженер. У 1983 році він пішов служити до Збройних сил, у 1988-му закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище. Армія, технічна освіта, нічого особливого. Але після розпаду Радянського Союзу, як і тисячі інших офіцерів, він опинився перед вибором — і обрав бізнес.

У 1990-х роках Злочевський уже крутився в структурах, пов’язаних із паливно-енергетичним сектором. Обіймав посади заступника директора та віце-президента компанії «Інфокс», а наприкінці десятиліття очолив правління ЗАТ «Укрнафтосервіс». Паралельно він увійшов до Координаційної ради підприємців при президентові Кучмі. Тобто в потрібних кабінетах його вже знали і до потрібних столів вже пускали.

Справжній злет розпочався у 2002 році, коли Злочевський став народним депутатом від СДПУ(о) Віктора Медведчука, а потім очолив Державний комітет природних ресурсів України. Це той самий орган, який видавав спеціальні дозволи на користування надрами. Саме в той час почало формуватись те, що згодом стане групою Burisma Holdings — конгломератом газовидобувних компаній, які консолідували ліцензії на видобуток газу по всій Україні.

У 2006 році Злочевський повернувся до парламенту, цього разу обравшись від Партії регіонів та обравши членство в профільних комітетах з питань паливно-енергетичного комплексу та бюджету. Це, вірогідно, також допомогло зростанню Burisma — на це час холдинг переоформлено через кіпрські та інші офшорні структури — так, щоб реального власника знайти було якомога складніше, а фінансові потоки рухались без зайвих питань з боку українських регуляторів.

Тож, до початку 2010-х років Burisma перетворилась на одного з найбільших приватних видобувачів природного газу в Україні. А у червні 2010 року, після того, як президентом України став Віктор Янукович, Злочевський був призначений міністром екології та природних ресурсів, за рахунок чого отримав новий прямий доступ до механізму видачі ліцензій — тепер уже на міністерському рівні. Провадження, які згодом відкрили проти нього правоохоронці, стосуються саме цього періоду: 2010–2012 років, коли під час перебування на посаді міністра структури, підконтрольні Мінекології, видали компаніям Burisma щонайменше 38 спецдозволів на видобуток газу.

Схема, яку Злочевський вибудовував роками, була проста і ефективна: спочатку ти контролюєш орган, що роздає дозволи, потім ти отримуєш дозволи, потім ти добудовуєш холдинг і ховаєш його за кіпрськими офшорами. І все це — поки ти офіційно служиш державі та використовуєш свою посаду для свого збагачення.

Як члени родини Злочевського збагатились на видобутку українських надр

Ну, а наскільки ефективною виявилась ця схема, можна оцінити хоча б за тим, як людина може запросто викинути 6 млн доларів на хабар антикорупційним органам. Але також і по матеріальному становищу членів родини Злочевського. Дружина, доньки, зяті, брат — кожен отримав свій шматок від газового пирога. І те, що їхні статки — результат збагачення за рахунок українських копалин, підтверджує те, що їхнє матеріальне положення значно перевищує їхні офіційні доходи.

Так, дружина колишнього міністра Наталія Злочевська крім квартири площею 67,6  квадратних метрів на вулиці Білоруській в Києві, де вона прописана, має ще у власності будинок в Обухівському районі та особняк площею 922 квадратних метри в селі Іванковичі Васильківського району. Пересувається Наталія одразу трьома автомобілями: Land Rover Range Rover Autobiography, Mercedes-Benz GLE 400 та Mercedes-Benz G 63 AMG. Примітно, що два останніх зареєстровані в 2020 році — якраз у той рік, коли її чоловік намагався передати шестимільйонний хабар НАБУ та САП.

Брат Злочевського Владислав, згідно його декларацій, служив у поліції — спочатку як головний інспектор Департаменту поліції охорони, потім як заступник начальника відділу у структурі Національної поліції до грудня 2019 року. Корпоративних прав офіційно не має. Зате має у власності квартиру площею майже 197 квадратних метрів на Оболонській Набережній в Києві, куплений у 2024 році поруч гараж  на проспекті Івасюка 2Ж, будинок площею 244 квадратних метрів в київському садовому товаристві «Арсеналець», і ще дві земельні ділянки в столиці. Поліцейська зарплата та такий набір нерухомості у Києві — математика, яка не сходиться навіть приблизно.

Катерина Самарська, дружина брата Миколи Злочевського, також не має жодних корпоративних прав у бізнесі, хоча бізнес таки має. Судячи з її сторінки в Instagram, вона є засновницею магазину жіночого одягу @s.kay_samarskayakatya, проте ані ФОП, ані зареєстрованого за нею ТОВ немає. Катерина є власницею BMW X6 2015 року випуску та одразу трьох квартир в Києві: 114,9 квадратних метрів на Дніпровській Набережній 14, 64,3 квадрати на Трускавецький, 8, та ще 71,8 квадратних метрів на тій же Дніпровській Набережній, тільки в будинку №20-А.

Буквально «смітить грошима» син Владислава Злочевського від поперечного шлюбу — 25-річний Микола Злочевський. Хоча формально він не має ні нерухомості, ні корпоративних прав, у соцмережах веде себе як людина, якій гроші буквально нема куди подіти: розкидає купюри з балкону «заради веселощів», хизується дорогими вечірками і демонстративно культивує образ людини, яка «любить смітити грошима». Характерний портрет так званої золотої молоді, яка успадкувала не цінності, а звички.

Як ми вже згадували вище, Микола Злочевський має двох доньок. Перша його донька, 34-річна Каріна, є власницею одразу двох апартаментів в елітному ЖК «W Residences Dubai — The Palm» на березі Перської затоки на самій Palm Jumeirah у Дубаї загальною площею 1700 квадратних метрів. Ці апартаменти у 2019 році придбав сам Микола Злочевський за приблизно 11 млн доларів США, а пізніше просто переоформив на свою доньку.

У липні 2017 року Каріна Злочевська вийшла заміж за такого собі Андрія Кучкова, який до одруження був зареєстрований як звичайний ФОП у сфері ресторанного бізнесу. Але вже менш ніж через пів року після весілля він раптово став засновником та бенефіціаром ТОВ «Укр Газ Ресурс» — компанії з ліцензіями на постачання природного газу та електроенергії. Такий от подарунок від тестя на весілля. З 2020 по 2024 рік доходи цієї компанії перевищили 27,6 мільярда гривень, і лише продовжують набирати оберти: за прогнозом за 2025 рік компанія отримає рекордні для себе ще 8,9 мільярда грн.

За даними «Наших грошей», у 2021 році компанія Кучкова очолювала рейтинг найбільших постачальників електроенергії в Україні за державними контрактами. При цьому «Укр Газ Ресурс» неодноразово отримував застереження від регуляторів, у 2023 році потрапив до чорного списку Антимонопольного комітету, а в 2024-му НКРЕКП зафіксувала системні порушення ліцензійних умов і штрафувала компанію на 226 тисяч гривень. Тим не менш, їздить зять Злочевського на Land Rover Range Rover Sport та Mercedes-Benz G 63 AMG.

Друга донька екс-міністра, 26-річна Анна навчалась у King’s College London — одному з найпрестижніших університетів Великої Британії, де вартість навчання та проживання обчислюється десятками тисяч фунтів стерлінгів на рік. Її чоловік Антон Фісталь — онук відомого донецького хірурга Еміля Фісталя, що у 2018 році  отримав звання «Герой праці ДНР», та племінник Германа Фісталя, якого нещодавно затримало НАБУ за підозрою в керівництві злочинною організацією, що наживалась на закупівлях медичного обладнання для онкохворих, зокрема мова йде про розкрадання 231 млн грн під час закупівель для Національного інституту раку.

Весілля Анни Злочевської з Антоном Фісталем — окрема історія про «розкіш на межі розорення». Його зіграли влітку 2025 року, святкування тривало три дні в у середньовічному замку Castel Falfi в італійській Тоскані, куди запросили приблизно 150 VIP-гостей. «Гостям організували чартерні перельоти, а довкола території працювала чисельна приватна охорона», — розповідав у своєму Facebook журналіст Михайло Ткач.

Обидві родини — Злочевські та Фісталь, що поріднились влітку минулого року, вже тривалий час живуть на Кіпрі, тож, можна собі уявити, що мають там нерухомість, і, зрозуміло, навряд чи мова йде про якесь скромне житло. Тим часом, заробляти на безбідне закордонне життя Злочевські продовжують в Україні — за рахунок колись вміло виданих Миколою Злочевським ліцензій та спецдозволів на видобуток українського природного газу десяткам своїх компаній.

Скільки заробляє газовидобувний бізнес, яким володіють доньки Миколи Злочевського 

Тож, після невдалої спроби підкупити НАБУ та САП за 6 млн доларів, Микола Злочевський зробив те, що в Україні давно стало корупційною класикою: переписав бізнес на дітей. Тож Каріна та Анна Злочевські стали власницями однієї з найбільших приватних газовидобувних груп країни. Ними вони залишаються і сьогодні.

Через кіпрську компанію Diloretio Holdings LTD доньки отримали контроль над тринадцятьма українськими підприємствами. Назви цих компаній нічого не скажуть пересічному читачеві — «Еско-Північ», «Куб-Газ», «Парі», «Перша українська нафтогазова компанія», «Системойлінженерінг», «Надрагаз», «Алдеа-Україна» та інші — але разом вони утворюють газовий холдинг, що буквально викачує з українських надр мільярди гривень щороку.

Флагман групи — ТОВ «Еско-Північ» — заснована ще в 2000 році особисто Миколою Злочевським. Компанія має 13 чинних ліцензій на розробку родовищ по всій Україні. З 2020 по 2024 рік її оборот перевищив 45 мільярдів гривень, а чистий прибуток за цей самий період — понад 7,36 мільярда грн. Якщо прогноз на 2025 рік справдиться, загальний оборот компанії лише за шість років сягне майже 69 мільярдів гривень. Для порівняння: оборот 2020 року вже до 2025-го виросте майже у вісім разів.

При цьому жодних державних тендерів, жодної публічності — просто тихе та дуже прибуткове видобування українського газу. За останніми даними ExPro Gas&Oil Monthly, ТОВ «ЕСКО-Північ» у вересні 2025 року видобула майже 62 млн кубометрів природного газу, що на 40% більше, ніж у вересні 2024 року.

ТОВ «Системойлінженерінг» — ще одна компанія, передана доньками через ту саму кіпрську структуру. З 2020 по 2024 рік — понад 6,37 мільярда гривень обороту, чистий прибуток перевищив 1,46 мільярда грн. Рентабельність близько 23% — вражаючий показник навіть за галузевими стандартами.

Але ця компанія відзначилась не лише видобутком газу. У жовтні 2022 року, в розпал повномасштабної війни, вона виграла аукціон Фонду гарантування вкладів із продажу головного офісу банку «Аркада» в центрі Києва — за 351 мільйон гривень при стартовій ціні майже в мільярд. Тобто знакову будівлю в столиці придбали майже втричі дешевше від оціночної вартості. Після підписання договору право власності було оперативно переоформлене на іншу компанію — «Пульс 2020», яку пов’язують з оточенням Злочевського.

Однак, далеко не всі фірми Злочевських демонструють такі гарні цифри рентабельності. Частина з них при мільйонних доходах звітують навіть зі збитками. Наприклад, ТОВ «Геоюніт»: при обороті у майже 700 мільйонів гривень за п’ять років ця компанія задекларувала лише 33 мільйони чистого прибутку — менше п’яти відсотків. Чотири роки поспіль компанія показувала або збитки, або копійчаний прибуток. Зате 2024 рік раптово став «зірковим»: рентабельність підскочила до 31%.

Така «випадкова» трансформація зі збиткового підприємства в надприбуткове — це не економічне диво. Це класична схема мінімізації податків через штучне завищення витрат з подальшим «виведенням» прибутку в потрібний момент. Аналогічна картина — у ТОВ «Нафтогазопромислова геологія» та ліквідованому вже ТОВ «Ріно Сервісес», яке перед ліквідацією у липні 2025 року встигло показати оборот майже 181 мільйон гривень при чистому прибутку в 700 тисяч, тобто з показником рентабельності у 0,39%.

Декілька компаній Злочевських стабільно беруть участь у державних тендерах та, відповідно, перемагають в них, отримуючи мільйони прибутків з державного бюджету. ТОВ «Геоюніт» за 2025 рік заробило більше 36,8 млн грн, ТОВ «Ріно Сервісес» з 2021 по 2024 роки на тендерах «Укрнафти» та «Укргазвидобування» заробило понад 28 млн грн. Але найбільше на бюджетних грошах збагатилось засноване Миколою Злочевським ТОВ «Інфокс», яке у 2003 році отримало в оренду на 49 років цілісний майновий комплекс комунального підприємства «Одесводоканал», що дозволило йому фактично взяти під контроль систему водопостачання Одеси — ця компанія з 2020 року отримала понад 125 млн грн від державних органів та установ.

Тож, бізнес колишнього «регіонала» Миколи Злочевського не тільки залишився недоторканим, але й процвітає та продовжує активно розширюватись. У жовтні 2025 року Каріна та Анна Злочевські через кіпрську компанію Diloretio Holdings LTD стали власницями ТОВ «Сторенс», що має спецдозвіл на видобуток газу на Старобогородчанському родовищі в Івано-Франківській області. Через місяць  після цього компанія звернулася до Державної служби геології та надр України із заявами про набуття контролю над трьома ділянками надр у Волинській та Луганській областях, що голова служби Олег Гоцинець оперативно погодив своїм наказом 5 листопада 2025 року. Примітно, що два з трьох отриманих сестрами Злочевськими під контроль родовищ — Вергунське та Крутогорівське — розташовані в Луганській області, тобто на окупованій росіянами території. Цікаво,  навіщо це їм.

Але розширюється і інша компанія доньок міністра-«регіонала». Вже згадане вище ТОВ «Геоюніт» у травні 2025 року розпочало геофізичні дослідження на півдні Харківської області — на території Валківської громади — з метою подальшого видобутку нафти й газу.

Тож, загальний оборот нафтогазових компаній групи Злочевських лише з 2020 по 2024 рік перевищив 55 мільярдів гривень! Сукупний чистий прибуток — близько 9,38 мільярда. І це лише офіційні, задекларовані цифри — ті, які компанії не змогли або не встигли «просадити» бухгалтерськими маніпуляціями. Що ж, непогано годує український газ членів команди Віктора Януковича. На п’ятому році повномасштабного вторгнення.

Як Микола Злочевський ухилився від кримінальної відповідальності за найбільший хабар в історії країни 

Тож, як так вийшло, що через майже 6 років після скандального та гучного викриття спроби підкупу керівництва НАБУ та САП Микола Злочевський залишається на свободі, а його бізнес-імперія лише розширюється?

Спочатку все виглядало дійсно серйозно. У березні 2022 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт — Злочевського обвинуватили за статтею про давання хабара, яка передбачає покарання від п’яти до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Саме те, чого і заслуговує людина, що намагалась купити закриття кримінальної справи за шість мільйонів доларів.

Але рівно через рік, у березні 2023 року, до суду раптово надійшов інший обвинувальний акт — зі зміненим обвинуваченням. Статтю про хабар тихо замінили на статтю про «зловживання впливом». Різниця між цими двома статтями принципова. Покарання за дачу хабара — до десяти років позбавлення волі, а за зловживання впливом карають же лише штрафом або позбавленням волі до двох років.

В новому обвинувальному акті була описана легенда про те, що нібито Микола Злочевський, передаючи 6 млн доларів посередникам, не знав, кому саме ці посередники, що пообіцяли «допомогти» з закриттям кримінального провадження, віддадуть їх. Як йшлося в новому обвинуваченні, дехто Олена Мазурова повідомила лочевському, що в неї є знайомі, які можуть вплинути на посадових осіб НАБУ та САП, на що екс-міністр погодився та дав їй «добро».

«12 червня 2020 року в Києві Мазурова, Кіча та ще один учасник зустрілися з Романом Харченком у приміщенні ГУ ДПС у м. Києві. Під час подій того дня було передано 5 мільйонів доларів для подальшої передачі «за вплив», ще 1 мільйон залишився у посередників. Йшлося про постанову заступника Генерального прокурора – керівника САП Назара Холодницького про закриття справи», — йдеться в судових матеріалах.

Тож, таким чином, Злочевський заявив, що він вважав, що гроші передаються  якійсь третій особі для впливу на уповноважених осіб, і начебто не знав , кому саме. Як результат прокуратура та суд «повірили» в таку версію і перекваліфікували справу з «дачі хабара» на «зловживання впливом». Легко ж повірити, що людина, яка збудувала мільярдний газовий холдинг, десятиліттями поєднувала державні посади з приватним бізнесом і без вагань виділила шість мільйонів доларів на вирішення своєї проблеми — раптом виявився настільки наївним і неуважним, що навіть не поцікавився, кому саме підуть його гроші і яким чином буде закрита справа. Просто дав людині мільйони доларів і відвернувся. Нічого не знав, ні про що не питав.

Тим не менш, швиденько, через три місяці, у липні 2023 року до суду надійшла угода про визнання винуватості Злочевського. Звісно, в зловживанні впливом, за що йому світить лише штраф, екс-міністр щиро зізнався. І вже 1 серпня 2023 року Вищий антикорупційний суд затвердив вирок: штраф у розмірі 68 тисяч гривень та спеціальна конфіскація переданих коштів.

68 тисяч гривень. Це менше двох тисяч доларів. За спробу передати шість мільйонів доларів.Тобто людина, яка організувала найбільший хабар в історії країни, заплатила штраф, порівняний із місячною зарплатою київського менеджера середньої ланки, — і продовжила своє комфортне життя в Європі. Без ув’язнення. Без екстрадиції. Без реальних наслідків.

Характерно, але справу, яку Злочевський хотів закрити за допомогою підкупу, в результаті-таки теж закрили. Ще у 2013 році Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження, яке з часом переросло в підозру Злочевському у відмиванні коштів та заволодінні державними грошима в особливо великих розмірах. Схема, яку розслідували слідчі, була класичною для того середовища: пов’язаний із групою Злочевського «Реал Банк» отримав від Національного банку України стабілізаційний кредит — державні гроші, призначені для порятунку банку від банкрутства. Частину цих коштів, за версією слідства, вивели через підконтрольні структури, а потім відмили через ланцюжок фінансових операцій. Сума збитків — близько 787 мільйонів гривень, що на момент 2014 року становило від 60 до 70 мільйонів доларів.

У 2019 році Злочевському офіційно повідомили про підозру. Потім (ти диви!) змінили її формулювання. Потім справу виділили в окреме провадження. Стандартна бюрократична карусель, яка в українському судочинстві нерідко є не рухом до вироку, а рухом до тихого закриття.

І справді — у жовтні 2020 року, якраз після скандалу з шестимільйонним хабарем, Печерський районний суд Києва зобов’язав Генерального прокурора вжити заходів щодо закриття провадження. Того самого провадження, за закриття якого, власне, і намагались передати ті самі шість мільйонів доларів готівкою. Збіг у часі — разючий.

Слідчі, щоправда, не поспішали виконувати судову ухвалу одразу. Матеріали ще раз перепакували в нове окреме провадження, але фінал був передбачуваним. У березні 2023 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури закрив справу. Офіційне формулювання — «невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості у суді й вичерпання можливостей їх отримання». Або ще простіше: у матеріалах справи, за словами прокурора, не знайшлось «жодних доказів» участі Злочевського у злочинах та його «обізнаності» з тим, що гроші були злочинного походження. Знову «я нічого не знав» виявилось таким переконливим.

Десять років розслідування. Підозра у відмиванні майже мільярда гривень державних коштів. Спроба передати шестимільйонний хабар за закриття цієї самої справи. І фінал — закриття провадження через «відсутність доказів» з одночасним скасуванням розшуку. Саме так в Україні завершуються справи щодо людей, що мають мільярди гривень, ресурси, зв’язки і достатньо терпіння почекати потрібного моменту. Таких в Україні рідко саджають.

Сообщение Микола Злочевський: корупціонер втік з України, але продовжує викачувати її надра появились сначала на Антикорупційна правда.

Під час розгляду запобіжного заходу Герман Галущенко спокійно заявив, що сама по собі підозра не є чимось критичним. У цих словах є певна логіка. Українська практика показує, що навіть резонансні корупційні справи можуть роками залишатися у судах без остаточного вироку, пише ЕП.

Чому підозра не означає швидкого покарання

Український досвід доводить, що масштабні корупційні справи часто розглядаються роками. Показовим є приклад колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого обвинувачували у незаконному наданні розстрочок податкових платежів компаніям, пов’язаним із так званою «газовою схемою».

Збитки держави у цій справі оцінювалися майже у 3 мільярди гривень. Проте за майже десять років справа так і не завершилася остаточним рішенням. Якщо апеляційний розгляд не буде завершений найближчим часом, існує ризик, що обвинувачений взагалі уникне відповідальності через сплив процесуальних строків.

Чому корупційні активи залишаються у власників

Поки судові процеси тривають роками, фігуранти справ продовжують користуватися своїми активами. Саме ці кошти дозволяють їм фінансувати дорогих адвокатів, оплачувати судові витрати та підтримувати звичний рівень життя.

Такі активи часто включають нерухомість, дорогі автомобілі, рахунки за кордоном та інші фінансові інструменти. Вони забезпечують можливість вести розкішний спосіб життя, навчати дітей у престижних навчальних закладах за кордоном і водночас затягувати судові процеси.

За останні два десятиліття Україна фактично здійснила лише один великий випадок повернення корупційних активів із-за кордону. Саме тому підозра або навіть арешт не гарантують реального повернення коштів державі.

Що відомо про гроші у справі «Мідас»

За інформацією НАБУ, всі фінансові операції у межах схеми фіксувалися у так званій «чорній бухгалтерії» під назвою «Комплекс». У період з 2021 по 2025 роки через неї пройшло понад 112 мільйонів доларів.

За версією слідства, на користь Германа Галущенка було легалізовано понад 12,9 мільйона доларів через криптовалюту, готівку та рахунки у швейцарських банках. Олексій Чернишов, за даними слідства, отримав понад 1,2 мільйона доларів та близько 100 тисяч євро готівкою.

Це лише частина загального обсягу коштів. За оцінками слідства, ці суми становлять менше ніж 15 відсотків від усіх грошей, які могли пройти через схему.

Серед інших фігурантів справи називають бізнесменів Тимура Міндіча, Олександра Цукермана та Ігоря Фурсенка. Частина їхнього майна вже перебуває під арештом. Зокрема, арешт накладено на кілька квартир у Києві та Дніпрі, а під час обшуків вилучено понад мільйон доларів і євро готівкою.

Чому повернути гроші з офшорів дуже складно

Значна частина коштів у справі «Мідас» була виведена за кордон через офшорні структури. Для цього використовувалися компанії та фонди, зареєстровані в юрисдикціях із низьким рівнем прозорості.

Серед таких юрисдикцій називають Маршаллові Острови, острів Ангілья та Сент-Кітс і Невіс. У цих країнах корпоративна інформація часто є закритою, що суттєво ускладнює встановлення реальних власників активів.

У деяких випадках власниками компаній формально виступали родичі фігурантів справи, що дозволяло додатково ускладнювати процедури повернення коштів.

Роль США та Швейцарії

Частина коштів могла проходити через доларові розрахунки, що означає можливий зв’язок із фінансовою системою США. Американські правоохоронні органи мають потужні механізми боротьби з відмиванням грошей і можуть розслідувати такі справи навіть за межами своєї юрисдикції.

Водночас важливу роль може відіграти і Швейцарія, де частина коштів, за даними слідства, зберігалася на банківських рахунках. Швейцарія вважається одним із світових лідерів у сфері повернення незаконних активів.

Станом на 2026 рік ця країна повернула різним державам понад 2 мільярди доларів корупційних коштів.

Чому активи не можуть конфіскувати одразу

Українське законодавство фактично не дозволяє конфіскувати активи до винесення остаточного вироку у кримінальній справі. Через це майно фігурантів часто залишається лише під арештом протягом багатьох років.

Існує механізм цивільної конфіскації необґрунтованих активів, але він поширюється лише на обмежене коло посадовців. Багато учасників справи «Мідас» формально не підпадають під ці правила.

Що може змінити ситуацію

У багатьох країнах Європи та у США вже застосовується механізм конфіскації активів без остаточного вироку суду. Це дозволяє запобігти ситуації, коли гроші зникають ще до завершення судових процесів.

В Україні подібні механізми частково існують, наприклад санкційна конфіскація активів через Вищий антикорупційний суд. Проте вона застосовується переважно до осіб, пов’язаних із підтримкою агресії проти України.

У випадку справи «Мідас» цей механізм поки що не працює.

Справа «Мідас» як тест для держави

Сьогодні справа «Мідас» стала тестом для української антикорупційної системи. Йдеться не лише про оголошення підозр чи затримання окремих фігурантів.

Головне питання полягає в тому, чи зможе держава повернути сотні мільйонів доларів, які могли бути виведені через складні міжнародні фінансові схеми.

Якщо цього не станеться, справа ризикує перетворитися на ще одну довгу судову історію без реального фінансового результату для держави.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Справа «Мідас» Чернишова і Галущенка: чи зможе Україна повернути понад 112 мільйонів доларів появились сначала на Антикорупційна правда.

Ракул фігурує одразу у трьох кримінальних провадженнях, зокрема у справі №12021000000000510 за обвинуваченням за ч. 4 ст. 368 ККУ (одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі) та ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 368 ККУ (закінчений замах на отримання хабара).

Ключова справа — хабар у $1 млн, у якій Ракула судять разом із колишнім детективом НАБУ Романом Ковтуном. За версією слідства, Ракул — уже на посаді начальника управління капітального будівництва — разом із Ковтуном вимагав гроші у компанії «Мазаль Інвест» за перемогу в конкурсі на будівництво житла для військовослужбовців в Одесі. Спроба оскаржити підозру в Приморському районному суді успіху не мала.

Ще одна кримінальна історія тягнеться з 2019 року, коли Ракул, працюючи начальником юридичного відділу держпідприємства «Укрспецконверсія», очолював ліквідаційну комісію Одеського заводу будівельних матеріалів, що перебував у підпорядкуванні Міноборони.

За даними слідства, в ролі ліквідатора Ракул організував отримання кредиту на 20 млн грн від ТОВ «СК “Інтехбуд”», зареєстрованого на мешканку тимчасово окупованої території так званої «ЛНР». Кредит було взято під заставу нерухомості державного заводу, хоча компанія-кредитор не мала права здійснювати кредитну діяльність через відсутність відповідного КВЕД.

Далі — класична схема. Без жодних конкурсів Ракул уклав договори на постачання щебеню, піску та цементу з фірмами «Вінтер Ленд» і «Ренус Трейд», засновниками яких також є мешканці непідконтрольних районів Луганщини. Матеріали на підприємство так і не надійшли, постачальники швидко пішли в процедуру банкрутства, а нерухомість заводу фактично опинилася під кредитною заставою.

Більше того, кошти кредиту, перераховані на рахунок держпідприємства, не були задекларовані, через що державний бюджет недоотримав 3,3 млн грн податків. Таким чином, Ракулу інкримінують ще й умисне ухилення від сплати податків.

У травні 2024 року справу про хабар у $1 млн передали до Вищого антикорупційного суду, який ухвалив рішення зупинити судове провадження.

Формальною підставою стала військова служба. Ракул заявив, що з березня 2022 року проходить службу за мобілізацією. З листопада 2023-го він нібито обіймає посаду командира евакуаційного взводу евакуаційної роти в одній із військових частин. Суд отримав листи від Командування Сухопутних військ ЗСУ та командира частини з підтвердженням, що підрозділ виконує бойові завдання, а сам Ракул «не має можливості» брати участь у засіданнях.

У результаті — суд зупинений, відповідальність відкладена, а обвинувачений у мільйонному хабарі чиновник продовжує значитися керівником державної установи Міноборони.

Фактично ми маємо ситуацію, коли мобілізація перетворюється на універсальний імунітет від правосуддя, а система капітального будівництва в оборонному відомстві залишається під контролем людини з важким корупційним бекграундом.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Хабар на мільйон доларів і «броня» від правосуддя: як Василь Ракул залишається керівником МОУ попри кримінальні справи появились сначала на Антикорупційна правда.

Офіційно підозрюваними стали п’ятеро депутатів від партії Слуга народу. Запобіжні заходи їм обирали за зачиненими дверима — без публічності та камер.

За рішенням суду:

• Юрію Кісєлю визначили заставу 40 млн грн,

• Ігорю Негулевському — 30 млн грн,

• Євгену Пивовару та Михайлу Лабі — по 20 млн грн,

• Ользі Савченко — 16,6 млн грн.

Про це повідомляє Судовий репортер.

З матеріалів справи випливає, що НАБУ зареєструвало кримінальне провадження ще у грудні 2021 року. За версією слідства, не пізніше кінця того ж року в парламенті сформувалася стійка злочинна група, яку очолила невстановлена особа з керівництва фракції «Слуг народу».

Повномасштабне вторгнення РФ у 2022 році тимчасово поставило схему «на паузу». Але вже в серпні 2022-го роздачу кешу депутатам, за даними слідства, було відновлено. Загалом учасниками схеми вважаються п’ятеро підозрюваних і ще щонайменше 30 народних депутатів.

Всередині групи існувала чітка ієрархія. Одну з підгруп, за версією НАБУ, координував Юрій Кісєль. Для цього у месенджері WhatsApp створили окрему групу, де Кісєль і його довірена особа розсилали таблиці з «планом голосувань». У графі «Пропозиція» навпроти законопроєктів стояли позначки: «підтримати» — зеленим, «відхилити» — червоним. Депутати могли навіть вносити правки, якщо вважали дані «некоректними».

За інформацією НАБУ, щомісячна винагорода за лояльність коливалася від 2 до 20 тисяч доларів США.

• з вересня по листопад 2022 року — $2 тис.,

• з серпня 2025 року — вже $5 тис..

Детективи зафіксували передачу й розподіл коштів 5 листопада та 4 грудня 2025 року. За даними слідства, 23 жовтня 2025 року організатор схеми передав $85 тис. за голосування «за» або «проти» конкретних законопроєктів.

5 листопада 2025 року Кісєль, за матеріалами справи, передав іншому депутату не менше $20 тис. — для нього та «колег».
4 грудня 2025-го він отримав ще близько $60 тис., з яких $45 тис. було розподілено між депутатами. Один із них отримав $10 тис. — одразу за два місяці.

Загалом, за підрахунками НАБУ, Кісєль міг отримати $145 тис. неправомірної вигоди.

Обґрунтованість підозри підтверджується матеріалами аудіо- та відеоконтролю. Зокрема, зафіксовані розмови про:

• «штрафи» за неявку на засідання без поважних причин,

• «компенсації» за відвідування парламенту,

• необхідність видаляти дані з телефонів і побоювання щодо наявності прослуховування в кабінетах.

Окремо в матеріалах справи міститься протокол допиту свідка від 30 грудня 2025 року, який заявив: системна передача грошей депутатам тривала ще з листопада 2019 року, а з квітня 2024-го саме Кісєль став ключовим «касиром» схеми.

Фактично йдеться про інституалізований підкуп парламенту, який роками працював як бізнес-модель — з графіками, тарифами та внутрішнім контролем.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Корупційний конвеєр «Слуг народу»: понад 30 депутатів, кеш за голосування і WhatsApp-таблиці появились сначала на Антикорупційна правда.

Як повідомляє Elordainfo.kz, Агентство Республіки Казахстан з фінансового моніторингу встановило, що до незаконних операцій були залучені співробітники банків, платіжні організації та щонайменше 120 осіб із кількох країн. Кошти маскувалися під легальні транзакції, проходили через платіжних посередників і врешті-решт виводилися на користь нелегальних онлайн-казино.

Паралельно правоохоронці ліквідували масштабний Call-центр, який забезпечував технічну підтримку одразу чотирьох онлайн-казино. У ньому працювали як місцеві, так і іноземні громадяни. Саме через цей Call-центр клієнтам надавали інструкції щодо переказів коштів, обходу фінансового контролю та використання криптовалюти.

Більше того, організатори створили власну гемблінгову партнерську програму, через яку здійснювався прийом і виведення коштів у криптовалюті. Оборот цієї схеми перевищив 200 мільйонів USDT, що свідчить про промисловий масштаб операції.

У межах спецоперації правоохоронці провели понад 70 обшуків, вилучили техніку, сервери, фінансову документацію та затримали дев’ятьох підозрюваних.

За офіційною інформацією, ключовим організатором так званої схеми мікскодингу став українець Вадим Гордієвський (1974 року народження). Саме він, за версією слідства, координував діяльність організованого злочинного угруповання та використовував для цього казахстанську компанію Marginplus. Окрім Казахстану, Гордієвський співпрацював і з нелегальними російськими онлайн-казино, допомагаючи їм із платіжною інфраструктурою.

Біографія Гордієвського добре відома в Україні. У 2008 році він обіймав посаду заступника голови Бориспільської РДА та курував земельні питання. Саме в цей період Бориспільщина пережила один із найбільших «земельних розпилів». Попри гучні скандали, кримінального завершення ця історія не отримала — допомогли гроші та зв’язки.

У 2012 році, після приходу до влади Віктора Януковича, Гордієвський очолив службу автомобільних доріг в Одеській області, де, за даними джерел, освоював мільйонні бюджети, частину яких згодом інвестував у фінансові структури, зокрема у ФК «Альта Капітал».

Після відкриття кримінальних проваджень за фінансові злочини та шахрайство, а також оголошення його в розшук МВС України, Гордієвський поспіхом залишив країну, скориставшись підробленими документами.

Разом із ним, за версією слідства, працював його партнер Михайло Ковальов, який має бізнес-структури в ЄС, зокрема в Польщі, а також посвідку на проживання в Іспанії. Через фіктивні компанії в Польщі, зокрема STABLEX SOLUTION Sp. z o. o., він займався нелегальними платежами та «обналом» криптовалюти.

Окрему роль у схемі відігравала колишня співробітниця «Київстару» Олена Суворова (1983 року народження), яка після лютого 2022 року виїхала до Москви. Разом із нею в схемі працював IT-спеціаліст Денис Риков (1990 року народження), який нині мешкає в Санкт-Петербурзі.

У своїх соцмережах Суворова позиціонує себе як «підприємець, інвестор і криптотрейдер із досвідом понад 5 років». Вона заявляє, що понад десять років працювала у сфері FinTech, а у 2021 році заснувала бізнес з міжнародних криптопереказів і криптоакадемію «Лемонкоїн».

Наразі правоохоронні органи Казахстану звертаються до громадян із проханням повідомити будь-яку інформацію про місцезнаходження фігурантів справи. Найближчим часом Гордієвського, Суворову та їхніх спільників планують оголосити в міжнародний розшук. За законодавством Казахстану їм загрожує до 9 років позбавлення волі.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Онлайн-казино на мільярд доларів: як українські ділки побудували транскордонну гемблінг-імперію в Казахстані появились сначала на Антикорупційна правда.

У межах кримінального провадження підозри вручили п’ятьом депутатам від провладної партії «Слуга народу». Судові засідання щодо обрання запобіжних заходів проходили в закритому режимі.

Суд визначив застави у безпрецедентних розмірах:
Юрію Кісєлю — 40 мільйонів гривень,
Ігорю Негулевському — 30 мільйонів,
Євгену Пивовару та Михайлу Лабі — по 20 мільйонів,
Ользі Савченко — 16,6 мільйона гривень.

Як випливає з матеріалів справи, НАБУ зареєструвало це кримінальне провадження ще у грудні 2021 року. За версією обвинувачення, злочинна група сформувалася не пізніше кінця того ж року, а очолювала її невстановлена особа з керівництва фракції «Слуг народу».

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну тимчасово поставило діяльність схеми на паузу. Однак уже в серпні 2022 року, за даними слідства, роздача неправомірної вигоди парламентарям була відновлена.

Загалом у схемі, за версією НАБУ, брали участь п’ятеро підозрюваних депутатів та щонайменше ще 30 народних обранців. Усередині групи діяв чіткий поділ на підгрупи. Одну з них, як вважають слідчі, координував саме Юрій Кісєль.

Для контролю «дисципліни» в месенджері WhatsApp було створено закриту групу. Кісєль разом із довіреною особою надсилав туди таблиці з переліком законопроєктів і «завданнями» для депутатів. У графі «Пропозиція» біля кожного питання стояли позначки: «підтримати» — зеленим кольором або «відхилити» — червоним. Депутати могли вносити правки, якщо вважали дані некоректними.

За інформацією НАБУ, розмір щомісячної неправомірної вигоди коливався від 2 до 20 тисяч доларів США. З вересня по листопад 2022 року «тариф» складав 2 тисячі доларів, а з серпня 2025 року зріс до 5 тисяч.

Детективи задокументували факти передачі та розподілу коштів 5 листопада і 4 грудня 2025 року. Зокрема, 23 жовтня 2025 року організатор схеми передав 85 тисяч доларів для забезпечення «потрібного» голосування на пленарному засіданні парламенту.

5 листопада Кісєль, за версією слідства, зустрівся з іншим депутатом від «Слуги народу» і передав йому щонайменше 20 тисяч доларів — для подальшого розподілу між парламентарями.

У грудні 2025 року схема продовжила працювати за відпрацьованим алгоритмом. Кісєль отримав близько 60 тисяч доларів від організатора через посередника, після чого передав 45 тисяч іншому депутату. Частина коштів включала «компенсацію» за попередні місяці — один із фігурантів отримав одразу 10 тисяч доларів, з урахуванням боргу за серпень.

Загалом, за підрахунками НАБУ, Юрій Кісєль міг отримати щонайменше 145 тисяч доларів неправомірної вигоди.

Підозра ґрунтується на протоколах аудіо- та відеоконтролю. На записах, зокрема, зафіксовані обговорення нарахування «винагород» депутатам у разі прогулів без поважних причин, а також виплати за відвідування засідань Верховної Ради.

Окремі розмови стосуються необхідності знищення інформації в телефонах та побоювань щодо можливого прослуховування в депутатських кабінетах.

У матеріалах справи також міститься протокол допиту свідка від 30 грудня 2025 року. За його словами, систематичний підкуп народних депутатів тривав ще з листопада 2019 року, а з квітня 2024-го саме Кісєль виконував роль основного «розпорядника» коштів і координатора голосувань через WhatsApp.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Корупційний конвеєр «Слуг народу»: понад 30 нардепів у справі про системний підкуп за голосування появились сначала на Антикорупційна правда.

За даними слідства, чинний обранець причетний до схеми реалізації цінних порід лісу, зокрема дуба, який в Україні перебуває під особливим режимом контролю. Сума збитків, завданих державі внаслідок таких операцій, перевищує один мільйон гривень.

Системна проблема регіону

Закарпаття давно вважається одним із регіонів, де нелегальні вирубки та тіньовий ринок деревини стали майже хронічним явищем. Тому справа Горвата виглядає не випадковим епізодом, а частиною ширшої проблеми, у якій замішані впливові особи та чиновники.

Правоохоронці підозрюють, що депутат міг використовувати своє службове та політичне становище для організації або прикриття незаконних операцій із продажу лісу.

Гроші через родичів

Окрему увагу слідчі приділяють фінансовим потокам, які супроводжували можливу протиправну діяльність. У матеріалах провадження зазначається, що частина коштів від незаконного продажу деревини могла перераховуватися на банківські рахунки близьких родичів депутата.

Такі обставини розглядаються як потенційна спроба приховати реальне походження грошей та замаскувати особисту причетність Горвата до оборудок.

Саме ці факти стали одним із аргументів під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу.

М’який запобіжний захід і збережений мандат

Попри серйозність підозр, суд обрав для Георгія Горвата доволі лояльний запобіжний захід — нічний домашній арешт. Прокуратура наполягала на жорсткіших обмеженнях, однак суд вирішив, що вдень підозрюваний може залишатися на волі.

Крім того, статус підозрюваного не завадив депутату зберегти свій мандат у Закарпатській обласній раді. Це означає, що навіть перебуваючи під слідством, Горват продовжує виконувати політичні функції.

Влада, ресурси і кримінальні ризики

Історія Георгія Горвата демонструє типовий для українських реалій сюжет: доступ до природних ресурсів та адміністративного впливу часто перетворюється на спокусу для зловживань.

Факт офіційної підозри, мільйонні збитки, можливі фінансові махінації через родичів і відносно м’яке рішення суду — усе це формує доволі промовисту картину.

Тепер ключове питання — чи зможе слідство довести справу до логічного завершення і забезпечити реальну відповідальність, незалежно від політичного статусу підозрюваного.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Лісова афера на мільйон: депутат Закарпатської облради Георгій Горват опинився під слідством появились сначала на Антикорупційна правда.

Загальна сума втрат, за попередніми підрахунками, перевищує 6 мільйонів доларів. Ситуація має всі ознаки організованого шахрайства з використанням фіктивних посередників та іноземних компаній-«прокладок».

Приваблива пропозиція, що обернулася пасткою

Восени 2023 року до фермерів звернулася група осіб із пропозицією так званого «експорту під ключ». Координатором перемовин виступав Олександр Балабан. Разом із ним у схемі фігурували Ілля Кошовий, Арсентій Луцький та Артем Атамас.

Вони переконували аграріїв, що повністю беруть на себе логістику, оформлення документів, роботу з митницею та закордонними покупцями. Від фермерів вимагалося лише передати зерно — а далі, мовляв, справа техніки.

Умови здавалися вигідними: через війну та проблеми з експортними шляхами багато виробників шукали альтернативні канали збуту. Тому пропозиція швидкого продажу за кордон виглядала справжнім порятунком.

Контракт на мільйони і перші тривожні дзвіночки

Для реалізації схеми було використано компанію-нерезидента AXIS TRADE LTD, зареєстровану в Гібралтарі. З нею ПП «Соснова» уклало контракт на постачання 31,5 тисячі тонн кукурудзи загальною вартістю понад 5 мільйонів доларів.

Частину коштів аграрії дійсно отримали — близько 2,35 мільйона доларів. Однак після цього грошові надходження різко припинилися. Попри виконання зобов’язань з боку фермерів, обіцяні платежі більше не надходили.

Аналогічна історія сталася з іншими підприємствами. ПСП «Бігунь» та ТОВ «Агро Континенталь» відвантажили продукції ще на понад 1,2 мільйона доларів, але отримали лише символічний платіж у 100 тисяч.

Крім того, близько 7,8 мільйона гривень аграрії втратили на внутрішніх поставках через сумнівні фірми «Народження Венери» та «Маркетхаус Україна», які також були частиною ланцюжка посередників.

Зникле зерно і сліди криміналу

Окремою ланкою афери стало таємниче зникнення приблизно 3 тисяч тонн кукурудзи. Вантажі офіційно вивезли зі складів фермерів, проте до портів Одеської області вони так і не дійшли. Митне оформлення не проводилося, офіційний експорт не здійснювався.

Фактично йдеться про пряме викрадення товару в особливо великих розмірах.

Після квітня 2024 року будь-які виплати остаточно припинилися. Балабан та його партнери почали годувати аграріїв відмовками: то нібито «закінчилася ліцензія в AXIS TRADE LTD», то завадила «мусульманська святкова перерва», то з’явилися «проблеми з іншим партнером Сергієм Козаком». Але за обіцянками «ось-ось розрахуватися» не стояло нічого.

Сліди ведуть до організованої групи

Документальне супроводження операцій забезпечував Сергій Ясинський, а митними питаннями займався брокер Євген Гупаленко. Саме через них оформлювалися поставки, які в результаті перетворилися на багатомільйонну аферу.

За фактом подій відкрито кримінальне провадження №12024111100001373 за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України — шахрайство в особливо великих розмірах.

У березні 2025 року Господарський суд Києва задовольнив позов ПП «Соснова» до AXIS TRADE LTD і постановив стягнути заборгованість. Однак на практиці це рішення майже неможливо виконати: гібралтарська компанія виявилася фактично порожньою, без активів і реального офісу.

Аграрії на межі краху

Через втрату мільйонних сум усі три підприємства опинилися у критичному фінансовому стані. Нестача обігових коштів, кредити, невиконані контракти — усе це ставить під загрозу їхнє подальше існування.

Історія з «експортом під ключ» стала для житомирських фермерів жорстоким уроком: за красивими обіцянками швидкого прибутку нерідко стоїть продумана шахрайська схема.

Розслідування триває, але поки що головні організатори афери залишаються безкарними.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Зернова афера на мільйони: як житомирських аграріїв кинули на схемі «експорт під ключ» появились сначала на Антикорупційна правда.

За наявною інформацією, цей чоловік — уродженець Полтави, який до 2012 року був відомий під прізвищем Мицик. Саме під цим іменем він фігурував у низці кримінальних проваджень щодо шахрайства. Нині Ваганян може перебуває у Відні (Австрія) та уникає правосуддя.

Як встановлено у розслідуванні, на Ваганяна зареєстровані дві компанії з різним профілем діяльності — від виробництва косметики до оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Обидві фірми виграли державні тендери на суму близько пів мільйона гривень, що суттєво менше від мільйонних доходів, про які заявляв сам Ваганян у ЗМІ. При цьому на підприємствах фігурують податкові заборгованості, скасовані реєстрації платника ПДВ та виконавчі провадження, включно зі стягненням боргів із заробітної плати.

У 2022 році австрійський суд ухвалив рішення про екстрадиційне тримання Сергія Ваганяна в рамках кримінальної справи про шахрайство в особливо великих розмірах, встановивши заставу у 500 тисяч євро. Надалі йому закидають організацію масштабної фінансової піраміди, внаслідок якої близько 35 мільйонів доларів США були виведені через безготівкові операції без сплати податків, після чого кошти нібито перераховувалися за кордон.

Окрім цього, за повідомленнями джерел, Ваганян має невиконані судові рішення щодо стягнення з нього понад 7,6 мільйона доларів США боргу та штрафу. Частину цієї суми становить основний борг у розмірі 5,8 мільйона доларів.

У соціальних мережах і телеграм-каналах також з’являються твердження про системні шахрайські епізоди за участю Ваганяна в особистому житті та маніпуляції іменами посадовців для створення іміджу «впливового інсайдера». За оцінкою експертів, інформація, яку він поширював у медіа, не має правових наслідків для фігурантів, окрім репутаційних.

Сообщение Шахрай Сергій Ваганян перебуває у міжнародному розшуку і змінював прізвище через борги появились сначала на Антикорупційна правда.

За матеріалами слідства, в Києві та Одеській області було зареєстровано близько півсотні підприємств із явними ознаками фіктивності. Саме через ці фірми-прокладки оформлювали безтоварні операції, які дозволяли клієнтам схеми мінімізувати податок на додану вартість.

Правоохоронці задокументували, що лише за період із січня по серпень 2025 року учасники конвертаційного центру сприяли умисному заниженню ПДВ на суму понад 53,8 млн гривень. Йдеться про особливо великі розміри, що автоматично переводить справу в категорію тяжких економічних злочинів.

Під час обшуків слідчі виявили класичні атрибути тіньової бухгалтерії — чорну документацію, електронні носії, а також значні суми готівки, які зберігали просто в салоні автомобіля. Гроші готувалися до подальшого «обналічування» та розподілу між учасниками схеми.

Печерська окружна прокуратура Києва спільно з СБУ оголосила підозри організатору конвертаційного центру, директору приватного товариства та двом бухгалтерам. Їхні дії кваліфіковано за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України — ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.

Після викриття схеми фігуранти були змушені компенсувати завдані збитки — до державного бюджету вже повернуто всі 53,8 млн гривень несплачених податків. Водночас досудове розслідування триває, і правоохоронці перевіряють можливу причетність до схеми інших осіб та компаній.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Готівка в багажнику та десятки «паперових» компаній: у Києві накрили конвертаційний хаб появились сначала на Антикорупційна правда.

У деклараціях – мінімум: одна квартира у дружини, житло на дітей, авто на батьках, кілька “білих” доходів. Його дружина Оксана Мельник до вторгнення РФ працювала прокурором у Київській міській прокуратурі — і виглядало все чесно та бідно. Але саме прокурорсько-адвокатське середовище привело журналістів до тих, хто міг “вести” сім’ю Мельників усі ці роки.

5 грудня Мельник з’являється на поважному XVII KYIV CRIMINAL LAW FORUM, партнером якого виступає адвокатське об’єднання EQUITY. Його керуючий партнер — відомий адвокат Олег Маліновський, захисник людей із гучних справ, пов’язаних з оточенням скандального екснардепа Олександра Грановського.

У “EQUITY” раніше працював і адвокат Віктор Барсук — теж зі “старого кола” Грановського, якого роками вважали куратором прокуратури. Журналісти навіть фіксували їхні зустрічі. Сам Грановський користувався автівками, записаними на цих адвокатів.

Дружина Барсука — Марина Барсук, суддя, яка відома своїми розкішними статками та скандальними подіями в компанії підсанкційного бізнесмена Павла Фукса.

Участь Мельника у форумі адвокатів — лише видима частина історії. Насправді зв’язок значно глибший.

З’ясувалося, що теща Мельника — Олена Купчук — у 2012–2013 роках керувала компанією “Санхаусінвест”, яка маскувалася під фінансову установу, але фактично слугувала ширмою для конвертаційного центру, що працював просто навпроти будівлі МВС — на вулиці Богомольця, 7/14. У тому ж приміщенні працювала депутатська приймальня регіонала Ельбруса Тедеєва, що забезпечувала “недоторканність” офісу для силовиків.

У тому ж офісі часто з’являвся скандальний адвокат Олексій Кучер, пізніше депутат “Слуги народу”, голова Харківської ОДА та чинний очільник Держрегуляторної служби. Він добре відомий своєю участю у гучних справах, зокрема “рюкзаків Авакова”. Кучер — власник 77 біткоїнів і близький до того самого кола Грановського та Авакова.

Не дивно, що й у Мельника — криптогаманець на понад 400 тисяч доларів. За даними джерел, саме Кучер “навчив”, як ховати гроші у крипті.

В офісі на Богомольця “варились” і фінансові, і “сміттєві” схеми, а операції проходили через банк “Південний”, який пов’язували з партнером Грановського Адамовським. Сам банк фігурував у справі про віджим ТРЦ Sky Mall.

До 2021 року Оксана Мельник працювала у прокуратурі, яка, за даними ЗМІ, перебувала під впливом Грановського. Адвокати з його оточення користувалися офісом на Богомольця, де працювала її мати.

Зараз Оксана Мельник працює адвокаткою і вже захищає чиновницю з екологічного управління Марину Тіщенкову, відому з більш ніж 50 протоколів про корупцію.

Джерела стверджують: реальні активи сім’ї Мельника значно більші за те, що можна знайти в декларації. Просто реєстри майна закриті. Та переплетення прізвищ — Грановського, Маліновського, Барсука, Кучера, Тедеєва, Фукса — в одній будівлі навпроти МВС змушують повірити співрозмовникам.

Адже саме там, на Богомольця, Мельнику могли показати головний урок тіньового бізнесу: кашу потрібно ховати там, де її ніхто не має права шукати.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Заступник начальника слідчого управління столичної поліції Яків Мельник через власну тещу “кришує” конвертаційні центри та сумнівні фінансові структури появились сначала на Антикорупційна правда.

Any.Money неодноразово ставала інструментом для обслуговування сумнівних брокерських проектів, а сам Бруяка являється безпосереднім та ключовим фігурантом цих фінансових схем. І хоча на перший погляд вони можуть здаватися законними гравцями на ринку фінансових послуг, насправді їх діяльність приховує тіньову історію, підтверджену розслідуваннями таких міжнародних видань, як PayRate42, FinTelegram, FinanceScam, CyberCriminal та IntelligenceLine.

У 2019 році компанія AnyCach OÜ отримала ліцензію на надання криптопослуг в Естонії. Ця компанія разом із британською Anymoney Ltd керувала платформою Any.Money та криптогаманцем Any.Cash, а сам Андрій Бруяка був директором обох бізнес-структур. Але вже через рік, у серпні 2020 року, естонські регулятори відкликали цю ліцензію через серйозні порушення вимог. Проте, незважаючи на втрату ліцензії, платформа Any.Money продовжила свою діяльність, намагаючись діяти поза межами законодавчого контролю.

В подальшому було встановлено, що Any.Money використовувалася як платіжний процесор у низці шахрайських брокерських проектів. Одним із найбільш відомих є так званий Capital Letter Scam Group, що об’єднував сумнівні бренди на кшталт BrightFinance, GFXRoyal, STSRoyal, SolidInvest та інших. Європейські регулятори, включаючи FCA (Велика Британія), BaFin (Німеччина), FMA (Австрія) та італійський Consob, уже кілька разів публікували офіційні застереження та блокували сайти цих шахрайських платформ, що підривають довіру до фінансового сектору.

Компанія AnyCach OÜ також фігурувала як посередник у сумнівних фінансових операціях, неодноразово змінювала операторів і намагалася прибрати з публічного простору негативні матеріали про себе. Цікаво, що, як стало відомо завдяки розслідуванням, Андрій Бруяка теж намагався видалити негативну інформацію про себе за допомогою фальшивих запитів DMCA для видалення публікацій із Google, що являється шахрайством та імперсонацією. Тому не дивно, що у бізнес-середовищі Бруяка характеризується як особа із низьким рівнем довіри та репутації, яка керувала компаніями, що забезпечували фінансову інфраструктуру для шахраїв.

У підсумку викладені факти створюють чітку картину: діяльність Андрія Бруяки та пов’язаних із ним компаній AnyCach OÜ і Anymoney Ltd суттєво сприяла роботі шахрайських структур на фінансовому ринку Європи. Втрата ліцензії, використання платформи Any.Money у схемах із мільйонами євро та спроби приховати негативну інформацію свідчать про системний характер цих дій.

І хоча зараз немає офіційних даних про кримінальні розслідування стосовно Бруяки, враховуючи його вкрай негативну репутацію серед професіоналів галузі, сподіваємося, що відповідальні органи притягнуть його до відповідальності за участь у шахрайських схемах, які завдають шкоди фінансовій безпеці тисяч людей.

Використані джерела:

https://fintelegram.com/tag/andrii-bruiaka/

Interesting changes! Estonian scam facilitator Any.Money changed its operators!

German-Ukrainian Capital Letter Scam Group and its payment facilitators

https://www.financescam.com/dossier/andrii-bruika/https://cybercriminal.com/threats/andrii-bruika

https://cybercriminal.com/investigation/andrii-bruika

https://www.intelligenceline.com/r/Reports/47903/anycach-investigation-report/

https://www.intelligenceline.com/r/Reports/47903/andrii-bruiaka-investigation

https://sanction.intelligenceline.com/andrii-bruiaka/

https://osint.intelligenceline.com/?mas_static_content=andrii-bruiaka

Автор Сівак Вероніка Олегівна

Сообщение Андрій Бруяка та тіньова історія Any.Money: розслідування про платіжного посередника шахрайських схем появились сначала на Антикорупційна правда.

За даними джерел УП, йдеться про народну депутатку від партії “За майбутнє” Ганну Скороход. Наразі у неї проводяться обшуки.

За даними джерел УП, задокументовано, як парламентарка разом із спільниками вимагала з підприємця 250 тисяч доларів США.

У НАБУ та САП та СБУ підтвердили, що викрили злочинну групу, очолювану народною депутаткою України. “Тривають першочергові слідчі дії”, – говориться у повідомленні.

В антикорупційних органах пообіцяли надати деталі згодом.

“Антикорупційна правда”

Сообщение У народної депутатки Ганни Скороход проходять обшуки. Її підозрюють в отриманні крупного хабаря появились сначала на Антикорупційна правда.

За інформацією джерел, Шило протягом останніх місяців регулярно відвідує детективів та міг укласти угоду зі слідством. “Він почав передавати інформацію про високопосадовців”, — стверджує один із співрозмовників, знайомий з ходом допитів.

Матеріали розслідування також описують його роль у санкційних процесах. Після призначення у 2022 році керівником управління СБУ із захисту критичної інфраструктури Шило, як зазначають джерела, налагодив неофіційний “ринок індульгенцій”. Як ідеться у розслідуванні, механізм полягав у тому, щоб “знаходити формальний привід для санкцій, подавати пропозицію до РНБО і використовувати подання як важіль тиску”. Бізнесмени, які давали свідчення журналістам, заявляли, що до них “зверталися люди, які представлялися співробітниками силових структур, і пропонували “вирішити питання” до засідання РНБО”.

Журналісти Bihus.Info, InformNapalm та “Наші Гроші” повідомляли про зв’язки Шила з гральним бізнесом. У розслідуванні зазначається, що він “курирував значну частину ігрового ринку”, зокрема ліцензійні та регуляторні процеси. У випадку з 1xBet журналісти встановили, що видачу ліцензії компанії, пов’язаній з російськими бенефіціарами, супроводжувала юридична структура, пов’язана з оточенням Шила. У розслідуванні щодо Pin-Up роль Шила, за словами авторів, “підтверджена листуванням і фінансовими документами”.

Під час вилучення телефону номінального власника Pin-Up слідчі виявили не лише переписку з Шилом, а й фрагменти документів закритих засідань РНБО. У розслідуванні це названо доказом того, що Зотько “пересилав росіянам інформацію, схеми та плани щодо санкцій”, а доступ до таких матеріалів він міг отримувати через Шила. Екснардеп Ігор Мосійчук заявив: “Співзасновником PIN-UP із російським бізнесменом Дмитром Пуніним є продажний СБУшник Артем Шило. Той самий Шило, який був радником Офісу президента”. Він також припустив, що Шило мав доступ до закритих матеріалів через “людину в ОП, яка передавала потрібні документи”.

У матеріалах розслідування зазначається, що в офісі Міндіча було знайдено 527 досьє, які збирав Шило. “Він любив підкреслювати, що має папку на кожного”, — стверджують джерела, знайомі з його діяльністю.

За інформацією співрозмовників, найближчим часом Шилу можуть оголосити підозру за низкою статей Кримінального кодексу, зокрема щодо незаконного збирання конфіденційної інформації та несанкціонованого доступу до закритих реєстрів. Офіційні коментарі від СБУ та Офісу президента наразі відсутні.

Сообщение У справі про “плівки НАБУ” фігурантом названо ексспівробітника СБУ Артема Шила появились сначала на Антикорупційна правда.

ТОВ «Харківенергоремонт-холдинг» значиться частиною корпоративної групи «ХАЕР», що належить бізнесмену Сергію Кузярі — людині, яка довгі роки була наближена до клану Януковича та проходила у справах про постачання вугілля на окупований Донбас. У цій історії поруч із Кузярою фігурує і державний зрадник Медведчук.

У 2025 році «Харківенергоремонт-холдинг» буквально увірвався в державні тендери на ремонт ТЕС. Найщедріші замовники — Трипільська ТЕС та Зміївська ТЕС, обидві підконтрольні «Центренерго». Перша кинула харківській конторі 55,5 млн грн, друга — ще 7 млн грн. І це лише за один рік.

Партнером Кузяри в групі «ХАЕР» є все той же Олег Кіяшко. Інформація про це спливла не в реєстрах, а в декларації його дружини — судді Валерії Казарцевої. У звіті за 2024 рік вона вказала, що Кіяшко володіє 50% ТОВ «Харківенергоремонт». Офіційно ж у реєстрі йому належить тільки 25% у дочірній структурі «Спецтех-ХАЕР». Зрозуміло чому: кримінальне минуле краще не світити.

У 2020-му СБУ та ОГП затримали банду, що працювала під контролем харківського кримінального авторитета Вадима Казарцева на прізвисько «Князь». Їм інкримінували викрадення людей, незаконне позбавлення волі, розбої та заволодіння майном. Під час обшуків вилучили готівку: 8,4 млн грн, 170 тис доларів, 40 тис євро. Серед затриманих — Олег Кіяшко. «Князь» же, його тесть, отримав підозру заочно, бо втік за кордон.

У цій же справі був затриманий директор фірми Кіяшка — Руслан Колядинський. Його ім’я вже фігурувало у справі про видобуток піску, де держава недоотримала майже 1 мільярд гривень. Схема була банальною: фірма мала дозвіл на одну ділянку, а копала пісок ще й на сусідніх територіях, на які права не було. До неї були залучені три підконтрольні компанії. Ключовим фігурантом значився саме Колядинський. І хоча збитки — колосальні, у 2022 році він вийшов на волю під зобов’язання військової частини, бо мобілізувався до ЗСУ.

У справі «Князя» виринає ще один персонаж — Валерій Шелковін, у міжнародному розшуку за організацію замовного вбивства бізнесмена Ігоря Сала. У 2019 році під автівку Сала підклали вибухівку: загинув його охоронець, сам бізнесмен вижив. Слідство вважає, що замовником був саме Шелковін — соратник Кіяшка. За день до підозри він утік у Туреччину й з того часу не повертався.

Олег Кіяшко — не просто член банди «Князя». Він — його зять. Дочка Казарцева — Валерія — працює суддею й регулярно подає декларації. У документах за 2020 рік родина вказала 22 об’єкти нерухомості та 12 гектарів землі. Уже в 2021 році це майно зникло, але жодних доходів від його продажу в деклараціях не з’явилося. Так само й доходів Кіяшка, хоча у паперах фігурують фірми, які він де-факто контролює.

У декларації за 2024 рік Казарцева раптом зазначила, що отримала від чоловіка подарунки на понад 2,3 млн грн, а діти — ще майже 3 млн. Частину подарунків дала також її мати — вдова «Князя». На фоні повної відсутності офіційних доходів Кіяшка це більше схоже на банальне відмивання грошей.

У цьому кримінальному «колективі» був і ще один гравець — Михайло Гончаренко («Гончарик»). Він вимагав у Колядинського 250 тисяч доларів, погрожуючи «закрити» Кіяшка через суди. Але вийшло навпаки: завдяки впливу дружини-судді саме Гончаренка посадили на 7 років. Його навіть шукали рік, поки затримали. Він намагався вийти за статусом військовослужбовця, але суд відмовив.

Підсумок: зять кримінального авторитета, учасник банди, фігурант резонансних справ і людина з нульовими офіційними доходами отримує частку в підприємстві, яке ремонтує критичну інфраструктуру під час війни. Його ім’я ретельно ховають у реєстрах, хоча в реальності він має 50% бізнесу. Це означає, що половина прибутків із державних контрактів, які мали би відновлювати ТЕС, іде в кишеню людині, яка вже завдала державі збитків у розмірі мільярда. І це — не припущення, а факт.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Кубло кримінального авторитета Олега Кіяшка дорвалося до державних тендерів: мільйони на ремонтах енергооб’єктів осіли в кишенях угруповання появились сначала на Антикорупційна правда.

У 2021 році між Департаментом регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації та двома комерційними структурами за результатами конкурсних торгів було укладено бюджетні договори на будівництво двох дитячих садочків на території Київської області. Вартість договорів становила 152 млн гривень, з яких комерційним структурам фактично було виплачено 31,5 млн гривень.

Посадовці Київської ОДА у змові з представниками комерційних структур організували злочинну схему заволодіння бюджетними коштами шляхом фіктивних фінансово-господарських операцій.

Фігуранти частково виконали будівельні роботи, вносячи неправдиві відомості до будівельних документів. У результаті таких махінацій вони вивели 4,5 млн гривень через підконтрольні суб’єкти господарювання в готівку та розподілили між учасниками оборудки.

За місцем проживання учасників злочинної групи та в їхніх офісах проведено 15 обшуків. У результаті вилучено документацію, носії інформації, 43 тисячі доларів та понад 17 тисяч євро.

Шістьом учасникам схеми повідомлено про підозру. Їм загрожує до 12 років ув’язнення.

“Антикорупційна правда”

Сообщение На Київщині чиновники привласнили 4,5 млн на будівництві дитсадка появились сначала на Антикорупційна правда.

Один із таких — Володимир Скоробагач, колишній заступник голови Харківської облради, якого НАБУ звинувачує у завданні “Укренерго” збитків на понад 58 мільйонів гривень. Поки держава воює, він відпочиває на Лазуровому узбережжі, насолоджується сімейними прогулянками й спортивними перегонами сина.

За версією слідства, у 2022 році Скоробагач через підконтрольні компанії — ТОВ “Паверсток”, ТОВ “Оптима-Прайс”, ТОВ “Наша енергетична компанія” та ТОВ “Мідбор” — провернув аферу з купівлею електроенергії. Кошти, які мала отримати держава, були “розчинені” через фіктивні фінансові структури і легалізовані через болгарські рахунки.

Ключова фігура у схемі — Ірина Хасьянова, бізнес-партнерка дружини Скоробагача Вікторії. Разом вони володіють компаніями “Сигма-ЛК”, “Містер Стейк” та “Харківський м’ясопереробний завод”. Саме через ці фірми проходили тіньові потоки.

Ще одна персона у справі — колишня модель і “Королева України-2018” Яна Лаурінайчуте, яка фігурує як засновниця “Оптима-Прайс”. Під час обшуків детективи вилучили печатки з її ім’ям і підписом “В. Скоробагач — директор”.

Лаурінайчуте нині мешкає у Дубаї, де володіє інвестиційною компанією, пов’язаною з ринком елітної нерухомості. Її онлайн-профілі підтверджують життя в ОАЕ, а в ЗМІ згадується, що вона купувала нерухомість у самого Скоробагача.

Серед документів, вилучених під час обшуків у Києві, слідчі знайшли печатку Frendisk Holdings Limited (BVI) — компанії, пов’язаної з депутатом Харківської облради від забороненої ОПЗЖ Володимиром Юрковим.

Дружина ексчиновника Вікторія Скоробагач також фігурує у справі про “конвертаційний центр”. Її компанія “Лалсат Інтернаціональ Україна” підозрюється в участі у схемах відмивання грошей через фіктивні фірми.

Попри всі звинувачення, родина Скоробагачів веде безтурботне життя. Їх бачать у Монако, Сен-Тропе, на трасах європейських картингових змагань.

Дочки ексчиновника також не пасуть задніх. Карина Дегтяр, дочка від першого шлюбу, мешкає у Франції, а Марія Скоробагач — у Лондоні. Марію навіть штрафували в Україні за нетверезе водіння під час комендантської години, коли вона “каталася нічним Харковом”.

Нині справа щодо організованої групи Скоробагача передана до суду. Питання лише одне — чи дістане українське правосуддя чергового “втікача з Лазурки”.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Монако, спорткари і трюфелі під час війни: як родина харківського ексчиновника Володимира Скоробагача живе на широку ногу, поки НАБУ рахує мільйони збитків “Укренерго” появились сначала на Антикорупційна правда.

За даними слідства, “Енергоатом” опинився під контролем організованої групи, яка вимагала у підрядників “відкати” — від 10 до 15% від суми контрактів. Брудні гроші відмивали через офіс у центрі Києва, що належав родині екснардепа Андрія Деркача — людини з давніми зв’язками у проросійських колах.

Після публічного розголосу президент Володимир Зеленський заявив, що очищення “Енергоатому” від корупції — питання державної безпеки. Невдовзі Кабінет Міністрів на чолі з Юлією Свириденко розпустив наглядову раду НАЕК “Енергоатом”, а згодом було оголошено про відсторонення міністра енергетики Германа Галущенка.

Фігуранти скандалу

Серед осіб, яких слідство вважає причетними до схеми:

• бізнесмен і співзасновник “Кварталу-95” Тимур Міндіч (“Карлсон”);

• ексрадник міністра енергетики Ігор Миронюк (“Рокет”);

• виконавчий директор з безпеки “Енергоатому” Дмитро Басов (“Тенор”);

• учасники “бек-офісу” легалізації коштів — Олександр Цукерман (“Шугармен”), Ігор Фурсенко (“Рьошик”), Леся Устименко та Людмила Зоріна.

Слідство вказує, що Міндіч і Цукерман створили злочинну організацію, яка системно вимагала “відкати” й відмивала кошти через фіктивні компанії.

Особливу роль, за даними прокурорів, відігравав міністр енергетики Герман Галущенко — під кодовим ім’ям “Сігізмунд”. Саме він, за даними детективів, допомагав координувати зв’язки між міністерством та “Енергоатомом”.

11 листопада НАБУ оприлюднило нові докази: офіс, через який відмивали кошти, відвідував колишній віце-прем’єр Олексій Чернишов (“Че Гевара”).

Ім’я Міндіча, відомого бізнесмена та співвласника студії “Квартал 95”, уже давно фігурує у розслідуваннях щодо впливу великих грошей на державну енергетику. У медіа його неодноразово пов’язували з олігархом Ігорем Коломойським і представниками президентського оточення.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Корупційний ланцюг “Енергоатому”: хто стоїть за мільйонними “відкатами” появились сначала на Антикорупційна правда.

Сообщение Посадовицю Енергоатому викрили на систематичному хабарництві появились сначала на Антикорупційна правда.

За даними слідства, Попов діяв хитро й продумано. Він створив ілюзію масштабного будівельного проєкту — бізнес-центру «Кусто», який нібито мав бути проданий індійській корпорації за $70 мільйонів. Для переконливості використовував готельно-ресторанний комплекс «Верховина» як майданчик для переговорів і демонстрації своєї “ділової активності”.

Попов представлявся власником низки компаній, зокрема Cominia Limited (нерезидентна структура) і підконтрольного ТОВ «ГРК «Столиця», через які і пропонував укласти “інвестиційну угоду”. Його ціль — переконати інвестора, керівника Ridge Trade and Invest Limited, що $10 мільйонів — це не просто позика, а “вхідний квиток” у прибутковий проєкт із гарантованим поверненням і 12% річних.

23 червня 2008 року сторони підписали договір. Гроші пішли на рахунок Cominia Limited, звідти — на депозит «Столиці». І все. На цьому «бізнес» закінчився. Ні обіцянок, ні повернення, ні будівництва.

Минуло 17 років. Ані бізнес-центру, ані грошей. Зате з’явилася сума боргу — 1,2 мільярда гривень, що включає як тіло позики, так і нараховані відсотки.

Слідство встановило, що Попов діяв не сам. Його спільником став директор ТОВ «ГРК «Столиця», який підписував фіктивні документи від імені іноземної компанії. Дії обох кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України — шахрайство в особливо великих розмірах. Потерпіла сторона подала цивільний позов на 1,2 млрд грн, і тепер суд має вирішити, чи сяде Попов за ґрати на 7 років, чи знову відкупиться, як це часто буває у великих грошових справах.

Бізнес-центр “Кусто” так і не став символом розвитку — лише нагадуванням, як легко у країні можна перетворити інвестицію на злочинну оборудку.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Афера десятиліття: як Андрій Попов провернув схему на $10 мільйонів, що перетворила бізнес-центр «Кусто» на пастку для інвесторів появились сначала на Антикорупційна правда.

Обшук за місцем проживання Кириленко Вікторії Сергіївни, 11 квітня 1983 року народження, відбувся у серпні 2025 року в межах кримінального провадження за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ст. 307 та ч. 3 ст. 311 Кримінального кодексу України. Йдеться про незаконне виробництво, придбання та зберігання наркотичних засобів і психотропних речовин з метою збуту, вчинене за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, із залученням неповнолітнього.

Під час обшуку правоохоронці вилучили значні обсяги кристалічної речовини. За результатами експертизи Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України встановлено, що це особливо небезпечна психотропна речовина PVP, відома в наркосередовищі як «сіль», обіг якої обмежено.

Також встановлено, що разом із фігуранткою та малолітньою дитиною проживав громадянин Сергій П’ятков, який у 2023 році був засуджений за ч. 2 ст. 305 та ч. 2 ст. 309 КК України (контрабанда та зберігання наркотичних засобів, справа № 758/13046/19). За даними слідства, його зв’язок із Кириленко Вікторією може свідчити про можливе залучення останньої до незаконної діяльності. Слідство також розглядало версію використання образу матері з дитиною для конспірації протиправної діяльності.

Крім того, за даними журналістів, члени родини Кириленко — мати, сестра та вітчим — мають громадянство Російської Федерації, отримане на території тимчасово окупованого Криму після його окупації. Більше того – Вікторія Кириленко ще й неодноразово відвідувала окупований півострів, у зв’язку з чим компетентним органам рекомендовано перевірити можливу наявність у неї російського громадянства.

Експерти зазначають, що до розповсюдження наркотиків дедалі частіше залучають соціально непомітні групи — студентів, офісних працівників та матерів-одиначок. Така тактика дозволяє організаторам мінімізувати ризики викриття.

За офіційною статистикою правоохоронних органів, в Україні щороку фіксуються десятки тисяч злочинів, пов’язаних із наркотиками. Зокрема, у 2025 році зареєстровано понад 47 тисяч таких правопорушень, із яких близько 16,5 тисяч стосуються збуту наркотиків, а понад 20,6 тисяч — їх зберігання без мети збуту.

Сообщение Обшук у топменеджерки «Київстар» Вікторії Кириленко: знайдено наркотики у великій кількості появились сначала на Антикорупційна правда.

Як Коч Сердем обманювали Європу

Але ж тепер розкрито глобальну мережу аферистів Асмі-Бахар, що висмоктувала гроші з ЄС та Туреччини. Служба безпеки України повідомила про масштабну спецоперацію: викрито сітку колцентрів, які працювали з території України, але орієнтувалися на громадян країн ЄС і Туреччини. Схема діяла роками та забезпечувала мільйонні прибутки її організаторам.

За даними слідства, аферисти маскували свою діяльність під легальні сервіси, але фактично займалися шахрайством, обманом і виманюванням коштів у довірливих клієнтів.

Організатори створили десятки колцентрів на території України, де оператори дзвонили за кордон, представлялися відомими брендами чи сервісами, пропонували «вигідні» товари та інвестиції. Після отримання передоплати — жертви залишалися ні з чим. Гроші проходили через низку рахунків, переводилися в готівку та виводилися за кордон. За попередніми оцінками, мова йде про десятки мільйонів доларів.

Хто стоїть за схемою?

Ключовою фігурою є Коч Сердем, відома також як Асмі або Бахар. Саме вона контролювала верхівку злочинної мережі. Але після спецоперації зникла з поля зору – як виявилося, її депортували з території України. Цей крок став своєрідним сигналом союзникам: Україна не прикриватиме східних аферистів, які використовують її територію для атак на громадян інших країн. В Анкарі незадоволені масштабами афери, яка била по їхнім співгромадянам. За словами джерел, уряд Туреччини наполягає на кримінальному переслідуванні Асмі.

Інший персонаж — Çağrı Öztürk, відомий у Туреччині телевізійний продавець-шахрай. Його ім’я фігурує у численних скандалах: він продавав довірливим покупцям телефони iPhone, замість яких надсилав людям іграшкові. У фейсбук навіть створили сторінку, на якій постраждалі розповідають свої досвід співпраці з шахраєм.

Тепер стало відомо, що саме Öztürk був залучений до українських колцентрів як один із «постачальників» шахрайських схем.

За інформацією СБУ, організацію контролювали представники східних народів, і вони ж найчастіше ставали жертвами. Найцинічніше – що вони обдурювали насамперед власних співгромадян.

СБУ заявила, що лідери мережі будуть покарані, а справу передадуть у суд.

У міжнародному вимірі справа може стати прецедентом: злочини охоплювали кілька країн, і тепер потрібна координація України, Туреччини та ЄС для пошуку організаторів.

Сообщение Шахрайка Коч Сердем: СБУ накрила глобальну мережу колцентрів появились сначала на Антикорупційна правда.

Як відомо, раніше видання Hromadske опублікувало розслідування про те, що сім’я Єлхіна, який заробляє в поліції в середньому 50 тисяч гривень на місяць, з 2021 року користується цілим маєтком площею 455 квадратних метрів із басейном у Києві, який не вказано в декларації поліцейського, а його дружина, маючи Audi A6 2018 року вартістю 40 тисяч доларів, із 2023 року орендує ще Mercedes-Benz G класу 2023 року випуску, ціна оренди якого — не менше 6 тисяч доларів на місяць.

За словами колег Єлхіна, які побажали залишитися неназваними, відомо, що Олексій Єлхін є партнером Костянтина Круглова, відомого конвертатора і схемника — разом вони займаються наданням послуг із продажу податкових кредитів, виведення валютного капіталу за кордон, а також отримання незаконного відшкодування ПДВ. Останнє Єлхін і Круглов забезпечують шляхом фіксування як залишку на складі товару, який насправді існує лише на папері, оскільки був раніше успішно проданий за готівку.

«Вище керівництво Бюро економічної безпеки, Державної податкової служби покриває цей злочинний бізнес», — повідомили джерела.

Крім цього, відомо, що Костянтин Круглов проживає в місті Москва, де розташований один із його конвертаційних центрів, який обслуговує великий бізнес країни-агресора, з операцій якого Олексій Єлхін, як партнер Круглова, отримує свою частку щомісячного прибутку — від бізнесу з країни, яка вже 3,5 року займається руйнуванням українських міст і вбивством цивільних людей.

Джерела також розповіли про те, як митниця сприяє роботі конвертаційних центрів Єлхіна-Круглова. За їхніми словами, керівництво митниці допомагає їм у пошуку нових клієнтів шляхом «зливу» їм даних митної бази, що є тяжким злочином. Тим не менш, це дозволяє Єлхіну і Круглову проводити аналіз усіх імпортерів, які представляють різні бізнес-сектори, яким вони згодом штучно створюють проблеми силами своїх ручних підлеглих у погонах.

«Усі імпортери, бізнесмени характеризують його як дуже підлого і жадібного чоловіка, який збирає щомісячну данину з бізнесу в розмірі 0,4% від щомісячного обороту. Незгодних платити цей перевертень у погонах за допомогою шантажу переводить на обслуговування в свій конвертаційний центр. І ніхто не поворухне пальцем, щоб зупинити негідника, який ламає долі підприємців і примушує їх віддати йому їхні чесно зароблені гроші, підриваючи суверенітет країни в умовах війни», — зазначають співробітники Національної поліції України.

Сообщение Олексій Єлхін: оперуповноважений ДСР Нацполіції отримує тіньові доходи від роботи конвертцентрів, в тому числі в Росії появились сначала на Антикорупційна правда.