Мэр Бучи через два месяца после резни, устроенной оккупантами, 20 мая 2022 года купил автомобиль Volkswagen Touareg (2019).

Стоимость авто составила 1 млн. гривен. Кроме того, 1 апреля 2023 Федорук получил право бесплатного пользования таким же автомобилем, но 2022 года выпуска.

Владелец авто — Олег Яцюк. За 2023 год мэр заработал более 800 тыс. гривен зарплаты.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Мэр Бучи Анатолий Федорук во время войны приобрел внедорожник за 1 млн гривен появились сначала на Антикоррупционная правда.

Як відомо, першочерговою метою «спецоперації» бункерного діда ерефії було взяти Київ «затридні» та замінити українську владу на своїх маріонеток. Однак план провалився: столиця вистояла, а свинособаки, зайшовши з білорусі, зайняли частину Київщини, де влаштували справжній геноцид мирного населення.

Інформаційна агенція «Моя Київщина» продовжує серію матеріалів, у яких розповість, чим займалися очільники громад столичного регіону в період окупації. Сьогодні мова піде про Бучанський район, до складу якого входять Білогородська, Бородянська, Немішаївська, Коцюбинська, Дмитрівська, Вишнева, Гостомельська, Пісківська, Борщагівська, Бучанська, Ірпінська та Макарівська територіальні громади. Одні очільники ОТГ залишалися із народом до останнього, а інші, як і очікувалося, повилазили зі своїх нір, як тільки Київську область звільнили від окупантів. Отже, про все по порядку.

Гостомельська ОТГ одна із перших опинилася в окупації. Ба більше, чутки про вбивство Гостомельського селищного голови почали ширитися на початку березня. Остаточно інформацію про загибель Юрія Прилипка підтвердили його донька Надія та радник-зять Ростислав Скуратівський 7 березня. За офіційною інформацією, голову селища розстріляли путінські терористи, коли він розвозив продукти та ліки жителям гостомельського ЖК «Покровський». Натомість, на сторінці Гостомельської селищної ради у Facebook місцеві мешканці повідомляли, що жодних продуктів покійний очільник не розвозив. Утім, як кажуть, про мертвих слід говорити або добре, або нічого, крім правди.

Де-юре Гостомельська територіальна громада залишилася без очільника, проте де-факто владу в ОТГ вже давно узурпували дочка Прилипка Надія та його «діамантовий» зять Скуратівський. Як відомо, 21 березня Президент України Володимир Зеленський підписав Указ про створення Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області, керувати якою призначили доброго знайомого Ростислава Скуратівського Тараса Думенка. До нього є велика кількість питань. Так, як зазначає екснардеп Віталій Купрій, з 2014 року він пробивається по базам забороненої політичної партії «Русский блок» . Та й загалом, попри те, що громадою керувала родина покійного Прилипка, у перші дні вторгнення ерефеї організувати ефективну евакуацію не вдалося. На сторінці у Facebook мешканці громади писали, що жодної допомоги від влади не було, усі, хто міг, покидали громаду на свій страх і ризик.

Ба більше, 24 лютого о 7:41 на сторінці з’явився пост, де місцева влада просила людей не покидати громаду та залишатися вдома, попри те, що, за словами жителів ближніх сіл, поблизу аеропорту «Антонов» вже висаджувався російський десант.

Варто зазначити, що евакуацію все ж вдалося організувати спільними зусиллями влади та волонтерів на 15 день війни.

Моторошні кадри звірств з боку рашистів у Бучі та громаді облетіли весь світ. Сім’ї з дітьми не могли покинути район і були під постійними обстрілами, люди жили без питної води, хліба, медичної допомоги, електроенергії, будь-яких засобів зв’язку.

На сторінці «Моя Буча» у Facebook місцеві мешканці повідомляли, що голова Бучанської громади Анатолій Федорук не виходив на зв’язок з перших днів війни. Повідомлялося, що «вічний» мер не звертається до громадян та не дає їм жодних вказівок. Окрім цього, бучанці писали, що станом на 26 лютого всі підвальні приміщення в місті були закриті, а жодних повідомлень про це не було.

Буча стала окупованою територією дуже швидко. Не в останню чергу і через своє географічне розташування — з Ірпеня виходити було значно простіше…

Пізніше Федорук у інтерв’ю розповів, що з міста не виїжджав, а мусив жити в різних місцях. Спершу він чотири доби провів за адресою Склозаводська, 18а у родині Рибчунів, потім жив у сім’ї свого друга Віталія Косенка по вул. Шевченка, а згодом в мікрорайоні Мельники. За словами Федорука, йому навіть вдалося вирватися від росіян, коли він намагався перебратися до свого будинку, де жили окупанти.

Також у ЗМІ Федорук заявляв, що бучанців розстрілювали «за заздалегідь складеним списком», але як йому вдалося з ним «ознайомитися», історія мовчить…

Що ж до сусіда Федорука, очільника Ірпінської громади Олександра Маркушина, то він був весь час демонстрував роботу. Він весь час був десь поруч біля керівництва поліції та військової адміністрації. Власне, представники виконавчої влади змогли провести часткову евакуацію людей. Страшні кадри, як місцеві жителі вбрід переходять річку під зруйнованим мостом облетіли весь світ. Таким чином вдалося вивести 40 000 мешканців Приірпіння, а маршрут евакуації в мережі вже охрестили «дорогою життя».

Указом Президента України Володимира Зеленського його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.  Щоправда, разом зі своїм патроном ексмером Ірпеня Володимиром Карплюком Маркушин вже явно вирішив погратися в видатного будівельника: міська влада вже заговорила про те, що будуватиме нове житло за модними архитекурними проєктами. А поки ж банально почали захоплювати під забудову останні санаторії в Ірпені.

Бородянська ОТГ, що розташована у бік білоруського кордону, лежала на головному шляху наступу російських військ на Київ. Сама ж Бородянка зазнала масованих обстрілів, місто фактично перетворили на руїни. За словами Генеральної прокурорки України Ірини Венедіктової, найбільше жертв масового вбивства цивільного населення російськими військовими в Київській області – саме у селищі Бородянка.

Можливо, величезної кількості жертв вдалося б уникнути, якби бородянська влада вчасно відреагувала на попередження. Як пишуть у мережі, 23 лютого на пленарне засідання двадцять другої сесії Бородянської селищної ради VIII скликання прийшли місцеві активісти, які хотіли попередити Георгія Єрка та депутатський корпус про загрозу нападу ерефії. Окрім цього, вони піднімали питання плану евакуації у разі нападу, однак всерйоз цих закликів Єрко не сприйняв. Ймовірно, він настільки був зайнятий переділом влади і війною з народнообраним ексголовою громади Олександром Сахаруком, що загроза наступу була не на часі.

Окрім цього, у Facebook мешканці Бородянської ОТГ повідомляють, що влада не проінформувала їх ні про бомбосховища у місті, ні про сирени, ні про евакуацію. Ба більше, сам пан Єрко спромігся на пост у соціальних мережах аж 1 березня. Фактично у перші дні війни громада була кинута напризволяще. Люди залишалися під завалами по декілька днів без води та їжі.

Про евакуацію з Бородянки та громади, яку таки вдалося організувати в середині березня, на своїй сторінці у Facebook звітував депутат Київської обласної ради та близький друг Єрка Ярослав Москаленко. Самого ж в.о. очільника ОТГ довелося 13 березня екстрено евакуйовувати з міста «через загрозу викрадення». Москаленко додав, що голова Бородянської ОТГ із безпечнішого місця продовжує працювати на громаду та продовжує координувати процес евакуації населення та гуманітарної допомоги.

Однак мешканців Бородянщини не надуриш. Вони вже радять Єрку, якого звинувачують у розкраданні гуманітарної допомоги, «остерігатися народного гніву».

До того ж, дехто замість Єрків знову хочуть бачити Олександра Сахарука.

Пісківська ОТГ, яка межує із Житомирською областю, також зазнала суттєвих руйнацій внаслідок авіаударів та артилерійських обстрілів, однак окупована, на щастя, не була. Очолює громаду Володимир Луцков, якому вдалося організувати життєдіяльність громади під час активних бойових дій на Київщині. Ба більше, очільник громади налагодив співпрацю з мером Житомира Сергієм Сухомлином, що дозволило евакуювати тисячі людей з селищ Мигалки, Загальці та Пісківка у Житомирську область. Окрім цього, громада прийняла близько 1000 жителів Бородянки, яких також евакуювали у безпечні місця на Житомирщині та Хмельниччині.

Немішаївська громада опинилася в окупації з перших днів війни. За словами місцевих жителів, яким вдалося на свій страх і ризик евакуюватися, очільник ОТГ Петро Перевозник виїхав з селища після першого ж обстрілу й фактично кинув їх напризволяще.

Громада розташована на Варшавській трасі, тому кацапи увесь час тримали її під контролем. Люди, які жили без води, електрики та опалення, не могли вийти на вулицю. За словами місцевих, орки у перший же день поставили на одній із головних вулиць снайпера, який лякав людей: стріляв у руку чи ногу, щоб ті не виходили. Жителі громади намагалися достукатися до «Червоного хреста», де їм відповіли, що заявку може залишити лише представники влади, якими на той момент у громаді й не пахло.

Натомість в інтерв’ю «Моїй Київщині» Петро Перевозник жалівся на колаборантів у громаді, які погодилися співпрацювати з орками, та намагався створити видимість, ніби він обізнаний із ситуацією в ОТГ. За його словами, він співпрацював і з нардепкою Ольгою Василевською-Смаглюк, і з головою РДА Миколою Ляшенком, і з загалом «усією вертикаллю влади», але гуманітарну допомогу в населені пункти, які мусили виживати в окупації, привезти так і не зміг.

Макарівська громада фактично стала місцем «бойні»: село Андріївка, яке входить до ОТГ, назвали найзруйнованішим в області.  Бої за селище розпочалися 24 лютого. Голова громади Вадим Токар, який є офіцером запасу, залишився з людьми та став на оборону Макарова. За словами очільника громади, ще наприкінці січня Макарівська міська рада, згідно із встановленою процедурою, виступила з ініціативою створення у себе підрозділу територіальної оборони, але в обласній адміністрації сказали, що «це не на часі». 24 лютого добровольці зі зброєю в руках об’єдналися з підрозділом охорони міських об’єктів, витримавши 29 днів безперервних боїв та чотириденну облогу міста.

Вадим Токар розповів, що після обстрілів житлових кварталів деякі жителі міста прийняли рішення евакуйовуватися власним автотранспортом. Однак більшу частину жителів вдалося вивести, коли ЗСУ пробили зелений коридор на Макарів. Селищний голова зізнається, що евакуацією займалися волонтери, але не без підтримки місцевої влади. Указом Президента України Володимира Зеленського Вадима Токаря нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У Дмитрівській ОТГ, через територію якої проходить траса «Київ-Чоп», інфраструктура суттєво зруйнована. Місцеві мешканці багатьох сіл громали пережили жахи окупації — людей розстрілювали, закатовували до смерті, а тіла намагалися спалити. Судячи з постів у Facebook, очільник об’єднаної громади Тарас Дідич був на місці, організовував евакуацію та займався забезпеченням гуманітарною допомогою.

Білогородська, Борщагівська та Вишнева громади на щастя не були окуповані. Білогородська сільська рада на чолі з Антоном Овісієнком займалася підтримкою життєдіяльності громади та наданням гуманітарної допомоги, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам. На момент активних бойових дій міський голова Вишневої громади Ілля Діков залишився з народом. Влада Борщагівської ОТГ також працювала у штатному режимі.

Одіозна ситуація склалася у Коцюбинській громаді, яку очолює Сергій Даніш. Справа в тому, що громада, яка фактично складається лише із селища-анклаву Коцюбинського, отримає майже 7 мільйонів гривень від Мінсоцполітики на допомогу 12 тисячам мешканців. Примітно, що для фінансування найбільш постраждалих громад було виділено значно меншу суму коштів. Зокрема, на потреби близько 25 тисяч мешканців Ірпінської громади виділено лише 4,4 мільйони гривень. Тобто, вдвічі більше жителів Ірпеня отримають майже вдвічі менше ніж мешканці цілого Коцюбинського. Ба більше, на допомогу 20 тисячам мешканців Бучанського району із міністерства виділено більше 7 мільйонів гривень. Це означає, що місцева влада Коцюбинського чомусь отримає фінансування на рівні понищеної росіянами Бучі. Але, що найцікавіше, селище Коцюбинське жодного дня не було окуповане.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Окупація Бучанщини: куди втікли та чим займалися очільники громад появились сначала на Антикоррупционная правда.

Зачем Федоруку Евровидение, если его основная задача в ближайшие годы отстраивать разрушенную орками Бучанскую громаду? Ответ на поверхности: на организацию шоу выделят огромные суммы. Которые Федорук и сотоварищи намерены распилить. Цинизм и жадность этих людей безграничны.

Уже сейчас под видом необходимости возведения жилья для пострадавших жителей Бучи, Ирпеня, Гостомеля и близь лежащих сел дерибанят землю. Сколько квартир в новых ЖК получат несчастные люди, а сколько квадратных метров продадут по немалой цене?! Жизненный путь мэра Бучи, его умение приспособиться к любой власти – от «регионалов» до «порошенковцев», а сейчас и «слуг народа» – подтверждает, что кому-кому, а хитро сделанному Федоруку точно нельзя давать спуску.

И еще. В СМИ появились публикации, в которых его обвиняют в коллаборационизме. А местные жители, пережившие оккупацию, обвиняют мэра в том, что он сдал город, а сам сбежал. И не понимают, за что Федорук был награжден орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Так что планы головы Бучи на распил денег могут кардинально измениться. Если, конечно, он уже не порешал все с ОП и СБУ.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Мэр многострадальной Бучи Анатолий Федорук мечтает распилить миллионы на Евровидении-2023 появились сначала на Антикоррупционная правда.