Нагадаємо, тоді Торнер намагався потрапити до Верховної Ради за списками ОПЗЖ, але тодішні міністр внутрішніх справ Аваков та голова СБУ Баканов вимагали від ЦВК зняти його кандидатуру у зв’язку з тим, що Дмитро Торнер був фігурантом кількох кримінальних справ та мав підроблені документи:

Далі, до речі, ці кримінальні справи закрили, а в Генпрокуратурі заявили, що «претензій до Торнера не мають», пише «Антикор«.

Але це вже сталося пізніше, після того, як у 2021 році прізвище Дмитра Торнера спливло у набагато гучнішому скандалі – журналісти «Схем» опублікували інформацію про те, що в лютому 2021 року Торнер, який має досить дивну біографію, відвідував Офіс президента України Зеленського:

В ОПУ із цього приводу відмовчались. Але, на відміну від інформації МВС та СБУ щодо кримінального минулого Торнера, яку спростував Офіс генпрокурора, спростовувати нічого не стали.

Після цього візиту загадкова особа Торнера привернула загальну увагу – виявилося, що цю людину називають «переговорником» Фірташа, який після втечі до Австрії від українського та американського правосуддя намагався про щось домовитися в Офісі Зеленського. І зрозуміло, що візит Торнера до ОПУ пов’язали якраз із інтересами Фірташа.

У зв’язку з цим біографію Дмитра Торнера швидко розкопали і вона шокувала: виявилося, що людина, яка називає себе Дмитром Григоровичем Торнером, змінила як мінімум п’ять паспортів і кілька громадянств. І таки справді має кримінальне минуле, причому, всупереч очікуванням, це не судимість якогось авторитету, а те, що у кримінальному середовищі називають «гопництво».

Про це писали багато, тому нагадаємо лише коротко, для розуміння наступної низки подій. Дмитро Григорович Торнер народився в Молдавській РСР у 1980 році під ім’ям Дмитро Некрасов, у березні 2003 та лютому 2004 року був засуджений до 11 років в’язниці за розкрадання майна в особливо великих розмірах та шахрайство. Причому не варто тішитись «особливо великими розмірами» — сів Некрасов за крадіжки мобільних телефонів, вартість яких якраз підпадає під «особливо великі». Схема проста, як світ — «дай подзвонити». Здається, розповідати далі не треба. Ось, до речі, посилання на вирок для тих кому цікаво.

У зв’язку з цим зверніть увагу на його офіційну біографію:

Статтю у «Вікіпедії» створено у 2021 році, востаннє її редагували 20 жовтня 2022 року. Це означає, що Дмитро Торнер з усім у ній погоджується – тому що неугодні для себе матеріали він регулярно чистить як за допомогою органів юстиції, так і за допомогою грошей та скарг.

Тому давайте звернемо увагу у статті на дві речі: громадянство та величезну дірку в біографії – невиразно згадано вищу освіту, так само невиразно згадані підприємницька діяльність та інтерес до хімії та якихось технологій.

Перша (вона ж і остання) конкретна інформація свідчить, що «У 2019 році обіймав посаду начальника аналітичного відділу компанії «Хім-Трейд» (Україна), яка спеціалізується на постачанні газу та електроенергії. На даний момент є консультантом низки європейських компаній, які працюють у сфері енергетики, хімії та технологій». Одночасно праворуч красується фраза «спортивний функціонер». Що дещо суперечить попередньому абзацу.

Все пояснюється досить просто – інформація, яку пафосно спростувала українська Генпрокуратура після того, як «переговорником» Фірташа Торнер засвітився в Офісі Зеленського, відповідає істині. Торнер, тоді ще Некрасов, був судимий і термін відбував у так званій колонії відкритого типу №9 (Прункул), у якій треба було лише ночувати. Користуючись цими умовами, 11 листопада 2004 року Некрасов оформив шлюб із громадянкою Молдови Людмилою Божий, взяв її прізвище, отримав новий паспорт та виїхав із Молдови до України.

Хто допоміг людині з терміном у 11 років потрапити до такого табору – питання відкрите. Як і те, хто закрив кримінальну справу через шість років після втечі через «смерть розшукуваного». Довідку про смерть 9 листопада 2009 Дмитра Некрасова надав його брат Олег. Цей же брат у 2019-21 році супроводжував «мерця» під час зустрічей із президентом Молдови Додоном.

Після втечі з молдавської в’язниці Некрасов (тоді Божий) виникає в Україні. Де теж починає міняти прізвища. Цей процес досить докладно описаний в українській пресі, тому згадаємо лише, що всього з Божого він перетворився на Дмитра Григоровича Мальченка (паспорт ЄВ №169210), потім став Грозним (паспорт ЄВ 183214), після Грозного, 2015 року, він нарешті взяв свою нинішнє прізвище. Щоправда, у цьому проміжку був ще російський паспорт на прізвище Соколовський, але по це трохи нижче.

І незрозуміло робить величезний кар’єрний стрибок, якщо до дрібного афериста можна застосувати таке словосполучення. Ще Дмитром Грозним, наш герой потрапляє у вищі сфери української влади – заводить близькі стосунки із заступником міністра МВС генералом Ратушняком та головою Конституційного суду України Овчаренком.

В 2103 відбувається ще щось дивне — Дмитро Грозний раптом ховається в Свято-Успенській Почаївській Лаврі (УПЦ МП) і виникає через деякий час в Росії, в Борівському чоловічому монастирі в Калузької області. Там до нього приєдналася громадянка України Ольга Валеріївна Соколовська, з якою Грозний одружився. Але одружився він з нею вже як з громадянкою Російської Федерації (паспорт РФ 516131004). І взяв прізвище подружжя. Після цього отримав паспорт громадянина РФ Соколовського Дмитра Ігоровича, 28.08.1979 року народження.

І відлітає під цим прізвищем до Відня. Де незрозумілим чином потрапляє в оточення Фірташа, що відсиджується там, і займає становище його переговорника. Але вже під прізвищем Торнер, під яким ми його знаємо тепер. Паспорт, нагадаємо, на це прізвище у Дмитра Торнера український.

І як громадянин України Дмитро Торнер починає спілкуватися не просто з вищим прошарком бізнесу чи влади України, а з реально сильними світу цього. Він зустрічався з адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані, це відбулося тоді, коли Трамп був президентом США. Що дуже цікаво – Дмитро Фірташ в Австрії ховається не так від продажного українського правосуддя, як від правосуддя американського.

І відразу з’являються дивні статті Фірташа про необхідність запуску «Північного потоку-2» та безумовного виконання Україною мінських домовленостей. Що узгоджувалося із позицією Трампа.

Після цього Торнер з’являється в Офісі Зеленського, але про що він там говорить і з ким – невідомо й досі. Але відразу після цього візиту з’являється інформація про якісь незрозумілі переговори глави президентського Офісу Єрмака з російськими маріонетками в ОРДЛО. У цей же час з’являється інформація про візити Дмитра Торнера до президента Молдови Ігоря Додона, який також був російською маріонеткою.

Як пов’язуються всі ці розрізнені епізоди – невідомо. У зв’язку з візитом Торнера до ОПУ варто ще звернути увагу на той факт, що «Схеми» опублікували фото цього візиту лише через вісім місяців після відвідин Торнером Офісу Зеленського. Звідси висновок – хтось цю інформацію журналістам злив, і це були ті, кому не подобалися капітулянтські настрої президента України та його оточення.

Приблизно в цей же час в адміністрації президента США Джо Байдена змінився курс щодо Росії, з якою перестали грати в піддавки. Щодо відповіді на запитання, чому інформація про візит Торнера до ОПУ з’явилася через вісім місяців після самої події, то ризикнемо припустити таке. Це розслідування з’явилося не тому, що журналісти ненароком помітили на Банковій карного злочинця та агента ФСБ Торнера. То був ще один привіт Зеленському від наших заокеанських партнерів. І за бізнес із олігархами, і за торгівлю на крові з Путіним та Лукашенком. І за розвал України, яка ще два з половиною роки тому була суб’єктом на міжнародній арені, а тепер перетворилася на паноптикум та загальне посміховисько.

Але в цей же час раптово виникає цілий шквал матеріалів про Дмитра Торнера, який виставляє його у вигідному світлі. А політтехнолог Ігор Мізрах стверджував у численних інтерв’ю, що проти Торнера велася інформаційна кампанія, організатором якої виступив банкір Денис Кірєєв.

При цьому Кірєєв нібито діяв не лише у власних інтересах, а й на користь своєї родички Тетяни Сергієнко, екс-дружини Торнера. Вона багато років працювала у центральному апараті МВС, була довіреною помічницею заступника міністра внутрішніх справ Віктора Ратушняка. Батько Тетяни, Євген Сергієнко, генерал-майор, за Кучми був заступником голови СБУ.

«Опонентом Торнера виступив Денис Кірєєв, який фактично формував цей конфлікт на користь родини Сергієнко. І тому, мабуть, у цих ситуаціях зрозуміліше, чому СБУ так уважно приділило увагу цьому опоненту (назвемо його так) у процесі», — заявив Мізрах. І заразом звинуватив тодішнього голову СБУ Баканова у змові з Кірєєвим.

Через цю змову, нібито, і зняли Торнера з виборів. Версія виглядала нехай і трохи притягнутою за вуха, але схожою на правду. Однак у 2022 році сталося те, чого Мізрах та інші захисники Торнера уявити не могли – Кірєєва застрелили співробітники СБУ. І тому версія про змову «суперагента» ГУР (принаймні так стверджує Буданов, хоча його версія і викликає сумніви) Кірєєва та співробітників СБУ під керівництвом Буданова (його діяльність на цій посаді теж викликає безліч питань) щодо «очорніння» Дмитра Торнера виглядає дуже сумнівно.

До того ж слід не забувати, що зі зміною влади у 2019 році обидві українські спецслужби (більше це стосується СБУ, проте) повернулися до свого стану часів Януковича – тобто стали повністю підконтрольні спецслужбам Росії. А за часів Януковича Торнер якраз і виник у великій політиці України. І сумнівно, що його почали зливати самі росіяни.

До того ж, як уже говорилося, злив інформації про візит Торнера до Офісу Зеленського, швидше за все, походить від спецслужб США. Так що версія Мізраха хоч і має місце, але не тримається купи. До того ж давайте не забувати, за чиїм списком намагався потрапити до Верховної Ради Торнер – ОПЗЖ є відвертою п’ятою колоною, а контролював її на той момент Медведчук. Ну і додамо – Кірєєва застрелили майже рік тому, але матеріали про Торнера продовжують з’являтися. Чи не з Байкового ж цвинтаря Кірєєв їх замовляє? Та й Баканів теж невідомо де.

Після початку повномасштабної війни діяльність Торнера теж дещо зменшила оберти. Точніше – після того, як стало зрозуміло, що бліцкриг явно не вдався. Саме в цей час з’являється стаття у Вікіпедії, де зазначено, що Дмитро Торнер – громадянин Молдови. Зараз більшість новин щодо імені Дмитра Торнера зосереджені переважно навколо його діяльності на посаді голови Федерації біатлону Молдови.

Але питань про те, хто ж він такий насправді і що робив в Офісі президента України, а також про те, як пробився у вищі сфери влади України та в оточення Дмитра Фірташа, це не знімає. Як і про причетність російських спецслужб (такі в Молдові та Україні можна в контексті Торнера розглядати як філію ФСБ) до долі та кар’єрного зльоту дрібного афериста Дмитра Некрасова-Торнера.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Дмитро Торнер: із молдавської в’язниці – до переговорників Дмитра Фірташа появились сначала на Антикоррупционная правда.

Со временем будет интересно восстановить полную картину деятельности русской агентуры в СБУ накануне войны. Пока имеются лишь детали этой мозаики, но уже понятно, что генерал фсб Беседа – то ли тоже умственно-отсталый парень, то ли работал на спецслужбы Запада. Потому что собрать в один «мощный» кулак весь этот престарелый сброд, о котором пойдет речь далее – это нужно было постараться.

Это следует хотя бы из того, что координатором деятельности российской агентуры был избран Владимир Сивкович. Видимо вновь сработал миф, который придумал старый аферист Сивкович – миф о том, что он когда-то служил в Германии вместе с путиным. На самом деле ни с кем он не служил, из армии был довольно рано изгнан за воровство и довольно быстро лег под криминал. Сначала под мелкий, типа Кости «Богомола», Саши «Качка», Радванского и Олега «Марадонны» Маркова. Затем лег под «солнцевских». Умом Сивкович никогда не блистал, перебивался в Украине мелкими аферами и исполнением политических заказов, типа потрепаться об отравлении Ющенко. Сейчас пареньку уже 62 года, долгие годы пьянства ума не добавили, но выбирать Беседе было не из кого. И Сивкович стал собирать «команду».

Выбирать было особо не из кого. Дедушка Азаров предложил на гауляйтера Украины еще одного алкоголика Олега Царева.

«Марадонна» Марков, побирающийся сейчас в Москве – предложил своего бывшего помощника Игоря Димитриева в качестве руководителя одной из диверсионных групп. Еще одного «диверсанта» – Валентина Крыжановского, Сивкович нагрузил охраной туповатого Царева и набором «диверсантов» среди действующих сотрудников СБУ. Проблема, однако, заключалась в том, что Крыжановский по уровню интеллекта отнюдь не выше Свиковича. Из СБУ был изгнан за воровство вещдоков, затем побирался в Закавказье.

Авторитет среди украинских силовиков – нулевой. Соответственно, с созданием «дрг» не сложилось. Как и с быстрым захватом Киева, о чем хвастался в своем телеграмм-канале Димитриев.

С дрг не получилось, но с предательством и сдачей информации благодаря Баканову – вполне все получилось. Только в очень больной голове могла родиться идея назначить Олега Кулинича во время войны главой «крымского главка». В силовых структурах общеизвестно, что Кулинич – правая рука Деркача, убежденный «русскомирец». Соответственно, сложно было бы ожидать иного результата, кроме полной информированности фсб о деятельности СБУ накануне войны.

Не знаем, кто у Малюка будет заниматься внутренней безопасностью, но стоило бы, для начала, заняться штатом разнообразных «советников» Баканова и Наумова. Там могут обнаружиться весьма интересные, хоть и не столь заметные персонажи.

В целом же, можно сказать, что несмотря на фактическое «обезглавливание» СБУ накануне войны назначением идиота Баканова, СБУ оказалась более подготовлена к войне, нежели фсб. Потому что делать ставку на мелких уголовников вроде Сивковича или Крыжановского – это шедевр оперативного мастерства генерала Беседы. А судя по тому, что путин за этот вопиющий провал его до сих пор не удивил – интеллект у старой «моли» не выше. Что как бы намекает, что рашка после атаки на Украину — долго не протянет. Деколонизация, демилитаризация, дефашизация и дезинтеграция – это ближайшее будущее недоимперии.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Предатели: Владимир Сивкович, Олег Кулинич, Валентин Крыжановский появились сначала на Антикоррупционная правда.

Но то, что творится в нашей стране в последние два года, потрясает самое богатое воображение. Даже непонятно с чем сравнить то, что вытворяет нынешняя власть. Полчище ненасытных крыс, дорвавшееся до продовольственных запасов голодающего города и уничтожающее их с невиданной жадностью, совершенно не думающее о завтрашнем дне – и эта аллегория еще будет очень мягкой. Чего стоит только исчезновение из Госрезерва нескольких сотен тысяч тонн зерна. Но это, так сказать, хрестоматийный пример воровства. А ведь кроме Госрезерва, существуют еще сотни государственных предприятий, которые разворовываются дорвавшимися до последних ресурсов страны крысами.

В Украине существует, например, АО «Аграрный фонд». Основателем выступает государство, а единственным держателем пакета акций – Кабмин:

Мы не зря упомянули «мышей», сожравших почти 200 000 тонн зерна из Госрезерва. Потому что АО «Аграрный фонд» основан в 2003 году Кабинетом Министров Украины и позиционирует себя на рынке как «гарант продовольственной безопасности Украины».

Основная задача Фонда – формирование запасов зерна, поддержка отечественных сельхозпроизводителей и влияние на ситуацию на аграрном рынке.

Вот так. Нечто сходное с Госрезервом. И что же творится в этом «гаранте продовольственной безопасности Украины»? А вот:

«Чистый финансовый результат АО «Аграрный фонд» являет собой убыток в размере 196 987 000 гривен». Почти двести миллионов убытков. Не Госрезерв, конечно, но приятного тоже мало. Помножьте эту «гарантию продовольственной безопасности» на вполне реальное вторжение России. И подумайте, чем Украина будет кормить свою армию и огромные массы внезапно потерявшего все свои источники заработка населения. Надеемся, что наше сравнение нынешней власти со стаей одуревших от безнаказанности крыс станет понятнее.

Впрочем, давайте вернемся в «Аграрный фонд». Знакомьтесь – Богдан Николаевич Банчук, назначенный в мае 2020 года руководителем Фонда. Возраст – 35 лет, на момент назначения – 33 года. В 2010 году окончил Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, международный юрист, переводчик по французскому языку. Вот выдержка из его биографии:

Классическое «новое лицо», казалось бы. Но смущают несколько моментов. Даже в той версии биографии, которую подает он сам. Почитайте ее внимательно – вчерашний выпускник ВУЗа, пусть и хорошего, делает потрясающую карьеру.

Не успев «обмыть» диплом, Банчук оказывается в Министерстве иностранных дел, на должности атташе отдела сотрудничества в политической, безопасности и оборонной отраслях Департамента Евросоюза.

Позже – работа в Секретариате Кабинета министров. А уже в 27 лет Банчук стал заместителем главы районной государственной администрации на Буковине, где родился его отец. Недолго просидев в провинции, Богдан перешел на работу в Укроборонпром, где также надолго не задержался.

В чем же секрет такой блестящей карьеры? Ответ прост и банален – нужно иметь правильного отца. И действительно, его отец Николай Банчук с конца 1980-х годов был прокурором Черновцов, Херсонской области, заместителем прокурора Киева.

Во времена президентства Ющенко под Николаем Банчуком зашаталась почва, но он удержался. Правда, из органов прокуратуры пришлось временно уйти. Всплыл он в почему-то в Минздраве.

Но с приходом Януковича вернулся в прокуратуру, где дорос до должности заместителя Генерального прокурора. При Порошенко прокуратуру пришлось покинуть – попал под люстрацию, да к тому же стало известно о том, что Николай Банчук помог освободиться от наказания нескольким российским боевикам, пытавшимся устроить в Одессе переворот весной 2014 года.

Но уже при Зеленском Николай Банчук стал консультантом у главы СБУ Ивана Баканова. Вот и весь секрет успеха у сына. И скачки его карьеры, как зеркало, отображают все взлеты и падения отца. Рос отец – рос и сын. Были проблемы у папы – приходилось притормаживать и сыну.

В связи с отцом стоит упомянуть, что государственный чиновник Николай Банчук, почти всю жизнь боровшийся с преступностью, в итоге нажил пять домов, квартиру в Киеве более 100 квадратных метров, офисные помещения (квартира и офисы находятся в престижных «Новопечерских Липках»), более 10 земельных участков и 400 тысяч долларов наличности: Обійстя під Києвом, готель у Чернівцях: журналісти розшукали статки радника Баканова.

Теперь поинтересуемся «статками» сына. К сожалению, последняя декларация, которую подал Богдан Банчук, датирована 2020 годом и содержит сведения за 2019-й. Тут передаем привет избирателям Зеленского – именно избранные ими «слуги» блокируют подачу деклараций высшими государственными чиновниками. Но не будем расстраиваться – достаточно и того, что подано благодаря стараниям «барыги», заставившего-таки эти декларации подавать.

Перед тем, как перейти к тому, что пишет о своем имуществе и доходах Банчук, упомянем, что в ноябре 2021 года за свои труды на посту руководителя АО «Аграрный фонд» он получил 267 689 гривен. Почти десять тысяч долларов – две с половиной зарплаты учителя из кина про Голобородька. За убытки в 200 миллионов, напомним.

А теперь – к декларации. Объектов недвижимости, которые указал в качестве своей собственности Богдан Банчук, в ней насчитывается 23. Это – 17 земельных участков, расположенных в основном в окрестностях Киева, четыре квартиры (три – в Киеве), дом в селе Стайки Кагарлыцкого района Киевской области и гараж.

Сам по себе перечень объектов недвижимости потрясает, особенно с учетом возраста и того факта, что владеет этим всем маленьким княжеством скромный паренек, всю свою жизнь работавший на государственной службе.

Но посмотрите на некоторые даты приобретения:

 

Неплохо жили некоторые студенты, не правда ли? Позволяли себе покупать квартиры в столице, да не какие-нибудь гостинки, а шикарные апартаменты в почти 150 метров. Дальше было то же самое – скромный чиновник министерства продолжил обрастать землей, домами и квартирами.

И прикупил себе скромный транспорт, достойный его персоны:

702 464 гривен, отданных Банчуком за «Мерседес» в 2013 году – это 89 000 долларов по тогдашнему курсу. Работал он тогда скромным чиновником Секретариата Кабмина, напомним.

Конечно, можно было бы предположить, что секрет в жене Банчука, успешной бизнес-вумен, которой, как и многим верным женам высшего руководства нашей страны, достался тяжкий крест: кормить своего мужа-чиновника, который за нищенскую зарплату блюдет интересы державы. Но – нет:

Зарабатывает в качестве предпринимателя Банчук Валентина Валентиновна разве на бензин для мужниного «Мерседеса». Приходится тому даже подрабатывать сдачей крови

Было бы, конечно, смешно. Если бы, как сами понимаете, не было столь грустно.

Но еще печальнее то, что история на этом не заканчивается. Потому что глава «Аграрного фонда» Богдан Банчук – не просто очередной вор, стоящий во главе очередной государственной структуры, которую он в меру сил и таланта разворовывает.

Ходят упорнейшие слухи, что Банчук в «Аграрном фонде» всего лишь ширма. Зиц-председатель Фунт для его предыдущего руководителя Андрея Радченко, уволенного за коррупцию. Дело в том, что Радченко занялись детективы НАБУ за махинации, которые он совершал, в частности, в пользу фирм Дмитрия Фирташа – НАБУ подозревает руководство АО «Аграрный фонд» в сговоре с предприятиями Фирташа при закупке и хранении минеральных удобрений в 2017 году, что нанесло ущерб госпредприятию на суму 243 миллиона гривен. Это только один эпизод.
А есть, еще, например, потрясающая по своей наглости история с оплатой «труда»: как сообщал Интерфакс-Украина, Андрей Радченко после увольнения выписал себе и своим топ-менеджерам 9 миллионов гривен выходного пособия. Это на фоне сотен миллионов гривен убытков, которые демонстрировал Фонд во время его руководства.

К Радченко накопилось и много других вопросов. Это отдельный большой материал, потому мы его касаться сейчас не будем, но суть в том, что Андрею Радченко кровно необходимо и дальше контролировать «Аграрный фонд». Для того, чтобы, с одной стороны, уничтожить следы своей деятельности, которыми живо интересуются правоохранители, а с другой – на решение всех этих вопросов ведь необходимы деньги, и немаленькие. А где их взять, если ты всю жизнь был государственным чиновником и привык их зарабатывать весьма специфическим способом?

Правда, судя по тем же слухам, ставка на неопытность и недалекость Богдана Банчука не очень себя оправдала – молодой руководитель Фонда внезапно оказался поматерее своего предшественника. Да к тому же имеет папу, который «на короткой ноге» с самим Бакановым. Так что, похоже, все самое интересное еще впереди.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Глава «Аграрного фонда» Богдан Банчук: Зиц-председатель или матерый коррупционер? появились сначала на Антикоррупционная правда.