У Борна сразу несколько паспортов разных стран, пользуется ими в качестве прикрытия и выходит на переговоры с влиятельными лицами. В это трудно поверить, но в Украине есть человек, насмотревшись шпионских боевиков, вероятно, тоже считает себя определенным Джейсоном Борном. Это 44-летний Дмитрий Торнер, который за свою жизнь успел сменить несколько паспортов, побывать на встречах с адвокатом Дональда Трампа, баллотироваться в Верховную Раду и втянуться в дискредитационную историю с убитым банкиром-агентом, предупредившим СБУ о запланированном полномасштабном вторжении РФ в Украину. Прекрасный сюжет для настоящего экшна, не так ли?

Дмитрий Торнер впервые стал известен в украинском медиапространстве накануне выборов в Верховную Раду в 2019 году. Тогда он баллотировался под №44 от ныне запрещенной в Украине партии «Оппозиционная платформа – За жизнь». В биографической справке отмечалось, что Торнер работает руководителем ООО «Хим-трейд», прямым конечным бенефицаром которой является Дмитрий Фирташ и его австрийская газовая компания Zangas Hoch – und Tiefbau GmbH.

С Верховной Радой у Торнера не сложилось, ведь МВД и СБУ Украины обратились с общим заявлением в Центральную избирательную комиссию с призывом снять его с выборов. Причина заключалась в том, что он якобы находится в розыске. В ходе досудебного расследования выяснилось, что лицо, представляемое Дмитрием Торнером, 1980 года рождения, с 2007-го успело сменить пять паспортов на разные фамилии. Настоящее же его имя – Дмитрий Григорьевич Некрасов и он гражданин Молдовы, который был осужден за кражи в особо крупных размерах.

Некрасов-Торнер в 2003 и 2004 годах действительно был приговорен к 11 годам тюрьмы и отбывал наказание в молдавских тюрьмах. Его признали виновным в неоднократных кражах мобильных телефонов и мебели. Информацию по судебным решениям нашло молдавское агентство журналистских расследований Rise Moldova .

А вот дальше начинается настоящий детектив. Сидеть в тюрьме Некрасов-Торнер не собирался, поэтому в 2004 году женился на собственном адвокате Людмиле Божий и взял ее фамилию. Получив новые документы, он при непонятных обстоятельствах смог покинуть тюрьму и переехать в Украину. Через несколько лет правоохранительные органы Молдовы закроют его дело, а сам Дмитрий в Украине успеет еще несколько раз жениться и получить паспорта на такие фамилии как Мальченко, Грозный и наконец Торнер.

Дело в Молдове, правда, закроют при довольно странных обстоятельствах. Молдавские журналисты из Rise Moldova нашли документ, в котором якобы говорится о смерти Дмитрия Некрасова, к тому моменту уже Божего, в 2009 году. Впоследствии молдавское следствие выяснило подлог этого документа, поэтому фигуранта объявили в розыск.

Последнюю фамилию Торнер он получил от новой жены – украинской поп-певицы, телеведущей телеканалов NewsOne и Интер, а также обладательницы титула Миссис Вселенная – 2016 года Ольги Торнер.

Если читатель может подумать, что это какой-то бред, то сам Торнер и его нынешний адвокат Андрей Цыганков подтверждают то, что он несколько раз брал фамилии своих жен и таким образом менял паспорта.

« Сейчас многие говорят, что он несколько раз брал себе фамилии жен. Я не буду комментировать его мотивацию, это личные вещи. Важно, что каждый раз, когда он получал паспорт, это происходило официально по установленной процедуре через органы МВД. То есть, если есть какие-то утверждения о подделке паспортов, они фактически касаются не моего клиента, а соответствующих подразделений Министерства внутренних дел », – говорил адвокат в январе 2022 года.

« Я всю жизнь искал свою семью и нашел ее. Что касается предыдущих браков и смены фамилий, то для этого были мои личные причины, которые к вымышленной истории в СМИ никакого отношения не имеют. Они точно не связаны с желанием от кого-то скрываться », – рассказывает Торнер в интервью в декабре 2023 года.

Ситуация с паспортами и частыми сменами фамилий действительно очень странная. И ни сам Торнер, ни его адвокат так и не предоставили разъяснений, зачем это требовалось. Тем более что в Украине обычно жена берет фамилию мужа, а не наоборот.

Тем не менее, судя по данным судебного реестра Украины летом 2021 года, Торнеру удалось добиться признания того, что информация МВД и СБУ о якобы подделке им документов не соответствует действительности. И суд даже требовал опровержения этих тезисов. Подобный иск по опровержению информации подавала и его супруга Ольга Торнер.

2019-2021 годы для Дмитрия Торнера стали настоящим экшном, достойным Голливуда. Так, в 2020 году он становится героем большой статьи в Washington Post о попытках украинского олигарха Дмитрия Фирташа «порешать» о том, чтобы его не экстрадировали в США. Для этого была организована встреча с тогдашним адвокатом Дональда Трампа Руди Джулиани. На нем присутствовали американские бизнесмены советского происхождения Лев Парнас и Игорь Фруман. Также обнимался с Джулиани в элитном сигарном клубе и Дмитрий Торнер.

Washington Post отмечает, что со стороны украинских переговорщиков было предложение поспособствовать остановке возможной экстрадиции Дмитрия Фирташа в США. В свою очередь, за эту услугу для Джулиани мог быть собран компромат на Джо Байдена, в то время только кандидата в президенты США.

Парнасу, Фруману и вероятно Торнеру было что предложить Джулиани, ведь в то время начала раскручиваться история с сыном Байдена Хантером и его работой в украинской компании Burisma бывшего министра времен Януковича Николая Злочевского.

Тема компромата, как говорится, пошла быстро. В Украине над ней начал работать экс-народный депутат, подозреваемый в государственной измене, Андрей Деркач и бывший прокурор Константин Кулик. Создавались заказные статьи, размещавшиеся в том числе на зарубежных ресурсах. Также монтировались целые сюжеты и фильмы для телевидения и YouTube.

В этом контексте хотелось бы заметить роль жены Дмитрия Торнера – Ольги. Как отмечалось, она раньше работала на телеканале NewsOne, принадлежавшем куму Путина Виктору Медведчуку. Именно на нем и на его сайте, тогда еще спокойно работавших без санкций, можно было часто заметить материалы по Хантеру Байдену и коррупции в фирме Burisma.

Тогда же была раскручена история о якобы найденном ноутбуке сына Байдена, на котором содержались доказательства того, что он употреблял наркотики и пользовался секс-услугами.

Так вот, крестной мамой детей Ольги и Дмитрия Торнера является телеведущая и дочь упомянутого экснардепа Андрея Деркача – Татьяна Терехова. Об этом в комментарии для печати в 2017 году заявляла сама Ольга после рождения младенцев.

Итак, Дмитрий Торнер и Андрей Деркач дружат семьями. В то же время, первый встречался с Руди Джулиани летом 2019-го, второй – с ним же в Киеве в декабре того же года. После этих встреч началась украинская антикампания против Джо Байдена и его семьи. В свою очередь, Дмитрий Фирташ, как мы знаем, все еще находится в Австрии и экстрадиции в США пока не произошло.

Но вернемся к Дмитрию Торнеру и его дальнейшим приключениям. Известно, что сейчас он проживает в Австрии с семьей. При этом в январе 2021 года он неожиданно избирается главой Федерации биатлона Молдовы. А осенью 2023 г. он даже возглавил Национальный олимпийский спортивный комитет Молдовы. Правда, после того, как местная пресса начала поднимать информацию об уголовном прошлом Торнера и его махинациях с паспортами и фамилиями, ему пришлось покинуть этот пост.

Торнер и его украинский адвокат говорят, что кампанию по дискредитации якобы заказала одна из его бывших жен – Татьяна Грозная. Она долгое время работала в МВД, а ее родным братом является якобы банкир-агент Денис Киреев, первым уведомивший СБУ о времени вторжения РФ в Украину. Следует заметить, что Киреев был убит в марте 2022 года во время операции украинскими спецслужбами. При этом и глава ГУР и президент Владимир Зеленский отмечают большую роль Киреева в защите Украины.

Так что же это получается, что Торнер, будучи главой спортивной организации в Молдове, при этом проживая в Австрии, подозревает в клевете бывшую жену из Украины? Такому сценарию позавидовал бы не один знаменитый сценарист.

Но это еще не все. По определенной информации, кроме проживания в Австрии, семья Торнер также имеет недвижимость в Дубае. Судя по странице Ольги Торнер в Instagram, семья чуть ли не ежемесячно проводит время в здании Address beach resort.

Дом состоит из гостиниц, апартаментов и заведений отдыха. Он славится тем, что на 77 этаже расположен один из самых высоких бассейнов в ОАЭ, и из которого открывается впечатляющий вид на Персидский залив и самое большое в мире колесо обозрения – Dubai ain. Также рядом с домом есть частный пляж с бассейнами и барами.

Address beach resort расположен в элитном районе Dubai marina. Он считается так называемой «резервацией» для россиян. Местные блоггеры часто шутят в соцсетях, что в Dubai marina не живут люди, у которых нет российского паспорта.

Тем не менее, в этом же здании, например, проживает бывшая депутат Верховной Рады Украины от запретной «Оппозиционной платформы – За жизнь» Наталья Королевская с мужем Юрием Солодом и детьми.

Самая дешевая квартира в Address beach resort в стартовой цене составляет 2 500 000 дирхам, или 680 000 долларов. И это просто за однокомнатную квартиру. Вряд ли Дмитрий Торнер с женой и тремя детьми ютятся в одной спальне.

Как видим, сейчас Дмитрий Торнер максимально пытается дистанцироваться от Украины и якобы отправился развивать спорт в Молдове. Однако и общие родственники, и баллотирование от пророссийской партии, и связи с Дмитрием Фирташем вряд ли позволят ему скоро полностью исчезнуть со страниц прессы. Разве что он решит в очередной раз жениться и взять новую фамилию жены.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Торнер Дмитрий Григорьевич: Пять паспортов и, как минимум, четыре разных фамилии. Экшн о переговорщике Фирташа появились сначала на Антикоррупционная правда.

Суть схемы сводилась к тому, что «при реализации интервенционных ангиографических систем ООО «Инмед Украины» необоснованно завысило наценку на этот товар, чем нанесло государству ущерб на сумму более 6 млн гривен». Ну и так далее – прокуратура грозилась карами, было открыто уголовное дело. Но реалисты цинично прогнозировали, что, как только утихнет шум в прессе, дело будет закрыто – они прекрасно знали, кто такой Константин Гаевский и его умение работать со всеми властями.

К тому же беглый ныне нардеп Деркач открыто заявил, что «Гаевский находится под надежной «крышей» одного из оперативных подразделений СБУ и тесно сотрудничает с так называемыми «смотрящими», кураторами в медицинской сфере. Одним из таких является Домбровский Александр Рудольфович, который является куратором в медицинской сфере от СБУ и лоббирует интересы Гаевского».

Деркач, конечно, агент ФСБ, но вот только этот факт не отменяет того, что его слова никто не опроверг. К тому же – а кому, как не агенту ФСБ знать, что творилось в СБУ, которую это самое ФСБ плотно контролировало (и контролирует) на протяжении многих лет? Так что не стоит отмахиваться от слов Деркача только на том основании, что он враг и предатель.

Не опровергнуто и его заявление о том, что «Гаевский К.С. создал ряд фирм за рубежом, в Словакии, на которые получил эксклюзивное право продажи оборудования Toshibа и продолжил его поставлять в Украину через свои украинские компании. Продажа медицинской техники осуществлялась по тендерным процедурам, по явно завышенным ценам. Однако, вместо новых аппаратов Toshibа, фирмы Гаевского К.С. поставляли в украинских больницы устаревшие, уже бывшие в употреблении, и часто не пригодные к эксплуатации запчасти».

Правдой являются и слова Деркача о том, что «компании Гаевского фигурируют в многочисленных уголовных производствах, внесенных в Единый реестр досудебных расследований в разных регионах Украины, связанных с продажей медицинской техники по тендерным процедурам Минздрава и областным департаментам здравоохранения».

Те, кто заявлял, что дело развалится, как в воду глядели – едва немного утих шум, а Украина погрузилась в захватывающее шоу под названием выборы, дело против Гаевского тихо закрыли. И он вполне себе мирно продолжил работать с новой властью на том же поприще – поставках бывшего в употреблении оборудования в больницы Украины под видом нового.

Сейчас мини-империя Константина Гаевского выглядит следующим образом:

Все эти фирмы связаны с медицинской сферой, и все находятся под санкциями. И это – только то, что официально оформлено на Гаевского. Кроме этих предприятий, существует еще целый ряд фирм, оформленных на подставных лиц.

Все это отнюдь не мешают господину Гаевскому все так же пилить бюджет Украины, как он его пилил при Порошенко и Януковиче, на чей период приходится расцвет его деятельности. Именно благодаря тесной дружбе и партнерству с Раисой Богатыревой Константин Гаевский и заложил основу своей околомедицинской империи, которую не смог подвинуть ни Порошенко, ни уж тем более Зеленский. Если при первом еще хотя бы наблюдались попытки что-то сделать с поставками откровенного медицинского секонд-хенда под видом нового, то при втором о Гаевском вовсе забыли.

Но нас в данном случае интересует именно период становления Константина Гаевского, весьма удачно оседлавшего в свое время тему поставок оборудования в сферу медицины и сумевшего подмять под себя рынок поставок от японской фирмы Toshibа. Дело в том, что в распоряжение редакции попал огромный (без преувеличения) массив документов, повествующий о фирмах и прокладках Гаевского, участвующих в разных схемах поставок.

Эти документы были бы гораздо полезнее для следствия, если бы оно велось. Но коль скоро эти документы слиты нам, то осторожно намекнем – крыша Гаевского, о которой, в частности, упоминал и Деркач, «не течет», а, наоборот, в последнее время работает все лучше. Потому и «слив» этих документов в наши руки – последняя отчаянная попытка немногих еще оставшихся порядочных правоохранителей хоть как-то повлиять на ситуацию.

Становление

Первые кирпичики в фундамент успеха Гаевского в тему поставок медоборудования заложил некий Кузьма Нямясенко (ныне покойный) в начале нулевых. Это – выходец из медицинских кругов еще СССР, он имел огромные связи в этой сфере. Именно он налаживал связи одной из первых фирм Гаевского – ЧАО «УМТ», которое Гаевский впоследствии переоформил на гражданина Словакии Андрея Рехака.

После отъезда Гаевского в Австрию в 2012 году именно Нямясенко стал Главой представительства Тошиба в Украине.

Тендеры и сотрудничество с донецкими

После прихода к власти Януковича Гаевский взял руководителем продаж Игоря Катаева, который был лично знаком с представителями «донецких», среди которых называют семейный клан Фисталей, тогдашнюю председательницу Комитета ВР по вопросам охраны здоровья Татьяну Бахтееву и министра Раису Богатыреву.

Именно тогда последовал скачек в объемах поставок структур Гаевского для бюджетных медучреждений Украины. Причем, как известно, большинство денег тогда шло в Донецкий регион, и именно Катаев обеспечивал выигрыш тендеров на медоборудование.

Впоследствии вместо компании «УМТ» был создан ее фактический клон – ООО «УМТ+» под руководством некоего Вячеслава Приходько, который является чистым «фунтом».

На самом деле компанией руководил Дмитрий Степанович Лаврентий:

Он являлся правой рукой Гаевского в Украине где-то до 2016-2017 года, когда вылез наружу тот факт, что Лаврентий делал свой бизнес за спиной Гаевского. По словам людей, его знающих, это – очень хитрый и подлый человек, многих кинувший на деньги. Сейчас сотрудничает с General Electric, тоже работающей в сфере медицины.

Toshiba

Одной из основных тем Константина Гаевского стала японская фирма Toshiba. Гаевский сумел возглавить ее представительство в Украине.

Представительство выдает авторизационные письма всем дилерам, координирует обучение за границей инженеров, мониторит отпускные цены на медоборудование и т.д. Находится по адресу квартиры, принадлежащей теще Константина Гаевского.

Будучи главой представительства и владельцем «Укрмедтехники» (УМТ), Гаевский замыкал на себе все ценообразование всего медоборудования Toshiba в Украине. Вся сертификация медоборудования проходила через Представительство и единственного дистрибьютора в Украине – «Укрмедтехнику» Гаевского.

Ввезти в Украину «по-белому» оборудование фирмы Toshiba было невозможно, иначе как через УМТ. Фактически все остальные продавцы были дилерами УМТ, которые если и могли ввезти оборудование, то только после получения сертификатов о регистрации от УМТ.

Украиной дело не ограничилось – на фото муж сестры Гаевского, Джозеф Кавано, глава представительства Toshiba в Грузии:

Сотрудничество с Toshiba дало возможность освоить еще один вид бизнеса – диагностику. Для этого была создана сеть медицинских центром «МДЦ-Эксперт», которой Гаевский ныне владеет через словацкое ООО «Ди Эс Эм Холдинг»:

Суть бизнеса заключается в том, что Гаевский мог привозить из стран Евросоюза бывшие в употреблении медицинские трейлеры, в которых размещалось диагностическое оборудование. Эти трейлеры устанавливались возле районных или городских больниц, а пациентов направляли туда на обследование врачи этих больниц. В условиях, когда в больнице имеется еще советское оборудование, а еще чаще – вообще никакого, от клиентов отбоя не было. Имея связи с «Тошибой», все это оборудование покупалось намного дешевле, чем официально новое. Трейлер окупался за два-три года.

Таким образом за несколько лет была раскручена целая сеть медицинских центров «МДЦ Эксперт», а потом и «Томо-клиники», которая впоследствии присела на бюджетные деньги:

Поначалу «МДЦ» владел сам Гаевский, потом фирма была переоформлена на австрийский «Целанор ГмБХ», которая является семейным делом Гаевского в Австрии и оформлена на Инессу Гаевскую.

Сейчас Константин Гаевский имеет гражданство Словакии и вид на жительство в Австрии. В Словакии, как уже упоминалось, его ключевым партнером является Андрей Рехак, на которого оформлено несколько фирм Гаевского.

В Украине последнее упоминание о Константине Гаевском и его медицинском бизнесе датируется январем этого года. Речь идет о передаче его представителями двух автомобилей и некоторого количества оборудования для потребностей ВСУ. О каких-либо неприятностях с законом упоминаний найти не удалось.

P.S. Это – только малая часть из того массива документов, которые попали в наше распоряжение. Имеются также названия фирм Гаевского, оформленных на подставных людей, и бухгалтерские документы, подтверждающие все то, что о нем говорил Деркач и писали СМИ.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Гаевский Константин Станиславович: Как схематозник строил свои «медицинские присоски» и почему в отношении него закрыты уголовные дела? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Ракетні обстріли росіян призвели до критичного падіння частоти в енергосистемі, через що вперше були зупинені всі атомні енергоблоки країни. Ідеться про Рівненську, Хмельницьку та Південноукраїнську АЕС. Раніше було відключено і тимчасово окуповану Запорізьку АЕС, яка постраждала від терористичних актів російської федерації. Також, у рамках енергетичного терору зі сторони Росії, були атаковані пошкоджені українські ТЕС та ГЕС, які перестали віддавати електроенергію.

Зрозуміло всім, що головним винуватцем блекауту в Україні є терористичні атаки російської федерації, яка поступово втрачає залишки надії здолати українські збройні сили на полі бою. Але чи лише Росія несе відповідальність за масове знеструмлення українських міст і чи була в України можливість підготуватись до такого критичного сценарію? І якщо така можливість була, то хто і чому не вжив відповідних заходів аби захистити енергосистему країни чи хоча б мінімізувати наслідки того, що сталося.

Експерти стверджують, що проблема з якою зіштовхнулася Україна, полягає не лише в пошкодженнях від російських ракет.

Важливою проблемою є жахливий стан мереж, який унеможливлює швидке відновлення енергосистеми. Раніше вже неодноразово зазначалося, що енергомережі потребують модернізації, а тепер зношені ділянки мереж зіграли «злий жарт» — зросла аварійність на таких ділянках, оскільки ракетні удари розхитали енергосистему. Це своєю чергою спричинило ще більшу потребу в аварійних відключеннях. Крім того, як зауважує експерт Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук, ми зіткнулись з критичною відсутністю у нас у резерві необхідного для ремонту обладнання.

“Багато пошкоджених об’єктів, не працюють пристрої видавання електроенергії, пошкоджено підстанції, які складно відновити швидко, бо потрібного обладнання майже немає. Поки що те, що дарується чи купується, за кількістю цього недостатньо, щоб покрити наявні проблеми», — зауважує експерт.

За його словами українським енергетикам надзвичайно важлива наявність необхідного обладнання. І хоча багато країн-партнерів уже оголосили про допомогу у відновленні енергетики країни, деякі енергооб’єкти швидко відновити, якби цього не хотілося, не вдасться. Часу на виробництво потрібного обладнання може піти щонайменше від 3 до 6 місяців.

Виникає цілком логічне запитання! Чому про наявність в Україні відповідного обладнання не потурбувалися чиновники, які несуть безпосередню відповідальність за стабільну роботу енергетичної галузі?

Страшно уявити, що буде, якщо масовані ракетні удари по об’єктах енергетичної інфраструктури продовжуватимуться, з кожним разом дефіцит обладнання зростатиме, а шанси його отримати швидко, як випливає з думок експертів просто таки мізерні. Пів року на виробництво і заміну, того що вже втрачено це неприпустимо довго, особливо в умовах посилення зимових холодів.

Виходить так, що за старою доброю традицією, зима прийшла для Українських чиновників неочікувана.

Важливо зауважити, що вище керівництво держави ще влітку володіло інформацією про плани кремля завдати ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури. Розвідка країн партнерів проінформувала своїх українських колег про таку загрозу вчасно. Окрім того, за інформацією з наших джерел, це питання обговорювали на засіданні Ради національної безпеки і оборони (РНБО) до складу якого ще з травня 2021 року безпосередньо входить і міністр енергетики України Герман Галущенко.

Вочевидь, людина яка тривалий час працювала віце-президентом НАЕК “Енергоатом” і є чинним міністром енергетики, не могла не розуміти до яких наслідків можуть призвести ракетні удари ворога по трансформаторним станціям і енергомережі. Припустимо, що не розуміла, то потрібно було негайно зібрати експертну групу для оцінки ризиків і розробки плану дій на випадок найгіршого сценарію. Натомість міністр вирішив проігнорувати кричущо важливу інформацію, власне кажучи, не зробив нічого для забезпечення галузі резервним обладнанням.

Вдумайтеся, лише через п’ять днів після найбільшого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі, міністр Галущенко додумався зустрітися зі своїм литовським колегою і домовитись про передачу Україні необхідних трансформаторів. Лише 28 листопада, так ніби перед тим не було кілька хвиль російських ракетних атак, так ніби удари 23 листопада були повною несподіванкою для його відомства і трапилися вперше.

Крім того, маленька Литва не лише змогла створити у себе необхідний резерв обладнання, а й знайшла можливість поділитися ним з Україною. Всього, уряд маленької балтійської країни, має намір в кілька етапів передати нам, 252 трансформатори різної потужності.

Залишається вкотре риторично запитувати, чому такого стратегічного запасу не виявилось у великої 40 мільйонної країни? Хочеться вірити, що коренем всіх теперішніх проблем української енергетики є банальна халатність чиновників. Втім, численні факти свідчать про інше.

Для тих, хто стежить за подіями в українській енергетиці не секрет, що впродовж останніх років у цій галузі корупційні скандали виникали як гриби після дощу. Служба Безпеки України неодноразово викривала відкатні схеми неймовірних масштабів, затримувала кур’єрів з астрономічними сумами готівки, відкривала кримінальні справи, за фактом в рази завищених цін на закупівлі обладнання і запчастин для українських енергогенеруючих станцій. На жаль, не змінилась така ситуація і в умовах війни.

Хоча, чому ні, змінилась! Жадібність причетних до корупційних схем осіб зросла. Запчастини та обладнання, які закуповувались в останні роки для енергетичної галузі зросли у ціні. Корупційна націнка яка становила 50-100% сягнула, за оцінками експертів, 200-250%. Тобто, від ціни яка може становити 100 умовних одиниць у постачальника, зростає в три, п’ять разів, за умови, що зайві кошти будуть переведені у готівку і передані “за призначенням”. Оскільки товар специфічний, придатний до продажу лише для спеціалізованих клієнтів, постачальники здебільшого змушені погоджуватися. Тим більше, що скаржитись у правоохоронні органи чи вищі інстанції судячи з попередньої практики просто немає сенсу.

Зрозуміло, що без “одобрямс” від вищих чинів такі оборудки неможливі. Хтось має користуватись достатнім впливом на державні структури, аби дані схеми продовжували існувати. Серед тих, кого неофіційно називають лобістами, імена все тих же Германа Галущенка і його ставленика в структурі НАЕК “Енергоатом” Олега Бояринцева. Що не дивно, журналісти розслідувачі цю пару пов’язують з постаттю майстра корупційних схем Андрія Деркача.

Останній відомий в якості викритого агента російських спецслужб, щодо якого США та РНБО України ввели персональні санкції.

На підставі кількох незалежних журналістських розслідувань, експерти наголошують на безпосередньому зв’язку Галущенка і Бояринцева з групою Деркача, а також стверджують, що Андрій Деркач, незважаючи на викриття його зв’язків з ГРУ РФ, продовжує впливати на стан справ в українській енергетиці.

Так, з 400 мільйонів виділених на погашення заборгованості українських АЕС перед постачальниками у жовтні поточного року, левову частку коштів було виділено на ті контракти, які стосуються окупованої Запорізької Атомної Електростанції (ЗАЕС). Парадокс! Наявний борг, за постачання комплектуючих повертають тим, хто постачав їх на станцію, що знаходиться поза контролем українського уряду.

З іншого боку дуже зручно, навіть після деокупації ЗАЕС, ніхто не зможе встановити які саме комплектуючі були поставлені підрядниками. По-факту доведеться просто списати все на війну та укомплектувати станцію ще раз. Крім того, за інформацією з неофіційних джерел, за погашення боргів постачальників “попросили” неофіційно повернути в потрібні кишені від 50 до 70%. Відкат цілком прийнятний якщо врахувати, що постачальники в умовах окупації станції опинились у патовій ситуації.

Краще повернути хоч частину коштів, ніж взагалі нічого не отримати!

Знову ж таки, здивування викликає той факт, що сотні мільйонів гривень пішли саме на погашення боргів окупованої станції, де частина працівників в тому числі призначених в останній період радо вітали окупантів. Свідченням тому стало затримання Бояринцева українською контррозвідкою у березні за звинуваченням у державній зраді. Учасниця колегії Держінспекції ядерного регулювання Ольга Кошарна, прямо звинуватила Бояринцева у тому, що посадовець куруючи кадрові призначення на українських АЕС, лобіював на посади російських колаборантів.

Попри те, що факт затримання було підтвердження, вже 22 червня ряд українських медіа поширили заяву від адвоката Бояринцева Сергія Лисенка. В повідомленні йшла мова про те, що його клієнт Бояринцев О.А. до кримінальної відповідальності взагалі не притягався, вироків судів щодо його причетності до злочинних дій не існує.

Цікавий факт! Який вкотре підтверджує, що за постаттю Бояринцева стоять впливові особи.

Джерела в оточені чиновника кажуть, що після затримання Бояринцева відправили до столиці, де його було звільнено уже протягом трьох днів. Сам арештант буцімто, хизувався в приватній розмові за чаркою, що сталося це за безпосереднього заступництва одіозного куратора силовиків Олега Татарова і його протеже Василя Малюка.

Встановити наскільки правдивими є ці свідчення звісно не є можливим, але обізнані люди кажуть відразу після свого звільнення Бояринцев зробив два дзвінки. Один з них керівнику “Енергоатому” Котіну, для того аби заспокоїти, інший невстановленій особі на Запорізькій АЕС.

Знову ж таки, встановити правдивість цих свідчень могли б та мали б українські спецслужби, адже лише вони мають відповідні повноваження і можливості. Але вже зараз, можна зробити висновки, що не все гаразд в українській правоохоронній системі, якщо екс-помічник російського агента Деркача, затриманий контррозвідкою, спокійно виходить сухим з води, а у приватних розмовах хизується своїми зв’язками з найвищими посадовими особами у силовій вертикалі влади.

Можливо не час розхитувати човен і в умовах війни робити передчасні висновки, щодо причетності вищих посадових осіб держави до колаборації з окупантами. Але для очищення честі українські правоохоронні структури могли б почати перевірку наведених у статті фактів. Принаймні хочеться вірити, що українські правоохоронці знайдуть в собі сили почати таке публічне розслідування. Якщо ж у СБУ, Нацполіції, Генпрокуратурі, не знайдеться для цього політичної волі та сміливості, буде зрозуміло, що покривання окремих сумнівних осіб все-таки має місце. Відразу хочемо звернути увагу на наведені факти і незалежних правоохоронних органів, таких як НАБУ та міжнародних партнерів і союзників України. Вся надана вами допомога, всі зусилля здійсненні урядами демократичних країн можуть бути знівельовані купкою недобросовісних чиновників-колаборантів і їхніми кураторами зі спецслужб російської федерації. Неупереджене розслідування фактів співпраці українських посадовців з кремлівськими агентами впливу, можуть допомогти стабілізувати ситуацію в Україні і припинити гуманітарну катастрофу спровоковану терористичними ракетними ударами по цивільній критичній інфраструктурі. Витрачаючи мільйони доларів та євро ваших платників податків ви маєте бути впевнені, що ці кошти справді будуть спрямовані на підтримку України її збройних сил та цивільного населення і не стануть частиною корупційних схем спланованих і реалізованих за безпосередньої участі розвідки країни агресора.

P.S.

Цікаво, що Олег Бояринцев, затриманий раніше за підозрою у співпраці з спецслужбами країни агресора, відтепер, відповідатиме за гуманітарні проекти НАЕК “Енергоатом”, які спрямовані на підтримку ЗСУ. Не будемо стверджувати, але виглядає така відповідальність, як «патріотичне алібі» на той випадок, коли українські Герої повернуться з фронту та поцікавляться особисто у Бояринцева та йому подібних персонажів чим він займався весь цей час, ведучи розкішне життя у тилу.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Корупційний блекаут: Хто поставив на коліна українську енергетику? появились сначала на Антикоррупционная правда.

А шкода. Тому що за цим скромним київським підприємцем криються не лише схеми розпилу гігантських засобів «Енергоатому», а й багаторічне лобіювання російських інтересів в атомній енергетиці України.

Юхим Важеєвський у середині двохтисячних обіймав посаду директора з фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування — Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але він аж ніяк не втратив контролю над грошовими потоками підприємства та кадровими призначеннями в «Енергоатомі». Однією із схем заробітку були постачання обладнання з Росії, які за активної участі Важеєвського здійснювали фірми членів сім’ї Мірошниченка.

Віталій Мірошниченко володіє ПП «Науково-виробниче об’єднання „Фіненергопроект”», а Євген Мірошниченко донедавна очолював відділ електротехнічного обладнання ПП «Атомкомплект» Державного підприємства „НАЄК „Енергоатом”».

Саме структури Віталія Мірошниченка понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші — у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Коли і як почалося співробітництво Важеєвського та Мірошниченка – не зовсім зрозуміло. Але у 2012 році, після того, як так звана «родина» Януковича зробила кадрові перестановки в «Енергоатомі», Важеєвському довелося піти з посади фінансового директора цього держпідприємства. Проте, як говорилося, свого впливу на потоки грошей «Енергоатому» він не втратив.

Яким чином із людини Мартинеко (соратник Ющенка) Важеєвському вдалося стати людиною Юрія Бойка, який, будучи міністром палива та енергетики в уряді Азарова, вибудовував контроль над «Енергоатомом» – невідомо. Але Юхимові (тоді ще Фімі-Поршу) Важеєвському це вдалося.

Тут ми зробимо ремарку. Свою прізвисько – Фіма-Порш – Важеєвський отримав за любов до розкішних машин та звичку при офіційній зарплаті 4 000 гривень приїжджати на роботу в «Енергоатом» автомобілем «Порше».

Отже, достовірно невідомо, яким чином Фіма-Порш, він же Юхим Важеєвський, почав лобіювати інтереси Бойка в атомній галузі. Тим більше, що на той момент він втратив свій офіційний статус. Втім, втрата статусу не означала втрати корупційних зв’язків.

А вони були налагоджені роками. І більшість із них вела до Росії, яка завжди прагнула взяти під свій контроль атомну галузь України. Тим більше, що атомні станції обох країн були однотипними.

Під цю марку Важеєвський пробивав закупівлю «Енергоатому» у російських фірмах. У схемі було задіяно структури родини Мірошниченка. Однією з таких схем є капітальний ремонт резервних дизель-генераторів на АЕС України. З 2012 до 2020 року проведено 25 капітальних ремонтів резервних дизелів вартістю понад 100 мільйонів доларів. Практично всі контракти «Енергоатом» укладав із різними компаніями різних юрисдикцій. У той самий час виробником запчастин значилася спочатку ЗАТ «ПО Дизель-Энерго», та був АТ «МК Дизель-Энерго».

Перша дійова особа — громадянин Російської Федерації Олексій Лазарєв, колишній менеджер ЗАТ «ПО Дизель-Енерго». Після припинення діяльності ЗАТ «ПО Дизель-Енерго» він вкрав технічну документацію, підробивши листа від останнього про нібито передачу всієї техдокументації «Російського Дизеля» на користь АТ «МК Дизель-Енерго».

Інша дійова особа – громадянин України Дмитро Мірошниченко. Його основне завдання полягає у тому, щоб забезпечувати замовлення на атомних станціях України та, віддаючи по всьому ланцюгу контролю корупційну плату, стежити за постачанням. А головне – за оплатою за поставлену продукцію. З того часу Лазарєв та Мірошниченко фактично створили монополію в Україні на свою продукцію.

Посередині між ними та «Енергоатомом» знаходився Юхим Важеєвський. Який гарантував отримання замовлень саме структурами Мірошниченка. І заносив відкати потрібним людям.

Але найцікавіше у цій схемі навіть не те, що гроші «Енергоатому» йшли до Росії. А те, що Лазарєв постачав в Україну оброблені запасні частини, отримані при розбиранні двигунів 1978 року випуску з Ігналинської АЕС (Литва), на які підробляв документи від імені ДП Фірма «Російський Дизель».

Створений ним формальний документообіг з придбання зазначеного обладнання дозволив, за допомогою підконтрольних організацій та індивідуальних підприємців, які виступили як постачальники контрафактного товару, що фактично належить Лазарєву, продати товар в Україну. Продаж проводився через підконтрольні йому іноземні компанії. За поставлену продукцію махінаторам удалося отримати 12 мільйонів євро.

З іншого боку схеми стояли структури Мірошниченка. І Юхим Важеєвський, який утрушував усі питання з керівництвом «Енергоатому».

Зі зміною влади у 2019 році проблема віддачі контролю над «Енергоатомом» перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень, бо зі зміною влади змінилися й підходи до бізнесу. Якщо раніше робота Важеєвського-Мірошниченка з Росією була швидше винятком, ніж правилом, то з 2019 року стало навпаки — Росія отримала повний контроль над стратегічним підприємством.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в області ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

Серед цих маріонеток у тіні скромно відсиджувався і Юхим Важеєвський. Нові «дивлячі» за атомною галуззю України від Офісу президента Андрій Деркач та Сергій Шефір також, як і їхні попередники під час Януковича та Порошенка, не змогли скинути Фіму-Поршу з потоків.

Трохи відсидівшись у тіні, Важеєвський скористався тим, що у Деркача почалися проблеми — його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці із ФСБ. Як там із Шефіром — неясно, куди він подівся — невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості. До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг відвоювати втрачені позиції.

Що саме відбувається в «Енергоатомі» зараз – не скаже ніхто. Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання не актуальне».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, що перебуває під санкціями США за війну Росії проти України, яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом».

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дозволяє отримати відповіді на ці запитання. Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України.

Повторимося; питань безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти — як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

PS 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки — один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого. Що відбувається в «Енергоатомі» зараз – не знає ніхто.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Як сірий кардинал «Енергоатому» Юхим Важеєвський злив стратегічне підприємство Росії появились сначала на Антикоррупционная правда.

Як приклад — державне підприємство НАЕК «Енергоатом», на якому, як і у всіх сферах, де крутяться бюджетні гроші, у 2020 році відновився інститут так званих «дивлячих». Які спрямовували бюджетні потоки у потрібний бік і давали заробити ними потрібним людям, пише «Антикор«.

Як там зараз, після восьми місяців війни, іде «дивляться» взагалі і в «Енергоатомі» зокрема – достеменно невідомо. Але нас у даному випадку цікавить не це, а особистість людини, яка знаходила спільну мову як з тими, хто дивиться від Зеленського, так і з тими, хто дивиться від Януковича. І почав свою атомну діяльність ще, як мінімум, за Ющенка.

Про Юхима Анатолійовича Важеєвського, якого небезпідставно називають одним із ключових «схемників» «Енергоатому», відомо напрочуд мало. Згідно з даними реєстрів, це – ФОП, що веде діяльність у галузі програмування та власник збанкрутілої фірми:

Дивно, але це ФОП чомусь перебуває у всіх мислимих списках санкцій:

За часів Ющенка він обіймав посаду директора фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту в 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав як кредит у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування – Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але неофіційного впливу на Енергоатом він не втратив ні тоді, ні зараз. Про те, що за Януковича «вирішувала» Важеєвський так само мав вплив на те, що відбувається в «Енергоатомі», говорить характерний епізод, що стався у 2013 році. Ось що писав із цього приводу УНІАН: «Вчора, 10 червня, близько 18.00 Віссаріон Кім [директор «Енергоатому»] не був допущений на робоче місце групою невідомих, повідомив виконавчий директор із правового забезпечення ДП НАЕК «Енергоатом» Геннадій Барабаш. За його словами, на прохідній центрального офісу компанії перебували троє невідомих, які представилися співробітниками «внутрішніх органів», проте на прохання пред’явити документи не відреагували. Усі троє – молоді люди міцної статури, були недбало одягнені, один навіть був у в’єтнамках. Поруч із невідомими знаходився колишній директор з фінансів «Енергоатому» Юхим Анатолійович Важєєвський», — зазначив Барабаш».

І ні всемогутній глава МВС Захарченко, ні прем’єр Азаров, ні сам Батя-Янукович ніяк не допомогли Кіму пройти на робоче місце – його не пустив маловідомий «вирішувала» Жванії Юхим Важеєвський. Цікаво, чи не так?

Не зачепив Важеєвського та Порошенка. Протекцію йому надавав той самий Мартиненко, який був особистим другом Арсена Авакова. І який, власне, і був батьком-засновником схем у «Енергоатомі» і від якого там працював Важєєвський.

Зі зміною влади садити нікого, як обіцяли борди зеленого кольору по всій країні, не стали. Навпаки – «новим особам» знадобилися люди, які знаються на тому, як працюють старі схеми. Став у нагоді і Важеєвський. Не просто став у нагоді – став дуже затребуваним.

Як говорили в 2019 році джерела в «Енергоатомі», кришувати злодійство грошей із держпідприємства негайно погодилися люди із найвищих ешелонів влади. У зв’язку з цим просто необхідно згадати прізвище Віталія Мірошниченка. Саме через його структури понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші – у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Завдяки отриманим мільйонам парочка активно скуповувала найвищих держслужбовців, формуючи під себе корупційне лобі. Зокрема, Віталій Мірошниченко зміг заручитися підтримкою дуже впливового чиновника з офісу Зеленського, з яким, за обставинами, він живе по сусідству. Саме за його завзятої протекції новопризначене керівництво НАЕК «Енергоатом» отримало команду не заважати ділкам із обойми Мартиненка робити їхні брудні справи.

Сам Мірошниченко активно хвалився фото зі згаданим чиновником на спільному відпочинку, що, звичайно, не могло не справляти враження на керівників різного рівня, які не хотіли псувати стосунки з офісом Зеленського. І насамперед це стосується керівництва станцій, а також інших відокремлених підрозділів НАЕК «Енергоатом».

Фіма на прізвисько «Порш» (Важеєвського в «Енергоатомі» називали «Фіма-Порш» за звичку в юному віці при офіційній зарплаті в 4000 гривень роз’їжджати Києвом на автомобілі «Порше») був справжнім ферзем у цій шахівці. їх основним автором. Він відповідав за весь спектр контактів із представниками влади. Важливим досягненням стало вербування керівника Антимонопольного комітету України – Юрія Терентьєва (звільнено у 2020 році).

Не дарма джерело в НАЕК «Енергоатом» відкрито називає Юхима Важеєвського «дияволом у людському образі та змієм спокусником». За його словами, вже майже два десятиліття Важеєвському вдається купувати лояльність найвищих чиновників за всіх можливих президентів та урядів.

Таким чином, станом на 2020 рік, групі Мірошниченко-Важеєвський за підтримки вищих чинів в АМКУ та Офісі Президента вдалося взяти під особистий контроль 70 відсотків закупівель НАЕК «Енергоатом» на загальну суму кілька десятків мільярдів гривень.

Але того ж 2020 року у Важеєвського почалися проблеми. Голову АМКУ Терентьєва було звільнено, а в ОПУ повернулися до практики «дивлячих», яка вельми непогано зарекомендувала себе за Януковича. Ті, хто дивиться за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач і Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Ця схема сильно сплутала карти Важеєвському, який до посади того, хто «дивиться», явно недотягував. Але тут раптово допомогли росіяни – 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення і Деркач почав проблеми – його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці з ФСБ. Як там із Шефіром – неясно, куди він подівся – невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості.

До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Але що відбувається в «Енергоатомі» зараз – ніхто не скаже. Незрозуміло, наскільки втратили позиції Деркач і Шефір. Ну першому, мабуть, не до того. Але Шефіра начебто ніхто не чіпав. Однак так само не зрозуміло – наскільки відновив свої позиції як схемник і розпилювач Юхим Важеєвський.

Незрозуміло взагалі, що відбувається у самому «Енергоатомі». Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича.

Невідомо, що відбувається з криптофермою, створеною на Запорізькому заводі феросплавів Ігорем Коломойським і для якої компанія-трейдер із орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців — це означає, що держава недоотримала прибутки на кілька мільярдів гривень. Але чим це скінчилося і чи скінчилося — невідомо.

Невідомо чим закінчилося розслідування факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкта для України — Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади — вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким — непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати на що і як витрачаються кошти. До отримання підряду на добудову сховища причетні компанії з орбіти Важеєвського. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти – як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Важеєвський Юхим Анатолійович: двадцятирічні схеми розпилювання «Енергоатому» та дружба з владою появились сначала на Антикоррупционная правда.

Скільки електроенергії зараз дає країні «Енергоатом» — сказати з точністю складно, але ця цифра у будь-якому разі є критично важливою для України – підприємство залишається єдиним оператором усіх атомних електростанцій країни, пише «Антикор».

Майже півроку повномасштабної війни внесли значні корективи в роботу НАЕК «Енергоатом», але чи внесли вони корективи до корупційних схем, які на підприємстві налагоджені давно, а зі зміною влади в країні три роки тому і викликаною цим фактом плутаниною, захлеснули «Енергоатом» небаченою силою? Що відбувається на цьому стратегічно важливому підприємстві країни, що воює зараз? Чи наведено лад у схемах, порівняно з якими горезвісна «справа Свинарчуків», яка коштувала Порошенку владі, — просто крадіжка цукерок у молодшій групі дитячого садка?

Одразу після зміни влада заговорила про те, що в країні відновлюється інститут тих, хто «стежить» за тими чи іншими галузями. «Доглядачами» за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач та Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Так тривало, як мінімум, до кінця лютого – люди Шефіра та Деркача зміцнювали свої позиції в «Енергоатомі» і заодно намагалися відтіснити від поставок на підприємство інше угруповання, підконтрольне якомусь Юхиму Важієвському, якого іноді називають Фіма «Порш», який завдяки протекції одіозного нардепа Миколи Мартиненка та його ставленика Юрія Недашковського свого часу гордо носив звання короля тіньових схем в українській атомній енергетиці. Він мало не одноосібно вирішував, хто, коли і скільки отримає замовлення від НАЕК «Енергоатом», і в яку суму це обійдеться.

Однак після появи на сцені Деркача та Шефіра та під тиском своїх нинішніх «партнерів» Галущенка та Бояринцева був змушений зійти з корупційного трону та відійти на другий план. Але так тривало недовго – на допомогу Важієвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Такою є загальна схема того, що відбувалося в «Енергоатомі» після приходу до влади команди нинішнього президента.

Минуло два роки, у Деркача почалися проблеми, викликані його зв’язками з ФСБ, багато що змінилося й у «Енергоатомі». В.о. директора Котін позбувся неприємної для себе приставки «виконувач обов’язків», частково втратили позиції Галущенко та Бояринцев. Хоча щодо останнього ця заява є сумнівною – Олег Бояринцев продовжує обіймати одну з ключових посад «Енергоатому» — директора з персоналу, яку він отримав з рук Деркача.

Ще одна людина, яку відверто називають креатурою Андрія Деркача – Хартмут Якоб – теж продовжує обіймати в «Енергоатомі» посаду віце-президента, і нікого, схоже, не цікавлять його зв’язки ні з Деркачом, ні з Росією.

І те, що йшлося ще два роки тому – влада віддає «Енергоатом» під контроль Росії – чомусь сором’язливо обходиться мовчанням. Хоча проблема рік тому перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в галузі ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

За словами Тетяни Чорновіл, «смотрящим» за «Енергоатомом» став Андрій Деркач: «Офіційної посади він не обіймає, але всі кадрові призначення проходять через нього»:

Серед таких називають Германа Галущенка, якого Деркач зробив віце-президентом компанії (зараз прізвище Галущенка у списку вищих посадових осіб «Енергоатому» не значиться).

Відразу після того, як Шефір і Деркач набули статусу «смотрящих», у керівництві «Енергоатому» з’явилося кілька людей Деркача. Наприклад, віце-президент компанії Герман Галущенко – наближений до Деркача юрист і, як кажуть, його хрещеник. Галущенко вже мав досвід роботи в «Енергоатомі» — у 2013 році він очолив юридичну службу компанії. Прийшов, програв суд на 28 мільйонів доларів та пішов.

Ще одна людина Андрія Деркача засвітилася у менеджменті «Енергоатому». Це Олег Бояринцев – багаторічний помічник нардепа. Він прийшов в «Енергоатом» незабаром за Галущенком як головний консультант у Службі президента компанії. Ще один віце-президент компанії – Хартмут Якоб. Він також пов’язаний із Росією, фінансово. Від нього йде ланцюжок до Сєви Могилевича і Дмитра Фірташа, які, у свою чергу, тісно пов’язані з Кремлем і ФСБ.

В.о. (на той момент) директора «Енергоатому» Котін, за словами людей, обізнаних у ситуації на підприємстві, став «слухняною маріонеткою» у руках Галущенка та Олега Бояринцева. Бояринцев та Галущенко взяли під контроль усю адміністративну вертикаль «Енергоатому» та контролювали таким чином усі закупівлі підприємства.

Як уже говорилося, деякі з цих людей були відтіснені від ключових рішень «Енергоатому», але Якоб Хартмут залишається віце-президентом:

Пан Якоб є власником акцій чотирьох російських компаній, серед яких – Федеральна мережева компанія Єдиної енергосистеми, яка будувала лінії електропередач із Росії до окупованого Криму. У березні його нібито усунули від обов’язків віце-президента, але на сайті «Енергоатому» Хартмут значиться у своїй попередній іпостасті.

Це щодо кадрів. А тепер – трохи про фінанси. 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком у понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки – один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого, нагадаємо. Що відбувається в «Енергоатомі» останні п’ять місяців – не знає ніхто.

Так, відбулися пертурбації у керівництві. Але наскільки втратили позиції «смотрящі» Деркач і Шефір? Наскільки втратили позиції «схемщики», які працювали під Важіївським, Бояринцевим та Галущенком?

Тоді цим угрупованням вдалося взяти під контроль 70% закупівель «Енергоатому», і це на тлі його збитковості. Учасниками цього дерибану були підсанкційні компанії, сліди яких ведуть до Януковича та Росії. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання ”не на часі”».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, яка перебуває під санкціями США за війну Росії проти України і яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом»:

До речі, нехай нікого не збиває з пантелику назва компанії – через складний ланцюжок вона належить російському «Газпромбанку».

Невідомо, що відбувається з криптофермою, яку на Запорізькому заводі феросплавів створив Ігор Коломойський і для якої компанія-трейдер з орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців – адже це означає, що держава недоотримала доходи на кілька мільярдів гривень. Але чим це закінчилося і чи закінчилося – невідомо.

Невідомо, чим закінчилося розслідування щодо факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкту для України – Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади – вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким – непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати – на що і як витрачаються кошти. Відомо, що отримання підряду на добудову сховища причетні фірми з орбіти Деркача. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дає змоги отримати відповіді на ці запитання. Єдине, у чому впевнені люди, які розуміються на процесах усередині «Енергоатому», — всі ці «дивлячі», «тертки», «розбірки» тощо – спрямовані на звичайну крадіжку державних грошей.

Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України. І останні п’ять місяців, незважаючи на гучні заяви, ситуація не змінилася.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение «Енергоатом»: що не «зільємо» Росії – вкрадемо появились сначала на Антикоррупционная правда.

Плани росіян зламали ЗСУ, а Зеленський попри небезпеку і пропозиції союзників евакуюватися залишився у столиці України, щоб очолити боротьбу проти другої армії світу. Президент демонструє справжнє лідерство і міцно тримає руку на пульсі подій на фронтах — про це пишуть ЗМІ не лише в Україні, а й у всьому світі.

Утім, спостережливі журналісти одразу помітили відсутність в оточенні Глави держави персонажа, який у мирні часи був буквально «у кожній діжці затичкою» — Кирила Тимошенка.

Про те, що «інфраструктурний геній» перші дні вторгнення «пересиджував» точно не в Києві, написали й журналісти «Української правди».

«У перші кілька днів війни Тимошенка у Києві не було, але згодом він повернувся і поступово набирає обертів, в тому числі медійно. Наприклад, через брак публічності напросився поїхати на переговори в Стамбул у складі української делегації», — повідомляє видання.

Цікаво, куди ще «напросився» Тимошенко після повернення у Київ? Якщо вірити виданню «Политика Страны», яке після санкцій РНБО «переїхало» жити у Телеграм, перша поява Тимошенка в публічному просторі датується 6 березня. Тобто через 10 днів після початку бомбардування столиці.

Оскільки на той час топ-менеджери у владі вже розділили  між собою ділянки управлінського фронту, Кирило після «реінкарнації» вирішив «відкусити» від кожного потрохи.

Спочатку Тимошенко втрутився у зону відповідальності Ірини Верещук — почав з якогось дива дублювати інформацію про евакуаційні коридори. Згадайте — брифінги віце-прем’єрки двічі на день про евакуаційні коридори та їхні результати стали вже традиційними. Аж тут  «як дідько з табакерки» вискочив Тимошенко.

«Замглавы Офиса президента Кирилл Тимошенко публикует видео автобусов, которые уже выехали из Запорожья в Мариуполь, чтоб эвакуировать людей. Но, как мы уже писали, с объявленной эвакуацией пока много непонятного. Но дай Бог, чтоб сегодня все получилась.Потому что в осажденном Мариуполе нарастает гуманитарная катастрофа», — раптом пише «Політика Страни» 6 березня.

А вже 13 березня ОП публікує відео, як Михайло Подоляк, Давід Арахамія та Кирило Тимошенко з кавою гуляють по спорожнілому Києву.

Далі — більше. Всюдисущий Кирило вирішив спробувати себе у міжнародній політиці. І як вже повідомила УП, «напросився» у переговорну делегацію 29 березня.

Паралельно 17 березня Тимошенко завів власний телеграм-канал, в якому нарешті згадав про безпосередню зону своєї відповідальності — регіональну політику.

Та й правда — це ж не перші дні війни, коли місцеві органи влади, керівники громад у поямому сенсі слова на свій страх і ризик ухвалювали складні, іноді трагічні рішення. Евакуація, окупація, руйнування, гуманітарна катастрофа. Де тоді був «куратор регіональної політики» Кирило Тимошенко?

Зате тепер він по кілька разів на день публікує у своєму телеграм-каналі новини про гуманітарку, евакуаційні коридори та початок відновлювальних робіт. Воістину — «нагородження непричетних»…

Але навряд чи такий «креативний» ділок, як Кирило Тимошенко (він ніколи особливо цю «креативність» і не приховував) обмежується «другими ролями».

Ось, приміром, дивна історія про дозвіл виїхати за кордон цілої  групи «медійників», який підписав міністр культури та інформаційної політики Ткаченко.

Джерела з Банкової натякають, що Кирило Тимошенко як «куратор інформаційної політики» безпосередньо має відношення до появи і формування цього списку.

Кому ж попри воєнний стан дозволили виїхати за кордон? Можливо, репортери та оператори, які будуть знімати сюжети про українських біженців у Польщі? Якби ж то.

Ось бачимо у цьому списку Антона Нікітіна. Це — брат  багаторічної очільниці телеканалу «Інтер» Ганни Безлюдної. Один з ідеологів просування «русского міра» і «побєдобєсія» в інформаційному просторі України. Пам’ятаєте концерти на Інтері кожного 9 травня? Оці всі «безсмертні полки» і «спасибо дєду за Побєду»? Їх організовував Антон Нікітін.

А ще він — багаторічний головний редактор української редакції журналу РПЦ «Фома». Регулярно знімає документальні фільми для РПЦ, які перемагають на фестивалі «Покров» одіозного підсанкційного у США регіонала Андрія Деркача. Зокрема, знімав і «ювілейне» кіно про Кирила Гундяєва.

До речі, разом з Нікітіним у списку «на виїзд» є і режисер Костянтин Онищенко — саме з ним Нікітін у 2021 році отримав чергову премію за черговий «православний» фільм для РПЦ.

Ще одне відоме прізвище у списку — син скандальної телеведучої Наталії Влащенко, яка багато років була не тільки обличчям, а й головним ідеологом телеканалів Медведчука. І от дивним чином Сергій Влащенко у статусі «головного продюсера» теж отримав дозвіл на виїзд за кордон. Кажуть, він зараз у Парижі.

Загалом у цьому рятівному списку кілька десятків «медійників» — чоловіків призовного віку. Можна припустити, що у відповідь на таку «послугу» організатори списку отримали чимало медійних «плюшок». І якщо Кирило Тимошенко стане частіше з’являтись в ефірах «єдиного телемарафону» як дууууже ефективний керівник — значить, домовленості працюють.

Ще одна зона інтересу Тимошенка як головного бенефіціара програми «Велике будівництво» — це Віктор Медведчук. Антикорупційні журналісти неодноразово писали про те, що саме Новошахтинський НПЗ в Росії, який фактично належить куму Путіна, попри санкції постачав бітум для будівництва доріг в Україну. Можна припустити, що Медведчук знає чимало секретів, пов’язаних із оборудками навколо «Великого будівництва». І Кирило Тимошенко зараз як ніхто зацікавлений, щоб Медведчук цими секретами не ділився зі слідчими.

Бо попереду ще ж маячить багатомільярдна допомога Заходу на відбудову України. Це дуже ласий шматок грошей, і персонажі на зразок Тимошенка таке точно не пропускають.

Журналісти «Української правди», які віддали належне сміливості та мужності президента Володимира Зеленського і його команди, недарма натякають у фіналі своєї статті на когось, хто готовий знову повернути «схематоз» у коридори влади.

«Перший шок минув. Влада поступово повертається до звичної форми роботи – те, що називається «в офлайн». Важливо, щоб разом з ними в офлайн не повернулися старі інтриги, політичні усобиці та бажання під ширмою війни задовольнити свої давні «шкурняки» та амбіції», — пишуть журналісти.

Цікаво, кого вони мають на увазі?

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Повернення «блудного Кирила»: перші тижні війни «ефективного менеджера» Тимошенка появились сначала на Антикоррупционная правда.

Как известно, черного кобеля не отмыть добела! Слишком много жителей Винницы еще помнят, кем был Владимир Продивус в 90-х, и почему к нему на всю жизнь приклеилось слово «авторитет». Да и в наше время фамилия Продивуса не раз всплывала в контексте не только коррупционных, но и откровенно криминальных скандалов. Например, он причастен к незаконной добыче янтаря — а это самая бандитская тема в Украине! Что, впрочем, было и так очевидно, поскольку Продивус засветился в ней на фоне самых настоящих «разборок» со стрельбой. К тому же оказалось, что его «компаньоном» по янтарю является почти что легендарный криминальный «авторитет» Владимир Дидух (Вова Морда).

А еще одной чертой Владимира Продивуса является постоянное вранье, причем зачастую пафосное, с отсылками к каким-то моральным ценностям и скрепам. Требуя от других «фильтровать базар», за собственным он совершенно не следит – видимо, полагая, что никто не решится за это с него спросить. Взять, к примеру, его политические заявления во время Евромайдана, когда Продивус был народным депутатом 7-го созыва, избранным по спискам Партии Регионов. 12 декабря 2013-го опубликовали его воззвание, в котором Продивус заявлял: «Сегодня на трибунах киевского Майдане те же, кто обманул народ в 2004-м, они же продолжают врать и в 2013-м. Им нужна кровь, и они провоцируют кровопролитие. Они не стесняются давать интервью, прихватив для убедительности перебинтованного мальчишку. Ложью и провокациями пропитан не только воздух Майдана, но и информационное пространство интернета». Подчеркнув при этом, что слухи о его выходе из фракции ПР – лживые домыслы. Затем, 20 февраля 2014-го, в день массовых убийств, когда власть уже сыпалась, Продивус с пафосом принципиальности заявил прессе: «Я не выхожу из фракции Партии регионов, как бы этого кому-то не хотелось. Я не крыса, бегущая с корабля. Да и корабль партии не тонет. Просто попал в сильный шторм». За такую напускную принципиальность его, наверное, даже кто-то зауважал! Вот только уже на следующий день, 21 февраля, Владимир Продивус все-таки спешно покинул фракцию ПР. Вместе с ним это сделали хорошо известные читателям Skelet.Info Андрей Деркач, Владимир Зубик, Владимир Пехов, Евгений Сигал, Григорий Смитюх и Антон Яценко. Вот уж воистину стая крыс – во всех смыслах этого слова!

Поэтому, чтобы получить ответ на вопрос «Who Is мистер Продивус?», не стоит искать его в заказных интервью или отредактированных официальных биографиях этого «авторитетного» бизнесмена. Нужно обратиться к реальным фактам, которые можно найти в многочисленных публикациях СМИ.

Противоречивая биография

Продивус Владимир Степанович родился 8 декабря 1962 года в Казахстане, в шахтерском поселке Шахан Карагандинской области. Через год их семья переехала в Украину, в небольшой город Новый Буг (Николаевская область). Пожалуй, это всё, что можно с достоверностью сказать о его юных годах! Потому что далее мы находим в СМИ обрывчатую и противоречивую информацию, перемешанную с домыслами журналистов.

Так, например, Владимир Продивус почему-то не хочет назвать имя своего родного брата, не упоминал он и имена своих родителей. Во многих публикациях указывается, что Владимир Продивус «рано потерял отца», однако нигде не сказано, что с ним случилось: умер ли тот или же просто бросил семью? В одних материалах утверждается, что в 1977-м они вновь переехали, на этот раз в Винницкую область, в село Сосонка (предположительно на родину матери), в других сказано, что в Сосенку они перебрались раньше, а с 1977-го Продивус уже жил в Виннице. Вот здесь говорится, что мама Продивуса, стал после ДТП инвалидом 1-й группы (возможно, после этого они и переехали в Сосенку), нашла в себе силы «поставить на ноги двух сыновей». А в других материалах о Продивусе мы читаем, что его мама была прикована к постели.

Вроде бы это и мелочи, но они смазывают всю картину детства и юности Владимира Продивуса. И чем дальше, тем менее он откровенен и честен в своих воспоминаниях. Продивус создал для себя публичную легенду о парне с трудным детством, через спорт и упорный труд пробившийся в большие люди. Но он всё время «забывает» объяснить, почему имеет давнюю репутацию «авторитета» Винничины, которая периодически подтверждается криминальными сводками с его участием.

Как стать «авторитетом»?

Путь Продивуса в «авторитеты» тоже покрыт мраком. В тех же публикациях утверждается, что его «воспитала улица», но это не вяжется с образом паренька, на чьи плечи легла ответственность за всю работу по дому и уходом за больной мамой. А еще он рассказывал журналистам, что в юности занимался строительными «шабашками», зарабатывая первые деньги. Но тогда непонятно, откуда же у него нашлось время на серьезные занятия боксом? Особенно если взять во внимание еще одну байку о том, что в спортивную секцию (находившуюся в Виннице) он каждый раз бегал на своих двоих, не имея денег на пригородный автобус.

Из всего этого документально подтверждено лишь два факта. Первый – Владимир Продивус уделял боксу много внимания и хорошо продвинулся в нём, став двукратным чемпионом УССР и бронзовым призером СССР. Именно бокс помог ему самоутвердиться в жизни, получить первый диплом (учителя физкультуры) в Винницком пединституте и устроиться на официальную работу. Но большая сила – это большие соблазны, особенно для парня из бедной семьи. И вот школьный учитель физкультуры начал «подрабатывать». Как именно, Продивус не рассказывал, он вообще не хочет раскрывать подробности своей жизни во второй половине 80-х. И конечно же помалкивает о втором факте – что в 1989-м он был осужден.

Впрочем, тут СМИ вновь путают своих читателей, поскольку дают ошибочные данные. В частности они утверждают, что Продивус был осужден за нанесение тяжких телесных повреждений и угон автотранспорта по «ч. 2 и 19 ст. 123, ч.2 ст. 193 и ч. 215 Уголовного кодекса УССР». Однако в УК УССР статьи 123 и 193 предусматривали, соответственно, наказание за незаконное лишение свободы и кражу документов, и лишь 215-я действительно рассматривала угон автотранспорта. Если же говорить о нанесении тяжких телесных, то это статья 123 ныне действующего УК Украины, причем, там нет частей 2 и 19. К тому же 123-я статья весьма мягкая, она наказывает за нанесение тяжких в состоянии «аффекта», вызванного «жестоким обращением и систематическими унижениями». Получается, что Продивус как бы просто стукнул чем-то по башке того, кто его систематически унижал и обижал? Его, чемпиона по боксу?! Ладно, допустим, но как это вяжется со статьей 193 УК Украины «Незаконное присвоение чужого имущества»? Он что, не только побил, но и ограбил своего обидчика? Наверное, взял у него мелочь на автобус, чтобы доехать до дому!

Стала ли эта путаница следствием ошибки журналистов, или же её специально внес сам Продивус, Skelet.Info не знает. Однако в целом вырисовывается следующая картина: учитель физкультуры Владимир Продивус «подрабатывал» банальным рэкетом, избивая кооператоров и отнимая у них деньги и товары, даже автомобили. В конце концов, он столь тяжело кого-то избил, что замять преступление не удалось и его арестовали. Но Продивус пошел на сделку с МВД и ему смягчили статьи по максимуму, насколько только могли – что в итоге и породило эту бредовую версию о том, что Продивус всего лишь мстил обидчику (которого обобрал, заодно угнав его машину). Но ведь милиция никогда не идет навстречу просто так, а это значит, что Продивус стал их «стукачком», «кротом» в криминальном мире! Многие из таких «кротов» достигали больших успехов, имея за спиной кураторов в погонах. О подобном Skelet.Info рассказывал, к примеру, в своих материалах о Владимире Дидухе, Александре Ангерте, Александре Петровском-Налекрешвили  и других «авторитетов» Украины.

Продивусу пришлось отсидеть три года. По данным СМИ, это время он коротал в колонии ШИК-66 (Шостка, Сумская область), известной как «монастырь строгого режима», потому что она обустроена на территории старинного Гамалеевского монастыря. Кстати, возникает еще один вопрос: почему осужденный за статьи 123, 193 и 215, по которым полагался общий режим, Продивус был помещен в колонию строгого режима – к бандитам, грабителям и насильникам? Похоже, что даже спустя три десятилетия, уголовное дело Владимира Продивуса продолжает скрывать немало тайн.

Находясь в окружении бывалых уголовников, Владимир Продивус «научился у людей жизни», получил статус в криминальном мире и завел массу полезных знакомств. Поэтому вышел на свободу уже не махающим кулаками рэкетиром из села, а смекалистым лидером группировки, которая стала прибирать к рукам магазины, кафе и перспективные предприятия в Виннице и области. Одним из первых стал кондитерских цех, выпускавший конфеты «Птичье молоко», а также городской универмаг. Та легкость, с которой он получал их в свои руки, Продивус объяснял тем, что либо «другие боялись вкладываться», либо «друзья уезжали за границу и продавали мне свои предприятия». Разумеется, не сказав ни слова ни о рейдерских захватах, ни о скупках за долги, ни о том, откуда у отсидевшего учителя физкультуры вообще взялись деньги на бизнес.

Продивус на «пленках Мельниченко»

В 90-х Владимир Продивус развернулся так быстро и лихо, что получил имидж главного криминального «авторитета» Винницкой области, с которым считались местные власти и олигархи (включая семью Порошенко). И это вовсе не журналистский эпитет! «Вором в законе» еще в 2000-м году Продивуса называл тогдашний глава МВД Юрий Кравченко в одном из разговоров с президентом Кучмой, записанном майором Мельниченко. И когда эти «пленки» были затем опубликованы, Владимир Продивус впервые «прославился» на всю Украину. И вот что, в частности, Кравченко докладывал президенту о Продивусе:

Кравченко: Значит, экономику области захватил некий Продиус, вор в законе. Значит, магазины в центре Винницы его. Рынки его. Вода «Регина» его. Несколько предприятий его. Значит, это была одна связка с бывшим мэром или губернатором, евреем (имеется в виду Дмитрий Дворкис). Потом этот отошел от дел. У него был там конкурент, вор в законе, и с ним он конкурировал, тоже не давал, значит, развернуться. Вот этого парня подорвали. Он фактически был «шестеркой» у этого вора в законе и выбивал долги. Значит, по информации, которая прошла, мы задержали тех, кто обливал бензином. (Речь идет о резонансном преступлении, когда одну из жертв сожгли заживо в лифте). Сегодня мы должны знать, кто за этим стоит. Но я все-таки послал Харламова (заместитель министра), 6 человек группу, взял с республики самых опытных, значит, и задание — уничтожить экономику этого Продиуса. Ну, бандит командует в области. Это оно выросло тогда год за годом на противоречиях между Матвиенко и губернатором. И выросло! Значит, арестовали мы 60 человек, разных бригадиров там…
Кучма: Где, в Виннице? 60 человек?
Кравченко: 60 человек
Кучма: Е… твою!
Кравченко: Значит, сняли с работы, Леонид Данилович, семь руководителей областного звена. Значит, трех заместителей начальника областного УВД снял, начальников служб и двух начальников райотделов. А сейчас посылаю туда…
Кучма: Ну, они же видели все это
Кравченко: Так я же за это и снимаю. Оно, вроде, тихое болото, а в тихом болоте живет все это кодло… Поэтому по Виннице, я думаю, что за месяц мы расчистим серьезно. Ну, задание поставили, чтобы его посадить. Думою, что мы найдем, за что его посадить. Ясно, что бандит не может… Это приблизительно такая ситуация, как по Крыму возникла, что бандюга командовал. Так и тут. Отсюда и власть там пригибается, потому что у него была группа спортсменов, значит, мастера спорта по боксу. И оказывается, что этот ВМW, который выловили в шахте, – это не первый случай. Это у них модно было бензином обливать машины, поджигать, ну, оно было вроде разборок, и оно не доходило, не набирало такого резонанса. Так что по Виннице, я думаю, мы разберемся, ну, и публично я сказал, что мы сняли тех начальников и, я думаю, мы там поснимаем еще. Чистку проведем капитальную. Я слышал кличку Продиус, вор в законе. Вор в законе, который понял, что есть экономика и можно обирать, а не красть, чтобы снова не садиться в тюрягу…

Поскольку в местных СМИ Винницкой области о «подвигах» ОПГ Продивуса в то время особо не распространялись (а кому охота быть заживо сожженным!), а потом многое было просто забыто, то «пленки Мельниченко» остались чуть ли ни главным свидетельством его деятельности в 90-х. Однако «оранжевые демократы», так долго требовавшие покарать Кучму, Кравченко и других фигурантов этих записей, почему-то всегда забывали о Продивусе. И разве случайно вышло, что отправленный в отставку под натиском оппозиционной акции «Украина без Кучмы» Кравченко так и не разобрался с винницким «кодлом»? Впрочем, это не значит, что Винница тогда оставалась тихим болотом – нет, там были громкие задержания, проводимые и при Кравченко, и после него.

Бандитские войны и «братва» во власти

Поджоги машин, о которых упоминал министр Кравченко, произошли в Виннице еще в 1998-м году, когда там началась война за контроль над пассажирскими перевозками. По свидетельству правоохранителей, винницкие маршрутки и пригородные автобусы приносили в месяц до 3 миллионов долларов «черного нала». Неудивительно, что за эти деньги сцепились между собою местные коррупционные кланы и криминальные группировки. Но в еще большем масштабе это повторилось в 2002-2003 г.г., когда в Виннице буквально взорвали три маршрутки вместе с пассажирами! Два человека погибли, свыше двадцати получение ранения – винничане до сих пор вспоминают о тех временах с содроганием.

                                                 Сергей Кармалита, арест в 2003-м

Впоследствии Кармалита рассорился с семьей Гройсманов и даже ушел в городскую оппозицию, что не мешало ему постоянно наращивать свой недвижимый капитал: ночной клуб, ТРЦ, целое имение на захваченном участке на берегу Южного Буга. Впрочем, своих старых бандитских привычек Кармалита тоже не бросал, всё так же внушая людям страх и доводя их до отчаяния. После второго Майдана Кармалита нарядился в вышиванку и под видом «патриота Украины» баллотировался в мэры Винницы, а в 2019-м году он вступил в ряды «слуг народа».

Сергей Кармалита, наше время

Но очень многие фамилии криминального и коррупционного мира Винницы остались за кадром этой истории. Например, Валерий Лукьянец по прозвищу «Голландец» – весьма колоритная личность, одна из винницких легенд 90-х, ныне владелец винницкой хоккейной команды «Гайдамаки». Он работал под «крышей» одного из первых винницких «смотрящих» Вадима Здрайковского, рядом с которым незаметно для чужих глаз орудовал и Продивус. Потом Лукьянец имел с Продивусом серьезный конфликт, едва не стоивший ему жизни, но проблему уладили, и сегодня «Голландец» весьма уважительно отзывается о Продивусе – как говорится, авторитет «авторитета» не исчезает с годами.

Валерий Лукьянец

Здрайковский, как и Манукян, периодически садился в тюрьму – а остающийся в тени (милицейского прикрытия?) Продивус продолжал «собирать бабло», прибирать к рукам «потоки», захватывать предприятия и чужой бизнес. Порою между «авторитетами» происходила междоусобица: так, в августе 2000-го в Виннице прямо в лифте своего дома был взорван Руслан Попик (вместе с беременной супругой и телохранителем), «крышевавший» винницких валютчиков – он якобы рассорился со Здрайковским.

Вообще, криминальная война в Виннице была долгой и очень масштабной, в 1999-м там даже покушались на мэра Дворкиса! Но если описать ситуацию в целом, то виничанне характеризовали её так: в 90-х бандиты рвались к власти, вырывая её из рук старой номенклатуры, и в «нулевых» они одержали победу. По информации источников Skelet.Info, Владимир Гройсман, в 2006-м в возрасте 28 лет севший в кресло городского головы, являлся ставленником братьев Ткачуков. Будучи тоже спортсменами (дзюдо), Ткачуки создали собственную «бригаду», первые годы подчинявшуюся Здрайковскому и (во время его отсидок) Продивусу, и специализирующуюся на городских рынках, а также такси и маршрутках. Будучи смекалистыми «пацанами», как и Продивус, с конца 90-х Ткачуки стали активно легализироваться в бизнес, в чем им помогали Борис Гройсман и его сын Владимир, «отмывавшие» ткачуковские деньги. Потому-то Бориса Гройсмана и «замели» вместе с остальными, когда МВД проводило большую зачистку Винницы по делу о взорванных маршрутках. Причем, союз Гройсманов и Ткачуков оставался крепким все годы. И когда потом Владимир Гройсман стал спикером, а затем премьером, то в большую власть подались и Ткачуки: Геннадий был народным депутатом двух созывов, а Игорь стал гендиректором «Укрпочты», а потом и.о. директора Одесского морского порта. Интересно, знали ли об этом те 352 934 избирателей, что на выборах 2019 года отдали свои голоса за партию «Украинская стратегия Гросмана», название которой в свете данных фактов звучит просто издевательски!

Его «Мостобуд»

Одним из основных и самым известным активов Владимира Продивуса долгие годы являлось контролируемое им ПАО «Мостобуд». Он использовал его не только как инструмент для получения прибыли, в том числе мошенническим путем, но и для собственного пиара. Ведь Продивус-мостостроитель звучит намного лучше, чем Продивус – бывший «авторитет», так и не оставивший свои криминальные замашки.

Когда в 2002-м в Виннице начался очередной «большой шухер», Продивус решил вырваться из региона. Он устроил большую распродажу винницких активов, собранных под крышей созданной им в 2001 году корпорации «Премьер-Финанс». За собой он оставил завод минеральных вод «Регина», сеть автобусных станций, винницкий универмаг, ресторан «Аура», а вот молокозавод, кондитерский цех, ряд магазинов и мелких предприятий пошли с молотка. Это позволило ему, помимо всего прочего, стать официальным миллионером. Следующим шагом стало приобретение киевского предприятия «Мостобуд». Созданное еще в 1945 году, оно было ведущим строителем мостов и путепроводов в УССР вплоть до 90-х годов, когда заказов почти не стало, а акционирование предприятия лишь запустило процесс его разворовывания и банкротства. Какое-то время «Мостобуд» держался лишь благодаря тому, что за него боролись несколько разных группировок, желавших заполучить его недвижимость в Киеве и Одессе. Но в итоге верх взял Продивус, то ли договорившись с другими «хищниками», то ли «разобравшись» с ними, и собрал в своих руках 73% акций предприятия, причем по дешевке. А по его собственной версии это было так:

«Еще за пару лет до того, как мы приобрели компанию, хотел выкупить пакет акций. Тогда получил ответ, что мостовики не продаются — никто никогда акции на сторону не отдаст. А компания тем временем упорно шла к развалу. На ней висели миллионные долги. Через два года ко мне приехали те же мостовики, но уже с другими словами: «Спасай мостостроение Украины, Володя!»

Однако «спасителем украинского мостостроения» Продивус стал лишь для того, чтобы «пилить» бюджетные ассигнования в больших размерах. И его первой крупной аферой стало строительство Подольско-Воскресенского моста в Киеве, начатое «Мостобудом» еще в 90-х, но затем приостановившееся из-за нехватки и воровства средств. Затем, в 2003-м, средства в бюджете нашлись — целых 350 миллионов гривен. Отметим: именно тогда, когда выделение этих денег подтвердилось, Продивус, растолкав всех остальных, и приобрел «Мостобуд» в свою собственность. И вряд ли бы он сделал это без договоренностей (и откатов) с топ-чиновниками, выделявшими средства.

По заключенному в 2004-м году контракту, на достройку моста выделили уже 1,42 миллиарда гривен, а срок сдачи определили в 2007-м. Позже сроки сдачи продлили до 2014 года, а на строительство выделил еще 1,09 миллиарда. Но, как известно, этот многострадальный мост не закончен до сих пор, став одним из самых известных примеров украинского «коррупционного долгостроя». «Мостобуд», как генподрядчик, занимался им вплоть до 2016 года (на тот момент было готово 65% от запланированного), после чего новым генподрядчиком был выбран «Эко-Буд-Трейд», называемой фирмой-прокладкой, связанной с одиозными столичными застройщиками Вячеславом Непопом и Михаилом Голицей. Но смена генподрядчика произошла не только в ходе коррупционного передела потоков. За те 13 лет, когда мостом занимался «Мостобуд» Продивуса, строительство шло крайне медленно, с длительными простоями и регулярными скандалами. То набок перевернулся плавучий кран «Захарий», едва не угробив свой экипаж и бригаду строителей, то шла война с жильцами домов и владельцами дач, подлежавших переселению. Но самыми громкими были финансовые скандалы! От года к году «Мостобуд» просил всё новые ассигнования на строительство моста, смета которого выросла до нескольких миллиардов гривен! При этом выделяемые деньги уходили в песок: так, еще в 2013 году «Дирекция строительства транспортных сооружений Киева» пыталась через суд вернуть 44 миллионов гривен авансовых платежей, полученных но неосвоенных «Мостобудом». А в ходе проверки, проведенной в 2017-м году КГГА, было выявлено, что «Мостобуд» не отработал полученных авансов на 181 миллионов гривен. Было возбуждено дело, начались новые судебные тяжбы.

Еще одной большой аферой Продивуса стало строительство мостового перехода в Запорожье, подряд на который «Мостобуд» получил в 2004 году. Это строительство получило у местных жителей прозвище «вечного», поскольку оно также не завершено до сих пор. К памятному визиту Зеленского в 2020-м спешно запустили только одну полосу, да и то опоры еще достроенного моста к тому времени начали уже рассыпаться.

Первоначальный бюджет этой стройки составлял 1,9 миллиарда гривен, затем его увеличили до 5,3 миллиардов. Однако «Мостобуд» и тут постоянно жаловался, что деньги до них не доходят, их не хватает, строительство шло крайне медленно, «рывками», зависнув на стадии подготовки. В итоге летом 2011-го, после визита в Запорожье премьера Азарова, договор с «Мотобудом» был расторгнут. Подряд передали ПАО «Уманьавтодор» Бахтияра Сапаева, нанявшего субподрядчиком предприятие «Планета-Мост», созданное бывшими работниками «Мостобуда», ушедшими из него после воцарения там Продивуса. Впрочем, взамен утраченного подряда Продивус получил хороший «утешительный приз»: на выборах 2012 года он получил место №56 в списке Партии Регионов, став народным депутатом.

                                     Владимир Продивус в Верховной Раде

Сам он объяснял провалы строительства кризисами 2008 и 2014 г.г., однако реальная причина была в ином. Едва только приобретя «Мостобуд» и оседлав потоки бюджетного финансирования, Продивус быстро вошел во вкус новой аферы, ставшей в «нулевых» весьма популярной у украинских олигархов: он стал набирать под предприятие огромные кредиты. Стоит заметить, что некоторые олигархи настолько этим злоупотребили, что набранные ими кредиты и займы намного превышали размер их состояния – вспомнить хотя бы того же Олега Бахматюка. В похожем положении в итоге оказался и Владимир Продивус! Причем, он брал кредиты не только для «Мостобуда», но использовал свою компанию как поручителя для фирмы «Глоинвест», взявшей у «Альфа-банка» кредиты на десятки миллионов гривен для строительства ТРЦ «Европа» в Хмельницком. А учредителями «Глоинвеста» являются два американских бизнесмена винницкого происхождения Олег Орловский и Аркадий Гонтмахер, с которыми Продивус проворачивал разные делишки еще в 90-х.

Отдавать долги Продивус не собирался, и в 2013 году против «Мостобуда» инициировали процедуру банкротства по долговым искам на сумму свыше миллиарда гривен. Главными кредиторами были «Родовид-банк» (892 миллиона), «Альфа-Банк» (144 миллиона) и «Укрсоцбанк» (214 миллионов). В ответ Продивус использовал тактику сутяжничества, затягивая дела на годы. Какие-то подвижки в этих делах начались только в 2019 году, но к тому времени Продивус уже вывел или сдал в аренду значительную часть имущества «Мостобуда» другим предприятиям и фирмам, зарабатывающим ему деньги – которые он не торопился направить на погашение долгов.

Янтарный жлоб

Это долги сделали Продивуса каким-то мелочным скрягой. Например, в 2013-м он хвастливо заявлял журналистам «я никогда не был жлобом, я вообще не знаю, сколько у меня денег», но при этом депутат-миллионер не стеснялся ежегодно получать из кассы Рады материальную помощь! А в 2016-м году Продивус через суд добился неуплаты 75 тысяч гривен транспортного налога со своего шикарного автопарка: Range Rover 2013 года выпуска, Mercedes Benz S 63 AMG 2014 года, Toyota Land Cruiser 200 2012 года выпуска, плюс ранее задекларированные им Mercedes-Benz S500 L4M и Rolls-Royce Phantom. Похоже, что Продивус оказался все-таки жлобом! А вот «ворота из Эрмитажа» на особняке под Киевом (в селе Лесники), внешний вид которых наверняка заинтересовал бы психоаналитиков – у человека явно какой-то комплекс, толкающие его выставлять напоказ свою «мега-успешность», своё превосходство.

«Роллс-ройс» Продивуса

                                                 «Царские врата» дома Продивуса

Небезынтересным будет узнать, чем еще, помимо афер с «Мостобудом», Продивус «зарабатывал» себе на такой автопарк, воображая из себя винницкого «шейха». Например, став в 2008 году президентом Федерации бокса Украины (что было трудно без договоренности с другими «авторитетами», возглавлявшими её региональные отделения), Продивус стал фактически рэкетировать спортсменов. Об одном таком случае рассказывал бронзовый призер Пекинской олимпиады (2008) Вячеслав Глазков. По его словам, сразу после олимпиады он перешел в профессиональный бокс и получил гонорар в 200 тысяч долларов, из которых ему досталось только треть. «Мой тогдашний менеджер Сергей Янчишин предложил поделить отступные в пропорции 70 тысяч мне, 65 тысяч ему и 65 тысяч Продивусу. Честно говоря, вообще не понимал, откуда там Продивус нарисовался. Он на тот момент совсем недавно пришел в Федерацию бокса, и для меня было удивительно, что должен отдать ему треть суммы», – поведал Глазков. А вспомнил об этом уже в 2020-м году в связи со скандалом вокруг Виктора Выхриста, на которого начала давить Федерация бокса. По мнению Глазкова, причина этого давления в том, что Продивус вымогал от Выхриста таких же «откупных».

Или вот, например, упомянутое выше янтарное дело. Продивус начал заниматься янтарем еще до того, как его массовая незаконная добыча стала публичным резонансом. Когда в мае 2014-го Продивус вместе со своими вооруженными боевиками совершил налет на «янтарные лес» в Ровненской области, это он «расширял» свой теневой бизнес. Причем, примечательно, что на месте «разборок» в одном из автомобилей Продивуса были найдены наклейки «Правого Сектора» — ведь тогда в стране многие банды начали маскироваться под «патриотов» и членов националистических движений, чтобы иметь возможность безнаказанно разъезжать с оружием и «кошмарить» людей.

Прошло два года и, несмотря на все публикации в СМИ, янтарный бизнес Продивус в Ровненской области продолжал процветать. В сентябре 2016-го вскрылись факты причастности к нему львовского криминального «авторитета» Владимира Дидуха и… заместителя министра внутренних дел Сергея Чеботаря. «Мент и его суки», — сказали тогда знающие люди. Но и этот скандал, как говорится, «не заметили».

А через три месяца, в декабре 2016-го, Ровненский областной совет выдал разрешение на легальную добычу янтаря двум фирмам: украинской «Инклюз-8» и кипрско-эстонской «Ред.Мет». И оказалось, что совладельцем последней является Алина Яворская – дочь Бориса Яворского, старого «кореша» и компаньона Владимира Продивуса. Кстати, у Бориса Яворского есть еще одна дочь, Виктория, которая была у Продивуса помощником народного депутата. Более того, Алина Яворская числится владельцем нескольких участков земли в селе Лесники под Киевом, на одном из которых стоит дом Продивуса, а рядышком с ним… дом Сергея Чеботаря! Оба дома, кстати, были построены «Мостобудом» — вполне вероятно, что за те самые бюджетные средства, что выделялись на строительство мостов, но канули в коррупционную бездну, а может быть на невозвращенные кредиты.

Ну а какой же «авторитет» откажется от азартных игр и валюты! Skelet.Info уже рассказывал о том, как Продивус подмял под себя 150 обменных пунктов в Киеве, ранее принадлежавших «Артем-банку», а затем заработавших под вывесками банка «Софиевский», одним из акционеров которого был «Мостобуд». Конечно, легальный доход эти обменщики приносят небольшой, но зато их можно использовать в схемах отмывания и конвертации.

А вот не менее занятная история о том, как еще в 2017 году, задолго до легализации игорного бизнеса, Украину накрыла сеть компьютерных игорных клубов «В мережі», владельцем которой оказался некий Сергей Прилипко – он же водитель Владимира Продивуса! Причем, журналисты программы «Наши гроши» выяснили, что в паре с «В мережі» работет фирма «Глобал системс», принадлежащая жителю Новоград-Волынского Александру Фомину – тренеру местной команды по боксу и давнему приятелю Продивуса. Как говорится, боксеры взялись за старое! Но они не смогли бы успешно содержать эти игровые залы без покровительства Чеботаря и самого главы МВД Авакова – которые в те годы лично «крышевал» нелегальный игорный бизнес. Буквально в каждом городе полиция немедленно прикрывала одни игровые залы и почему-то в упор не замечала другие.

Но вы наверняка заметили, что в последнее время подобных новостей о Продивусе почти не стало, а сам он появляется в прессе лишь для того, чтобы дать очередное пафосное интервью – например, защищая олимпийскую чемпионку Могучих и боксера Усика от политических нападок. А многие старые материалы СМИ о коррупционном и криминальном прошлом Продивуса куда-то пропадают, постепенно «защищаются». Не иначе как «авторитетный» бизнесмен» решил снова податься в народные депутаты и начал заранее готовиться к избирательной компании!

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Власть и бизнес по-украински: Продивус Владимир Степанович — «авторитетный» бизнесмен из Винницы появились сначала на Антикоррупционная правда.