Ткач — системный менеджер «Энергоатома», прошедший путь от работы на Запорожской АЭС до руководящей должности. Его имя фигурирует в прослушках по делу «Мидас», где обсуждаются кадровые назначения, что поднимает вопросы о реальных механизмах влияния в отрасли.

Официальные данные о его имуществе выглядят скромно, однако участок в Ходосовке расположен в элитном коттеджном городке, где уже построен полноценный дом. В реестрах он не отображается, а сам Ткач заявляет, что не знает ни площади, ни стоимости. При этом визуально дом полностью завершён и заселён.

Дополнительно недвижимость оформляется на родственников — в частности, квартира в ЖК «Тайм» площадью около 160 кв.м, вероятно пентхаус, и паркоместа, которые были проданы перед активизацией расследования.

Автомобили также записываются на мать — BMW X6 и позже BMW X7 стоимостью свыше 140 тысяч долларов. При этом источники указывают, что именно на этом авто Ткач выезжал за границу.

Объяснение — доходы родителей, работавших на строительстве АЭС в Индии. Однако этих средств, по оценкам, недостаточно для покрытия всех активов.

В результате — классическая модель: минимум на бумаге, максимум в реальности, и всё это на фоне громкого расследования в энергетической сфере.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение «Мидас» главы Ровенской АЭС Тараса Ткача: скрытые активы, пентхаус и авто вне деклараций появились сначала на Антикоррупционная правда.

Ракетні обстріли росіян призвели до критичного падіння частоти в енергосистемі, через що вперше були зупинені всі атомні енергоблоки країни. Ідеться про Рівненську, Хмельницьку та Південноукраїнську АЕС. Раніше було відключено і тимчасово окуповану Запорізьку АЕС, яка постраждала від терористичних актів російської федерації. Також, у рамках енергетичного терору зі сторони Росії, були атаковані пошкоджені українські ТЕС та ГЕС, які перестали віддавати електроенергію.

Зрозуміло всім, що головним винуватцем блекауту в Україні є терористичні атаки російської федерації, яка поступово втрачає залишки надії здолати українські збройні сили на полі бою. Але чи лише Росія несе відповідальність за масове знеструмлення українських міст і чи була в України можливість підготуватись до такого критичного сценарію? І якщо така можливість була, то хто і чому не вжив відповідних заходів аби захистити енергосистему країни чи хоча б мінімізувати наслідки того, що сталося.

Експерти стверджують, що проблема з якою зіштовхнулася Україна, полягає не лише в пошкодженнях від російських ракет.

Важливою проблемою є жахливий стан мереж, який унеможливлює швидке відновлення енергосистеми. Раніше вже неодноразово зазначалося, що енергомережі потребують модернізації, а тепер зношені ділянки мереж зіграли «злий жарт» — зросла аварійність на таких ділянках, оскільки ракетні удари розхитали енергосистему. Це своєю чергою спричинило ще більшу потребу в аварійних відключеннях. Крім того, як зауважує експерт Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук, ми зіткнулись з критичною відсутністю у нас у резерві необхідного для ремонту обладнання.

“Багато пошкоджених об’єктів, не працюють пристрої видавання електроенергії, пошкоджено підстанції, які складно відновити швидко, бо потрібного обладнання майже немає. Поки що те, що дарується чи купується, за кількістю цього недостатньо, щоб покрити наявні проблеми», — зауважує експерт.

За його словами українським енергетикам надзвичайно важлива наявність необхідного обладнання. І хоча багато країн-партнерів уже оголосили про допомогу у відновленні енергетики країни, деякі енергооб’єкти швидко відновити, якби цього не хотілося, не вдасться. Часу на виробництво потрібного обладнання може піти щонайменше від 3 до 6 місяців.

Виникає цілком логічне запитання! Чому про наявність в Україні відповідного обладнання не потурбувалися чиновники, які несуть безпосередню відповідальність за стабільну роботу енергетичної галузі?

Страшно уявити, що буде, якщо масовані ракетні удари по об’єктах енергетичної інфраструктури продовжуватимуться, з кожним разом дефіцит обладнання зростатиме, а шанси його отримати швидко, як випливає з думок експертів просто таки мізерні. Пів року на виробництво і заміну, того що вже втрачено це неприпустимо довго, особливо в умовах посилення зимових холодів.

Виходить так, що за старою доброю традицією, зима прийшла для Українських чиновників неочікувана.

Важливо зауважити, що вище керівництво держави ще влітку володіло інформацією про плани кремля завдати ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури. Розвідка країн партнерів проінформувала своїх українських колег про таку загрозу вчасно. Окрім того, за інформацією з наших джерел, це питання обговорювали на засіданні Ради національної безпеки і оборони (РНБО) до складу якого ще з травня 2021 року безпосередньо входить і міністр енергетики України Герман Галущенко.

Вочевидь, людина яка тривалий час працювала віце-президентом НАЕК “Енергоатом” і є чинним міністром енергетики, не могла не розуміти до яких наслідків можуть призвести ракетні удари ворога по трансформаторним станціям і енергомережі. Припустимо, що не розуміла, то потрібно було негайно зібрати експертну групу для оцінки ризиків і розробки плану дій на випадок найгіршого сценарію. Натомість міністр вирішив проігнорувати кричущо важливу інформацію, власне кажучи, не зробив нічого для забезпечення галузі резервним обладнанням.

Вдумайтеся, лише через п’ять днів після найбільшого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі, міністр Галущенко додумався зустрітися зі своїм литовським колегою і домовитись про передачу Україні необхідних трансформаторів. Лише 28 листопада, так ніби перед тим не було кілька хвиль російських ракетних атак, так ніби удари 23 листопада були повною несподіванкою для його відомства і трапилися вперше.

Крім того, маленька Литва не лише змогла створити у себе необхідний резерв обладнання, а й знайшла можливість поділитися ним з Україною. Всього, уряд маленької балтійської країни, має намір в кілька етапів передати нам, 252 трансформатори різної потужності.

Залишається вкотре риторично запитувати, чому такого стратегічного запасу не виявилось у великої 40 мільйонної країни? Хочеться вірити, що коренем всіх теперішніх проблем української енергетики є банальна халатність чиновників. Втім, численні факти свідчать про інше.

Для тих, хто стежить за подіями в українській енергетиці не секрет, що впродовж останніх років у цій галузі корупційні скандали виникали як гриби після дощу. Служба Безпеки України неодноразово викривала відкатні схеми неймовірних масштабів, затримувала кур’єрів з астрономічними сумами готівки, відкривала кримінальні справи, за фактом в рази завищених цін на закупівлі обладнання і запчастин для українських енергогенеруючих станцій. На жаль, не змінилась така ситуація і в умовах війни.

Хоча, чому ні, змінилась! Жадібність причетних до корупційних схем осіб зросла. Запчастини та обладнання, які закуповувались в останні роки для енергетичної галузі зросли у ціні. Корупційна націнка яка становила 50-100% сягнула, за оцінками експертів, 200-250%. Тобто, від ціни яка може становити 100 умовних одиниць у постачальника, зростає в три, п’ять разів, за умови, що зайві кошти будуть переведені у готівку і передані “за призначенням”. Оскільки товар специфічний, придатний до продажу лише для спеціалізованих клієнтів, постачальники здебільшого змушені погоджуватися. Тим більше, що скаржитись у правоохоронні органи чи вищі інстанції судячи з попередньої практики просто немає сенсу.

Зрозуміло, що без “одобрямс” від вищих чинів такі оборудки неможливі. Хтось має користуватись достатнім впливом на державні структури, аби дані схеми продовжували існувати. Серед тих, кого неофіційно називають лобістами, імена все тих же Германа Галущенка і його ставленика в структурі НАЕК “Енергоатом” Олега Бояринцева. Що не дивно, журналісти розслідувачі цю пару пов’язують з постаттю майстра корупційних схем Андрія Деркача.

Останній відомий в якості викритого агента російських спецслужб, щодо якого США та РНБО України ввели персональні санкції.

На підставі кількох незалежних журналістських розслідувань, експерти наголошують на безпосередньому зв’язку Галущенка і Бояринцева з групою Деркача, а також стверджують, що Андрій Деркач, незважаючи на викриття його зв’язків з ГРУ РФ, продовжує впливати на стан справ в українській енергетиці.

Так, з 400 мільйонів виділених на погашення заборгованості українських АЕС перед постачальниками у жовтні поточного року, левову частку коштів було виділено на ті контракти, які стосуються окупованої Запорізької Атомної Електростанції (ЗАЕС). Парадокс! Наявний борг, за постачання комплектуючих повертають тим, хто постачав їх на станцію, що знаходиться поза контролем українського уряду.

З іншого боку дуже зручно, навіть після деокупації ЗАЕС, ніхто не зможе встановити які саме комплектуючі були поставлені підрядниками. По-факту доведеться просто списати все на війну та укомплектувати станцію ще раз. Крім того, за інформацією з неофіційних джерел, за погашення боргів постачальників “попросили” неофіційно повернути в потрібні кишені від 50 до 70%. Відкат цілком прийнятний якщо врахувати, що постачальники в умовах окупації станції опинились у патовій ситуації.

Краще повернути хоч частину коштів, ніж взагалі нічого не отримати!

Знову ж таки, здивування викликає той факт, що сотні мільйонів гривень пішли саме на погашення боргів окупованої станції, де частина працівників в тому числі призначених в останній період радо вітали окупантів. Свідченням тому стало затримання Бояринцева українською контррозвідкою у березні за звинуваченням у державній зраді. Учасниця колегії Держінспекції ядерного регулювання Ольга Кошарна, прямо звинуватила Бояринцева у тому, що посадовець куруючи кадрові призначення на українських АЕС, лобіював на посади російських колаборантів.

Попри те, що факт затримання було підтвердження, вже 22 червня ряд українських медіа поширили заяву від адвоката Бояринцева Сергія Лисенка. В повідомленні йшла мова про те, що його клієнт Бояринцев О.А. до кримінальної відповідальності взагалі не притягався, вироків судів щодо його причетності до злочинних дій не існує.

Цікавий факт! Який вкотре підтверджує, що за постаттю Бояринцева стоять впливові особи.

Джерела в оточені чиновника кажуть, що після затримання Бояринцева відправили до столиці, де його було звільнено уже протягом трьох днів. Сам арештант буцімто, хизувався в приватній розмові за чаркою, що сталося це за безпосереднього заступництва одіозного куратора силовиків Олега Татарова і його протеже Василя Малюка.

Встановити наскільки правдивими є ці свідчення звісно не є можливим, але обізнані люди кажуть відразу після свого звільнення Бояринцев зробив два дзвінки. Один з них керівнику “Енергоатому” Котіну, для того аби заспокоїти, інший невстановленій особі на Запорізькій АЕС.

Знову ж таки, встановити правдивість цих свідчень могли б та мали б українські спецслужби, адже лише вони мають відповідні повноваження і можливості. Але вже зараз, можна зробити висновки, що не все гаразд в українській правоохоронній системі, якщо екс-помічник російського агента Деркача, затриманий контррозвідкою, спокійно виходить сухим з води, а у приватних розмовах хизується своїми зв’язками з найвищими посадовими особами у силовій вертикалі влади.

Можливо не час розхитувати човен і в умовах війни робити передчасні висновки, щодо причетності вищих посадових осіб держави до колаборації з окупантами. Але для очищення честі українські правоохоронні структури могли б почати перевірку наведених у статті фактів. Принаймні хочеться вірити, що українські правоохоронці знайдуть в собі сили почати таке публічне розслідування. Якщо ж у СБУ, Нацполіції, Генпрокуратурі, не знайдеться для цього політичної волі та сміливості, буде зрозуміло, що покривання окремих сумнівних осіб все-таки має місце. Відразу хочемо звернути увагу на наведені факти і незалежних правоохоронних органів, таких як НАБУ та міжнародних партнерів і союзників України. Вся надана вами допомога, всі зусилля здійсненні урядами демократичних країн можуть бути знівельовані купкою недобросовісних чиновників-колаборантів і їхніми кураторами зі спецслужб російської федерації. Неупереджене розслідування фактів співпраці українських посадовців з кремлівськими агентами впливу, можуть допомогти стабілізувати ситуацію в Україні і припинити гуманітарну катастрофу спровоковану терористичними ракетними ударами по цивільній критичній інфраструктурі. Витрачаючи мільйони доларів та євро ваших платників податків ви маєте бути впевнені, що ці кошти справді будуть спрямовані на підтримку України її збройних сил та цивільного населення і не стануть частиною корупційних схем спланованих і реалізованих за безпосередньої участі розвідки країни агресора.

P.S.

Цікаво, що Олег Бояринцев, затриманий раніше за підозрою у співпраці з спецслужбами країни агресора, відтепер, відповідатиме за гуманітарні проекти НАЕК “Енергоатом”, які спрямовані на підтримку ЗСУ. Не будемо стверджувати, але виглядає така відповідальність, як «патріотичне алібі» на той випадок, коли українські Герої повернуться з фронту та поцікавляться особисто у Бояринцева та йому подібних персонажів чим він займався весь цей час, ведучи розкішне життя у тилу.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Корупційний блекаут: Хто поставив на коліна українську енергетику? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Скільки електроенергії зараз дає країні «Енергоатом» — сказати з точністю складно, але ця цифра у будь-якому разі є критично важливою для України – підприємство залишається єдиним оператором усіх атомних електростанцій країни, пише «Антикор».

Майже півроку повномасштабної війни внесли значні корективи в роботу НАЕК «Енергоатом», але чи внесли вони корективи до корупційних схем, які на підприємстві налагоджені давно, а зі зміною влади в країні три роки тому і викликаною цим фактом плутаниною, захлеснули «Енергоатом» небаченою силою? Що відбувається на цьому стратегічно важливому підприємстві країни, що воює зараз? Чи наведено лад у схемах, порівняно з якими горезвісна «справа Свинарчуків», яка коштувала Порошенку владі, — просто крадіжка цукерок у молодшій групі дитячого садка?

Одразу після зміни влада заговорила про те, що в країні відновлюється інститут тих, хто «стежить» за тими чи іншими галузями. «Доглядачами» за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач та Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Так тривало, як мінімум, до кінця лютого – люди Шефіра та Деркача зміцнювали свої позиції в «Енергоатомі» і заодно намагалися відтіснити від поставок на підприємство інше угруповання, підконтрольне якомусь Юхиму Важієвському, якого іноді називають Фіма «Порш», який завдяки протекції одіозного нардепа Миколи Мартиненка та його ставленика Юрія Недашковського свого часу гордо носив звання короля тіньових схем в українській атомній енергетиці. Він мало не одноосібно вирішував, хто, коли і скільки отримає замовлення від НАЕК «Енергоатом», і в яку суму це обійдеться.

Однак після появи на сцені Деркача та Шефіра та під тиском своїх нинішніх «партнерів» Галущенка та Бояринцева був змушений зійти з корупційного трону та відійти на другий план. Але так тривало недовго – на допомогу Важієвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Такою є загальна схема того, що відбувалося в «Енергоатомі» після приходу до влади команди нинішнього президента.

Минуло два роки, у Деркача почалися проблеми, викликані його зв’язками з ФСБ, багато що змінилося й у «Енергоатомі». В.о. директора Котін позбувся неприємної для себе приставки «виконувач обов’язків», частково втратили позиції Галущенко та Бояринцев. Хоча щодо останнього ця заява є сумнівною – Олег Бояринцев продовжує обіймати одну з ключових посад «Енергоатому» — директора з персоналу, яку він отримав з рук Деркача.

Ще одна людина, яку відверто називають креатурою Андрія Деркача – Хартмут Якоб – теж продовжує обіймати в «Енергоатомі» посаду віце-президента, і нікого, схоже, не цікавлять його зв’язки ні з Деркачом, ні з Росією.

І те, що йшлося ще два роки тому – влада віддає «Енергоатом» під контроль Росії – чомусь сором’язливо обходиться мовчанням. Хоча проблема рік тому перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в галузі ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

За словами Тетяни Чорновіл, «смотрящим» за «Енергоатомом» став Андрій Деркач: «Офіційної посади він не обіймає, але всі кадрові призначення проходять через нього»:

Серед таких називають Германа Галущенка, якого Деркач зробив віце-президентом компанії (зараз прізвище Галущенка у списку вищих посадових осіб «Енергоатому» не значиться).

Відразу після того, як Шефір і Деркач набули статусу «смотрящих», у керівництві «Енергоатому» з’явилося кілька людей Деркача. Наприклад, віце-президент компанії Герман Галущенко – наближений до Деркача юрист і, як кажуть, його хрещеник. Галущенко вже мав досвід роботи в «Енергоатомі» — у 2013 році він очолив юридичну службу компанії. Прийшов, програв суд на 28 мільйонів доларів та пішов.

Ще одна людина Андрія Деркача засвітилася у менеджменті «Енергоатому». Це Олег Бояринцев – багаторічний помічник нардепа. Він прийшов в «Енергоатом» незабаром за Галущенком як головний консультант у Службі президента компанії. Ще один віце-президент компанії – Хартмут Якоб. Він також пов’язаний із Росією, фінансово. Від нього йде ланцюжок до Сєви Могилевича і Дмитра Фірташа, які, у свою чергу, тісно пов’язані з Кремлем і ФСБ.

В.о. (на той момент) директора «Енергоатому» Котін, за словами людей, обізнаних у ситуації на підприємстві, став «слухняною маріонеткою» у руках Галущенка та Олега Бояринцева. Бояринцев та Галущенко взяли під контроль усю адміністративну вертикаль «Енергоатому» та контролювали таким чином усі закупівлі підприємства.

Як уже говорилося, деякі з цих людей були відтіснені від ключових рішень «Енергоатому», але Якоб Хартмут залишається віце-президентом:

Пан Якоб є власником акцій чотирьох російських компаній, серед яких – Федеральна мережева компанія Єдиної енергосистеми, яка будувала лінії електропередач із Росії до окупованого Криму. У березні його нібито усунули від обов’язків віце-президента, але на сайті «Енергоатому» Хартмут значиться у своїй попередній іпостасті.

Це щодо кадрів. А тепер – трохи про фінанси. 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком у понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки – один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого, нагадаємо. Що відбувається в «Енергоатомі» останні п’ять місяців – не знає ніхто.

Так, відбулися пертурбації у керівництві. Але наскільки втратили позиції «смотрящі» Деркач і Шефір? Наскільки втратили позиції «схемщики», які працювали під Важіївським, Бояринцевим та Галущенком?

Тоді цим угрупованням вдалося взяти під контроль 70% закупівель «Енергоатому», і це на тлі його збитковості. Учасниками цього дерибану були підсанкційні компанії, сліди яких ведуть до Януковича та Росії. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання ”не на часі”».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, яка перебуває під санкціями США за війну Росії проти України і яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом»:

До речі, нехай нікого не збиває з пантелику назва компанії – через складний ланцюжок вона належить російському «Газпромбанку».

Невідомо, що відбувається з криптофермою, яку на Запорізькому заводі феросплавів створив Ігор Коломойський і для якої компанія-трейдер з орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців – адже це означає, що держава недоотримала доходи на кілька мільярдів гривень. Але чим це закінчилося і чи закінчилося – невідомо.

Невідомо, чим закінчилося розслідування щодо факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкту для України – Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади – вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким – непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати – на що і як витрачаються кошти. Відомо, що отримання підряду на добудову сховища причетні фірми з орбіти Деркача. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дає змоги отримати відповіді на ці запитання. Єдине, у чому впевнені люди, які розуміються на процесах усередині «Енергоатому», — всі ці «дивлячі», «тертки», «розбірки» тощо – спрямовані на звичайну крадіжку державних грошей.

Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України. І останні п’ять місяців, незважаючи на гучні заяви, ситуація не змінилася.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение «Енергоатом»: що не «зільємо» Росії – вкрадемо появились сначала на Антикоррупционная правда.