Сегодня расскажем вам об одном из таких «ждунов», которые ждали «русский мир» на юге Украины, чтобы нажиться.

Grain from Ukraine to ОПЗЖ

Главное следственное управление Национальной полиции Украины установило, что в феврале-марте 2022 года в первые самые страшные дни полномасштабного вторжения РФ, компания депутата Николаевского городского совета от ОПЗЖ Олега Афанасьева – ООО «САМГА» – украла 1600 тонн зерна сои (на сумму около 1 млн долларов США) у местной аграрной бизнесвумен Оксаны Сольской, пишет «Антикор«.

Если коротко, то сделку можно описать тремя словами: «война все спишет».

Если более подробно, то:

— ООО «САМГА» это компания, предоставляющая услуги по транспортно-экспедиторскому обслуживанию и перегрузке зерновых, зернобобовых и масличных грузов.

– Компания Сольской пользовалась их услугами для отгрузки зерновых и масленичных культур.

– Когда произошло полномасштабное вторжение и российские оккупационные войска стояли на подходах к Николаеву, то очевидно в мечтах Афанасьева над югом Украины уже развевался триколор. Следовательно, загруженную на склад агропродукцию, которую из-за большой войны он не успел отправить, можно просто забрать себе. Ибо «кто там будет разбираться…»

— Да, с целью подзаработать, компания Олега Афанасьева вывезла и хранила зерно сои на пригородной территории Ренинской территориальной общины Измаиловского района Одесской области.

— Между тем, законной владелице сои Сольской просто сообщили, что в состав, где хранилось зерно, попал снаряд, и теперь он уничтожен. Соответствующее заявление Афанасьев написал и в Нацполицию.

Афанасьев просчитался

Но не так случилось, как предполагалось николаевскому дельцу-депутату. «Русский мир» в Николаев не пришел, а владелица сои решила проверить правдивость версии по уничтожению склада с зерном.

Так, в ходе следственных действий выяснилось, что обстрелу складское помещение, где хранилась соя, не подвергалось. Позже Нацполиция провела обыск по местонахождению складов ООО «САМГА» в Одесской области. И вуаля – нашли пропавшее зерно в объеме и качестве, что соответствовало похищенному бизнесвумен Сольской.

И вроде бы вот он хеппи энд для предприниматели и отличная возможность для правоохранителей проверить очередного латентного коллаборанта из ОПЗЖ. Полиция на основании решения суда наложила арест на зерно и передала его на ответственное хранение законной владелице до завершения досудебного расследования по уголовному производству.

Возвращение времен Януковича?

Но Афанасьев не собирался отдавать похищенное. Итак, когда Нацполиция вместе с представителями Сольской выехали по местонахождению состава ООО «САМГА» возле г. Рени, чтобы выполнить решение суда и забрать продукцию, получили сопротивление в «лучших рейдерских традициях» времен Януковича. Въезд в состав был заблокирован промышленными самоходными комбайнами, двери заколочены.

Параллельно в это время происходило «юридическое решалово» в лучших традициях правосудия в Печерском райсуде. Здесь тоже все достаточно тривиально. Представители ООО «САМГА» воспользовались классической схемой – так называемой «судейской рулеткой», когда для того, чтобы обмануть систему автораспределения судей, заявитель подает сразу несколько одинаковых заявлений/ходатайств/исков, которые в дальнейшем система разбрасывает на разных судей, а заявитель выберет, кто из судей примет необходимое решение.

В частности, представители политических бело-синих подали 12 идентичных по содержанию и форме ходатайств в Печерский райсуд Киева о снятии ареста с зерна, признанного вещественным доказательством в уголовном производстве. Указанные ходатайства следственные судьи определяли необоснованными и неправомерными, категорически отказывали в удовлетворении или оставляли без удовлетворения. До тех пор, пока не «выпал» удобный судья, который все-таки снял арест, Следует отметить, что в 2019 году именно этот судья получил негативное заключение Общественного совета добродетели. При этом для большей убедительности относительно «беспристрастности» Печерского правосудия он устроил настоящее представление.

Так, «служитель Фемиды», предварительно рассматривая аналогичное ходатайство в конце июня, отказал команде ОПЗЖ в снятии ареста на похищенную сою. Но когда наступил удобный момент и возле склада, где хранилось зерно, забрежила грузовая техника группы ОПЗЖ, судья все же нашел «законные основания» и отменил арест на похищенную сою. При этом представителей потерпевшей Сольской именно на это заседание противоправно и умышленно не допустили, рассмотрение проходило в личном кабинете судьи, а не в зале судебных заседаний. Более того, очевидным процессуальным нарушением стало рассмотрение дела в отсутствие видео- и аудио фиксации судебного заседания. Следует ли говорить, что, скорее всего, не пройдет и несколько часов после решения суда снять арест, как зерно будет вывезено в неизвестном направлении?

Вместо выводов

Выходит, пришли туда, откуда начинали в 2013 году: любители «русского мира» от ОПЗЖ безнаказанно грабят, дерибанят и убивают украинский бизнес.

Только вот сейчас не 2013 год, и Украина уже не та: слишком много крови пролито из-за ценностей свободного, справедливого, демократического мира.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Как депутат от ОПЗЖ Олег Афанасьев ждал Россию, чтобы украсть украинское зерно появились сначала на Антикоррупционная правда.

Эта бизнес-группа известна в Украине еще с начала 2000-х благодаря своей активной экспансии в энергетический сектор Украины и гостиничную сферу. Кроме стратегических бизнесов, «лужниковцы» стали известны благодаря своему киевскому вип-казино в гостинице «Премьер Палас» и курортному казино в гостинице «Ореанда» в Ялте, АРК Крым. Также широкую огласку получили корпоративные конфликты, в которых группа ВС была активным участником — конфликт с Константином Жеваго за Полтавский ГОК и корпоративный конфликт с киевским бизнесменом Мстиславом Скоробогатовым за ряд активов (гостиницы и торгово-развлекательные центры).

Во многих публикациях в Интернете в последнее время часто упоминается управляющий бизнесом россиян в Украине Николай Лавренко. Почти во всех случаях речь идет не в самом положительном ракурсе. Непонятно, кому именно Лавренко перешел дорогу — правоохранителям, с которыми он не поделился, определенным «смотрящим» от российских владельцев или «партнерам», обиженным тем, что он с ними не делился должным, по их мнению, образом. Возможно, есть разные группы обиженных Николаем, которые «подогревают» информпространство по отношению к нему. Объективно говоря, персона Лавренко целиком этого заслуживает, ведь он является человеком, поступки и жизненный путь которого очень далеки от праведных во всех пониманиях данного выражения. Хотя он, видимо, и пытается «купить» у Бога прощение, активно имитируя из себя порядочного православного верующего. Наверное, Лавренко неизвестно, что Бога подкупить невозможно.

Так, известно, что в 90-х Николай Лавренко был приближен к тогдашним украинским «вип-ментам» Юрию Кравченко и Николаю Джиге. Именно эти правоохранители, по информации, полученной от приближенных к семье Лавренко источников, дали Лавренко «путевку в жизнь». Некоторые считают, что Николай Лавренко еще во времена СССР был завербован органами КГБ во время своих частых командировок в Москву. Там Лавренко получал соответствующие поручения на сбор необходимой информации в Украине. Есть достаточно правдоподобная версия, что именно эта часть биографии Лавренко сблизила его с Юрием Кравченко. Именно Кравченко «сделал» из никому неприметного неудачного александрийского футболиста и «заводчанина» сначала Первого заместителя Председателя Кировоградской ОГА, а затем и Председателя Винницкой областной ГНИ. Так это, и правда ли, точно неизвестно.

Однако, после этих прыжков из одного чиновничьего кресла в другое, Николай Лавренко потерял свои должности и на время остался безработным «почти пенсионером».

Казалось бы, что это уже был закат карьеры Лавренко, но каким-то чудом Николай очень стремительно перебрался в Киев, где стал одним из руководителей бизнесом «лужниковцев». Определенные детали такого странного «взлета» вчерашнего чиновника-взяточника и трансформация из неудачника-коррупционера в киевского бизнесмена до сих пор остаются загадкой. Однако сейчас не об этом.

Хотелось бы остановиться кое-что на другом. Нас заинтересовали публикации, в которых распространяется версия о том, что якобы численное имущество и бизнесы, которыми владеет Лавренко, его семья и его ближайшее окружение на самом деле не являются его собственностью, а собственностью тех же «лужниковцев», которые таким образом скрыли часть своих активов (очевидно, второстепенных по сравнению с энергетикой, металлургией, ферросплавами и гостиницами), но все же довольно значительными, стоимостью не менее 100 миллионов долларов США.

Мы хотели бы развенчать указанную версию как совершенно недееспособную. Все активы и бизнесы семьи Лавренко на самом деле являются реальными его активами. Действительно, странным образом сложилось так, что Николай Лавренко смог украсть, работая на россиян, во много раз больше, чем ему это удавалось в свое время на государственных должностях. Причины и объяснения таких странных метаморфоз заслуживают отдельного объяснения, мы не хотим останавливаться глубоко по этим причинам.

Однако, интересно то, что Лавренко, значит, воровал будто не у государства, а у плохих россиян. То есть в этом смысле он выглядит сейчас в качестве определенного «патриота», который «нагнул» некую группу московских госдумовцев и криминальных авторитетов на многие миллионы долларов США. Действительно, это выглядит забавно и в некотором роде немного малореально, но это действительно так. Однако, здесь следует понимать, каким образом наш герой «обворовал» этих российских олигархов и насколько его «подвиг» патриотический с точки зрения государственных интересов и действующего законодательства Украины.

Так вот, основные источники, из которых Николай Лавренко накопил свое состояние — это «черный кэш» за выдачу технических условий (ТУ) облэнерго, принадлежащие «лужниковским», откаты от поставщиков материалов, работ и услуг на те же облэнерго. То есть с одной стороны Лавренко совершал этакие «патриотические» поступки — использовал много лет бизнес россиян ради собственного обогащения (так сказать не доносил деньги от бизнеса до его владельцев), но с другой стороны он нарушал требования закона — выстроил иерархическую коррупционную систему (головы облэнерго-поставщики-подрядчики-заказчики ТУ-непосредственные «приемники» средств) лично не платил налоги с таких незаконных доходов и соответственно способствовал неуплате налогов бизнесом россиян, за что очевидно заслуживает соответствующего уголовного наказания.

На «лужниковцев» после начала полномасштабного российского вторжения рухнуло очень много проблем, которые, в конце концов, очевидно, закончатся полной конфискацией их украинских активов. При этом общеизвестно, что корпоративная система бизнеса этой группы была построена таким образом, что определять полный перечень объектов данного бизнеса и доказать в юридической плоскости принадлежность всех объектов «лужниковцам» довольно сложно. И именно здесь Николай Лавренко мог оказаться по случаю. Ведь именно он, как официальный и непосредственный руководитель украинским бизнесом «лужниковцев», стал ключевым лицом, которое смогло предоставить правоохранительным органам и органам юстиции исчерпывающую информацию о перечне активов россиян и доказать факты связанности именно этих россиян с этими активами. Таким образом, Николай Лавренко мог выторговать свою собственную неприкосновенность и безопасность собственных активов, на самом деле полученных в результате обворования своих вчерашних работодателей.

Казалось бы Николай Лавренко сорвал джек-пот — накопил немалое состояние, обворовывая работодателей, а потом еще и «сдал их с потрохами» украинским стражам порядка. Но очевидно все же это еще не конец этой странной истории Лавренко, в котором сочетаются два таких разнополярных образа — предатель государства, много лет работающий на россиян и патриот, который этих самых россиян обворовал и в конце концов сдал правоохранителям, спасая тем самым собственную шкуру.

Берем попкорн и наблюдаем развитие этих интригующих событий.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Кто такой Николай Лавренко — коллаборант или помощник по выявлению активов «лужниковцев»? появились сначала на Антикоррупционная правда.

У цьому випадку йдеться про Київську міську державну адміністрацію, яка продовжує закуповувати обладнання та послуги ТОВ «Артоніка». За вісім місяців цього року, тобто після 24 лютого, Департамент охорони здоров’я КМДА уклав контракти з цією фірмою на 100,1 мільйона гривень.

З цією компанією було укладено три договори на постачання витратних матеріалів для гемодіалізу, хоча основним видом діяльності ТОВ «Артоніка» є «виробництво велосипедів дитячих та інвалідних візків»:

ТОВ «Артоніка» також торгує фруктами та овочами, а заразом, як випливає із закупівель КМДА, витратними матеріалами для гемодіалізу.

Але суть навіть не в цьому. А в тому, що власниками ТОВ «Артоніка» є брати Фісталі – Володимир та Герман. Вони – діти відомого відомого донецького хірурга, який залишився на тимчасово окупованій території. 2017 року Еміль Фісталь став «Людиною року» на території, підконтрольній так званій «ДНР». Судячи з повідомлень на його сторінці у Facebook, Еміль Фісталь підтримує місцеву «владу», а наукову діяльність веде у Росії.

До речі, пам’ятаєте «бурятського танкіста» Доржі Батомункуєва, який обгорів у боях під Дебальцевим? Його лікували саме у опіковому центрі Фісталя, де його відвідав Йосип Кобзон. За це Еміль Фісталь став «Героєм праці ДНР».

Звичайно, можна заперечити, що сини, мовляв, за батька не відповідають. Чисто формально воно так і є, та ось тільки Еміль Фісталь разом із фірмами свого сина Германа активно «розпилює» тепер уже бюджет охорони здоров’я «Донецької республіки», а також освоює гуманітарну допомогу з Росії.

До того ж ТОВ «Артоніка» чомусь знаходиться у списку санкцій. Тих самих, які викликані війною Росії проти України:

У тому числі й від РНБО. Але нікого це у КМДА не зупинило, як ви самі розумієте. Питання, звичайно, риторичне, але все ж таки – а навіщо, власне, складаються ці санкційні списки? Щоб влада чітко знала, яка з українських фірм спонсорує російських убивць та укладала держконтракти саме з цією фірмою? Або навіщо?

Формально засновником і бенефіціаром ТОВ «Артоніка» вважається Світлана Курченко, керівником – Світлана Михайленко.

Однак Світлана Курченко також є керівником зареєстрованого на Петропавлівській Борщагівці ТОВ «Автоспецпром», основним видом діяльності якого є виробництво автотранспортних засобів.

«Автоспецпром» входить до групи братів Фісталь – Володимира та Германа.

Те, що всі підприємства цієї групи – а їх налічується 16 – перебувають у списках санкцій, навіть не варто згадувати. Проте все це, як і у випадку з ТОВ «Артоніка», аж ніяк не заважає Департаменту охорони здоров’я КМДА зливати гроші з київського бюджету до кишень людей, які пов’язані прямо з окупантами.

За результатами участі у публічних закупівлях з 2017 року ТОВ «Артоніка» отримало 200 замовлень на суму 903,84 мільйона гривень. Найбільший замовник – Департамент охорони здоров’я КМДА, з яким підписано 15 угод на 233,37 мільйона гривень.

ТОВ «Артоніка» не єдина фірма, куди зливаються гроші киян. 8 листопада 2021 року Департамент охорони здоров’я КМДА уклав із ТОВ «Альянс-2013» договір на закупівлю одного комплексу відеоендоскопії. Ціна договору становила 10,63 мільйона гривень.

За даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ «Альянс-2013» зареєстровано у 2013 році у Києві. Статутний капітал – 500 тис. грн. Основний вид діяльності – оптова торгівля фармацевтичними товарами. Засновник та керівник – Жанна Левицька.

Те, що ТОВ «Альянс-2013» теж під санкціями, навіть згадувати не варто – це зрозуміло апріорі. Як і те, що Жанна Левицька також є керівником ТОВ «Український центр медичних технологій» (перебуватиме у стані припинення) із групи братів Германа та Володимира Фісталь.

До групи входить 16 компаній, основні напрямки діяльності яких – виробництво та продаж товарів медичного призначення (ТМ Medicare), імпорт та продаж медичного обладнання.

За даними Сlarity-project, за результатами участі у публічних закупівлях ТОВ «Альянс-2013» уклало 254 договори на 549,86 мільйона гривень. Найбільший замовник – держпідприємство «Укрмедпроектбуд», з яким укладено 3 договори на загальну суму 121,98 мільйона гривень.

Департамент охорони здоров’я КМДА з ТОВ «Альянс-2013» уклав раніше 24 договори на 54,18 мільйона гривень на постачання різного медобладнання.

Це лише частина із закупівель, проведених Київською міською державною адміністрацією у підсанкційних фірм братів Фісталь. І лише шляхом закупівель, перелічених у нашій публікації, колаборанти та адепти російського світу із сімейства Фісталь отримали з бюджету майже два мільярди гривень.

Особливо вражає ця цифра на тлі заяв міністра фінансів України, з яких випливає, що 60% державного бюджету зараз становлять гроші наших західних партнерів. Бо виходить, що гроші, які нам виділяє колективний Захід на боротьбу з російською агресією, ми руками державних чиновників надсилаємо фірмам колаборантів, які виводять ці гроші до Росії. А з Росії до нас прилітає все – від автоматних куль до балістичних ракет.

Звучить абсурдно, але цей абсурд – реалії нашого життя. А поки брати Фісталь спонсорують російських убивць, українці й далі збирають зі світу по нитці на закупівлю всього необхідного для фронту: шкарпеток, дронів, турнікетів, протезів… Тим часом на голови українців прилітають російські ракети та снаряди, позбавляючи когось життя, когось здоров’я, когось майна. А влада й надалі продовжує вливати колаборантам мільярди, вдаючи, що нічого не відбувається.

P.S. Департаментом охорони здоров’я КМДА, який так палко любить фірми братів Фісталь, з 23 жовтня 2017 року керує Валентина Гінзбург.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Чому колаборанти брати Володимир та Герман Фісталь продовжують заробляти в Україні під час війни? появились сначала на Антикоррупционная правда.

За даними контррозвідки СБУ, ворожою поплічницею є чиновниця одного із столичних Центрів надання адміністративних послуг, яка після початку повномасштабного вторгнення створила в соцмережі власний фейковий обліковий запис. Там вона публікувала свої повідомлення під псевдонімом «Олена Донська».

Серед іншого вона закликала українців до захоплення державної влади та агітувала підтримати окупаційні угруповання Росії. Також любителька «російського світу» виправдовувала злочини окупантів, у тому числі обстріл українських міст та вбивства мирних жителів. «Інформприводи» брала з пропагандистських ресурсів Росії, — йдеться в повідомленні.

На інтернет-сторінці агітаторки зафіксовано 25 епізодів, які за висновком комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи становлять загрозу державній безпеці України.

Під час слідчих дій співробітники СБУ отримали доступ до комп’ютерної техніки та гаджетів зловмисниці, з яких вона адмініструвала деструктивний контент.

Затриманій повідомили про підозру за п’ятьма статтями Кримінального кодексу України:

• ч.2 ст.109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну або повалення конституційного ладу або захоплення державної влади);
• ч.2 ст.110 (посягання на територіальну цілісність та недоторканність України);
• ч.1. ст.161 (порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної, регіональної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками);
• ч.1. ст.436-1 (виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів);
• ч.3 ст.436-2 (виправдання, визнання правомірної, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників).

Суд обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение У Києві чиновниця закликала знищувати українців, — СБУ появились сначала на Антикоррупционная правда.

Історія питання, або до чого тут замки у Франції

2018 році в українській пресі «вибухнула» історія українця Дмитра Малиновського, якого затримали у французькому замку в результаті спільної роботи поліцій Франції, Люксембургу та Європолу, через нібито підозрілі фінансові операції. Відомо, що у Європі триває кримінальне розслідування щодо Малиновського – пов’язане з тим же замком, у якому його затримали. Проте, такі справи є і в Україні.

Нагадаємо, йдеться про осінь 2018 року. Тоді у прокуратурі повідомили, що Малиновський у березні-квітні 2015 під виглядом укладення контракту на поставку мінеральних добрив виробництва ВАТ «Одеський припортовий завод» начебто заволодів грошовими коштами приватної компанії в сумі понад EUR12 млн. Також правоохоронцями встановлено, що Малиновський використовував завідомо підроблене свідоцтво про власну смерть щоб приховуватися від слідчих органів. «За результатами досудового слідства зазначеній особі заочно повідомлено про підозру у ч.4 ст.190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою)», — йдеться в повідомленні прокуратури міста Києва.

Продовження російської справи: що відбувається

У серпні несподівано відбулася чергова активність у справі Малиновського, яка з осені 2018 року перебувала у «комі». Прокурор Київської міської прокуратури Богданов О.М. звернувся до суду для отримання дозволу пришвидшити розслідування та вести його за так званою процедурою in absentia. Така процедура використовується, коли звинувачуваний переховується. Хоча зазвичай кримінальна справа повинна розглядатися лише у присутності того, хто підозрюється у злочині, адже законом передбачена процедура захисту. У даному випадку ця процедура, як мінімум, недоречна, адже місце знаходження потенційного злочинця відоме – він у Франції.

Здавалося б, звичайна кримінальна справа, шахрайство, розслідування. Проте не все так, як здається.

Справа, про яку так дбає нині прокурор Богданов, стосується того, що Малиновський нібито вкрав гроші у компанії Dreymoor Fertilizers Overseas Pte Ltd, що торгує мінеральними добривами.

Dreymoor – це відома компанія, що формально зареєстрована у Сінгапурі, проте насправді це суто російська компанія. Її бенефіціарним власником є громадянин російської федерації – Олександр Шишкін. Офіс ця компанія має у Москві у 5 хвилинах від Кремля, і торгує компанія добривами, які вироблять підсанкційні російські олігархи. Нагадаємо, що проти власників усіх великих виробників сектору мінеральних добрив рф введені міжнародні санкції (Уралкалій, ЄвроХім, Фосагро). Нагадаємо, власниками вказаних активів є російські олігархи із близького кола Володимира Путіна – Дмитро Мазепін, Андрій Мельниченко та Андрій Гур’єв.

Цікаво, що раніше росіяни вже намагалися відшкодувати свої заявлені збитки — вимагали в суді поставити продукцію від українського державного ПАТ «Одеський Припортовий завод». Проте, компанія 5 років тому програла позов у всіх трьох інстанціях через те, що укладала догори з офшором, а не напряму з ОПЗ. У рішенні суду тоді зазначили: «Касаційну скаргу Dreymoor Fertilizers Overseas Pte Ltd Company на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 залишити без задоволення». Йшлося про одну з найвідоміших схем для махінацій на закупівлях у держпідприємств – купівлю товару через офшорну прокладку. Ще однією схемою є продаж готової продукції, тобто мінеральних добрив, конкретним фірмам за заниженими цінами. Цим не раз грішили великі українські державні підприємства, наприклад, за часів Януковича регулярними покупцями «дешевих товарів» (газу, добрив) були структури олігарха Дмитра Фірташа.

Загалом, кажучи про згадану вище сингапурську компанію, можна згадати цікаву історія про те, як «ЄвроХім» (така ж російська компанія) судиться з компанією Dreymoor за те, що та платила хабарі менеджерам «ЄвроХім» за вигідні контракти. Ось такі методи роботи Dreymoor. Цікаво, чи застосовує Dreymoor такі методи і в цій справі в Україні.

Не військова тема: навіщо прокуратурі шахраї та махінатори

Висновки, що складаються в результаті цієї історії, не досить приємні — особливо для правоохоронних органів. Виявляється, п’яти років для вирішення справи Київській прокуратурі було недостатньо, а отже під час війни – саме час продовжити займатися нафталіновою справою, яка пов’язана фактично із процедурою повернення збитків, завданих шахрайськими схемами, російській компанії. Цікаво, що може бути далі – чи є у прокуратури механізми, щоб надіслати кошти, які будуть повернені, напряму росіянам чи кошти підуть до оффшорок, які публічного зв’язку з російськими бізнесменами не мають?

З огляду на публічний текст судового рішення, прокурор Богданов так хотів пришвидшити справу для російської компанії, що надав суду завідомо неправдиву інформацію про те, що місцезнаходження Малиновського невідоме та останній переховується від українських правоохоронних органів. Про це йдеться у рішенні суду.

Заява досить дивна, адже у 2018 році саме Київська міська прокуратура повідомила про те, що направлено запит про екстрадицію Малиновського, якого затримала поліція у Франції.

Загалом здається досить підозрілим той момент, що під час військового стану та повсякчасної боротьби українців з агресором прокуратуру так цікавлять збитки російських компаній. І ще — якщо продивитися судовий реєстр за період війни, там немає жодної справи, де б прокурор Богданов О.М. займався розслідуванням військових злочинів рф чи відшкодуванням збитків, завданих армією рф українському бізнесу. Однак є справи росіян та їх збитків в Україні. От такі справи в Київській прокуратурі через майже сім місяців повномасштабної війни.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Колаборанти в прокуратурі? Чому український прокурор допомагає російському бізнесу під час війни появились сначала на Антикоррупционная правда.

І зрадникам варто було б зрозуміти, що це не одноразова кампанія. Це програма, так би мовити, вічна. Ось засвітився, наприклад, дехто Стремоусів як «заступник голови Херсонської області» – і тепер перебуває у списках пріоритетних цілей українських спецслужб довічно. І це не надовго. Не до старості. До першої неуважності. Я вже не говорю про цілком ймовірну ситуацію, коли, наприклад, росіяни вирішать спішно покинути Херсонську область. Вже не мостами, на жаль, але хоч понтонними переправами. Чи знайдеться на них місце для стремоусових, сальдо та іншої мерзості? Звичайно ж ні. Зрадників не люблять навіть орки.

Зрадники за своєю природою тупі. Заради якоїсь хвилинної вигоди вони йдуть на повне обнулення не лише свого життя, а й усього потомства. Не в значенні фізичного знищення. А в сенсі того, що нащадкам доведеться міняти прізвище. Тому що стремоусові, крижанівські, сальдо та інша мерзота, незважаючи на власну дрібнотравчастість – в історію таки увійдуть. Увійдуть саме як зрадники, тим самим прирікаючи на ганьбу та власне потомство. Адже Юду пам’ятають вічно, чи не так?

До речі про Валентина Крижановського. У ніч на 29 липня на території колишньої виправної колонії № 210 смт Оленівка російська мерзота знищила, ймовірно, термобаричним боєприпасом понад 50 українських полонених воїнів з «Азова» та інших підрозділів. Вони здалися в полон в обложеному Маріуполі. Здалися під певні гарантії. Одним із переговорників, які давали ці гарантії, був Валентин Крижановський. Гарантії, як бачимо, були підло порушені. Крижанівський і до цієї події заробив собі на швидку смерть і вічну ганьбу. Але після трагедії в Оленівці – його дітям та родичам краще б поміняти прізвище. Тому що тата-зрадника в Україні пам’ятатимуть дуже довго. І проклинати.

Крижанівський за своєю тупістю думав, що увійде парадним маршем із російськими мразями до Києва і обійме якусь посаду, на якій можна буде так само красти, як крав Крижанівський, будучи офіцером СБУ. Або навіть більше. Але вийшло інакше. Вийшло так, що тепер доведеться жити у вічному страху та ганьбі. Хоча вихід є з будь-якої, навіть найстрашнішої ситуації. І Крижановському саме час про це замислитися. Тим більше, що тепер для нього немає у світі жодної безпечної країни. І ні перука, ні макіяж, ні навіть пластична операція не допоможуть. Подивися, Валентин на дозвіллі, як ізраїльтяни добували Ейхмана. Дуже повчально всім зрадників і путінських мразей.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение І знову про зрадників появились сначала на Антикоррупционная правда.