Мімікрію перших осіб партії бачать усі, але є ще й другий ешелон, який ще жвавіше оголошує себе патріотами України та розучує «Батько наш Бандера». Як це відбувається, можна побачити хоча б на прикладі колишнього народного депутата України, голови Федерації боксу України, підприємця, мільярдера та кримінальника Володимира Продивуса. Усі перелічені титули відповідають дійсності, але це пізніше.

А спочатку – про зміну шапок. Тут усе за класикою, як у «Весіллі в Малинівці». Ось уривок із публікації фашистського російського видання EurAsiaDaili від 21 січня 2021 року:

Весь цей памфлет досить цікавий і навіть його тексту достатньо, щоб зрозуміти, як люблять Продивуса на Росії. І, до речі, все, що намагаються заперечувати російські захисники Продивуса, – абсолютна правда.

Але цікаво б знати, як реагують фашисти з EurAsiaDaili на таку заяву Володимира Продивуса:

Минуло кілька місяців, стало зрозуміло, що Росія програє війну, і Продивус вже намагається забути про свою дружбу з ФСБ, активну участь у просуванні ідей російського світу, а країна, на яку він ще вчора молився, стає раптово «країною-терористом». Наведений вище фрагмент – з інтерв’ю Продивуса «Фокусу» від 25 жовтня 2022 року.

Однак, як казав відомий українофоб, музей та пам’ятник якому досі існують у Києві, «рукописи не горять». Не «горить» у разі Продивуса та вся його історія.

На сайті Федерації боксу України його прізвище досі називається як керівник ФБУ, хоча ще навесні минулого року його усунули з цієї посади:

Чинний президент Федерації боксу України Кирило Шевченко звинуватив Продивуса у масштабних розкраданнях: «Все державне фінансування проходило через колишнього президента Федерації боксу Володимира Продивуса. Весь бюджет вони, як і раніше, багато років розкрадали… 2021 року він підробив результати виборів у Федерації боксу України та намагався утримати крісло президента. Останній раз це відбувалося з явними порушеннями… За правилами мало голосувати хоча б 17 федерацій із 27, 12 федерацій одразу написали йому протест, але він все одно провів вибори президента за зачиненими дверима у своєму офісі в «Мостобуді». Потім підробили підписи та оголосили, що Продивус став президентом… Володимир Продивус у перший день війни, тобто у день повномасштабного вторгнення, виїхав із країни… А головне – розповідає всім, що він президент Федерації боксу України. Він це робить, щоби відмивати гроші. У них спонсор «Газпром». Наприклад, виділяють 20 мільйонів доларів на бокс, вони вкладають 5 млн, а решту забирають собі».

Не дивно, що Продивус досі є віце-президентом Міжнародної асоціації боксу (IBA), яку очолює вірний запутінець Умар Кремльов. Більше того – навесні минулого року, коли росіяни вбивали українців, Продивус публічно обіймався з Кремльовим і отримав із його рук нагороду:

І активно виступив проти санкцій щодо Федерації боксу Росії.

Але все це дрібниці на тлі решти біографії «полум’яного українського патріота» Володимира Продивуса. Ми наводимо ці подробиці лише як штрих до картини про масове перефарбування російської агентури на тлі очевидної поразки їхньої країни-куратора.

Шлях до успіху Володимир Продивус розпочав ще у далеких вісімдесятих роках минулого століття, коли за крадіжку та грабежі загримів у місця не настільки віддалені – він у 1989 році отримав за свою альтернативну діяльність три роки та відбував покарання у колонії ШІК-66 у Шостці. До речі, виникає цікаве питання: чому засуджений за ч. 2 та 19 ст. 123, ч.2 ст. 193 та ч. 215 Кримінального кодексу УРСР (Нанесення тяжких тілесних ушкоджень та викрадення автотранспорту), за якими покладався загальний режим, «першопроходець» Продивус був поміщений до колонії суворого режиму – до рецидивістів? Схоже, що через три десятиліття кримінальна справа Володимира Продивуса продовжує приховувати чимало таємниць.

З такою біографією йому був прямий шлях до Партії регіонів, з якою він, народний депутат, голосував за «диктаторські закони» і підписав звернення до Сейма Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події Волинської трагедії 1942—1944 років. Цей вчинок народних депутатів України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду. Не дивно, що Продивус так подобається російським фашистам та нацистам – навісити на Україну провину за Волинську трагедію – саме їхній наратив, яким вони успішно користуються вже багато років, вбиваючи клин у відносини України та Польщі.

Мандат народного депутата дав можливість розширити і свою кримінальну діяльність – розвернутися на повну широку широку душу авторитету Продивусу до отримання недоторканності заважали правоохоронці.

З отриманням заповітної скоринки у Продивуса явно знесло дах від безкарності – він почав брати участь у гучних розбірках, не ховаючись за спинами своїх бойовиків. У травні 2014 року нардеп особисто засвітився у перестрілці на Рівненщині на місцевих нелегальних розробках бурштину.

2016-го сталося те саме, але результат коштував витрачених зусиль. Як тоді повідомляв у Facebook Євген Єрьоменко, помічник спікера Верховної Ради Андрія Парубія, «Нещодавно мені приватно невдахи копачі бурштину повідомили цікаву інформацію. У с. Гальбін Сарненського району Рівненської області кураторами видобутку бурштину є такі особи: куратор лінією МВС – хтось полковник Москаль; “кришує” Володимир Дідух (Вова “Морда”) (і) Володимир Продивус – голова ради директорів корпорації “Прем’єр-Фінанс”, голова наглядової ради ПАТ “Мостобуд”, президент Федерації боксу України, почесний президент футбольного клубу “Нива” (Вінниця)”».

Цим кримінальна складова глави (?) Федерації боксу України Володимира Продивуса не обмежується – ще 2002 року прізвище Продивуса набуло національної популярності, засвітившись на «плівках Мельниченка». Міністр Кравченко, який тричі застрелився, назвав Продивуса «злодієм у законі».

— Значить, економіку області захопив якийсь Продивус, «злодій у законі». Отже, магазини у центрі Вінниці його. Ринки його. Вода «Регіна» його. Декілька підприємств його. Потім той відійшов від справ. У нього був там конкурент, «злодій у законі», з ним він конкурував, теж не давав, значить, розвернутися. Ось цього хлопця підірвали. Він фактично був «шісткою» цього злодія в законі і вибивав борги. Тож, за інформацією, що пройшла, ми затримали тих, хто обливав бензином», — доповідав тодішній глава МВС України Юрій Кравченко Леоніду Кучмі.

У ніч із 30 на 31 серпня 2000 року у другому під’їзді будинку № 78 на вулиці Келецькій був підірваний і підпалений у ліфті 29-річний Руслан Попик, з ним загинули ще двоє людей — його охоронець і дружина. Попик, який був непоганим боксером, створив свою бригаду, потрапив під опіку великого авторитету, який став успішним бізнесменом і Руслану виділили у володіння район залізничного вокзалу у Вінниці. Ймовірно, під покровителем Попіка і мався на увазі Продивус, який на той час був уже відомим у регіоні бізнесменом. Щоправда, ясності з убивцею Попіка немає досі, але згідно з версією, озвученою у 2003 році тодішнім головою УБОЗу Вінницької області Артуром Овсепяном, замовником міг бути тодішній Валерій Здрайковський, який «дивиться» за Вінницею на прізвисько Вадун, який помстився Попіку за образу.

У тому ж 2002 році Продивус вирішив податися в політику, але вибори програв. Проте постарався не світитися у кримінальних розбірках так відверто, як раніше. Втім, як уже згадувалося, вистачило його до отримання депутатського мандата. Та й після його втрати Продивус особливо не соромився.

У 2019 році навколо Володимира Продивуса знову проявився кримінальний шлейф – у січні зазнала нападу знімальна група програми «Стоп корупції». За словами журналіста Романа Бочкали, під час зйомки сюжету про незаконний видобуток піску на Видубичах за адресою: вул. Промислова, 4 на користь «Мостобуду» на них напала охорона. При цьому сокирами було розбито авто. На рік тут намивають піску на 100 мільйонів гривень, стверджує Бочкала.

У ніч на 26 серпня того ж року офіс «Мостобуду» обстріляли з гранатомета. Сам Володимир Продивус тоді звинуватив у нападі деяких представників минулої влади, щоправда, так і не назвав їхніх імен.

Щодо «Мостобуду», то це найбільший будівельник мостів в Україні, головою наглядової ради якого Продивус став у 2005 році. Компанія отримувала найбільші державні замовлення та кошти. Проте згодом виявилося, що у неї – колосальні борги, і мости чомусь не будуються.

Володимир Продивус володіє 51% у ПАТ «Мостобуд». Його дружина Світлана Продивус контролює ще 21% акцій цієї компанії. У червні 2016 року комунальне підприємство «Дирекція будівництва дорожньо-транспортних споруд Києва» розірвало контракти із ПАТ «Мостобуд» на будівництво Подільського мостового переходу. Наголошувалося, що ПАТ «Мостобуд» — фактичний банкрут, і з січня 2016 року частина майна «Мостобуду», що перебувала у податковій заставі, продається на відкритих торгах. Але голова парламентської фракції «Опозиційний блок» Юрій Бойко намагався підтримати Володимира Продивуса та повернути «Мостобуду» контракти на продовження робіт на найлегендарнішому довгобуді Києва.

Це – лише найяскравіші епізоди з біографії спортсмена, комсомольця та відмінника Володимира Продивуса. Який насправді є відвертим бандитом (втім, його начальник із Міжнародної федерації боксу Умар Кремльов теж має не менш яскраву біографію), відданим захисником ідей «російського світу» та представником російської п’ятої колони в нашій країні.

Чи допоможе Продивусу зміна шапки, на яку він почав ліпити тризуб напередодні поразки Росії? Дивлячись на те, що робиться в нашій країні, здається, цілком. Рекомендуємо представити його до ордену «За заслуги» першого ступеня, якого не вистачає для звання повного кавалера. Тим більше, що прецеденти у нагородженні дивних персонажів державними нагородами після 24 лютого вже є.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Чому рашист Володимир Продивус вирішив перевзутися в очікуванні поразки Росії появились сначала на Антикоррупционная правда.

Серед них — український бізнесмен із російським громадянством Ігор Сало, який свого часу був куратором скандальних «харківських угод», а нині передає загарбникам координати українських енергетичних підприємств, по яким потім летять російські ракети та безпілотники, пише «Антикор».

Російський паспорт Ігоря Сала

Коли Ігор Сало відповість за лобіювання «харківських угод»?

Влітку цього року Державне бюро розслідувань оголосило у міжнародний розшук двох міністрів з першого уряду Миколи Азарова, який працював на початку 2010-х років. Мова про ексміністра юстиції Олександра Лавриновича та його колишнього колегу з МЗС Костянтина Грищенка. ДБР розшукує відставних політиків за підозрою у державній зраді. Адже за каденції згаданих міністрів були підписані так звані «харківські угоди». У квітні 2010 року Україна продовжила термін перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі з 2017 до 2042 року, з правом подальшого продовження на 5 років в автоматичному режимі. В обмін на що РФ надала Україні умовні знижки на природний газ.

«Харківські угоди» критикували різні діячі у різні роки. У березні 2014 року, коли Росія анексувала Крим, Україна денонсувала документ. Сьогодні причетних до підписання угод хочуть покарати. Олександр Лавринович та Костянтин Грищенко, за версією ДБР, були серед тих політиків, хто готував та узгоджував проєкт документу.

Але не всім відомо, що з боку ФСБ РФ куратором угод був український бізнесмен з російським паспортом Ігор Сало. На той момент він жив на дачі у тодішнього керівника Харківської ОДА Михайла Добкіна, розташованій в одному з районів Харкова. Саме у цьому місті, яке нині переживає щоденні обстріли окупантів, уклали угоду про подовження терміну перебування Чорноморського флоту в Україні. У свою чергу, сини Олександра Лавриновича та Ігоря Сала у ті часи часто разом відвідували гучні вечірки, де розбещували дівчат та вживали наркотики.

Бізнесмен Ігор Сало

Просуванням «харківських угод» в Україні займався і перший заступник голови СБУ часів Леоніда Кучми Володимир Сацюк. На дачі силовика пройшла знаменита вечеря, де зібралися тодішній керівник Служби безпеки Ігор Смешко та кандидат у президенти України Віктор Ющенко. Після зустрічі у Ющенка з’явилися симптоми отруєння діоксином. Зараз Володимир Сацюк втік до Росії, де і проживає.

При цьому бізнесмен Ігор Сало вільно мешкає в Україні, хоча досі співпрацює з ФСБ Росії. Зливаючи спецслужбам країни-агресора важливі дані, що стосуються енергетичного сектору нашої держави.

Бізнес з присмаком криміналу

Бізнесмен Ігор Сало народився 18 червня 1962 року у Харківській області. Має російський паспорт, але «тіньові» бізнес-схеми і досі реалізує в Україні.

Ігор Сало вчився у фармацевтичному інституті, після чого служив в армії на території тодішньої Німецької демократичної республіки. Вже тоді чоловік почав займатися нелегальними схемами.

Згодом ділок налагодив зв’язки у політичних колах. За сприяння кума Ігора Бакая, який у період президентства Януковича керував Державним управлінням справами. Бакай, у свою чергу, є кумом колишнього президента РФ, а нині — заступника голови Ради безпеки Росії, українофоба та алкоголіка Дмитра Медведєва.

Кум Дмитра Медвєдєва та Ігоря Сала Ігор Бакай

Медвєдєв допоміг розвитку кар’єри Ігоря Сала, також посприявши вербуванню бізнесмена ФСБ Росії. Під час підписання «харківських угод» Ігор Сало був їхнім «куратором» в Україні саме по лінії російських спецслужб.

Не гребував Сало і рейдерськими схемами. Його люди свого часу захопили будівельні компанії «Элитуниверсалсервис», «СИМП», «Електропівденмонтаж». Інвестори новобудов, які мали звести вказані фірми, вносили кошти, але бажаних квадратних метрів так і не отримали.

Потім Ігор Сало перейшов на рейдерство фармацевтичних компаній. Спочатку його поплічники захопили завод із виробництва інсуліну «Індар», потім «Межиріцький вітамінний завод» (Кіровоградська область). Далі рейдерські атаки були здійснені на Ладижинський спиртзавод «Екстра» на Вінниччині. Це сталося влітку 2014 року, коли на сході України розгоралися бойові дії. А структури Ігоря Сала хотіли непомітно захопити підприємства, скориставшись початком війни.

Син за батька

Син Ігоря Сала Володимир — класичний представник «золотої» молоді, який поступово пішов шляхом батька до криміналу. Зокрема, фігурував як можливий замовник замаху на директорку фармацевтичної компанії «Фармак» Філю Жебрівську.

У червні 2009 року невідомий чоловік стріляв у бізнесвумен, коли та вийшла з будинку. За словами правоохоронців, які розслідували інцидент, замовником злочину був саме син Ігоря Сала. Допомагаючи батькові закріпитися у фармацевтичному бізнесі. Тому Ігор Сало забезпечив зняття підозри з нащадка.

Володимир Сало фігурував у журналістських розслідуваннях і нещодавно. У квітні 2020 року, коли в Україні був спалах коронавірусу та карантин, журналісти «Схем» помітили чоловіка біля будівлі Мінохорони здоров’я. Кілька разів він виходив з міністерства у компанії бізнесменів, а також власного батька Ігоря Сала. Тодішній міністр охорони здоров’я Ілля Ємець сказав журналістам, що Сало-молодший — його радник. Хоча насправді Володимир Сало їздив до Ємця, щоб лобіювати держзакупівлі медичних препаратів через фірми, пов’язані із батьком.

Володимир Сало (праворуч) після візиту до МОЗ (фото «Схем»)

24 лютого 2022 року Росія розпочала велику війну. Володимир Сало за віком та станом здоров’я підлягав мобілізації. Але на самому початку вторгнення чоловіка помітили на закарпатському митному пункті «Вилок». За даними джерел у Держмитслужбі, за незаконний перетин кордону Сало-молодший заплатив 12 тисяч доларів, а після втечі оселився в Іспанії. Через цей же митний пункт із початком повномасштабного вторгнення тікали й інші відомі діячі. Сьогодні оборудки митників перевіряє СБУ.

Торгівля з терористами — прибуткова справа

Ще під час президентства Віктора Януковича Ігор Сало, за посередництва Ігоря Бакая та тодішнього президента Росії Дмитра Медвєдєва, був завербований російськими спецслужбами. З того часу бізнесмен залишається важливим інформатором країни-агресора.

Будучи інформатором ФСБ Росії, Ігор Сало вирішив розширити бізнес і на енергетичну сферу. Зокрема, зайнявшись посередництвом при імпорті до нашої держави вугілля та природнього газу з Росії. Сало завів тісні стосунки з екс-міністром енергетики та вугільної промисловості України Ігорем Насаликом, ставши ланкою у ланцюжку корупційних схем в українській енергетиці.

Ексміністр енергетики та вугільної промисловості України Ігор Насалик

Далі Ігор Сало познайомив із Насаликом свого «помічника» Сергія Тригубенка, який тоді був народним депутатом від «Блоку Петра Порошенка». Бізнесмен та депутат разом літали до Італії у 2016 році. Вартість оренди літака, на якому Сало та Тригубенко повернулися з європейської країни, склала близько 20 тис. євро (півмільйона гривень на той момент). Згодом цим же літаком подорожували Україною і нардепи від проросійської політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» (забороненої нині законодавчо) Юрій Бойко та Юлій Іоффе. Переліт за маршрутом Харків-Київ обійшовся обранцям у 8,5 тис. євро. При цьому нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Сергій Тригубенко у декларації за 2015 рік вказав, що заробив усього лише 75 тисяч гривень.

Сало і Тригубенко в аеропорту (фото «Схем»)

Хоча за президентства Петра Порошенка депутат Тригубенко став «наглядачем» у сфері незаконного обігу українського вугілля. Яке група шахраїв продавала нашій державі з наших же шахт, що на той час знаходилися на окупованих Росією територіях Донбасу. Допомагав ділкам помічник нардепа, бізнесмен Ігор Тупіков. Його компанія «Торгівельний дім-Ресурс» була учасницею корупційного ланцюжка, отримуючи для подальшого перепродажу вугілля з шахти «Краснолиманська». Контролював процес соратник Тригубенка та Сала, армійський друг тогочасного президента України Петра Порошенка Ігор Кононенко. Він слідкував, щоб вугілля з українських шахт, придбане у терористів, своєчасно заходило на теплоелектростанції ПАТ «Центренерго».

Одним з найбільших приватних постачальників вугілля для потреб «Центренерго» у 2015 році мала стати кіпрська компанія Soverick Holding Limited. Тісно пов’язана з Ігорем Салом. Фірма збиралася завезти до України вугілля на 1,7 млрд грн, але контракт зірвався.

Ігор Сало час від часу був під увагою правоохоронців. На нього були відкриті справи щодо «тіньової» торгівлі вугіллям. На шахті «Краснолиманська» воно закуповувалось по ціні у 850 грн за тону, хоча ринкова ціна на той час складала 1500 грн. Далі вугілля транспортувалося в Україну через російську митницю за значно завищеною ціною. Пізніше Ігор Сало намагався «віджати» підприємство «Артемсіль» шляхом його приватизації. Але не зміг цього зробити.

6 листопада 2019 року на Житомирській трасі підірвано авто бізнесмена. Але загинув при цьому його охоронець. Після того Сало відійшов у тінь.

Підірване авто бізнесмена

Російські ракети по українській енергетиці

Усі роки збройного протистояння Росії проти України, починаючи з 2014-го, бізнесмен Ігор Сало здає важливу інформацію в енергетичній галузі російським кураторам. Він передає окупантам координати провідних підприємств критичної інфраструктури, до яких свого часу мав відношення.

Серед них — ТЕЦ, на які компанії Ігоря Сала постачали вугілля, незаконно завезене з окупованих територій. Пригадаємо уражені ворожими ракетами теплоелектростанції у Чернігові, Охтирці, Кременчуці та інших містах України. Раніше туди йшло вугілля від компаній, пов’язаних із Ігорем Салом. Згодом по об’єктах критичної інфраструктури прилетіли ворожі ракети, адже агент ФСБ передав кураторам усю необхідну для вчинення терактів інформацію. Згадаємо і нещодавній масовий ракетний обстріл енергетичної інфраструктури України. Чимало ракет та дронів-камікадзе полетіли на ТЕЦ саме за наводкою Ігоря Сала.

Охтирська ТЕЦ після обстрілів російських терористів

Зараз, незважаючи ні на що, Ігор Сало проживає в Україні, у будинку свого кума Ігоря Бакая. Поки той переховується у Російській Федерації, бо в Україні оголошений у розшук за розтрату державних коштів в особо великих розмірах. Але до Сала у правоохоронців немає запитань.

Тому агент Кремля продовжує рейдерські захоплення українських підприємств та контрабанду товарів на тимчасово окуповані території України, володіючи російським паспортом. Не розірвав ділок і зв’язків із одіозним українофобом Дмитром Медвєдєвим, який ненавидить Україну та все чекає її знищення. Тож чи буде покладений край «економічній спецоперації» окупантів, що проводиться руками російських агентів типу Ігоря Сала? Давно час це зробити.

«Антикоррупционная парвда»

Сообщение Ігор Сало: Бізнесмен із російським паспортом навіть під час війни примудряється проводити в Україні незаконні оборудки появились сначала на Антикоррупционная правда.

Бо як тоді пояснити масовий результат представників найвищого політикуму країни за кордон, зроблений саме напередодні фатальної дати? І результат цей був зовсім не панічною втечею – це була планова евакуація на заздалегідь підготовлені позиції. Одна частина осіла на блакитному узбережжі, їх навіть встигли назвати «батальйон Монако». Інша частина окопалася в Австрії. Цих влучно прозвали «тероборона Відня».

Серед останніх – Віктор Корж. Який у «теробороні Відня» займає аж ніяк не останнє місце. Тому що, як ви вже здогадуєтеся, втік сюди не голий і босий, як більшість його співвітчизників. Помилуйтесь:

Це – Роллс-Ройс сина Віктора Коржа від’їжджає від п’ятизвідкового Хілтона у Відні. За ним слідує Геландеваген з охороною:

Щоправда, за кермом Роллс-Ройса не син, а батько:

Ну, таку відданість синові можна тільки привітати – не пошкодував для батька найдорожчого.

Втім, якщо відкинути сарказм, картинка виглядає дуже непривабливо. Віктор Корж злетів на вершини влади за Януковича, утримався там за Порошенка і не впав за Зеленського. А почав свій важкий шлях за Кучми. Тож постать він дуже цікава. Ось тільки втекти з країни його змусила не підозра у хабарі, на якому його взяла СБУ у 2019 році, а навала тих, на кого він так чекав – росіян.

Але викликає запитання – звідки скромний віце-президент Олімпійського комітету, на посади якого трудиться нині Віктор Корж, знав про цю навалу заздалегідь?

І чому про це не знало найвище керівництво України? І якщо не знало, то чому Корж про це не повідомив? Адже як це зробити він, незважаючи на скромність посади, що здається, цілком знав.

Віктор Корж пішов до Олімпійського комітету після того, як його «прийняли» за здирництво хабара. А хабар він вимагав, будучи радником міністра внутрішніх справ Авакова. Так що як працює система і кому доповісти про підготовку вторгнення Віктор Петрович цілком розумів. Але вважав за краще «злиняти тишком-нишком». Прихопивши сина з Роллс-Ройсом та охорону на Геландевагені. Мабуть, є що охороняти.

А може, версія про те, що це була не евакуація, а тимчасова передислокація цінного кадру в майбутньому маріонетковому уряді «Малоросійської губернії», вірніша і точніше відображає дійсність? Не дарма ж за тиждень перед вторгненням з України виїхали практично всі проросійські діячі та ті, хто обіймав ключові пости за ще одного «світочка» нашої політики – Віктора Януковича.

Так це чи ні – судіть самі. Ми лише нагадаємо коротку біографію Віктора Коржа.

Виходець із Харкова, де він очолював базу «Динамо», у 2006 році Корж став народним депутатом від Парії Регіонів. Побував міністром у справах молоді та спорту (в уряді Януковича), потім знову депутатом (від ПР), заступником київського мера Попова. Після Майдану тихо влаштувався радником у Авакова та віце-президентом НОК.

Але це ще не все. Ось що пише про закулісну кар’єру Коржа «Генштаб»:

Віктор Корж, міліцейський генерал, колишній голова Міністерства у справах молоді та спорту, видатний регіонал.

У Харкові всі знають, що свою кар’єру Корж зробив на масажистах та масажистках. Лише рік пропрацював лікарем 27-ї клінічної лікарні Харкова. І одразу перейшов лікарем фіздиспансеру. І за три роки став головним лікарем. Подібна кар’єра ні за яким блатом не робиться. Окрім одного: знаючі харків’яни жартували, що місцевий фіздиспансер – це перший ступінь вендиспансеру. А деякі знатні генерали (харківські, зрозуміло) можуть багато розповісти про масажі з допослугами.

Завдяки такому сервісу міліцейські клієнти підвищили Коржа до начальника Харківської облради фізкультурно-спортивного товариства «Динамо». Так він дійшов генерал-майора.

Наприкінці 90-х Коржу запропонували посаду першого заступника голови ФСТ «Динамо» України. Він переїхав до Києва, працював до 2005 року, вийшов на генеральську пенсію.

З його ім’ям, як відомо, пов’язаний найбільший розпродаж (точніше, розкрадання) власності «Динамо».

Коли вирішувалося питання про переобрання Коржа на «Динамо», його підлеглі навіть зібрали прес-конференцію і розповіли про нього всю правду. Колишній перший заступник голови київської міської ради «Динамо» Володимир Сторожук заявив, що за участю Коржа з 1998 року було продано понад 50% майна ФСТ «Динамо».

За його словами, у Києві за умисно заниженими цінами було продано навчально-спортивну базу «Нивки», комплекс нежитлових приміщень та спортивних споруд бази «Конча-Заспа», тир, кінноспортивну базу, водноспортивну базу на Трухановому острові, а також під загрозою продажу. Будинок фізичної культури та спорту. Багато приміщень та зали проданих об’єктів порожні або знесені, а на їх місці збудовано інші споруди, зокрема розважальні заклади та паркування. Спортивні об’єкти було вкрадено також у Криму, Харківській, Одеській, Луганській та Київській областях.

Але Корж не просто продавав за гроші та відкати, він ще й пов’язував своїх партнерів загальними «банно-плутаними» стосунками. Найстрашніша історія зі зменшенням частки ФСТ «Динамо» у ЗАТ «Футбольний клуб “Динамо”» з більш ніж 50% акцій у 1994 році до 1% у 2004 році — це результат таких домовленостей. З розважальною програмою, в якій брали участь спецдівчата, доставлені за спецзамовленням до одного дуже відомого динамівського закладу (з різними видами масажу в репертуарі).

За взаємовигідною дружбою з Аделаджею він загнав спортивний комплекс, а спортивну базу майже задарма передало колишньому міністру внутрішніх справ Миколі Білоконю, який створив для цього спеціальне підприємство. Все це є у кримінальній справі, яку порушували на Коржа перед звільненням із «Динамо» під час першого пришестя Луценка.

Так ось, вкладати гроші наш герой збирався через Євгена Бродського — брата Михайла Бродського. З Євгеном Бродським Корж зв’язався через Еллу Барток, з якою на пару заснував громадську організацію «Українська федерація гімнастики», аби виштовхнути з гімнастичного бізнесу олімпійську чемпіонку Стелу Захарову. «Завдяки» цій Федерації результати українських гімнасток сильно впали, але справа не в цьому. А сама мадам Барток дивним чином причетна до завезення тієї самої індійської вакцини від кору та краснухи, яка вбила хлопчика та була заборонена. Причому дозвіл на ввезення цієї вакцини підписував саме Корж і він активно звалював свою провину на Проданчука.

Проектом, над яким працювали Корж, Бродський та Барток, був розважальний центр «Вій» у Кончі-Заспі, який планувалося використати для зустрічей мільйонерів «за тридцять» із кокетливими дівчатами «від 16-ти та старших». «Вій» не склався, але проект вдався. І взагалі: зусиллями таких як Корж Україна стала Меккою для секс-туристів з усього світу.

Геннадій Москаль якось сказав, що в Артеку були зґвалтування дітей знайомим Кучми та Кравчука. «Всі кажуть, що в «Артеку» такого бути не могло, але так можуть говорити ті, хто не працював у правоохоронних органах: вже було два факти зґвалтування неповнолітніх 9 та 10 років, і ці справи не розкрито. У цих справах випливло ім’я священика, який був в «Артеку» разом із колишніми президентами та їхніми дружинами, тобто почував себе як удома. Коли після зґвалтування дітей почали його перевіряти, він зник. А коли перевірили за базою МВС Російської Федерації, він виявився неодноразово засудженим за розбещення неповнолітніх, педофілію та інші злочини…». Священика-розпусника з Кучмою познайомив Корж.

Документи з тієї самої кримінальної справи щодо мужоложства (стаття 122-2 старого Кримінального Кодексу України стосується мужоложства щодо неповнолітніх), яку вкрав невідомий громадянин на вокзалі у Києві у начальника Сімферопольського поїзда, випливли саме у Коржа.

Потім було депутатство, міністерство, київська мерія начебто як відставка. І знову – міністерство (вже внутрішніх справ), НОК і все те саме «Динамо», де Віктор Корж досі працює першим заступником голови. І – готель «Хілтон» у Відні, де нині мешкає цей «спортсмен».

Ось таке чудове життя одного з не останніх «тероборонівців» Відня.

На наш погляд, це кар’єрне зростання цілком могло привести Віктора Коржа на якусь посаду в генерал-губернаторстві «Малоросія». Але, може, причина втечі криється в чомусь іншому. Як би там не було, Віктор Петрович явно не влаштувався на кухню «Хілтона» мийником посуду і не таксує на Роллсі сина по Відні.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Колишній регіонал Віктор Корж, причетний до педофілії в «Артеку», сплив у готелі «Хілтон» у Відні появились сначала на Антикоррупционная правда.

Как известно, черного кобеля не отмыть добела! Слишком много жителей Винницы еще помнят, кем был Владимир Продивус в 90-х, и почему к нему на всю жизнь приклеилось слово «авторитет». Да и в наше время фамилия Продивуса не раз всплывала в контексте не только коррупционных, но и откровенно криминальных скандалов. Например, он причастен к незаконной добыче янтаря — а это самая бандитская тема в Украине! Что, впрочем, было и так очевидно, поскольку Продивус засветился в ней на фоне самых настоящих «разборок» со стрельбой. К тому же оказалось, что его «компаньоном» по янтарю является почти что легендарный криминальный «авторитет» Владимир Дидух (Вова Морда).

А еще одной чертой Владимира Продивуса является постоянное вранье, причем зачастую пафосное, с отсылками к каким-то моральным ценностям и скрепам. Требуя от других «фильтровать базар», за собственным он совершенно не следит – видимо, полагая, что никто не решится за это с него спросить. Взять, к примеру, его политические заявления во время Евромайдана, когда Продивус был народным депутатом 7-го созыва, избранным по спискам Партии Регионов. 12 декабря 2013-го опубликовали его воззвание, в котором Продивус заявлял: «Сегодня на трибунах киевского Майдане те же, кто обманул народ в 2004-м, они же продолжают врать и в 2013-м. Им нужна кровь, и они провоцируют кровопролитие. Они не стесняются давать интервью, прихватив для убедительности перебинтованного мальчишку. Ложью и провокациями пропитан не только воздух Майдана, но и информационное пространство интернета». Подчеркнув при этом, что слухи о его выходе из фракции ПР – лживые домыслы. Затем, 20 февраля 2014-го, в день массовых убийств, когда власть уже сыпалась, Продивус с пафосом принципиальности заявил прессе: «Я не выхожу из фракции Партии регионов, как бы этого кому-то не хотелось. Я не крыса, бегущая с корабля. Да и корабль партии не тонет. Просто попал в сильный шторм». За такую напускную принципиальность его, наверное, даже кто-то зауважал! Вот только уже на следующий день, 21 февраля, Владимир Продивус все-таки спешно покинул фракцию ПР. Вместе с ним это сделали хорошо известные читателям Skelet.Info Андрей Деркач, Владимир Зубик, Владимир Пехов, Евгений Сигал, Григорий Смитюх и Антон Яценко. Вот уж воистину стая крыс – во всех смыслах этого слова!

Поэтому, чтобы получить ответ на вопрос «Who Is мистер Продивус?», не стоит искать его в заказных интервью или отредактированных официальных биографиях этого «авторитетного» бизнесмена. Нужно обратиться к реальным фактам, которые можно найти в многочисленных публикациях СМИ.

Противоречивая биография

Продивус Владимир Степанович родился 8 декабря 1962 года в Казахстане, в шахтерском поселке Шахан Карагандинской области. Через год их семья переехала в Украину, в небольшой город Новый Буг (Николаевская область). Пожалуй, это всё, что можно с достоверностью сказать о его юных годах! Потому что далее мы находим в СМИ обрывчатую и противоречивую информацию, перемешанную с домыслами журналистов.

Так, например, Владимир Продивус почему-то не хочет назвать имя своего родного брата, не упоминал он и имена своих родителей. Во многих публикациях указывается, что Владимир Продивус «рано потерял отца», однако нигде не сказано, что с ним случилось: умер ли тот или же просто бросил семью? В одних материалах утверждается, что в 1977-м они вновь переехали, на этот раз в Винницкую область, в село Сосонка (предположительно на родину матери), в других сказано, что в Сосенку они перебрались раньше, а с 1977-го Продивус уже жил в Виннице. Вот здесь говорится, что мама Продивуса, стал после ДТП инвалидом 1-й группы (возможно, после этого они и переехали в Сосенку), нашла в себе силы «поставить на ноги двух сыновей». А в других материалах о Продивусе мы читаем, что его мама была прикована к постели.

Вроде бы это и мелочи, но они смазывают всю картину детства и юности Владимира Продивуса. И чем дальше, тем менее он откровенен и честен в своих воспоминаниях. Продивус создал для себя публичную легенду о парне с трудным детством, через спорт и упорный труд пробившийся в большие люди. Но он всё время «забывает» объяснить, почему имеет давнюю репутацию «авторитета» Винничины, которая периодически подтверждается криминальными сводками с его участием.

Как стать «авторитетом»?

Путь Продивуса в «авторитеты» тоже покрыт мраком. В тех же публикациях утверждается, что его «воспитала улица», но это не вяжется с образом паренька, на чьи плечи легла ответственность за всю работу по дому и уходом за больной мамой. А еще он рассказывал журналистам, что в юности занимался строительными «шабашками», зарабатывая первые деньги. Но тогда непонятно, откуда же у него нашлось время на серьезные занятия боксом? Особенно если взять во внимание еще одну байку о том, что в спортивную секцию (находившуюся в Виннице) он каждый раз бегал на своих двоих, не имея денег на пригородный автобус.

Из всего этого документально подтверждено лишь два факта. Первый – Владимир Продивус уделял боксу много внимания и хорошо продвинулся в нём, став двукратным чемпионом УССР и бронзовым призером СССР. Именно бокс помог ему самоутвердиться в жизни, получить первый диплом (учителя физкультуры) в Винницком пединституте и устроиться на официальную работу. Но большая сила – это большие соблазны, особенно для парня из бедной семьи. И вот школьный учитель физкультуры начал «подрабатывать». Как именно, Продивус не рассказывал, он вообще не хочет раскрывать подробности своей жизни во второй половине 80-х. И конечно же помалкивает о втором факте – что в 1989-м он был осужден.

Впрочем, тут СМИ вновь путают своих читателей, поскольку дают ошибочные данные. В частности они утверждают, что Продивус был осужден за нанесение тяжких телесных повреждений и угон автотранспорта по «ч. 2 и 19 ст. 123, ч.2 ст. 193 и ч. 215 Уголовного кодекса УССР». Однако в УК УССР статьи 123 и 193 предусматривали, соответственно, наказание за незаконное лишение свободы и кражу документов, и лишь 215-я действительно рассматривала угон автотранспорта. Если же говорить о нанесении тяжких телесных, то это статья 123 ныне действующего УК Украины, причем, там нет частей 2 и 19. К тому же 123-я статья весьма мягкая, она наказывает за нанесение тяжких в состоянии «аффекта», вызванного «жестоким обращением и систематическими унижениями». Получается, что Продивус как бы просто стукнул чем-то по башке того, кто его систематически унижал и обижал? Его, чемпиона по боксу?! Ладно, допустим, но как это вяжется со статьей 193 УК Украины «Незаконное присвоение чужого имущества»? Он что, не только побил, но и ограбил своего обидчика? Наверное, взял у него мелочь на автобус, чтобы доехать до дому!

Стала ли эта путаница следствием ошибки журналистов, или же её специально внес сам Продивус, Skelet.Info не знает. Однако в целом вырисовывается следующая картина: учитель физкультуры Владимир Продивус «подрабатывал» банальным рэкетом, избивая кооператоров и отнимая у них деньги и товары, даже автомобили. В конце концов, он столь тяжело кого-то избил, что замять преступление не удалось и его арестовали. Но Продивус пошел на сделку с МВД и ему смягчили статьи по максимуму, насколько только могли – что в итоге и породило эту бредовую версию о том, что Продивус всего лишь мстил обидчику (которого обобрал, заодно угнав его машину). Но ведь милиция никогда не идет навстречу просто так, а это значит, что Продивус стал их «стукачком», «кротом» в криминальном мире! Многие из таких «кротов» достигали больших успехов, имея за спиной кураторов в погонах. О подобном Skelet.Info рассказывал, к примеру, в своих материалах о Владимире Дидухе, Александре Ангерте, Александре Петровском-Налекрешвили  и других «авторитетов» Украины.

Продивусу пришлось отсидеть три года. По данным СМИ, это время он коротал в колонии ШИК-66 (Шостка, Сумская область), известной как «монастырь строгого режима», потому что она обустроена на территории старинного Гамалеевского монастыря. Кстати, возникает еще один вопрос: почему осужденный за статьи 123, 193 и 215, по которым полагался общий режим, Продивус был помещен в колонию строгого режима – к бандитам, грабителям и насильникам? Похоже, что даже спустя три десятилетия, уголовное дело Владимира Продивуса продолжает скрывать немало тайн.

Находясь в окружении бывалых уголовников, Владимир Продивус «научился у людей жизни», получил статус в криминальном мире и завел массу полезных знакомств. Поэтому вышел на свободу уже не махающим кулаками рэкетиром из села, а смекалистым лидером группировки, которая стала прибирать к рукам магазины, кафе и перспективные предприятия в Виннице и области. Одним из первых стал кондитерских цех, выпускавший конфеты «Птичье молоко», а также городской универмаг. Та легкость, с которой он получал их в свои руки, Продивус объяснял тем, что либо «другие боялись вкладываться», либо «друзья уезжали за границу и продавали мне свои предприятия». Разумеется, не сказав ни слова ни о рейдерских захватах, ни о скупках за долги, ни о том, откуда у отсидевшего учителя физкультуры вообще взялись деньги на бизнес.

Продивус на «пленках Мельниченко»

В 90-х Владимир Продивус развернулся так быстро и лихо, что получил имидж главного криминального «авторитета» Винницкой области, с которым считались местные власти и олигархи (включая семью Порошенко). И это вовсе не журналистский эпитет! «Вором в законе» еще в 2000-м году Продивуса называл тогдашний глава МВД Юрий Кравченко в одном из разговоров с президентом Кучмой, записанном майором Мельниченко. И когда эти «пленки» были затем опубликованы, Владимир Продивус впервые «прославился» на всю Украину. И вот что, в частности, Кравченко докладывал президенту о Продивусе:

Кравченко: Значит, экономику области захватил некий Продиус, вор в законе. Значит, магазины в центре Винницы его. Рынки его. Вода «Регина» его. Несколько предприятий его. Значит, это была одна связка с бывшим мэром или губернатором, евреем (имеется в виду Дмитрий Дворкис). Потом этот отошел от дел. У него был там конкурент, вор в законе, и с ним он конкурировал, тоже не давал, значит, развернуться. Вот этого парня подорвали. Он фактически был «шестеркой» у этого вора в законе и выбивал долги. Значит, по информации, которая прошла, мы задержали тех, кто обливал бензином. (Речь идет о резонансном преступлении, когда одну из жертв сожгли заживо в лифте). Сегодня мы должны знать, кто за этим стоит. Но я все-таки послал Харламова (заместитель министра), 6 человек группу, взял с республики самых опытных, значит, и задание — уничтожить экономику этого Продиуса. Ну, бандит командует в области. Это оно выросло тогда год за годом на противоречиях между Матвиенко и губернатором. И выросло! Значит, арестовали мы 60 человек, разных бригадиров там…
Кучма: Где, в Виннице? 60 человек?
Кравченко: 60 человек
Кучма: Е… твою!
Кравченко: Значит, сняли с работы, Леонид Данилович, семь руководителей областного звена. Значит, трех заместителей начальника областного УВД снял, начальников служб и двух начальников райотделов. А сейчас посылаю туда…
Кучма: Ну, они же видели все это
Кравченко: Так я же за это и снимаю. Оно, вроде, тихое болото, а в тихом болоте живет все это кодло… Поэтому по Виннице, я думаю, что за месяц мы расчистим серьезно. Ну, задание поставили, чтобы его посадить. Думою, что мы найдем, за что его посадить. Ясно, что бандит не может… Это приблизительно такая ситуация, как по Крыму возникла, что бандюга командовал. Так и тут. Отсюда и власть там пригибается, потому что у него была группа спортсменов, значит, мастера спорта по боксу. И оказывается, что этот ВМW, который выловили в шахте, – это не первый случай. Это у них модно было бензином обливать машины, поджигать, ну, оно было вроде разборок, и оно не доходило, не набирало такого резонанса. Так что по Виннице, я думаю, мы разберемся, ну, и публично я сказал, что мы сняли тех начальников и, я думаю, мы там поснимаем еще. Чистку проведем капитальную. Я слышал кличку Продиус, вор в законе. Вор в законе, который понял, что есть экономика и можно обирать, а не красть, чтобы снова не садиться в тюрягу…

Поскольку в местных СМИ Винницкой области о «подвигах» ОПГ Продивуса в то время особо не распространялись (а кому охота быть заживо сожженным!), а потом многое было просто забыто, то «пленки Мельниченко» остались чуть ли ни главным свидетельством его деятельности в 90-х. Однако «оранжевые демократы», так долго требовавшие покарать Кучму, Кравченко и других фигурантов этих записей, почему-то всегда забывали о Продивусе. И разве случайно вышло, что отправленный в отставку под натиском оппозиционной акции «Украина без Кучмы» Кравченко так и не разобрался с винницким «кодлом»? Впрочем, это не значит, что Винница тогда оставалась тихим болотом – нет, там были громкие задержания, проводимые и при Кравченко, и после него.

Бандитские войны и «братва» во власти

Поджоги машин, о которых упоминал министр Кравченко, произошли в Виннице еще в 1998-м году, когда там началась война за контроль над пассажирскими перевозками. По свидетельству правоохранителей, винницкие маршрутки и пригородные автобусы приносили в месяц до 3 миллионов долларов «черного нала». Неудивительно, что за эти деньги сцепились между собою местные коррупционные кланы и криминальные группировки. Но в еще большем масштабе это повторилось в 2002-2003 г.г., когда в Виннице буквально взорвали три маршрутки вместе с пассажирами! Два человека погибли, свыше двадцати получение ранения – винничане до сих пор вспоминают о тех временах с содроганием.

                                                 Сергей Кармалита, арест в 2003-м

Впоследствии Кармалита рассорился с семьей Гройсманов и даже ушел в городскую оппозицию, что не мешало ему постоянно наращивать свой недвижимый капитал: ночной клуб, ТРЦ, целое имение на захваченном участке на берегу Южного Буга. Впрочем, своих старых бандитских привычек Кармалита тоже не бросал, всё так же внушая людям страх и доводя их до отчаяния. После второго Майдана Кармалита нарядился в вышиванку и под видом «патриота Украины» баллотировался в мэры Винницы, а в 2019-м году он вступил в ряды «слуг народа».

Сергей Кармалита, наше время

Но очень многие фамилии криминального и коррупционного мира Винницы остались за кадром этой истории. Например, Валерий Лукьянец по прозвищу «Голландец» – весьма колоритная личность, одна из винницких легенд 90-х, ныне владелец винницкой хоккейной команды «Гайдамаки». Он работал под «крышей» одного из первых винницких «смотрящих» Вадима Здрайковского, рядом с которым незаметно для чужих глаз орудовал и Продивус. Потом Лукьянец имел с Продивусом серьезный конфликт, едва не стоивший ему жизни, но проблему уладили, и сегодня «Голландец» весьма уважительно отзывается о Продивусе – как говорится, авторитет «авторитета» не исчезает с годами.

Валерий Лукьянец

Здрайковский, как и Манукян, периодически садился в тюрьму – а остающийся в тени (милицейского прикрытия?) Продивус продолжал «собирать бабло», прибирать к рукам «потоки», захватывать предприятия и чужой бизнес. Порою между «авторитетами» происходила междоусобица: так, в августе 2000-го в Виннице прямо в лифте своего дома был взорван Руслан Попик (вместе с беременной супругой и телохранителем), «крышевавший» винницких валютчиков – он якобы рассорился со Здрайковским.

Вообще, криминальная война в Виннице была долгой и очень масштабной, в 1999-м там даже покушались на мэра Дворкиса! Но если описать ситуацию в целом, то виничанне характеризовали её так: в 90-х бандиты рвались к власти, вырывая её из рук старой номенклатуры, и в «нулевых» они одержали победу. По информации источников Skelet.Info, Владимир Гройсман, в 2006-м в возрасте 28 лет севший в кресло городского головы, являлся ставленником братьев Ткачуков. Будучи тоже спортсменами (дзюдо), Ткачуки создали собственную «бригаду», первые годы подчинявшуюся Здрайковскому и (во время его отсидок) Продивусу, и специализирующуюся на городских рынках, а также такси и маршрутках. Будучи смекалистыми «пацанами», как и Продивус, с конца 90-х Ткачуки стали активно легализироваться в бизнес, в чем им помогали Борис Гройсман и его сын Владимир, «отмывавшие» ткачуковские деньги. Потому-то Бориса Гройсмана и «замели» вместе с остальными, когда МВД проводило большую зачистку Винницы по делу о взорванных маршрутках. Причем, союз Гройсманов и Ткачуков оставался крепким все годы. И когда потом Владимир Гройсман стал спикером, а затем премьером, то в большую власть подались и Ткачуки: Геннадий был народным депутатом двух созывов, а Игорь стал гендиректором «Укрпочты», а потом и.о. директора Одесского морского порта. Интересно, знали ли об этом те 352 934 избирателей, что на выборах 2019 года отдали свои голоса за партию «Украинская стратегия Гросмана», название которой в свете данных фактов звучит просто издевательски!

Его «Мостобуд»

Одним из основных и самым известным активов Владимира Продивуса долгие годы являлось контролируемое им ПАО «Мостобуд». Он использовал его не только как инструмент для получения прибыли, в том числе мошенническим путем, но и для собственного пиара. Ведь Продивус-мостостроитель звучит намного лучше, чем Продивус – бывший «авторитет», так и не оставивший свои криминальные замашки.

Когда в 2002-м в Виннице начался очередной «большой шухер», Продивус решил вырваться из региона. Он устроил большую распродажу винницких активов, собранных под крышей созданной им в 2001 году корпорации «Премьер-Финанс». За собой он оставил завод минеральных вод «Регина», сеть автобусных станций, винницкий универмаг, ресторан «Аура», а вот молокозавод, кондитерский цех, ряд магазинов и мелких предприятий пошли с молотка. Это позволило ему, помимо всего прочего, стать официальным миллионером. Следующим шагом стало приобретение киевского предприятия «Мостобуд». Созданное еще в 1945 году, оно было ведущим строителем мостов и путепроводов в УССР вплоть до 90-х годов, когда заказов почти не стало, а акционирование предприятия лишь запустило процесс его разворовывания и банкротства. Какое-то время «Мостобуд» держался лишь благодаря тому, что за него боролись несколько разных группировок, желавших заполучить его недвижимость в Киеве и Одессе. Но в итоге верх взял Продивус, то ли договорившись с другими «хищниками», то ли «разобравшись» с ними, и собрал в своих руках 73% акций предприятия, причем по дешевке. А по его собственной версии это было так:

«Еще за пару лет до того, как мы приобрели компанию, хотел выкупить пакет акций. Тогда получил ответ, что мостовики не продаются — никто никогда акции на сторону не отдаст. А компания тем временем упорно шла к развалу. На ней висели миллионные долги. Через два года ко мне приехали те же мостовики, но уже с другими словами: «Спасай мостостроение Украины, Володя!»

Однако «спасителем украинского мостостроения» Продивус стал лишь для того, чтобы «пилить» бюджетные ассигнования в больших размерах. И его первой крупной аферой стало строительство Подольско-Воскресенского моста в Киеве, начатое «Мостобудом» еще в 90-х, но затем приостановившееся из-за нехватки и воровства средств. Затем, в 2003-м, средства в бюджете нашлись — целых 350 миллионов гривен. Отметим: именно тогда, когда выделение этих денег подтвердилось, Продивус, растолкав всех остальных, и приобрел «Мостобуд» в свою собственность. И вряд ли бы он сделал это без договоренностей (и откатов) с топ-чиновниками, выделявшими средства.

По заключенному в 2004-м году контракту, на достройку моста выделили уже 1,42 миллиарда гривен, а срок сдачи определили в 2007-м. Позже сроки сдачи продлили до 2014 года, а на строительство выделил еще 1,09 миллиарда. Но, как известно, этот многострадальный мост не закончен до сих пор, став одним из самых известных примеров украинского «коррупционного долгостроя». «Мостобуд», как генподрядчик, занимался им вплоть до 2016 года (на тот момент было готово 65% от запланированного), после чего новым генподрядчиком был выбран «Эко-Буд-Трейд», называемой фирмой-прокладкой, связанной с одиозными столичными застройщиками Вячеславом Непопом и Михаилом Голицей. Но смена генподрядчика произошла не только в ходе коррупционного передела потоков. За те 13 лет, когда мостом занимался «Мостобуд» Продивуса, строительство шло крайне медленно, с длительными простоями и регулярными скандалами. То набок перевернулся плавучий кран «Захарий», едва не угробив свой экипаж и бригаду строителей, то шла война с жильцами домов и владельцами дач, подлежавших переселению. Но самыми громкими были финансовые скандалы! От года к году «Мостобуд» просил всё новые ассигнования на строительство моста, смета которого выросла до нескольких миллиардов гривен! При этом выделяемые деньги уходили в песок: так, еще в 2013 году «Дирекция строительства транспортных сооружений Киева» пыталась через суд вернуть 44 миллионов гривен авансовых платежей, полученных но неосвоенных «Мостобудом». А в ходе проверки, проведенной в 2017-м году КГГА, было выявлено, что «Мостобуд» не отработал полученных авансов на 181 миллионов гривен. Было возбуждено дело, начались новые судебные тяжбы.

Еще одной большой аферой Продивуса стало строительство мостового перехода в Запорожье, подряд на который «Мостобуд» получил в 2004 году. Это строительство получило у местных жителей прозвище «вечного», поскольку оно также не завершено до сих пор. К памятному визиту Зеленского в 2020-м спешно запустили только одну полосу, да и то опоры еще достроенного моста к тому времени начали уже рассыпаться.

Первоначальный бюджет этой стройки составлял 1,9 миллиарда гривен, затем его увеличили до 5,3 миллиардов. Однако «Мостобуд» и тут постоянно жаловался, что деньги до них не доходят, их не хватает, строительство шло крайне медленно, «рывками», зависнув на стадии подготовки. В итоге летом 2011-го, после визита в Запорожье премьера Азарова, договор с «Мотобудом» был расторгнут. Подряд передали ПАО «Уманьавтодор» Бахтияра Сапаева, нанявшего субподрядчиком предприятие «Планета-Мост», созданное бывшими работниками «Мостобуда», ушедшими из него после воцарения там Продивуса. Впрочем, взамен утраченного подряда Продивус получил хороший «утешительный приз»: на выборах 2012 года он получил место №56 в списке Партии Регионов, став народным депутатом.

                                     Владимир Продивус в Верховной Раде

Сам он объяснял провалы строительства кризисами 2008 и 2014 г.г., однако реальная причина была в ином. Едва только приобретя «Мостобуд» и оседлав потоки бюджетного финансирования, Продивус быстро вошел во вкус новой аферы, ставшей в «нулевых» весьма популярной у украинских олигархов: он стал набирать под предприятие огромные кредиты. Стоит заметить, что некоторые олигархи настолько этим злоупотребили, что набранные ими кредиты и займы намного превышали размер их состояния – вспомнить хотя бы того же Олега Бахматюка. В похожем положении в итоге оказался и Владимир Продивус! Причем, он брал кредиты не только для «Мостобуда», но использовал свою компанию как поручителя для фирмы «Глоинвест», взявшей у «Альфа-банка» кредиты на десятки миллионов гривен для строительства ТРЦ «Европа» в Хмельницком. А учредителями «Глоинвеста» являются два американских бизнесмена винницкого происхождения Олег Орловский и Аркадий Гонтмахер, с которыми Продивус проворачивал разные делишки еще в 90-х.

Отдавать долги Продивус не собирался, и в 2013 году против «Мостобуда» инициировали процедуру банкротства по долговым искам на сумму свыше миллиарда гривен. Главными кредиторами были «Родовид-банк» (892 миллиона), «Альфа-Банк» (144 миллиона) и «Укрсоцбанк» (214 миллионов). В ответ Продивус использовал тактику сутяжничества, затягивая дела на годы. Какие-то подвижки в этих делах начались только в 2019 году, но к тому времени Продивус уже вывел или сдал в аренду значительную часть имущества «Мостобуда» другим предприятиям и фирмам, зарабатывающим ему деньги – которые он не торопился направить на погашение долгов.

Янтарный жлоб

Это долги сделали Продивуса каким-то мелочным скрягой. Например, в 2013-м он хвастливо заявлял журналистам «я никогда не был жлобом, я вообще не знаю, сколько у меня денег», но при этом депутат-миллионер не стеснялся ежегодно получать из кассы Рады материальную помощь! А в 2016-м году Продивус через суд добился неуплаты 75 тысяч гривен транспортного налога со своего шикарного автопарка: Range Rover 2013 года выпуска, Mercedes Benz S 63 AMG 2014 года, Toyota Land Cruiser 200 2012 года выпуска, плюс ранее задекларированные им Mercedes-Benz S500 L4M и Rolls-Royce Phantom. Похоже, что Продивус оказался все-таки жлобом! А вот «ворота из Эрмитажа» на особняке под Киевом (в селе Лесники), внешний вид которых наверняка заинтересовал бы психоаналитиков – у человека явно какой-то комплекс, толкающие его выставлять напоказ свою «мега-успешность», своё превосходство.

«Роллс-ройс» Продивуса

                                                 «Царские врата» дома Продивуса

Небезынтересным будет узнать, чем еще, помимо афер с «Мостобудом», Продивус «зарабатывал» себе на такой автопарк, воображая из себя винницкого «шейха». Например, став в 2008 году президентом Федерации бокса Украины (что было трудно без договоренности с другими «авторитетами», возглавлявшими её региональные отделения), Продивус стал фактически рэкетировать спортсменов. Об одном таком случае рассказывал бронзовый призер Пекинской олимпиады (2008) Вячеслав Глазков. По его словам, сразу после олимпиады он перешел в профессиональный бокс и получил гонорар в 200 тысяч долларов, из которых ему досталось только треть. «Мой тогдашний менеджер Сергей Янчишин предложил поделить отступные в пропорции 70 тысяч мне, 65 тысяч ему и 65 тысяч Продивусу. Честно говоря, вообще не понимал, откуда там Продивус нарисовался. Он на тот момент совсем недавно пришел в Федерацию бокса, и для меня было удивительно, что должен отдать ему треть суммы», – поведал Глазков. А вспомнил об этом уже в 2020-м году в связи со скандалом вокруг Виктора Выхриста, на которого начала давить Федерация бокса. По мнению Глазкова, причина этого давления в том, что Продивус вымогал от Выхриста таких же «откупных».

Или вот, например, упомянутое выше янтарное дело. Продивус начал заниматься янтарем еще до того, как его массовая незаконная добыча стала публичным резонансом. Когда в мае 2014-го Продивус вместе со своими вооруженными боевиками совершил налет на «янтарные лес» в Ровненской области, это он «расширял» свой теневой бизнес. Причем, примечательно, что на месте «разборок» в одном из автомобилей Продивуса были найдены наклейки «Правого Сектора» — ведь тогда в стране многие банды начали маскироваться под «патриотов» и членов националистических движений, чтобы иметь возможность безнаказанно разъезжать с оружием и «кошмарить» людей.

Прошло два года и, несмотря на все публикации в СМИ, янтарный бизнес Продивус в Ровненской области продолжал процветать. В сентябре 2016-го вскрылись факты причастности к нему львовского криминального «авторитета» Владимира Дидуха и… заместителя министра внутренних дел Сергея Чеботаря. «Мент и его суки», — сказали тогда знающие люди. Но и этот скандал, как говорится, «не заметили».

А через три месяца, в декабре 2016-го, Ровненский областной совет выдал разрешение на легальную добычу янтаря двум фирмам: украинской «Инклюз-8» и кипрско-эстонской «Ред.Мет». И оказалось, что совладельцем последней является Алина Яворская – дочь Бориса Яворского, старого «кореша» и компаньона Владимира Продивуса. Кстати, у Бориса Яворского есть еще одна дочь, Виктория, которая была у Продивуса помощником народного депутата. Более того, Алина Яворская числится владельцем нескольких участков земли в селе Лесники под Киевом, на одном из которых стоит дом Продивуса, а рядышком с ним… дом Сергея Чеботаря! Оба дома, кстати, были построены «Мостобудом» — вполне вероятно, что за те самые бюджетные средства, что выделялись на строительство мостов, но канули в коррупционную бездну, а может быть на невозвращенные кредиты.

Ну а какой же «авторитет» откажется от азартных игр и валюты! Skelet.Info уже рассказывал о том, как Продивус подмял под себя 150 обменных пунктов в Киеве, ранее принадлежавших «Артем-банку», а затем заработавших под вывесками банка «Софиевский», одним из акционеров которого был «Мостобуд». Конечно, легальный доход эти обменщики приносят небольшой, но зато их можно использовать в схемах отмывания и конвертации.

А вот не менее занятная история о том, как еще в 2017 году, задолго до легализации игорного бизнеса, Украину накрыла сеть компьютерных игорных клубов «В мережі», владельцем которой оказался некий Сергей Прилипко – он же водитель Владимира Продивуса! Причем, журналисты программы «Наши гроши» выяснили, что в паре с «В мережі» работет фирма «Глобал системс», принадлежащая жителю Новоград-Волынского Александру Фомину – тренеру местной команды по боксу и давнему приятелю Продивуса. Как говорится, боксеры взялись за старое! Но они не смогли бы успешно содержать эти игровые залы без покровительства Чеботаря и самого главы МВД Авакова – которые в те годы лично «крышевал» нелегальный игорный бизнес. Буквально в каждом городе полиция немедленно прикрывала одни игровые залы и почему-то в упор не замечала другие.

Но вы наверняка заметили, что в последнее время подобных новостей о Продивусе почти не стало, а сам он появляется в прессе лишь для того, чтобы дать очередное пафосное интервью – например, защищая олимпийскую чемпионку Могучих и боксера Усика от политических нападок. А многие старые материалы СМИ о коррупционном и криминальном прошлом Продивуса куда-то пропадают, постепенно «защищаются». Не иначе как «авторитетный» бизнесмен» решил снова податься в народные депутаты и начал заранее готовиться к избирательной компании!

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Власть и бизнес по-украински: Продивус Владимир Степанович — «авторитетный» бизнесмен из Винницы появились сначала на Антикоррупционная правда.