Виявляється, ще як може, пише «Антикор». Йдеться про Юхима Важеєвського, який вміє крутитися вужем, пристосовуватися та знаходити вигоду за будь-якої влади. Цього персонажа небезпідставно називають одним із ключових схематозників головного енергетичного підприємства країни. Його називають сірим кардиналом «Енергоатому», який і злив стратегічне підприємство країні-агресору. Як «рішала» і пристосуванець пов’язаний з окупантами РФ?

Що відомо загалом про бізнес-інтереси Важеєвського: із загальнодоступного

Юхим Анатолійович вважається власником товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло України» зі статусним капіталом 844 000 гривень.

Компанія ліквідована у зв’язку з банкрутством у 2019-му році.

До того ж ця компанія числиться у восьми списках санкцій. Цікаво чому?

За даними Єдиного державного реєстру судових документів, ця організація значиться також у 36 судових документах.

Окрім цього, існує ще ФОП «Важеєвський Юхим Анатолійович» із податковим боргом у 5000 гривень, станом на 28.01.2022.

І тут Важеєвський також перебуває у 8 санкційних списках. Що ж відбувається?

І на цьому із загальновідомого бізнесу все. А чим ще відомий даний персонаж, який на перший погляд нічим не помітний для уваги преси та громадськості?

Юхим Важеєвський десятиліттями схематозив і розпилював «Енергоатом»

Здавалося б, як простий приватний підприємець може бути пов’язаний із розпилюванням державних грошей такої величезної корпорації, як «Енергоатом»? Але, як виявилося, все можливе.

Йдеться все про того ж Важеєвського, який має потрібний «дах», вміє крутитися, пристосовуватися, знаходити спільну мову з усіма «смотрящими», а також знаходити вигоду за будь-якої влади. Так відбувається і зараз, так було і за Януковича, і навіть за Ющенка.

Цього непомітного діяча називають сірим кардиналом «Енергоатому», який злив стратегічне підприємство країні-агресору.

Такого непомітного, на перший погляд, персонажа не просто так називають одним із основних схематозників «Енергоатому». Хоча варто зазначити, що інформації про це в інформаційному полі напрочуд мало.

У той час, коли Ющенко був президентом, Важеєвський був директором фінансових питань «Енергоатому». Потрапив він туди за протекцією М.Мартиненка та Д.Жванії. Також Юхима називали їх ставлеником і «рішалою» з різних питань.

Тоді за активної участі Важеєвського з «Енергоатому» вивели приблизно 200 млн. грн. на посередницькі фірми з кредитних коштів, які це держпідприємство отримало як кредит від банку «Київ» у розмірі 603 млн. грн. Через такі масштабні фінансові схематози було відкрито далеко не одну кримінальну справу. Тільки ось, незважаючи на це, єдине, чого змогли в результаті досягти, то це звільнення Юхима Анатолійовича з посади фіндиректора. Але цей факт, по суті, ніяк не вплинув на його «діяльність» надалі.

Примітно, що фактично Важєєвський зовсім не втратив впливу на це енергетичне держпідприємство через своє звільнення. Як впливав тоді, так має і зараз.

Коли при владі був Янукович, цей «рішала» неодноразово себе встиг «виявити». Ось, наприклад, один із інцидентів за 2013 рік, який вийшов у публічну площину і перетворився на скандал. Йдеться про епізод, що стався влітку з тодішнім ІВ президента НАЕК «Енергоатом» Віссаріоном Кімом, якого група невідомих чоловіків «міцної статури» не пропустила на його робоче місце. Примітно, що поряд з цією бандою стояв ніхто інший, як сам товариш Важеєвський, екс-директор з фінансів. Про це популярному виданню «УНІАН» розповів виконавчий директор з правового забезпечення держпідприємства Геннадій Барабаш. За словами юриста, ця трійця, яка перегородила тоді шлях Кіму, представилася як співробітники внутрішніх органів, але при цьому вони відмовилися пред’явити свої посвідчення. І до речі, всім молодики були в недбалому одязі, а один із «співробітників» був навіть у в’єтнамках. Що ще можна додати?

І ось, що цікаво: ні сам Янукович, ні хто інший із тогочасної верхівки не вплинув на допуск Кіма на роботу. Тобто, якщо «рішала» Важеєвський «не пустив», то так треба? Як показав час, так і є. І це триває досі.

За Порошенка «рішала» також почувався комфортно, адже за нього знову домовився той же персонаж Мартиненко, наближений друг Авакова. За фактом, саме Мартиненко і був початковим організатором схематозів в «Енергоатомі», які провертаються багато років. Саме його представником і «рішалою» є той самий, мало кому відомий, товариш Важеєвський.

Ось і зараз став у нагоді такий «рішала». Він навіть став більш затребуваним, адже потрібен хтось «в темі», хто б займався старими схематозами.

Як «рішала» пов’язаний із окупантами РФ

Але це далеко не все. Ще три роки тому джерела у цій головній енергетичній компанії країни повідомляли про те, що кришувати схематози підприємства взялися персони з верхівки. І тут спливає такий персонаж як Віталій Мірошниченко на прізвисько «Патлатий». Саме він покривав брудні справи виконавця Важеєвського і саме він дав команду не заважати йому.

Одним напрямом прибуткових схематозів Важеєвського, які здійснювалися через компанії сімейства Мірошниченка, було постачання обладнання з Росії.

Так, Віталій Віталійович є власником ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Фіненергопроект» зі статусним капіталом 812 000 гривень.

А Євген Мірошниченко ще нещодавно очолював відділ енерготехнічного обладнання «Атомкомплект» ДП «НАЕК «Енергоатом».

По суті, саме фірми В.Мірошниченка протягом п’ятнадцяти років є ключовими постачальниками «Енергоатому» і саме там освоюється велике бабло. Як правило, йдеться про два мільярди щороку і це лише на держзакупівлях. При цьому товариш Важеєвський був у відповіді за перенаправлення фінпотоків у «потрібних» напрямках.

Докладніше про схеми товариша Важеєвського читайте за посиланням.

Свого часу Юхим Анатолійович став представляти інтереси Юрія Бойка. Хоча як це сталося, достеменно не відомо. Але факт залишається фактом, Важеєвський керує схематозами, «робота» з якими налагоджена і діє багато років. А більшість схем, на жаль, веде до країни-агресора Росії, для якої атомна енергетика нашої країни, як «бельмо на оці».

Це далеко не все, про що хотілося б розповісти, але не одразу. Далі більше. Далі буде.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Як «рішала» Юхим Важеєвський, пов’язаний з Росією, десятиліттями схематозив і розпилював «Енергоатом» появились сначала на Антикоррупционная правда.

А шкода. Тому що за цим скромним київським підприємцем криються не лише схеми розпилу гігантських засобів «Енергоатому», а й багаторічне лобіювання російських інтересів в атомній енергетиці України.

Юхим Важеєвський у середині двохтисячних обіймав посаду директора з фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування — Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але він аж ніяк не втратив контролю над грошовими потоками підприємства та кадровими призначеннями в «Енергоатомі». Однією із схем заробітку були постачання обладнання з Росії, які за активної участі Важеєвського здійснювали фірми членів сім’ї Мірошниченка.

Віталій Мірошниченко володіє ПП «Науково-виробниче об’єднання „Фіненергопроект”», а Євген Мірошниченко донедавна очолював відділ електротехнічного обладнання ПП «Атомкомплект» Державного підприємства „НАЄК „Енергоатом”».

Саме структури Віталія Мірошниченка понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші — у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Коли і як почалося співробітництво Важеєвського та Мірошниченка – не зовсім зрозуміло. Але у 2012 році, після того, як так звана «родина» Януковича зробила кадрові перестановки в «Енергоатомі», Важеєвському довелося піти з посади фінансового директора цього держпідприємства. Проте, як говорилося, свого впливу на потоки грошей «Енергоатому» він не втратив.

Яким чином із людини Мартинеко (соратник Ющенка) Важеєвському вдалося стати людиною Юрія Бойка, який, будучи міністром палива та енергетики в уряді Азарова, вибудовував контроль над «Енергоатомом» – невідомо. Але Юхимові (тоді ще Фімі-Поршу) Важеєвському це вдалося.

Тут ми зробимо ремарку. Свою прізвисько – Фіма-Порш – Важеєвський отримав за любов до розкішних машин та звичку при офіційній зарплаті 4 000 гривень приїжджати на роботу в «Енергоатом» автомобілем «Порше».

Отже, достовірно невідомо, яким чином Фіма-Порш, він же Юхим Важеєвський, почав лобіювати інтереси Бойка в атомній галузі. Тим більше, що на той момент він втратив свій офіційний статус. Втім, втрата статусу не означала втрати корупційних зв’язків.

А вони були налагоджені роками. І більшість із них вела до Росії, яка завжди прагнула взяти під свій контроль атомну галузь України. Тим більше, що атомні станції обох країн були однотипними.

Під цю марку Важеєвський пробивав закупівлю «Енергоатому» у російських фірмах. У схемі було задіяно структури родини Мірошниченка. Однією з таких схем є капітальний ремонт резервних дизель-генераторів на АЕС України. З 2012 до 2020 року проведено 25 капітальних ремонтів резервних дизелів вартістю понад 100 мільйонів доларів. Практично всі контракти «Енергоатом» укладав із різними компаніями різних юрисдикцій. У той самий час виробником запчастин значилася спочатку ЗАТ «ПО Дизель-Энерго», та був АТ «МК Дизель-Энерго».

Перша дійова особа — громадянин Російської Федерації Олексій Лазарєв, колишній менеджер ЗАТ «ПО Дизель-Енерго». Після припинення діяльності ЗАТ «ПО Дизель-Енерго» він вкрав технічну документацію, підробивши листа від останнього про нібито передачу всієї техдокументації «Російського Дизеля» на користь АТ «МК Дизель-Енерго».

Інша дійова особа – громадянин України Дмитро Мірошниченко. Його основне завдання полягає у тому, щоб забезпечувати замовлення на атомних станціях України та, віддаючи по всьому ланцюгу контролю корупційну плату, стежити за постачанням. А головне – за оплатою за поставлену продукцію. З того часу Лазарєв та Мірошниченко фактично створили монополію в Україні на свою продукцію.

Посередині між ними та «Енергоатомом» знаходився Юхим Важеєвський. Який гарантував отримання замовлень саме структурами Мірошниченка. І заносив відкати потрібним людям.

Але найцікавіше у цій схемі навіть не те, що гроші «Енергоатому» йшли до Росії. А те, що Лазарєв постачав в Україну оброблені запасні частини, отримані при розбиранні двигунів 1978 року випуску з Ігналинської АЕС (Литва), на які підробляв документи від імені ДП Фірма «Російський Дизель».

Створений ним формальний документообіг з придбання зазначеного обладнання дозволив, за допомогою підконтрольних організацій та індивідуальних підприємців, які виступили як постачальники контрафактного товару, що фактично належить Лазарєву, продати товар в Україну. Продаж проводився через підконтрольні йому іноземні компанії. За поставлену продукцію махінаторам удалося отримати 12 мільйонів євро.

З іншого боку схеми стояли структури Мірошниченка. І Юхим Важеєвський, який утрушував усі питання з керівництвом «Енергоатому».

Зі зміною влади у 2019 році проблема віддачі контролю над «Енергоатомом» перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень, бо зі зміною влади змінилися й підходи до бізнесу. Якщо раніше робота Важеєвського-Мірошниченка з Росією була швидше винятком, ніж правилом, то з 2019 року стало навпаки — Росія отримала повний контроль над стратегічним підприємством.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в області ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

Серед цих маріонеток у тіні скромно відсиджувався і Юхим Важеєвський. Нові «дивлячі» за атомною галуззю України від Офісу президента Андрій Деркач та Сергій Шефір також, як і їхні попередники під час Януковича та Порошенка, не змогли скинути Фіму-Поршу з потоків.

Трохи відсидівшись у тіні, Важеєвський скористався тим, що у Деркача почалися проблеми — його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці із ФСБ. Як там із Шефіром — неясно, куди він подівся — невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості. До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг відвоювати втрачені позиції.

Що саме відбувається в «Енергоатомі» зараз – не скаже ніхто. Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання не актуальне».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, що перебуває під санкціями США за війну Росії проти України, яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом».

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дозволяє отримати відповіді на ці запитання. Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України.

Повторимося; питань безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти — як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

PS 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки — один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого. Що відбувається в «Енергоатомі» зараз – не знає ніхто.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Як сірий кардинал «Енергоатому» Юхим Важеєвський злив стратегічне підприємство Росії появились сначала на Антикоррупционная правда.

Як приклад — державне підприємство НАЕК «Енергоатом», на якому, як і у всіх сферах, де крутяться бюджетні гроші, у 2020 році відновився інститут так званих «дивлячих». Які спрямовували бюджетні потоки у потрібний бік і давали заробити ними потрібним людям, пише «Антикор«.

Як там зараз, після восьми місяців війни, іде «дивляться» взагалі і в «Енергоатомі» зокрема – достеменно невідомо. Але нас у даному випадку цікавить не це, а особистість людини, яка знаходила спільну мову як з тими, хто дивиться від Зеленського, так і з тими, хто дивиться від Януковича. І почав свою атомну діяльність ще, як мінімум, за Ющенка.

Про Юхима Анатолійовича Важеєвського, якого небезпідставно називають одним із ключових «схемників» «Енергоатому», відомо напрочуд мало. Згідно з даними реєстрів, це – ФОП, що веде діяльність у галузі програмування та власник збанкрутілої фірми:

Дивно, але це ФОП чомусь перебуває у всіх мислимих списках санкцій:

За часів Ющенка він обіймав посаду директора фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту в 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав як кредит у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування – Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але неофіційного впливу на Енергоатом він не втратив ні тоді, ні зараз. Про те, що за Януковича «вирішувала» Важеєвський так само мав вплив на те, що відбувається в «Енергоатомі», говорить характерний епізод, що стався у 2013 році. Ось що писав із цього приводу УНІАН: «Вчора, 10 червня, близько 18.00 Віссаріон Кім [директор «Енергоатому»] не був допущений на робоче місце групою невідомих, повідомив виконавчий директор із правового забезпечення ДП НАЕК «Енергоатом» Геннадій Барабаш. За його словами, на прохідній центрального офісу компанії перебували троє невідомих, які представилися співробітниками «внутрішніх органів», проте на прохання пред’явити документи не відреагували. Усі троє – молоді люди міцної статури, були недбало одягнені, один навіть був у в’єтнамках. Поруч із невідомими знаходився колишній директор з фінансів «Енергоатому» Юхим Анатолійович Важєєвський», — зазначив Барабаш».

І ні всемогутній глава МВС Захарченко, ні прем’єр Азаров, ні сам Батя-Янукович ніяк не допомогли Кіму пройти на робоче місце – його не пустив маловідомий «вирішувала» Жванії Юхим Важеєвський. Цікаво, чи не так?

Не зачепив Важеєвського та Порошенка. Протекцію йому надавав той самий Мартиненко, який був особистим другом Арсена Авакова. І який, власне, і був батьком-засновником схем у «Енергоатомі» і від якого там працював Важєєвський.

Зі зміною влади садити нікого, як обіцяли борди зеленого кольору по всій країні, не стали. Навпаки – «новим особам» знадобилися люди, які знаються на тому, як працюють старі схеми. Став у нагоді і Важеєвський. Не просто став у нагоді – став дуже затребуваним.

Як говорили в 2019 році джерела в «Енергоатомі», кришувати злодійство грошей із держпідприємства негайно погодилися люди із найвищих ешелонів влади. У зв’язку з цим просто необхідно згадати прізвище Віталія Мірошниченка. Саме через його структури понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші – у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Завдяки отриманим мільйонам парочка активно скуповувала найвищих держслужбовців, формуючи під себе корупційне лобі. Зокрема, Віталій Мірошниченко зміг заручитися підтримкою дуже впливового чиновника з офісу Зеленського, з яким, за обставинами, він живе по сусідству. Саме за його завзятої протекції новопризначене керівництво НАЕК «Енергоатом» отримало команду не заважати ділкам із обойми Мартиненка робити їхні брудні справи.

Сам Мірошниченко активно хвалився фото зі згаданим чиновником на спільному відпочинку, що, звичайно, не могло не справляти враження на керівників різного рівня, які не хотіли псувати стосунки з офісом Зеленського. І насамперед це стосується керівництва станцій, а також інших відокремлених підрозділів НАЕК «Енергоатом».

Фіма на прізвисько «Порш» (Важеєвського в «Енергоатомі» називали «Фіма-Порш» за звичку в юному віці при офіційній зарплаті в 4000 гривень роз’їжджати Києвом на автомобілі «Порше») був справжнім ферзем у цій шахівці. їх основним автором. Він відповідав за весь спектр контактів із представниками влади. Важливим досягненням стало вербування керівника Антимонопольного комітету України – Юрія Терентьєва (звільнено у 2020 році).

Не дарма джерело в НАЕК «Енергоатом» відкрито називає Юхима Важеєвського «дияволом у людському образі та змієм спокусником». За його словами, вже майже два десятиліття Важеєвському вдається купувати лояльність найвищих чиновників за всіх можливих президентів та урядів.

Таким чином, станом на 2020 рік, групі Мірошниченко-Важеєвський за підтримки вищих чинів в АМКУ та Офісі Президента вдалося взяти під особистий контроль 70 відсотків закупівель НАЕК «Енергоатом» на загальну суму кілька десятків мільярдів гривень.

Але того ж 2020 року у Важеєвського почалися проблеми. Голову АМКУ Терентьєва було звільнено, а в ОПУ повернулися до практики «дивлячих», яка вельми непогано зарекомендувала себе за Януковича. Ті, хто дивиться за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач і Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Ця схема сильно сплутала карти Важеєвському, який до посади того, хто «дивиться», явно недотягував. Але тут раптово допомогли росіяни – 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення і Деркач почав проблеми – його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці з ФСБ. Як там із Шефіром – неясно, куди він подівся – невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості.

До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Але що відбувається в «Енергоатомі» зараз – ніхто не скаже. Незрозуміло, наскільки втратили позиції Деркач і Шефір. Ну першому, мабуть, не до того. Але Шефіра начебто ніхто не чіпав. Однак так само не зрозуміло – наскільки відновив свої позиції як схемник і розпилювач Юхим Важеєвський.

Незрозуміло взагалі, що відбувається у самому «Енергоатомі». Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича.

Невідомо, що відбувається з криптофермою, створеною на Запорізькому заводі феросплавів Ігорем Коломойським і для якої компанія-трейдер із орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців — це означає, що держава недоотримала прибутки на кілька мільярдів гривень. Але чим це скінчилося і чи скінчилося — невідомо.

Невідомо чим закінчилося розслідування факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкта для України — Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади — вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким — непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати на що і як витрачаються кошти. До отримання підряду на добудову сховища причетні компанії з орбіти Важеєвського. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти – як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Важеєвський Юхим Анатолійович: двадцятирічні схеми розпилювання «Енергоатому» та дружба з владою появились сначала на Антикоррупционная правда.

Скільки електроенергії зараз дає країні «Енергоатом» — сказати з точністю складно, але ця цифра у будь-якому разі є критично важливою для України – підприємство залишається єдиним оператором усіх атомних електростанцій країни, пише «Антикор».

Майже півроку повномасштабної війни внесли значні корективи в роботу НАЕК «Енергоатом», але чи внесли вони корективи до корупційних схем, які на підприємстві налагоджені давно, а зі зміною влади в країні три роки тому і викликаною цим фактом плутаниною, захлеснули «Енергоатом» небаченою силою? Що відбувається на цьому стратегічно важливому підприємстві країни, що воює зараз? Чи наведено лад у схемах, порівняно з якими горезвісна «справа Свинарчуків», яка коштувала Порошенку владі, — просто крадіжка цукерок у молодшій групі дитячого садка?

Одразу після зміни влада заговорила про те, що в країні відновлюється інститут тих, хто «стежить» за тими чи іншими галузями. «Доглядачами» за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач та Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Так тривало, як мінімум, до кінця лютого – люди Шефіра та Деркача зміцнювали свої позиції в «Енергоатомі» і заодно намагалися відтіснити від поставок на підприємство інше угруповання, підконтрольне якомусь Юхиму Важієвському, якого іноді називають Фіма «Порш», який завдяки протекції одіозного нардепа Миколи Мартиненка та його ставленика Юрія Недашковського свого часу гордо носив звання короля тіньових схем в українській атомній енергетиці. Він мало не одноосібно вирішував, хто, коли і скільки отримає замовлення від НАЕК «Енергоатом», і в яку суму це обійдеться.

Однак після появи на сцені Деркача та Шефіра та під тиском своїх нинішніх «партнерів» Галущенка та Бояринцева був змушений зійти з корупційного трону та відійти на другий план. Але так тривало недовго – на допомогу Важієвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Такою є загальна схема того, що відбувалося в «Енергоатомі» після приходу до влади команди нинішнього президента.

Минуло два роки, у Деркача почалися проблеми, викликані його зв’язками з ФСБ, багато що змінилося й у «Енергоатомі». В.о. директора Котін позбувся неприємної для себе приставки «виконувач обов’язків», частково втратили позиції Галущенко та Бояринцев. Хоча щодо останнього ця заява є сумнівною – Олег Бояринцев продовжує обіймати одну з ключових посад «Енергоатому» — директора з персоналу, яку він отримав з рук Деркача.

Ще одна людина, яку відверто називають креатурою Андрія Деркача – Хартмут Якоб – теж продовжує обіймати в «Енергоатомі» посаду віце-президента, і нікого, схоже, не цікавлять його зв’язки ні з Деркачом, ні з Росією.

І те, що йшлося ще два роки тому – влада віддає «Енергоатом» під контроль Росії – чомусь сором’язливо обходиться мовчанням. Хоча проблема рік тому перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в галузі ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

За словами Тетяни Чорновіл, «смотрящим» за «Енергоатомом» став Андрій Деркач: «Офіційної посади він не обіймає, але всі кадрові призначення проходять через нього»:

Серед таких називають Германа Галущенка, якого Деркач зробив віце-президентом компанії (зараз прізвище Галущенка у списку вищих посадових осіб «Енергоатому» не значиться).

Відразу після того, як Шефір і Деркач набули статусу «смотрящих», у керівництві «Енергоатому» з’явилося кілька людей Деркача. Наприклад, віце-президент компанії Герман Галущенко – наближений до Деркача юрист і, як кажуть, його хрещеник. Галущенко вже мав досвід роботи в «Енергоатомі» — у 2013 році він очолив юридичну службу компанії. Прийшов, програв суд на 28 мільйонів доларів та пішов.

Ще одна людина Андрія Деркача засвітилася у менеджменті «Енергоатому». Це Олег Бояринцев – багаторічний помічник нардепа. Він прийшов в «Енергоатом» незабаром за Галущенком як головний консультант у Службі президента компанії. Ще один віце-президент компанії – Хартмут Якоб. Він також пов’язаний із Росією, фінансово. Від нього йде ланцюжок до Сєви Могилевича і Дмитра Фірташа, які, у свою чергу, тісно пов’язані з Кремлем і ФСБ.

В.о. (на той момент) директора «Енергоатому» Котін, за словами людей, обізнаних у ситуації на підприємстві, став «слухняною маріонеткою» у руках Галущенка та Олега Бояринцева. Бояринцев та Галущенко взяли під контроль усю адміністративну вертикаль «Енергоатому» та контролювали таким чином усі закупівлі підприємства.

Як уже говорилося, деякі з цих людей були відтіснені від ключових рішень «Енергоатому», але Якоб Хартмут залишається віце-президентом:

Пан Якоб є власником акцій чотирьох російських компаній, серед яких – Федеральна мережева компанія Єдиної енергосистеми, яка будувала лінії електропередач із Росії до окупованого Криму. У березні його нібито усунули від обов’язків віце-президента, але на сайті «Енергоатому» Хартмут значиться у своїй попередній іпостасті.

Це щодо кадрів. А тепер – трохи про фінанси. 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком у понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки – один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого, нагадаємо. Що відбувається в «Енергоатомі» останні п’ять місяців – не знає ніхто.

Так, відбулися пертурбації у керівництві. Але наскільки втратили позиції «смотрящі» Деркач і Шефір? Наскільки втратили позиції «схемщики», які працювали під Важіївським, Бояринцевим та Галущенком?

Тоді цим угрупованням вдалося взяти під контроль 70% закупівель «Енергоатому», і це на тлі його збитковості. Учасниками цього дерибану були підсанкційні компанії, сліди яких ведуть до Януковича та Росії. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання ”не на часі”».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, яка перебуває під санкціями США за війну Росії проти України і яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом»:

До речі, нехай нікого не збиває з пантелику назва компанії – через складний ланцюжок вона належить російському «Газпромбанку».

Невідомо, що відбувається з криптофермою, яку на Запорізькому заводі феросплавів створив Ігор Коломойський і для якої компанія-трейдер з орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців – адже це означає, що держава недоотримала доходи на кілька мільярдів гривень. Але чим це закінчилося і чи закінчилося – невідомо.

Невідомо, чим закінчилося розслідування щодо факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкту для України – Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади – вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким – непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати – на що і як витрачаються кошти. Відомо, що отримання підряду на добудову сховища причетні фірми з орбіти Деркача. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дає змоги отримати відповіді на ці запитання. Єдине, у чому впевнені люди, які розуміються на процесах усередині «Енергоатому», — всі ці «дивлячі», «тертки», «розбірки» тощо – спрямовані на звичайну крадіжку державних грошей.

Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України. І останні п’ять місяців, незважаючи на гучні заяви, ситуація не змінилася.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение «Енергоатом»: що не «зільємо» Росії – вкрадемо появились сначала на Антикоррупционная правда.

Почему комиссия месяц не может утвердить последнюю тестовую задачу, а некоторые члены комиссии ведут себя как минимум странно, подпитывая подозрения в работе на Олега Татарова, рассказывает издание Цензор.НЕТ.

Как известно, руководителя антикоррупционной прокуратуры в Украине нет с августа 2020 года, когда в отставку ушел Назар Холодницкий. Это привело к тому, что прокуроров по делам назначает не руководитель САП, а генпрокурор Ирина Венедиктова. То есть, независимость антикоррупционных органов не работает уже полтора года.

Комиссию по избранию нового руководителя САП сформировали осенью прошлого года с большим скандалом. Уже тогда депутаты нескольких фракций, включая представителей монобольшинства, говорили, что избранные от Рады члены комиссии вызывают сомнения в их незаангажированности. Позже Радио Свобода выпустило расследование, что ряд членов комиссии так или иначе связаны с заместителем главы Офиса президента Олегом Татаровым, который якобы и является негласным куратором конкурса.

К примеру, они нашли, что глава комиссии Екатерина Коваль в 2012 году, во времена Януковича, вместе с Татаровым работала в рабочей группе, созданной тогдашним министром юстиции Александром Лавриновичем.

А члены комиссии по избранию руководства САП Вячеслав Навроцкий и Роман Куйбида, как обнаружили журналисты, сейчас работают с Татаровым в одной комиссии – по правовой реформе, созданной указом президента Владимира Зеленского. Другой член комиссии Богдан Романюк являлся научным руководителем Татарова в 2007 году.

Впрочем, для многих членов комиссии все же это было достаточно ситуативное сотрудничество.

И уже в ходе заседаний комиссии больше вопросов возникало к позиции Евгения Соболя, Андрея Гуджала, Елены Бусол.

Заработала комиссия в феврале 2021 года. К участию в конкурсе допустили 633 кандидата, не допустили – 18. После прохождения первых двух этапов конкурса – на знание законодательства и общие способности – их осталось только 37.

В июне она должна была провести самый сложный конкурс на добродетель. До 4 июня комиссия «выбила» 20 конкурсантов. В частности, многих представителей НАБУ. Также выбыл и. руководителя САП Максим Грищук.

В то время главными фаворитами конкурса считали детектива НАБУ Елену Кролевецкую и руководителя правового комитета Рады Андрея Костина.

Но 4 июня и Кролевецкий, и Костин выбыли из конкурса. Кролевецкую “сбила” часть комиссии, которую ассоциируют с Офисом президента, а Костина – международники (за него проголосовали Гуджал, Соболь, Романюк, Коваль, Бусол. Против были международники, а также Навроцкий). Но если к Кролевецкой прицепились из-за отца, который еще в 2008 году уехал жить в Россию, то Костину задавали очень много вопросов, почему он берет на работу родственников других депутатов, а его родственники работают у тех же депутатов помощниками.

«Слушайте, нам уже так скоро не из кого будет выбирать», – сказал после этого один из членов комиссии.

В тот день конкурс прошел только детектив НАБУ Александр Клименко, который среди прочего занимался делом Татарова и сбивать его никто не рискнул, чтобы не подвергаться скандалу.

А дальше в работе комиссии начались чудеса. Ряд ее членов неожиданно заболели и кворум не могли собрать 5 заседаний. 24 июня в знак несогласия с тем, как проходит конкурс, с него снялся прокурор САП Игорь Семак, который вел дела экснардепа Николая Мартыненко, одесского «короля контрабанды» Вадима Альперина, бывшего «слуги народа» Александра Юрченко.

«В знак протеста против несправедливого, неразумного, своевольного клеймения как недоброчестных многих кандидатов», — написал в письме Семак.

В финал по итогам конкурса на добродетель вышли только двое – уже упомянутый детектив НАБУ Клименко и прокурор Офиса генерального прокурора Андрей Синюк.

Как утверждает Виталий Шабунин, поскольку Клименко как финалист (а у него было наибольшее количество баллов) не устраивал Банковую, то работу комиссии фактически заморозили и она не собиралась больше месяца. 23 августа члены комиссии по квоте совета прокуроров (фактически это международники) направили письмо генпрокурору Ирине Венедиктовой о том, что некоторые лица пытаются повлиять на результат конкурса, и пригрозили выйти из его состава.

«Формально это объясняют тем, что часть членов комиссии в отпусках – это плохое оправдание. Когда я был в отпуске, все равно участвовал в заседаниях. Если я могу это делать из Словении или Хорватии, то и другие члены могут. Мы спрашивали, почему заседаний нет. Нам отвечали, что это из-за отпусков и ковида», — рассказал тогда член комиссии Драго Кос в интервью Бабелю.

1 сентября по итогам встречи Джо Байдена и Владимира Зеленского украинский президент пообещал «немедленное избрание нового главы Специализированной антикоррупционной прокуратуры в соответствии с лучшими международными практиками».

“Лучшими практиками” оказалось то, что в начале октября работа комиссии снова была заблокирована. Финалистам оставалось выполнить практическую задачу, после которой их ждал бы последний этап отбора — собеседование. Но на заседание не ходили три представителя, делегированные Верховной Радой (Елена Бусол, Андрей Гуджал и Евгений Соболь).

Более того, один из членов комиссии — Андрей Гуджал (квота ОПЗЖ) предложил изменить систему оценки кандидатов. ЦПК поднял вокруг этого скандал, попытка не удалась. Кандидаты написали тестовое задание, но комиссия еще месяц не могла установить результаты. На заседание снова не приходили члены комиссии по квоте ВР (международники в комиссии были по квоте совета прокуроров).

В ходе пресс-марафона в конце ноября Зеленский выразил надежду, что конкурс закончится до конца года. Но уже и после этих слов комиссия не спешила собираться.

По мнению Виталия Шабунина, все это время в Офисе президента искали возможность, как вернуть в конкурс желаемых кандидатов через суд, а когда это не произошло — решили сделать ставку на Синюка. Но поскольку у Клименко был более высокий балл, то на последнем конкурсе его результаты теоретически некоторые члены комиссии должны были бы занизить. Поэтому активисты провели независимую оценку работ кандидатов и выложили его в интернет.

6 декабря комиссия наконец-то собралась. Но в начале заседания некоторые члены предложили, чтобы те, кто не был во время тестового задания, оценки не ставили. (Теоретически так “вылетели” бы оценки двух международников, а значит, баллы Клименко снизились бы). Это предложение не нашло поддержки.

Но заседание комиссии стало напоминать трагифарс. Андрей Гуджал вдруг вспомнил, что его оценки тестовых заданий остались дома. Он попросил у коллег перерыв на полтора часа, чтобы съездить за ними. Те любезно согласились. «Ждали полтора месяца, так еще полтора часа подождем», — сказал член комиссии по квоте «Слуг народа» Вячеслав Навроцкий.

После того, как члены комиссии-международники назвали свои баллы, глава комиссии объявила перерыв.

Никто не смог бы спрогнозировать, что вместо полутора часов им придется ждать три, а Гуджал перестанет отвечать на звонки. Глава комиссии Екатерина Коваль в конце концов перенесла заседание на 17 часов 7 декабря. Гуджал потом объяснил, что у него сломалось авто и он вернулся, когда заседание завершилось.

Вы не поверите, но и 7 декабря в 17 часов заседание не началось. Задержалось на час.

И когда члены комиссии наконец-то озвучили свои баллы, которых кандидаты ждали почти 2 месяца, снова начались споры. Ведь несколько членов комиссии (Соболь и Куйбида) оценили ответы кандидатов в 2 балла, а нужно было числом, кратным 1,5.

Гуджал отказался подписывать протокол с такими результатами. Коваль заявила, что не хочет в суд, Бусол начала сетовать, что тоже хотела изменить для себя методику оценки, но ей не разрешили. Дискуссия шла о том, что теперь нужно все заново перечислить. К настоящему моменту один из членов комиссии от международников — Томас Файрстоун (бывший прокурор США) уже вышел из чата (большинство членов комиссии подключаются онлайн, кроме Коваль и Гуджала), и заседание длилось без него.

Драго Кос отметил, что если принять аргументы некоторых членов комиссии, то будет остановлен весь процесс.

«Мы должны придерживаться методологии, и я согласен с вами, что все должно происходить как-то по-другому, но сейчас мы останавливаем весь процесс», — сказал Кос.

«Вы пойдете в суд, если это решение будет обжаловано представителем конкурсной комиссии?» – спросила Коваль у Драго Коса.

Она призвала Романа Куйбиду и Евгения Соболя пересмотреть свою позицию и способ, которым они выставили оценки, чтобы не было обжалований в суде.

«Я больше скажу, коллеги, у меня перед глазами есть табличка, и наша оценка кардинально отличается друг от друга. Одни члены комиссии видят, что кандидат дает какой-то ответ на вопросы, другие вообще ответа не видят. Поэтому я убежден, что все кандидаты пойдут в суд, потому что каждый кандидат будет пытаться защитить свои результаты. А учитывая то, что мы оцениваем вне инструкции, я не буду участвовать в легализации этого результата», — присоединился к Коваль Гуджал, который и заварил эту историю.

На что Кос уже открыто обвинил своих коллег в том, что они сейчас пытаются еще раз остановить процесс конкурса в своих целях.

«Сейчас мы тратим время на то, на что уже потратили предыдущую неделю. Поэтому сомнения у меня вызывают не кандидаты, а мои коллеги по комиссии. Господин Гуджал, господин Соболь пытаются остановить процесс, чтобы выиграть время для каких-то своих дел», — заявил напрямую представитель интернациональных организаций в комиссии.

Кос заявил, что больше не доверяет Гуджалу после того, как он заявил вчера на комиссии, что он забыл дома результаты оценки и попросил подождать его полтора часа, а сам не вернулся. «Члены комиссии прождали, как идиоты, три часа, вы не отвечали на звонки, а сегодня вы что-то сказали о пробках», — возмутился международный специалист.

Здесь к дискуссии уже присоединилась член комиссии, экс-судья Европейского суда по правам человека Нона Цоцория, которая сказала, что правила голосования были утверждены большинством, и она не понимает, почему сегодня большинство не может утвердить результаты этапа конкурса.

Дальше дискуссия переросла в выяснение отношений и взаимные обвинения в том, что кто когда-либо ходил на заседание или нет. И кто что и когда нарушил. Заседание затянулось на 4 часа. В конце концов, результаты таки переозвучили и пересчитали. Клименко получил 162 балла, Синюк – 121.

В следующий раз комиссия соберется 21 декабря, чтобы назначить дату собеседований. Поэтому избрание главы САП к Новому году кажется все более призрачным. В отличие от очередных скандалов членов комиссии.

«Антикррупционная правда»

Сообщение Олег Татаров против США и Украины: как комиссия блокирует избрание антикоррупционного прокурора появились сначала на Антикоррупционная правда.

Да, Павел Николаевич Гречковский, конечно, не самолично и единовластно назначает и отправляет судей нашей страны в отставку. Но ни для кого не секрет, что он является ключевой фигурой в этом вопросе. Потому вопрос о том, почему он не сидит, отпадает сам собой.

Для начала напомним, что Павел Гречовский является членом Высшего совета правосудия. Одной их задач которого является именно назначение на должности судей:

Более широко и подробно освещает права и обязанности членов ВСП соответствующий закон, но для понимания факта, что каждый из членов Высшего совета правосудия имеет весьма немаленькое влияние на любого судью, достаточно и вышеприведенной выдержки.
Членом ВСП Гречковский стал по квоте съезда адвокатов Украины. Мы упоминаем об этом потому, что в факте избрания Павла Николаевича именно от адвокатуры есть некая ирония и странность.

Ибо, как утверждает его коллега, адвокат Ростислав Кравец, Павел Гречковский получил удостоверение адвоката незаконно, поскольку не имеет диплома о высшем образовании вообще и профильного в частности:

Естественно, Гречковский эту информацию оспаривает. Но, кроме вышеприведенной справки, говорящей о том, что свой диплом Павел Николаевич, грубо говоря, попросту купил в переходе, есть тому подтверждение, пусть и опосредованное, в биографии Гречковского, написанной ним собственноручно.

Обратите внимание на даты. Учился, как утверждает Гречковский, в профильном ВУЗе он с 1988 по 1991 годы. То есть – три года. Служба в армии, как можно было бы предположить, эту учебу не прервала. То есть закончил Павел Николаевич три курса обучения, что в то время называлось «незаконченное высшее образование». И давало (в его случае) право работать юрисконсультом, кем он и трудоустроился, но никак не давало право на адвокатскую деятельность.

А удостоверение адвоката он получил аж через 14 лет – в 2005 году. Почему такая пауза? Ведь любой выпускник юридического ВУЗа первым делом стремится заполучить заветную адвокатскую «корочку», существенно добавляющую ему как прав в работе, так и возможностей заработать.

Впрочем, как следует из дальнейшей биографии, это не помешало Павлу Николаевичу стать членом Высшего совета правосудия, который в 2015 году назывался Высшим советом юстиции, но имел те же функции.

А в 2019 году Гречковский в нарушении закона, который прямо запрещает избирать в ВСП людей на второй срок, опять стал членом Высшего совета правосудия. И в этот момент он уже фигурировал во множестве скандалов, по сравнению с которыми липовый диплом кажется невинной шалостью.

Между 2015-м и 2019-м, в «первый срок» Павла Гречковского членом ВСП, случилось много чего:

На самом деле публикаций было куда больше – новостные ленты прямо пестрели фамилией Гречковского и подробностями взятки, которую он пытался «сбить» за нужное решение суда. Вкратце перескажем канву событий.

21 сентября 2016 года Гречковский был задержан ГПУ совместно с Департаментом «К» СБУ. И это было одно из самых громких задержаний подозреваемых в коррупции. Генпрокуратура совместно с СБУ заявили, что член ВСП Гречковский через посредника (некоего Шкляра) пытался получить взятку в размере 500 тысяч долларов за влияние на суд, чтобы тот принял нужное для некой компании решение в первой инстанции и оставил его прежним в апелляции и кассации.

Через год генпрокуратура дело Гречковского в сговоре со Шкляром направила в суд. Результат, конечно, был предсказуем: 30 октября 2018 года Шевченковский районный суд Киева признал невиновными Гречковского и арбитражного управляющего Олега Шкляра. Судья заявил, что в действиях Гречковского и Шкляра нет состава уголовного преступления.

Хотя на каком-то этапе весы качнулись явно не в сторону Павла Николаевича, ибо он в начале 2019 года спрятал своего посредника и подельника в получении взятки Шкляра в Днепропетровскую психиатрическую больницу № 1 с неопределенным диагнозом. По словам Ларисы Сарган, тогдашнего пресс-секретаря Генпрокурора Юрия Луценко, «после этого подельник Гречковского «кочует» из одного медицинского учреждения в другое и утверждает, что якобы оговорил Гречковского из-за своего болезненного состояния, связанного с расстройствами психики». Как бы там ни было, дело закрыли, а Гречковский отделался легким (или нелегким) испугом.

Естественно, такое громкое дело привлекло внимание общественности к его персоне. Рекомендуем посмотреть следующее весьма занимательное видео.

В результате этого интереса достоянием публики стали и материальные активы скромного члена Высшего совета правосудия Гречковского. Полностью пересказывать декларации, поданные Павлом Николаевичем, не будем, но кое-что из «нажитого непосильным» трудом упомянем. Например, коллекцию часов, среди которых золтоые Parmigiani, Patek Philippe, Roger Dubuis, Cartier, Chanel, Chopard. Хотя Гречковский не указывает их стоимости в декларации, цена как минимум одного из них известна:

На руке у скромного бывшего водителя (а именно с этой должности начинал Гречковский свой трудовой путь) – 500 000 долларов. Мы не ошиблись в количестве нулей – пятьсот тысяч долларов. Так что подробно останавливаться на имуществе Павла Николаевича особого смысла нет – понятно, что человек, который может нацепить себе не руку хронометр за полмиллиона долларов, далеко не беден.

Откуда «дровишки»? А вот, например, фрагмент беседы двух судей (ее выдержки есть в видео выше):

Не за красивые же глаза Гречковский защитил на заседании ВСП судью Печерского суда Вовка? Вот и секрет. Вернее – один из секретов материального успеха.

Как же Павел Николаевич смог из простых водителей достичь таких вершин? Помог отец. Ибо был он не начальником автобазы, на которой работал до армии водителем юный Пашка, а простым служителем Фемиды – Николай Гречковский трудился в Высшем хозяйственном суде.

По стопам отца и пошел сын. Но в несколько другой ипостаси, ибо что-то случилось в юности Павла Николаевича, вынудившее его бросить учебу и пойти с незаконченным высшим образованием трудиться скромным юрисконсультом.

Правда, потом последовал рост – Павел Гречковский стал депутатом Киевсовета. От блока незабвенного Леонида Черновецкого, и был ним аж два созыва – с 2006-го по 2012-й.

Что тоже принесло свои плоды. В кооперации с судейскими, конечно, но тем не менее – Павел Гречковский совместно с членом Высшего хозяйственного суда Украины (того самого, где трудился его папа) сумели отхватить с свою собственность семь гектаров Жукового острова посреди Киева:

Попытки оспорить выделение земли, которое предпринимала прокуратура в 2007 году, ожидаемо провалились.

Понятно, что такому взлету карьеры явно кто-то способствует – согласитесь, было бы наивным полагать, что Павел Гречковский трудится в одиночку на ниве назначение судей. Тем более, что в Высшем совете правосудия насчитывается 21 член, так что понятно – за Гречковским кто-то стоит.

В разное время назывались разные люди. Объединяет этих всех людей две вещи: Гречковский немедленно открещивается от любой связи с ними, но в то же время в тот момент, когда всплывают их фамилии в связи с именем нашего героя, эти люди находятся на вершинах отечественной власти – как теневой, так и публичной.

В связи с именем Гречковского всплывало имя Леонида Черновецкого. От него Павел Николаевич тоже пытался откреститься, да только как объяснить тот факт, что депутатом Киевсовета он был от блока Черновецкого?

Потом были имена Николая Мартыненко (одни из влиятельнейших людей в окружении президента Виктора Ющенко, а впоследствии – группы Яценюка-Авакова). Также называли приближенных к президенту Порошенко Александра Грановского и Игоря Кононенко.

Фигурировал в этом списке и одиознейший Виктор Медведчук. Конечно, Гречковский открестился и от него. Но возникает вопрос – а кто «продвинул» его в Высший совет правосудия в 2019 году, на второй срок, и принудил остальных членов ВСП проигнорировать тот факт, что вторично стать членом этого органа Гречковскому прямо запрещал закон?

Если вспомнить активнейший интерес Медведчука к этому органу и его влияние на процессы формирования как самого Высшего совета правосудия, так и органов адвокатского самоуправления, которые и выдвинули Гречковского в члены ВСП, то утверждение о том, что Виктор Владимирович непричастен к карьере Павла Николаевича, кажется не таким уж истинным. И, возможно, именно в этом кроется ответ на вопрос, вынесенный в заголовок.

Сообщение Почему член Высшего совета правосудия Павел Гречковский до сих пор не сидит на нарах появились сначала на Антикоррупционная правда.