Ракетні обстріли росіян призвели до критичного падіння частоти в енергосистемі, через що вперше були зупинені всі атомні енергоблоки країни. Ідеться про Рівненську, Хмельницьку та Південноукраїнську АЕС. Раніше було відключено і тимчасово окуповану Запорізьку АЕС, яка постраждала від терористичних актів російської федерації. Також, у рамках енергетичного терору зі сторони Росії, були атаковані пошкоджені українські ТЕС та ГЕС, які перестали віддавати електроенергію.

Зрозуміло всім, що головним винуватцем блекауту в Україні є терористичні атаки російської федерації, яка поступово втрачає залишки надії здолати українські збройні сили на полі бою. Але чи лише Росія несе відповідальність за масове знеструмлення українських міст і чи була в України можливість підготуватись до такого критичного сценарію? І якщо така можливість була, то хто і чому не вжив відповідних заходів аби захистити енергосистему країни чи хоча б мінімізувати наслідки того, що сталося.

Експерти стверджують, що проблема з якою зіштовхнулася Україна, полягає не лише в пошкодженнях від російських ракет.

Важливою проблемою є жахливий стан мереж, який унеможливлює швидке відновлення енергосистеми. Раніше вже неодноразово зазначалося, що енергомережі потребують модернізації, а тепер зношені ділянки мереж зіграли «злий жарт» — зросла аварійність на таких ділянках, оскільки ракетні удари розхитали енергосистему. Це своєю чергою спричинило ще більшу потребу в аварійних відключеннях. Крім того, як зауважує експерт Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук, ми зіткнулись з критичною відсутністю у нас у резерві необхідного для ремонту обладнання.

“Багато пошкоджених об’єктів, не працюють пристрої видавання електроенергії, пошкоджено підстанції, які складно відновити швидко, бо потрібного обладнання майже немає. Поки що те, що дарується чи купується, за кількістю цього недостатньо, щоб покрити наявні проблеми», — зауважує експерт.

За його словами українським енергетикам надзвичайно важлива наявність необхідного обладнання. І хоча багато країн-партнерів уже оголосили про допомогу у відновленні енергетики країни, деякі енергооб’єкти швидко відновити, якби цього не хотілося, не вдасться. Часу на виробництво потрібного обладнання може піти щонайменше від 3 до 6 місяців.

Виникає цілком логічне запитання! Чому про наявність в Україні відповідного обладнання не потурбувалися чиновники, які несуть безпосередню відповідальність за стабільну роботу енергетичної галузі?

Страшно уявити, що буде, якщо масовані ракетні удари по об’єктах енергетичної інфраструктури продовжуватимуться, з кожним разом дефіцит обладнання зростатиме, а шанси його отримати швидко, як випливає з думок експертів просто таки мізерні. Пів року на виробництво і заміну, того що вже втрачено це неприпустимо довго, особливо в умовах посилення зимових холодів.

Виходить так, що за старою доброю традицією, зима прийшла для Українських чиновників неочікувана.

Важливо зауважити, що вище керівництво держави ще влітку володіло інформацією про плани кремля завдати ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури. Розвідка країн партнерів проінформувала своїх українських колег про таку загрозу вчасно. Окрім того, за інформацією з наших джерел, це питання обговорювали на засіданні Ради національної безпеки і оборони (РНБО) до складу якого ще з травня 2021 року безпосередньо входить і міністр енергетики України Герман Галущенко.

Вочевидь, людина яка тривалий час працювала віце-президентом НАЕК “Енергоатом” і є чинним міністром енергетики, не могла не розуміти до яких наслідків можуть призвести ракетні удари ворога по трансформаторним станціям і енергомережі. Припустимо, що не розуміла, то потрібно було негайно зібрати експертну групу для оцінки ризиків і розробки плану дій на випадок найгіршого сценарію. Натомість міністр вирішив проігнорувати кричущо важливу інформацію, власне кажучи, не зробив нічого для забезпечення галузі резервним обладнанням.

Вдумайтеся, лише через п’ять днів після найбільшого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі, міністр Галущенко додумався зустрітися зі своїм литовським колегою і домовитись про передачу Україні необхідних трансформаторів. Лише 28 листопада, так ніби перед тим не було кілька хвиль російських ракетних атак, так ніби удари 23 листопада були повною несподіванкою для його відомства і трапилися вперше.

Крім того, маленька Литва не лише змогла створити у себе необхідний резерв обладнання, а й знайшла можливість поділитися ним з Україною. Всього, уряд маленької балтійської країни, має намір в кілька етапів передати нам, 252 трансформатори різної потужності.

Залишається вкотре риторично запитувати, чому такого стратегічного запасу не виявилось у великої 40 мільйонної країни? Хочеться вірити, що коренем всіх теперішніх проблем української енергетики є банальна халатність чиновників. Втім, численні факти свідчать про інше.

Для тих, хто стежить за подіями в українській енергетиці не секрет, що впродовж останніх років у цій галузі корупційні скандали виникали як гриби після дощу. Служба Безпеки України неодноразово викривала відкатні схеми неймовірних масштабів, затримувала кур’єрів з астрономічними сумами готівки, відкривала кримінальні справи, за фактом в рази завищених цін на закупівлі обладнання і запчастин для українських енергогенеруючих станцій. На жаль, не змінилась така ситуація і в умовах війни.

Хоча, чому ні, змінилась! Жадібність причетних до корупційних схем осіб зросла. Запчастини та обладнання, які закуповувались в останні роки для енергетичної галузі зросли у ціні. Корупційна націнка яка становила 50-100% сягнула, за оцінками експертів, 200-250%. Тобто, від ціни яка може становити 100 умовних одиниць у постачальника, зростає в три, п’ять разів, за умови, що зайві кошти будуть переведені у готівку і передані “за призначенням”. Оскільки товар специфічний, придатний до продажу лише для спеціалізованих клієнтів, постачальники здебільшого змушені погоджуватися. Тим більше, що скаржитись у правоохоронні органи чи вищі інстанції судячи з попередньої практики просто немає сенсу.

Зрозуміло, що без “одобрямс” від вищих чинів такі оборудки неможливі. Хтось має користуватись достатнім впливом на державні структури, аби дані схеми продовжували існувати. Серед тих, кого неофіційно називають лобістами, імена все тих же Германа Галущенка і його ставленика в структурі НАЕК “Енергоатом” Олега Бояринцева. Що не дивно, журналісти розслідувачі цю пару пов’язують з постаттю майстра корупційних схем Андрія Деркача.

Останній відомий в якості викритого агента російських спецслужб, щодо якого США та РНБО України ввели персональні санкції.

На підставі кількох незалежних журналістських розслідувань, експерти наголошують на безпосередньому зв’язку Галущенка і Бояринцева з групою Деркача, а також стверджують, що Андрій Деркач, незважаючи на викриття його зв’язків з ГРУ РФ, продовжує впливати на стан справ в українській енергетиці.

Так, з 400 мільйонів виділених на погашення заборгованості українських АЕС перед постачальниками у жовтні поточного року, левову частку коштів було виділено на ті контракти, які стосуються окупованої Запорізької Атомної Електростанції (ЗАЕС). Парадокс! Наявний борг, за постачання комплектуючих повертають тим, хто постачав їх на станцію, що знаходиться поза контролем українського уряду.

З іншого боку дуже зручно, навіть після деокупації ЗАЕС, ніхто не зможе встановити які саме комплектуючі були поставлені підрядниками. По-факту доведеться просто списати все на війну та укомплектувати станцію ще раз. Крім того, за інформацією з неофіційних джерел, за погашення боргів постачальників “попросили” неофіційно повернути в потрібні кишені від 50 до 70%. Відкат цілком прийнятний якщо врахувати, що постачальники в умовах окупації станції опинились у патовій ситуації.

Краще повернути хоч частину коштів, ніж взагалі нічого не отримати!

Знову ж таки, здивування викликає той факт, що сотні мільйонів гривень пішли саме на погашення боргів окупованої станції, де частина працівників в тому числі призначених в останній період радо вітали окупантів. Свідченням тому стало затримання Бояринцева українською контррозвідкою у березні за звинуваченням у державній зраді. Учасниця колегії Держінспекції ядерного регулювання Ольга Кошарна, прямо звинуватила Бояринцева у тому, що посадовець куруючи кадрові призначення на українських АЕС, лобіював на посади російських колаборантів.

Попри те, що факт затримання було підтвердження, вже 22 червня ряд українських медіа поширили заяву від адвоката Бояринцева Сергія Лисенка. В повідомленні йшла мова про те, що його клієнт Бояринцев О.А. до кримінальної відповідальності взагалі не притягався, вироків судів щодо його причетності до злочинних дій не існує.

Цікавий факт! Який вкотре підтверджує, що за постаттю Бояринцева стоять впливові особи.

Джерела в оточені чиновника кажуть, що після затримання Бояринцева відправили до столиці, де його було звільнено уже протягом трьох днів. Сам арештант буцімто, хизувався в приватній розмові за чаркою, що сталося це за безпосереднього заступництва одіозного куратора силовиків Олега Татарова і його протеже Василя Малюка.

Встановити наскільки правдивими є ці свідчення звісно не є можливим, але обізнані люди кажуть відразу після свого звільнення Бояринцев зробив два дзвінки. Один з них керівнику “Енергоатому” Котіну, для того аби заспокоїти, інший невстановленій особі на Запорізькій АЕС.

Знову ж таки, встановити правдивість цих свідчень могли б та мали б українські спецслужби, адже лише вони мають відповідні повноваження і можливості. Але вже зараз, можна зробити висновки, що не все гаразд в українській правоохоронній системі, якщо екс-помічник російського агента Деркача, затриманий контррозвідкою, спокійно виходить сухим з води, а у приватних розмовах хизується своїми зв’язками з найвищими посадовими особами у силовій вертикалі влади.

Можливо не час розхитувати човен і в умовах війни робити передчасні висновки, щодо причетності вищих посадових осіб держави до колаборації з окупантами. Але для очищення честі українські правоохоронні структури могли б почати перевірку наведених у статті фактів. Принаймні хочеться вірити, що українські правоохоронці знайдуть в собі сили почати таке публічне розслідування. Якщо ж у СБУ, Нацполіції, Генпрокуратурі, не знайдеться для цього політичної волі та сміливості, буде зрозуміло, що покривання окремих сумнівних осіб все-таки має місце. Відразу хочемо звернути увагу на наведені факти і незалежних правоохоронних органів, таких як НАБУ та міжнародних партнерів і союзників України. Вся надана вами допомога, всі зусилля здійсненні урядами демократичних країн можуть бути знівельовані купкою недобросовісних чиновників-колаборантів і їхніми кураторами зі спецслужб російської федерації. Неупереджене розслідування фактів співпраці українських посадовців з кремлівськими агентами впливу, можуть допомогти стабілізувати ситуацію в Україні і припинити гуманітарну катастрофу спровоковану терористичними ракетними ударами по цивільній критичній інфраструктурі. Витрачаючи мільйони доларів та євро ваших платників податків ви маєте бути впевнені, що ці кошти справді будуть спрямовані на підтримку України її збройних сил та цивільного населення і не стануть частиною корупційних схем спланованих і реалізованих за безпосередньої участі розвідки країни агресора.

P.S.

Цікаво, що Олег Бояринцев, затриманий раніше за підозрою у співпраці з спецслужбами країни агресора, відтепер, відповідатиме за гуманітарні проекти НАЕК “Енергоатом”, які спрямовані на підтримку ЗСУ. Не будемо стверджувати, але виглядає така відповідальність, як «патріотичне алібі» на той випадок, коли українські Герої повернуться з фронту та поцікавляться особисто у Бояринцева та йому подібних персонажів чим він займався весь цей час, ведучи розкішне життя у тилу.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Корупційний блекаут: Хто поставив на коліна українську енергетику? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Це не стало несподіванкою – чого ще можна очікувати від наскрізь продажних людей, для яких мандат народного депутата України потрібен лише для поповнення своїх кишень? Але ось влада України, яка з екранів телевізорів вустами, зокрема й президента, щодня мовить про необхідність безкомпромісної боротьби з Росією, пробиває дно за дном. Тому що поруч із безперечно правильними словами робить приголомшливі речі.

Прикладів маса, але один з найсвіжіших і обурливих. У гостях національного телемарафону «Єдині новини» масово замигали ті самі люди, які в нормальних умовах мали б уже давно сидіти у в’язницях. За звинуваченням у державній зраді. Йдеться про представників парламентської партії, яка ще півроку тому чи не відкрито закликала до нашої країни Путіна. А її члени просували всі кремлівські наративи.

Серед цього сонму ОПЗЖешников, які «змінили шапки», привертає увагу народний депутат України Тетяна Плачкова. Яка поряд зі своїми колегами по проросійській п’ятій колоні оперативно і завчасно відлетіла з нашої країни за тиждень до повномасштабного вторгнення – 13 лютого.

Відсидівшись у Відні та зрозумівши, що бліцкриг не вдався, а її господарі не взяли Київ за три дні, як обіцяли, народний депутат повернулася на Батьківщину. Де поряд з іншими своїми соратниками заявила, що виходить із ОПЗЖ (яку на той час вже заборонили) і створює нову фракцію – «Відновлення України». І заразом змінила риторику, почавши активно розповідати про свою допомогу армії та засудження Росії, яку вона ще вчора вихваляла.

Заодно змінилася мова на її офіційних сторінках у Фейсбук та Телеграм – якщо до кінця березня, коли вона ще сподівалася на диво, пости в соцмережах були російською, то з початку квітня, коли вже стало все зрозуміло, Тетяна Плачкова чомусь різко полюбила ненависну. «мову». Але це дрібниці на тлі всього, що відбувалося раніше. Говорить ця різка зміна мов тільки про її безпринципність, не більше.

Заодно вона трохи підчистила весь той бруд, який раніше лила в Україну – з його акаунтів зникли перепости Ківи та Рабіновича, які прямо змішували з лайном усе українське в Україні.

Та й президента, якого вона тепер похвалила, ще нещодавно Тетяна Михайлівна раніше не особливо жаліла.

Проте сьогодні всі свої антиукраїнські вчинки Тетяна Плачкова вважає за краще обходити мовчанням. Начебто й не було в її ще недавньому минулому ефірів на відверто українофобських каналах, де вона слухняно повторювала всі мантри кремлівських пропагандистів про «єдиний народ», «фашистів та нацистів, які захопили владу в Україні», «народі Донбасу» тощо.

Буквально за кілька місяців до повномасштабного вторгнення народний депутат України Плачкова активно просувала російські тези про відмову нашої країни від членства в НАТО:

Із проросійської діяльності Тетяни Плачкової можна згадати багато чого. Але все це меркне на тлі вояжу фракції ОПЗЖ до Москви. У складі делегації була й Тетяна Плачкова.

Так, візит відбувся досить давно – у березні 2020 року. Поки голова делегації Віктор Медведчук зустрічався з президентом РФ Володимиром Путіним, пересічні парламентарі, зокрема й Тетяна Плачкова, провели зустріч зі спікером Держдуми В’ячеславом Володіним.

Цей візит викликав обурення у значної частини українського суспільства і в червні 2020 року Офіс генерального прокурора повідомив, що відкрив кримінальне провадження за фактом поїздки депутатів «Опозиційної платформи – За життя» до Москви.

Однак, як ви самі здогадуєтеся, це була кістка, яка мала заспокоїти найактивніших «націоналістів» – кримінальна справа закінчилася нічим.

Що у світлі подій останніх місяців дуже засмучує – дуже хотілося б з’ясувати, які саме вказівки російські господарі давали своїм українським прислужникам напередодні запланованої «спецоперації».

Тому що риторика членів ОПЗЖ практично один на один збігалася з риторикою російських пропагандистів – ті ж поливання брудом української армії, висміювання президента України, обплювання всього українського.

Минуло півроку після 24 лютого. Найбільш одіозні члени ОПЗЖ на кшталт Ківи втекли до Росії, де продовжують витирати ноги про свою країну, Медведчук потрапив у СІЗО, де має шанс згадати долю свого підзахисного Стуса. Деякі (у тому числі й один із господарів Тетяни Плачкової – Вадим Столар) втекли на Лазурне узбережжя, де з’явився так званий «батальйон Монако». А деякі, серед яких і вчорашня українофобка та глашатай «російського світу» Тетяна Плачкова, змінили шапки і стали дедалі активніше з’являтися в ефірах українського телебачення.

І не на заборонених каналах своїх соратників, а в ефірі національного телемарафону. Поки що вони дуже обережні у своїй риториці. Але сам факт появи на екранах телевізорів представників п’ятої колони, завдяки якій ми маємо сотні тисяч смертей, дивує. І це дуже м’яко сказано.

І – питання. Що роблять усі ці люди у студіях? Особливо якщо згадати про кримінальні справи щодо хоча б генерала Марченка, який захищає Миколаїв чи генерала Кривоноса, який організував оборону аеропорту Жуляни. Чого досягає українська влада всім цим? Судів Лінча? Це так необхідно воюючій країні?

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Що українофобка із ОПЗЖ Тетяна Плачкова робить в ефірі національного телемарафону? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Наприклад, під час тотального знищення промзони Маріуполя залишився цілісіньким маслоекстракційний завод «Сателіт», обладнаний сепараторами і сховищами для зерна і соняшнику, та портова інфраструктура, потрібна для вивезення олії звідти. Тож українським партизанам довелось палити цей завод, коли Маріуполь був остаточно захоплений окупантами, пишуть «Наші гроші».

Внизу знищений рашистами порт “Ніка-тера”. Вище – необстріляний порт з китайськими інвесторами.

Або рашисти не жаліють «калібрів» для ударів по прифронтовому Миколаєву і вже знищили другий за розмірами зерновий термінал в Україні – «Ніка-тера», який належить колишньому агенту Кремля по газовій корупції Дмитру Фірташу. А от сусідній логістичний комплекс «Дунайської судоходно-стивідорної компанії» у Миколаївському морському торгівельному порту залишився неушкодженим (портові споруди, зерносушарки і елеватор).

Недоторканні об’єкти в Маріуполі і Миколаєві поєднує спільний власник – китайська корпорація COFCO.

Китайський «Путь і шлях» через Україну

COFCO зайшла в Україну кілька років тому та почала будівництво об’єктів в рамках проекту «Путь і шлях», що Китай почав просувати у 2013 році. Це гігантський інфраструктурний проект мав об’єднати Китай з Європою новими шляхами поставок товарів та по дорозі зачепити купу країн в Азії і Африці.

Це план дійсно планетарного масштабу, в рамках якого китайці для затвердження себе у ролі світового гегемона видавали кредити на будівництво портів, елеваторів, сховищ, залізниць, доріг. Аби тільки зерно, метал, руда, контейнери з товарами обертались в рамках нового «Шовкового шляху».

Безумовно головним партнером Китаю у цьому проекту від початку стала Росія. Саме через неї передбачалось будівництво нових доріг і колій для розширення трафіку. Однак з часом між Путіним і Цзіньпінєм промайнула тінь недовіри і китайці трохи змістили акценти.

Спочатку китайці скоротили кредитування Росії по цьому проекту і зрештою довели його нуля у першому півріччі 2022 року:

Дані «Financial times» про інвестиції та будівництво Китаю в «Пояс і шлях» на території Росії, мільярди доларів (джерело)

Натомість китайці вирішили вкладатись у нові напрямки. Вони дещо перерорієнтувались на Саудівську Аравію з нафтою і газом Персидської затоки. А наземний маршрут мав об’їжджати Росію та лише через Україну зазирати в Москву:

Проект передбачав запуск контейнерних поїздів з Китаю до Європи, які б долали моря на поромах. І вже після нападу Росії на Україну у 2014 році цей проект потрошку почав функціонувати. Ривок відбувся після днопоглиблення у одеському порту «Південний» у 2018 році, виконаного китайською компанією «China Harbour Engineering company Ltd.» (CHEC). Контейнерний поїзд з побутовими та електротоварами з Гуанчжоу почав регулярно курсувати до морського терміналу «DP World TIS Pivdennyi» влітку 2021 року.

Плани у китайців були капітальні. Для збільшення потоку контейнерів на цьому напрямку вони у 2021 році почали будівництво найбільшого в Європі(!) контейнерного терміналу у Феньєслітке (Угорщина) поруч з  українським  кордоном. Його запуск на повну потужність планувався на весну 2022 року. Однак широкомасштабне вторгнення Росії в Україну внесло свої корективи.

Змова Росії та Китаю про контроль над Україною

За даними видання «Intelligence Online» (стаття по платній підписці), на початку вторгнення Пекіну вдалося домовитися з Москвою про те, щоб продовжувати самостійно управляти своїми інтересами в Україні незалежно від результату війни. У Пекіні вважають найбільш імовірним результатом конфлікту передачу України під «протекторат Росії». Тож угода з росіянами, укладена за посередництва юристки Оксани Карел, представниці Ініціативи «Пояс і шлях» (Belt and Road Initiative, BRI), гарантує, що китайська інфраструктура не буде знищена в ході бойових дій та вже заплановані інвестиції будуть збережені. У свою чергу Китай пообіцяв публічно не приймати жодної сторони в суперечці. За інформацією Intelligence Online, у ЗМІ та внутрішніх документах державних і приватних компаній Китаю заборонили слова «війна» та «вторгнення», що стосуються України. Єдиний термін, який можна використовувати, це «напруженість».

Посол Китаю в Києві Фань Сяньжун у березні заявив своїм українським державним, військовим і діловим контактам, що Китай не покине Україну, а його інвестиційні плани будуть збережені та, можливо, розширені незалежно від того, як закінчується війна:

«Я как посол могу ответственно сказать, что Китай навсегда будет хорошей силой для Украины и в экономическом, и в политическом плане. Мы всегда будем уважать ваше государство, развивать отношения на основе равенства и взаимовыгоды».

На думку «Intelligence Online», ця обіцянка китайців матиме ще більшу вагу, якщо Україна опиниться під контролем Москви. Оскільки ослаблена економіка Росії після санкцій завадить Кремлю профінансувати відбудову та економічне відновлення України. Тож фактично китайці запропонували українському істеблішменту свої гроші та підтримку на випадок нашої поразки або гибридного миру на користь загарбників.

Китайські об’єкти в Україні

Отже китайсько-російська угода про недоторканність китайських об’єктів в Україні дає нам певну можливість. Як вже говорилось на початку статті, російські ракети та бомби досі обходили олійний завод у Маріуполі та зерновий порт у Миколаєві. Відтак українським партизанам довелось підпалювати маріупольський «Сателіт» вже після повної окупації міста рашистами.

В безпеці себе почувають «Український банк реконструкції та розвитку» та київська фондова біржа ПФТС, які контролює китайська державна група товарних бірж «Бохай».

А от що відбувається з невеликими сільськогосподарськими підприємствами у Дергачівському районі поблизу Харкова, які пов’язані з лідером неурядової організації «Китайська діаспора в Україні» Лі Сюєганом, достеменно невідомо. Йдеться про такі підприємства, як ТОВ  «Агро-інвест», ТОВ «Китайсько-українська інвестиційна компанія по сільському господарству», ТОВ «Ексім-союз» та деякі інші, які вирощують і продають зернові.

До 2021 року частина акцій відомого підприємства «Мотор Січ» належали китайським компаніям (зокрема, Skyrizon). Не дивлячись на націоналізацію підприємства, китайці судяться за «Мотор Січ» і, напевно, будуть в подальшому боротися за нього. А тому цей завод теж предствляє для них інтерес після війни.

Більше про історію проникнення китайців в економіку України читайте у дослідженні «Центру економічної стратегії» (див. повний текст дослідження 2021 року).

Китайські гроші – це отруйна пілюля для інших країн

Пояснює Агія Загребельська, засновниця «Ліги антитрасту»:

«Гроші КНР особливо популярні в бідних країнах з корумпованими політичними елітами. Адже на відміну від заходу, Китай видає великі кредити на «грандіозні» проекти, не вимагаючи взамін реформ. І навпаки, чим дорожче проект – тим КНР краще. Бо його мета не розвиток країни, а отримання впливу на неї в своїх цілях.

Вони видають кредити в значній частині на будівництво чогось дорогого і безглуздого з економічної точки зору. Корумпованим елітам добре, бо вони можуть на цьому більше вкрасти та зробити популістичну картинку для виборця. Китаю добре, бо ця країна потрапляє в боргову яму та, як наслідок, залежність від нього. Погано лише населенню країни-боржника, бо їх рівень життя погіршується пропорційно тому, як зміцнюється влада клептократів.

І якщо, щоб отримати фінансування в ЄС та США ви маєте зробити низку реформ, провести тендери, а потім прозвітувати про витрачені гроші та збудовані об’єкти, з Китаєм все просто: попросили – швидко отримали. Без жодних перевірок, антикорупційних та демократичних вимог.

Більш того, Китай активно експортує корупцію, попри те, що в самому КНР за неї можна і отримати смертний вирок. Якщо Китаю щось потрібно від лідера–плутократа, він буде обдаровувати його елітними віллами та авто, надсилати «червоні конверти», діставати «зірочки з неба», аби досягнути цілі. Але, ці «залицяння» завершується, як не було, коли він досягає результату. І настає сувора реальність, обличчя якої весь світ нещодавно чітко побачив в Шрі-Ланці».

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Таємна змова Пекіна і Кремля або Чому російські окупанти не б’ють по об’єктам в Україні, які належать китайським компаніям появились сначала на Антикоррупционная правда.

«История о том, как ГБР уничтожило тайные материалы и материалы НС(Р)Д по важным для страны делам. Мне передали внутреннюю докладную записку из одного из правоохранительных органов Украины. В ней говорилось именно об этом. Я проверила факт этого в нескольких источниках. Подтвердила. Собственно, что произошло? 24 февраля в 1:30 ночи (т.е. за 2,5 часа до вторжения) из центрального Офиса ГБР в Киеве вывозят тайные материалы, среди которых секретные документы и материалы НСРД. НСРД – это негласные следственные розыскные действия, ну то есть все эти прослушки, тайные съемки и т.д. Все это добро везут на запад страны в Хмельницкий. Ну чтобы сохранить, чтобы врагу не достались», — отметила она.

25 февраля, по информации Ромалийской, «в Хмельницкий приезжают директор ГБР Алексей Сухачев, руководитель Главного оперативного управления ГБР Игорь Гейда и руководитель Главного следственного управления ГБР Александр Удовиченко. Старший группы режимно-секретного подразделения Лавринович докладывает, какие тайные материалы были уничтожены (ранее такой приказ дал Сухачев устно) и просит разрешения на уничтожение. В очередную партию тайных документов входили те, которые были отмечены грифом «Особой важности». Сухачев наносит резолюцию: «Разрешаю»».

В результате, как пишет журналистка, ГБР уничтожает тайные материалы по следующим важным производствам:

— «Харьковские соглашения» (продлили до 2042 года базирование российского флота в украинском Крыму);

— о доведении украинской армии до обнищания армии (подозреваемые: Янукович, начальник его Генштаба Замана, два его министра обороны Саламатин и Лебедев);

— об участии бывшего главы СБУ Якименко в разгоне Майдана (по данным следствия в феврале 2014 года он давал приказ о начале «антитеррористической операции» — так называли массовые расстрелы протестующих);

— «угольное дело» Медведчука (покупали за наличку уголь в т.н. Л/ДНР, вроде бы с согласия Порошенко);

— несколько дел, где фигурирует Порошенко (изготовление военных кораблей на «Кузнице на Рыбальском», назначение Семочка заместителем председателя Службы Внешней разведки, прохождение украинских военных кораблей в 2018 году через Керченский пролив);

Больше про эту историю смотрите на видео с 33 минуты:

«Антикоррупционная правда»

Сообщение За пару часов до начала вторжения РФ глава ГБР приказал уничтожить дела «особой важности», касающиеся Януковича, Медведчука и Порошенко появились сначала на Антикоррупционная правда.

В занятых городах стали создаваться «военно-гражданские администрации», камуфлирующие оккупационный характер новой власти. Кремль пытается разыграть на этих землях крымско-донбасский сценарий 2014 года, но результат — значительно больше, чем тогда — будет зависеть от исхода боев.

Об этом говорится в публикации «Медузы».

Одиннадцатого мая подконтрольные России власти Херсонской области заявили о включении региона в состав РФ фактически как о решенном вопросе — причем не на основе референдума, как в Крыму, а на основе обращения к Путину «новых властей» области.

«Никаких ХНР на территории Херсонской области создаваться не будет, референдумов не будет. Это будет один единый указ на основании обращения руководства Херсонской области к президенту Российской Федерации, и будет просьба ввести область в состав полноценного региона Российской Федерации», — заявил Кирилл Стремоусов, которого называют заместителем главы новой «военно-гражданской администрации» региона (кто это такой, расскажем ниже).

Представители Москвы отреагировали на эти заявления осторожно. Пресс-секретарь Кремля Дмитрий Песков в ответ на просьбу прокомментировать слова Стремоусова заявил, что «определять свою судьбу должны жители Херсонской области» и что этот вопрос «должен быть четко и тщательно выверен и оценен юристами», поскольку «подобные судьбоносные решения должны… быть абсолютно легитимными, так, как это было в случае с Крымом». Спикер Совета Федерации Валентина Матвиенко, в свою очередь, подчеркнула, что «решение могут принять только жители Херсонской области, и какое они примут — это их право».

Уже на следующий день Стремоусов сказал, что обращение к Путину — вопрос не ближайших дней, а «обозримой перспективы», и последует оно не раньше, чем «мы завершим все интеграционные процессы».

Так или иначе российские власти точно заинтересованы в том, чтобы сохранить контроль над сухопутным коридором в Крым, а также над Северо-Крымским каналом, снабжающим полуостров водой (с первого дня войны канал полностью перешел в руки российских войск). В прошлом блокада этой водной инфраструктуры со стороны Украины приводила к дефициту питьевой воды в Крыму. В таких условиях появление на этих землях квазигосударственных образований по образцу самопровозглашенных республик Донбасса не стало бы чем-то неожиданным.

Надежды Кремля и реальность украинской политики

Российское руководство, очевидно, исходило из надежд (и представлений) 2014 года, когда внутренняя смута в Украине позволила Москве играть на сепаратизме недовольных регионов. В Кремле рассчитывали на лояльность части местных элит, связанных с Партией регионов экс-президента Виктора Януковича, и низовые движения типа «антимайданов». Тогда предполагалось, что «парад суверенитетов» юго-восточных областей Украины приведет к созданию конфедерации «Новороссия», которая, в свою очередь, станет протекторатом РФ.

Активным сторонником этого плана был Олег Царев, бывший депутат Верховной рады от Партии регионов, который и сейчас агитирует за установление российской власти над югом Украины. (В 2014-м Царев покинул Украину под угрозой уголовного дела о сепаратизме, а затем был заочно осужден на 12 лет заключения.)

По большому счету этот план — за исключением небольшой части Донбасса — не сработал даже тогда. И даже в самопровозглашенных ДНР и ЛНР «элиту», по сути, пришлось создавать заново, поскольку представители старой областной власти в основном остались верны Киеву или сохранили нейтралитет.

Между тем за восемь лет ситуация изменилась в еще менее выгодную для России сторону: уровень консолидации элит и общества вокруг суверенитета Украины беспрецедентен, а желающих выступать в роли российских коллаборационистов не в пример меньше. Более того, конкретно в Херсонской области пророссийские выступления даже в 2014 году были намного слабее, чем в Донбассе, Харькове и даже в соседней Запорожской области.

В областном и в городском совете Херсона, избранных осенью 2020 года, большое представительство получили члены наиболее пророссийской среди украинских партий — «Оппозиционной платформы — За жизнь» (ОПЗЖ) олигарха Виктора Медведчука, которого называют «кумом Путина». Но местные депутаты не спешили проявлять лояльность оккупационным властям.

«Мы из разных партий, но сейчас у нас одна партия — партия украинцев, и мы все против всевозможных ХНР», — заявил в середине марта лидер фракции ОПЗЖ в горсовете Херсона Юрий Стельмашенко. На той же позиции стоял и мэр города Игорь Колыхаев из партии экс-президента Петра Порошенко: «Люди хотят жить в украинских Херсоне и области, а не в квазиреспублике».

До 26 апреля Колыхаев продолжал работать в городе, сохраняя лояльность Украине и украинский флаг над мэрией. Но в качестве альтернативы украинским выборным властям российские военные начали формировать в захваченных городах «военно-гражданские администрации», к которым привлекают и местные кадры, в основном второго-третьего эшелона.

Лучший мэр 2008 года

Самым влиятельным региональным политиком, поддержавшим российскую оккупацию на юге Украины, стал Владимир Сальдо. В течение 10 лет, с 2002-го по 2012-й, он был мэром Херсона (в 2008-м признавался лучшим градоначальником Украины), затем народным депутатом от той же Партии регионов. В качестве народного депутата в январе 2014 года он голосовал за «диктаторские законы» Януковича, направленные против Майдана.

Он имеет бизнес-интересы в сфере строительства, известен как крупный жертвователь Украинской православной церкви Московского патриархата, имеет награды от РПЦ (за восстановление Свято-Успенского собора в Херсоне). После падения власти Януковича Сальдо регулярно был гостем ток-шоу на российских федеральных каналах.

В 2016 году Сальдо обвиняли в попытке похищения херсонского бизнесмена на острове Доминикана, который якобы располагал компроматом на экс-мэра: записями, где он хвастался своими переговорами с агентами ФСБ в 2014-м. Тогда СБУ начала проверку по фактам возможного сотрудничества Сальдо с российскими спецслужбами (обвинений в итоге выдвинуто не было).

На местных выборах 2020 года Сальдо вновь баллотировался в мэры Херсона, но проиграл во втором туре как раз Игорю Колыхаеву. Его личная партия «Блок Владимира Сальдо» получила очень ограниченное представительство в местных органах самоуправления: пять депутатов (из 64) в областном совете, девять депутатов (из 76) в горсовете Херсона.

Первоначально Сальдо занимал осторожную позицию в отношении оккупационных властей, а его помощница утверждала, что российские власти принуждают его к сотрудничеству. В середине марта экс-мэр появился на митинге в поддержку нового порядка — и объяснил это как раз тем, что хотел не дать радикальным пророссийским активистам провозгласить «Херсонскую народную республику».

Шофер и ковид-диссидент в «Комитете спасения»

Именно тогда Сальдо оказался в числе создателей коллаборационистского «Комитета спасения за мир и порядок», а месяц спустя, 26 апреля, возглавил военно-гражданскую администрацию Херсонской области. В этот день проукраинский горсовет во главе с Колыхаевым был захвачен российскими войсками.

Украинская Генпрокуратура объявила ему подозрение по статье о госизмене. Городскую администрацию, уже перешедшую под российский контроль, тогда же возглавил некий Александр Кобец, по данным украинских СМИ, ранее работавший водителем мэра Игоря Колыхаева.

Партнером по «Комитету спасения» стал местный пророссийский блогер Кирилл Стремоусов, бывший рыбинспектор, который с конца нулевых занимается политическим активизмом. Стремоусов исповедует эксцентричную систему взглядов, основанную на смеси праворадикальной версии православия и эзотерической «Концепции общественной безопасности», популярной среди российских ультраправых. Его неоднократно задерживали за драки с оппонентами и хулиганские выходки. С 2018 года его карточка есть на украинском сайте «Миротворец». Во время пандемии коронавируса Стремоусов был организатором протестов против карантинных ограничений. В 2020 году он также баллотировался в мэры Херсона и получил 1,3% голосов. Семнадцатого марта 2022 года Стремоусову было предъявлено подозрение в госизмене.

Другие члены комитета тоже были связаны с движением олигарха Медведчука, запрещенной с 2015 года Компартии Украины и различными пророссийскими организациями. После 2014 года у многих из них были проблемы с украинскими спецслужбами. Например, одна из активисток комитета, Татьяна Кузьмич проходила по делу о госизмене, но в 2020-м была освобождена под залог.

Осторожные «народные мэры» Запорожья

В соседней Запорожской области, в городах, которые заняли российские власти, тоже были сформированы оккупационные администрации. Опираться также приходится на людей, не очень известных даже местным жителям.

В Мелитополе самоназначенным мэром стал Владимир Рогов, в прошлом соратник Олега Царева и один из организаторов «антимайдана» в Запорожье. В сентябре 2014-го в процессе обмена пленными он оказался в России, где регулярно выступал в медиа как глава «Комитета по госстроительству Новороссии» и лидер движения «Славянская гвардия», а также активно собирал помощь для ДНР и ЛНР. В марте 2022 года он стал называть себя членом «военно-гражданской администрации Запорожской области».

Новым «народным мэром» Мелитополя стала Галина Данильченко, депутат горсовета от партии «Оппозиционный блок». Это еще один осколок пророссийской Партии регионов, которым руководит Евгений Мураев — до войны его называли возможным руководителем общеукраинского коллаборационистского правительства.

Само словосочетание «народный мэр» тоже пришло из 2014 года — они (а также «народные губернаторы») стали первыми публичными фигурами донбасского сепаратизма. Очень скоро их, как правило, сменяли другие люди.

Самоназначенные мэры появились также в Бердянске — представитель карликовой партии «Союз левых сил» Александр Сауленко, в Энергодаре — инженер Запорожской АЭС Андрей Шевчик.

Под контролем России и донбасских сепаратистов сейчас около двух третей Запорожской области. И тем не менее местный пророссийский актив ведет себя осторожно, вероятно опасаясь неопределенности и возможной мести со стороны украинского подполья. Особенно после убийства в Херсоне пророссийских активистов Павла Слободчикова и Валерия Кулешова. Имена виновных до сих пор не названы.

Присоединение к Крыму

Пусть даже конкретные планы в отношении занятых территорий по-прежнему не озвучены (если они вообще существуют), но там идет поступательная административная ассимиляция: украинскую государственную символику меняют на российскую, вводится в обращение рубль, началось вещание российских телеканалов.

Представители оккупационных администраций уже начинают строить планы на будущее. Так, Владимир Сальдо в интервью ТАСС рассказывает: «Если будет здесь Российская Федерация, то весь свод законов, структура и построение властных полномочий будет именно российское… Может быть — это мое предположение, — будет создан какой-то федеральный округ, в который войдет Крым, Херсонская, Запорожская области, но область будет оставаться областью. Планов изменения административно-территориального устройства нет».

Крымские управленцы действительно осуществляют своеобразную экспансию на юг Украины. С 15 апреля на территории Херсонской области начал вещание телеканал «Крым 24», крымские власти занимаются поставками гуманитарной помощи. Ходят слухи, что глава Крыма Сергей Аксенов был бы не прочь возглавить новую агломерацию под эгидой Крыма. К агитации за этот план подключились даже пророссийские организации крымских татар.

«Крымские татары считают правильным, справедливым и исторически оправданным возвращение этих территорий в состав российского Крыма: либо в границах Крымского ханства, либо в границах Таврической губернии», — заявил лидер национально-культурной автономии крымских татар Эйваз Умеров.

Когда Кирилл Стремоусов сказал о том, что в Херсоне не будет референдума, его фактически поддержал сенатор от Крыма Сергей Цеков, заявив, что, раз голосование в Крыму в 2014 году никто в мире все равно не признал, в этом случае можно сэкономить и ограничиться социологическим опросом.

Однако все эти административно-территориальные фантазии пока упираются в молчание Кремля. Которое, вероятно, связано с неясным исходом боевых действий: чтобы контролировать регион полностью, необходимо взять Николаев и Одессу. А их украинские войска будут удерживать до последнего, чтобы не оказаться отрезанными от Черного моря.

Кроме того, президент Зеленский назвал проведение референдума в Херсоне одной из красных линий, в случае пересечения которой мирные переговоры Украины с Россией станут невозможными.

И хотя сейчас переговоры и так фактически не идут, Кремль может рассматривать Херсонскую область в качестве территориальной разменной монеты на случай, если «спецоперация» пойдет не по плану и российским войскам придется отступить с Донбасса. Впрочем, с учетом дальнейшей эскалации конфликта вариант такого «размена» выглядит все менее вероятным, а Украина пока декларирует намерение силой вернуть оккупированные территории. Во всяком случае, советник главы МВД Украины Виктор Андрусив 11 мая заявил о работе над планом по освобождению Херсонской области.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Кто помогает Москве закрепиться на оккупированных территориях: обвиняемые в госизмене, участники «антимайдана» и ковид-диссиденты появились сначала на Антикоррупционная правда.

Сегодня, 23 февраля, на заседание Совбеза было принято решение ввести в Украине чрезвычайное положение . Максимальный срок действия ЧП в Украине составляет 60 дней. Подробнее о том, какие ограничения вводятся в случае чрезвычайного положения — далее в материале.

Где и когда вводят ЧП в Украине

Как сообщил на брифинге секретарь СНБО Алексей Данилов, чрезвычайное положение вводится по всей Украине, кроме Донецкой и Луганской областей. По словам Данилова, в этих областях с 2014 года действует отдельный правовой режим (ООС и все руководство находится у военных, все правовые вопросы решены).

«Обсуждался (на СНБО) вопрос введения чрезвычайного положения, решение было принято, согласно закону, Верховная рада должно это утвердить в течение 48 часов. Я сегодня буду иметь доклад в ВР по этому вопросу», — объяснил он.

Сроки ЧП в Украине

По словам Данилова чрезвычайное положение в Украине вводится сроком на 30 дней с возможностью продления еще максимум на 30 дней.

Комендантский час

Отвечая на вопрос о том, будет ли вводиться в Украине комендантский час на время чрезвычайного положения, Данилов заявил, что это будет зависеть от ситуации.

Какие ограничения

Данилов перечислил следующие ограничения, которые могут водиться при ЧП в Украине:

• усиление охраны общественного порядка,
• ограничение движения транспорта,
• досмотр транспорта,
• проверка документов.

Напомним, Путин признал «ЛДНР». Сразу после этого Российские танки и бронетехника в ОРДЛО выдвинулись к линии соприкосновения.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение В Украине вводят чрезвычайное положение: что нужно знать появились сначала на Антикоррупционная правда.

Подобная информационная прозрачность, когда завтрашний сценарий немедленно становится вчерашним — оглашается любая известная, даже самая фантастическая, развединформация, стала уникальной инновацией гибридной войны и, несомненно, отсрочила, изменила или уменьшила гипотетические кремлевские планы по вторжению в Украину.

Да, 16 февраля ничего не произошло. Следующая реперная дата, о которой много говорилось как о времени возможного вторжения, — 20 февраля, закрытие Зимних Олимпийских игр. Есть еще несколько символических дней: 20 февраля — восьмая годовщина начала «крымской» операции; 23 февраля, 8 марта, 18 марта, 1 мая, 9 мая, 22 июня…

«А Россия на войну не явилась! Ха-ха-ха», — звучит в российском интернете.

«16 февраля. В Киеве пасмурно, ветер слегка северо-восточный, вероятность вторжения Путина 10–35%, ощущается как 95–146%. Гы-гы-гы».

«А когда война? 16 февраля? Плохо! Получается, у Валиевой 15-го числа короткая программа, 16-го — война, 17-го — произвольная программа. Может, перенести войну? Давайте отменять не будем, но перенесем лет на 700. Дождемся, пока на нас нападут марсиане, и тогда объединимся с марсианами и нападем на страны НАТО», — в резонанс с пропагандистами острит известный телекомик.

«Как вы пережили вторжение России на Украину 16 февраля?» — ехидно спрашивает у Путина на пресс-конференции талантливый паркетный журналист-царедворец.

Российский сегмент интернета переполнен шутками, приколами, демотиваторами, фотожабами, видео, «мемасиками» о несостоявшемся (пока) вторжении российских вооруженных сил на территорию Украины, российские телеведущие захлебываются от смеха — вот ведь какие забавные люди эти украинцы! Придумали себе такую глупость — что мы на них нападем! Мы же их любим! И вообще: мы — один народ. Ну кроме тех, которые бендеровцы-фашисты-нацисты.

В украинском сегменте интернета почему-то не так смешно…

«Да чего же вы нас боитесь, глупые! Мы с вами воевать не собираемся, хоть вы нас и предали — отказались от братства и общего прошлого! Мы вынуждены отбиваться от америкосов и натовцев!» — таков общий меседж простых россиян простым украинцам, рассыпающийся на миллионы фраз в мессенджерах и соцсетях.

Ситуация напряженного ожидания войны последних месяцев стала уникальным (увы — не первым) тестом, рентгеном, спектральным анализом, «моментом истины» — но не для украинского, а именно для российского общества. Украинское проявило стоическую солидарность, готовность бороться и умирать; массового бегства из страны не замечено — за исключением пары десятков депутатов Верховной Рады (кстати, пророссийских).

Ожидание войны стало рентгеном именно для российского общества: насколько оно живо или уже умерло? В какой мере обладает эмпатией, сочувствием, сопереживанием, солидарностью — по отношению к самому себе, и к другим тоже — например, к «братскому украинскому народу»? Насколько оно состоялось именно как «общество» (пусть даже как «негражданское» или как «глубинный народ»)? Или это крепостное население, лишенное минимальной субъектности, достоинства, способности мыслить и различать Добро и Зло? Есть у него «хребет» или сломан?

Да, антивоенный протест в России имел место: несколько писем против войны с Украиной — от оппозиции и интеллигенции: от интеллигентной оппозиции и оппозиционной интеллигенции. Да, против войны высказалось несколько военных экспертов — отставных генералов и полковников: мол, военная операция в Украине станет не крымским «парадом» образца 2014 года, а потоком «груза 200» — как во время советско-афганской войны.

Массовых оппозиционных акций — даже по образцу и в масштабах 2014–2015 годов — не наблюдалось — то ли из-за вирусных ограничений, то ли из-за того, что среди оппозиции «иных (Немцов) уж нет, а те (Навальный и штабы, Каспаров, Ходорковский) — далече». То ли тема войны с Украиной почти никого в России не волнует! Ведь это всё происходит где-то там — вдали от «похорошевшей» Москвы и Санкт-Петербурга, в стороне от Новосибирска и Сочи, в тысячах километров от Владивостока и Хабаровска!

Российское общество продемонстрировало полную покорность Судьбе и верность политике власти: примут в Кремле решение воевать — значит, так надо. Примут решение только попугать и не воевать с Украиной — еще лучше. Некоторые считают причиной такой апатии россиян эффективность пропаганды, другие — тяжкую историческую наследственность — крепостное право, опыт советского тоталитаризма. Согласно декабрьскому 2021 года опросу «Левада-Центра*», более половины россиян не верят в возможность войны между Украиной и Россией (53% ответило «маловероятно» и «исключено»), при этом инициатором обострения 50% считает США и страны НАТО, 16% — Украину, 3% — «ЛДНР» и лишь 4% — саму Россию.

Но, наверное, православная церковь — она ведь точно против войны? Логично, чтобы в ситуации предчувствия войны священники молились бы о мире, епископы — организовывали крестные ходы, патриарх — клеймил бы позором тех, кто допускает самою мысль о военном походе на «мать городов» и «колыбель православной веры»! Для РПЦ, кстати, создалась уникальная ситуация — заявить о миролюбии, пацифизме, «едином народе» — особенно если вспомнить, как Московская патриархия боролась за Украину как свою «каноническую территорию» и против создания Православной церкви Украины! Вместо этого — молчание. И отдельные священники, называющие в проповедях захватническую войну «священной». Ну и единичные примеры протеста православных мирян против войны с Украиной.

Сообщение Завтра была война? Ожидание войны как моральный тест для «глубинного народа» появились сначала на Антикоррупционная правда.

Эта информация подтверждается данными банков.

Отдельные госбанки стараются держать свои курсы пониже, чтобы успокоить население, хотя и не все. Вот такие коридоры на покупке/продаже были зафиксированы на 16:00:

• 28,70/29,20 грн/$ — Укрэксимбанк;
• 28,45/29,30 грн/$ — Укргазбанк;
• 28,40/29,35 грн/$ — Приватбанк
• 28,45/29,50 грн/$ — Ощадбанк.

Наличный курс стремительно растет вслед за межбанком. Там активно дорожает безналичный доллар и снижается гривна.

Вчера вечером, 21 февраля, безналичные торги завершились в рамках 28,59/28,63 грн/$, а сегодня начинались уже с 28,85/28,90 грн/$ и достигали утром 29,12 грн/$. Нацбанк целый день продает доллар из своих золотовалютных резервов, чтобы удержать нашу нацвалюту. В течение дня курс откатывался на 28,92 грн/$, но на 16:00 поднялся на 29,03/29,05 грн/$.

Скупка доллара и рост его курса вызваны новостями о нападении РФ, а также ожиданиями возможной дальнейшей агрессии. Как иностранцы, так и украинский бизнес раскупают валюту и выводят ее за границу.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение В Украине резко подскочил наличный курс доллара. Что будет дальше? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Такую оценку политической обстановке в России и ее войне с Украиной дало издание Daily Mail. Так, британский журналист и бывший спичрайтер премьер-министра Дэвида Кэмерон Ян Биррел опубликовал статью, в которой сказано, что именно агрессивные действия Путина поставили Европу на грань новой войны.

В статье подчеркивается, что глава Кремля– мастер плести паутину обмана, которая «с помощью хорошо смазанной пропагандистской машины заманивает в ловушку не только его собственный народ, но и многих западных политиков и жителей».

Биррел обратил внимание на то, что Путин не просто так стал рассказывать о якобы «геноциде, который происходит на Востоке Украины».

«Тем самым российский президент пытается оправдать свое военное присутствие у границ Украины, обвиняя украинцев в якобы зверствах против русскоязычного населения Донбасса», – сказал он.

«Тем не менее, мы должны задать критический вопрос: почему президент России со всеми своими переполненными банковскими счетами, яхтами и дворцами после 22 лет пребывания у власти бросает кости сейчас в этой потенциально катастрофической игре? Ответ прост. Он в отчаянии», – объяснил Биррел.

По его словам, Путин осознает, что проигрывает, и от этого он становится более опасным, так как готов пойти на любые действия.

«Именно это делает его таким опасным, как рычащая крыса, загнанная в угол, которая ищет признаки слабости у своих врагов», – добавил журналист.

В частности, он указал, что Путин так и не смог достичь своих желанных целей – развалить НАТО, подорвать демократию в Европе, вбить клинья раздора между западными странами, вернуть себе контроль над утраченными землями советской империи и восстановить положение России как сверхдержавы.

По мнению автора материала, выиграть Путин уже не сможет, так как Запад понимает его истинные намерения.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение «Крыса, загнанная в угол…»: Западные СМИ пишут о проигрыше Путина по всем фронтам появились сначала на Антикоррупционная правда.

По информации телеканала, сейчас российское военное командование разрабатывает план действий на поле боя. Корреспондент канала также утверждает, что вторжение может начаться с атаки на Киев, кроме того, Москва планирует начать кибератаки на Украину.

В эфире CBS не говорится, откуда были получены данные о приказе о начале вторжения в Украину.

Россия стянула к границе с Украиной более 100 тысяч военных, сообщали западные СМИ, еще около 30 тысяч находятся в Беларуси на совместных учениях с местными силами. 18 февраля президент США Джо Байден заявил, что убежден в принятии Путиным решения о нападении на Украину.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Российские командиры получили приказ к началу вторжения в Украину появились сначала на Антикоррупционная правда.