Проект, созданный искусствоведкой Натальей Заболотной и Людмилой Пышной, женой главы НБУ Андрея Пышного, казался примером успешного партнёрства. Но вскоре сказка закончилась. Заболотная публично заявила: Пышная отстранила её от проекта, захватила контроль над галереей и, возможно, скрыла часть благотворительных средств.

Из 4,5 миллиона гривен, собранных на аукционах, 3,5 пошли на обустройство реабилитационных кабинетов в поликлинике, а вот судьба ещё миллиона — неизвестна. Когда Заболотная начала задавать неудобные вопросы, ей просто закрыли доступ к галерее.

«Я подозревала, что вне аукционов друзья Пышных могли делать пожертвования. Наверное, именно поэтому меня и устранили», — говорила она в интервью.

Пышная, в свою очередь, всё отрицает: мол, нападки безосновательны, все действия — в рамках меморандума о сотрудничестве с ТЦ «Домосфера». Но ключевой вопрос остаётся: как именно поступали средства? И куда они в итоге ушли?

Официальная отчётность фонда «Відчуй» поражает: 162 миллиона гривен в 2022 году, 68 миллионов — в 2023-м, 17,6 миллионов — в 2024-м. А вот на ту общественную организацию, через которую, как утверждает Пышная, шли проекты с Заболотной, поступления в разы скромнее. Примечательно и то, что рост доходов начался после назначения Андрея Пышного главой Нацбанка.

Финансовые потоки, связанные с деятельностью компаний Пышной, вызывают множество вопросов. Есть фирмы, которые ведут бизнес с российскими контрагентами или с фигурантами сайта «Миротворец». Например, телефон Владислава Багинского, замеченного в пророссийских заявлениях, указан как контакт компании «Брайтшоу», где Пышная — совладелица.

Среди её партнёров — скандальные фигуранты, бывшие чиновники и тендерные «любимчики» времён Януковича. Например, одна из компаний приобрела автомобиль за 2,1 миллиона гривен у семьи Джуринских — тех самых, что выигрывали тендеры МВД. Один из братьев, Александр Джуринский, даже посещал аукцион Пышной и Заболотной и купил там арт-объект.

Всё это — не единичные случаи. Компания «Брайтшоу» выигрывала тендеры на Донетчине, другая фирма ранее владела казино. Сейчас там кафе. Совпадение? Может быть. Но слишком уж много таких «совпадений».

А что касается декларируемых средств — тут тоже не всё сходится. В открытом реестре указано, что вклад Пышной в ТОВ «Фиднова» составляет 14,3 миллиона. Но в декларации её мужа указано 40 миллионов. Куда делись почти 26 миллионов?

На этом фоне особенно ярко звучат слова Борислава Березы: «Банкиры шли на аукционы, потому что знали — это проект Пышного. Так выстраивались нужные связи. Для лоббистской среды — это норма».

После разрыва договора с Заболотной галерея осталась за Пышной. Журналисты, побывавшие в помещении, увидели, что там до сих пор висят работы времён партнёрства. Администратор отказывался говорить о торгах и отправлял за комментариями… к Кате Осадчей.

И это только вершина айсберга. Среди партнёров Пышной — бизнесмен Игорь Лиски, ранее жаловавшийся на Нацбанк, а теперь публично выступающий вместе с Пышным. Его компания «Фиднова» обвиняется жителями Львовщины в загрязнении реки и закупках у поставщиков с российской регистрацией.

Сеть связей, бизнесов и фамилий в этой истории — впечатляющая. И тревожная. От искусства и благотворительности — к теням политики, спорным деньгам, связям с РФ и странным декларациям. Проект, начавшийся как акт добра, оказался втянут в большую гру и, кажется, потерял свою душу.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Благотворительность на миллионы, искусство под прикрытием: как галерея Людмилы Пышной превратилась в эпицентр скандала появились сначала на Антикоррупционная правда.

Кроме того, именно Бакуненко помог Фукса организовать схему с участием черных реестраторов для захвата имущества десятков компаний. О том, кто такой Бакуненко и где он находится, читайте в материале.

За что АРМА передали активы «Укрнефтебурения» и при чем здесь Бакуненко

Российский олигарх украинского происхождения Павел Фукс с 2014 начал захватывать активы окружения экс-президента Виктора Януковича. Среди них и компания бывшего главы Государственной службы геологии и недр Эдуарда Ставицкого «Голден Деррик». Ставицкий, используя свое положение, переоформил на компанию десятки лицензий на газовые месторождения. Среди них и Сахалинское (где только подтвержденные запасы составляют около 15 млрд кубометров).

Ставицкий для того чтобы легче получать лицензии, 33% «Голден Деррик» (сейчас компания называется Ист Юроп Петролеум) передал государственной компании «Надра Украина». Взлет «Голден Деррик» пришелся на президентство Виктора Януковича. С марта-апреля 2010 года по декабрь 2014 года компания получила около 28 лицензий и согласований (от местных властей) на разработку нефтегазовых участков.

Но в 2019-м, когда «Голден Деррик» владел уже Фукс, ему удалось договориться с «Надра Украина», государственная компания вышла из «Голден Деррик» и фактически передала все месторождения олигарха.

«Укрнефтебурение» – принимала участие в совместном проекте и разрабатывала Сахалинское газовое месторождение. Компания также принадлежит Фуксу вместе с его партнерами Коломойским и Хомутынником. Председатель правления «Укрнефтебурения» – Михаил Бакуненко.

Он – давний партнер Фукса, вместе с ним он летал из Женевы на самолете Виталия Хомутынника. Более того, именно Бакуненко должен нести ответственность за все нарушения в «Укрнефтебурении», потому что фактически он является руководителем.

Вместе с Бакуненко Фукс организовал не только газовую схему. Как говорится в расследовании Минюста, компания «Веста» выкупила активы банкротов на сотни миллионов гривен. Затем «Веста» обращалась к черным регистраторам, которые без необходимых процедур и мгновенно переоформляли активы банкротов на Фукса. Так компания получила предприятия, недвижимость.

«Веста» скупает проблемную задолженность банков на Prozorro.Продажи. Только в 2019-2020 годах компания купила более 50% проблемной задолженности, выставленной на аукционы Фонда гарантирования вкладов физических лиц (ФГВФЛ), который управляет активами банков-банкротов.

В начале 2021-го Министерство за грубые нарушения лишило нотариальных свидетельств нотариусов Олега Горая из Житомира, Алину Гамзатову из Броваров и Наталью Хару из Киева. Все эти нотариусы делали много специфических исполнительных надписей.

По данным «Наші гроші», нотариус Олег Горай в течение 2020-го сделал 110 тыс. исполнительных надписей. Если в среднем сумма взыскания на одной исполнительной надписи будет тысяч 20 грн, только один такой плодовитый нотариус поможет взыскать финкомпаниям долгов на более чем 2 млрд грн в год. Клиентами нотариусов Гамзатова, Горая и Хары были, в частности, компании связанные с Бакуненко.

В июне 2020 года разрешение на опосредованное владение 74,25% в уставном капитале «Вести» получила Лилиан Бакуненко – супруга главы «Укрнефтебурения» Михаила Бакуненко. Также услугами «черных регистраторов» воспользовался «Вердикт капитал». В судах Вердикт капитал фигурирует как компания, которой Веста отступает права требования. Так, «Вердикт капитал» приняла участие в 131 аукционе на Prozorro. Продажи с общей суммой покупок почти 68 млн грн (по данным Liga.net). 99% «Вердикт капитал» принадлежит другой украинской фирме – ООО «Вердикт Холдинг» Лилиан Бакуненко.

То есть Бакуненко вместе с Фуксом реализовал целый ряд разных схем, среди которых и захват газового месторождения.

Бакуненко сбежал за границу и тратит деньги на самом дорогом курорте ЕС

Журналисты УП в своем расследовании «Батальон Куршевель» заметили в самом дорогом горнолыжном курорте и менеджера «Укрнефтебурения» Михаила Бакуненко. По данным СМИ, он уехал с территории Украины еще в 2022-м. Теперь он скрывается от стражей порядка за границей.

При этом Бакуненко остается главой правления «Укрнефтебурения». Возникает вопрос, каким образом он смог покинуть территорию Украины и смогут ли украинские правоохранители добиться, чтобы он отвечал перед законом за хищение газовых месторождений и других схем.

Против Фукса СНБО уже ввели санкции. А вот Бакуненко все еще имеет доступ к своим счетам и активам. До «Укрнефтебурения» Бакуненко работал в российском инвестиционном банке «Ренессанс капитал». Фактически он, как и Фукс, имеет тесные связи с Москвой. А теперь заработанные в Украине деньги тратит в одном из самых дорогих курортов в ЕС.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Михаил Бакуненко должен ответить за кражу газового месторождения: партнер Фукса скрылся за границей появились сначала на Антикоррупционная правда.

Конечно, в рамках декоммунизации изречение вождя, может, и не следует цитировать, а, тем более, начинать с него материал, но полюбуйтесь сами на следующую выдержку из биографии народного депутата Украины от партии «Слуга народа» по округу №92 Валерия Викторовича Колюха:

Обратите внимание на подчеркнутое: в прошлом тесно сотрудничал с Народным Рухом Украины – в девяностых это была мощная партия, с огромным влиянием на политические процессы и кадровые назначения.

Когда после убийства Вячеслава Чорновила звезда Народного Руха зашла, произошла следующая метаморфоза:

Когда Партия Регионов – а все три депутата, на которых трудился бывший «руховец» Колюх принадлежали именно к ней, дружно сбежала в соседнюю страну, Валерий Колюх подался в «Батькивщину», благо ее лидер как раз вышла из тюрьмы и партии светил успех на предстоящих выборах:

Правда, эта попытка закончилась, как и предыдущие две – избиратель и на этот раз не захотел видеть в Парламенте руховца-регионала-батькивщинца Валерия Колюха.

Но, как писал еще Иван Франко, «лупайте сю скалу»: Валерий Колюх таки добился своего – в приступе массового помешательства «найкращий нарід у світі» таки вручил ему вожделенный мандат. На сей раз – от «Слуги народа»:

А теперь вернитесь к первому предложению этого материала и охарактеризуйте Валерия Викторовича Колюха как-то по-другому. Как говаривал Остап Бендер, если кто-то скажет, что этот человек имеет какую-то идею, кроме собственного блага, пусть первым бросит в автора материала камень.

Во времена после своего избрания Валерий Колюх запомнился своими голосованиями за сокращение финансирования армии и увеличении бюджета на дороги и миллиарды деревьев, которые с упоением нам предлагала президентская фракция вместо обороны страны, да еще маленьким скандалом с бронированием отеля в Доминикане, куда он собрался лететь на отдых после трудов праведных:

Но в 2022 году он, как и его коллеги, еще вчера искавшие мир в глазах Путина, резко стал патриотом и борцом за Украину:

Впрочем, после того, как план по сдаче страны провалился, многие стали прямо образцовыми патриотами. Хватило их, правда, не надолго, но это другая истоирия.

Конечно, неизвестно, как бы сложилась судьба народного депутата Украины от партии «Слуга народа» Валерия Колюха в случае, если бы все пошло по плану и страну таки бы сдали русским, но вряд ли бы у него были проблемы с оккупационной властью. По крайней мере, он мог рассчитывать на заступничество всех трех нардепов, у которых был в помощниках во времена Януковича – и Владимир Сивкович, и Владимир Олейник, и Александр Онищенко сбежали вслед за Батей в Россию и вполне нормально там себя чувствуют, благо ФСБ на этот раз «своих не бросило».

Помогли бы они своему бывшему помощнику, ставшему «слугой народа»? Думается, вполне. Стоит вкратце напомнить, кто все эти три бывших нардепа от Партии Регионов, которых так долго обслуживал нынешний пламенный борец с «русским миром» Валерий Колюх.

Владимир Сивкович – это тот, который после того, как Виктор Янукович стал президентом, был вице-премьером, ответственным за силовой блок, а в первом правительстве Николая Азарова с октября 2010 по декабрь 2013 года – заместителем Секретаря СНБО. Именно Сивкович один из тех, кто 14 декабря 2013 был назван среди ответственных за силовой разгон и избиение митингующих Евромайдана. В этот же день его отстранили от исполнения обязанностей и объявили подозрение. После этого он бежал в Москву.

Владимир Олийнык – это именно тот Олейник, который был автором так называемых диктаторских законов 16 января 2014 года, которые были направлены против акций мирного протеста на Майдане. Также, по информации Службы безопасности Украины, сейчас Олейник находится в Москве и является одним из финансистов «ДНР» и «ЛНР».

Александр Онищенко – это олигарх-миллиардер, обвиняемый в государственной измене, организации преступной группировки и коррупции. После выдвижения подозрений он скрылся от украинских правоохранительных органов в Европу. На момент выдвижения в кандидаты в народные депутаты от партии «Слуга народа» Валерий Колюх являлся его официальным помощником.

На момент выборов 2019 года, когда под крики «хуже не будет» лучший в мире народ голосовал за Валерия Колюха на мажоритарном округе №92, все три вышеперечисленных персонажа находились в розыске. Но никому сей факт не помешал – все хотели «новых лиц». И избрали в качестве такового Колюха.

Какова мораль сей басни? А никакой. Просто хочется еще раз от души поздравить избирателей «Слуги народа» с достойным выбором. Заодно пусть поинтересуются – как голосовал их избранник, достойнейший и честнейший патриот Украины Валерий Колюх за снятие и возвращение доплат солдатам, которые, собственно, и сорвали прошлогодний план по сдаче Украины тем людям, в число которых входят и бывшие работодатели народного депутата Колюха.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Колюх Валерий Викторович: как помощник предателей Украины Сивковича, Онищенко и Олейника стал «Слугой народа» появились сначала на Антикоррупционная правда.

Суть схемы сводилась к тому, что «при реализации интервенционных ангиографических систем ООО «Инмед Украины» необоснованно завысило наценку на этот товар, чем нанесло государству ущерб на сумму более 6 млн гривен». Ну и так далее – прокуратура грозилась карами, было открыто уголовное дело. Но реалисты цинично прогнозировали, что, как только утихнет шум в прессе, дело будет закрыто – они прекрасно знали, кто такой Константин Гаевский и его умение работать со всеми властями.

К тому же беглый ныне нардеп Деркач открыто заявил, что «Гаевский находится под надежной «крышей» одного из оперативных подразделений СБУ и тесно сотрудничает с так называемыми «смотрящими», кураторами в медицинской сфере. Одним из таких является Домбровский Александр Рудольфович, который является куратором в медицинской сфере от СБУ и лоббирует интересы Гаевского».

Деркач, конечно, агент ФСБ, но вот только этот факт не отменяет того, что его слова никто не опроверг. К тому же – а кому, как не агенту ФСБ знать, что творилось в СБУ, которую это самое ФСБ плотно контролировало (и контролирует) на протяжении многих лет? Так что не стоит отмахиваться от слов Деркача только на том основании, что он враг и предатель.

Не опровергнуто и его заявление о том, что «Гаевский К.С. создал ряд фирм за рубежом, в Словакии, на которые получил эксклюзивное право продажи оборудования Toshibа и продолжил его поставлять в Украину через свои украинские компании. Продажа медицинской техники осуществлялась по тендерным процедурам, по явно завышенным ценам. Однако, вместо новых аппаратов Toshibа, фирмы Гаевского К.С. поставляли в украинских больницы устаревшие, уже бывшие в употреблении, и часто не пригодные к эксплуатации запчасти».

Правдой являются и слова Деркача о том, что «компании Гаевского фигурируют в многочисленных уголовных производствах, внесенных в Единый реестр досудебных расследований в разных регионах Украины, связанных с продажей медицинской техники по тендерным процедурам Минздрава и областным департаментам здравоохранения».

Те, кто заявлял, что дело развалится, как в воду глядели – едва немного утих шум, а Украина погрузилась в захватывающее шоу под названием выборы, дело против Гаевского тихо закрыли. И он вполне себе мирно продолжил работать с новой властью на том же поприще – поставках бывшего в употреблении оборудования в больницы Украины под видом нового.

Сейчас мини-империя Константина Гаевского выглядит следующим образом:

Все эти фирмы связаны с медицинской сферой, и все находятся под санкциями. И это – только то, что официально оформлено на Гаевского. Кроме этих предприятий, существует еще целый ряд фирм, оформленных на подставных лиц.

Все это отнюдь не мешают господину Гаевскому все так же пилить бюджет Украины, как он его пилил при Порошенко и Януковиче, на чей период приходится расцвет его деятельности. Именно благодаря тесной дружбе и партнерству с Раисой Богатыревой Константин Гаевский и заложил основу своей околомедицинской империи, которую не смог подвинуть ни Порошенко, ни уж тем более Зеленский. Если при первом еще хотя бы наблюдались попытки что-то сделать с поставками откровенного медицинского секонд-хенда под видом нового, то при втором о Гаевском вовсе забыли.

Но нас в данном случае интересует именно период становления Константина Гаевского, весьма удачно оседлавшего в свое время тему поставок оборудования в сферу медицины и сумевшего подмять под себя рынок поставок от японской фирмы Toshibа. Дело в том, что в распоряжение редакции попал огромный (без преувеличения) массив документов, повествующий о фирмах и прокладках Гаевского, участвующих в разных схемах поставок.

Эти документы были бы гораздо полезнее для следствия, если бы оно велось. Но коль скоро эти документы слиты нам, то осторожно намекнем – крыша Гаевского, о которой, в частности, упоминал и Деркач, «не течет», а, наоборот, в последнее время работает все лучше. Потому и «слив» этих документов в наши руки – последняя отчаянная попытка немногих еще оставшихся порядочных правоохранителей хоть как-то повлиять на ситуацию.

Становление

Первые кирпичики в фундамент успеха Гаевского в тему поставок медоборудования заложил некий Кузьма Нямясенко (ныне покойный) в начале нулевых. Это – выходец из медицинских кругов еще СССР, он имел огромные связи в этой сфере. Именно он налаживал связи одной из первых фирм Гаевского – ЧАО «УМТ», которое Гаевский впоследствии переоформил на гражданина Словакии Андрея Рехака.

После отъезда Гаевского в Австрию в 2012 году именно Нямясенко стал Главой представительства Тошиба в Украине.

Тендеры и сотрудничество с донецкими

После прихода к власти Януковича Гаевский взял руководителем продаж Игоря Катаева, который был лично знаком с представителями «донецких», среди которых называют семейный клан Фисталей, тогдашнюю председательницу Комитета ВР по вопросам охраны здоровья Татьяну Бахтееву и министра Раису Богатыреву.

Именно тогда последовал скачек в объемах поставок структур Гаевского для бюджетных медучреждений Украины. Причем, как известно, большинство денег тогда шло в Донецкий регион, и именно Катаев обеспечивал выигрыш тендеров на медоборудование.

Впоследствии вместо компании «УМТ» был создан ее фактический клон – ООО «УМТ+» под руководством некоего Вячеслава Приходько, который является чистым «фунтом».

На самом деле компанией руководил Дмитрий Степанович Лаврентий:

Он являлся правой рукой Гаевского в Украине где-то до 2016-2017 года, когда вылез наружу тот факт, что Лаврентий делал свой бизнес за спиной Гаевского. По словам людей, его знающих, это – очень хитрый и подлый человек, многих кинувший на деньги. Сейчас сотрудничает с General Electric, тоже работающей в сфере медицины.

Toshiba

Одной из основных тем Константина Гаевского стала японская фирма Toshiba. Гаевский сумел возглавить ее представительство в Украине.

Представительство выдает авторизационные письма всем дилерам, координирует обучение за границей инженеров, мониторит отпускные цены на медоборудование и т.д. Находится по адресу квартиры, принадлежащей теще Константина Гаевского.

Будучи главой представительства и владельцем «Укрмедтехники» (УМТ), Гаевский замыкал на себе все ценообразование всего медоборудования Toshiba в Украине. Вся сертификация медоборудования проходила через Представительство и единственного дистрибьютора в Украине – «Укрмедтехнику» Гаевского.

Ввезти в Украину «по-белому» оборудование фирмы Toshiba было невозможно, иначе как через УМТ. Фактически все остальные продавцы были дилерами УМТ, которые если и могли ввезти оборудование, то только после получения сертификатов о регистрации от УМТ.

Украиной дело не ограничилось – на фото муж сестры Гаевского, Джозеф Кавано, глава представительства Toshiba в Грузии:

Сотрудничество с Toshiba дало возможность освоить еще один вид бизнеса – диагностику. Для этого была создана сеть медицинских центром «МДЦ-Эксперт», которой Гаевский ныне владеет через словацкое ООО «Ди Эс Эм Холдинг»:

Суть бизнеса заключается в том, что Гаевский мог привозить из стран Евросоюза бывшие в употреблении медицинские трейлеры, в которых размещалось диагностическое оборудование. Эти трейлеры устанавливались возле районных или городских больниц, а пациентов направляли туда на обследование врачи этих больниц. В условиях, когда в больнице имеется еще советское оборудование, а еще чаще – вообще никакого, от клиентов отбоя не было. Имея связи с «Тошибой», все это оборудование покупалось намного дешевле, чем официально новое. Трейлер окупался за два-три года.

Таким образом за несколько лет была раскручена целая сеть медицинских центров «МДЦ Эксперт», а потом и «Томо-клиники», которая впоследствии присела на бюджетные деньги:

Поначалу «МДЦ» владел сам Гаевский, потом фирма была переоформлена на австрийский «Целанор ГмБХ», которая является семейным делом Гаевского в Австрии и оформлена на Инессу Гаевскую.

Сейчас Константин Гаевский имеет гражданство Словакии и вид на жительство в Австрии. В Словакии, как уже упоминалось, его ключевым партнером является Андрей Рехак, на которого оформлено несколько фирм Гаевского.

В Украине последнее упоминание о Константине Гаевском и его медицинском бизнесе датируется январем этого года. Речь идет о передаче его представителями двух автомобилей и некоторого количества оборудования для потребностей ВСУ. О каких-либо неприятностях с законом упоминаний найти не удалось.

P.S. Это – только малая часть из того массива документов, которые попали в наше распоряжение. Имеются также названия фирм Гаевского, оформленных на подставных людей, и бухгалтерские документы, подтверждающие все то, что о нем говорил Деркач и писали СМИ.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Гаевский Константин Станиславович: Как схематозник строил свои «медицинские присоски» и почему в отношении него закрыты уголовные дела? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Подробности функционирования ячейки «русского мира» в центре Киева и тесные связи Омельяненко с рядом одиозных персонажей исследовала журналистка «СтопКора» Наталья Дигтярь.

Алексей Омельяненко – «финансист» эпохи Януковича. Он – бывший член наблюдательного совета «Укргазбанка» и глава фракции «Партии регионов» в Киевсовете. А еще – религиозный деятель и меценат. Долгие годы именно Омельяненко жертвовал большие суммы на храмы Московского патриархата.

Правда, деньги, которые он так щедро вкладывал в развитие русской православной церкви, вероятно, были украдены у государства. Следователи установили, что в течение 2008-2010 годов Омельяненко по предварительному сговору с руководителем одной из дирекций «Укргазбанка» организовал схему вывода бюджетных средств.

Схема обкрадывания украинского государства была проста.

Как установили правоохранители в ходе следствия, финансист договорился с руководителем одного из департаментов банка. Денежные средства поступали в качестве кредитов на счета фиктивных фирм, принадлежавших самому Алексею. Потом деньги выводились из этих предприятий, и дальше их след терялся где-нибудь в оффшорах. Обратно в банк кредиты уже никто не возвращал. Но в 2018 году Омельяненко официально стал фигурантом уголовного дела о выводе ста миллионов гривен из «Укргазбанка».

В ноябре 2018 года Генпрокуратура завершила расследование. В феврале 2019-го Омельяненко взяли под арест на 60 дней, а судья назначила залог в сумме 90 миллионов гривен. Правда, уже в апреле 2020 года размер залога уменьшился в 30 раз.

Чтобы поддержать экс-регионала, его друзья-священники из Московского патриархата призвали к совместной молитве в поддержку Алексея Омельяненко. Со временем, то ли силой молитвы, то ли с помощью взятки, но Омельяненко удалось таки выйти на свободу «под личное обязательство», не заплатив при этом ни копейки в качестве залога.

Более того, Фемида даже не обязала экс-банкира не покидать пределы Украины. Его паспорт не изъяли на хранение, обошлось и без электронного браслета.

Где одиозный «благодетель» теперь и чем занимается?

Несколько недель назад в эфир вышел материал «Украинской правды» о «слуге народа» Павле Халимоне. В частности, стало известно, что в разгар полномасштабной войны политик приобрел в собственность дорогостоящее имение в полтысячи квадратных метров на Печерских холмах. А продал ему этот особняк Александр Драбинко – экс-секретарь покойного владыки Московского патриархата Владимира Сабодана.

Имение народного слуги находится вблизи ботанического сада им. Гришка. Уникальность этого места в том, что здесь можно жить в частном имении буквально в пяти минутах от самого сердца столицы. Недвижимостью здесь владеют звезды шоу-биза, бизнесмены и политики – такие как Владимир Литвин, скандально известный владыка из Печерской лавры Паша «Мерседес» и экс-премьер-министр времен Януковича Николай Азаров.

Журналисты «УП» в ходе наблюдения зафиксировали несколько человек, которые в тот день посещали нардепа от правящей партии. И среди так называемых прихожан увидели знакомое лицо – в гостях у Халимона «засветился» все тот же Алексей Омельяненко. Это и неудивительно, ведь он проживает по соседству – через два дома от Халимона.

Как свидетельствуют записи на сайте Киевсовета, здесь же рядом безвозмездно получили земельные наделы и близкие родственники Омельяненко – жена, мать и даже племянница Марина Стадник, которая в свое время баллотировалась в депутаты Киевсовета от ОПЗЖ.

Возникает вопрос: при чем здесь «московская» церковь?

В свое время опального Омельяненко поддержал и благословил еще один священник – настоятель Свято-Покровского монастыря. Именно по его адресу и зарегистрирована пророссийская международная общественная организация «День крещения Руси», которую, собственно, и создал Алексей Омельяненко.

«В 2006 году представители общественности, деловых кругов, деятелей культуры и искусства под духовным руководством Архимандрита Исаакия объединяются в Международную общественную организацию «День Крещения Руси». Председателем организации был избран Олег Кривошея (Карамазов). Одним из ее главных заданий стало создание традиции ежегодного празднования Дня Крещения Руси народами Украины, России, Белоруссии и других стран«, – отмечается на сайте монастыря.

Еще одним руководителем общественной организации является Юрий Молчанов – бывший журналист и организатор пророссийских концертов в Киеве. По данным СМИ, вся троица работала в спайке с кумом путина – Виктором Медведчуком, через которого в Украину поступали российские деньги.

«Параллельно с политикой, Медведчук через свои каналы пиарил РПЦ и «московский патриархат» в Украине. Карамазов, Омельяненко и особенно Молчанов были постоянными гостями на эфирах телеканалов 112 и NewsOne», – комментирует Наталья Дигтярь.

Функционирует ли этот центр «русского мира» до сих пор?

Чтобы узнать это, редакция «СтопКора» попыталась связаться с представителями ОО по указанному при регистрации номеру телефона. В ответ журналистам сообщили: организация якобы формально зарегистрирована, однако не действует.

Но когда репортеры выехали на место и начали расспрашивать об общественной организации, представители монастыря заверили, что такой там вроде бы никогда не было.

Представители «СтопКора» также пытались получить комментарий от Алексея Омельяненко лично, для чего несколько раз приезжали к его дому. Однако там сообщили, что экс-банкир по этому адресу не проживает. Бесполезными оказались и попытки связаться с ним по телефону.

«То есть получается, что некий «центр обслуживания» пророссийских коллаборантов таки есть, но его существование вовсю пытаются скрыть. Возможно, чтобы обезопасить себя от лишнего внимания?» – предполагает журналистка.

Заметим, данный вопрос выглядит актуальным на фоне обысков, проведенных сотрудниками СБУ в храмах московского патриархата.

А учитывая то, что в свое время одиозный поборник «русского мира» украл бюджетные деньги теперь уже из государственного банка и тратил их на промосковскую пропаганду и расшатывание ситуации в стране, господином Омельяненко очевидно должны заинтересоваться компетентные органы. Например, СБУ или СНБО, который мог бы наложить соответствующие санкции. Мы продолжим внимательно следить за этой историей и сообщим новые подробности в наших следующих материалах.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Экс-регионал Алексей Омельяненко украл у государства миллиард на «московскую церковь», а теперь избегает санкций появились сначала на Антикоррупционная правда.

Знайомтесь — «Банк «Кліринговий дім»». Здавалося б – звичайний банк середньої руки.

Нічого особливого. Але склад його Наглядової ради:

Серед членів Наглядової ради скромно красується прі

Серед членів Наглядової ради скромно красується прізвище Кротюк Володимир Леонідович. З не менш скромним титулом «член Наглядової ради». Але особистість це дуже примітна і недарма він значиться в «Кліринговому будинку» в Наглядовій раді.

Сам банк нічого особливого не представляє, якщо не знати того факту, що це звичайний мийний банк, який належить сестрі екс-начальника адміністрації президента Кучми Юлі Льовочкіної на паях з молодшим бізнес-партнером Дмитра Фірташа Іваном Фурсіним.

Як відомо, Іван Фурсін довів до банкрутства київський Місто-банк, де був основним акціонером. «Місто-банк» займався в основному тим, що виводив гроші Фірташа, Льовочкіна та компанії за кордон. За законом Фурсін не може бути акціонером банку, але новий голова НБУ Андрій Пишний заплющує очі на такі дрібниці.

Це щодо банку. А тепер перейдемо до особи Кротюка, завдяки якому, схоже, «Кліринговий дім» ще тримається на плаву. Володимир Кротюк – виходець із Генпрокуратури, який у 1994 році перейшов на роботу до Національного банку України. Де займався банківським наглядом, фінансовим моніторингом та юридичним управлінням, а з 2000 року і до свого виходу на пенсію у 2014-му був заступником голови НБУ.

По суті він займався тим, що обслуговував схеми своїх босів. Нагадаємо, що пік кар’єри Кротюка в Нацбанку збігся з тим періодом, коли регулятором керував Сергій Арбузов, який змінив на цій посаді не менш одіозного Стельмаха. І під час цих двох глав найбільш активно працював Володимир Кротюк.

Чому йому дали тихо піти на пенсію, а не звільнили з ганьбою загадка. Тому що ще на початку 2014 року, коли слідом за Януковичем втік Арбузов, а в НБУ, як і у всій країні почалися пертурбації, у зв’язку з призначенням на посаду першого заступника голови НБУ Кротюка, яку зробив Степан Кубів, спалахнув неабиякий скандал.

Випливли документи, які висвітлюють схеми виведення з України 6,5 мільярдів доларів, в яких був замішаний заступник Арбузова Володимир Кротюк. Операції з виведення грошей здійснили у 2013-2014 роках два банки, підконтрольні одеському бізнесмену Борису Кауфману – ПАТ «Фінбанк» та ПАТ «Платінум Банк».

Джерелом виведених за кордон фінансових коштів були державні гроші, спрямовані на виконання бюджетних програм. Компанії, задіяні в цих операціях, здебільшого зареєстровані за двома адресами в будинках, що належать Борису Кауфману в місті Одесі.

Народний депутат Сергій Міщенко звинуватив «Фінбанк» та «Платинум банк» у фінансуванні сепаратистів. Міщенко звернувся до Служби безпеки України та Міністерства доходів та зборів з вимогою перевірити можливу причетність цих банків до фінансування сепаратистських рухів в Україні.

«Ця схема діяла за участю посадових осіб Національного банку України під час правління Віктора Януковича та Сергія Арбузова. Наразі з осіб, задіяних у цій схемі, на посаді перебуває лише колишній заступник Сергія Арбузова – Володимир Кротюк. Степан Кубів (екс-глава НБУ) призначив Кротюка на посаду першого заступника голови НБУ. Наразі спільно з іноземними колегами перевіряється подальший рух цих коштів, чи були вони спрямовані на фінансування сепаратистської та терористичної діяльності на південному сході України», – заявили тоді у Міністерстві доходів та зборів.

Чим закінчилася перевірка – невідомо, але Гонтарєва, яка змінила Кубіва на посаді голови НБУ, швидко позбулася Кротюка, випровадивши того на пенсію. Чому вирішили зам’яти скандал – невідомо. Як невідома доля звернення нардепа Міщенка до СБУ з проханням перевірити причетність Володимира Кротюка до фінансування проросійських бойовиків у «Л/ДНР».

Що стосується «Фінбанку» та «Платинум банку», то, втративши доступ до бюджетних коштів та заступництво в НБУ, вони швидко пішли на дно та були ліквідовані.

Але сам Володимир Кротюк після виходу на пенсію не зник – сплив у банку Льовочкіна-Фірташа, які за часів Януковича були обласкані системою. Втім, зараз часи дещо інші. Як би не підбадьорилися люди з оточення Януковича в очікуванні реваншу в 2019 році, 2022-й сплутав усі карти.

Як писав економічний експерт Олексій Комаха , «Банк «Кліринговий дім»», схоже, відпрацював всі свої ресурси і скоро вирушить на дно. Але поки що тримається за рахунок шанованого в НБУ Кротюка та спонсорських грошей Льовочкіна-Фірташа, які Кротюк знає, як правильно передати Пишному.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Що у банку «Кліринговий дім» забув Володимир Кротюк — права рука поплічника окупантів Арбузова? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Виявляється, ще як може, пише «Антикор». Йдеться про Юхима Важеєвського, який вміє крутитися вужем, пристосовуватися та знаходити вигоду за будь-якої влади. Цього персонажа небезпідставно називають одним із ключових схематозників головного енергетичного підприємства країни. Його називають сірим кардиналом «Енергоатому», який і злив стратегічне підприємство країні-агресору. Як «рішала» і пристосуванець пов’язаний з окупантами РФ?

Що відомо загалом про бізнес-інтереси Важеєвського: із загальнодоступного

Юхим Анатолійович вважається власником товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло України» зі статусним капіталом 844 000 гривень.

Компанія ліквідована у зв’язку з банкрутством у 2019-му році.

До того ж ця компанія числиться у восьми списках санкцій. Цікаво чому?

За даними Єдиного державного реєстру судових документів, ця організація значиться також у 36 судових документах.

Окрім цього, існує ще ФОП «Важеєвський Юхим Анатолійович» із податковим боргом у 5000 гривень, станом на 28.01.2022.

І тут Важеєвський також перебуває у 8 санкційних списках. Що ж відбувається?

І на цьому із загальновідомого бізнесу все. А чим ще відомий даний персонаж, який на перший погляд нічим не помітний для уваги преси та громадськості?

Юхим Важеєвський десятиліттями схематозив і розпилював «Енергоатом»

Здавалося б, як простий приватний підприємець може бути пов’язаний із розпилюванням державних грошей такої величезної корпорації, як «Енергоатом»? Але, як виявилося, все можливе.

Йдеться все про того ж Важеєвського, який має потрібний «дах», вміє крутитися, пристосовуватися, знаходити спільну мову з усіма «смотрящими», а також знаходити вигоду за будь-якої влади. Так відбувається і зараз, так було і за Януковича, і навіть за Ющенка.

Цього непомітного діяча називають сірим кардиналом «Енергоатому», який злив стратегічне підприємство країні-агресору.

Такого непомітного, на перший погляд, персонажа не просто так називають одним із основних схематозників «Енергоатому». Хоча варто зазначити, що інформації про це в інформаційному полі напрочуд мало.

У той час, коли Ющенко був президентом, Важеєвський був директором фінансових питань «Енергоатому». Потрапив він туди за протекцією М.Мартиненка та Д.Жванії. Також Юхима називали їх ставлеником і «рішалою» з різних питань.

Тоді за активної участі Важеєвського з «Енергоатому» вивели приблизно 200 млн. грн. на посередницькі фірми з кредитних коштів, які це держпідприємство отримало як кредит від банку «Київ» у розмірі 603 млн. грн. Через такі масштабні фінансові схематози було відкрито далеко не одну кримінальну справу. Тільки ось, незважаючи на це, єдине, чого змогли в результаті досягти, то це звільнення Юхима Анатолійовича з посади фіндиректора. Але цей факт, по суті, ніяк не вплинув на його «діяльність» надалі.

Примітно, що фактично Важєєвський зовсім не втратив впливу на це енергетичне держпідприємство через своє звільнення. Як впливав тоді, так має і зараз.

Коли при владі був Янукович, цей «рішала» неодноразово себе встиг «виявити». Ось, наприклад, один із інцидентів за 2013 рік, який вийшов у публічну площину і перетворився на скандал. Йдеться про епізод, що стався влітку з тодішнім ІВ президента НАЕК «Енергоатом» Віссаріоном Кімом, якого група невідомих чоловіків «міцної статури» не пропустила на його робоче місце. Примітно, що поряд з цією бандою стояв ніхто інший, як сам товариш Важеєвський, екс-директор з фінансів. Про це популярному виданню «УНІАН» розповів виконавчий директор з правового забезпечення держпідприємства Геннадій Барабаш. За словами юриста, ця трійця, яка перегородила тоді шлях Кіму, представилася як співробітники внутрішніх органів, але при цьому вони відмовилися пред’явити свої посвідчення. І до речі, всім молодики були в недбалому одязі, а один із «співробітників» був навіть у в’єтнамках. Що ще можна додати?

І ось, що цікаво: ні сам Янукович, ні хто інший із тогочасної верхівки не вплинув на допуск Кіма на роботу. Тобто, якщо «рішала» Важеєвський «не пустив», то так треба? Як показав час, так і є. І це триває досі.

За Порошенка «рішала» також почувався комфортно, адже за нього знову домовився той же персонаж Мартиненко, наближений друг Авакова. За фактом, саме Мартиненко і був початковим організатором схематозів в «Енергоатомі», які провертаються багато років. Саме його представником і «рішалою» є той самий, мало кому відомий, товариш Важеєвський.

Ось і зараз став у нагоді такий «рішала». Він навіть став більш затребуваним, адже потрібен хтось «в темі», хто б займався старими схематозами.

Як «рішала» пов’язаний із окупантами РФ

Але це далеко не все. Ще три роки тому джерела у цій головній енергетичній компанії країни повідомляли про те, що кришувати схематози підприємства взялися персони з верхівки. І тут спливає такий персонаж як Віталій Мірошниченко на прізвисько «Патлатий». Саме він покривав брудні справи виконавця Важеєвського і саме він дав команду не заважати йому.

Одним напрямом прибуткових схематозів Важеєвського, які здійснювалися через компанії сімейства Мірошниченка, було постачання обладнання з Росії.

Так, Віталій Віталійович є власником ТОВ «Науково-виробниче об’єднання «Фіненергопроект» зі статусним капіталом 812 000 гривень.

А Євген Мірошниченко ще нещодавно очолював відділ енерготехнічного обладнання «Атомкомплект» ДП «НАЕК «Енергоатом».

По суті, саме фірми В.Мірошниченка протягом п’ятнадцяти років є ключовими постачальниками «Енергоатому» і саме там освоюється велике бабло. Як правило, йдеться про два мільярди щороку і це лише на держзакупівлях. При цьому товариш Важеєвський був у відповіді за перенаправлення фінпотоків у «потрібних» напрямках.

Докладніше про схеми товариша Важеєвського читайте за посиланням.

Свого часу Юхим Анатолійович став представляти інтереси Юрія Бойка. Хоча як це сталося, достеменно не відомо. Але факт залишається фактом, Важеєвський керує схематозами, «робота» з якими налагоджена і діє багато років. А більшість схем, на жаль, веде до країни-агресора Росії, для якої атомна енергетика нашої країни, як «бельмо на оці».

Це далеко не все, про що хотілося б розповісти, але не одразу. Далі більше. Далі буде.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Як «рішала» Юхим Важеєвський, пов’язаний з Росією, десятиліттями схематозив і розпилював «Енергоатом» появились сначала на Антикоррупционная правда.

Наразі через територію ТОВ «Євротермінала» проходить 99% (це дані АМКУ) залізничного та автомобільного вантажопотоку Одеського морського порту. Тут же розмитнюється 100% вантажів, що прибувають до Одеси, пише «Антикор».

Варіантів об’їзду немає – мерія Одеси під керівництвом Геннадія Труханова перекрила всі альтернативні шляхи. Спроба Саакашвілі під час перебування губернатором області розблокувати об’їзні дороги ні до чого не привела – через день після того, як гарячий грузин під об’єктивами телекамер поламав знаки, що забороняють проїзд, комунальники Одеси їх відновили, а поліція стала завзято стежити за виконанням правил дорожнього руху.

Минулого року була жалюгідна спроба добитися справедливості через суд – три експедиторські компанії подали судовий позов до ТОВ «Євротермінал», у якому вимагали відшкодувати у подвійному розмірі збитки, спричинені стягненням плати за проїзд автомобілів до Одеського морського порту, що є порушенням антимонопольного законодавства.

У позові було зазначено, що компанія «Євротермінал» встановила шлагбаум на в’їзді до Одеського морського торговельного порту, що належить державі. За проїзд однієї фури було призначено ставку $26. А щоб потік був великим і постійним, мерія Одеси прийняла ухвалу, якою зобов’язала всіх перевізників їхати в порт саме через шлагбаум «Євротерміналу».

Спроба була приречена на провал — за даними Асоціації морських портів, через шлагбаум на дорозі в порт щодня проїжджають близько 2 500 автомобілів. Сумарний виторг ділків, що його утримують, становить близько 40 тисяч доларів на день, або 15 мільйонів доларів на рік.

Як ви самі знаєте, такі гроші вирвати з рук ніхто не дасть. Особливо з урахуванням осіб власників ТОВ «Євротермінал». Згідно з даними реєстрів, засновниками ТОВ «Євротермінал» на сьогоднішній день вказано дві компанії: «Нортінгтон Холдінгс Лімітед» та «Кравенплейт ЛТД» та дві фізичні особи: Мажарін Олексій Геннадійович та Ейсмонт Олександр Вікторович, який одночасно є керівником ТОВ «Євротермінал».

Кінцевим бенефіціаром «Нортінгтон Холдінгс Лімітед» (Northington Holdings Ltd.) виступає росіянин Павло Лісіцин. Раніше кінцевим власником кіпрської компанії Northington Holdings Ltd., була кіпрська юридична фірма Georgiades & Pelides LLC. Засновниками цієї юридичної компанії є два кіпрські юристи – Маркос Георгіадіс та Фівос Пелідіс, які спеціалізуються на створенні офшорних компаній для країн пострадянського простору.

Звичайно, ці особи лише виконують роль власників підприємства. Насправді нитки до справжніх господарів Євротерміналу тягнуться до Росії. Щоправда, у кіпрській юридичній компанії Georgiades & Pelides LLС заявляли, що їхня фірма до «Євротерміналу» не має жодного стосунку.

За інформацією ЗМІ, росіянин Павло Лісіцин тісно пов’язаний з Леонідом Мініним, Олександром Ангертом та Олександром Жуковим, які звинувачувалися в незаконному постачанні зброї з України до Хорватії в розпал війни в колишній Югославії.

Крім того, за даними журналістів, до кола бізнес-партнерів керівника «Євротерміналу» входить ще одна людина зі специфічною біографією – Олександр Ангерт, громадянин Ізраїлю, засуджений за вбивство та допомагав організувати прибуткову торгівлю нафтопродуктами через Одеський порт.

Колишній одесит Олександр Ангерт має безпосереднє відношення до чинного міського голови Геннадія Труханова. Італійська поліція вважає, що Ангерт входить у міжнародне злочинне угруповання, керує яким колишній одесит Леонід Мінін. За даними проекту «Слідство.Інфо», Геннадій Труханов входить до цього угруповання.

Згідно з даними так званого «Панамського досьє», Геннадій Труханов має російське громадянство та зареєстрований за адресою: Московська область, м. Сергієв Посад, вулиця Паркова, 5. Це підтверджує онлайн-реєстр Федеральної податкової служби РФ.

Геннадій Труханов тісно пов’язаний з одеським бізнесменом і кримінальним авторитетом Володимиром Галантерником. Їм обом та ще 15 персонам минулого року було оголошено про підозру у незаконному заволодінні активами територіальної громади Одеси на 689 млн гривень та легалізацію незаконно отриманих доходів.

Незважаючи на все це і явну російську приналежність компанії ТОВ «Євротермінал», яка контролює весь критично важливий в умовах війни вантажопотік одеського порту, жодних дій проти неї та її власників ніхто не робить. Ось як виглядає пошук ТОВ «Євротермінал» у списку санкцій НАЗК:

Результат пошуку – «відібрано 0 компаній».

Десять місяців активної фази війни. Ракетні обстріли, зокрема й Одеси, смерть десятків тисяч людей, грізна риторика з екранів, вимоги до Байдена заарештувати російські гроші та віддати їх Україні.

І не цьому тлі – абсолютний нуль реакції на дії російської фірми, що монополізувала вантажоперевезення одеського порту. Серед власників – росіяни, російсько-українські бандити, кримінальний злочинець і за сумісництвом агент ФСБ.

Що ще треба в цій ситуації для того, щоб конфіскувати російський актив, який нахабно грабує нашу країну, у дохід держави? Рішення Байдена? Саркозі? Або що?

«Антикорупційна правда»

Сообщение Одеський «Євротермінал», який належить російському криміналу, продовжує грабувати Україну появились сначала на Антикоррупционная правда.

Одночасно з його перебуванням у цьому закладі були помічені, зокрема, ексголова КМДА, чинний депутат Київради Олександр Попов, фігурант кримінальної справи про заволодіння 50 млн гривень вугледобуваних підприємств Дмитро Вацнер, а також Андрій Кравець – так званий завгосп експрезидента Віктора Януковича.

Крім того, з ним зустрічався голова фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія. Про це йдеться у розслідуванні УП.

За словами журналістів, Арахамія підтвердив їм зустріч із Суто Мамояном.

«За інформацією УП в бізнес-колах, в «Їшаку» народний депутат Мамоян використовує декілька приміщень. Одне – для перемовин, друге – для гри в карти і спілкування», – стверджують журналісти.

Другий брат Суто Мамояна, Сергій Мамоян, депутат Київради від ОПЗЖ, теж був помічений на зустрічах. До закладу заходив і Сергій Короткіх, один із колишніх лідерів партії «Національний корпус».

«Одного разу нам вдається зафіксувати візит до «Їшака» і колишнього голови Держінвестпроекту Владислав Каськіва, який у 2020 році був обраний депутатом Закарпатської обласної ради, і також від ОПЗЖ», – зазначили журналісти.

Після втечі Януковича Каськів був оголошений в розшук і екстрадований з Панами в Україну.

Журналісти також зазначили, що за кілька днів спостережень за «Їшаком» поліція декілька разів обшукувала знімальну групу.

Мамоян потрапляв у фокус журналістів кілька разів. Наприклад, коли декларував автівки Land Cruiser, які нібито купив за 20 000 гривень, бо «вони були биті», а також квартири, які «подарувала мама».

Вдруге – коли Мамоян купив Rolls Roys вартістю в 400 000 євро.

«І хоча деякі надбання трапилися в Мамояна ще до обрання до Верховної Ради, він та його колеги, схоже, не сильно комплексують стосовно витрат на охорону та розкішний спосіб життя», – вважають журналісти.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Депутат від ОПЗЖ Суто Мамоян влаштував у столичному ресторані «тіньовий офіс», де зустрічався з Каськівом і Арахамією появились сначала на Антикоррупционная правда.

Закінчив свою банківську кар’єру Дмитро Яковлєв у листопаді минулого року, звільнившись із досить скромної, як для банкіра такого рангу, посади Директора департаменту інновацій IBOX Банку. Тим паче скромною, що прийшов на неї з посади голови правління «Альпарі-банку».

У цьому є якась дивина, особливо з урахуванням того, що до цього його кар’єра йшла висхідною. І тут – таке падіння, що призвело до безробіття. Втім, на допомогу від держави Дмитро Павлович явно не живе, бо має репутацію майстра обнала, але про це пізніше.

Що стосується падіння з кар’єрних сходів, то відразу після того, як його звільнили з посади голови Альпарі-банку, Яковлєв влаштувався в Індустріалбанк. І не просто влаштувався, а увійшов до його правління. Принаймні так повідомляли профільні видання.

Однак у його резюме рядка про те, що він був заступником голови правління Індустріалбанку, немає. Причина проста – він не встиг навіть нагріти крісло у своєму новому кабінеті, як був тихо звільнений і отримав рекомендацію більше до банку не приходити, навіть як клієнт. Тому і немає запису про «Індустріалбанк» у резюме, тому й довелося погоджуватися на явно низьку для себе посаду в IBOX Банку, де Яковлєв протримався рік.

Справжньої причини такого афронту в Індустріалбанку формально ніхто не озвучував, але здогадатися неважко. Тому що Дмитро Яковлєв має досить погану репутацію майстра обнала і людини, через яку банки отримують санкції від НБУ. Якщо фінустанова заточена на нормальну роботу, йому такий фахівець однозначно не потрібен – він заробить собі грошей, та ось тільки банк потім отримує проблеми.

Дмитро Яковлєв свого часу був куратором обнала у банку «Юнісон». І саме через його дії банк і було ліквідовано у результаті.

З голів правління «Альпарі-банку» його «попросили» за таку ж діяльність. Щоправда, цей банк відбувся набагато легше – лише штрафом у два мільйони гривень від Нацбанку.

Та й з IBOX Банком, куди він зрештою потрапив на скромну посаду директора департаменту, було все не так просто. Спочатку Яковлєв претендував на посаду голови правління. Однак НБУ не погодив його кандидатуру, що говорить про претензії регулятора до Яковлєва. Довелося задовольнятися скромнішою посадою. Але й на ній він протримався лише рік.

Повертаючись до ліквідованого «Юнісона», слід зазначити, що цей банк контролювався пам’ятним соратником Віктора Януковича Олександром Клименком, який виводив через банк, зокрема й гроші «сім’ї». А Дмитро Яковлєв всі ці роки вірно служив колишньому главі «Міндоху». До речі, у зв’язку з цим прямо проситься про згадку наступний запис з резюме пана Яковлєва:

Це, звичайно, не про професійні якості, а, скоріше, про мораль. «Лідер молодіжного руху партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко в Донецькій області» Дмитро Яковлєв нікчемно сім’явся аж до сьогодні перебуває на зарплаті в Олександра Клименка, чий шеф Віктор Янукович відправив Юлію Тимошенко у в’язницю. Справедливо чи ні – інше питання. Тут справа не в Тимошенко чи Януковичі, а в моралі самого Яковлєва.

Ну, і якщо мова зайшла про мораль, то український банкір Дмитро Яковлєв після 2014 року спокійно їздив до Криму та Росії, де живе його родина. Заодно зустрічався зі своїм шефом Олександром Клименком.

Навіщо це оповідання? А до того, що за інсайдерськими даними з НБУ, документи Дмитра Яковлєва спливли як претендент на посаду керівника одного з ще живих українських банків. Якого саме – джерело відмовилося називати. Але це, здається, ми невдовзі дізнаємося з офіційних повідомлень.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Яковлєв Дмитро Павлович: Обнальщик з команди Януковича знову сплив в українській банківській системі появились сначала на Антикоррупционная правда.

Як повідомляв ще на початку листопада телеграм-канал «Дон Кіхот», «якщо Вадима Мельника і не знесуть із позиції керівника БЕБу, то зроблять його фігурою чисто номінальною, з повноваженнями завгоспу. Вже зараз від ВП у БЕБі «стежить за ситуацією» Віталій Гагач, який, за нашою інформацією, керуватиме всіма детективами. Так що Мельник може в майбутньому вирощувати аналітиків зі швабр та мітел. Хоча різниця не сильно відчуватиметься».

Інформація майнула і зникла – увага громадськості була грамотно відвернена подіями із призначенням та відставкою Стельмашенка на посаду радника голови Херсонської ОВ, яку всі чомусь сприйняли як велику «перемогу».

Але за цією димовою завісою зникли кадрові перестановки у Бюро економічної безпеки: Віталій Гагач став заступником Директора ВЕБ. Інформації на самому сайті Бюро про це поки немає, але суть від цього не змінюється – кум Татарова Гагач з просто «дивлячого» за БЕБ став «дивлячим» з посадовими повноваженнями.

До структури БЕБ завели ще одну креатуру Татарова – Миколу Чинчина. Це – люстрований колишній головний слідчий справ Майдану і заступник міністра внутрішніх справ Захарченка, який втік до Москви. Свого часу Татаров був підлеглим Чинчина, тепер змінилися часи.

Нагадаємо, Олег Татаров в Офісі президента займається правоохоронними органами, заодно грамотно розставляє особисто відданих йому людей на керівні посади в СБУ, МВС, БЕБ та інші силові відомства.

До призначення в Офіс президента України працював у правоохоронних органах та курирував кримінальні провадження стосовно Тетяни Чорновіл, Автомайдану та активістів Євромайдану. Татаров у розпал Революції гідності отримав звання «Заслужений юрист України» від Януковича за особистим поданням тодішнього глави МВС Віталія Захарченка, внесеного 16 грудня 2013 року.

За повідомленням Центру протидії корупції, Олег Татаров допоміг втекти з України куму Путіна Віктору Медведчуку, колишньому заступнику глави Адміністрації президента України за часів Януковича Андрію Портнову та сину Портнова призовного віку, який залишив країну 28 березня 2022 року. Крім того, Олег Татаров намагався розблокувати заморожені в Україні рахунки Миколаївського глиноземного заводу, який належить російському мільярдеру Олегу Дерипаску.

Не дивно, що кадри, які розставляє Татаров, у нього відповідні. І – особисто віддані йому.

Це – Віталій Гагач, колишній прокурорський працівник, який два роки після звільнення з прокуратури подвизався в адвокатах і заразом – кум Татарова.

Те, що Гагач є фігурантом всіх мислимих списків санкцій, анітрохи не дивує на тлі самого Татарова. І на тлі іншого призначенця у БЕБ – Миколи Чинчина.

У січні 2021 року Окружний адміністративний суд Києва зобов’язав Мін’юст прибрати прізвище Чинчина зі списку люстрованих осіб. Нагадаємо, Микола Чинчин у 2013-2014 роках очолював Головне слідче управління МВС України та активно переслідував опозиціонерів. Під керівництвом Захарченка. І разом із Татаровим.

Все геніальне, бачите, просто. Раз – і ти вже не кат Майдану, який шили липові справи активістам, а Порошенко, який незаконно постраждав від влади. І тебе бере під своє крило заступник голови Офісу Зеленського Олег Татаров. І просуває до Бюро економічної безпеки. І ти знову – гідний член суспільства.

Як там закликали з бордів – зробимо їх разом? Здається, ті, хто повірив цим бордам, зробив себе. І заразом – всю Україну. А щоб відвернути увагу від ключових кадрових перестановок, народу кинули кістку у вигляді призначення на заштатну посаду радника голови Херсонської ОВА відпрацьованого персонажа з ОПЗЖ. І народ купився, цього нікому не потрібне, по суті, призначення.

І поки всі з піною біля рота рвали на грудях сорочки і раділи своїй «перемозі» — Стельмашенко не став радником – розумні люди взяли під контроль куди важливішу структуру, призначивши на ключові посади в ній набагато більш одіозних і небезпечних персонажів, ніж радник глави, що не відбувся. Херсонська ОВА.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Як кат Євромайдану Микола Чинчин прорвався в Бюро економічної безпеки через Олега Татарова появились сначала на Антикоррупционная правда.

А шкода. Тому що за цим скромним київським підприємцем криються не лише схеми розпилу гігантських засобів «Енергоатому», а й багаторічне лобіювання російських інтересів в атомній енергетиці України.

Юхим Важеєвський у середині двохтисячних обіймав посаду директора з фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування — Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але він аж ніяк не втратив контролю над грошовими потоками підприємства та кадровими призначеннями в «Енергоатомі». Однією із схем заробітку були постачання обладнання з Росії, які за активної участі Важеєвського здійснювали фірми членів сім’ї Мірошниченка.

Віталій Мірошниченко володіє ПП «Науково-виробниче об’єднання „Фіненергопроект”», а Євген Мірошниченко донедавна очолював відділ електротехнічного обладнання ПП «Атомкомплект» Державного підприємства „НАЄК „Енергоатом”».

Саме структури Віталія Мірошниченка понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші — у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Коли і як почалося співробітництво Важеєвського та Мірошниченка – не зовсім зрозуміло. Але у 2012 році, після того, як так звана «родина» Януковича зробила кадрові перестановки в «Енергоатомі», Важеєвському довелося піти з посади фінансового директора цього держпідприємства. Проте, як говорилося, свого впливу на потоки грошей «Енергоатому» він не втратив.

Яким чином із людини Мартинеко (соратник Ющенка) Важеєвському вдалося стати людиною Юрія Бойка, який, будучи міністром палива та енергетики в уряді Азарова, вибудовував контроль над «Енергоатомом» – невідомо. Але Юхимові (тоді ще Фімі-Поршу) Важеєвському це вдалося.

Тут ми зробимо ремарку. Свою прізвисько – Фіма-Порш – Важеєвський отримав за любов до розкішних машин та звичку при офіційній зарплаті 4 000 гривень приїжджати на роботу в «Енергоатом» автомобілем «Порше».

Отже, достовірно невідомо, яким чином Фіма-Порш, він же Юхим Важеєвський, почав лобіювати інтереси Бойка в атомній галузі. Тим більше, що на той момент він втратив свій офіційний статус. Втім, втрата статусу не означала втрати корупційних зв’язків.

А вони були налагоджені роками. І більшість із них вела до Росії, яка завжди прагнула взяти під свій контроль атомну галузь України. Тим більше, що атомні станції обох країн були однотипними.

Під цю марку Важеєвський пробивав закупівлю «Енергоатому» у російських фірмах. У схемі було задіяно структури родини Мірошниченка. Однією з таких схем є капітальний ремонт резервних дизель-генераторів на АЕС України. З 2012 до 2020 року проведено 25 капітальних ремонтів резервних дизелів вартістю понад 100 мільйонів доларів. Практично всі контракти «Енергоатом» укладав із різними компаніями різних юрисдикцій. У той самий час виробником запчастин значилася спочатку ЗАТ «ПО Дизель-Энерго», та був АТ «МК Дизель-Энерго».

Перша дійова особа — громадянин Російської Федерації Олексій Лазарєв, колишній менеджер ЗАТ «ПО Дизель-Енерго». Після припинення діяльності ЗАТ «ПО Дизель-Енерго» він вкрав технічну документацію, підробивши листа від останнього про нібито передачу всієї техдокументації «Російського Дизеля» на користь АТ «МК Дизель-Енерго».

Інша дійова особа – громадянин України Дмитро Мірошниченко. Його основне завдання полягає у тому, щоб забезпечувати замовлення на атомних станціях України та, віддаючи по всьому ланцюгу контролю корупційну плату, стежити за постачанням. А головне – за оплатою за поставлену продукцію. З того часу Лазарєв та Мірошниченко фактично створили монополію в Україні на свою продукцію.

Посередині між ними та «Енергоатомом» знаходився Юхим Важеєвський. Який гарантував отримання замовлень саме структурами Мірошниченка. І заносив відкати потрібним людям.

Але найцікавіше у цій схемі навіть не те, що гроші «Енергоатому» йшли до Росії. А те, що Лазарєв постачав в Україну оброблені запасні частини, отримані при розбиранні двигунів 1978 року випуску з Ігналинської АЕС (Литва), на які підробляв документи від імені ДП Фірма «Російський Дизель».

Створений ним формальний документообіг з придбання зазначеного обладнання дозволив, за допомогою підконтрольних організацій та індивідуальних підприємців, які виступили як постачальники контрафактного товару, що фактично належить Лазарєву, продати товар в Україну. Продаж проводився через підконтрольні йому іноземні компанії. За поставлену продукцію махінаторам удалося отримати 12 мільйонів євро.

З іншого боку схеми стояли структури Мірошниченка. І Юхим Важеєвський, який утрушував усі питання з керівництвом «Енергоатому».

Зі зміною влади у 2019 році проблема віддачі контролю над «Енергоатомом» перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень, бо зі зміною влади змінилися й підходи до бізнесу. Якщо раніше робота Важеєвського-Мірошниченка з Росією була швидше винятком, ніж правилом, то з 2019 року стало навпаки — Росія отримала повний контроль над стратегічним підприємством.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в області ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

Серед цих маріонеток у тіні скромно відсиджувався і Юхим Важеєвський. Нові «дивлячі» за атомною галуззю України від Офісу президента Андрій Деркач та Сергій Шефір також, як і їхні попередники під час Януковича та Порошенка, не змогли скинути Фіму-Поршу з потоків.

Трохи відсидівшись у тіні, Важеєвський скористався тим, що у Деркача почалися проблеми — його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці із ФСБ. Як там із Шефіром — неясно, куди він подівся — невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості. До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг відвоювати втрачені позиції.

Що саме відбувається в «Енергоатомі» зараз – не скаже ніхто. Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання не актуальне».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, що перебуває під санкціями США за війну Росії проти України, яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом».

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дозволяє отримати відповіді на ці запитання. Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України.

Повторимося; питань безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти — як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

PS 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки — один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого. Що відбувається в «Енергоатомі» зараз – не знає ніхто.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Як сірий кардинал «Енергоатому» Юхим Важеєвський злив стратегічне підприємство Росії появились сначала на Антикоррупционная правда.

Тоді невідомі люди спортивної статури не дали людям можливості виїхати з котеджного містечка «Сонячна Долина», перегородивши мешканцям усі проїзди. Відео зняла журналістка Анастасія Кошман і воно потрапило у поле зору проекту «Ісландія» та телесюжет ТРК «Київ».

За словами Кошман, злочинне угруповання, що захопило дороги до будинків котеджного містечка, робить провокації, щоб вибити з мешканців гроші. Щоб мешканці не змогли нормально пересуватися, прямо на дорогах встановлені шлагбауми, не пропускають навіть комунальні та аварійні служби, а також швидку допомогу.

Головач – архітектор свавілля

Кошман стверджує, що ці злочинні дії відбуваються під прямим керівництвом колишнього начальника Державної податкової служби часів Януковича Андрія Головача, який уже раніше підозрювався у величезній кількості незаконних дій, у тому числі незаконному придбанні ЖК «Сонячна Долина» під Києвом. У 2016 році Генпрокуратура навіть досягла арешту котеджного містечка, але незабаром справа зійшла нанівець.

Головач довгий час був одним із важливих силовиків орбіти екс-президента Віктора Януковича, який був втіком, був заступником одіозного міністра доходів і зборів Клименка і генерал-полковником податкової міліції. Проросійський режим Януковича, здавалося, пішов у минуле, але його відлуння досі чути у селах Київщини. Клименко став обличчям корупції та здирництва, а Головач — одним із найзначніших здирників в Україні часів Януковича.

За даними Генеральної прокуратури, будучи грошовим пилососом Януковича в ті роки Клименко та його люди сконцентрували мільярди доларів, по суті видавлених із бізнесу, у 2013-2016 роках через рахунки сім’ї Головач пройшло сумарно 1,6 млрд грн.

Генерал податкової міліції ніколи не зміг би так швидко назбирати подібну суму, якби був просто чесним офіцером. Головачу також належить дорогий комплекс «Арена-Сіті» у самому центрі Києва. Власник великої торгової мережі Rozetka.UA Владислав Чечеткін прямо заявляв, що за часів Януковича Головач вимагав у нього гроші у розмірі 1 млн доларів, проте жодної відповідальності не поніс.

Чому Головач не відповідає за свої злочини?

Після 2014 року на адресу Головача було порушено цілу низку кримінальних справ, і в 2016 його було затримано військовою прокуратурою та СБУ. У 2017 році генпрокурор Луценко зазначив, що Головач дав зізнання, які ляжуть в основу звинувачень на адресу міністра доходів і зборів, що втік при Януковичі Олександра Клименка.

Проте зв’язки Головача та корупційні методи допомогли йому уникнути відповідальності. 2020 року син Головача навіть зміг забрати у держави 130 млн грн, які раніше були внесені його батьком як заставу за його звільнення.

Рішення було винесено Печерським районним судом, який уже давно активно критикується за цілий вал судових рішень з явним присмаком корупції та потурання соратникам Януковича. При цьому Головач-молодший посилався на те, що це було «помилковим рішенням», і навіть зажадав відсотки за перебування суми в держказначействі за кілька років. Таким чином, гроші вкрадені у людей висмоктуються ще й у держави безпосередньо, вважає Кошман.

Колаборант на прізвище Головач

Під час обшуку у 2016 році у Андрія Головача було виявлено погруддя Януковича-втікача, що дуже барвисто натякає на його погляди, лояльність до Росії та зрадників України. «Погруддя Януковича, на яке, очевидно, на ніч молився гр. Головач, йому не допоміг. Суд погодив його арешт із можливістю застави 200 млн грн. Клопотання про арешт інших затриманих суд розгляне завтра», — повідомив тодішній генеральний прокурор Юрій Луценко.

Чи можна таким людям давати тероризувати людей під час війни? На чиєму боці був би Головач, якби окупанти закріпилися на Київщині надовго? Де Головач ховає свій другий паспорт із гербом РФ? Запитує журналістка Кошман.

Соратник Януковича та колишній податківець продовжує перебувати на волі та тероризувати людей. Здебільшого колеги Андрія Головача за злочинним режимом Януковича втекли з України після Майдану – адже по суті були не просто казнокрадами, а й активними проросійськими діячами.

«Ці події відбуваються під час війни прямо зараз. Коли невідомі люди з ОЗУ Головача займаються рейдерством у тилу, порушують закон і чекають на повернення Януковича щоб награбувати ще більше. Потрібно якнайбільше уваги до злочинних схем проросійських діячів на кшталт Андрія Головача, щоб наша країна програла війну і в країну повернулися порядки Януковича», — стверджує журналістка.

Ми не маємо жодного морального права допускати таке свавілля, тоді як наші солдати тисячами гинуть за кращу країну – безпечну, правову, демократичну та європейську.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Соратник Януковича з податкової Андрій Головач продовжує тероризувати українців появились сначала на Антикоррупционная правда.

Йдеться про систему HUMAN, яка позиціонується як український розробник EdTech-продуктів для навчальних закладів усіх рівнів, які поєднуються в єдиній освітній екосистемі. Компанія HUMAN є розробником системи управління навчанням «HUMAN Школа»:

На перший погляд, все добре – вітчизняна розробка, патріотичний текст презентації. Але він, як відомо, криється в деталях. Тому що власником системи HUMAN є ТОВ «Х’ЮМАН»:

Розробник системи, на якій навчаються українські школярі – фігурант восьми списків санкцій. У тому числі й від РНБО.

ому виникає законне питання – а чому так вийшло, що ТОВ «Х’ЮМАН» виграє тендери на надання послуг українським школам, адже Харків не єдиний у цьому списку.
Так, наприклад, 20 серпня 2019 року було проведено договірний тендер на закупівлю «Системи менеджменту навчального процесу закладів загального середнього освіти» від імені КП ДІВЦ на суму 3,7 млн грн. У торгах взяли участь лише дві компанії. Перша — ТОВ «ЕВОЛЮШН ГРУП» (згодом перейменована на ТОВ «Х’ЮМАН»), друга – ТОВ «ТРАСТ АС», підставна особа, яка не має жодного відношення до розробки програмного забезпечення. Судячи з історії, друга компанія використовується виключно у ролі «конкурента» на договірних торгах.

У своїй тендерній пропозиції ТОВ «ТРАСТ АС» представило кваліфікаційні документи про виконання аналогічного договору для пов’язаного ТОВ «ТРАСТЕД ЕДВАЙЗЕРС ГЛОБАЛ», не маючи ні досвіду роботи з освітнім ПЗ, ні самого освітнього ПЗ, яке закуповується в рамках цього тендеру. Але заявку на участь у тендері було схвалено.

8 липня 2020 року в Києві проводиться ще один тендер на суму 6 млн грн, у якому прямо вказується предмет закупівлі – «Система менеджменту навчального процесу закладів загального середнього освіти (EMS – educational management system) HUMAN». Не важко вгадати переможця, яким стає ТОВ Х’ЮМАН.

У чому секрет? Секрет успіху ТОВ «Х’ЮМАН» простий – за ним стоїть родина Юрія Бойка із ОПЗЖ, найближчого соратника Віктора Медведчука. А керує ТОВ «Х’ЮМАН» зять Юрія Бойка, одіозного київського діяча Юрія Назарова.

Формально ТОВ «Х’ЮМАН» належить якомусь мешканцю Чернігова Євгену Боровику. Який, ксати, теж є фігурантом списків санкцій. Проте особистість Боровика служить простою ширмою для ТОВ «Х’ЮМАН» та ще кількох фірм, де він виконує роль зиц-голови:

Деякі фірми цього переліку виглядають досить дивно:

В одній – білоруський слід, ще одна, як і ТОВ Х’ЮМАН, змінювала назву. Причому ця назва дуже співзвучна з попередньою назвою ТОВ «Х’ЮМАН»:

Що означають ці пертурбації – нехай розуміються правоохоронці. Тим більше що діяльністю ТОВ «Х’ЮМАН» зараз займаються НАБУ та СБУ. Оскільки з’ясувалося, що йдеться не лише про корупцію, а й про передачу інформації російським спецслужбам.

15 червня цього року СБУ заблокувала роботу однієї із київських IT-компаній Юрія Назарова. Правоохоронці встановили, що пов’язані із Назаровим розробники забезпечують програмним забезпеченням окупаційні адміністрації на сході країни. Самому Юрію Назарову поки що вдається уникнути відповідальності, оскільки напередодні війни він разом із Ярославою Бойком спішно виїхав до США. Назаров також створив ботоферми та керував ними для просування у соцмережах партії свого тестя Юрія Бойка.

Нагадаємо, Юрій Назаров найбільш відомий як ініціатор проекту Kyiv Smart City. Проте процес його впровадження супроводжувався численними скандалами та кримінальними справами. Діяльністю Назарова цікавилася, зокрема, і СБУ. Формально – за корупцію, а неформально – за витік даних до сусідньої країни. На початку 2020 року до нього до кабінету КМДА з’явилася з обшуком Служба безпеки України. Але закінчилася ця невелика пригода для Юрія Леонідовича легким переляком – йому довелося лише звільнитися з посади.

Врятувала Назарова одруження з дочкою лідера ОПЗЖ Ярославою Юріївною Бойко. І саме могутній тесть не просто прикрив Назарова від переслідувань, а й допоміг розвинутись кар’єрі.

Тут треба повернутися на кілька років тому. Як писали ЗМІ, саме тоді Юрій Бойко банально купив за 250 тисяч доларів у Кличка Департамент інформаційно-комунікаційних технологій КМДА для своєї доньки. А оскільки вона не дуже розбиралася в тому, чим мала займатися, на допомогу їй виділили Юрія Назарова, який давно і щільно співпрацював із представниками родини Януковича ще під час перебування того президента. Справа в тому, що в ті незабутні часи Назаров працював виконавчим директором у ТОВ «Конім груп», яка була банальною прокладкою у тендерних схемах, коли ліцензії та послуги технічної підтримки продавали державним підприємствам із накруткою 300%. Після втечі Януковича були кримінальні справи і з’ясувалося, що збитки держави оцінюються в 760 мільйонів гривень.

Одразу після одруження виявилося, що справу з розслідування діяльності Юрія Назарова з транспортного відділу СБУ раптом чомусь передали до Департаменту контррозвідувального захисту інтересів країни. Де воно також раптом чомусь розвалилося.

Недовго Назаров пробув і без роботи — 2020 року тесть допоміг йому влаштуватися на посаду голови Комітету громадської ради при Міністерстві цифрової трансформації України. Хоча вже тоді писали про російський слід у діяльності Назарова – він активно просував програмні продукти ТОВ SAP Україна. Який належить до групи «SAP СНД» з головним офісом у Москві, а один з її підрозділів курирує Владислав Сурков. Але нікого в Україні не бентежило, що SAP Україна обслуговувало вітчизняні держпідприємства та столичну адміністрацію в тому числі.

До речі, дуже сумнівно, що після 24 лютого всі ці програмні продукти оперативно замінили на вітчизняні. Тож які саме дані та в яких обсягах отримує російська розвідка в онлайн-режимі з українських комп’ютерів – це ще питання.

Хоча Назаров і втік із України, компанії, створені під протекцією його тестя Юрія Бойка, продовжують працювати. Тому підтвердження – ТОВ «Х’ЮМАН», що активно просуває «українські» освітні продукти. До чого призведе скандал у Харкові – питання відкрите. Бо Юрій Бойко, незважаючи на вісім місяців війни, аж ніяк не втратив свого впливу у нашій країні. А відповідь на запитання – «чому?» простий: правлячій «Слузі народу» банально бракує своїх голосів просування багатьох рішень. І тут їм на допомогу приходять уламки ОПЗЖ, контрольовані паном Бойком. Подивіться хоч би на останні голосування у парламенті.

Тож питання, чому ніхто не чистить російську погань у нашій країні, серед якої опинилася і ТОВ «Х’ЮМАН», розбивається про реалію української політики.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Компанії з російським слідом через зятя голови ОПЗЖ Бойка Юрія Назарова просувають освітні продукти для українських шкіл появились сначала на Антикоррупционная правда.

Як приклад — державне підприємство НАЕК «Енергоатом», на якому, як і у всіх сферах, де крутяться бюджетні гроші, у 2020 році відновився інститут так званих «дивлячих». Які спрямовували бюджетні потоки у потрібний бік і давали заробити ними потрібним людям, пише «Антикор«.

Як там зараз, після восьми місяців війни, іде «дивляться» взагалі і в «Енергоатомі» зокрема – достеменно невідомо. Але нас у даному випадку цікавить не це, а особистість людини, яка знаходила спільну мову як з тими, хто дивиться від Зеленського, так і з тими, хто дивиться від Януковича. І почав свою атомну діяльність ще, як мінімум, за Ющенка.

Про Юхима Анатолійовича Важеєвського, якого небезпідставно називають одним із ключових «схемників» «Енергоатому», відомо напрочуд мало. Згідно з даними реєстрів, це – ФОП, що веде діяльність у галузі програмування та власник збанкрутілої фірми:

Дивно, але це ФОП чомусь перебуває у всіх мислимих списках санкцій:

За часів Ющенка він обіймав посаду директора фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту в 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав як кредит у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування – Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але неофіційного впливу на Енергоатом він не втратив ні тоді, ні зараз. Про те, що за Януковича «вирішувала» Важеєвський так само мав вплив на те, що відбувається в «Енергоатомі», говорить характерний епізод, що стався у 2013 році. Ось що писав із цього приводу УНІАН: «Вчора, 10 червня, близько 18.00 Віссаріон Кім [директор «Енергоатому»] не був допущений на робоче місце групою невідомих, повідомив виконавчий директор із правового забезпечення ДП НАЕК «Енергоатом» Геннадій Барабаш. За його словами, на прохідній центрального офісу компанії перебували троє невідомих, які представилися співробітниками «внутрішніх органів», проте на прохання пред’явити документи не відреагували. Усі троє – молоді люди міцної статури, були недбало одягнені, один навіть був у в’єтнамках. Поруч із невідомими знаходився колишній директор з фінансів «Енергоатому» Юхим Анатолійович Важєєвський», — зазначив Барабаш».

І ні всемогутній глава МВС Захарченко, ні прем’єр Азаров, ні сам Батя-Янукович ніяк не допомогли Кіму пройти на робоче місце – його не пустив маловідомий «вирішувала» Жванії Юхим Важеєвський. Цікаво, чи не так?

Не зачепив Важеєвського та Порошенка. Протекцію йому надавав той самий Мартиненко, який був особистим другом Арсена Авакова. І який, власне, і був батьком-засновником схем у «Енергоатомі» і від якого там працював Важєєвський.

Зі зміною влади садити нікого, як обіцяли борди зеленого кольору по всій країні, не стали. Навпаки – «новим особам» знадобилися люди, які знаються на тому, як працюють старі схеми. Став у нагоді і Важеєвський. Не просто став у нагоді – став дуже затребуваним.

Як говорили в 2019 році джерела в «Енергоатомі», кришувати злодійство грошей із держпідприємства негайно погодилися люди із найвищих ешелонів влади. У зв’язку з цим просто необхідно згадати прізвище Віталія Мірошниченка. Саме через його структури понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші – у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Завдяки отриманим мільйонам парочка активно скуповувала найвищих держслужбовців, формуючи під себе корупційне лобі. Зокрема, Віталій Мірошниченко зміг заручитися підтримкою дуже впливового чиновника з офісу Зеленського, з яким, за обставинами, він живе по сусідству. Саме за його завзятої протекції новопризначене керівництво НАЕК «Енергоатом» отримало команду не заважати ділкам із обойми Мартиненка робити їхні брудні справи.

Сам Мірошниченко активно хвалився фото зі згаданим чиновником на спільному відпочинку, що, звичайно, не могло не справляти враження на керівників різного рівня, які не хотіли псувати стосунки з офісом Зеленського. І насамперед це стосується керівництва станцій, а також інших відокремлених підрозділів НАЕК «Енергоатом».

Фіма на прізвисько «Порш» (Важеєвського в «Енергоатомі» називали «Фіма-Порш» за звичку в юному віці при офіційній зарплаті в 4000 гривень роз’їжджати Києвом на автомобілі «Порше») був справжнім ферзем у цій шахівці. їх основним автором. Він відповідав за весь спектр контактів із представниками влади. Важливим досягненням стало вербування керівника Антимонопольного комітету України – Юрія Терентьєва (звільнено у 2020 році).

Не дарма джерело в НАЕК «Енергоатом» відкрито називає Юхима Важеєвського «дияволом у людському образі та змієм спокусником». За його словами, вже майже два десятиліття Важеєвському вдається купувати лояльність найвищих чиновників за всіх можливих президентів та урядів.

Таким чином, станом на 2020 рік, групі Мірошниченко-Важеєвський за підтримки вищих чинів в АМКУ та Офісі Президента вдалося взяти під особистий контроль 70 відсотків закупівель НАЕК «Енергоатом» на загальну суму кілька десятків мільярдів гривень.

Але того ж 2020 року у Важеєвського почалися проблеми. Голову АМКУ Терентьєва було звільнено, а в ОПУ повернулися до практики «дивлячих», яка вельми непогано зарекомендувала себе за Януковича. Ті, хто дивиться за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач і Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Ця схема сильно сплутала карти Важеєвському, який до посади того, хто «дивиться», явно недотягував. Але тут раптово допомогли росіяни – 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення і Деркач почав проблеми – його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці з ФСБ. Як там із Шефіром – неясно, куди він подівся – невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості.

До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Але що відбувається в «Енергоатомі» зараз – ніхто не скаже. Незрозуміло, наскільки втратили позиції Деркач і Шефір. Ну першому, мабуть, не до того. Але Шефіра начебто ніхто не чіпав. Однак так само не зрозуміло – наскільки відновив свої позиції як схемник і розпилювач Юхим Важеєвський.

Незрозуміло взагалі, що відбувається у самому «Енергоатомі». Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича.

Невідомо, що відбувається з криптофермою, створеною на Запорізькому заводі феросплавів Ігорем Коломойським і для якої компанія-трейдер із орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців — це означає, що держава недоотримала прибутки на кілька мільярдів гривень. Але чим це скінчилося і чи скінчилося — невідомо.

Невідомо чим закінчилося розслідування факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкта для України — Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади — вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким — непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати на що і як витрачаються кошти. До отримання підряду на добудову сховища причетні компанії з орбіти Важеєвського. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти – як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Важеєвський Юхим Анатолійович: двадцятирічні схеми розпилювання «Енергоатому» та дружба з владою появились сначала на Антикоррупционная правда.

Чистить він Мережа у своїх власних інтересах, намагаючись видалити з видачі матеріали, що розповідають про дуже неприємні для Хрімлі сторінки його біографії. 31 серпня суддя Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєв А.І., розглянувши позов Хрімлі Олександра Геннадійовича до низки осіб та видань, прийняв рішення заблокувати доступ до деяких ресурсів, на яких розміщені статті, які не подобаються позивачеві:

З урахуванням особи позивача природний інтерес до того, що так завзято намагається вичистити Олександр Хрімлі. Як не дивно, більшість цих матеріалів давні, датуються вони ще 2016 роком, коли Олександр Хрімлі, який ще не пішов у відставку, вершив «правосуддя» в Київському адміністративному апеляційному суді.

Чиститься і свіжіший матеріал, у якому розповідається про спробу (невдалої) вже відставного судді Хрімлі потрапити до вищої ради правосуддя.

Із заголовка цього матеріалу і стає зрозумілим, що саме так судомно намагається видалити з Мережі колишній суддя, а нині адвокат Олександр Хрімлі. Це згадки про аварію, яку він скоїв у п’яному вигляді і яка коштувала життя двом дітям.

Щоб не бути голослівними і не переказувати суть події, що мала місце в Донецьку, де тоді працював цей видатний представник «донецької школи» правосуддя, процитуємо Оксану Сироїд, яка заявила у 2015 році про суддю Хрімлі таке:

«Хрімлі Олександр Геннадійович фігурує у величезній кількості відкритих джерел. Його звинувачують у скоєнні ДТП у стані алкогольного сп’яніння, внаслідок якого загинули двоє дітей. Суддя тривалий час перебував під слідством, проте до суду справа не дійшла. Мати дітей померла, а батька знайшли повішеним. Цей же суддя забороняв мирні збори у 2013 році, мотивуючи це «незручністю для організації ярмарку. Олександр Геннадійович Хрімлі — це безкарне зло, з яким боровся Майдан і вся Україна».

Також дозволимо собі процитувати Facebook журналістки Ольги Омельянчук: «У конкурсі на посаду судді до Апеляційної палати Вищого суду з питань інтелектуальної власності бере участь суддя Олександр Хрімлі, якого звинувачують у смертельній ДТП і також у тому, що забороняв мирні збори учасників Майдану у 2013 році. .

Журналістка зазначила, що через те, що батьки загиблих дітей також померли, справу закрили через «відсутність постраждалих».

Описувані події – аварія та загибель дітей – мали місце у тодішній столиці українського «правосуддя» — Донецьку – 2004 року. Як і наступні смерті батьків загиблих дітей.

Суддя, який так чудово уникнув покарання, продовжив працювати в Донецькому окружному адміністративному суді. Його успіхи на цьому шляху були настільки безперечними, що інший виходець з Донецька – Віктор Янукович (звичайно, швидше за все, не особисто, а його оточення) забрав такий цінний кадр до столиці:

Де представник «Донецької школи» відпрацював своє призначення повною мірою – саме він був серед тих суддів, які пресували учасників Майдану.

Здавалося б, що після перемоги Революції гідності такі «заслуги» не обійдеться увагою. Але й тут Олександр Хрімлі щасливо уникнув розслідування і без будь-яких наслідків мирно доопрацював до відставки у 2016 році та подався до адвокатури – благо посвідчення адвоката він отримав ще у 2002 році у Донецьку.

А у 2018 році Олександр Хрімлі раптово захотів кинути невдячний шлях адвокатури та повернутися до суддівського стану – подав документи на посаду судді Апеляційної палати Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Найсмішніше в тому, що суддею цього суду Хрімлі не став не тому, що не пройшов відбір, а тому, що за чотири роки з моменту оголошення конкурсу цей конкурс так ніхто й не спромігся провести.

Тобто станом на сьогоднішній момент Олександр Хрімлі перебуває у списках претендентів на посаду судді Апеляційної палати Вищого суду з питань інтелектуальної власності. І якщо завтра влада таки прийде до тями і відновить цей конкурс – а необхідність такого суду очевидна – то людина, яка вбила двох дітей і виносить неправосудні вироки учасникам Майдану, зможе знову надіти мантію судді та відправляти правосуддя за «донецькими» стандартами.

https://youtu.be/O6tJVdbEhfc

Можливо, що активність Олександра Хрімлі, який перейнявся чисткою Інтернету від негативу про свою персону, якраз і викликана тим, що цей конкурс таки скоро розпочнеться. І країна отримає ще одного «героя» до суддівського крісла.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Суддя Олександр Хрімлі, підозрюваний у вбивстві дітей у п’яному ДТП, руками суддів блокує інформацію про свої злочини появились сначала на Антикоррупционная правда.

Бо як тоді пояснити масовий результат представників найвищого політикуму країни за кордон, зроблений саме напередодні фатальної дати? І результат цей був зовсім не панічною втечею – це була планова евакуація на заздалегідь підготовлені позиції. Одна частина осіла на блакитному узбережжі, їх навіть встигли назвати «батальйон Монако». Інша частина окопалася в Австрії. Цих влучно прозвали «тероборона Відня».

Серед останніх – Віктор Корж. Який у «теробороні Відня» займає аж ніяк не останнє місце. Тому що, як ви вже здогадуєтеся, втік сюди не голий і босий, як більшість його співвітчизників. Помилуйтесь:

Це – Роллс-Ройс сина Віктора Коржа від’їжджає від п’ятизвідкового Хілтона у Відні. За ним слідує Геландеваген з охороною:

Щоправда, за кермом Роллс-Ройса не син, а батько:

Ну, таку відданість синові можна тільки привітати – не пошкодував для батька найдорожчого.

Втім, якщо відкинути сарказм, картинка виглядає дуже непривабливо. Віктор Корж злетів на вершини влади за Януковича, утримався там за Порошенка і не впав за Зеленського. А почав свій важкий шлях за Кучми. Тож постать він дуже цікава. Ось тільки втекти з країни його змусила не підозра у хабарі, на якому його взяла СБУ у 2019 році, а навала тих, на кого він так чекав – росіян.

Але викликає запитання – звідки скромний віце-президент Олімпійського комітету, на посади якого трудиться нині Віктор Корж, знав про цю навалу заздалегідь?

І чому про це не знало найвище керівництво України? І якщо не знало, то чому Корж про це не повідомив? Адже як це зробити він, незважаючи на скромність посади, що здається, цілком знав.

Віктор Корж пішов до Олімпійського комітету після того, як його «прийняли» за здирництво хабара. А хабар він вимагав, будучи радником міністра внутрішніх справ Авакова. Так що як працює система і кому доповісти про підготовку вторгнення Віктор Петрович цілком розумів. Але вважав за краще «злиняти тишком-нишком». Прихопивши сина з Роллс-Ройсом та охорону на Геландевагені. Мабуть, є що охороняти.

А може, версія про те, що це була не евакуація, а тимчасова передислокація цінного кадру в майбутньому маріонетковому уряді «Малоросійської губернії», вірніша і точніше відображає дійсність? Не дарма ж за тиждень перед вторгненням з України виїхали практично всі проросійські діячі та ті, хто обіймав ключові пости за ще одного «світочка» нашої політики – Віктора Януковича.

Так це чи ні – судіть самі. Ми лише нагадаємо коротку біографію Віктора Коржа.

Виходець із Харкова, де він очолював базу «Динамо», у 2006 році Корж став народним депутатом від Парії Регіонів. Побував міністром у справах молоді та спорту (в уряді Януковича), потім знову депутатом (від ПР), заступником київського мера Попова. Після Майдану тихо влаштувався радником у Авакова та віце-президентом НОК.

Але це ще не все. Ось що пише про закулісну кар’єру Коржа «Генштаб»:

Віктор Корж, міліцейський генерал, колишній голова Міністерства у справах молоді та спорту, видатний регіонал.

У Харкові всі знають, що свою кар’єру Корж зробив на масажистах та масажистках. Лише рік пропрацював лікарем 27-ї клінічної лікарні Харкова. І одразу перейшов лікарем фіздиспансеру. І за три роки став головним лікарем. Подібна кар’єра ні за яким блатом не робиться. Окрім одного: знаючі харків’яни жартували, що місцевий фіздиспансер – це перший ступінь вендиспансеру. А деякі знатні генерали (харківські, зрозуміло) можуть багато розповісти про масажі з допослугами.

Завдяки такому сервісу міліцейські клієнти підвищили Коржа до начальника Харківської облради фізкультурно-спортивного товариства «Динамо». Так він дійшов генерал-майора.

Наприкінці 90-х Коржу запропонували посаду першого заступника голови ФСТ «Динамо» України. Він переїхав до Києва, працював до 2005 року, вийшов на генеральську пенсію.

З його ім’ям, як відомо, пов’язаний найбільший розпродаж (точніше, розкрадання) власності «Динамо».

Коли вирішувалося питання про переобрання Коржа на «Динамо», його підлеглі навіть зібрали прес-конференцію і розповіли про нього всю правду. Колишній перший заступник голови київської міської ради «Динамо» Володимир Сторожук заявив, що за участю Коржа з 1998 року було продано понад 50% майна ФСТ «Динамо».

За його словами, у Києві за умисно заниженими цінами було продано навчально-спортивну базу «Нивки», комплекс нежитлових приміщень та спортивних споруд бази «Конча-Заспа», тир, кінноспортивну базу, водноспортивну базу на Трухановому острові, а також під загрозою продажу. Будинок фізичної культури та спорту. Багато приміщень та зали проданих об’єктів порожні або знесені, а на їх місці збудовано інші споруди, зокрема розважальні заклади та паркування. Спортивні об’єкти було вкрадено також у Криму, Харківській, Одеській, Луганській та Київській областях.

Але Корж не просто продавав за гроші та відкати, він ще й пов’язував своїх партнерів загальними «банно-плутаними» стосунками. Найстрашніша історія зі зменшенням частки ФСТ «Динамо» у ЗАТ «Футбольний клуб “Динамо”» з більш ніж 50% акцій у 1994 році до 1% у 2004 році — це результат таких домовленостей. З розважальною програмою, в якій брали участь спецдівчата, доставлені за спецзамовленням до одного дуже відомого динамівського закладу (з різними видами масажу в репертуарі).

За взаємовигідною дружбою з Аделаджею він загнав спортивний комплекс, а спортивну базу майже задарма передало колишньому міністру внутрішніх справ Миколі Білоконю, який створив для цього спеціальне підприємство. Все це є у кримінальній справі, яку порушували на Коржа перед звільненням із «Динамо» під час першого пришестя Луценка.

Так ось, вкладати гроші наш герой збирався через Євгена Бродського — брата Михайла Бродського. З Євгеном Бродським Корж зв’язався через Еллу Барток, з якою на пару заснував громадську організацію «Українська федерація гімнастики», аби виштовхнути з гімнастичного бізнесу олімпійську чемпіонку Стелу Захарову. «Завдяки» цій Федерації результати українських гімнасток сильно впали, але справа не в цьому. А сама мадам Барток дивним чином причетна до завезення тієї самої індійської вакцини від кору та краснухи, яка вбила хлопчика та була заборонена. Причому дозвіл на ввезення цієї вакцини підписував саме Корж і він активно звалював свою провину на Проданчука.

Проектом, над яким працювали Корж, Бродський та Барток, був розважальний центр «Вій» у Кончі-Заспі, який планувалося використати для зустрічей мільйонерів «за тридцять» із кокетливими дівчатами «від 16-ти та старших». «Вій» не склався, але проект вдався. І взагалі: зусиллями таких як Корж Україна стала Меккою для секс-туристів з усього світу.

Геннадій Москаль якось сказав, що в Артеку були зґвалтування дітей знайомим Кучми та Кравчука. «Всі кажуть, що в «Артеку» такого бути не могло, але так можуть говорити ті, хто не працював у правоохоронних органах: вже було два факти зґвалтування неповнолітніх 9 та 10 років, і ці справи не розкрито. У цих справах випливло ім’я священика, який був в «Артеку» разом із колишніми президентами та їхніми дружинами, тобто почував себе як удома. Коли після зґвалтування дітей почали його перевіряти, він зник. А коли перевірили за базою МВС Російської Федерації, він виявився неодноразово засудженим за розбещення неповнолітніх, педофілію та інші злочини…». Священика-розпусника з Кучмою познайомив Корж.

Документи з тієї самої кримінальної справи щодо мужоложства (стаття 122-2 старого Кримінального Кодексу України стосується мужоложства щодо неповнолітніх), яку вкрав невідомий громадянин на вокзалі у Києві у начальника Сімферопольського поїзда, випливли саме у Коржа.

Потім було депутатство, міністерство, київська мерія начебто як відставка. І знову – міністерство (вже внутрішніх справ), НОК і все те саме «Динамо», де Віктор Корж досі працює першим заступником голови. І – готель «Хілтон» у Відні, де нині мешкає цей «спортсмен».

Ось таке чудове життя одного з не останніх «тероборонівців» Відня.

На наш погляд, це кар’єрне зростання цілком могло привести Віктора Коржа на якусь посаду в генерал-губернаторстві «Малоросія». Але, може, причина втечі криється в чомусь іншому. Як би там не було, Віктор Петрович явно не влаштувався на кухню «Хілтона» мийником посуду і не таксує на Роллсі сина по Відні.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Колишній регіонал Віктор Корж, причетний до педофілії в «Артеку», сплив у готелі «Хілтон» у Відні появились сначала на Антикоррупционная правда.

Осенью 2005-го, в ходе конфликта с Юлий Тимошенко, Петр Порошенко несколько потерял свои позиции ближайшего и всемогущего «любимого друга» Ющенко. Вместе с этим он лишился и своего человека Владимира Скомаровского на посту председателя ГТСУ — которого просто «съели» люди Тимошенко. Его сменил «кучмист» Александр Егоров, который вполне устраивал и Ющенко с Ехануровым, и Януковича с регионалами, сообщает Skelet.

Пресса писала о нем следующее:

«То, что Александр Егоров относился к таможне как к собственной вотчине, свидетельствует еще один вопиющий факт. Руководитель таможни фактически закрепил служебный автомобиль за своей женой, а инспектор Хомчук работал его личным водителем. Инспектор не протестовал, превратившись в прислугу, ведь вскоре получил внеочередное и досрочное звание „Советник таможенной службы III ранга“. Такие действия главного таможенника — уже не служебное нарушение, а нечто посерьезнее…»

Александр Егоров

Едва освоившись на новом месте, Егоров тут же вернул Макаренко на Киевскую региональную таможню — уже в должности её полновластного начальника. Коим Макаренко и проработал вплоть до января 2009 года, когда уже он сам был назначен председателем Государственной таможенной службы.

Почему же именно он? Когда Тимошенко решила конфисковать у Фирташа 11 миллиардов кубом газа, то этот газ сначала нужно было растаможить. Но тогдашний глава ГТСУ Валерий Хорошковский наотрез отказался участвовать в этой авантюре, потому что Фирташ был его бизнес-партнером. И тогда Тимошенко заменила Хорошковского на более сговорчивого и рискового человека, коим был выбран Анатолий Макаренко — вот почему он в одночасье подпрыгнул из кресла начальника региональной таможни на «трон» председателя всей Таможенной службы. Макаренко потом и сам признавался, что растаможка газа «РосУкрЭнерго» была главной целью, которую ему поставили во время назначения. Главной, но не единственной: «в 2009 году решалось многое», — признался потом Макаренко, не уточняя, однако, в каких еще аферах он участвовал. Ну а бонусом он получил погоны генерал-лейтенанта таможенной службы.

Когда в 2010 году в Украине сменился президент, то главою СБУ назначили Хорошковского — который тут же возбудил уголовное дело относительно «незаконного присвоения» газа Фирташа, и привлек по нему бывших высокопоставленных лиц, начиная с Анатолия Макаренко. Тот уже не занимал свой пост (новым главой Таможенной службы с марта 2010-го стал Игорь Калетник, и пребывал в тревожном ожидании. И таки дождался: 23 июня 2010 года Макаренко вызвали в СБУ в качестве свидетеля, а уже через два дня он был арестован и помещен в Лукьяновское СИЗО по обвинению в «преступной халатности». Сидел он в одной камере с известным «судьей-колядуном» Игорем Зварычем, сожравшим часть своего уголовного дела.

Анатолий Макаренко в тюрьме

Конечно же, своего протеже попыталась спасти Юлия Тимошенко. С первого дня ареста Макаренко она устроила в его защиту масштабную акцию под лозунгами недопущения «политического преследования». Впрочем, Юлия Владимировна старалась не столько для него, сколько для себя — потому что главной обвиняемой по этому «газовому делу» шла всё-таки она.

И тут за Макаренко неожиданно вступилась Россия! 10 июля появилось вышеупомянутое обращение Олега Шведкова, который ничуть не помогло Макаренко, и лишь огласило «забытые» факты из его прошлого. Через несколько дней пришло обращение российских адмиралов и каперангов, также просивших за Макаренко (см. документ). По идее, за него могли бы попросить и его бывшие коллеги из Погранслужбы ФСБ, но те благоразумно промолчали! Но зато, как считает Skelet.Info, эти обращения своих адмиралов услышал Путин — и на встрече с Виктором Януковичем, прошедшей в Ялте 25 июля 2010 года (а это был День ВМФ), он якобы лично попросил за Макаренко.

Если такое заступничество имело место, то вняли ли Янукович и Хорошковский просьбе Путина? 20 августа суд продлил арест Макаренко, 30 сентября дело о «преступной халатности» было закрыто, однако уже на следующий день открыто новое — по обвинению в «злоупотреблении властью и служебным положением». Следствие длилось всего 12 дней, после чего дело было передано в суд — но приговора Макаренко пришлось ожидать еще почти полтора года. 5 июля 2011-го его выпустили из СИЗО, где он пробыл год и 13 дней, а 19 июля 2012-го суд приговорил его к 4 годам условно. Возможно, разобравшись с Тимошенко, власть уже не считала необходимым строго наказывать тех, кто ей помогал. А может быть, свою роль сыграло то, что Макаренко действительно был, так или иначе, связан с Россией.

Став, таким образом, «жертвой режима Януковича», Макаренко получил возможность влиться в ряды оппозиции. Впрочем, попытки выяснить, чем занимался (и чем зарабатывал) экс-председатель Таможенной службы в этот период, оказались тщетными. Известно лишь, что Анатолий Макаренко принимал участие во втором Майдане: по его словам, он якобы находился в самых горячих местах, но очевидцы видели его в основном отирающимся возле сцены с «вождями». Старался он не зря: как только власть сменилась, а из тюрьмы в кресле-каталке торжественно выехала Юлия Тимошенко, 3 марта 2014 года Печерский суд пересмотрел приговор Макаренко, освободил от уголовной ответственности и объявил ранее не судимым. После чего Макаренко, по данным Skelet.Info, тут же начал активные переговоры о своем трудоустройств на прежнее место.

Это было непросто, поскольку победители Майдана слишком уж рьяно начали делить между собою власть и должности. Кроме того, весной 2014-го украинская таможня подверглась очередной реформе и была подчинена Государственной фискальной службе (ГФС). И всё же Анатолий Макаренко добился своей цели: 4 июня 2014 года Кабмин назначил его заместителем председателя ГФС по вопросам таможенной политики. И тут нужно отметить, что таможню тогда не только реформировали, но и активно чистили: официально от коррупционеров прежнего режима, а реально от конкурентов, отбирая у них региональные таможни, должности и потоки. Поэтому Макаренко вернулся в своё кресло очень вовремя — как раз к разделу большого пирога. Нарезая который, он многих обделил, а еще больше обидел, что закончилось скандалом и отставкой. Он грянул 24 февраля 2015 года, когда в один день появилось обращение к генпрокурору Шокину от депутатской группы «Экономическое развитие», в которой излагались факты коррупции на украинской таможне (см. документ), и решение премьера о служебном расследовании деятельности всего руководства ГФС, включая Макаренко. По итогам последнего, 23 марта Макаренко был оправлен в отставку со странной формулировкой «за нарушение присяги госслужащего».

Конечно, данное обращение было подписано одиозным Виталием Хомутынником, который сам был завязан в коррупционных схемах по самую макушки и тянул руки к таможне, стремясь заменить Макаренко на своего человека. И всё же в нем излагалась конкретная информация — в частности о том что на таможне продолжает действовать т.н. «ореховая мафия», назывались конкретные фирмы. Отдельно в СМИ тогда же появились публикации о том, как при Макаренко на таможне заработали схемы занижения оценочной стоимости товара (для уменьшения сбора пошлин). Однако в ходе инициированного премьером расследования всему этому так и не дали ход — что создало впечатление, будто бы Макаренко уволили ни за что. А в то время в Украине как раз вошло в моду оспаривать своё увольнение через суд, что Анатолий Макаренко и сделал, инициировав длившееся более года сутяжничество. Он одержал классическую «перемогу»: хотя суд и удовлетворил его иск, но лишь в плане формулировки причины увольнения, измененной на «по собственному желанию». После чего Макаренко уже не занимал должностей на госслужбе, хотя и продолжал активно влиять на таможню через своих многочисленных друзей. О которых стоит рассказать подробнее!

Мафия Киевской таможни

Чаще всего в публикациях о таможенных схемах Макаренко упоминаются Юрий Дворак и Орест Фирманюк, прозванных его правой и левой «загребущими» руками. Хотя, конечно, таких рук у Макаренко было намного больше — например, не менее одиозный Анатолий Гутник. Все они являются выходцами из Киевской таможни, превращенной ими в рассадник контрабанды и оголтелой коррупции. Причем, что интересно, на работу в таможню они пришли намного раньше Макаренко, у кого-то из них он даже ходил в подчиненных — но затем стремительно обогнал в карьерном росте.

Юрий Дворак, по профессии учитель, начинал в 1993-м таким же рядовым инспектором на Киевской таможне. В 1999-м, когда туда устроился Макаренко, Дворак уже занимал должность заместителя начальника. А вот начальником Киевской таможни в начале «нулевых» был Анатолий Гутник, занимавший этот пост до 2005 года и затем передавший его своему бывшему подчиненному Макаренко. Согласно публикациям СМИ, с инспекторской должности начинал там и Орест Фирманюк. Но трудовые биографии этой троицы почему-то исчезли из открытого доступа — возможно для того, чтобы скрыть их очевидную связь между собой.

Чем же они «знамениты»? Анатолий Гутник начинал участковым милиционером на Владимирском рынке Киева. Там он сблизился с криминальным «авторитетом» Владимиром Киселем, в ОПГ которого Гутника называли «Гуталин». Он прикрывал «братву» в пределах рынка, решал их проблемы с законом (закрывая глаза на рэкет и мошенничество), а потом, по протекции Киселя, которому был нужен свой человек в налоговой, устроился там инспектором. К 1999-му Анатолий Гутник уже возглавлял Киевское управление налоговой милиции — а затем перебрался в Киевскую таможню. В 2005-м он пошел на повышение в главное управление, а в 2008-м стал замом Макаренко. В 2010-м опытный и хитрый Гутник не разделил судьбы своего босса, а сдружился с Азаровым и Калетником, благодаря чему получил новые должности и сохранил своё огромное влияние на Киевскую таможню. При этом Гутник умело гасил скандалы, получая лишь большие звезды на погоны и государственные награды. Потом был 2014 год, и возглавивший таможню Макаренко помог Гутнику расставить на ключевые посты нужных людей — таким образом, взрастив, новое поколение коррумпированных таможенников.

Президент Ющенко награждает Анатолия Гутника

Одним из них был его сын Евгений Гутник: в 2014-м тот стал руководить на Киевской таможне управлением противодействия правонарушениям, то есть взял под свой контроль борьбу с контрабандой и коррупцией. Журналисты сообщали об этой «борьбе»: за каждый оформляемый контейнер Евгений Гутник и его зам Андрей Недбайло брали сверху 200-300 долларов. По сообщениям СМИ, отец и сын Гутники до сих пор контролируют Киевскую таможню через своих бывших сослуживцев. Ну а дружки Гутника-младшего то и дело попадают в скандалы — например, они записывали на своих родных дорогие автомобили и квартиры.

Из столичных милиционеров в Киевскую таможню пришел и Орест Фирманюк, которого теперь называют «криминальным миллиардером» и одним из главных контрабандистов страны. Как бы в подтверждение этого, в апреле 20121 Фирманюка включили в список десяти крупнейших контрабандистов, на которых наложили санкции СНБО. Сам он с этим категорически не соглашался, хотя и признался в интервью, что его деятельность как таможенника, ставшего затем таможенным брокером, «нестерильна»:

«Я не могу сказать, что моя деловая история стерильная, но на уровень санкций Совета национальной безопасности она точно не тянет. У каждого есть свои „скелеты в шкафу“, возможно, в начале моей карьеры у меня был конфликт с Таможенным кодексом, но я всегда старался обходить „острые углы“ и никогда не связывался с откровенным нарушением закона»

Орест Фирманюк

Основной бизнес Фирманюка — это обход таможенных пошлин или их «минимизация» посредством мошеннических схем занижения стоимости ввозимого товара, осуществляемых им через свои брокерские конторы и многочисленных знакомых таможенников. Однако на лбу Фирманюка «горит» не только клеймо контрабандиста: еще в декабре 2015 года он попал на сайт «Миротворец» по обвинению в финансировании неких НВФ (боевиков-сепаратистов?).

О схемах Юрия Дворака СМИ рассказывали много раз. Например, о том, как он ввозил контрафактные китайские гербициды и продавал потом под видом европейских. Во второй половине «нулевых», когда Макаренко возглавил Таможенную службу, Дворак стал контролировать и Одесскую таможню. В 2010-м против Дворака тоже возбуждали уголовное дело (№ 10-47-01276-001 от 01.05.2010), но по статье 364 УК Украины (требование взятки). Но он не пошел в СИЗО вслед за Макаренко, а нашел себе покровителей в новой власти, став помощником народной депутатки от «Партии регионов» Татяны Засухи. В 2012-м Юрий Дворак возглавил на Киевской таможне пост «Энергетический», что позволили ему взять под свой контроль поток энергоносителей. Сообщалось, что он «мутил» схемы ввоза нефтепродуктов с участием фирмы «ВЭТЕК» скандального Серея Курченко. В 2013-м Дворак монополизировал растамаживание живых цветов через собственную фирму «Fiori». А когда в 2014-м во власть вернулся Макаренко, то Дворак получил должность начальника Киевской городской таможни, занимая её до 2015 года.

«Я не представляю, как такой человек может занимать руководящие посты. Это все равно, что пустить лису в курятник. Где бы он ни работал, он создавал монополии в той или иной сфере, устраняя конкурентов. По сути, государственная должность для него — это площадка для собственного бизнеса. И если его в очередной раз назначат на руководящий пост в таможне, он будет продолжать заниматься незаконными схемами», — рассказывали журналистам близкие к Юрию Двораку люди.

Так же как и о бывший начальник Анатолий Гутник, Юрий Дворак взрастил себе наследника-коррупционера. Его сын Сергей Дворак в 24 года стал прокурором Дарницкого района Киева — и не стеснялся ездить на работу на Range Rover и владеть элитной квартире площадью 200 квадратов в ЖК «Дипломат-холл». На этой роскоши молодой прокурор и погорел, попав по прицел журналистов — испортивших его стремительную карьеру. А его папа Юрий Дворак в апреле 2021-го тоже был включен в санкционный список СНБО, вместе с такими «легендами» украинской коррупции и контрабанды, как Араик Амирханян и Сеяр Куршутов, о которых уже рассказывал Skelet.Info.

Однако вернемся вновь к «следу ФСБ». Казалось бы, какое отношение типичная таможенная коррупция может иметь к иностранным спецслужбам? Самое прямое! Во-первых, ФСБ может контролировать начальников украинской таможни через «папочки» с компроматом. Во-вторых, свои люди на украинской таможне были нужны Кремлю и Лубянке для различных «спецопераций». А сейчас коррумпированные украинские таможенники могут служить информаторами Кремля, сообщая врагу о прохождении военных грузов — например, западных вооружений и боеприпасов, которые потом попадают под обстрел «Калибрами».

«Антикрорупционная правда»

Сообщение Анатолий Макаренко: российский каперанг нацелился на украинскую таможню. Часть 2 появились сначала на Антикоррупционная правда.

Але, як виявилося, не всім. І ще сумніше те, що після короткочасного сплеску національної самосвідомості, одним із проявів якого стало навіть нетерпимо до такого фінансового колабораціонізму, все повернулося на круги свої – гроші знову перемогли всі.

Йдеться в цьому випадку про гральний бізнес, за яким усі роки незалежності України стояв російський капітал. У найкращому разі – побічно, а більшості – прямо. На перший погляд, букмекерська компанія FavBet (БК «Фаворит», «Фаворит спорт») — вітчизняне підприємство. Зареєстровано її у Києві, бенефіціар – громадянин України:

Зверніть увагу – працює контора собі на збиток. Ну, судячи з звітності. Однак, насправді все не так просто. Тому що це верхівка айсбергу. Яку показують наївним громадянам, які вірять усьому, що написано чи сказано у телевізорі.

Власником FavBet справді є Андрій Матюха. Цілком або частково – питання, на яке немає достовірної відповіді. Розпочав свою активну роботу на ниві азартних ігор ще за часів Януковича, коли ці ігри, як відомо, були під забороною. Тому й видавала собі контора за лотерею Тото.

З 2009 по 2020 рік азартні ігри в Україні були заборонені – легалізувала їхня нова на той момент «зелена» влада під соусом турботи про бюджет. Проте й у період заборони гральний бізнес пана Матюхи цілком успішно працював – жодних заборон йому не заважали.

Втім, це історія, хай і цікава. У 2020 році, після того, як президент Зеленський підписав закон про легалізацію грального бізнесу, FavBet та його похідні вийшли з тіні. На перший погляд, все легально – група компаній Матюхи купила ліцензії на свою діяльність.

Загальна сума сплачених до державного бюджету коштів за ліцензією складає 216 150 000,00 грн. До того ж, група компаній повідомляє, що створила близько 700 робочих місць, до бюджету сплачено різних податків і зборів на загальну суму 20 791 263 грн.

Цифри вражають, але розраховані вони на інфантильного і не вміє рахувати українського громадянина. Тому що сама букмекерська компанія FavBet не має ліцензії на зайняття букмекерською діяльністю. Яка, згідно із законом про легалізацію грального бізнесу, коштує 108 мільйонів гривень на рік.

Тобто, за два роки FavBet не доплатила до бюджету 216 мільйонів. Повторимося – букмекерська компанія не має саме букмекерської ліцензії. А ліцензіями в інформаційному просторі FavBet «прикриває» свою букмекерську діяльність, на якій продовжує заробляти величезні гроші, які не потрапляють жодним чином до бюджету.

Це перше. Друге – обурливіше. І повертає нас до вступу, яким розпочався цей матеріал. Після 24 лютого, зачекавши кілька тижнів і побачивши, як розвиваються події – бліцкриг росіян провалився, суспільство несподівано для всіх, у тому числі й для влади, рішуче стало на захист України – FavBet випустила заяву, що ніколи не працювала на російському ринку і йде. з Білорусії.

Однак це виявилося не більше ніж піар-акцією та гучними словами. А якщо називати речі своїми іменами – відвертою брехнею.

Так, на сайті FavBet немає тепер у вікні вибору країн Росії та Білорусії. Але це аж ніяк не означає, що гравці звідти не можуть грати та отримувати виграні гроші. Ось приклад, як це можна зробити. Для цього потрібен лише VPN, який завантажується за пару хвилин:

Та й у самій службі підтримки FavBet готові підказати альтернативні шляхи гравцям із Росії. Якийсь час тому інтернет-видання delo.ua провів власне розслідування і звернулося до служби підтримки контори, видаючи себе за гравця з Росії:

У статті «Нічого особистого, тільки бізнес: український букмекер Favbet не сплачує податків і працює з росіянами?» журналісти аргументовано звинуватили цю букмекерську контору у роботі без відповідної ліцензії та ухилення від сплати податків на величезну суму.

Втім, в українських реаліях такими звинуваченнями мало кого здивуєш, тому автори шляхом «слідчого експерименту» відкрили вкрай «забійний» компромат: попри криваве вторгнення російських військ FavBet продовжує приймати ставки росіян і виплачувати їм виграші. Тобто публікація підводить до висновку, що контора Матюхи співпрацює з окупантами та вбивцями.

Зупинятись на цьому докладно не будемо – скандал із розслідуванням «Дела» вийшов гучним, і хоча матеріал оперативно зачистили, але він доступний як в архівних версіях, так і на сайтах, які його встигли перепостити.

Власне те, що написано дещо вище про обхід заборон за допомогою VPN, теж спростовує гучні заяви представників FavBet. А вони, нагадаємо, заявляють, що не лише не працюють у Росії зараз, але ніколи там і не працювали. Як і на окупованих територіях. Тільки їхні заяви суперечать сайтам відгуків.

Про це теж писали неодноразово, і ці матеріали також чистилися, проте за бажання все можна знайти. Тому зупинятись на цій сторінці діяльності контори Матюхи докладно не будемо, звернемо лише увагу на те, звідки прийшли відгуки про контор FavBet:

Це не поодинокі відгуки, їхня маса. І всі вони підтверджують те, що прес-служба FavBet бреше, заявляючи про те, що букмекери не працюють у Росії, Криму та ОРДЛО.

Контора FavBet не обмежилася простою зачисткою Інтернету від негативних матеріалів. Вона перейшла в атаку, заявивши, що допомагає українській армії. І нібито перераховує нашим солдатам десятки мільйонів гривень (звідки, до речі? Судячи з звітності, FavBet працює собі на збиток).

Не заперечуватимемо ці цифри. Хоча навіть у власних прес-релізах компанії щодо допомоги армії часто трапляються невідповідності у сумах, перерахованих ЗСУ.

Ми звернемо увагу на інші цифри. Якщо вірити конкурентам Матюхи , то до масштабного вторгнення щомісячний оборот вітчизняного ринку азартних ігор сягав одного мільярда доларів, з яких, згідно з підрахунками експертів , не менше 25% (тобто десь на $250 млн на місяць) – йшли через букмекерську мережу Матюхи. .

Якщо припустити, що Андрій Матюха отримує не більше 10% доходу від усіх коштів, що пройшли через мережу, то виходить таке. Дуже схоже, що за шість місяців масованого вторгнення бенефіціар FavBet витратив (якщо прийняти на віру його заяви) на допомогу захисникам і постраждалим від війни не більше 4% від суми, що осідає на його рахунках за один місяць.

Адже в цих підрахунках не враховано гроші, які заробляє FavBet у Росії та Білорусії.

А тим часом FavBet продовжує розвиватися — не далі як 1 вересня в Києві знову запрацювало найбільше столичне казино — FAVBET Casino в MERCURE Kyiv Congress Hotel:

Відкриттю цього казино аж ніяк не завадило те, що FavBet неодноразово звинувачували в незаконному гральному бізнесі, фінансуванні тероризму та ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах через афілійовану особу ТОВ «Лакі Ленд» – відповідні документи містяться в єдиній державній.

Зверніть увагу на дату наведеного вище фрагмента судового рішення – січень 2020 року. Справа, до речі, не закрита.

Однак це не завадило компанії скористатися законом про легалізацію азартних ігор. До того ж ходять чутки, що цей закон писався під дві компанії – «Парі-Матч» (Parimatch) і «Фаворит» (FavBet). Обґрунтовували свої висновки експерти грального ринку тим, що відповідний законопроект фактично писав друг нардепа Давида Арахамії, який «дивиться» від «Слуги народу» за процесом, – власник юридичної компанії Eterna Law Андрій Астапов.

Втім, це давня історія. А зараз FavBet наповнює Інтернет нав’язливою рекламою про свою нібито гігантську допомогу армії, поширює фейки про свій відхід з ринку Білорусії та Росії і продовжує заробляти гроші.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Букмекерська контора FavBet Андрія Матюхи все ще працює в Росії та цинічно піариться на українській армії появились сначала на Антикоррупционная правда.

Унаслідок їхньої злочинної змови з Азаровим та президентом-втікачем Віктором Януковичем російські війська, які мали бути виведені з території України, отримали право залишитися ще на 25 років, що допомогло Росії всього через 4 роки окупувати Крим.

Про це повідомили в Офісі генерального прокурора України. За даними наших джерел, йдеться про ексміністра закордонних справ Костянтина Грищенка та колишнього міністра юстиції Олександра Лавриновича.

«За процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора повідомлено про підозру колишньому міністру закордонних справ України та колишньому міністру юстиції України у державній зраді (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111 КК України)», – зазначено в повідомленні.

За даними слідства, у квітні 2010 року підозрювані у скоєнні державної зради Грищенко та Лавринович, вступивши у змову з групою осіб, до якої входили Азаров та Янукович, погодили без зауважень і без фактичного розгляду дотичними до цього питання органами та структурами проєкт угоди між Україною та РФ, якою перебування Чорноморського флоту РФ в Криму продовжувалося ще на 25 років. Цим вони порушили Конституцію України і Закон України «Про міжнародні договори України».

Посадовці не провели також обов’язкової правової експертизи пропонованої угоди, яка шкодила суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та економічній безпеці України.

«Унаслідок таких дій підозрюваних та інших осіб у квітні 2010 року було погоджено, підписано та ратифіковано Угоду, якою на 25 років продовжено строк перебування Чорноморського флоту РФ на території України. Це створило сприятливі умови для подальшого переоснащення та модернізації озброєння Чорноморського флоту Російської Федерації, а також його збільшення на території АР Крим та м. Севастополя, замість виведення з України», – резюмували в ОГПУ.

Менш ніж за чотири роки потому Росія окупувала український півострів, де, зусиллями усіх дотичних до підписання Харківських угод посадовцями, залишалися російські війська.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється слідчими Державного бюро розслідувань.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Двох міністрів часів Януковича підозрюють у держзраді появились сначала на Антикоррупционная правда.

«История о том, как ГБР уничтожило тайные материалы и материалы НС(Р)Д по важным для страны делам. Мне передали внутреннюю докладную записку из одного из правоохранительных органов Украины. В ней говорилось именно об этом. Я проверила факт этого в нескольких источниках. Подтвердила. Собственно, что произошло? 24 февраля в 1:30 ночи (т.е. за 2,5 часа до вторжения) из центрального Офиса ГБР в Киеве вывозят тайные материалы, среди которых секретные документы и материалы НСРД. НСРД – это негласные следственные розыскные действия, ну то есть все эти прослушки, тайные съемки и т.д. Все это добро везут на запад страны в Хмельницкий. Ну чтобы сохранить, чтобы врагу не достались», — отметила она.

25 февраля, по информации Ромалийской, «в Хмельницкий приезжают директор ГБР Алексей Сухачев, руководитель Главного оперативного управления ГБР Игорь Гейда и руководитель Главного следственного управления ГБР Александр Удовиченко. Старший группы режимно-секретного подразделения Лавринович докладывает, какие тайные материалы были уничтожены (ранее такой приказ дал Сухачев устно) и просит разрешения на уничтожение. В очередную партию тайных документов входили те, которые были отмечены грифом «Особой важности». Сухачев наносит резолюцию: «Разрешаю»».

В результате, как пишет журналистка, ГБР уничтожает тайные материалы по следующим важным производствам:

— «Харьковские соглашения» (продлили до 2042 года базирование российского флота в украинском Крыму);

— о доведении украинской армии до обнищания армии (подозреваемые: Янукович, начальник его Генштаба Замана, два его министра обороны Саламатин и Лебедев);

— об участии бывшего главы СБУ Якименко в разгоне Майдана (по данным следствия в феврале 2014 года он давал приказ о начале «антитеррористической операции» — так называли массовые расстрелы протестующих);

— «угольное дело» Медведчука (покупали за наличку уголь в т.н. Л/ДНР, вроде бы с согласия Порошенко);

— несколько дел, где фигурирует Порошенко (изготовление военных кораблей на «Кузнице на Рыбальском», назначение Семочка заместителем председателя Службы Внешней разведки, прохождение украинских военных кораблей в 2018 году через Керченский пролив);

Больше про эту историю смотрите на видео с 33 минуты:

«Антикоррупционная правда»

Сообщение За пару часов до начала вторжения РФ глава ГБР приказал уничтожить дела «особой важности», касающиеся Януковича, Медведчука и Порошенко появились сначала на Антикоррупционная правда.

По данным издания, им стал хорошо известный в узких кругах Харькова, любитель ярких приватных вечеринок, молодой, но уже достаточно опытный делец и схемщик Дмитрий Мандриков.

Помимо большого опыта в перенаправлении налево и обналичивания потоков, которые должны были бы поступать в харьковскую казну, Мандрикова на Полтавщину привело давнее знакомство и землячество с нынешним главой Полтавской ОВА и тоже харьковчанином Дмитрием Луниным.

Лунин поставил перед Мандриковым задачу так, чтобы он максимально контролировал на Полтавщине работу дорожных подрядчиков, чтобы поток бюджетных денег, которые недавно начали выделять в изрядном количестве на дорожные работы под предлогом улучшения логистики прифронтовой области, превратить бесперебойные поступления кэша в виде откатов. Речь идет, по меньшей мере, о десятках миллионов гривен.

В роли смотрящего на Полтавщине Мандриков должен весьма преуспеть, ведь вот уже 10 лет в Харькове он занимается чем-то очень похожим. Еще во времена Януковича тогда еще очень молодого чиновника посадили на должность директора КП «Харьковпарксервис». И все эти годы он не только умудрился усидеть на хлебном месте «главного парковочника Харькова», но и исхитрился очень долго саботировать реформу парковочного сервиса, попутно выстроив работающую схему перетекания денег вместо бюджета города в свои карманы.

В Харькове Мандриков отдал право собирать деньги за парковку сети частных фирм-прокладок. В результате собранные с людей деньги 10 лет куда-то испарялись, а жена молодого директора резко стала сверхуспешной бизнес-вумен, декларирующей миллионные доходы, элитную недвижимость и дорогие авто. Ну а КП «Харковпарксервис» из года в год декларировал одни убытки, мол неприбыльное это дело парковка в Харькове. В конце концов, истратив миллион казенных денег на реформу системы парковки, все осталось как и было. Деньги от парковки в Харькове и сейчас обогащают чиновников, а реформированная система приносит городу копейки. На Мандрикова даже заводили уголовные дела, но богатство и связи давали тому возможность по-тихому отмазываться.

Таланты харьковского смотрящего вряд ли помогут латать дырки на дорогах, а вот дырки в бюджете области точно появятся.

Скоро расскажем какие именно схемы курирует Мандриков на Полтавщине.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Новым «смотрящим» за дорогами Полтавщины стал парковочный схемщик из Харькова Дмитрий Мандриков появились сначала на Антикоррупционная правда.

Історія зростання підприємства почалась у 2006 році. Тоді Володимир Мисик – власник фермерського господарства і хлібозаводу на Харківщині — став депутатом Харківської облради від «Партії регіонів», а в 2012 і нардепом увійшовши до так званої «сім’ї Януковича».

У «золоті часи» Партії регіонів Мисик встиг розбудувати свій хлібний бізнес. У Києві, де раніше продавалась продукція низки київських хлібокомбінатів, чий бізнес задушили, тепер активно почали продаватись хліби від «Кулиничі».

Як писало тоді «Радіо Свобода» кіоски торгової марки встановлювали без будь-яких дозволів, а працівників офіційно не працевлаштовували.

Покровительство бізнесу приписують втікачу Миколі Азарову, який навіть відкривав один із заводів. Адже вважають цей бізнес спільний з сином Азарова – Олексієм.

У 2013 підприємство отримало цікавий меморандум між корпорацією «Кулиничі», роздрібними мережами, центральними та місцевими органами влади. У меморандумі «Кулиничі» пообіцяли стримувати ціни на соціальні сорти хліба натомість Аграрний фонд постачає компанію дешевим борошном, а магазини беруть на реалізацію насамперед їх продукцію. Що по суті є порушенням конкурентних умов.

Так за кілька років із харківського бізнесмена він перетворився на доларового мільйонера всеукраїнського масштабу і крім Харківської його заводи з’явились у Київській і Полтавській областях. Продукція масово  почала з’являться у Вінницькому, Житомирському, Черкаському та Кіровоградському регіонах.

За підтримку так званої «сім’ї» і подарунки були відповідні. Так саме Мисику приписували подарований Януковичу 2-кілограмовий золотий батон, знайдений в Межигір’ї.

З початком Революції гідності він лишився вірний партії.

У січні 2014 він ще голосує за «диктаторські закони» Януковича, а вже в лютому тікає з партії і приєднується до групи «Економічний розвиток». В 2014 він знову проходить до парламенту вже як самовисуванець і приєднується до групи «Відродження». А у 2018 потрапляє у ТОП-5 латифундистів парламенту і водночас у лідери серед прогульників сесій Верховної ради.

У 2014 продукцію «Кулиничі» закликали бойкотувати активісти, як бізнес замішаний на крові активістів Майдану.

До останнього скликання парламенту Мисик не пройшов, але це не значить що немає свого лобі. Зокрема депутатка Ольга Коваль від «Слуги народу», її батько у свій час активно сприяв будівництву заводів підприємства на Київщині. Бізнес, який сьогодні приносить копійку Азаровим і спонсорує війну росії проти України, росте.

Тож, покладатись доводиться лише на відповідальність споживача, який може свідомо обирати, кого підтримувати гривнею і не боятись, що його гроші йдуть в кишеню Азарових.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Хліб від ексрегіонала Володимира Мисика: куди йдуть гроші? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Но и это далеко не все. Вдобавок является владельцем Обуховского ЦБК под Киевом, что дает возможность обвинять Крупчака в финансировании «карательных батальонов» (по риторике понятно, что это звучит в России) и одновременно рассказывать о спонсировании «бандформирований пророссийских сепаратистов» на Донбассе. Это уже, понятно, звучит в Украине.

На самом деле это бред. Как с одной стороны, так и с другой. Понятно, что звучит красиво и соответствует конъюнктуре, пусть у каждой стороны она и своя. Но на самом деле Владимира Крупчака интересует только одно — деньги. А ни «каратели», ни боевики ему таковых отнюдь не принесут, породив лишь дополнительные проблемы. Потому как одно дело — пустопорожние заявления в прессе, а другое — реальное финансирование войны на Донбассе, хоть с той, хоть с этой стороны.

Да и не стоит высасывать из пальца то, чего не было, дабы утопить Крупчака — у него и без этого грехов скопилось достаточно. Кстати, сразу же внесем уточнение относительно украинского гражданства — у Крупчака его уже нет. В 2019 году Владимир Крупчак получил паспорт Кипра и отказался от гражданства Украины. Указ о лишении гражданства подписал тогда еще президент Украины Петр Порошенко. Впрочем, от этого феноменом Крупчак быть не перестал.

Судите сами. Бывший врач-стоматолог из российской глубинки (родился Владимир Ярославович 29 января 1958 года в деревне Быково Вилегодского района Архангельской области) смог в начале девяностых сменить профессию и подмять себя не только крупнейший в России Архангельский целлюлозно-бумажный комбинат, а впоследствии и еще ряд предприятий отрасли. В том числе и в Украине, где он контролирует Киевский картонно-бумажный комбинат.

Но и это еще не все — в 2004 году Крупчак стает депутатом Государственной думы от партии Путина «Единая Россия». А в 2007 году уже имеет украинский паспорт, ставший последствием конфликта с Олегом Дерипаской, от которого Крупчаку пришлось срочно бежать в соседнюю страну. При этом отнюдь не пророссийски настроенный Ющенко подписывает Указ о предоставлении Крупчаку гражданства по ускоренной процедуре.

В 2012 — следующий кульбит: Крупчака включает в избирательный список правящая «Партия Регионов» Виктора Януковича, который, в свою очередь, отнюдь не пылал любовью к своему предшественнику Ющенко, выдавшему Крупчаку паспорт с трезубцем на обложке.

Кстати, это кандидатство в депутаты украинского парламента дало возможность российским недоброжелателям называть Крупчака еще и «народным депутатом Украины», что является неправдой — из списков «Партии Регионов» его исключили еще до выборов. Но не потому, что мстили за связи с Ющенко, а потому что Крупчак не соответствовал нормам закона о выборах — не прожил в стране положенные пять лет. Бизнесу это, ко всему же, отнюдь не помешало и во времена, так сказать, «махрового» Януковича, в 2013 году, Крупчак попал в топ-100 богатейших украинцев — его состояние оценивалось в 273 миллиона долларов.

Очередная смена власти в Украине тоже не принесла особых проблем Крупчаку — в этот период он выкупил последние акции Киевского картонно-бумажного комбината и с 2018 года является его конечным бенефициаром через Pulp Mill Holding.

В ноябре 2019 года (это уже при Зеленском) Палп Милл Принт, зарегистрированное в спутнике Киева — городе Бровары, и принадлежащее Крупчаку, выкупило все имущество крупной столичной полиграфической компании Блиц-Принт, признанной ранее банкротом. Что интересно — изначально оборудование Блиц-Принта было оценено в 4,12 миллиарда гривен, но было продано всего за 49,59 миллиона гривен.

Правда, в 2017 году Владимир Ярославович попал на первые страницы СМИ, но отнюдь не как «спонсор боевиков либо карателей» (выбирайте по вкусу). Его пытались похитить в центре Киева и вывезти в Россию. Якобы за этим стоял Дерипаска. Пикантности ситуации добавлял тот факт, что похитителями руководил свеженазначенный начальник Обуховского райотдела Национальной полиции Украины, города, в котором находится основой актив Крупчака в этой стране.

Похитители якобы рассчитывали получить за свою работу аж 17 миллионов долларов. Что отнюдь не стыкуется с версией заказа похищения Дерипаской — не сумасшедший же он платить такие деньги? Да и само похищение было выполнено настолько топорно и бестолково, что вызывало недоумение и попахивало откровенным цирком.

В 2019 году Крупчак, как уже упоминалось, сменил гражданство. Но в то же время это (равно как и обвинения в финансировании «кровавых нацистских карателей, распинающих мальчиков на Донбассе») не помешало ему распоряжаться своими деньгами куда более прагматично.

Он активно вкладывался в губернатора Архангельской области Юрия Орлова, а когда его сменили на Александра Цыбульского, переключился на последнего. В то же время, пока результат выборов губернатора был еще неясен, Крупчак финансировал и основного оппонента Цыбульского — лидера общественного движения «Мы здесь живём!» Юрия Шевелева. Какие там «каратели» и «сепаратисты»! Кому они нужны, если основные российские активы Крупчака — Архангельский ЦБК, ГК «Титан» и ЗАО «Лесозавод 25» находятся и активно работают именно в Архангельской области. Деньги лучше вложить в ее власть, а уж деньгами Владимир Ярославович всегда умел распоряжаться и на ветер их не швырял.

К тому же Крупчак начал осваивать Ульяновскую область, где он начал строительство завода по производству гофротары. Запланированные инвестиции — около 34 миллионов долларов. Какие там «каратели»!

Да и нет у Крупчака уголовных дел по каким-либо политическим мотивам — ни в России, ни в Украине. Уголовщина присутствует, это есть. Вполне возможно, что его имя всплывет в расследовании действий руководителя управления Ростехнадзора по Северо-Западному федеральному округу Григория Слабикова, которого в Санкт-Петербурге задержали сотрудники ФСБ по подозрению в коррупции на миллиарды рублей.

Последние девять лет господин Слабиков имел прямое влияние на исход согласительных и проверочных процедур Ростехнадзора в Архангельской области и хорошо знаком с бизнес-интересами Крупчака.

К тому же компетентные органы заинтересовались и главой УФНС по Архангельской области Сергеем Родионовым, который почти шесть лет подряд собирал налоги с предприятий Крупчака.

Этим проблемы Владимира Ярославовича в России не ограничиваются — есть несколько уголовных дел, в которых фигурирует его фамилия и подконтрольные ему бизнес-структуры. Ему инкриминируют, в частности, присвоение государственной собственности, хищение бюджетных средств, налоговые махинации, преднамеренные банкротства предприятий, мошенничество, преступления против личности. Например, органы МВД Архангельска подозревали Крупчака в причастности к группировке, которая совершила нападения на замгубернатора Булатова и следователя Стригалева и убийство руководителя малого предприятия «Рута» Бурданова. Дело прошлое, но точка в расследованиях не поставлена.

Да и бывший тесть Крупчака — Григорий Перфилов — также был фигурантом уголовного дела. Сейчас он считается без вести пропавшим. Весной 2008 года он якобы оставил предсмертную записку и прыгнул в Архангельске с моста в реку.

Тут, правда, уже вряд ли что раскроешь, но факт весьма интересный. Особенно если учесть, что в отношении бывшего председателя Комитета по управлению государственным имуществом Архангельской области Перфилова Г.В., его заместителя Некрасова А.В. и генерального директора ЛХК «Северная целлюлоза» Крупчака В.Я. 21 марта 2000 года было возбуждено уголовное дело № 00380016/№ 208 по ч.3 ст. 160 УК РФ (присвоение или растрата чужого имущества). Уголовное дело было возбуждено в связи с изданием Перфиловым противозаконного распоряжения от 27 сентября 1994 г. № 228-р, которым было предусмотрено внесение 20% акций АЦБК в уставный капитал ЛХК «Северная целлюлоза». Вовремя сиганул с моста Перфилов, ничего не скажешь.

Мы не зря упомянули это дело двадцатилетней давности — именно в его разгар Крупчак стал депутатом Государственной думы. Так что какие там «каратели»! Вот куда надо вкладывать деньги — в связи. Которые дают возможность решать проблемы и получать государственные заказы, а не в то, что гарантировано принесет убытки и проблемы.

Правда, стоит отметить тот факт, что Владимир Ярославович на всякий случай не появляется на Родине. Впрочем, это не мешает ему управлять своими активами и расширять их. Ульяновском он не ограничивается — с недавних пор Крупчак зачастил в Казахстан, благо новый кипрский паспорт позволяет ему без проблем путешествовать по миру и, самое главное, — выдавать себя за международного инвестора. Да и австро-немецкая Pulp Mill Holding GmbH, где Крупчак числится «директором по инвестициям», в этом немало помогает.

На что конкретно нацелился Владимир Ярославович в Казахстане, точно неизвестно. Выдвигалась версия, что он тут, дескать, решил пересидеть «борьбу Зеленского с олигархами» в Украине. Но тот, кто знаком с ситуацией в Украине, эту версию всерьез не воспримет — какая там борьба с олигархами! Зеленскому бы до конца срока благополучно досидеть, какая там уж «борьба». Да и с чего бы он боролся с человеком, олигархом отнюдь не являющимся и к тому же умеющим подмазать там, где надо? Крупчак пережил Кучму, Ющенко, Януковича и Порошенко, коим нынешний президент Украины в подметки не годится. Да и вообще — у человека кипрский паспорт, что ему в Казахстан сбегать-то? Нет, сюда его привел явный бизнес-интерес. Какой — покажет время.

P.S. Владимир Ярославович Крупчак имеет следующие награды:

Медаль ордена «За заслуги перед Отечеством» II степени (21 мая 1999 года, Россия) — за успешную подготовку и активное участие в XXI чемпионате мира по хоккею с мячом в городе Архангельске.

Орден «За заслуги» III степени (29 октября 2003 года, Украина) — за весомый личный вклад в сохранение национально-культурных традиций украинцев в России.

Также он — лауреат Национальной премии имени Петра Великого в номинации «Лидер российского бизнеса в ЛПК-2002». Имеет также орден «За благодеяние» от патриарха РПЦ Кирилла. Перечень, прямо скажем, доставляет.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Крупчак Владимир Ярославович: российско-украинский аферист из списка «Форбс» появились сначала на Антикоррупционная правда.

Почему комиссия месяц не может утвердить последнюю тестовую задачу, а некоторые члены комиссии ведут себя как минимум странно, подпитывая подозрения в работе на Олега Татарова, рассказывает издание Цензор.НЕТ.

Как известно, руководителя антикоррупционной прокуратуры в Украине нет с августа 2020 года, когда в отставку ушел Назар Холодницкий. Это привело к тому, что прокуроров по делам назначает не руководитель САП, а генпрокурор Ирина Венедиктова. То есть, независимость антикоррупционных органов не работает уже полтора года.

Комиссию по избранию нового руководителя САП сформировали осенью прошлого года с большим скандалом. Уже тогда депутаты нескольких фракций, включая представителей монобольшинства, говорили, что избранные от Рады члены комиссии вызывают сомнения в их незаангажированности. Позже Радио Свобода выпустило расследование, что ряд членов комиссии так или иначе связаны с заместителем главы Офиса президента Олегом Татаровым, который якобы и является негласным куратором конкурса.

К примеру, они нашли, что глава комиссии Екатерина Коваль в 2012 году, во времена Януковича, вместе с Татаровым работала в рабочей группе, созданной тогдашним министром юстиции Александром Лавриновичем.

А члены комиссии по избранию руководства САП Вячеслав Навроцкий и Роман Куйбида, как обнаружили журналисты, сейчас работают с Татаровым в одной комиссии – по правовой реформе, созданной указом президента Владимира Зеленского. Другой член комиссии Богдан Романюк являлся научным руководителем Татарова в 2007 году.

Впрочем, для многих членов комиссии все же это было достаточно ситуативное сотрудничество.

И уже в ходе заседаний комиссии больше вопросов возникало к позиции Евгения Соболя, Андрея Гуджала, Елены Бусол.

Заработала комиссия в феврале 2021 года. К участию в конкурсе допустили 633 кандидата, не допустили – 18. После прохождения первых двух этапов конкурса – на знание законодательства и общие способности – их осталось только 37.

В июне она должна была провести самый сложный конкурс на добродетель. До 4 июня комиссия «выбила» 20 конкурсантов. В частности, многих представителей НАБУ. Также выбыл и. руководителя САП Максим Грищук.

В то время главными фаворитами конкурса считали детектива НАБУ Елену Кролевецкую и руководителя правового комитета Рады Андрея Костина.

Но 4 июня и Кролевецкий, и Костин выбыли из конкурса. Кролевецкую “сбила” часть комиссии, которую ассоциируют с Офисом президента, а Костина – международники (за него проголосовали Гуджал, Соболь, Романюк, Коваль, Бусол. Против были международники, а также Навроцкий). Но если к Кролевецкой прицепились из-за отца, который еще в 2008 году уехал жить в Россию, то Костину задавали очень много вопросов, почему он берет на работу родственников других депутатов, а его родственники работают у тех же депутатов помощниками.

«Слушайте, нам уже так скоро не из кого будет выбирать», – сказал после этого один из членов комиссии.

В тот день конкурс прошел только детектив НАБУ Александр Клименко, который среди прочего занимался делом Татарова и сбивать его никто не рискнул, чтобы не подвергаться скандалу.

А дальше в работе комиссии начались чудеса. Ряд ее членов неожиданно заболели и кворум не могли собрать 5 заседаний. 24 июня в знак несогласия с тем, как проходит конкурс, с него снялся прокурор САП Игорь Семак, который вел дела экснардепа Николая Мартыненко, одесского «короля контрабанды» Вадима Альперина, бывшего «слуги народа» Александра Юрченко.

«В знак протеста против несправедливого, неразумного, своевольного клеймения как недоброчестных многих кандидатов», — написал в письме Семак.

В финал по итогам конкурса на добродетель вышли только двое – уже упомянутый детектив НАБУ Клименко и прокурор Офиса генерального прокурора Андрей Синюк.

Как утверждает Виталий Шабунин, поскольку Клименко как финалист (а у него было наибольшее количество баллов) не устраивал Банковую, то работу комиссии фактически заморозили и она не собиралась больше месяца. 23 августа члены комиссии по квоте совета прокуроров (фактически это международники) направили письмо генпрокурору Ирине Венедиктовой о том, что некоторые лица пытаются повлиять на результат конкурса, и пригрозили выйти из его состава.

«Формально это объясняют тем, что часть членов комиссии в отпусках – это плохое оправдание. Когда я был в отпуске, все равно участвовал в заседаниях. Если я могу это делать из Словении или Хорватии, то и другие члены могут. Мы спрашивали, почему заседаний нет. Нам отвечали, что это из-за отпусков и ковида», — рассказал тогда член комиссии Драго Кос в интервью Бабелю.

1 сентября по итогам встречи Джо Байдена и Владимира Зеленского украинский президент пообещал «немедленное избрание нового главы Специализированной антикоррупционной прокуратуры в соответствии с лучшими международными практиками».

“Лучшими практиками” оказалось то, что в начале октября работа комиссии снова была заблокирована. Финалистам оставалось выполнить практическую задачу, после которой их ждал бы последний этап отбора — собеседование. Но на заседание не ходили три представителя, делегированные Верховной Радой (Елена Бусол, Андрей Гуджал и Евгений Соболь).

Более того, один из членов комиссии — Андрей Гуджал (квота ОПЗЖ) предложил изменить систему оценки кандидатов. ЦПК поднял вокруг этого скандал, попытка не удалась. Кандидаты написали тестовое задание, но комиссия еще месяц не могла установить результаты. На заседание снова не приходили члены комиссии по квоте ВР (международники в комиссии были по квоте совета прокуроров).

В ходе пресс-марафона в конце ноября Зеленский выразил надежду, что конкурс закончится до конца года. Но уже и после этих слов комиссия не спешила собираться.

По мнению Виталия Шабунина, все это время в Офисе президента искали возможность, как вернуть в конкурс желаемых кандидатов через суд, а когда это не произошло — решили сделать ставку на Синюка. Но поскольку у Клименко был более высокий балл, то на последнем конкурсе его результаты теоретически некоторые члены комиссии должны были бы занизить. Поэтому активисты провели независимую оценку работ кандидатов и выложили его в интернет.

6 декабря комиссия наконец-то собралась. Но в начале заседания некоторые члены предложили, чтобы те, кто не был во время тестового задания, оценки не ставили. (Теоретически так “вылетели” бы оценки двух международников, а значит, баллы Клименко снизились бы). Это предложение не нашло поддержки.

Но заседание комиссии стало напоминать трагифарс. Андрей Гуджал вдруг вспомнил, что его оценки тестовых заданий остались дома. Он попросил у коллег перерыв на полтора часа, чтобы съездить за ними. Те любезно согласились. «Ждали полтора месяца, так еще полтора часа подождем», — сказал член комиссии по квоте «Слуг народа» Вячеслав Навроцкий.

После того, как члены комиссии-международники назвали свои баллы, глава комиссии объявила перерыв.

Никто не смог бы спрогнозировать, что вместо полутора часов им придется ждать три, а Гуджал перестанет отвечать на звонки. Глава комиссии Екатерина Коваль в конце концов перенесла заседание на 17 часов 7 декабря. Гуджал потом объяснил, что у него сломалось авто и он вернулся, когда заседание завершилось.

Вы не поверите, но и 7 декабря в 17 часов заседание не началось. Задержалось на час.

И когда члены комиссии наконец-то озвучили свои баллы, которых кандидаты ждали почти 2 месяца, снова начались споры. Ведь несколько членов комиссии (Соболь и Куйбида) оценили ответы кандидатов в 2 балла, а нужно было числом, кратным 1,5.

Гуджал отказался подписывать протокол с такими результатами. Коваль заявила, что не хочет в суд, Бусол начала сетовать, что тоже хотела изменить для себя методику оценки, но ей не разрешили. Дискуссия шла о том, что теперь нужно все заново перечислить. К настоящему моменту один из членов комиссии от международников — Томас Файрстоун (бывший прокурор США) уже вышел из чата (большинство членов комиссии подключаются онлайн, кроме Коваль и Гуджала), и заседание длилось без него.

Драго Кос отметил, что если принять аргументы некоторых членов комиссии, то будет остановлен весь процесс.

«Мы должны придерживаться методологии, и я согласен с вами, что все должно происходить как-то по-другому, но сейчас мы останавливаем весь процесс», — сказал Кос.

«Вы пойдете в суд, если это решение будет обжаловано представителем конкурсной комиссии?» – спросила Коваль у Драго Коса.

Она призвала Романа Куйбиду и Евгения Соболя пересмотреть свою позицию и способ, которым они выставили оценки, чтобы не было обжалований в суде.

«Я больше скажу, коллеги, у меня перед глазами есть табличка, и наша оценка кардинально отличается друг от друга. Одни члены комиссии видят, что кандидат дает какой-то ответ на вопросы, другие вообще ответа не видят. Поэтому я убежден, что все кандидаты пойдут в суд, потому что каждый кандидат будет пытаться защитить свои результаты. А учитывая то, что мы оцениваем вне инструкции, я не буду участвовать в легализации этого результата», — присоединился к Коваль Гуджал, который и заварил эту историю.

На что Кос уже открыто обвинил своих коллег в том, что они сейчас пытаются еще раз остановить процесс конкурса в своих целях.

«Сейчас мы тратим время на то, на что уже потратили предыдущую неделю. Поэтому сомнения у меня вызывают не кандидаты, а мои коллеги по комиссии. Господин Гуджал, господин Соболь пытаются остановить процесс, чтобы выиграть время для каких-то своих дел», — заявил напрямую представитель интернациональных организаций в комиссии.

Кос заявил, что больше не доверяет Гуджалу после того, как он заявил вчера на комиссии, что он забыл дома результаты оценки и попросил подождать его полтора часа, а сам не вернулся. «Члены комиссии прождали, как идиоты, три часа, вы не отвечали на звонки, а сегодня вы что-то сказали о пробках», — возмутился международный специалист.

Здесь к дискуссии уже присоединилась член комиссии, экс-судья Европейского суда по правам человека Нона Цоцория, которая сказала, что правила голосования были утверждены большинством, и она не понимает, почему сегодня большинство не может утвердить результаты этапа конкурса.

Дальше дискуссия переросла в выяснение отношений и взаимные обвинения в том, что кто когда-либо ходил на заседание или нет. И кто что и когда нарушил. Заседание затянулось на 4 часа. В конце концов, результаты таки переозвучили и пересчитали. Клименко получил 162 балла, Синюк – 121.

В следующий раз комиссия соберется 21 декабря, чтобы назначить дату собеседований. Поэтому избрание главы САП к Новому году кажется все более призрачным. В отличие от очередных скандалов членов комиссии.

«Антикррупционная правда»

Сообщение Олег Татаров против США и Украины: как комиссия блокирует избрание антикоррупционного прокурора появились сначала на Антикоррупционная правда.