Речь идет о посредниках сербского картеля, который, по имеющейся информации, получил заказ на ликвидацию либо похищение близкого соратника президента Украины — Тимура Миндича. Последний в июле 2025 года бежал в Европу. Сведения о планах сербской ОПГ в отношении Миндича дошли к Зеленскому в начале августа. Уже через 2 дня после этого ГУР направил своих офицеров из числа украинского спецназа в Вену – вероятно, по личному поручению президента. В состав так называемой группы реагирования вошел командир спецподразделения ГУР «Артан», бывший снайпер Виктор Торкотюк (позывной Титан). Предполагаемая цель встречи — сделать всё возможное для отмены «заказа» и будущего возвращения Миндича в Украину.

Как известно, Миндич покинул страну буквально за несколько дней до того, как НАБУ и САП собирались вручить ему подозрение в деле о масштабных хищениях. Следствие полагает, что через подконтрольные компании он участвовал в схемах с закупкой трансформаторов и энергетического оборудования для «Харьковоблэнерго». По этому же делу ранее был задержан его двоюродный брат Леонид.

Однако за границей для Миндича ситуация оказалась еще более опасной. Теперь ему грозит не только уголовное преследование, но и вполне реальная ликвидация или похищение. Активный интерес к нему проявляют разные силы: от международных криминальных структур, которым важен доступ Миндича к крупным финансовым потокам (сохранившимся со времен Коломойского), до российских спецслужб, видящих в нем инструмент влияния на президента Украины в процессе мирных переговоров.

В этой связи становится понятной роль Торкотюка в переговорах с сербами. Титана считают доверенным лицом и правой рукой Буданова. Они близко знакомы ещё со времён АТО — задолго до назначения Буданова начальником ГУР. При этом Торкотюк поддерживает крайне близкие отношения и с заместителем руководителя ОП Олегом Татаровым, с которым когда-то выступал в одной сборной по тайскому боксу. Но главное, как сообщает источник, встречу с сербским картелем Титан организовал через свои личные и тесные связи в криминальной среде. Речь идёт о транснациональной сети организованной преступности, охватывающей Европу и Мексику. В Украине же Торкотюк якобы сформировал подконтрольную сеть «спортивной молодёжи» в регионах, которая сегодня насчитывает порядка 500 – 600 человек. Возможности Титана находить общий язык с главарями крупных международных ОПГ начальник ГУР высоко ценит. К тому же он рассматривает Торкотюка как существенный противовес генералу СБУ Покладу, который заинтересован в увольнении Буданова с должности «главного разведчика» любой ценой. Но об этом позже.

Возвращаясь к Миндичу, в кулуарах Офиса президента сейчас настоящая паника. Миндич был посвящён не только в личные дела Зеленского, но и в детали закрытых переговоров о мире. Его внезапный побег создал угрозу государственной безопасности: человек с таким объёмом инсайдерской информации оказался вне контроля Киева. При этом фигурой, которая может по своим каналам гарантировать ему безопасность (а заодно и защитить интересы государства), стал Буданов, с которым у Зеленского были личные разногласия. Похоже, сейчас ситуация изменилась.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение За беглецом Тимуром Миндичем начата охота. Зеленский обратился за помощью к Буданову появились сначала на Антикоррупционная правда.

Из собственных инсайдерских источников журналистам стали известны детали возможных договоренностей в пользу российских нефтяников, к которым непосредственно причастна семья действующего главы Минобороны Украины – Рустема Умерова.

Рустем Умеров

17 июля 2024 года в Анкаре состоялась встреча брата министра обороны Украины Умерова – совладельца и одного из руководителей инвестиционной компании ASTEM, соучредителя БФ Astem Foundation Омера Киримлы Аслана (Omer Kirimly Aslan) – с представителем американско-дубайской компании 2Rivers Energy. Это – нефтетрейдинговая компания из Дубая, которая занимается продажей и экспортом российской нефти и нефтепродуктов, и находится под американскими и с декабря 2024 года – британскими санкциями.

Омер Киримлы Аслан

Coral Energy Group была основана гражданином Азербайджана Тахиром Гараевым в 2010 году, компания имела офисы в Женеве, Дубае и Сингапуре. По данным рыночных источников, до мая 2023 года Гараев продолжал владеть 100% акций компании из-за сложной корпоративной структуры. Его холдинговая компания Novus Middle East DMCC (ОАЭ) контролировала Coral Energy через Vetus Investments Limited (ОАЭ).

В начале 2024 года менеджеры Coral – гендиректор Талат Сафаров, финансовый директор Ахмед Керимов и Анар Мадатли – завершили покупку доли Гараева, составлявшую на тот момент 40%, и провели ребрендинг, переименовав Coral Energy в 2Rivers.

Тахир Гараев, Ахмет Каримов и Игорь Сечин

До этого топ-менеджеры уже обеспечили себе 60% акций в 2023 году, прежде чем выкупить оставшиеся у Гараева 40% акций. Известно, что Сафаров присоединился к Coral в 2015 году, а Керимов – в 2017 году.

Как предполагают расследователи издания «Гордон», такая реструктуризация капитала и ребрендинг были вызваны растущим давлением на компании, способствующие обходу западных санкций, однако, несмотря на формальную передачу акций в июле 2024 года, Гараев продолжает контролировать Coral Energy. В пользу этой гипотезы говорит тот факт, что одним из ключевых менеджеров обновленной организации остался Анар Мадатли, родственник Гараева.

В 2021-2022 годах Coral Energy стала одним из крупнейших покупателей российской нефти и нефтепродуктов, в том числе у государственного гиганта «Роснефть» с орбиты путиниста Игоря Сечина. В Украине Coral Energy была известна как один из крупных поставщиков дизельного и авиатоплива производства «Роснефти» и Мозырского НПЗ.

По данным западных медиа, холдинг до сих пор осуществляет поставки российской нефти в Азию, Европу и США по цене, превышающей установленный лимит в $60 за баррель. Издание Le Monde, получившее в свое распоряжение внутреннюю документацию компании Coral Energy, сообщает об использовании оффшорных структур и изменении таможенных кодов для реализации этих поставок.

Как отмечают журналисты, входящие в состав холдинга предприятия условно разделены на две группы — «синие» и «красные». Первые работают в странах Запада, сотрудничают с французским Total и имеют доступ к льготному кредитованию от европейских банков, включая Société Générale, UBS и Raiffeisen. В то время как красные компании занимаются нелегальными операциями, используя схемы с подменой таможенных кодов. При этом официальная связь между этими группами отсутствует.

Соучредитель и директор экономических программ Украинского института будущего Анатолий Амелин отмечает, что основным «смотрящим» Кремля, отвечающим за «теневой флот» и «теневые нефтедоллары» диктатора Путина, является именно Гараев.

В начале 2024 года The Wall Street Journal сообщил, что Coral Energy контролирует не менее 100 судов через неаффилированные подставные компании, включая Gatik Ship Management, Gaurik Ship Management и Buena Vista Shipping. По меньшей мере, пять из этих судов попали под санкции Великобритании и ЕС. Эти суда продолжают перевозить нефть и нефтепродукты, приобретенные торговыми компаниями 2Rivers с нарушением западных санкций. Хотя в самой Coral Energy утверждали, что якобы разорвали контракты с российскими нефтяными компаниями сразу после 24 февраля 2022 года.

Cудно Coral Energy

17 декабря 2024 года Британия добавила 2Rivers в список компаний, на которые распространяются санкции. Офис премьер-министра Кира Стармера заявил, что эти компании были «ключевыми звеньями в обеспечении торговли драгоценной нефтью Путина» и что санкции направлены на ограничение «нефтяных доходов, в которых он так отчаянно нуждается в финансировании своей незаконной войны».

По нашей информации, встреча представителей 2Rivers с господином Омером Киримлы Асланом, который проживая в США работает в представительстве Меджлиса крымскотатарского народа, является советником уполномоченного президента и родным братом министра обороны и, таким образом, ассоциируется с украинскими властями, организовывал бывший депутат Государственной Думы Руслан Бальбек.

Последний, как утверждают источники, предложил Омеру семизначную сумму в долларовом эквиваленте за то, что государство не введет санкции против компании Coral Energy.

Напомним, 8 марта 2022 года президент США Джо Байден объявил о запрете импорта российской нефти, сжиженного природного газа и угля: «Мы запрещаем любой импорт российской нефти, газа и энергии», — заявил он.

Вслед за США импорт энергоресурсов из России запретила и Великобритания, которая планировала отказаться от поставок из России до конца 2022 года – Борис Джонсон назвал такой шаг «еще одним экономическим ударом по путинскому режиму после незаконного вторжения в Украину».

В то же время само государство Украина, как никто заинтересованное в блокировании российских нефтяных сверхприбылей, почему-то уже почти три года закрывает глаза на однозначную позицию западных доноров относительно внесения Coral Energy или ее правопреемницы 2Rivers в «черный список». По состоянию на конец января 2025 года украинские власти так и не ввели санкции относительно структур Гараева.

А вот семья министра Умерова, вероятно, обогатилась на семизначную сумму, номинированную в долларах США, утверждают источники. По данным декларации за 2023 год, 5 млн. грн. сам министр получил от отчуждения ценных бумаг и корпоративных прав, а еще более 9,1 млн. грн. Умеров задекорировал как сумму дисконта от конвертации договора SAFE в акции. Пока декларация за 2024 год еще не обнародована, но можно предположить, что в ней снова будут «легализованы» немалые средства сомнительного происхождения.

Самое интересное: этими «проделками» Умерова и его команды уже заинтересовались американские спецслужбы, а вот в курсе ли событий президент Украины? Вопрос остается открытым.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение За спиной Зеленского: семья Умеровых помогает российским нефтегигантам обходить западные санкции? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Далее публикуем материал на языке оригинала

У жовтні 2024 року видання писало про те, що Вадим Столар почав будівельний бізнес у Дубаї. Там він разом із колишнім заступником Київської міської державної адміністрації Дмитром Давтяном зареєстрував фірму Enso investment, яка планує будівництво двох багатоповерхівок у респектабельному районі з видом на найбільш значущі будівлі цього Емірату. Назва фірми співзвучна із українською будівельною компанією Enso, яка реалізовує в Києві три будівельні проекти, активності на яких від початку повномасштабного вторгнення не спостерігається.

На відміну від столичних забудов, на дубайських ділянках Столара активність почалась. Якщо місяць тому земельні ділянки фактично залишались пустими, то зараз на одній із них з’явилася будівельна загорожа, що може свідчити про початок будівельних робіт.

На профільних сайтах з продажу нерухомості в Дубаї почали з’являться перші дані про будинки Enso, в тому числі і ціни. Так, квартири в проєкті Enso Jade продають від 1 млн 450 тис дирхамів, що за актуальним курсом валют складає близько 400 000 доларів. Потрібно враховувати, що це ціна за найдешевшу однокімнатну квартиру в будинку Enso. Вартість великої трикімнатної в ньому ж точно перевалить за 1 млн доларів.

Брокерські дубайські компанії повідомляють, що будівництво Enso Jade мало початись в серпні 2024 року та завершиться влітку 2026-го. Тобто компанія Столара планує за два роки завершити проект та заселити жильців.

Водночас українські проєкти Enso просуваються на так обнадійливо. На форумах інвестори ЖК «Poetica» обговорюють, що будинки комплексу, які вже збудовані, не підключені до води, а отже, ремонти розпочинати неможливо.

Офіційно головою Enso в Україні є Раміль Мехтієв, і на форумах інвестори активно обговорюють те, «скільки бабла за останні 2-3 місяці він влив у замовні статті». Ймовірно, що платив він за них не з власної кишені, адже його зв’язки вивели журналістів з одного боку на Віктора Медведчука та Вадима Столара, а з іншого – на Офіс Президента та «95 квартал».
Згідно з реєстрами, Раміль Мехтієв є засновником та керівником низки фірм і фондів. Серед них Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Стандарт інвестментс груп». З квітня 2021-го по квітень 2022 року засновниками цього фонду також були Артем Колюбаєв та Ельнур Мехтієв.

Другий, як можна здогадатися, це брат Раміля Мехтієва. Він же в грудні 2023 року був позаштатним радником Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Метою діяльності НКЦПФР є «створення, шляхом своїх регуляторних і наглядових функцій, умов для належного та ефективного функціонування ринку цінних паперів, забезпечення грошовим капіталом потреб економіки країни шляхом створення механізму акумулювання, розподілу та перерозподілу фондів коштів від особи, яка володіє вільними інвестиційними ресурсами до особи, якій необхідні такі ресурси для розвитку, створення умов для становлення потужних внутрішніх інвесторів та забезпечення захисту прав інвесторів». Тобто фактично Ельнур Мехтієв має працювати на захист інвесторів, які вклали гроші в будівництва в тому числі компанії Enso, що керується його братом, але це є повним конфліктом інтересів.

Куди цікавіша особа Артема Колюбаєва. Він є кіношним бізнес-партнером голови Офісу Президента Андрія Єрмака. Разом вони фінансували декілька кінострічок ще до приходу Єрмака в політику.

З 2019 року Колюбаєв був засновником ТОВ «Компанія з управління активами «Ессетс файненшл груп». Ця фірма фінансувала деякі будівельні проекти Enso і має з компанією Столара чималі зв’язки. Колюбаєв залишався в структурі «Ессетс файненшл груп» до січня 2024 року. Разом із ним співзасновником був Олександр Дев’ятко.

Як повідомляли раніше журналісти, Олександр Дев’ятко також був підписантом договорів на продаж квартир Enso через фонд «Апеліот» Артема Колюбаєва і фонд «Ево інвест». Останній із вересня 2021 року по сьогодні очолює громадянин Естонії Олексій Чулец, через фірми якого Віктор Медведчук постачав бітум з Росії в Україну.

У минулому керівником «Ево інвест» був такий собі Олексій Прокопенко. Він же свого часу керував фондами «Стрім інвестмент» та «Стрім інвест» (останню фірму варто запам’ятати, про неї ще буде згадка. – Ред.). Перший прямо записаний на дружину Вадима Столара Інну Майструк, другий –  пов’язаний із його бізнес-партнером Сергієм Турчіновим.

Складна схема зв’язків доводить, що в будівельній фірмі Enso тісно переплелися інтереси Вадима Столара і товариша по бізнесу голови Офісу Президента Артема Колюбаєва. Брати Мехтієви в цій історії потрібні, скоріше за все, просто для запису в реєстрі, а також для впливу на Комісію з цінних паперів.

Частина компаній Колюбаєва-Мехтієва зареєстрована за адресою м. Київ, вулиця Срібнокільська, 22. Зокрема, це Фонд «Стандарт інвестментс груп», Фонд «Апеліот», Фонд «Голдман», Фонд «Фіндіс» (раніше «Квантор проджект») та ТОВ «7 ПІКЧЕРЗ».

«7 ПІКЧЕРЗ», як можна здогадатись із назви, займається виробництвом фільмів. Разом із Колюбаєвим компанією керує Сергій Кравець. Він колишній виконавчий продюсер Студії «Квартал-95» та чоловік найближчої подруги родини Президента України Володимира Зеленського – Олени Кравець.

Отже, в одному офісі в Києві зібрались фонди, що інвестують у будівельний бізнес Столара, кінопродюсери, наближені до Офісу Президента і… ще щонайменше одна компанія, яка має прямий зв’язок із Віктором Медведчуком.

Ідеться про ТОВ «Академ-клуб». Серед її засновників є кіпрська Pilawer Limited, яка, за даними міжнародної групи журналістів-розслідувачів, належить куму Путіна. «Академ-клуб» є учасником договору на довгострокову оренду 40 гектарів землі на столичних «Осокорках», де планується будівництво житлового комплексу. Як нещодавно повідомляли журналісти, активи Медведчука в компаніях, які орендують ці землі, поступово почали переходити до Вадима Столара, хоча повинні бути під арештом за рішенням суду.

Якщо ви думали, що 40 гектарами інтереси Столара, Медведчука та неочікувано товариша голови Офісу Президента Артема Колюбаєва обмежилися, то це не так. У травні 2024 року Київська міська рада відправила на розгляд Комісії проект рішення про поновлення договору оренди для ПрАТ «Київрибгосп» земельної ділянки в Голосіївському районі столиці. Там планується будівництво, експлуатація та обслуговування офісних і торгово-розважальних комплексів з об’єктами соціального й оздоровчого призначення.

Ідеться до 66 гектарів землі з виходом до водойми. За даними реєстрів, «Київрибгосп» входить до сфери інтересів групи сина колишнього мера Києва Леоніда Черновецького – Степана та одного із ексзаступників голови КМДА Дениса Басса. Однак, станом на другий квартал 2024 року однією з компаній-засновниць «Київрибгоспу» є інвестиційний фонд «Стрім інвест». Серед його керівників був згаданий раніше Сергій Прокопенко, який також працював у фонді, що прямо належить дружині Вадима Столара Інні Майструк.

Фактично Київрада, пролонгуючи договір оренди, хоче дозволити компаніям Черновецького та Столара забудувати 66 гектарів столичної землі офісними та розважальними комплексами.

Вищеописані схеми та зв’язки доводять спільність інтересів проросійського депутата Вадима Столара та людей, пов’язаних з Офісом Президента і «95 кварталом». Можливо, саме це і є причиною того, чому Столар залишається народним депутатом попри продовження бізнесу із державним зрадником Віктором Медведчуком. Водночас запасним аеродромом для себе Столар обрав Дубай, де його компаньйоном виступає колишній заступник мера Києва Дмитро Давтян. Враховуючи активність на дубайських будівництвах і водночас ухвалення відповідних рішень в інтересах Столара в Україні, можна констатувати, що справи в нього йдуть дуже непогано.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Вадим Столар, Виктор Медведчук, Дубай и «95 квартал»: какие связи помогают пророссийскому нардепу сохранять депутатский мандат появились сначала на Антикоррупционная правда.

Точнее, скандалов два – первый связан с дерибаном земли в центре Одессы, второй – с контрабандой трикотажа и липовым возвратом НДС за этот трикотаж. Перед тем, как перейти к этим скандалам, нужно напомнить, что президент Владимир Зеленский назвал в 2019 году Альперина «одним из крестных отцов контрабанды в Украине», а в 2021 году лишил его гражданства. В это время Вадим Альперин был фигурантом уголовного дела по обвинению в сговоре с главой Одесской таможни Владимиром Передерием, который организовал схему, благодаря которой Альперин не платил пошлину со своих грузов. Альперина обвиняли по трем статьям: ч. 1 ст. 255 (создание преступной организации), ч. 3 ст. 212 (уклонение от уплаты налогов), ч. 2 ст. 364 (злоупотребление служебными полномочиями) УК Украины. Общие убытки, по версии следствия, составили 63,8 миллиона гривен.

Но, как сообщил руководитель Центра противодействия коррупции Виталий Шабунин, дело в отношении Альперина 12 октября было закрыто Высшим антикоррупционным судом.

Тем временем, кроме активной юридической защиты, Альперин продолжил «окучивать» Одессу, которая является его базовым регионом. Здесь возник скандал с застройкой Артиллерийского парка, который возведен на землях бывшего Второго еврейского кладбища, снесенного в 1978 году. На его месте возник парк и автогаражный кооператив. Что чувствовали родственники похороненных на этом месте – догадаться несложно, к тому же здесь были могилы евреев, погибших в том числе и от еврейских погромов 1905 года. Но это история, хотя отношение к ней местных властей, мягко говоря, впечатляет.

Застройка еврейского кладбища: интересы Альперина лоббирует глава фракции «Слуга народа»

Еще более впечатляющей является история с попыткой Альперина захватить четыре гектара земли, на которой когда-то было расположено Второе еврейское кладбище. И здесь он вступил в конфликт с другим влиятельным в Одессе человеком – греческим застройщиком Пантелисом Бумбурасом, чья девелоперская  фирма «Гефест» в лице ООО «Экател Авто» пытается украсть у Одессы гектар земли на улице Краснова, 4 в аренду «под размещение паркингов на землях общественной и жилой застройки», хотя из капитальных сооружений на территории есть всего лишь один объект площадью 60 кв. метров, а все остальные 9 940 кв. метров составляют навесы для автомобилей, используемые ныне под стоянку. Но дело в том, что эта земля закрывает стройке, которую запланировал Альперин, выход на центральную улицу. Альперин сумел оттяпать свои четыре гектара у Министерства обороны, но стройка Бумбураса оставляет Альперину лишь узкий проезд шириной в два метра.

Естественно, такая ситуация Вадима Альперина не устраивает, потому в Одесском городском совете начались жаркие баталии по поводу выделения ООО «Экател Авто» земли. Сразу же вспомнили о снесенном еврейском кладбище.

При всей справедливости данного запроса, в котором упоминаются выдающиеся представители еврейского народа, похороненные на спорном участке земли, очевидным есть факт, что судьба их останков (равно как и сотен других евреев, похороненных на Втором еврейском кладбище) не интересовала никого ровно до того момента, пока земля не приглянулась Альперину. Но, что еще более интересно, вопрос поднял депутат Одесского городского совета Вадим Мороховский, являющийся главой фракции «Слуга народа».

Что является просто поразительным на фоне заявлений президента, на чьем имидже и имени представители «Слуг» влетели и в парламент, и в местные советы. Все объясняется довольно просто – Мороховского в Одессе называют одним из представителей Альперина и в Одесском городском совете, и в партии «Слуга народа».

Контрабанда и возвраты НДС

Эту историю дополняет другая, с контрабандой текстиля и липовыми возвратами НДС, деньги от которых Вадим Альперин как раз и вкладывает в застройку Одессы и в людей, лоббирующих его интересы в Одесском городском совете.

Через все ту же Одесскую таможню, которую Альперин продолжает все так же контролировать, на фирмы, подконтрольные Вадиму Альперину, заходят грузы с трикотажем. 90% этих грузов декларируются как дешевая полиэтиленовая пленка, что снижает стоимость растаможки в десятки раз, остальное декларируется как трикотаж. Что позволяет потом получать от государства уплаченный НДС, причем Альперин за этим возвратом не стоит в бесконечной очереди, подобно другим получателям возвращаемого НДС. На данный момент известно два «комплекта фирм», на которые оформляется этот текстиль.

Такой подход, по информации источников интернет-издания «Монитор» на одесской таможне, позволяет Альперину «поднимать» на одном контейнере от 80 до 100 тысяч долларов США. Но это не все. Еще несколько десятков фирм засветились в другом скандале, на сей раз вызванном странными контрактами ООО «МИК» с Минобороны на пошив формы. Эти фирмы поставляют в адрес ООО «МИК» текстиль, полученный от целого ряда фирм, аффилированных с Альпериным.

Но дело в том, что данный текстиль не используется в производстве формы, которую ООО «МИК» шьет по заказам Министерства обороны. Однако только сумма НДС в закупках ООО «МИК» от фирм, приведенных на фото выше, составляет 145 миллионов гривен.

Как пишет «Монитор», деньги, украденные через эти схемы, Вадим Альперин вкладывает в застройку Одессы и депутатов, лоббирующих его интересы в Одесском городском совете. И заодно – в судей, которые столь гуманно закрывают в отношении него уголовные дела. Именно потому Вадим Альперин, несмотря на санкции, отобранный украинский паспорт (после чего, кстати, его должны были депортировать) и уголовные дела (успешно закрываемые, как вы помните) продолжает быть тем, кем его назвал в свое время Зеленский – королем контрабанды.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Кто помогает королю контрабанды Вадиму Альперину застраивать Одессу и закрывать уголовные дела? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Как сообщает The New York Times в статье посвященной коррупционным схемам и спекулятивным доходам полученных Сергеем Пашинским на поставках оружия украинской армии, связанная с экс-нардепом “Украинская Бронетехника” стала крупнейшим частным поставщиком оружия в Украине. В статье детально разбираются не только схемы поставок оружия через Пашинского, но и указываются причины, по которым украинское правительство и Владимир Зеленский были вынуждены в начале полномасштабного конфликта обратиться за помощью в покупке оружия к “символу коррупции прошлого”.

Если обратить внимание на тайминг, статья в NYT о Сергее Пашинском выходит 13 августа 2023 года, когда среди истеблишмента США уже не было секретом назначение нового министра обороны в Украине. В это время кандидатура Рустема Умерова уже была согласована с основными актерами в США, а украинское МО во главе с Алексеем Резниковым сотрясали громкие коррупционные скандалы, предшествующие его отставке. В этом контексте, статья в NYT дает четкий посыл о необходимости не только замены Резникова, но и требование отодвинуть все токсичные фигуры от средств выделяемых США на покупку и производство оружия в Украине.

Более того, в своем расследовании NYT упоминает также и работу сына Сергея Пашинского Антона в оборонном секторе страны. В статье непрозрачно намекают, что Антон Пашинский не может занимать пост в государственной компании по производству оружия, в связи с коррупционной деятельностью отца. По информации наших источников, единственная причина по которой младший Пашинский до сих пор имеет отношение к госпредприятию — незавершенное расследование правоохранителей в отношении его деятельности на занимаемом посту в КБ “Луч”. Напомним, по запросу правоохранителей работу КБ “Луч” проверяет Госаудитслужба. Считаем что ближайшем временем ждут новости от правоохранителей с оценкой заслуг Антона Пашинского в КБ “Луч”, или, как минимум отстранение его от занимаемой должности.

По информации источников в Кабмине, Сергей Пашинский хорошо понимает ситуацию которая сложилась, но пытается сохранить влияние на МО путем политических интриг и медийного шантажа. Самый яркий пример, это скандал вокруг подконтрольной Пашинскому Даны Яровой, которую продвигали в заместители Рустему Умерову. Стоит отметить, что Дана Яровая, будучи членом общественного антикоррупционного совета при МО, сама попала в коррупционный скандал связанный с лоббизмом компаний близких к Пашинскому. В частности, Яровая публично защищала ООО «АТОМСЕРВИС», которая в системе «Прозорро» летом этого года выиграла 22 публичных аукциона для обеспечения питанием ВСУ.

После неудачной попытки Сергея Пашинского поставить на пост замминистра своего человека, Дане Яровой дали новую задачу — стать хедлайнером медийной атаки на главу Госаудитслужбы Аллу Басалаеву. Тут два аспекта: первый, желание Пашинского сменить близкую к нынешней власти главу Госаудитслужбы Басалаеву на более сговорчивую кандидатуру. Второй: сохранить контроль над государственный производителем вооружений КБ “Луч”.

Сегодня Пашинский хоть и стал токсичным для украинской власти но все еще “в обойме” и продолжает заниматься поставками оружия, де-факто контролируя работу государственного КБ “Луч”. Впрочем время сверх заработков Сергея Пашинского на украинской армии подходит к концу: придётся или уйти вовремя и добровольно, или сесть надолго. Статья в NYT последнее предупреждение.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Печальный конец «оружейного барона» Сергея Пашинского появились сначала на Антикоррупционная правда.

В данный пакет санкций также попала скандально известная «Финансовая Компания Лео» специализирующаяся на схемах по расчету за онлайн игры и игровые продукты. Основной схемой является так называемый «мискодинг»  – вид мошенничества в банковской сети, которое заключается в замене назначения платежа. Поэтому государство видит эти финансовые операции не как ставки на игру, а как приобретение любых других товаров и услуг, пишет «Антикор».

В свою очередь, Национальный банк Украины отменил регистрацию международной платежной системы LEO и исключил информацию об этой платежной системе из Реестра платежной инфраструктуры. Такое решение было принято 20 марта 2023 года в связи с применением персональных специальных экономических и других ограничительных мер (санкций) в отношении ООО «ФК ЛЕО», которое является оператором этой платежной системы. В результате преступной деятельности данной компании государственный бюджет Украины недополучал десятки миллионов гривен ежемесячно. И это во время войны с российским агрессором.

При внимательном ознакомлении с данным решением наше внимание привлек очень интересный персонаж, являющийся соучредителем «Финансовой Компании Лео». Знакомьтесь, Гордиевский Вадим Иванович, который гордо себя величает инвестиционным банкиром и финансовым экспертом. Мы решили разобраться, так ли это на самом деле. Как оказалось, Вадим Иванович экс-чиновник с немалым коррупционным стажем и опытом, который и пригодился ему при «схематозах» в ЛЕО.

При Викторе Ющенко в 2008 году Гордиевский занимал пост заместителя главы Бориспольской РГА и курировал земельные вопросы. Имел самое непосредственное отношение к Виктору Балоге, который в то время возглавлял администрацию президента Ющенко. Именно при Гордиевском бориспольские земли подверглись самому масштабному распилу с дальнейшей распродажей. В том же 2008 году был со скандалом уволен с должности, но до уголовного разбирательства дело так и не дошло. Помогли большие деньги и связи во властных кабинетах, а наш герой стал долларовым миллионером.

Вадим Иванович всегда считался человеком держащим нос по ветру и после прихода к власти Януковича без долгих раздумий стал членом и его команды. И уже в 2012 году Гордиевский занимает кресло руководителя службы автомобильных дорог в Одесской области. Учитывая тот факт, что в облавтодор он прибыл исключительно как столичный «десант», связь с местными силовиками и чиновниками была налажена крайне оперативно. С некоторыми из них он состоит в дружеских отношениях и сейчас. В должности руководителя дорожной службы он состоял ровно до тех пор, пока была возможность пилить выделяемые на ремонт и обслуживание дорог деньги. А это многомиллионные денежные потоки. С этой должности он ушел самостоятельно после того, как было полностью прекращено финансирование данного ведомства, а коровка, как он любил выражаться, была выдоена до последней капли.

Как говорят знающие люди из ближайшего окружения Гордиевского, головокружительная карьера госслужащего, безнаказанность и свалившиеся на голову миллионы долларов окончательно сорвали ему крышу. Злоупотребление не только алкоголем, но и другими меняющими сознание человека веществами, только усугубили данную ситуацию. Вадим Иванович, в самом прямом смысле этого слова, начал крутить дули воробьям. В данном состоянии он пребывает, и по сей день.

Помимо попавшей под санкции СНБО компании Лео наш герой является соучредителем малоизвестной, но от этого не менее сомнительной, «Финансовой Компании Альта Капитал». И снова финансовая компания, как мы видим. Финансовый гений, не иначе. Одним из основных направлений компании является выдача денег в кредит для выхода подозреваемого в уголовном правонарушении под залог. Очень интересно, согласитесь.

Что-то нам подсказывает, что и эта финансовая компания Гордиевского имеет все шансы на санкции СНБО, в лучшем для него случае. А учитывая его послужной список, вполне вероятна и более серьезная реакция со стороны правоохранительных органов и действующей власти. Спокойны мы только в одном, что Вадим Иванович уж точно знает, как выйти под залог, когда денег нет, но есть элитная и дорогостоящая недвижимость. Вопрос только в том, чтобы она внезапно не оказалась под арестом.

А теперь мы хотим напомнить Вадиму Ивановичу Гордиевскому его счастливые бориспольские времена. Только счастливые ли? Время покажет.

Бориспольская мафия

Воры в Украине не только неистребимы, как колорадский жук, но они к тому же имеют удивительную способность бешено размножаться не только в спокойные времена, но и в период кризисов. И без автомата с этой нечистью разобраться, все-таки не удастся. Просто потому, что воры другого закона не понимают.

О земельных махинациях в Украине, и в Киевской области в частности, писалось немало, издавалось все-возможных приказов о борьбе с этими махинациями немеряно. Лидировал по числу скандалов Бориспольский район Киевской области. Тут и деятельность рейдера-наркоторговца Годунка, и убийство Олега Шеремета, ряд покушений на убийство, скандал с местным судьей, который в феврале 2007 года лишил около 500 крестьян паев на участки общей площадью более 1 тыс. га. Тогда в ситуацию был вынужден вмешаться лично Президент? И что? И ничего. Бориспольский район продолжает лидировать по числу преступлений, связанных с продажей земли. Однако, сейчас эти преступления совершаются по новой схеме, но все с теми же участниками. Ущерб, нанесенный государству в Бориспольском районе за один только последний год оценивается в миллионы долларов. Число жителей района, обворованных местной властью исчисляется тысячами. Поэтому не стоит удивляться, если в Бориспольском районе в скором времени опять прозвучат выстрелы.

Действующие лица

Руководит администрацией Бориспольского района друг и земляк Виктора Балоги Иосиф Главати. Еще в июле 2008 года на имя Президента Украины был направлен совместный депутатский запрос депутатов ВР от «Партии регионов» и «Нашей Украины» о земельных махинациях ставленников Балоги в Бориспольском районе Киевской области. Вот как прокомментировали тогда это событие депутаты: «В начале июля этого был направлен Президенту ряд депутатских запросов. В том числе ряд запросов был написан Балоге. Ответы на эти запросы не пришли. Нас проигнорировали – и мы понимаем, почему. Потому что там указываются люди, которых «крышует» Балога. Это, в первую очередь, глава райадминистрации Бориспольского района и его заместитель, которые обвиняется нами в коррупции и злоупотреблении служебным положением – фактически в способствовании воровству земель в Бориспольском районе. С конкретными фактами и уголовными делами.

Кроме того, писали запросы о том, что по фальшивым документам был назначен один из замов главы Бориспольского района . До этого он был назначен директором департамента управления капитального строительства МЧС. В это время Балога был там министром. Вот эти люди полностью покрываются Балогой.

В запросе также указывается, что незаконно приватизировано на якобы сотрудника Секретариата (сейчас проверяется, сотрудник или нет) около 400 гектаров земли. Это тоже Балога покрывает. Вмешивается и СБУ, и Генпрокуратура в покрытие этих преступлений. Зачем нам нужен такой глава Секретариата Президента, который обманывает Президента, ему это все не докладывает и способствует преступлениям в стране?

Дело в том, что этот запрос подписали не только представители Партии регионов, но и представители «Нашей Украины». Вот пусть теперь Президент сам думает, что ему делать. Или он возьмет на себя ответственность за действия Балоги и тоже станет человеком, который поощряет земельную мафию в стране – или он будет разбираться с Балогой».

Однако, сами жители Бориспольского района считают, что в земельных махинациях первую скрипку играет все-таки не Главати, а один из его заместителей – некто Вадим Гордиевский (он же Лазарев), возглавляющий организованную преступную группировку в которую входит известное в районе семейство Коржей, а также ряд криминальных авторитетов.

Вадим Гордиевский – личность весьма любопытная. Удивительно не только то, почему он до сих пор не сидит, но и каким образом он уже несколько лет занимает ответственные государственные должности.

Официальная биография Гордиевского довольно скупа:

1.Гордієвський Вадим Іванович – народився 14 березня 1974 року в м. Первомайську Миколаївської області. Громадянин України. Освіта вища: у 2007 році закінчив Горлівський інститут МАУП. З грудня 2005 року по січень 2006 року – старший менеджер ТОВ «Україна Агро — Трейд – Н» м. Черкаси. З лютого 2006 року по вересень 2006 року – заступник генерального директора ТОВ «Украгро-Н» м. Черкаси. З вересня 2006 року по березень 2007 року – директор Державного підприємства «Управління капітального будівництва при Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» м. Київ. З жовтня 2007 року по теперішній час – заступник голови Бориспільської райдержадміністрації з питань реалізації в районі державної політики в агропромисловому комплексі, земельних відносинах.

Неофициальную он старательно прячет. По официальной версии Гордиевский родился в городе Первомайске Николаевской области 14 марта 1974 года. Однако, как свидетельствуют документы налоговой администрации , на самом деле он родился 14 марта 1974 года в Горловке Донецкой области и носил вплоть до 2000 года фамилию Лазарев. В той же квартире на улице Ленина, где был прописан в Горловке Вадим Лазарев проживает его мать Гордиевская Татьяна Валентиновна, чью фамилию уже в весьма зрелом возрасте взял Вадим Лазарев. Зачем и почему «путал следы» Вадим Лазарев (Гордиевский) нам не ведомо. Возможно, просто находился в розыске. Но страсть к двойной жизни проявлялась не только в ложных данных о месте рождения и в изменении фамилии, но и в других моментах биографии нашего героя.

Цитируем газету «Зеркало недели»:

История одного из заместителей Бориспольской райгосадминистрации имеет все шансы открыть новую страничку в жизнеописании представителей от власти с сомнительным образованием.

Хотя уровень фигурантов прежних разоблачений был значительно выше, но ситуация с Вадимом Гордиевским , курирующим в Борисполе земельные вопросы, имеет государственное значение. Ведь этого чиновника подозревают ни много ни мало в обмане президента Виктора Ющенко. Во всяком случае, именно так преподносятся события в депутатском обращении Геннадия Москаля, поступившем на днях в секретариат главы государства.

В документе утверждается, что В. Гордиевский «сознательно ввел в заблуждение» президента, предоставив «сфабрикованные документы о своем высшем образовании». Это позволило ему согласно соответствующему указу занять в октябре 2007 г. нынешнюю должность.

Причем чиновник воспользовался липовым документом о высшем образовании в третий раз. Впервые он предъявил его в Межрегиональную академию управления персоналом в 2005 г. В результате заочно за два года вместо пяти он получил второе высшее образование по специальности «экономист — финансовый менеджер». А в 2006 г. на основе купленного диплома В. Гордиевский получил должность директора госпредприятия «Управление капитального строительства» при МЧС, которую занимал до сентября 2007 г.

Провал студента

Вычислили лжестудента из-за его невнимательности. В одной из автобиографий для госучреждения он указал, что в 1992 году поступил и в 1996 году окончил Украинский государственный педагогический университет имени Драгоманова. Но этот вуз никогда так не назывался. Вместо «Украинский» надо было написать «Киевский».

Но если эту описку можно было пояснить человеческой забывчивостью, то факт получения диплома на фамилию Гордиевский окончательно развеял сомнения в подлинности документа. Дело в том, что до 2004 года Вадим Гордиевский носил фамилию Лазарев, на которую по идее и должен был быть оформлен диплом. Более того, в педагогическом университете нет сведений о том, что в 1996 году его заканчивал студент Гордиевский .

В безобидных, на первый взгляд, манипуляциях с документами о высшем образовании четко просматривается часть третья ст. 358 Уголовного кодекса — «Использование заведомо поддельных документов», предусматривающая наказание в виде штрафа в размере до 50 минимальных доходов граждан, арест на срок до полугода или ограничение свободы на срок до двух лет.

Поэтому в обращении к президенту народный депутат просит назначить служебное расследование, на время которого отстранить от исполнения обязанностей В. Гордиевского . Кроме того, по его мнению, Генеральная прокуратура должна возбудить уголовное дело по этим фактам.

Депутатское обращение на эту же тему поступило и в правительство. В нем премьера Юлию Тимошенко просят поручить Главному управлению государственной службы разобраться в ситуации. О реакции на этот сигнал пока ничего не известно. Но В. Гордиевский продолжает работать. Насколько его деятельность успешна, судить трудно. Но однозначно можно сказать, что скандал с дипломом не единственный, в котором фигурирует персонаж с этой фамилией.

Дело о номерках

Как тут не вспомнить любителя театра Ручечника из сериала «Место встречи изменить нельзя», известного способностью незаметно для жертвы вытащить гардеробный номерок. С Вадимом Гордиевским тоже связана история с номерками, правда, речь шла сразу о 47. Известно о ней стало из обращения жителей села Дударкив.

В апреле нынешнего года в этом селе проводилась жеребьевка по разделению земельных участков. Заместитель председателя Бориспольской райгосадминистрации якобы привез 620 номерков для жребия, хотя, согласно составленным спискам, участие в жеребьевке должны были принять только 573 человека. Как утверждают очевидцы, в ящик господин Гордиевский бросил 573 номерка, как и положено, а вот остальные 47 при всех положил себе в карман. Жители села подозревают, что за этими «лишними» жетонами были спрятаны лучшие земельные участки.

Если это правда, то налицо превышение служебных полномочий, что также требует реакции прокуратуры. Соответствующее обращение депутаты направили в мае, но ответа не получили. Повторный запрос они передали в июне. Но реакция была, вероятнее всего, та же. Запрос переправили в областную прокуратуру, где о нем, похоже, забыли.

Такая реакция, мягко говоря, настораживает. Ведь именно с Бориспольским районом связан наиболее резонансный и длительный земельный скандал, когда местный судья в феврале 2007 года лишил около 500 крестьян паев на участки общей площадью более 1 тыс. га. В ситуацию вынужден был вмешаться лично президент.

Казалось, что после этого о новых земельных аферах забудут. Но общественные организации продолжают искать правду и обращаться к руководству страны с просьбой помочь разобраться с фактами разворовывания земель сел Велика Александровка, Счастливое, Гора и других.

В этом нет ничего удивительного. Ведь до сих пор страна так и не услышала, какое же наказание понесли виновные в скандале с паями в Бориспольском районе. Т.е. наказание фактически отсутствует.

В этих условиях растет спрос на «своих людей» на государственной службе. Их не испугать статьей из Уголовного кодекса. У них есть нечто большее, чем образование, опыт работы или знания, — они привыкли решать любые проблемы, не задаваясь вопросом, насколько законны их методы достижения цели.

Гордиевский-Лазарев, Коржи и другие

Наш герой – Вадим Гордиевский, несмотря на то, что находится на госслужбе, является учредителем нескольких фирм:

БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ ФОНД 3000» – вместе с собственной супругой, Гордиевской Анной Сергеевной и неким Егоровым Алексндром Эдуардовичем. Это доверенное лицо Гордиевского имеет ряд фирм в Киеве и Черкассах: «ТЕХНІКС-95», «ЄВРОБУДИНОК-3000», «УКРАЇНААГРОТРЕЙД-Н», ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «ДАНАТ», «СЛУЖБАСПЕЦБУД-Н».

Все эти фирмы, так или иначе причастны к махинациям Гордиевского с землей Бориспольского района. Ноу-хау Гордиевского является способ перепродажи земли. Данные об уже проданном земельном участке просто удаляются из районного кадастра, в него вписываются новые владельцы, которые получают техническую документацию на землю и получают госакты. А когда предыдущие владельцы, шокированные подобным беспределом пытаются вернуть свою землю – им советуют не ходить ни в правоохранительные органы, ни в суд. Чтобы не оказаться однажды с проломленным черепом.

В подготовке технической документации и в силовой составляющей афер Гордиевскому помогает известное в бориспольском районе семейство Коржей. Основным предприятием Коржей является фирма «Широта», сменившая в 2004 году свое название на ООО «Агати-5». Именно эта фирма и занимается основными аферами с землей. В числе ее учредителей Иван и Михаил Коржи, Ирина Косянчук, Татьяна Печатнова, Василий Кушниренко и некий Бакиров Тумбат Самед Оглы. Господин Бакиров выполняет в ОПГ ответственную роль по связям с преступными сообществами азербайджанской диаспоры, которые осуществляют силовое прикрытие махинаторов. Также в число учредителей входит супруга Самеда Оглы – Бакирова Екатерина Сергеевна.

Еще одна фирма Коржей – ООО «Кроки -5», специализирующаяся на фальсификации землемерных, геодезических и гидрографических работ. В число ее учредителей входит Иван Корж, Александр Печатнов, Николай Кияшко и Василий Кушниренко. Также Коржи руководят Ассоциацией инвесторов Бориспольского района, которую правильнее было бы называть ассоциацией по обману инвесторов. В число учредителей Ассоциации входят помимо Коржей Владимир Сытник, Дмитрий Кутах, Петр Ключка, Владислав Червинский, Анатолий Бидюк, Александр Кондрашов, Михаил Герус и Дмитрий Кришталь.

Следующее предприятие Коржей – обслуживающий кооператив «Сакура», расположенный в Гнидине Киевской области и занимающийся якобы управлением недвижимостью. В числе его учредителей помимо Коржей некая Мария Боднар, проживающая в Винницкой области, Александр Лесничук, проживающий в Броварах, Игорь Макаренко, проживающий в Киеве и киевлянка Пелагея Кузьменко. Есть основания предполагать, что фирма является фиктивной и используется для обналичивания денег.

Наиболее интересной фирмой Коржей является компания «АЛТЛАНДС ОВЕРСІЗ КОРП.», находящаяся в государстве Белизе на улице ПРИНЦЕСС МАРГАРЕТ ДРАЙВ 5756. Для чего «скромным» бориспольским земельным махинаторам нескромная «оффшорка» в Белизе – вопрос глупый. Для того чтобы деньги выводить. Ведь рано или поздно придется убегать, и Коржи это прекрасно понимают. Учредители оффшорки помимо Коржей некая Куликова Наталья Евгеньевна, проживающая в Киеве, на Воздухофлотском проспекте 23, кв 61. К ней вроде бы уже выехали.

Продолжение следует…

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Гордиевский Вадим Иванович: почему мошенник из ФК «Альта Капитал» до сих пор на свободе? появились сначала на Антикоррупционная правда.

После того, как на днях оказалось, что Юрий Голик получил от главы Днепропетровской областной военной администрации разрешение на выезд из Украины в качестве водителя Благотворительного фонда «Пісні, народжені в АТО», в сеть попали документы о том, что фирма, связанная с Голиком, получала огромные выплаты из госбюджета, пишет «Антикор«.

Речь идет о фирме «Будінвест інжиніринг», зарегистрированной на фитнес-тренера и баскетболиста, которая в прошлом году получила из государственного бюджета миллиарды гривен.

Как сообщил на своем Facebook народный депутат Украины Гео Лерос, «незважаючи на розголос про скандальний корупційний асфальтний контракт в 1,5 млрд грн з фітнес-тренершею Резниченка та Голика, про який стало відомо у листопаді 2022 року, влада Зеленського все одно продовжувала щедро виплачувати бюджетні кошти компанії «Будінвест інжиніринг», якою вона володіє. Десятки мільйонів гривень виведені з бюджету, навіть більше, заключали нові контракти!».

Сумма, полученная в прошлом году из государственного бюджета ООО «Будінвест інжиніринг», потрясает воображение – 1 миллиард 550 миллионов 342 тысячи 627 гривен и 57 копеек.
Тут уж хочешь или не хочешь, но невольно вспомнишь президентский пассаж о том, что «если мы будем финансировать армию, то у нас не будет денег на дороги». А разобравшись с фирмой «Будінвест інжиніринг», этот пассаж сам собой уточняется: не будет денег на роскошную жизнь координатора программы Зеленского «Велике будівництво» Юрия Голика.

Потому что – и об этом прекрасно известно всем – ООО «Будінвест інжиніринг», щедрой рукой получающие украденные (давайте называть вещи своими именами) у армии деньги, оформлено на двух безусловных «фунтов». За которыми стоят известные в Днепре братья Владимир и Леонид Дубинские, которых Украина вот же несколько лет никак не удосужится поймать и передать в США, где их разыскивает ФБР, и Юрий Голик с Валентином Резниченко.

Согласно данных реестров, владельцем ООО «Будінвест інжиніринг» значится некий Павел Николаевич Чухно:

Единоличным «бенефициаром» он стал недавно, после прошлогоднего скандала с бюджетными вливаниями в фирму, после которого САП даже возбудила уголовное дело. Правда, на поток денег из госбюджета оно никак не повлияло – посмотрите на документы, приведенные выше, и на финансовые результаты фирмы.

А на момент возниковения скандала и открытия уголовного дела в ООО «Будінвест інжиніринг» бенефициаров было два: упомянутый Чухно и Яна Александровна Хланта, которую оперативно убрали из «владельцев» в ноябре прошлого года:

Суть от этого не поменялась – вместо двух «фунтов» остался один. Почему мы утверждаем, что Чухно и Хланта – обычные номиналы, на которых оформлено ООО «Будінвест інжиніринг»? Все просто, надо просто знать, кто эти люди.

Дело в том, что Яна Хланта – это обычный фитнес-тренер с зарегистрированным ФОПом с указанием вида деятельности:

Реклама в соцсетях это подтверждает:

Весьма сомнительно, что владелица фирмы, получившей из госбюджета несколько миллиардов гривен, на досуге за недорого подрабатывает тренером в спортзале:

Что касается другого «бенефициара», Павла Чухно, то он до июня 2020 года являлся руководителем Спортивного клуба «Прометей», владельцем которого является Владимир Дубинский:

Кроме того, Павел Чухно является сооснователем местной федерации баскетбола:

В чем заключается это «бизнес-партнерство» — до конца непонятно: единственным легальным бизнесом, который имел Павел Чухно, было ООО «Сталь-экс», признанное банкротом еще в 2012 году:

Впрочем, возможно, что Павел Николаевич не просто «фунт», а действительно имеет какой-то вес в мини-империи Дубинских – его родственница, Елена Чухно, является совладелицей Царичанского и Криничанского асфальтобетонных комбинатов, которые также являются производителями стройматериалов для «Будінвест інжиніринг».

Итак, Чухно связан с братьями Дубинскими. Кстати, не стоит их путать с народным депутатом Дубинским, это просто однофамильцы. Репутацию они имеют весьма скандальную, а после аферы со строительной компанией в США их активно разыскивает ФБР. Точнее – просит Украину о выдаче ушлых братьев с 2019 года. Но власть делает вид, что не знает, о ком речь.

Что касается Яны Хланты, то она связана с Юрием Голиком и (на тот момент) главой Днепропетровской ОДА Валентином Резниченко.

Как выяснили «Схемы», Яна Хланта – подруга Валентина Резниченко, многолетнего главы Днепропетровской ОГА и многолетнего партнера по бизнесу Юрия Голика.

После скандала, вспыхнувшего в результате публикации «Схем», против Резниченко возбудили уголовное дело, а в январе этого года ему пришлось уйти в отставку. Ключевыми эпизодами этого дела является как раз деятельность ООО «Будінвест інжиніринг», получавшего многомиллиардные подряды от государства на строительство дорог.

Но, как следует из публикации Гео Лероса, уголовное дело было ни чем иным, как фиговым листком, призванным успокоить общественность. Ни сам Резниченко, ни братья Дубинские, ни Голик, ни номиналы Хланта и Чухно никоим образом не пострадали от так называемого «следствия».

Впрочем, у Юрия Голика какие-то проблемы, возможно, начались. Как сообщили на днях СМИ, он оформил себе разрешение на выезд за границу.

Но, вполне возможно, что это разрешение, полученное от главы Днепропетровской ОВА Владимира Орлова, послужит не для побега. А для того, чтобы просто упорядочить финансовые вопросы в европейских банках, куда выводятся деньги от воровства на дорогах. Впрочем, это мы вскоре узнаем. Весьма вероятно, что батальоны Монако и Куршевель пополнятся еще одним бойцом – Юрием Голиком, координатором программы Владимира Зеленского «Великого крадівництва».

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Фирма, связанная с Юрием Голиком и Валентином Резниченко, получает миллиарды из госбюджета несмотря на уголовное дело появились сначала на Антикоррупционная правда.

Нагадаємо, тоді Торнер намагався потрапити до Верховної Ради за списками ОПЗЖ, але тодішні міністр внутрішніх справ Аваков та голова СБУ Баканов вимагали від ЦВК зняти його кандидатуру у зв’язку з тим, що Дмитро Торнер був фігурантом кількох кримінальних справ та мав підроблені документи:

Далі, до речі, ці кримінальні справи закрили, а в Генпрокуратурі заявили, що «претензій до Торнера не мають», пише «Антикор«.

Але це вже сталося пізніше, після того, як у 2021 році прізвище Дмитра Торнера спливло у набагато гучнішому скандалі – журналісти «Схем» опублікували інформацію про те, що в лютому 2021 року Торнер, який має досить дивну біографію, відвідував Офіс президента України Зеленського:

В ОПУ із цього приводу відмовчались. Але, на відміну від інформації МВС та СБУ щодо кримінального минулого Торнера, яку спростував Офіс генпрокурора, спростовувати нічого не стали.

Після цього візиту загадкова особа Торнера привернула загальну увагу – виявилося, що цю людину називають «переговорником» Фірташа, який після втечі до Австрії від українського та американського правосуддя намагався про щось домовитися в Офісі Зеленського. І зрозуміло, що візит Торнера до ОПУ пов’язали якраз із інтересами Фірташа.

У зв’язку з цим біографію Дмитра Торнера швидко розкопали і вона шокувала: виявилося, що людина, яка називає себе Дмитром Григоровичем Торнером, змінила як мінімум п’ять паспортів і кілька громадянств. І таки справді має кримінальне минуле, причому, всупереч очікуванням, це не судимість якогось авторитету, а те, що у кримінальному середовищі називають «гопництво».

Про це писали багато, тому нагадаємо лише коротко, для розуміння наступної низки подій. Дмитро Григорович Торнер народився в Молдавській РСР у 1980 році під ім’ям Дмитро Некрасов, у березні 2003 та лютому 2004 року був засуджений до 11 років в’язниці за розкрадання майна в особливо великих розмірах та шахрайство. Причому не варто тішитись «особливо великими розмірами» — сів Некрасов за крадіжки мобільних телефонів, вартість яких якраз підпадає під «особливо великі». Схема проста, як світ — «дай подзвонити». Здається, розповідати далі не треба. Ось, до речі, посилання на вирок для тих кому цікаво.

У зв’язку з цим зверніть увагу на його офіційну біографію:

Статтю у «Вікіпедії» створено у 2021 році, востаннє її редагували 20 жовтня 2022 року. Це означає, що Дмитро Торнер з усім у ній погоджується – тому що неугодні для себе матеріали він регулярно чистить як за допомогою органів юстиції, так і за допомогою грошей та скарг.

Тому давайте звернемо увагу у статті на дві речі: громадянство та величезну дірку в біографії – невиразно згадано вищу освіту, так само невиразно згадані підприємницька діяльність та інтерес до хімії та якихось технологій.

Перша (вона ж і остання) конкретна інформація свідчить, що «У 2019 році обіймав посаду начальника аналітичного відділу компанії «Хім-Трейд» (Україна), яка спеціалізується на постачанні газу та електроенергії. На даний момент є консультантом низки європейських компаній, які працюють у сфері енергетики, хімії та технологій». Одночасно праворуч красується фраза «спортивний функціонер». Що дещо суперечить попередньому абзацу.

Все пояснюється досить просто – інформація, яку пафосно спростувала українська Генпрокуратура після того, як «переговорником» Фірташа Торнер засвітився в Офісі Зеленського, відповідає істині. Торнер, тоді ще Некрасов, був судимий і термін відбував у так званій колонії відкритого типу №9 (Прункул), у якій треба було лише ночувати. Користуючись цими умовами, 11 листопада 2004 року Некрасов оформив шлюб із громадянкою Молдови Людмилою Божий, взяв її прізвище, отримав новий паспорт та виїхав із Молдови до України.

Хто допоміг людині з терміном у 11 років потрапити до такого табору – питання відкрите. Як і те, хто закрив кримінальну справу через шість років після втечі через «смерть розшукуваного». Довідку про смерть 9 листопада 2009 Дмитра Некрасова надав його брат Олег. Цей же брат у 2019-21 році супроводжував «мерця» під час зустрічей із президентом Молдови Додоном.

Після втечі з молдавської в’язниці Некрасов (тоді Божий) виникає в Україні. Де теж починає міняти прізвища. Цей процес досить докладно описаний в українській пресі, тому згадаємо лише, що всього з Божого він перетворився на Дмитра Григоровича Мальченка (паспорт ЄВ №169210), потім став Грозним (паспорт ЄВ 183214), після Грозного, 2015 року, він нарешті взяв свою нинішнє прізвище. Щоправда, у цьому проміжку був ще російський паспорт на прізвище Соколовський, але по це трохи нижче.

І незрозуміло робить величезний кар’єрний стрибок, якщо до дрібного афериста можна застосувати таке словосполучення. Ще Дмитром Грозним, наш герой потрапляє у вищі сфери української влади – заводить близькі стосунки із заступником міністра МВС генералом Ратушняком та головою Конституційного суду України Овчаренком.

В 2103 відбувається ще щось дивне — Дмитро Грозний раптом ховається в Свято-Успенській Почаївській Лаврі (УПЦ МП) і виникає через деякий час в Росії, в Борівському чоловічому монастирі в Калузької області. Там до нього приєдналася громадянка України Ольга Валеріївна Соколовська, з якою Грозний одружився. Але одружився він з нею вже як з громадянкою Російської Федерації (паспорт РФ 516131004). І взяв прізвище подружжя. Після цього отримав паспорт громадянина РФ Соколовського Дмитра Ігоровича, 28.08.1979 року народження.

І відлітає під цим прізвищем до Відня. Де незрозумілим чином потрапляє в оточення Фірташа, що відсиджується там, і займає становище його переговорника. Але вже під прізвищем Торнер, під яким ми його знаємо тепер. Паспорт, нагадаємо, на це прізвище у Дмитра Торнера український.

І як громадянин України Дмитро Торнер починає спілкуватися не просто з вищим прошарком бізнесу чи влади України, а з реально сильними світу цього. Він зустрічався з адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані, це відбулося тоді, коли Трамп був президентом США. Що дуже цікаво – Дмитро Фірташ в Австрії ховається не так від продажного українського правосуддя, як від правосуддя американського.

І відразу з’являються дивні статті Фірташа про необхідність запуску «Північного потоку-2» та безумовного виконання Україною мінських домовленостей. Що узгоджувалося із позицією Трампа.

Після цього Торнер з’являється в Офісі Зеленського, але про що він там говорить і з ким – невідомо й досі. Але відразу після цього візиту з’являється інформація про якісь незрозумілі переговори глави президентського Офісу Єрмака з російськими маріонетками в ОРДЛО. У цей же час з’являється інформація про візити Дмитра Торнера до президента Молдови Ігоря Додона, який також був російською маріонеткою.

Як пов’язуються всі ці розрізнені епізоди – невідомо. У зв’язку з візитом Торнера до ОПУ варто ще звернути увагу на той факт, що «Схеми» опублікували фото цього візиту лише через вісім місяців після відвідин Торнером Офісу Зеленського. Звідси висновок – хтось цю інформацію журналістам злив, і це були ті, кому не подобалися капітулянтські настрої президента України та його оточення.

Приблизно в цей же час в адміністрації президента США Джо Байдена змінився курс щодо Росії, з якою перестали грати в піддавки. Щодо відповіді на запитання, чому інформація про візит Торнера до ОПУ з’явилася через вісім місяців після самої події, то ризикнемо припустити таке. Це розслідування з’явилося не тому, що журналісти ненароком помітили на Банковій карного злочинця та агента ФСБ Торнера. То був ще один привіт Зеленському від наших заокеанських партнерів. І за бізнес із олігархами, і за торгівлю на крові з Путіним та Лукашенком. І за розвал України, яка ще два з половиною роки тому була суб’єктом на міжнародній арені, а тепер перетворилася на паноптикум та загальне посміховисько.

Але в цей же час раптово виникає цілий шквал матеріалів про Дмитра Торнера, який виставляє його у вигідному світлі. А політтехнолог Ігор Мізрах стверджував у численних інтерв’ю, що проти Торнера велася інформаційна кампанія, організатором якої виступив банкір Денис Кірєєв.

При цьому Кірєєв нібито діяв не лише у власних інтересах, а й на користь своєї родички Тетяни Сергієнко, екс-дружини Торнера. Вона багато років працювала у центральному апараті МВС, була довіреною помічницею заступника міністра внутрішніх справ Віктора Ратушняка. Батько Тетяни, Євген Сергієнко, генерал-майор, за Кучми був заступником голови СБУ.

«Опонентом Торнера виступив Денис Кірєєв, який фактично формував цей конфлікт на користь родини Сергієнко. І тому, мабуть, у цих ситуаціях зрозуміліше, чому СБУ так уважно приділило увагу цьому опоненту (назвемо його так) у процесі», — заявив Мізрах. І заразом звинуватив тодішнього голову СБУ Баканова у змові з Кірєєвим.

Через цю змову, нібито, і зняли Торнера з виборів. Версія виглядала нехай і трохи притягнутою за вуха, але схожою на правду. Однак у 2022 році сталося те, чого Мізрах та інші захисники Торнера уявити не могли – Кірєєва застрелили співробітники СБУ. І тому версія про змову «суперагента» ГУР (принаймні так стверджує Буданов, хоча його версія і викликає сумніви) Кірєєва та співробітників СБУ під керівництвом Буданова (його діяльність на цій посаді теж викликає безліч питань) щодо «очорніння» Дмитра Торнера виглядає дуже сумнівно.

До того ж слід не забувати, що зі зміною влади у 2019 році обидві українські спецслужби (більше це стосується СБУ, проте) повернулися до свого стану часів Януковича – тобто стали повністю підконтрольні спецслужбам Росії. А за часів Януковича Торнер якраз і виник у великій політиці України. І сумнівно, що його почали зливати самі росіяни.

До того ж, як уже говорилося, злив інформації про візит Торнера до Офісу Зеленського, швидше за все, походить від спецслужб США. Так що версія Мізраха хоч і має місце, але не тримається купи. До того ж давайте не забувати, за чиїм списком намагався потрапити до Верховної Ради Торнер – ОПЗЖ є відвертою п’ятою колоною, а контролював її на той момент Медведчук. Ну і додамо – Кірєєва застрелили майже рік тому, але матеріали про Торнера продовжують з’являтися. Чи не з Байкового ж цвинтаря Кірєєв їх замовляє? Та й Баканів теж невідомо де.

Після початку повномасштабної війни діяльність Торнера теж дещо зменшила оберти. Точніше – після того, як стало зрозуміло, що бліцкриг явно не вдався. Саме в цей час з’являється стаття у Вікіпедії, де зазначено, що Дмитро Торнер – громадянин Молдови. Зараз більшість новин щодо імені Дмитра Торнера зосереджені переважно навколо його діяльності на посаді голови Федерації біатлону Молдови.

Але питань про те, хто ж він такий насправді і що робив в Офісі президента України, а також про те, як пробився у вищі сфери влади України та в оточення Дмитра Фірташа, це не знімає. Як і про причетність російських спецслужб (такі в Молдові та Україні можна в контексті Торнера розглядати як філію ФСБ) до долі та кар’єрного зльоту дрібного афериста Дмитра Некрасова-Торнера.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Дмитро Торнер: із молдавської в’язниці – до переговорників Дмитра Фірташа появились сначала на Антикоррупционная правда.

За даними УП, операція відбулася у червні минулого року. Формально власницею особняка біля Ботанічного саду є Анастасія Котеленець, але Павло Халімон постійно проживає в цьому будинку.

Хто така Анастасія Котеленець і що пов’язує її із народним депутатом від «Слуги народу» Павлом Халімоном, з’ясувати не вдалося. Так само як і походження грошей, за які вона придбала особняк вартістю 10 300 000 гривень – пані Котеленець після закінчення МАУП офіційно ніде не працює і в реєстрах суб’єктів підприємницької діяльності не значиться.

Натомість вдалося з’ясувати, що Анастасія Котеленець за рік до покупки особняка – 2021 року – раптово стала земельною латифундисткою у Чернігівській області, яку донедавна курирував Халімон. Вона придбала 45 земельних ділянок на Чернігівщині загальною площею близько 80 гектарів.

Від імені кількох продавців землі діяв Зорій Андрій Васильович. Це співзасновник компанії «Агро-Хаус», директором якої був Павло Халімон.

Крім того, Андрій Зорій був партнером екс-дружини нардепа – Оксани Халімон – по фірмі «Прометей-Газ». Також він став власником фірми «Прометей-Газ 1» після Павла Халимона, коли той пішов до Верховної Ради.

Анастасію Котеленець у цих угодах представляла Ропчан Наталія Володимирівна. Вона працювала помічницею нардепа Павла Халімона та отримувала зарплату з бюджету. Раніше Халімон та Ропчан працювали у Головному територіальному управлінні юстиції у Чернігівській області (2012) у місті Прилуки.

Ціна купівлі землі виявилася немаленькою: наприклад, за одну ділянку площею 2 гектари Анастасія Котеленець заплатила 29,8 тис. грн, за іншою, аналогічною площею – 30 тис. грн. З походженням цих грошей та ж історія, що і з грошима на купівлю будинку.

Щодо ціни, сплаченої за будинок, то з нею теж не все так просто. Згідно з даними сайтів із продажу нерухомості, будинки поблизу Ботанічного саду аналогічної площі коштують близько 50-60 мільйонів гривень.

Це далеко не перша історія, коли «слуги» набувають елітної нерухомості за ціною хрущовки на Борщагівці. Втім, домовиться про занижену оцінку ніколи в нашій країні не було проблемою, особливо з урахуванням рівня покупців.

Те, що з цією оцінкою погодився продавець, не дивує – ціна угоди впливає на податки під час її здійснення і це звичайна практика – різницю просто доплачують готівкою. Ризики в такому разі падають на покупця — угоду можна скасувати через суд і в такому разі покупець отримає ті гроші, які зазначені в договорі купівлі-продажу. Але, певне, Анастасія Котеленець явно не боїться такого результату. Точніше – Павло Халімон, оскільки в тому, що саме він є власником будинку на Печерську, можна не сумніватися.

Щоправда, особистість продавця теж викликає цікавість – це ієрей ПЦУ Олександр Драбинко, який запевнив, що його ціна цілком влаштовує і він розумів, що підписує.

Щодо Анастасії Котеленець, то вона також проживає в новому будинку. Ось вона на фото з дитиною на руках:

А це Павло Віталійович Халімон біля свого нового будинку веде з кимось переговори:

«Жигулі» на фото не його — він їздить, як і належить «слузі народу», на Лексусі:

Ані сам Халімон, ані «власниця» землі та будинку Котеленець прокоментувати свої покупки та своє ставлення до даних УП не захотіли.

Про Павла Халімона відомо, що це колишній зять колишнього голови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області. Народним депутатом Халімон став 2019 року від партії «Слуга народу».

Історія його потрапляння в прохідну частину списку дуже романтична, але швидше нагадує ту локшину, яку «слуги» вішали на вуха своїм виборцям, ніж є правдою. За розповідями Халімона, він зателефонував у 2019 році президенту Зеленському, з яким якось випадково грав у хокей, та запропонував свою допомогу. А той включив його до прохідної частини списку «Слуги народу» за №55. Що ж – якщо виборці проковтнули цю маячню, то й ми не заперечуватимемо.

Доповнимо лише тим, що, ставши народним депутатом, Павло Халімон негайно засвітився у скандалі з колишнім нардепом Олегом Дмитренком, з якого вимагав 40 мільйонів гривень за те, що не чіпатиме його бізнес. Дмитренко написав заяву до правоохоронних органів, але результат, як ви самі розумієте, був передбачуваним – «слугу» Халімона прикрила інша «слуга» — колишня Генпрокурор Венедиктова.

Коли за фактом заяви Дмитренка до Венедиктової звернулися детективи НАБУ з проханням розпочати кримінальне провадження, в рамках якого вони збиралися зафіксувати отримання хабара заступником глави президентської фракції «Слуга народу» Павлом Халімоном, та відмовила, і спецоперацію було зірвано.

І ось тепер новий гучний скандал – розслідування УП щодо придбання Халімоном маєтку у центрі Києва за заниженою ціною на підставну особу. У ході якого вийшли на світ інші подробиці діяльності «слуги» Халімона.

Чи зійде йому все це з рук? Відповідаємо з повною впевненістю – так. Тому що «слуга» «слузі» очей не виклює. А незадоволеним рекомендуємо «поржати», адже саме цього хотіли 73% виборців три з лишком роки тому.

«Антикорпційна правда»

Сообщение Звідки заступник голови фракції «Слуг народу» Павло Халімон взяв мільйони доларів? появились сначала на Антикоррупционная правда.

А шкода. Тому що за цим скромним київським підприємцем криються не лише схеми розпилу гігантських засобів «Енергоатому», а й багаторічне лобіювання російських інтересів в атомній енергетиці України.

Юхим Важеєвський у середині двохтисячних обіймав посаду директора з фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування — Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але він аж ніяк не втратив контролю над грошовими потоками підприємства та кадровими призначеннями в «Енергоатомі». Однією із схем заробітку були постачання обладнання з Росії, які за активної участі Важеєвського здійснювали фірми членів сім’ї Мірошниченка.

Віталій Мірошниченко володіє ПП «Науково-виробниче об’єднання „Фіненергопроект”», а Євген Мірошниченко донедавна очолював відділ електротехнічного обладнання ПП «Атомкомплект» Державного підприємства „НАЄК „Енергоатом”».

Саме структури Віталія Мірошниченка понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші — у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Коли і як почалося співробітництво Важеєвського та Мірошниченка – не зовсім зрозуміло. Але у 2012 році, після того, як так звана «родина» Януковича зробила кадрові перестановки в «Енергоатомі», Важеєвському довелося піти з посади фінансового директора цього держпідприємства. Проте, як говорилося, свого впливу на потоки грошей «Енергоатому» він не втратив.

Яким чином із людини Мартинеко (соратник Ющенка) Важеєвському вдалося стати людиною Юрія Бойка, який, будучи міністром палива та енергетики в уряді Азарова, вибудовував контроль над «Енергоатомом» – невідомо. Але Юхимові (тоді ще Фімі-Поршу) Важеєвському це вдалося.

Тут ми зробимо ремарку. Свою прізвисько – Фіма-Порш – Важеєвський отримав за любов до розкішних машин та звичку при офіційній зарплаті 4 000 гривень приїжджати на роботу в «Енергоатом» автомобілем «Порше».

Отже, достовірно невідомо, яким чином Фіма-Порш, він же Юхим Важеєвський, почав лобіювати інтереси Бойка в атомній галузі. Тим більше, що на той момент він втратив свій офіційний статус. Втім, втрата статусу не означала втрати корупційних зв’язків.

А вони були налагоджені роками. І більшість із них вела до Росії, яка завжди прагнула взяти під свій контроль атомну галузь України. Тим більше, що атомні станції обох країн були однотипними.

Під цю марку Важеєвський пробивав закупівлю «Енергоатому» у російських фірмах. У схемі було задіяно структури родини Мірошниченка. Однією з таких схем є капітальний ремонт резервних дизель-генераторів на АЕС України. З 2012 до 2020 року проведено 25 капітальних ремонтів резервних дизелів вартістю понад 100 мільйонів доларів. Практично всі контракти «Енергоатом» укладав із різними компаніями різних юрисдикцій. У той самий час виробником запчастин значилася спочатку ЗАТ «ПО Дизель-Энерго», та був АТ «МК Дизель-Энерго».

Перша дійова особа — громадянин Російської Федерації Олексій Лазарєв, колишній менеджер ЗАТ «ПО Дизель-Енерго». Після припинення діяльності ЗАТ «ПО Дизель-Енерго» він вкрав технічну документацію, підробивши листа від останнього про нібито передачу всієї техдокументації «Російського Дизеля» на користь АТ «МК Дизель-Енерго».

Інша дійова особа – громадянин України Дмитро Мірошниченко. Його основне завдання полягає у тому, щоб забезпечувати замовлення на атомних станціях України та, віддаючи по всьому ланцюгу контролю корупційну плату, стежити за постачанням. А головне – за оплатою за поставлену продукцію. З того часу Лазарєв та Мірошниченко фактично створили монополію в Україні на свою продукцію.

Посередині між ними та «Енергоатомом» знаходився Юхим Важеєвський. Який гарантував отримання замовлень саме структурами Мірошниченка. І заносив відкати потрібним людям.

Але найцікавіше у цій схемі навіть не те, що гроші «Енергоатому» йшли до Росії. А те, що Лазарєв постачав в Україну оброблені запасні частини, отримані при розбиранні двигунів 1978 року випуску з Ігналинської АЕС (Литва), на які підробляв документи від імені ДП Фірма «Російський Дизель».

Створений ним формальний документообіг з придбання зазначеного обладнання дозволив, за допомогою підконтрольних організацій та індивідуальних підприємців, які виступили як постачальники контрафактного товару, що фактично належить Лазарєву, продати товар в Україну. Продаж проводився через підконтрольні йому іноземні компанії. За поставлену продукцію махінаторам удалося отримати 12 мільйонів євро.

З іншого боку схеми стояли структури Мірошниченка. І Юхим Важеєвський, який утрушував усі питання з керівництвом «Енергоатому».

Зі зміною влади у 2019 році проблема віддачі контролю над «Енергоатомом» перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень, бо зі зміною влади змінилися й підходи до бізнесу. Якщо раніше робота Важеєвського-Мірошниченка з Росією була швидше винятком, ніж правилом, то з 2019 року стало навпаки — Росія отримала повний контроль над стратегічним підприємством.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в області ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

Серед цих маріонеток у тіні скромно відсиджувався і Юхим Важеєвський. Нові «дивлячі» за атомною галуззю України від Офісу президента Андрій Деркач та Сергій Шефір також, як і їхні попередники під час Януковича та Порошенка, не змогли скинути Фіму-Поршу з потоків.

Трохи відсидівшись у тіні, Важеєвський скористався тим, що у Деркача почалися проблеми — його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці із ФСБ. Як там із Шефіром — неясно, куди він подівся — невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості. До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг відвоювати втрачені позиції.

Що саме відбувається в «Енергоатомі» зараз – не скаже ніхто. Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання не актуальне».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, що перебуває під санкціями США за війну Росії проти України, яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом».

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дозволяє отримати відповіді на ці запитання. Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України.

Повторимося; питань безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти — як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

PS 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки — один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого. Що відбувається в «Енергоатомі» зараз – не знає ніхто.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Як сірий кардинал «Енергоатому» Юхим Важеєвський злив стратегічне підприємство Росії появились сначала на Антикоррупционная правда.

Там він засвітився у скандалі з фінансуванням проросійської партії «Stabilitātei!» («Стабільність!»). Ім’я його спливло під час подання документів до Центральної виборчої комісії першим номером латгальського списку «Стабільності!» Вікторія Плешкане (Viktorija Pleškāne). Яка в документах вказала, що працює у 49 фірмах і навіть входить до правління партії. У 48 компаніях вона обіймає посаду спеціаліста з охорони праці, а в Energy Resources CHP Rēzeknes speciālās ekonomiskās zonas SIA – старшого спеціаліста.

Кінцевими бенефіціарами Energy Resources CHP Rēzeknes speciālās ekonomiskās zonas SIA є Петро Димінський та його дружина Олена. За даними Сrediweb.lv, цією фірмою (оборот минулого року – 4 915 472 євро) володіє товариство з обмеженою відповідальністю EcoEnergy AIFP.

А ось вже EcoEnergy AIFP належить компанії VULKANIT LIMITED, зареєстрованій на Кіпрі (Vyzantiou & Aipeias, 23 Lordos Court, Strovolos, Nikosija, 2064). Далі в ланцюжку ще одне кіпрське підприємство ABLEMARK LIMITED (Pindou 4, Egkomi, Nikosija, 2409). А вже потім ідуть справжні бенефіціари — Петро Димінський та його дружина Олена, резидентка Сербії. Вони також володіють ще одним латвійським підприємством – NewFuels.

Щоб розуміти, що являє собою партія «Stabilitātei!», достатньо подивитися на фото Вікторії Плешкани із соцмереж:

Як повідомляють латвійські політичні оглядачі, «Stabilitātei!» — Популістська латвійська політична партія, орієнтована на російськомовне населення країни. Вона була заснована колишніми членами Ризької думи Олексієм Росликовим та Валерієм Петровим. Партія виступає за освіту російською мовою та надання негромадянам Латвії права голосу.

Прямих доказів фінансування партії з Росії не було, хоча спостерігачі заявляли про це неодноразово. Оскільки судових рішень із цього приводу немає, то стверджувати про російський слід у фінансуванні та керівництві партією не можна, проте це очевидно для будь-кого, хто хоч трохи розуміється на хитросплетіннях латвійської політики.

Тому скандал із причетністю українського мільйонера до фінансування латвійської політичної сили вийшов неабияким. Причому те, що Димінський є громадянином України, ніяк не змінює того факту, що «Stabilitātei!» фінансується спецслужбами Росії.

Бо Петро Димінський до втечі з України займав у ній відверто проросійську позицію. Він – один із власників паливно-промислової групи «Континіум», власник інформаційного агентства ZIK, президент футбольного клубу «Карпати». Був депутатом Верховної Ради ІV скликання.

Після втечі з України Димінський формально вийшов із володіння «Карпатами», передавши свою частку колишньому віце-президенту клубу Олегу Смалійчуку. Те саме сталося і з проросійським інформаційним агентством ZIK. У березні 2018 року Петро Димінський формально вийшов зі складу власників телеканалу ZIK, але кінцевими бенефіціарами залишились члени його родини. У 2019 році ЗМІ перейшло у власність Тараса Козака – депутата Верховної Ради від фракції «Опозиційний блок» та близького соратника кума Путіна Віктора Медведчука. Після нападу Росії президент України Володимир Зеленський запровадив санкції щодо фізичних та юридичних осіб, які стосуються телеканалу ZIK, тим самим припинивши його мовлення.

Щодо аварії, то в її результаті загинула молода жінка. Однак набагато цікавіше те, що відбувалося потім. Як повідомляв «Апостроф», кримінальну справу проти бізнесмена Петра Димінського, підозрюваного у скоєнні смертельної ДТП, передають між відомствами, а сам він тим часом ховається за кордоном.

У відповіді на запит видання із СБУ та Генпрокуратури прийшли відповіді, з яких випливало, що прогресу в розслідуванні немає, справа про ДТП на автодорозі Львів-Краковець, коли на смерть було збито молоду жінку, фактично застрягло.

Спочатку кримінальне провадження за ч.2 статті 286 КК України проти Димінського розслідувала Національна поліція Львівської області, а сам бізнесмен був оголошений у міжнародний розшук.

У січні 2020 року постановою генпрокурора Рябошапки справу передано до Головного слідчого управління СБУ. Редакція «Апострофа» звернулася і до СБУ, і до Офісу Генерального прокурора із запитами щодо причин передачі справи, її статусу. Офіс Генерального прокурора переадресував запит до прокуратури Львівської області, де журналістам відповіли, що у них провадження було раніше, проте у зв’язку зі зміною підслідності прокуратура не здійснює керівництво провадженням, а інформація про нього відсутня. При цьому ні термінів, до яких прокуратура здійснювала розслідування, ні дати передачі справи, ні того, куди її передано, прокуратура не вказала. Аналогічну відповідь надали і СБУ.

«Матеріали кримінального провадження щодо П. Димінського до лютого 2020 року перебували в СБУ. Наразі постановою заступника Генерального прокурора підслідність визначена за слідчими Головного управління Національної поліції у Львівській області», — йдеться у відповіді.

«Здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017140000000650 від 18.08.2017 за підозрою громадянина Д. за ч.2 статті 286 КК України доручено головному слідчому управлінню Національної поліції України. Процесуальне керівництво у вказаному провадженні здійснюється Офісом Генерального прокурора», — повідомили у ГПУ.

Нагадаємо, у грудні 2017 року Петра Димінського було оголошено у всеукраїнський розшук, а потім — у міжнародний. А тим часом, 19 березня 2019 року двох детективів НАБУ допитували його в Афінах в українському посольстві у іншій справі, і його затримали не попри те, що він мав. Цей факт, відсутність реакції держави на нього, тривалість розслідування викликали питання у журналістів. В результаті, з урахуванням постійної передачі справ з однієї інстанції в іншу, їх побільшало.

З моменту вбивства в ДТП жінки та порушення за цим фактом кримінальної справи минуло понад п’ять років. Активний розшук Петра Димінського, який був за кермом автомобіля Mercedes з державними номерами АС0277ВР, який врізався в Opel загиблої, не привів ні до чого. Хоча вбивцю могли затримати у тому самому посольстві в Греції детективи НАБУ. Не кажучи вже про те, що це могли зробити правоохоронці будь-якої з країн, де виникав Димінський за ці роки.

Але ніхто нічого не зробив. І ось як подяка виникає скандал у дружній Україні Латвії, де Димінський відкрито проживає у своєму маєтку в Юрмалі. І продовжує спонсорувати проросійські сили. Цього разу вже латвійські. Чому Україна не перейнялася передати вимогу про арешт втікача вбивці та рашиста латвійським правоохоронцям – питання відкрите.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Вбивця-втікач Петро Димінський сплив у Латвії та спонсорує місцевих рашистів появились сначала на Антикоррупционная правда.

Хороший приклад для сумнівних бізнесменів

Російські акціонери «Альфа-Банку Україна» нещодавно заявили про готовність докапіталізувати його на 1 млрд доларів. Більше того: власники не проти подарувати акції нашій державі, якщо таке рішення прийме українська влада.

Щедрість акціонерів фінансової установи пояснюється дуже просто: співвласник банку — російський мільярдер Михайло Фрідман — в числі інших небідних земляків перебуває під санкціями РНБО. Тому і хоче позбутися окремих активів, а разом з тим зробити «жест доброї волі» у бік України.

— Приватні інвестиції — це найкращий варіант… Але, якщо уряд чи Національний банк приймуть рішення, що «Альфа-Банк Україна» повинен контролюватись державою чи іншим акціонером, ми готові безоплатно передати акції, — написав Фрідман.

Олігарх додає, що у жовтні в Брюсселі заплановані зустрічі представників банку із регуляторами ЄС щодо можливості докапіталізації фінансової установи на 1 млрд доларів за рахунок заморожених санкціями коштів.

— Якщо у нас буде можливість інвестувати в банк та відновлення України — ми підтверджуємо свою готовність, у разі ж прийняття рішення щодо націоналізації «Альфа-Банку Україна» запевняю, що процес передачі банку новому власнику відбудеться максимально комфортно, — пише Михайло Фрідман.

Рятуючись від санкцій, Михайло Фрідман спільно із бізнес-партнерами продають і російського мобільного оператора Beeline, при цьому поки що залишаючи частку акцій українського Kyivstar, яка їм належить. Та цілком вірогідно, що невдовзі Фрідман позбудеться і цієї частки українського бізнесу.

Проте, приклад російського мільярдера — піти на співпрацю з Україною та ЄС, щоби зменшити вплив санкцій на власний бізнес — поки що не хочуть наслідувати інші олігархи з країн колишнього СРСР. Котрі продовжують вести бізнес у Росії, фінансуючи терористичну діяльність держави-агресора, паралельно маючи активи і у нашій країні. Одним із таких діячів є казахський бізнесмен Кенес Ракішев — рейдер, родич Нурсултана Назарбаєва та давній друг Рамзана Кадирова.

Ракішев входить у довіру Нурсултана Назарбаєва

Кенес Ракішев — давній друг Рамзана Кадирова

Дружба казахського мільйонера з російськими терористами може зіграти злий жарт із вкладниками «БТА Банк (Україна)», яким володіє Ракішев. Фінансову установу теж можуть націоналізувати без докапіталізації, що може негативно вплинути на вкладників банку. То хто такий Кенес Ракішев, через якого ризикує постраждати ще один український банк з іноземним капіталом?

Казахський мільярдер та російські гроші

43-річний уродженець Алма-Ати Кенес Ракішев є одним із найвпливовіших казахських бізнесменів. Він володіє «БТА Банком», чиї філіали працюють і в Україні, а також є «гаманцем» експрезидента Казахстану Нурсултана Назарбаєва.

1999-го Ракішев одружився із Асель Тасмагамбетовою, таким чином увійшовши до клану середньої доньки тодішнього президента Казахстану Назарбаєва. Родинні зв’язки дозволили Кенесу Ракішеву зблизитися з одним із зятів казахського лідера, мільярдером Тимуром Кулібаєвим.

Ракішев з дружиною

Відтоді кар’єра нашого героя пішла вгору. У 2002 Ракішев став начальником Управління зовнішньоекономічних зв’язків ЗАТ «КазТрансГаз», а через рік — віце-президентом компанії. Згодом отримав посаду заступника директора з експорту ЗАТ ТД «КазМунайГаз» (фірма Кулібаєвих, через яку родина контролює експорт та переробку нафти). У 2004 році Ракішев — вже генеральний директор ТОВ «Меркурій» (одна з фірм Кулібаєвих), а з 2006-го — голова ради директорів «SAT&CO» (ще одна компанія Кулібаєвих, згодом викуплена Ракішевим).

2008 року бізнесмен через офшорну компанію купив у принца Ендрю, сина королеви Єлизавети ІІ, особняк Саннінгхіл-Парк, що в англійському графстві Беркшир.

Як казахська влада «віджимала» «БТА» у колишніх власників

У 2009 році уряд Казахстану провів націоналізацію «БТА», що на той момент був найбільшим кредитним банком Казахстану, і першим за обсягом своїх інвестицій у Росію, Україну та Білорусь. Для цього створили холдинг із управління державними активами «Фонд Самрук-Казина», якому передали контрольні пакети найбільших держкомпаній. На чолі фонду став мільярдер Тимур Кулібаєв, і цей холдинг поглинув 78% акцій «БТА» (до 2014 року довівши пакет до 97%). Фактично банк, яким нині володіє Кенес Ракішев, був «віджатий» із використанням усіх державних важелів.

Націоналізація «БТА» включала і поглинання його дочірніх банків у країнах СНД — у тому числі українського «БТА Банку», одним з акціонерів якого був Андрій Портнов (заступник голови Адміністрації президента Віктора Януковича, антимайданівець, симпатик Росії і колишній куратор судової системи). І хоча поглинання української «доньки» «БТА» затяглося на кілька років, воно значно прискорилося після того, як у 2013 році в Казахстані головою ради директорів банку призначили наближеного до родини Назарбаєвих Кенеса Ракішева.

2014 року раніше націоналізований «БТА» вирішили знову приватизувати. І його новими власниками стали «Казкомерцбанк» (контрольований Тимуром Кулібаєвим) та власне Кенес Ракішев, які отримали по 46,5% акцій. «Казкомерцбанк» відкрив «БТА» кредитну лінію на суму 7,5 мільярда доларів для погашення своїх проблемних кредитів. Потім, у 2015 році Ракішев став співвласником «Казкоммерцбанку», за рік збільшивши свій пакет акцій з 16 до 71%. Фактично, нарощування виражалося у тому, що Ракішев «видавлював» із банку інших акціонерів, викуповуючи чи «віджимаючи» їхні частки.

До речі, Кенес Ракішев не лише повністю поглинув український «БТА Банк», а й мало не залишив Україну без Дніпропетровського військового шпиталю — ключового тилового об’єкта спочатку при проведенні АТО, а згодом — і повномасштабної війни, в якому проходять лікування майже половина всіх поранених на полі бою захисників нашої держави. У 2007 році тодішній міністр оборони України Анатолій Гриценко заклав шпиталь (всі будівлі та територію) до «БТА Банку», і після прострочення кредиту заклад перейшов у власність фінустанови. У 2016 році Кенес Ракішев переписав цей шпиталь вже на казахський «БТА». Це не дозволяло українському Міноборони навіть капітально відремонтувати шпиталь, адже будівлі вже фактично належали закордонній компанії.

Хочеш відбілити заплямовану репутацію? Іди у медіа

У середині 2016 року, за оцінкою рейтингового агентства Fitch, балансова вартість проблемних активів «Казкомерцбанку» перевищила розмір його капіталу на 6 млрд доларів. Щоб переконати всі зацікавлені сторони у своїй платоспроможності, Кенес Ракішев розвинув бурхливу медійну активність. Він запевняв, що нібито вклався у дуже успішні стартапи, які обіцяють казковий прибуток. Наприклад, у нікому не відомий проєкт, що мав стати «вбивцею Uber», виробництво бойових роботів, розробку «розумних» окулярів тощо. Мільярдер також презентував «інноваційний» смартфон вартістю $14 тис. за штуку. Все для того, щоб відвести увагу від проблемних банківських активів.

У 2017 році Фонд проблемних кредитів Казахстану (100% державні кошти) виділив 7,5 мільярди доларів для погашення таких кредитів «БТА». За умови, що цю суму потім буде перераховано «Казкоммерцбанку» в рахунок погашення кредитної лінії, відкритої для «БТА». Таким чином, недоїмка у 7,5 мільярди доларів, що виникла після виведення з «БТА» грошей вкладників та коштів рефінансування, була закрита за рахунок держави, і обидва банки («БТА» та «Казкоммерцбанк») відновили свій позитивний фінансовий баланс.

Відразу після цього Кенес Ракішев продав «Казкоммерцбанк» «Народному банку Казахстану» (НБК), відомому також як «Халик Банк» або «Halyk Bank». Головним акціонером НБК є Холдингова Група «АЛМЕКС» (майже 90% акцій), якою повністю володіє подружжя Кулібаєвих. Причому Ракішев навіть не продав актив, а передав його у власність за символічну плату в 1 тенге (кілька копійок за курсом НБУ), просто віддавши всі акції босу.

У грудні 2017 року Кенес Ракішев став найбільшим акціонером зареєстрованої у Великій Британії (головний офіс — у Лондоні) російської золотодобувної компанії Petropavlovsk, купивши у мільярдера з РФ Віктора Вексельберга та АТ «Меткомбанк» 22,42% акцій компанії. Угода відбулася через підконтрольну Ракішеву кіпрську компанію Fincraft Holdings Ltd.

Одруження на впливовій людині — не привід відмовлятися від оргій

Потужне бізнесово-рейдерське життя казахського мільярдера Кенеса Ракішева знайшло відображення і в житті особистому. Бізнесмен відомий далеко за межами рідної країни як поціновувач оргій із фотомоделями та акторками світового рівня. Але в деяких випадках дівчаткам, яких «замовляв» Кенес для сексуальних утіх, ледь виповнювалося п’ятнадцять років. Зокрема, влітку 2012 року російський сутенер Петро Лістерман відправив казаху портфоліо 15-річної Олени Селезньової та 17-річної Аліни Марасик. Обидва варіанти привели Кенеса Ракішева у захват, про що він і написав у відповідь. За моделей, що особливо сподобалися, Кенес Ракішев викладав по 100 тисяч доларів плюс «преміальні».

У жовтні 2014 року олігарх оплатив зустрічі в Лондоні з двома актрисами-початківцями — Челсі Перейрою і Тієррою Карлсон. Перша згодом з’явилася у фільмі «Форсаж-7». Та статеві зв’язки одруженого бізнесмена сплили на поверхню. Тож після цих секс-скандалів Ракишев вирішив повернутися до перевіреної коханки Жанни Кім. З якою теж втрапляв у кримінальні історії.

Наприкінці 2015 року біля ресторану жінки, кошти на відкриття якого виділяв Кенес Ракішев, під час перестрілки було вбито двох людей. Сталося це через «війну» між двома бізнес-леді — Жанною Кім та Фатімою Місіковою. Конфлікт розрісся через невиконання зобов’язань з боку Місікової, яка затягнула роботу з ремонтом у ресторані Жанни. Тоді Кім звернулася до Ракішева за допомогою. Той надіслав на розбірки своїх людей. На аудіозаписах, наданих Кім для розслідування справи, неодноразово звучить ім’я Кенеса Ракішева. Також жінка називала елітного російського правоохоронця Едуарда Буданцева та його помічників, котрі і взяли участь у перестрілці, «людьми Кенеса». Та пізніше Кенес Ракішев знайшов кошти для примирення сторін, у тому числі із сім’ями загиблих під час інциденту охоронців однієї з бізнес-вумен.

Спецтехніка для російських окупантів та дружба з терористами

Кенес Ракішев також брав участь у створенні у Казахстані заводу з виробництва машин «Arlan Marauder» (MRAP). Один із цих військових автомобілів був помічений в окупованому Маріуполі на початку квітня 2022 року. Ним керували чеченські терористи, лояльні до президента Росії Володимира Путіна.

Бронемашина «Marauder» була розроблена південноафриканською оборонною компанією «Paramount Group», але версія, сфотографована в Україні, виготовлена казахською компанією «Paramount Engineering» — спільним підприємством «Kazakhstan Engineering» та «Paramount Group».

Кенес Ракішев увійшов до складу правління «Казахстан інжиніринг» ще у 2014 році і вважається засновником спільного підприємства з «Paramount Engineering». Він також займався будівництвом заводу з виробництва бронемашин «Арлан» у Казахстані в 2015 році.

Ракішев також має дружні стосунки з посіпакою Путіна, терористом та українофобом Рамзаном Кадировим. Казахський мільярдер свого часу запропонував чеченському ватажку фінансувати будівництво розкішного палацу Кадирова у Грозному та навіть організував приліт актора Жан-Клода Ван Дамма на святкування дня народження столиці Чечні. На святкування також приїхали голлівудська зірка Хіларі Суонк та британський співак Стінг. Кадиров навзаєм нагородив Ракішева «Орденом Кадирова» за дружбу.

Кенес Ракішев також товаришує з Моше Хогегом, ізраїльським бізнесменом, звинуваченим у шахрайстві, та опальним сином президента США Джо Байдена Хантером, схильним до оргій та вживання наркотиків.

На початку нинішнього року Ракішева допитували казахські правоохоронці у зв’язку з його підтримкою Армана Джумагельдієва — гангстера, відомого у злочинному світі Казахстану як «Дикий Арман». Джумагельдієва заарештували у січні за підозрою в організації заворушень у Казахстані.

Де українські санкції?

Попри таку насичену кримінальну біографію, дочірня компанія казахського олігарха — АТ «БТА Банк» (Україна) продовжує працювати у нашій державі. Потім кошти, що обертаються у місцевій фінансовій установі, йдуть у материнську компанію, що у Казахстані. А звідти спрямовуються на підтримку російських терористів та їхніх злочинів на території України.

При цьому Кенес Ракішев продовжує перебувати у «тіні», бо не внесений до санкційних списків ані нашої РНБО, ані ЄС. Тож нічого не заважає ділку на виведені з України гроші фінансувати, наприклад, терористичні загони посіпаки Путіна Рамзана Кадирова. Примітно, що поки офіційний Казахстан в обличчі президента Токаєва дистанціюється від Росії, окремі представники держави продовжують вести бізнес на території країни-агресора та водити дружбу з тамтешніми діячами.
Але найближчим партнером та покровітелем Ракішева в Україні є Сергій Льовочкін — найбільш тіньова нєрпа української влади. Хочеться вірити, що українська правоохоронна система таки зверне увагу на скандального родича Назарбаєва і введе проти нього та його активів персональні обмеження, зупинивши бізнес на крові. Але коли це станеться?

«Антикорупційна правда»

Сообщение Вкладники «БТА Банку» ризикують залишитись без заощаджень через фінансування компанією російських терористів появились сначала на Антикоррупционная правда.

Як приклад — державне підприємство НАЕК «Енергоатом», на якому, як і у всіх сферах, де крутяться бюджетні гроші, у 2020 році відновився інститут так званих «дивлячих». Які спрямовували бюджетні потоки у потрібний бік і давали заробити ними потрібним людям, пише «Антикор«.

Як там зараз, після восьми місяців війни, іде «дивляться» взагалі і в «Енергоатомі» зокрема – достеменно невідомо. Але нас у даному випадку цікавить не це, а особистість людини, яка знаходила спільну мову як з тими, хто дивиться від Зеленського, так і з тими, хто дивиться від Януковича. І почав свою атомну діяльність ще, як мінімум, за Ющенка.

Про Юхима Анатолійовича Важеєвського, якого небезпідставно називають одним із ключових «схемників» «Енергоатому», відомо напрочуд мало. Згідно з даними реєстрів, це – ФОП, що веде діяльність у галузі програмування та власник збанкрутілої фірми:

Дивно, але це ФОП чомусь перебуває у всіх мислимих списках санкцій:

За часів Ющенка він обіймав посаду директора фінансів в «Енергоатомі». У ті часи його називали креатурою Миколи Мартиненка та Давида Жванії. А сам він у них подвизався як «вирішувач» різних питань. За їхньою ж протекцією потрапив до «Енергоатому», де зайнявся фінансами цього державного підприємства.

Тоді за його безпосередньої участі з держпідприємства було виведено близько 200 мільйонів гривень на фірми-посередники з кредиту в 603 мільйони гривень, які «Енергоатом» отримав як кредит у банку «Київ». За підсумками цієї діяльності було порушено низку кримінальних справ, але максимум, якого вдалося досягти внаслідок їхнього розслідування – Важеєвського звільнили з посади фінансового директора.

Але неофіційного впливу на Енергоатом він не втратив ні тоді, ні зараз. Про те, що за Януковича «вирішувала» Важеєвський так само мав вплив на те, що відбувається в «Енергоатомі», говорить характерний епізод, що стався у 2013 році. Ось що писав із цього приводу УНІАН: «Вчора, 10 червня, близько 18.00 Віссаріон Кім [директор «Енергоатому»] не був допущений на робоче місце групою невідомих, повідомив виконавчий директор із правового забезпечення ДП НАЕК «Енергоатом» Геннадій Барабаш. За його словами, на прохідній центрального офісу компанії перебували троє невідомих, які представилися співробітниками «внутрішніх органів», проте на прохання пред’явити документи не відреагували. Усі троє – молоді люди міцної статури, були недбало одягнені, один навіть був у в’єтнамках. Поруч із невідомими знаходився колишній директор з фінансів «Енергоатому» Юхим Анатолійович Важєєвський», — зазначив Барабаш».

І ні всемогутній глава МВС Захарченко, ні прем’єр Азаров, ні сам Батя-Янукович ніяк не допомогли Кіму пройти на робоче місце – його не пустив маловідомий «вирішувала» Жванії Юхим Важеєвський. Цікаво, чи не так?

Не зачепив Важеєвського та Порошенка. Протекцію йому надавав той самий Мартиненко, який був особистим другом Арсена Авакова. І який, власне, і був батьком-засновником схем у «Енергоатомі» і від якого там працював Важєєвський.

Зі зміною влади садити нікого, як обіцяли борди зеленого кольору по всій країні, не стали. Навпаки – «новим особам» знадобилися люди, які знаються на тому, як працюють старі схеми. Став у нагоді і Важеєвський. Не просто став у нагоді – став дуже затребуваним.

Як говорили в 2019 році джерела в «Енергоатомі», кришувати злодійство грошей із держпідприємства негайно погодилися люди із найвищих ешелонів влади. У зв’язку з цим просто необхідно згадати прізвище Віталія Мірошниченка. Саме через його структури понад 15 років є найпотужнішими постачальниками «Енергоатому» і через них освоюються гроші – у середньому близько 2 мільярдів гривень на рік лише на держзакупівлях. Юхим Важеєвський відповідав за те, щоб перенаправляти фінансові потоки в потрібному напрямку.

Завдяки отриманим мільйонам парочка активно скуповувала найвищих держслужбовців, формуючи під себе корупційне лобі. Зокрема, Віталій Мірошниченко зміг заручитися підтримкою дуже впливового чиновника з офісу Зеленського, з яким, за обставинами, він живе по сусідству. Саме за його завзятої протекції новопризначене керівництво НАЕК «Енергоатом» отримало команду не заважати ділкам із обойми Мартиненка робити їхні брудні справи.

Сам Мірошниченко активно хвалився фото зі згаданим чиновником на спільному відпочинку, що, звичайно, не могло не справляти враження на керівників різного рівня, які не хотіли псувати стосунки з офісом Зеленського. І насамперед це стосується керівництва станцій, а також інших відокремлених підрозділів НАЕК «Енергоатом».

Фіма на прізвисько «Порш» (Важеєвського в «Енергоатомі» називали «Фіма-Порш» за звичку в юному віці при офіційній зарплаті в 4000 гривень роз’їжджати Києвом на автомобілі «Порше») був справжнім ферзем у цій шахівці. їх основним автором. Він відповідав за весь спектр контактів із представниками влади. Важливим досягненням стало вербування керівника Антимонопольного комітету України – Юрія Терентьєва (звільнено у 2020 році).

Не дарма джерело в НАЕК «Енергоатом» відкрито називає Юхима Важеєвського «дияволом у людському образі та змієм спокусником». За його словами, вже майже два десятиліття Важеєвському вдається купувати лояльність найвищих чиновників за всіх можливих президентів та урядів.

Таким чином, станом на 2020 рік, групі Мірошниченко-Важеєвський за підтримки вищих чинів в АМКУ та Офісі Президента вдалося взяти під особистий контроль 70 відсотків закупівель НАЕК «Енергоатом» на загальну суму кілька десятків мільярдів гривень.

Але того ж 2020 року у Важеєвського почалися проблеми. Голову АМКУ Терентьєва було звільнено, а в ОПУ повернулися до практики «дивлячих», яка вельми непогано зарекомендувала себе за Януковича. Ті, хто дивиться за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач і Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Ця схема сильно сплутала карти Важеєвському, який до посади того, хто «дивиться», явно недотягував. Але тут раптово допомогли росіяни – 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення і Деркач почав проблеми – його звинуватили (і небезпідставно) у співпраці з ФСБ. Як там із Шефіром – неясно, куди він подівся – невідомо. Зате у Важеєвського відкрилися нові можливості.

До того ж на допомогу Важеєвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Але що відбувається в «Енергоатомі» зараз – ніхто не скаже. Незрозуміло, наскільки втратили позиції Деркач і Шефір. Ну першому, мабуть, не до того. Але Шефіра начебто ніхто не чіпав. Однак так само не зрозуміло – наскільки відновив свої позиції як схемник і розпилювач Юхим Важеєвський.

Незрозуміло взагалі, що відбувається у самому «Енергоатомі». Чи ведеться розслідування діяльності фірм, через які Важеєвський виводив гроші? Особливо важливо це на тлі того, що сліди цих фірм ведуть до Росії та Віктора Януковича.

Невідомо, що відбувається з криптофермою, створеною на Запорізькому заводі феросплавів Ігорем Коломойським і для якої компанія-трейдер із орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців — це означає, що держава недоотримала прибутки на кілька мільярдів гривень. Але чим це скінчилося і чи скінчилося — невідомо.

Невідомо чим закінчилося розслідування факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкта для України — Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади — вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким — непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати на що і як витрачаються кошти. До отримання підряду на добудову сховища причетні компанії з орбіти Важеєвського. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. Але серед іншого хотілося б детальніше зрозуміти – як у всіх цих схемах бере участь скромний київський ФОП Юхим Анатолійович Важеєвський, чиє ім’я гордо красується у списку міжнародних санкцій.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Важеєвський Юхим Анатолійович: двадцятирічні схеми розпилювання «Енергоатому» та дружба з владою появились сначала на Антикоррупционная правда.

З одного боку, поява такої робочої групи свідчить про бажання влади якомога швидше притягнути до відповідальності спонсорів війни та ключових соратників Путіна, а з іншого – незрозуміло, чому цього досі не сталося.

Близько місяця назад в президента пройшла одна з багатьох нарад щодо санкцій, на якій були присутні керівники Офісу президента, Кабінету міністрів та деяких правоохоронних органів.

За словами співрозмовників ЕП, Володимир Зеленський на тій зустрічі був не в доброму гуморі і не приховував обурення. Причина такого настрою була якраз у санкційних питаннях. Мовляв, поки західний світ накладає санкції на російських олігархів та військових злочинців, Україна генерує білий шум та відмовки.

З російської версії рейтингу Forbrs «Топ-200 найбагатших» під санкціями в Україні 21 особа. У списках міжнародних партнерів їх удвічі більше. Більш того, після 24 лютого Україна «санкціонувала» лише одного російського олігарха.

На згаданій зустрічі президент озвучив чіткий меседж, що в України є політична воля для покарання «хороших росіян» і це слід робити, зазначає джерело. І певні результати вже є.

За даними джерел ЕП, НАЗК, голова якого входить у згадану робочу групу, запропонувало план, який передбачає оголошення всіх пакетів санкцій до до січня 2023 року. Перші в списках – російські олігархи.

Незабаром РНБО може ухвалити перші рішення. У них можуть бути прізвища власників Альфа-банку, найбагатшої людини Росії Володимира Лісіна та інших російських олігархів.

Хто під прицілом

У липні радник президента Олег Устенко відправив у найбільші світові банки гнівні листи іззвинуваченням у потуранні агресії Росії проти України. Радник Зеленського звинуватив JPMorgan, HSBC, Citigroup та Crédit Agricole у тому, що ті «затягують війну, фінансуючи компанії, які постачають російську нафту».

Він підкреслив, що Україна заблокує участь цих банків у повоєнній відбудові країни. «На мій погляд, вони скоюють військові злочини, бо таким чином допомагають режиму Путіна і підтримують режим», – наголосив Устенко.

19 вересня в Конгресі США відбулися публічні слухання, на яких генеральний директор JP Morgan Джеймі Даймон та генеральна директорка Citigroup Джейн Фрейзер ухилялися від прямих відповідей і не змогли вичерпно пояснити конгресменам, чи розірвали вони бізнес-зв’язки з Росією.

Історія з листом радника Зеленського тоді набула великого розголосу. Вказані банки нібито стали повільно згортати бізнес з росіянами, а світові лідери почали запроваджувати обмеження щодо торгівлі російськими енергоносіями.

Натомість українська влада не поспішала. Один з популярних закидів до Банкової – кейс власників «Альфа груп». Мовляв, США заборонили будь-які відносини з банком Михайла Фрідмана, і він з партнерами під міжнародними санкціями , а в Україні Альфа-банк працює навіть під час вторгнення.

Як стало відомо ЕП від одного із співрозмовників ОП, 19 вересня в Зеленського відбулася окрема нарада, присвячена виключно російським акціонерам Альфа-банку. Чим вона закінчилася, стане зрозуміло незабаром. Інший співрозмовник, з РНБО, підтвердив ЕП, що «готуються документи» щодо запровадження санкцій проти них.

Фрідману є що втрачати. Російський олігарх з львівським корінням володіє в Україні активами, які до війни оцінювалися мільярдами доларів.

Видання Wall Street Journal, посилаючись на голову наглядової ради українського Альфа-банку Романа Шпека, нагадало, що банк пропонував українській владі переказати в український банк 1 млрд дол особистих коштів Фрідмана. Як писала ЕП, ця пропозиція звучала у владних кабінетах ще навесні.

«Цю суму ми розглядаємо достатньою як для підтримки наявного балансу банку, так і для інвестицій у нові проєкти. 1 мільярд у капітал банку дозволить прокредитувати економіку на 8 мільярдів доларів», – зазначив Шпек.

За його словами, ідеться про фінансування проєктів, пов’язаних з інфраструктурою, логістикою, охороною здоров’я, продовольчою та енергетичною безпекою. При цьому Шпек наголосив, що акціонери «жодною мірою не розглядають цей крок як умову зняття з них персональних санкцій.

«Розмови про «купівлю індульгенції» не мають жодних підстав», – запевнив топменеджер. Він зазначив, що для залучення мільярда в Україну необхідно мати дозволи та згоду акціонерів, Нацбанку та регуляторних органів Європейського Союзу. «Саме цим ми зараз і займаємося», – пояснив Шпек.

Мільярд доларів – значна сума для докаптіалізації в українських умовах. Востаннє такі масштабні вливання у фінансову установу в Україні робили під час націоналізації Приватбанку.

Чи потребує Альфа-банк докапіталізації?

Загалом банківська система перебуває не в найкращих умовах. За прогнозами НБУ, через війну банки можуть втратити 20% кредитного портфеля. Експерти такі розрахунки називають оптимістичними й очікують втрат на рівні 30-35%.

За сценарію Нацбанку і виходячи з розміру капіталу Альфа-банку та його кредитного портфеля, необхідна сума докапіталізації не повинна перевищувати 8 млрд грн, вважає асоційований експерт «CASE-Україна» Євген Дубогриз, який у 2015-2019 роках займався стрес-тестуванням банків в НБУ.

«Навіть якщо Альфа-банк втратить 40% портфеля і все забезпечення, потреба становитиме 18-19 млрд грн. Це за найгіршого сценарію, коли кредити і застави знецінюються повністю, а таке трапляється дуже рідко», – зазначає він.

У самому банку говорять про більшу «подушку». «Банку можуть знадобитися 500-600 мільйонів доларів протягом наступного року для підтримки стабільно високих нормативів адекватності капіталу. Усе залежить від розвитку ситуації на фронті, стану економіки, доходів українців, активів клієнтів», – вважає Шпек.

Українським банкам, імовірно, з часом знадобиться докапіталізація, але економічної потреби вливати в Альфа-банк мільярд доларів та, відповідно, знімати з цих коштів санкції наразі немає. Для російського олігарха це має сенс, бо в західних установах у нього значно більше грошей.

Довідка. Фрідман та Авен прагнули пустити коріння на Заході. У 2013 році вони заснували в Лондоні фонд прямих інвестицій LetterOne. До їх європейської бізнес-імперії входять британська роздрібна мережа Holland & Barrett, німецька енергетична група Wintershall Dea та іспанські супермаркети Dia.

Напередодні у Верховній Раді навіть зареєстрували законопроєкт, який «регулює процес виведення системно важливого банку з ринку в умовах воєнного стану».

Можна припустити, що це підготовка до введення санкцій проти російських власників Альфа-банку, який належить до системно важливих. Проте один з високопосадовців НБУ запевняє, що цей документ готувався давно.

Як торгуються російські олігархи

Хоча представники українського банку наголошують, що не розраховують на індульгенції, десятки росіян воліють профінансувати Україну для виходу з-під санкцій і збереження частини статків, про що писали WSJ та Financial Times.

WSJ також цитує заступника голови Офісу президента Ростислава Шурму. Він заявив, що уряд у Києві розгляне пропозицію Фрідмана лише як частину ширшої структури, яка може включати фонд для допомоги Україні. «Це має бути загальний підхід до всіх підсанкційних росіян», – сказав Шурма.

У коментарі FT він наголосив, що Україна не використовує санкції як інструмент торгу і розгляне таку угоду щодо зняття санкцій лише після закінчення війни.

У червні голова НАЗК Олександр Новіков запевнив, що санкції з боку України будуть накладені на всіх російських олігархів. «Якщо вони публічно не засудять війну, Путіна та не визнають територіальну цілісність України включно з Кримом і Донбасом, вони втратять усе майно в Євросоюзі», – наголосив він.

Новіков також говорив про можливість створення процедури виходу з-під санкцій шляхом передавання коштів чи активів у «фонд покаяння».

В інтерв’ю Forbes керівник фракції «Слуга народу» Давид Арахамія визнав, що ця ідея обговорювалася, але не в Україні, а на рівні міжнародних партнерів.

«Можливо, це працюватиме щодо бізнесменів, які мають громадянство РФ, але весь бізнес у них в інших країнах. Від санкцій страждає не російський бюджет, а, наприклад, британський. Якщо такий бізнесмен віддасть на відновлення України певну суму, то я ставлюся до цього толерантно. Якщо бізнесмени платять податки в Росії і фінансують війну в Україні, я проти», – зазначив він.

На Заході російські олігархи також запускають лобістські кампанії для зняття санкцій. «Київстар» заплатив 240 тис дол вашингтонським лобістам з компанії Yorktown Solutions, щоб привернути увагу влади США та громадськості до чутливості діяльності свого клієнта як одного з провідних операторів України.

На початку вересня видання Politico повідомило про бажання проросійської Угорщини виключити з-під європейських санкцій партнера Фрідмана з «Альфи» Петра Авена, наближеного до Путіна Алішера Усманова та одного з найбільших металургійних магнатів Росії Віктора Рашнікова.

Чехія, яка головує в Раді ЄС, домовилася з угорцями про перенесення розгляду питання щодо цих осіб на два місяці. Якби Україна підготувала звинувачення і наклала санкції на росіян, то ЄС мав би більше аргументів, аби присоромити угорського лідера Віктора Орбана і продовжити блокування російських грошей.

Україна відстає від світу в накладанні санкцій на путінських олігархів. Утім, якщо Київ таки запровадить санкції проти олігархів та членів їх сімей, то питання про створення «фондів покаяння» може відійти на другий план. Прощати росіян – це погана історія для окопів, а саме в них зараз куються настрої українців.

Чому Офіс президента тримає санкції «в столі»

На відміну від західних партнерів, від яких Зеленський уже в другий день великої війни вимагав більшого для зупинки війни, Київ не поспішав накладати санкції на росіян. Не лише на олігархів, а й на кремлівських топпосадовців.

Україна оголосила санкції проти Путіна, Лаврова і Шойгу 9 червня, а сотні загарбників меншого рангу були покарані аж 7 вересня. Як з’ясувала ЕП, чимало санкційних списків тривалий час лежали в Офісі президента.

Довідка. Президент, Кабмін, СБУ, Верховна Рада і Нацбанк можуть пропонувати претендентів на внесення в санкційні списки. РНБО розглядає ці пропозиції та ухвалює остаточні рішення. Документи відправляють в Офіс президента, після чого глава держави вводить санкції своїм указом.

З лютого по серпень 2022 року РНБО проголосувала за низку санкційних списків, але президент їх не затвердив. Вони затрималися в заступника голови ОП, юриста Андрія Смирнова, який не передав їх на підпис Зеленському.

У розпорядженні ЕП є документи, які свідчать, що таких заблокованих рішень було мінімум десять. Співрозмовник, дотичний до санкційної політики, стверджує, що загальне їх число сягає 20. Ще 70 проєктів РНБО відправила на розгляд в Офіс президента, але не отримала назад на голосування.

Не всі списки стосувалися російської еліти. Серед імен були, наприклад, політики із Сербії, Чорногорії, Киргизії, Чехії, а також гравці російського КВК. Серед компаній – білоруська промисловість та російські видавництва.

Були там і російські депутати та сенатори, які роками легалізують путінські рішення, силовики і члени тамтешньої Ради нацбезпеки, які погоджували розв’язання війни проти України, російські оборонні підприємства.

2 червня РНБО проголосувала за санкції проти директорів ФСБ Олександра Бортнікова і Служби зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна, голів Ради федерації Валентини Матвієнко та Держдуми В’ячеслава Володіна, генпрокурора Ігоря Краснова, начальника генштабу Валерія Герасимова, директора Нацгвардії Віктора Золотова і ще сотні кремлівських посіпак.

Однак у санкційних списках ці люди з’явилися лише через три місяці. Смирнов підтвердив ЕП, що низку рішень не передали на підпис президенту, бо в документах було чимало помилок, які унеможливлювали втілення санкцій.

«Були помилки в анкетних даних і транслітерації, неточності в установочних даних щодо юридичних і фізичних осіб, пропущені слова і речення. Робиться це умисно чи ні, доведеться ще розбиратися, але ми маємо давати на підпис ідеальний з юридичної точки зору документ», – запевнив Смирнов.

Заступник Єрмака пригадує, що за оновленим законом «Про санкції» можна не лише блокувати, а й конфіскувати активи ворогів. Таке рішення ухвалює Вищий антикорупційний суд. Оскільки новий закон набув чинності в травні, за всі запроваджені до цього санкції довелось би переголосувати.

Третій аргумент юриста – відсутність фільтра, який би перевіряв папери і підтверджував, що санкції обґрунтовані. Ідеться про державний орган, а він, Міжвідомча робоча група з питань санкцій, з’явився лише 30 серпня.

У новостворену комісію Офіс президента переслав рішення, що не дочекалися підпису глави держави. Перелічені вище прізвища кремлівських посіпак вдруге винесли на розгляд РНБО. Після цього вони нарешті потрапили під санкції.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Танці навколо санкцій. Що в ОП вирішили робити з Фрідманом та іншими російськими олігархами? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Але, як виявилося, не всім. І ще сумніше те, що після короткочасного сплеску національної самосвідомості, одним із проявів якого стало навіть нетерпимо до такого фінансового колабораціонізму, все повернулося на круги свої – гроші знову перемогли всі.

Йдеться в цьому випадку про гральний бізнес, за яким усі роки незалежності України стояв російський капітал. У найкращому разі – побічно, а більшості – прямо. На перший погляд, букмекерська компанія FavBet (БК «Фаворит», «Фаворит спорт») — вітчизняне підприємство. Зареєстровано її у Києві, бенефіціар – громадянин України:

Зверніть увагу – працює контора собі на збиток. Ну, судячи з звітності. Однак, насправді все не так просто. Тому що це верхівка айсбергу. Яку показують наївним громадянам, які вірять усьому, що написано чи сказано у телевізорі.

Власником FavBet справді є Андрій Матюха. Цілком або частково – питання, на яке немає достовірної відповіді. Розпочав свою активну роботу на ниві азартних ігор ще за часів Януковича, коли ці ігри, як відомо, були під забороною. Тому й видавала собі контора за лотерею Тото.

З 2009 по 2020 рік азартні ігри в Україні були заборонені – легалізувала їхня нова на той момент «зелена» влада під соусом турботи про бюджет. Проте й у період заборони гральний бізнес пана Матюхи цілком успішно працював – жодних заборон йому не заважали.

Втім, це історія, хай і цікава. У 2020 році, після того, як президент Зеленський підписав закон про легалізацію грального бізнесу, FavBet та його похідні вийшли з тіні. На перший погляд, все легально – група компаній Матюхи купила ліцензії на свою діяльність.

Загальна сума сплачених до державного бюджету коштів за ліцензією складає 216 150 000,00 грн. До того ж, група компаній повідомляє, що створила близько 700 робочих місць, до бюджету сплачено різних податків і зборів на загальну суму 20 791 263 грн.

Цифри вражають, але розраховані вони на інфантильного і не вміє рахувати українського громадянина. Тому що сама букмекерська компанія FavBet не має ліцензії на зайняття букмекерською діяльністю. Яка, згідно із законом про легалізацію грального бізнесу, коштує 108 мільйонів гривень на рік.

Тобто, за два роки FavBet не доплатила до бюджету 216 мільйонів. Повторимося – букмекерська компанія не має саме букмекерської ліцензії. А ліцензіями в інформаційному просторі FavBet «прикриває» свою букмекерську діяльність, на якій продовжує заробляти величезні гроші, які не потрапляють жодним чином до бюджету.

Це перше. Друге – обурливіше. І повертає нас до вступу, яким розпочався цей матеріал. Після 24 лютого, зачекавши кілька тижнів і побачивши, як розвиваються події – бліцкриг росіян провалився, суспільство несподівано для всіх, у тому числі й для влади, рішуче стало на захист України – FavBet випустила заяву, що ніколи не працювала на російському ринку і йде. з Білорусії.

Однак це виявилося не більше ніж піар-акцією та гучними словами. А якщо називати речі своїми іменами – відвертою брехнею.

Так, на сайті FavBet немає тепер у вікні вибору країн Росії та Білорусії. Але це аж ніяк не означає, що гравці звідти не можуть грати та отримувати виграні гроші. Ось приклад, як це можна зробити. Для цього потрібен лише VPN, який завантажується за пару хвилин:

Та й у самій службі підтримки FavBet готові підказати альтернативні шляхи гравцям із Росії. Якийсь час тому інтернет-видання delo.ua провів власне розслідування і звернулося до служби підтримки контори, видаючи себе за гравця з Росії:

У статті «Нічого особистого, тільки бізнес: український букмекер Favbet не сплачує податків і працює з росіянами?» журналісти аргументовано звинуватили цю букмекерську контору у роботі без відповідної ліцензії та ухилення від сплати податків на величезну суму.

Втім, в українських реаліях такими звинуваченнями мало кого здивуєш, тому автори шляхом «слідчого експерименту» відкрили вкрай «забійний» компромат: попри криваве вторгнення російських військ FavBet продовжує приймати ставки росіян і виплачувати їм виграші. Тобто публікація підводить до висновку, що контора Матюхи співпрацює з окупантами та вбивцями.

Зупинятись на цьому докладно не будемо – скандал із розслідуванням «Дела» вийшов гучним, і хоча матеріал оперативно зачистили, але він доступний як в архівних версіях, так і на сайтах, які його встигли перепостити.

Власне те, що написано дещо вище про обхід заборон за допомогою VPN, теж спростовує гучні заяви представників FavBet. А вони, нагадаємо, заявляють, що не лише не працюють у Росії зараз, але ніколи там і не працювали. Як і на окупованих територіях. Тільки їхні заяви суперечать сайтам відгуків.

Про це теж писали неодноразово, і ці матеріали також чистилися, проте за бажання все можна знайти. Тому зупинятись на цій сторінці діяльності контори Матюхи докладно не будемо, звернемо лише увагу на те, звідки прийшли відгуки про контор FavBet:

Це не поодинокі відгуки, їхня маса. І всі вони підтверджують те, що прес-служба FavBet бреше, заявляючи про те, що букмекери не працюють у Росії, Криму та ОРДЛО.

Контора FavBet не обмежилася простою зачисткою Інтернету від негативних матеріалів. Вона перейшла в атаку, заявивши, що допомагає українській армії. І нібито перераховує нашим солдатам десятки мільйонів гривень (звідки, до речі? Судячи з звітності, FavBet працює собі на збиток).

Не заперечуватимемо ці цифри. Хоча навіть у власних прес-релізах компанії щодо допомоги армії часто трапляються невідповідності у сумах, перерахованих ЗСУ.

Ми звернемо увагу на інші цифри. Якщо вірити конкурентам Матюхи , то до масштабного вторгнення щомісячний оборот вітчизняного ринку азартних ігор сягав одного мільярда доларів, з яких, згідно з підрахунками експертів , не менше 25% (тобто десь на $250 млн на місяць) – йшли через букмекерську мережу Матюхи. .

Якщо припустити, що Андрій Матюха отримує не більше 10% доходу від усіх коштів, що пройшли через мережу, то виходить таке. Дуже схоже, що за шість місяців масованого вторгнення бенефіціар FavBet витратив (якщо прийняти на віру його заяви) на допомогу захисникам і постраждалим від війни не більше 4% від суми, що осідає на його рахунках за один місяць.

Адже в цих підрахунках не враховано гроші, які заробляє FavBet у Росії та Білорусії.

А тим часом FavBet продовжує розвиватися — не далі як 1 вересня в Києві знову запрацювало найбільше столичне казино — FAVBET Casino в MERCURE Kyiv Congress Hotel:

Відкриттю цього казино аж ніяк не завадило те, що FavBet неодноразово звинувачували в незаконному гральному бізнесі, фінансуванні тероризму та ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах через афілійовану особу ТОВ «Лакі Ленд» – відповідні документи містяться в єдиній державній.

Зверніть увагу на дату наведеного вище фрагмента судового рішення – січень 2020 року. Справа, до речі, не закрита.

Однак це не завадило компанії скористатися законом про легалізацію азартних ігор. До того ж ходять чутки, що цей закон писався під дві компанії – «Парі-Матч» (Parimatch) і «Фаворит» (FavBet). Обґрунтовували свої висновки експерти грального ринку тим, що відповідний законопроект фактично писав друг нардепа Давида Арахамії, який «дивиться» від «Слуги народу» за процесом, – власник юридичної компанії Eterna Law Андрій Астапов.

Втім, це давня історія. А зараз FavBet наповнює Інтернет нав’язливою рекламою про свою нібито гігантську допомогу армії, поширює фейки про свій відхід з ринку Білорусії та Росії і продовжує заробляти гроші.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Букмекерська контора FavBet Андрія Матюхи все ще працює в Росії та цинічно піариться на українській армії появились сначала на Антикоррупционная правда.

Як повідомляє портал «Наші гроші», у травні-липні цього року дві будівельні фірми з Дніпра – «Будінвест інжиніринг» та «Автомагістраль 2016», що постачає перші будматеріали, отримали сукупно більше одного мільярда двохсот мільйонів гривень на «зміст доріг Дніпропетровської області».

Звичайно, дороги утримувати треба – це війна чи не війна. Під час війни – тим паче. Але порівняйте суми, які отримали афілійовані між собою «Будінвест інжиніринг» та «Автомагістраль 2016» із грошима, що дісталися іншим будівельникам доріг:

Так, на тлі фірми «Автомагістраль 2016» цифри не дуже вражають, чи вибивається із загальної картини лише «Будінвест інжиніринг» зі своїм мільярдом. Однак ці дві фірми тісно пов’язані між собою – перша протягом 2020-2021 років поставила другий на 150 мільйонів гривень будівельних матеріалів. І ось тепер – власний поспіль майже на двісті мільйонів.

Природне питання – що це за фірми і чому такі преференції? Особливо з огляду на те, що «довоєнні» гроші на дороги перерозподілялися дещо інакше – фаворитами «Великого будівництва» завжди були «Автомагістраль-Південь», «Онур».

Отже, ТОВ «Будінвест інжиніринг». Місце реєстрації – Дніпро. Засноване у 2015 році. Бенефіціари – Павло Миколайович Чухно та Яна Олександрівна Хланта:

Перед тим, як перейти до з’ясування особистостей «бенефіціарів» та пояснення, чому ці прізвища взяті в лапки, зверніть увагу на таку таблицю:

Це – суми, на які ТОВ «Будінвест інжиніринг» вигравало державні тендери з моменту заснування. До суми 24 мільйони за 2022 рік приплюсуйте і той мільярд, про який йшлося вище – ресурс, з якого взята ця таблиця, ще не встиг «підтягнути» дані.

Ну і трохи про те, як усі ці гроші освоювалися. Процитуємо «Наші гроші», які проводили власне розслідування діяльності ТОВ «Будінвест інжиніринг» якраз у 2021 році, коли ця фірма отримала від держави майже сімнадцять мільярдів гривень.

«За перше півріччя 2021 року «Будінвест інжиніринг» проплатив своїм контрагентам 726 млн. грн. за різні будматеріали та послуги. З них рівно половина – 360 млн грн пішли чотирьом постачальникам: «Дикат», «Смарт люкс компані», «БНМ», «Кірміком» за асфальт. Ще 25 млн грн пішло їм на бітумну емульсію та 94 млн грн на інші будматеріали (пісок, щебінь, бордюри, СФОВ тощо).

За підрахунками «Наших грошей», «будматеріали дорогою в Будінвест інжиніринг» подорожчали в середньому на 100% від початкової ціни виробників. На ці будматеріали припало 65% усіх виплат «Будінвест інжиніринг». Тобто якщо половина із виплачених за будматеріали коштів перетворилася на маржу, то це становить 30% усіх виплат «Будінвест інжиніринг».

Чи не від цих схем і пішла народна назва програми президента «Велике будівництво», яку, як відомо, влучно назвали «Велике крадівництво»?

Щодо ТОВ «Будінвест інжиніринг» ще варто згадати один дивний збіг – ця фірма була заснована у 2015 році, невдовзі після того, як Валентин Резніченко вперше став керівником Дніпропетровської ОДА, а його радником став Юрій Голік. Після обрання Зеленського у 2019 Резніченка було звільнено з посади. Однак невдовзі Голік став консультантом «Великого будівництва», і Резніченко повернули до губернаторського крісла. Саме у моменти кар’єрних зльотів Голіка-Резніченка «Будінвест інжиніринг» отримував найбільші підряди від Дніпропетровської ОДА та Укравтодору. Зрештою, ця фірма стала настільки великою, що увійшла до десятки найбільших шляховиків України у 2021 році.

Однак про це написано чимало, цікаві можуть самі погуглити. А ми повернемося до «бенефіціарів» «Будінвест інжиніринг» — Яни Хланте та Павла Чухна. У лапках це слово тому, що це звичайні «фунти».

Справжніми бенефіціарами – вже без жодних лапок – ТОВ «Будінвест інжиніринг» є брати Володимир та Леонід Дубинські, дуже відомі на Дніпропетровщині люди. Саме через них і потрапило ТОВ «Будінвест інжиніринг» до списків санкцій:

І саме через них на ці санкції не звертає уваги держава Україна, виділяючи десятки мільярдів їхній фірмі.

Володимир та Леонід Дубинські (не плутати з відомим нардепом Олександром Дубинським) – це відомі на Дніпропетровщині люди. Починали бізнес у Дніпропетровську у 90-ті роки. Мали свій місцевий телевізійний канал VLD-Brothers. На початку 2000-х емігрували до Ізраїлю, а потім до США. Після зацікавленості ФБР їхньою діяльністю через будівельну аферу в Сакраменто, 2009 року повернулися до України.

Згідно з офіційними даними Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП у Дніпропетровській області, Дубинські з 26.03.2013 перебувають у міжнародному розшуку з метою арешту та екстрадиції за шахрайство на території США. Але вони досі мають громадянство України, тому їх екстрадиція до Америки неможлива. Як бачите, Дніпропетровщина рятує від екстрадиції до США не лише Коломойського.

Щодо Яни Хланти – це звичайний фітнес-тренер. У неї зареєстрований ФОП із зазначенням саме цього виду діяльності:

Та й заразом Яна Олександрівна вважається «бенефіціаром» «Будінвесту». Але позиціонує і рекламує себе вона саме як фітнес-тренер:

Дивно, що власниця фірми з мільярдними оборотами та мільйонними доходами працює у звичайному спортклубі звичайним тренером, чи не так? Причому – далеко не найоплачуванішим:

Цікаво – Яна Олександрівна хоч здогадується, у що її втрутили Дубинські?

Щодо іншого «бенефіціара», Павла Чухна, то він до червня 2020 року був керівником Спортивного клубу «Прометей», власником якого є Володимир Дубинський:

Крім того, Павло Чухно є співзасновником місцевої федерації баскетболу:

В той же час в одному Чухна «бізнес-партнером»:

У чому полягає це «бізнес-партнерство» — до кінця незрозуміло: єдиним легальним бізнесом, який мав Павло Чухно, було ТОВ «Сталь-екс», визнане банкрутом ще 2012 року:

Втім, можливо, що Павло Миколайович не просто «фунт», а справді має якусь вагу в міні-імперії Дубинських – його родичка Олена Чухно є співвласником Царичанського та Криничанського асфальтобетонних комбінатів, які також є виробниками будматеріалів для «Будінвест інжинірінг» .

Щодо «Автомагістралі 2016», то її власником значиться якийсь Олег Анатолійович Логвиненко.

Зверніть увагу – «Автомагістраль 2016» закінчила 2020 рік із величезними збитками, незважаючи на вельми солідний портфель держзамовлень:

Що опосередковано підтверджує висновок «Наших грошей» про те, що на дорогах крадуть рівно половину виділених грошей. Так, власне, це заявляв у свій час і віце-прем’єр Олег Уруський.

ТОВ «Автомагістраль 2016» має асфальтобетонний завод у Новомосковському районі Дніпропетровської області – у смт. Меліоративне, вул. Заводська, 1. Це територія ВАТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів», його директором є Логвиненко Віктор Миколайович (основний акціонер заводу – Іван Миронович Сосновський).

Також компанія має вкрай скандальну репутацію в медіа і включена до восьми списків санкцій:

Цікаво, навіщо РНБО взагалі грає в ці санкції, якщо потім підсанкційні фірми отримують мільярди з державного бюджету?

Щодо самого Олега Логвиненка, то інформації про нього вкрай мало. На сайті ТОВ «Добробуд» з Дніпра Олег Анатолійович Логвиненко значиться як головний інженер:

Це може бути простим збігом, але насторожує у світлі «фунтів» із «Будінвест інжиніринг». Цілком можливо, що і Олег Литвиненко – простий зиц-голова в афілійованій з «Будінжинірингом» компанії, яка роками постачає туди будматеріали.

Але стверджувати не беремося. Також не беремося стверджувати, що виділений місяць тому мільярд двісті мільйонів буде «розпиляний» навпіл, як це робилося у попередні роки «Великого крадівництва». Але щодо останнього виникають величезні та обґрунтовані сумніви.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Продовження «Великого крадівництва»: дорожня компанія з Дніпра отримала черговий мільярд з держбюджету появились сначала на Антикоррупционная правда.

Скільки електроенергії зараз дає країні «Енергоатом» — сказати з точністю складно, але ця цифра у будь-якому разі є критично важливою для України – підприємство залишається єдиним оператором усіх атомних електростанцій країни, пише «Антикор».

Майже півроку повномасштабної війни внесли значні корективи в роботу НАЕК «Енергоатом», але чи внесли вони корективи до корупційних схем, які на підприємстві налагоджені давно, а зі зміною влади в країні три роки тому і викликаною цим фактом плутаниною, захлеснули «Енергоатом» небаченою силою? Що відбувається на цьому стратегічно важливому підприємстві країни, що воює зараз? Чи наведено лад у схемах, порівняно з якими горезвісна «справа Свинарчуків», яка коштувала Порошенку владі, — просто крадіжка цукерок у молодшій групі дитячого садка?

Одразу після зміни влада заговорила про те, що в країні відновлюється інститут тих, хто «стежить» за тими чи іншими галузями. «Доглядачами» за «Енергоатомом», як заявила Тетяна Чорновіл, стали Андрій Деркач та Сергій Шефір. Саме вони контролювали весь рух грошей, що проходять через Енергоатом. І погоджували призначення ключових керівників як самого «Енергоатому», так і пов’язаних із ним підприємств.

Так тривало, як мінімум, до кінця лютого – люди Шефіра та Деркача зміцнювали свої позиції в «Енергоатомі» і заодно намагалися відтіснити від поставок на підприємство інше угруповання, підконтрольне якомусь Юхиму Важієвському, якого іноді називають Фіма «Порш», який завдяки протекції одіозного нардепа Миколи Мартиненка та його ставленика Юрія Недашковського свого часу гордо носив звання короля тіньових схем в українській атомній енергетиці. Він мало не одноосібно вирішував, хто, коли і скільки отримає замовлення від НАЕК «Енергоатом», і в яку суму це обійдеться.

Однак після появи на сцені Деркача та Шефіра та під тиском своїх нинішніх «партнерів» Галущенка та Бояринцева був змушений зійти з корупційного трону та відійти на другий план. Але так тривало недовго – на допомогу Важієвському несподівано прийшла кричуща некомпетентність нового менеджменту «Енергоатому» і він зміг, хай і частково, відвоювати втрачені позиції.

Такою є загальна схема того, що відбувалося в «Енергоатомі» після приходу до влади команди нинішнього президента.

Минуло два роки, у Деркача почалися проблеми, викликані його зв’язками з ФСБ, багато що змінилося й у «Енергоатомі». В.о. директора Котін позбувся неприємної для себе приставки «виконувач обов’язків», частково втратили позиції Галущенко та Бояринцев. Хоча щодо останнього ця заява є сумнівною – Олег Бояринцев продовжує обіймати одну з ключових посад «Енергоатому» — директора з персоналу, яку він отримав з рук Деркача.

Ще одна людина, яку відверто називають креатурою Андрія Деркача – Хартмут Якоб – теж продовжує обіймати в «Енергоатомі» посаду віце-президента, і нікого, схоже, не цікавлять його зв’язки ні з Деркачом, ні з Росією.

І те, що йшлося ще два роки тому – влада віддає «Енергоатом» під контроль Росії – чомусь сором’язливо обходиться мовчанням. Хоча проблема рік тому перестала бути внутрішньою проблемою України та вийшла на міжнародний рівень.

Як писало британське видання London Loves Business, «влада України повертає атомну енергетику під контроль Москви. Усі стратегічні рішення в галузі ухвалюються офіцером КДБ Андрієм Деркачом та проросійським персонажем Сергієм Шефіром». Видання дійшло висновку, що «Енергоатомом» насправді керує «команда російських маріонеток».

За словами Тетяни Чорновіл, «смотрящим» за «Енергоатомом» став Андрій Деркач: «Офіційної посади він не обіймає, але всі кадрові призначення проходять через нього»:

Серед таких називають Германа Галущенка, якого Деркач зробив віце-президентом компанії (зараз прізвище Галущенка у списку вищих посадових осіб «Енергоатому» не значиться).

Відразу після того, як Шефір і Деркач набули статусу «смотрящих», у керівництві «Енергоатому» з’явилося кілька людей Деркача. Наприклад, віце-президент компанії Герман Галущенко – наближений до Деркача юрист і, як кажуть, його хрещеник. Галущенко вже мав досвід роботи в «Енергоатомі» — у 2013 році він очолив юридичну службу компанії. Прийшов, програв суд на 28 мільйонів доларів та пішов.

Ще одна людина Андрія Деркача засвітилася у менеджменті «Енергоатому». Це Олег Бояринцев – багаторічний помічник нардепа. Він прийшов в «Енергоатом» незабаром за Галущенком як головний консультант у Службі президента компанії. Ще один віце-президент компанії – Хартмут Якоб. Він також пов’язаний із Росією, фінансово. Від нього йде ланцюжок до Сєви Могилевича і Дмитра Фірташа, які, у свою чергу, тісно пов’язані з Кремлем і ФСБ.

В.о. (на той момент) директора «Енергоатому» Котін, за словами людей, обізнаних у ситуації на підприємстві, став «слухняною маріонеткою» у руках Галущенка та Олега Бояринцева. Бояринцев та Галущенко взяли під контроль усю адміністративну вертикаль «Енергоатому» та контролювали таким чином усі закупівлі підприємства.

Як уже говорилося, деякі з цих людей були відтіснені від ключових рішень «Енергоатому», але Якоб Хартмут залишається віце-президентом:

Пан Якоб є власником акцій чотирьох російських компаній, серед яких – Федеральна мережева компанія Єдиної енергосистеми, яка будувала лінії електропередач із Росії до окупованого Криму. У березні його нібито усунули від обов’язків віце-президента, але на сайті «Енергоатому» Хартмут значиться у своїй попередній іпостасті.

Це щодо кадрів. А тепер – трохи про фінанси. 2018 рік «Енергоатом» закінчив із прибутком у понад 4,5 мільярда гривень. 2019-й приніс три з невеликим мільярди гривень прибутку. Але з 2020 року підприємство почало демонструвати стабільні збитки – один мільярд гривень щомісяця. Це було до 24 лютого, нагадаємо. Що відбувається в «Енергоатомі» останні п’ять місяців – не знає ніхто.

Так, відбулися пертурбації у керівництві. Але наскільки втратили позиції «смотрящі» Деркач і Шефір? Наскільки втратили позиції «схемщики», які працювали під Важіївським, Бояринцевим та Галущенком?

Тоді цим угрупованням вдалося взяти під контроль 70% закупівель «Енергоатому», і це на тлі його збитковості. Учасниками цього дерибану були підсанкційні компанії, сліди яких ведуть до Януковича та Росії. Що відбувається зараз із цими схемами? Невідомо. В «Енергоатомі» на всі запитання відповідь одна: «зараз війна, ваше питання ”не на часі”».

Невідомо, що відбувається із 73 мільярдами гривень, виділеними на добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС, рішення про яке ухвалив президент Зеленський у 2020 році. Це будівництво чомусь віддали фірмі, яка перебуває під санкціями США за війну Росії проти України і яку вже викривали в корупції саме за співпраці з «Енергоатомом»:

До речі, нехай нікого не збиває з пантелику назва компанії – через складний ланцюжок вона належить російському «Газпромбанку».

Невідомо, що відбувається з криптофермою, яку на Запорізькому заводі феросплавів створив Ігор Коломойський і для якої компанія-трейдер з орбіти Коломойського закупила електроенергію зі значною знижкою у державного «Енергоатому». Цей аукціон із продажу електричної енергії, як і низка інших, був предметом вивчення правоохоронців – адже це означає, що держава недоотримала доходи на кілька мільярдів гривень. Але чим це закінчилося і чи закінчилося – невідомо.

Невідомо, чим закінчилося розслідування щодо факту зникнення коштів, виділених західними донорами на будівництво стратегічно важливого об’єкту для України – Централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Воно мало допомогти Україні заощадити мільярди, які щорічно йдуть до Росії, і позбутися цієї залежності від РФ, куди раніше відправляли це паливо.

Але сховище, яке почали будувати ще за президентства Петра Порошенка, не запрацювало і після зміни влади – вже за Зеленського. Водночас бюджет проекту постійно зростав, і вже становив понад 2,5 мільярда гривень. З них, як з’ясувалося, понад мільярд було витрачено на нового підрядника, залученого вже за президента Зеленського, контракт з яким – непублічний, а отже, громадськість не може проконтролювати – на що і як витрачаються кошти. Відомо, що отримання підряду на добудову сховища причетні фірми з орбіти Деркача. Але куди пішли гроші – ніхто не знає.

Таких питань – безліч. На жаль, війна, яка спалахнула з новою силою кілька місяців тому, не дає змоги отримати відповіді на ці запитання. Єдине, у чому впевнені люди, які розуміються на процесах усередині «Енергоатому», — всі ці «дивлячі», «тертки», «розбірки» тощо – спрямовані на звичайну крадіжку державних грошей.

Але справжня проблема не в цьому – крали завжди. Ситуація посилюється тим, що поки недалекі українські корупціонери набивають свої кишені, їхні кремлівські ляльководи, про які вітчизняні злодії часто навіть не здогадуються через примітивність свого розуму, просто знищують енергосистему України. І останні п’ять місяців, незважаючи на гучні заяви, ситуація не змінилася.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение «Енергоатом»: що не «зільємо» Росії – вкрадемо появились сначала на Антикоррупционная правда.

Зараз вона не має уяви, де саме та в якому стані він перебуває, пише ПІК.

“Я сплю з думкою, що він десь чекає моєї допомоги. Я подумки з ним спілкуюся. Я пишу йому листи в Telegram. Знаю, що він їх не прочитає, бо поруч немає телефона, але пишу, начебто він їх читає. Пишу, як пройшов мій день, питаю, як пройшов його. І це мене заспокоює. Є відчуття, що він зі мною теж подумки спілкується”, – розповіла Катерина Прокопенко.

Днями Катерина опублікувала портрет чоловіка і написала:

«Буду боротися за тебе. Завжди. Твоя Кет».

На фото: 11 травня 2022 року Папа Римський Франциск зустрівся з дружинами двох українських офіцерів полку «Азов», які тоді перебували у Маріуполі.

Нагадаємо, що Катерина і Денис Прокопенки познайомилися у мережі у 2015 році. 27-річна Катерина молодша за чоловіка на три роки. Дітей у пари немає.

Завод “Азовсталь” був останнім об’єктом у Маріуполі, який утримували українські військові. Там були бійці Національної гвардії, зокрема полку “Азов”, співробітники СБУ, військовослужбовці ЗСУ, прикордонники та поліцейські. У бомбосховищах заводу до початку травня також були сотні цивільних.

Президент України Володимир Зеленський 6 червня заявив, що у полоні окупантів перебуває 2,5 тис. українських воїнів – захисників “Азовсталі”. За попередньою інформацією Катерини Прокопенко, їх тримають у в’язниці в Оленівці, також невелика група тяжкопоранених залишається в лікарні в Новоазовську. Наскільки їй відомо, до Росії нікого не вивезли.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Я пишу йому листи. Знаю, що він не прочитає, але пишу, – дружина командира полку “Азов” появились сначала на Антикоррупционная правда.

Кредит, целью которого было спасение банка от банкротства, с этой ролью не справился – VAB рухнул, оставив миллиардные долги. Буквально через 40 дней после выдачи стабилизационного кредита, в ноябре 2014 года, НБУ признал VAB неплатежеспособным. Куда делись деньги – до сих пор ищут детективы НАБУ, а сам Олег Бахматюк как сбежал тогда в Австрию, так там и остается, категорически отказываясь ехать на Родину. Справедливости ради стоит заметить: сам Бахматюк утверждает, что все обвинения в его адрес относительно вывода денег из банка – неправда.

Однако история со стабкредитом в сумме 1,2 миллиарда от НБУ не единственная странная сделка, связанная с VAB Банком. Первой странностью была история его приобретения Бахматюком в 2011 году – поговаривают, что акции банка Бахматюку бывший его владелец Сергей Максимов согласился продать только после того, как провел день в СИЗО. Но это слухи, пусть и упорные.

А вот то, что творилось с деньгами в банке после смены владельца, слухами уже никак не назовешь, потому что исчезновение крупных сумм со счетов VAB Банка подтверждается результатами неоднократных проверок.

Напомним — VAB Банк работал на финансовом рынке Украины с 1992 года. Сергей Максимов ранее полностью контролировал VAB Банк, затем владел финучреждением совместно с нидерландской TBIH Financial Services Group NV, входящей в израильскую группу Kardan. К середине 2010 года Максимову принадлежало 49% акций банка.

В начале 2011 года совладельцем VAB Банка стал Бахматюк, который заявил о намерении сконцентрировать более 50% акций финучреждения в своих руках. К середине ноября 2011 года доля нидерландской TBIH Financial Services в VAB Банке уменьшилась до 8%, а Максимова — до 10%. В ходе нескольких эмиссий TBIH увеличила долю в акционерном капитале VAB Банка до 84%, затем пакет Сергея Максимова был размыт до 6%.

Кроме TBIH Financial Services, его акционерами также были кипрские компании Actonex Limited, Chavarria Trading Limited, Godaxalliance Limited, Notifa Trading Limited, Polybion Limited, Proscar Trading Limited, Serrant Limited с долями по 9,7% акций каждая, а также общество с ограниченной ответственностью «Бауман Трейд» (9,0%).

Еще сразу после принудительной продажи акций Сергей Максимов утверждал, что Олег Бахматюк провел IPO, взял на нем порядка 200 миллионов долларов и завел эти деньги в VAB Банк через оффшорные кипрские компании. IPO (Initial Public Offering) – это упрощенный выход на рынок акционерного капитала, его проведение дает возможность компании не только получить необходимое финансирование.

Максимов даже предоставил схему, отражающую суть махинаций с деньгами от IPO Бахматюка:

Эта схема подробнейшим образом показывает, каким именно образом новому владельцу банка удалось вывести из него порядка 200 миллионов долларов, что в итоге и привело к банкротству финансового учреждения. Как видите, наиболее часто на ней упоминается именно «Авангард».

При этом ни Сергей Максимов, ни другие совладельцы VAB якобы не знали, что имеют дело с Бахматюком. Просто к ним пришли киприоты, которых привел «по своей наивности» председатель правления банка и зять Максимова – Петр Барон. Потом все якобы выяснилось, но уже было поздно. В декабре 2010 года в структуру владельцев банка вошел Олег Бахматюк, а в начале 2011 года произошла выдача кредита на миллиард с чем-то гривен. Через эти кредиты, по сути, и были выведены те $200 миллионов, которые Бахматюк взял на IPO.

Кроме того, Максимов утверждал, что после входа в банк Бахматюка его структуры, в первую очередь – «Авангард» — получили кредитов более чем на миллиард, а Бахматюк тоже вывел из банка эти деньги.

Олег Бахматюк пытался оспорить это утверждение, однако его аргументы выглядели довольно вяло. По словам Бахматюка, что касается кредитов, о которых говорил Максимов, то «»Авангард» — это компания, которая имеет международный аудит, и мы действительно на сегодняшний день [2011 год] имеем кредитную линию в VAB Банке. Наши компании стали клиентами банка еще до того, как мы зашли в банк. В конце прошлого года за нас боролись минимум четыре-пять украинских банков, с которыми мы работали. В том же «Авале» у нас кредитов на $110-115 млн.».

Однако на прямой вопрос о сумме выданных VAB Банком «Авангарду» кредитов Бахматюк отвечал уклончиво: «Баланс на сегодняшний день – где-то 400-500 млн. грн. в целом по структурам холдинга. В чем принцип овердрафта? Ты берешь миллион, отдаешь 500, берешь миллион, отдаешь 500».

Вообще, война Бахматюка и Максимова длилась долго. Последний пытался оспорить действия первого не только по вытеснению из владельцев VAB Банка, но и сопротивлялся передаче Бахматюку остальных своих активов. Однако безуспешно – не забывайте, на дворе был 2011 год, силу в стране стремительно набирала семья Януковича, в орбиту которой входил Олег Бахматюк. Максимову не помогло даже его российское гражданство.

Так, в 2011-2012 годах Бахматюк сумел отобрать у Максимова имущество киевского завода «Будшляхмаш» в пользу VAB Банка и донецкий завод «Точмаш», крупнейший на то время производитель кассетных, подкалиберных, кумулятивных и осколочно-фугасных боеприпасов. Высший хозяйственный суд признал VAB Банк собственником имущества этого предприятия (около 45 тысяч квадратных метров недвижимости в Донецке).

В конце апреля 2012 года Киевский апелляционный хозяйственный суд оставил в силе решение суда первой инстанции о переходе в собственность VAB Банка имущественного комплекса ОАО «Будшляхмаш» общей площадью 12,3 тыс. кв. м. Этот актив, расположенный на улице Дегтяревской, находился в залоге у банкиров с 2006 года в счет кредитов, выданных предприятию на общую сумму 56 миллионов гривен.

Все эти решения ложились в логику конфликта Бахматюка и Максимова – сразу же после получения Бахматюком контроля над банком между ними разгорелся публичный спор. В его ходе VAB Банк, который перешел под оперативный контроль аграрного магната, подал несколько исков к предприятиям Максимова, требуя взыскания долгов по невозвращенным кредитам.

Суд стал в этих конфликтах на сторону Бахматюка, передав залоговое имущество во владение банка, который уже контролировал Олег Бахматюк. Однако финансовое положение банка не улучшилось – деньги с его счетов исчезали в неизвестном направлении, о чем сразу же заявил Максимов, обвинив в их выводе нового владельца.

Тогда попытка Максимова добиться расследования относительно Бахматюка ничем так и не закончилась – власть однозначно играла на стороне нового владельца VAB Банка, а после того, как он как он согласился продать свои доли в нескольких принадлежащих ему облгазах Дмитрию Фирташу, дела Бахматюка существенно улучшились.

По словам Максимова, схема вывода денег из банка была простой – Бахматюк брал кредиты на свои компании, впоследствии те банкротились, а банк оставался с убытками. Также Максимов напоминал, что Бахматюк причастен к банкротству еще одного банка – «Финансовая инициатива». Способ был похожим – деньги выводились через кредиты для своих компаний. По данным НБУ, число вкладчиков обеих банков, которые обанкротил Олег Бахматюк, составляло около 400 тысяч человек.

Однако ни тогда, когда Максимом пытался оспорить переход своих активов к Бахматюку, ни в 2015 году, когда ГПУ начала расследование относительно стабилизационного кредита от НБУ, ни в 2019 году, когда НАБУ пыталась добиться экстрадиции Бахматюка из Австрии, ничего ни у кого из них не вышло – банки остались банкротами, а деньги отыскать не удалось.

Сейчас Олег Бахматюк находится в Вене и периодически дает интервью, в которых обвиняет украинскую власть (что характерно – и Зеленского, и Порошенко в равной мере) в своих проблемах. Заодно утверждает, что все обвинения против него надуманы. А о своем бывшем партнере Сергее Максимове говорит, что он «нехороший человек». Впрочем, из всех его заявлений так и не удается понять, кто же украл деньги из банков VAB и «Финансовая инициатива».

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Олег Бахматюк и VAB Банк: выведенные кредиты и украденное рефинансирование Нацбанка появились сначала на Антикоррупционная правда.

Плани росіян зламали ЗСУ, а Зеленський попри небезпеку і пропозиції союзників евакуюватися залишився у столиці України, щоб очолити боротьбу проти другої армії світу. Президент демонструє справжнє лідерство і міцно тримає руку на пульсі подій на фронтах — про це пишуть ЗМІ не лише в Україні, а й у всьому світі.

Утім, спостережливі журналісти одразу помітили відсутність в оточенні Глави держави персонажа, який у мирні часи був буквально «у кожній діжці затичкою» — Кирила Тимошенка.

Про те, що «інфраструктурний геній» перші дні вторгнення «пересиджував» точно не в Києві, написали й журналісти «Української правди».

«У перші кілька днів війни Тимошенка у Києві не було, але згодом він повернувся і поступово набирає обертів, в тому числі медійно. Наприклад, через брак публічності напросився поїхати на переговори в Стамбул у складі української делегації», — повідомляє видання.

Цікаво, куди ще «напросився» Тимошенко після повернення у Київ? Якщо вірити виданню «Политика Страны», яке після санкцій РНБО «переїхало» жити у Телеграм, перша поява Тимошенка в публічному просторі датується 6 березня. Тобто через 10 днів після початку бомбардування столиці.

Оскільки на той час топ-менеджери у владі вже розділили  між собою ділянки управлінського фронту, Кирило після «реінкарнації» вирішив «відкусити» від кожного потрохи.

Спочатку Тимошенко втрутився у зону відповідальності Ірини Верещук — почав з якогось дива дублювати інформацію про евакуаційні коридори. Згадайте — брифінги віце-прем’єрки двічі на день про евакуаційні коридори та їхні результати стали вже традиційними. Аж тут  «як дідько з табакерки» вискочив Тимошенко.

«Замглавы Офиса президента Кирилл Тимошенко публикует видео автобусов, которые уже выехали из Запорожья в Мариуполь, чтоб эвакуировать людей. Но, как мы уже писали, с объявленной эвакуацией пока много непонятного. Но дай Бог, чтоб сегодня все получилась.Потому что в осажденном Мариуполе нарастает гуманитарная катастрофа», — раптом пише «Політика Страни» 6 березня.

А вже 13 березня ОП публікує відео, як Михайло Подоляк, Давід Арахамія та Кирило Тимошенко з кавою гуляють по спорожнілому Києву.

Далі — більше. Всюдисущий Кирило вирішив спробувати себе у міжнародній політиці. І як вже повідомила УП, «напросився» у переговорну делегацію 29 березня.

Паралельно 17 березня Тимошенко завів власний телеграм-канал, в якому нарешті згадав про безпосередню зону своєї відповідальності — регіональну політику.

Та й правда — це ж не перші дні війни, коли місцеві органи влади, керівники громад у поямому сенсі слова на свій страх і ризик ухвалювали складні, іноді трагічні рішення. Евакуація, окупація, руйнування, гуманітарна катастрофа. Де тоді був «куратор регіональної політики» Кирило Тимошенко?

Зате тепер він по кілька разів на день публікує у своєму телеграм-каналі новини про гуманітарку, евакуаційні коридори та початок відновлювальних робіт. Воістину — «нагородження непричетних»…

Але навряд чи такий «креативний» ділок, як Кирило Тимошенко (він ніколи особливо цю «креативність» і не приховував) обмежується «другими ролями».

Ось, приміром, дивна історія про дозвіл виїхати за кордон цілої  групи «медійників», який підписав міністр культури та інформаційної політики Ткаченко.

Джерела з Банкової натякають, що Кирило Тимошенко як «куратор інформаційної політики» безпосередньо має відношення до появи і формування цього списку.

Кому ж попри воєнний стан дозволили виїхати за кордон? Можливо, репортери та оператори, які будуть знімати сюжети про українських біженців у Польщі? Якби ж то.

Ось бачимо у цьому списку Антона Нікітіна. Це — брат  багаторічної очільниці телеканалу «Інтер» Ганни Безлюдної. Один з ідеологів просування «русского міра» і «побєдобєсія» в інформаційному просторі України. Пам’ятаєте концерти на Інтері кожного 9 травня? Оці всі «безсмертні полки» і «спасибо дєду за Побєду»? Їх організовував Антон Нікітін.

А ще він — багаторічний головний редактор української редакції журналу РПЦ «Фома». Регулярно знімає документальні фільми для РПЦ, які перемагають на фестивалі «Покров» одіозного підсанкційного у США регіонала Андрія Деркача. Зокрема, знімав і «ювілейне» кіно про Кирила Гундяєва.

До речі, разом з Нікітіним у списку «на виїзд» є і режисер Костянтин Онищенко — саме з ним Нікітін у 2021 році отримав чергову премію за черговий «православний» фільм для РПЦ.

Ще одне відоме прізвище у списку — син скандальної телеведучої Наталії Влащенко, яка багато років була не тільки обличчям, а й головним ідеологом телеканалів Медведчука. І от дивним чином Сергій Влащенко у статусі «головного продюсера» теж отримав дозвіл на виїзд за кордон. Кажуть, він зараз у Парижі.

Загалом у цьому рятівному списку кілька десятків «медійників» — чоловіків призовного віку. Можна припустити, що у відповідь на таку «послугу» організатори списку отримали чимало медійних «плюшок». І якщо Кирило Тимошенко стане частіше з’являтись в ефірах «єдиного телемарафону» як дууууже ефективний керівник — значить, домовленості працюють.

Ще одна зона інтересу Тимошенка як головного бенефіціара програми «Велике будівництво» — це Віктор Медведчук. Антикорупційні журналісти неодноразово писали про те, що саме Новошахтинський НПЗ в Росії, який фактично належить куму Путіна, попри санкції постачав бітум для будівництва доріг в Україну. Можна припустити, що Медведчук знає чимало секретів, пов’язаних із оборудками навколо «Великого будівництва». І Кирило Тимошенко зараз як ніхто зацікавлений, щоб Медведчук цими секретами не ділився зі слідчими.

Бо попереду ще ж маячить багатомільярдна допомога Заходу на відбудову України. Це дуже ласий шматок грошей, і персонажі на зразок Тимошенка таке точно не пропускають.

Журналісти «Української правди», які віддали належне сміливості та мужності президента Володимира Зеленського і його команди, недарма натякають у фіналі своєї статті на когось, хто готовий знову повернути «схематоз» у коридори влади.

«Перший шок минув. Влада поступово повертається до звичної форми роботи – те, що називається «в офлайн». Важливо, щоб разом з ними в офлайн не повернулися старі інтриги, політичні усобиці та бажання під ширмою війни задовольнити свої давні «шкурняки» та амбіції», — пишуть журналісти.

Цікаво, кого вони мають на увазі?

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Повернення «блудного Кирила»: перші тижні війни «ефективного менеджера» Тимошенка появились сначала на Антикоррупционная правда.

Сообщение Крадіжка без кінця: хто підставляє Володимира Зеленського з «Великим будівництвом» появились сначала на Антикоррупционная правда.

«Что тут сказать. Напомню только, что для Левочкина это не впервой. В 2014 году он формально будучи тогда еще соруководителем Оппозиционного блока сходил налево с Пецюлькой, создав для него партию «Наш край», которая активно паразитировала на теме мира, развития промышленности, защиты русского языка и установлении дружбы с Россией. Как мы все помним, в ВР депутаны этого симулякра голосовали в унисон с нацюками и хунтятами за все самые трэшовые нормы, начиная дерусификацией и заканчивая установлением праздников в честь нацистских преступников. Сам же Левочкин был теснейшим образом интегрирован во власть. Его миньоны Райнин и Ковальчук возглавляли администрацию президента, а талантливая схемщица Юля Светличная даже стала губернаторкыней Харьковской области. Но Пецюлька пролетел на выборах и презиком стал Зельц. Казалось бы, Левочкин потерял влияние — но хрен там. С его подачи губернатором Одесской области стал ноунейм Максимка Куцый. Но это было лишь начало. Левочкин направлял и помогал тупенькому Андрюше Ермаку выжить и победить в подковерной борьбе за доступ к тушке нашего нелоха», — пишет Монтян (стилистика автора сохранена — ред.).

В итоге, как утверждает блогер, Ермак стал для Зеленского «всем, кем только можно себе представить». «Вместе с Ермаком к Зельцу потянулась вереница давних миньонов Левочкина, начиная Подоляком с Татаровым и Демченко и заканчивая даже такими экзотическими назначениями, как Юрия Ладного советником главы СВР Украины. Телеканал Левочкина «Интер» — сама лояльность к Зельцу. Его облгазы получают щедрые тарифы на доставку газа и списание старых долгов», — добавляет она.

По данным Монтян, в депутатской группе «Довіра», которую считают подконтрольной бизнесмену Андрею Веревскому, также есть часть людей, ориентированных на Левочкина, как и в группе «За майбутнє».

«Несколько месяцев назад Левочкин летал в Москву, где пытался убедить самое большое начальство надавить на несговорчивого Витю, с тем чтобы он согласился войти в новый пророссийский проект вместе с ним и Ахметовым под одобрение Зельца. В ответ на согласие Медведчуку обещали отмену домашнего ареста и даже возможность снова начать заниматься бизнесом и политикой, при условии, что все будет идти по согласованию с Зельцем. В это сложно поверить, но в кои-то веки Медведчук проявил твердость и отказался от столь щедрого предложения своего однопартийца», — пишет Монтян.

«Мне было бы интересно узнать, каким образом подсанкционный персонаж Левочкин вообще попал в Москву? Кто похлопотал? Точно не Путин и не его ближайшее окружение силовиков, которые в итоге даже общаться с ним не стали. Вопрос к газовому лобби. С другой стороны, у меня вопрос к иСБУшке и СНБО: вы же вопите о войне и пятой колоне в режиме 24/7. А чо там Левочкин с его полетом в Москву прямо в период накопления сотни тысяч войск агрессора, готовых вторгнуться в Украину в любой момент? Клоуны вы всратые… В общем, этот год обещает стать богатым на события», — подытоживает юрист и блогер Татьяна Монтян.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Левочкин получил добро от Зеленского на создание политического проекта для восточного электората, — Монтян появились сначала на Антикоррупционная правда.

Решение суда было «проходным» — избиралась мера пресечения для бывшего министра транспорта Рудьковского. И оказалось таким же ожидаемым – Николаю Рудьковскому продолжили до 25 февраля так называемое «личное обязательство». Повторимся – заседание суда, как и решение, никто не заметил. Хотя еще полгода назад оно не сходило с первых страниц СМИ – тогда суд отправил вернувшегося в Украину Рудьковского в СИЗО, а в Генпрокуратуре и СБУ заявили, что именно он является организатором похищения Семинского, который пропал еще в 2012 году.

Тогда расследовалось его убийство, но через три с половиной года Олег Семинский внезапно появился на публике и заявил, что его похитили, требовали выкуп и все это время содержали в нечеловеческих условиях. Он же назвал имя организатора преступления – Николай Рудьковский.

Справедливости ради надо упомянуть, что сам Рудьковский категорически отрицает обвинения и заявляет, что жертва не Семинский, а как раз он. Экс-министр даже написал заявление в ГБР, в котором обвиняет Семинского в вымогательстве. Он пишет, что Семинский «никогда не был собственником или акционером «Нефтегаздобычи», но постоянно и противоправно требовал долю» в компании. Рудьковский даже обратился к Гордону и дал ему интервью по этому поводу. Ситуацию усугубляет то, что Семинский ныне является народным депутатом от правящей «Слуги народа», что позволяет обвинить его в давлении на следствие.

Однако, как было на самом деле, похоже, уже никого и не интересует – публика давно забыла резонансное событие, а следить за делом, которое тянется аж с 2012 года все устали. Одних судебных заседаний в нем насчитывается более сотни, и конца этому всему не видно.

Мы решили проанализировать все известное на данный момент в этом деле и попытаться разобраться, кто же все-таки прав: Семинский, обвиняющий Рудьковского, или же последний прав и первый просто банально вымогает деньги.

Что говорит Рудьковский

На первый взгляд, Рудьковский прав. По словам Рудьковского, причина противостояния – попытки Семинского «отжать» у него долю, эквивалентную примерно 150 миллионам долларов. Отсюда якобы и появились обвинения в адрес экс-министра.

«Семинский говорит: если ты перепишешь [долю в «Нефтегаздобыче»], я пойду в прокуратуру, дам показания, что ты меня не воровал. Дело закроется и все. А если нет – у нас в прокуратуре все схвачено, приедешь в Украину, мы тебя посадим. До тех пор, пока не перепишешь то, что мы хотим», – рассказывал Рудьковский в интервью Дмитрию Гордону. Экс-министр даже обратился с открытым письмом к президенту Владимиру Зеленскому, где подробно изложил свою версию этой истории.

Однако для внимательного наблюдателя есть настораживающий момент, и лежит он прямо на поверхности. Если забить в ГУГЛ запрос «Николай Рудьковский и похищение Семинского», то поисковик выдаст, помимо ожидаемых в этом случае новостей об аресте и пересказа пресс-релиза СБУ, еще массу материалов, из которых следует, что Рудьковский в этом деле жертва.

Мнение противоположной стороны, то есть Семинского, удается найти где-то аж на восьмой странице поиска, а саму фабулу, то есть историю развития дела, вообще приходится искать очень долго и составлять из отрывков. Все это наводит на мысль – материалы на первых страницах выдачи явно заказные и они вытеснили все остальное из топов поиска.

Да и красивая версия Рудьковского вдруг теряет стройность после того, как более-менее ознакомишься с историей дела. Ко всему же появилась она очень недавно – летом прошлого года, когда беглого министра взяли под стражу и тому срочно понадобилось защищаться.

История вопроса

Впрочем, давайте напомним фабулу и версии произошедшего в далеком уже 2012 году. Собственно, история началась гораздо раньше – еще в девяностых, когда активы «Нефтгезадобычи» принадлежали государственному геологическому предприятию «Полтаванафтогазгеология», которое входило в структуру НАК «Надра Украины». Потом была приватизация и активы государственной «Полтаванафтогазгеологии» вывели на «Укрнафтогазтехнологию», которая якобы принадлежала Петру Порошенко (якобы – потому что документов нет, это утверждают участники рынка тех лет). Скорее всего, это частично соответствует истине, однако, кроме Порошенко, явно были и другие игроки, посильнее его.

В начале двухтысячных Порошенко утратил свою долю в компании. И потеснил его именно Рудьковский. Заявил об этом как раз Семинский, который в те годы был партнером Рудьковского. По словам Олега Семинского, Рудьковский, бывший в то время депутатом ВР от Соцпартии и игравший в ней и отечественной политике далеко не последнюю роль, подделал документы, переписав активы «Укрнафтогазтехнологии» на другие юрлица. Со временем активы были сконцентрированы во вновь созданной компании – ЗАО «Нефтегаздобыча».

Мы склонны верить в слова Семинского, а дальнейшее развитие событий опосредовано подтверждает тот факт, что Рудьковский на каком-то этапе явно попытался избавиться от партнера, который много знал и стоял у истоков бизнеса.

Кроме того, Рудьковскому нужно было прикрытие со стороны власти. С этой целью он пригласил в «проект» Нестора Шуфрича – ближайшего соратника Виктора Медведчука, который на тот момент возглавлял Администрацию президента Леонида Кучмы. Еще одним партнером должен был стать Виктор Пинчук – зять Кучмы.

По словам Семинского, изначально партнеры договорились, что будут делить доходы предприятия в такой пропорции: Рудьковский – 30%,. Шуфрич – 30%, Пинчук – 30%, Семинский – 10%.

Однако тут «кинутый» Рудьковским Порошенко обратился в суд и Пинчук решил отказаться от участия в бизнесе, а его доля ушла Шуфричу. Но Рудьковский остался верен себе и тут – соглашение о разделе 10-30-60 процентов соответственно Семинскому-Рудьковскому-Шуфричу так и осталось на словах.

«Рудьковский обещал оформить мою долю юридически, но постоянно были другие проблемы, оформляет до сих пор» — рассказал Семинский после своего освобождения из заложников.

На почве постоянного напряжения из-за несоответствия юридической фиксации долей договоренности, к 2011 году партнеры перессорились. Напряжение достигло такого пика, что Рудьковский предложил продать компанию. Якобы на тот момент был покупатель – российско-британская нефтяная корпорация ТНК-ВР («Тюменская нефтяная компания — British Petroleum»). Также «Нефтгезадобычей» заинтересовался ДТЭК Рината Ахметова и начал предварительные переговоры о покупке.

До 3 февраля 2012 года все шло вполне в цивилизованном русле: собственники «Нефтегаздобычи» вели переговоры с двумя потенциальными покупателями. Но в этот день внезапно исчез один из партнеров – Олег Семинский.

С его исчезновением дела у «Нефтегаздобычи» и так не блестящие, пошли из рук вон плохо. Сотрудники подозревали обоих оставшихся акционеров – Рудьковского и Шуфрича – в организации похищения. А те выясняли отношения между собой. Причем, как уже понятно теперь, Шуфрич был прав, подозревая Рудьковского в причастности к исчезновению Семинского.

Тем временем корпорация ТНК-ВР решила не связываться с проблемным активом и в ситуацию вмешался Ахметов: в конце 2012 года стало известно, что ДТЭК выкупил по 25% акций у Шуфрича и Рудьковского, взяв «Нефтегаздобычу» под оперативный контроль. Сумма сделки за половину акций компании составила $250 млн. То есть, вся «Нефтегаздобыча» была оценена в $0,5 млрд – в три с половиной раза меньше, чем предлагала ТНК-ВР. В таком падении цены Семинский вполне обоснованно обвиняет Рудьковского, благодаря которому в компании начался внутренний конфликт и к тому же пропал один из совладельцев – он сам.

Да и остальные участники рынка откровенно заявляли: пропажа Семинского сыграла на руку в первую очередь Рудьковскому, который в результате исчезновения гендиректора и последующего конфликта с Шуфричем получил в управление 50% акций вместо 30%.

После того, как компанию купил ДТЭК, ситуация стабилизировалась. Однако в 2015 году Генпрокуратура возбудила уголовное производство по факту убийства Олега Семинского, а счета и имущество компании были заблокированы.

Так было до 23 мая 2015 года, когда Семинского, неожиданно для всех, похитители выпустили на свободу. Он провел в заточении три года и четыре месяца. При этом первые полгода – практически без движения.

С его появлением все действия Генпрокуратуры относительно «Нефтегаздобычи» оказались беспочвенными. Через несколько месяцев проблемы НГД закончились. Но начались у Рудьковского, который незадолго до появления Семинского выехал из страны.

Такова краткая история. Которая пусть косвенно, но подтверждает тот факт, что Николай Рудьковский, мягко говоря, лукавит.

Что говорит Семинский

А теперь стоит посмотреть, что говорит, как сам Семинский, так и материалы следствия по его похищению. Потому что он давал после своего освобождения и многочисленные интервью, и не менее многочисленные показания следствию.

«Похищение и посягательство на убийство инициированы моим бывшим другом и партнером, экс-народным депутатом Николаем Рудьковским и гоп-компанией «Молдаван», «Салават» и преступники, — прямо заявил Семинский в интервью «Зеркалу недели». – Причем свидетели исчезают со скоростью мух. Двоих преступников, имевших отношение к моему похищению, уже нет в живых: водитель «Мазды», таранивший мой автомобиль при инсценировке ДТП во время похищения, скончался от передозировки наркотиков в конце 2015 года; второй член этой же банды Артем Бирюк, как установлено следствием, застрелен в ночь на 27 июня 2016 года.

После того, как меня сначала держали где-то под Киевом (как я догадываюсь) в подвале или сауне и избивали до потери сознания, мне показали лист бумаги, на котором на принтере была напечатана сумма 200 миллионов долларов. Похитители потребовали перевести ее на указанный ими счет. Я ответил, что таких денег у меня нет. Тогда меня продолжили избивать. Затем снова повторили требование и заявили при этом: «Эти деньги ты задолжал Рудьковскому, теперь ты их должен нам». Это прямое свидетельство причастности Рудьковского к моему похищению.

Кроме того, похитители упомянули о том, что Рудьковский помогал мне приобрести для больного отчима еще тестируемый в США препарат Glivek. Кроме меня, моей мамы и Рудьковского, об этом никто не знал. Но бандиты, похитившие меня, знали. От кого, если не от Рудьковского? Ни я, ни моя мама об этом никому не говорили».

Что говорит следствие

«Досудебным расследованием установлено, что подконтрольный Рудьковскому Н. Деркач Степан в конце 2011 г — начале 2012 г. неоднократно имел телефонные разговоры, а также встречи с Ришком В., который в дальнейшем, в начале 2012 г., обратился к Мельнику А., Шикоре А., Акимову А. и Бирюку А., действиями которых руководили Ериняк Ю. и Салават Р., с предложением похитить за вознаграждение председателя правления ЧАО «Нефтегаздобыча» Семинского О. с целью дальнейшего его убийства и перераспределения акций ЧАО «Нефтегаздобыча», поскольку тот был одним из акционеров общества» — из материалов уголовного дела № 12012000000000077.

Деркач – бизнесмен из Закарпатской области, давний соратник Рудьковского. Вместе они работали в Социалистической партии. Когда Рудьковский возглавлял минтранс, Деркач работал первым замом директора Госслужбы международных автомобильных перевозок, которая входила в сферу управления министерства:

Также в материалах следствия указано, что операцией руководили два криминальных авторитета – Юрий Ериняк («Молдован») и Рафаил Салаватов («Салават»). Именно им, по материалам следствия, Деркач заказал похищение Семинского.

В многочисленных публикациях СМИ Юрий Ериняк указывается как руководитель организованной преступной группы «Башмаки», которая действовала в 90-х в Крыму.

Историю Салаватова в 2013 году описывала Татьяна Черновол в серии блогов «Донецкая вендетта». По ее информации, Салаватов состоял в ОПГ Алика Грека (Ахать Брагин).

По данным следствия, непосредственными исполнителями похищения были экс-президент Федерации гандбола Украины Андрей Мельник, экс-президент Федерации гандбола г. Киева Андрей Шикора и Артур Бирюк, застреленный в июне 2016 года в Киеве.

Почему Рудьковский на свободе

Как уже упоминалось, Николай Рудьковский в прошлом году приехал в Киев, где был арестован и препровожден в СИЗО, но вскоре оттуда вышел. Суды регулярно продлевают ему меру пресечения – «личное обязательство», которая является наиболее мягкой из всех возможных.

Почему так? Тут мы имеем собственную версию, которая, впрочем, подтверждается некоторыми из людей, знающих о деле из первых рук. И, как ни странно, причастен к этому Порошенко. То есть, пока он был Президентом – Рудьковский был в бегах. А после смены власти прилетел в Киев, несмотря на то, что находился в розыске по обвинению в похищении Семинского.

Ничего парадоксального – помните, кто стоял у истоков «Нефтегаздобычи» и кого «кинул» Рудьковский? Тогда, когда Николай Рудьковский отжал у Петра Порошенко его долю, последний был одним из множества политиков и бизнесменов средней руки. Молодое социалистическое дарование Рудьковский, друживший с Шуфричем, Медведчуком и окружением Кучмы и думать не мог, что Петр Алексеевич дорастет до президента Украины.

А тот дорос. И вспомнил все. И пока Порошенко был президентом, дело по обвинению Рудьковского в похищении Семинского продвигалось очень активно. Следует заметить, что Петр Алексеевич отнюдь не давил на следствие и не требовал ничего сфабриковать – не потому, что такой честный, а потому, что фабриковать ничего и не надо было.

И начиная с конца 2014 года расследование дела Семинского стало одной из главных задач Генпрокуратуры. Его вел лично Дмитрий Сус, на тот момент – глава департамента ГПУ по расследованию особо важных дел в сфере экономики. И практически все, что в нем есть ценного – заслуга Суса. Но через несколько лет Сус уволился из Генпрокуратуры, дело забуксовало, а там и сменилась власть. И приехал главный подозреваемый – Николай Рудьковский. Которого арестовали, показали по телевизору и через несколько недель тихонько выпустили из СИЗО.

На чем столковались бывший министр транспорта в правительстве Януковича Николай Рудьковский и нынешняя власть, и кто именно представлял последнюю на этих переговорах – неизвестно. Но то, что Рудьковский получил некие гарантии от «зеленых» перед своим возвращением в страну – однозначно. И уровень этих договоренностей явно выше народного депутата от партии «Слуга народа» Олега Семинского. Что подтверждается хотя бы быстрым его освобождением из-под стражи.

Судя по развитию уголовного дела, перспективы у него не радужные. Зная практику, можно спрогнозировать – дело наглухо застрянет в судах, а Рудьковскому в один прекрасный момент «забудут» продлить меру пресечения.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Николай Рудьковский причастен к похищению Олега Семинского. Почему он до сих пор на свободе? появились сначала на Антикоррупционная правда.

25 жовтня 2020-го року за Віктора Ладуху проголосували 52% відсотки виборців, у грудні того ж року він склав присягу міського голови. Але вже у липні 2021-го, Другий апеляційний суд Харкова несподівано скасував реєстрацію Ладухи міським головою, а місцева ТВК, не чекаючи апеляції та навіть повного тексту рішення суду, призначила повторні вибори на 26 вересня 2021-го року.

«Там, де провладна сила не змогла здобути владу у чесний спосіб на виборах, зараз намагається її отримати в не зовсім чесний спосіб. Зокрема, отакі кричущі випадки відбуваються на Сумщині. А це, зокрема, впливає і на питання національної безпеки, тому що це розбалансовує безпекову ситуацію у прикордонній області з Росією», — пояснює політолог Андрій Ковальов.

Окрилені рішенням харківського суду, не дочекавшись вироку апеляції, опоненти Ладухи спробували швиденько прибрати владу до рук. Частина депутатів зібралась у приміщенні райспоживспілки, оголосивши себе «сесією». Обрали секретаря. Другого дня ці ж депутати заблокували зсередини приміщення міської ради. А поліцію поставили на вході – не пускати іншу частину депутатів до своїх робочих місць. Утім заколот провалився — 18 листопада 2021-го року Верховний Суд остаточно скасував постанову харківської апеляції, і підтвердив законність реєстрації Ладухи міським головою Бурині

Події в Бурині наробили галасу навіть у Києві, на вулиці Різницькій. Під стінами Генеральної прокуратури мітингували містяни, вказуючи, що у змові з заколотниками – місцеві прокурори.

Причина спроби рейдерського захоплення влади у Бурині – небажання частини депутатів, а це місцеві фермери, втратити право фактично безкоштовно обробляти землю на території ОТГ. Після того, як Ладуха прийшов до влади, усі земельні ділянки громади віддавали в оренду лише на аукціонах, що дозволили збільшити бюджет ОТГ щонайменше на 30 мільйонів гривень.

«До ласого шматка, особливо до землі, потяглися не зовсім чисті, я би навіть сказала брудні руки, у тому числі і з Києва. А тому сьогодні ваша прекрасна громада на жаль переживає дуже складні часи практично політичного рейдерства. Часи хаосу та нехтування вашою волею, вашим вибором», — наголосила Юлія Тимошенко, лідерка ВО «Батьківщина».

Місцеві вказують: організував заколотників народний депутат від «Слуги народу» Максим Гузенко. Він сам з Сум, до обрання був власником агрофірм — Фермерське господарство «Натон» та «Агрохім-Партнер» (зараз власником підприємств є його батько). На території Буринської громади ФГ «Натон» обробляє 1400 гектарів землі на території Дяківської сільської ради. Ця земля зараз на балансі Конотопського виправного центру №130. «Натон» в бюджет села не сплачує ні копійки, а конотопська тюрма до останнього часу перераховувала громаді 60 гривень за гектар. Ну а на рік земельного податку – усього 87 тисяч гривень, розповідали нам у Дяківці торік. Ладуха та його команда тривалий час намагаються повернути цю землю громаді. Ринкова вартість оренди щонайменше 20 мільйонів гривень на рік.

«Якщо б ми здали цю земельну ділянку в оренду, по нашим аукціонам,  громада б отримувала 20 мільйонів на рік. Тобто вдумайтесь, 50 тисяч і 20 мільйонів. Оце саме й стало тою відправною точкою через яку Віктор Ладуха почав неподобатись певним політикам», — говорить В’ячеслав Дериземля, депутат Буринської міської ради.

Наразі, опоненти Ладухи продовжують хитати Буринь. «Заколотники» прогулюють роботу, ігнорують вирішення важливих для містян питань. Зокрема, перед Новим роком не прийшли на сесію, яка мала розглядати кошторис на 2022-й рік та виплату зарплат бюджетникам. Через бездіяльність частини депутатів без зароблених грошей перед святами лишились більш як 300 буринців.

Тим часом, аналітики вказують: саботаж роботи органів місцевого самоврядування відбувається на тлі критичної загрози з боку Російської Федерації. Вздовж трьохсот кілометрів кордону Сумської області зосереджені наступальні сили противника. А через неявку депутатів, сесія Буринської ради не може навіть профінансувати загони тероборони! А це вже прямий підрив боєздатності й національної безпеки. На тлі мовчанки місцевого голови обласної адміністрації  — «государєвого ока» Зеленського.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Як «зелений депутат» Максим Гузенко «хитає» прикордонну з Росією Буринщину (відео) появились сначала на Антикоррупционная правда.

И чем дальше от столицы, тем хуже. Хотя в случае «слуг» даже трудно подобрать характеристику, настолько сама партия по себе ужасает уровнем находящихся в ней членов. Впрочем, перейдем к конкретному «смотрящему» и конкретному региону. Речь пойдет о Запорожье и человеке, который там представляется «смотрящим» от Зеленского. Насколько он таковым является – дело несколько дискуссионное, поскольку в системе власти «слуг» даже с институтом «смотрящих», которые подменяют собой законодательную, исполнительную и судебную власти, порядка нет, как и во всем остальном. Однако не суть – «смотрящий» он официальный или только представляется таковым, главное – воспринимает ли его в таковом статусе большинство ключевых фигур региона.

Засветился в качестве «смотрящего» Вемир Суренович Давитян с год назад, когда начал представляться в таковым как местным «слугам», так и представителям власти и бизнеса. В разговорах с ними он настаивал на том, что все «вопросы» теперь следует «решать» строго через него. И навязчиво рассказывал, что он является другом не кого-нибудь, а самого Давида Арахамии, возглавляющего фракцию «слуг» в Парламенте.

Ко всему же, утверждал Давитян, он имеет связи в Офисе президента на уровне Кирилла Тимошенко, куратора региональной политики от ОП. Параллельно Давитян настойчиво рекомендовал бизнесменам, которым позволяют выигрывать тендеры, «откатывать» ему от 20 до 30% суммы тендера. Причем это касается не только текущих и будущих тендеров, но и ранее выигранных.

Судя по цифре воровства, которую озвучил в свое время вице-премьер Уруский, Давитян не требует запредельного – напомним, по словам Олега Уруского (вице-премьера в правительстве Шмыгаля), только на «Большом строительстве» воруют ровно половину выделенных из бюджета средств. Так что делиться победителям тендеров есть чем, пусть не жалуются.

Но вопрос в другом – кто такой Вемир Суренович Давитян, позволяющий себе откровенно наезжать на элиты региона? Как оказалось – такое же никто, как и большинство слуг. Конечно, в отличие от большинства депутатов и министров он имеет несколько фирм и формально является бизнесменом:

Все эти фирмы имеют самые разнообразные сферы деятельности – добыча песка, гравия и глины; прокат автомобилей, управление недвижимостью, охранная деятельность, производство табака для кальяна. Как физлицо-предприниматель Вемир Суренович предоставляет услуги в сфере права.

Но бросается в глаза, что всё это бизнесы из очень разных сфер. К тому же невозможно найти ни рекламу, ни сайты, ни страницы этих фирм в соцсетях. Как же тогда они ведут дела? Есть еще один объединяющий фактор:

Впрочем, как уже давно кем-то метко подмечено, присутствие в списке санкций за войну России с Украиной для представителей зеленой власти служит опознавательным знаком «свой-чужой». Наверное, СНБО и накладывает их, исходя из этого критерия.

Но, кроме этого, фирмы Давитяна не отличаются особыми финансовыми показателями. Это было бы его частным делом, но он любит подчеркивать, что финансирует деятельность «слуг» в Запорожской области. Что, кстати, в некоторой степени соответствует истине, как ни удивительно.

Но деньги это не свои. Давитян – просто передаточное звено. От своего шефа к слугам. Кассир. А шеф у него отнюдь не Кирилл Тимошенко или Давид Арахамия. Потому что в Запорожье его послал несколько лет тому широко известный в узких кругах днепропетровский бизнесмен Александр Петровский (Налекрешвили), которого по словам экс-генпрокурора Юрия Луценко, в определенных кругах называют «Нарик».

Именно от его благотворительного фонда «Солидарность» и начал работать в Запорожье Давитян:

Фонд, кстати, тоже находится в восьми санкционных списках, вызванных войной России против нашей страны. Но это так, к слову.

А начал Вемир Суренович в Запорожье весьма вяло – провел от имени Петровского несколько малозаметных акций, но фурора все это не произвело. Однако задача была выполнена – Давитян получил официальный фасад для своего пребывания в Запорожье. И опосредовано это подтверждает тот факт, что Петровский то ли подарил ему, то ли дал в пользование кортеж из нескольких авто на днепровских номерах с цифрами «0009» и «0001», охрану в полтора десятка человек.

На этих же машинах Давитян начал катать местных «слуг», которые ошалели от такого внимания «авторитета». Не все, конечно, но большинство, поскольку шестерок всегда тешит внимание «великих» или тех, кого они за таковых принимают. Ну, а кто такие представители правящей партии, думается, объяснять не надо.

Впрочем, эта тактика дала свои плоды – через некоторое время Давитяна стали воспринимать как человека, имеющего влияние на кадровую политику ОПУ в регионе. Как и кто завел его к Арахамии и Тимошенко – можно догадываться. Но фраза о том, что Арахамия – его «давний друг», явно не соответствует истине. О «давней дружбе» Вемир Давитян заявил после того, как его авто было замечено под Офисом президента в момент, когда туда садился глава президентской фракции. Арахамия тоже заявил о «давней дружбе», попутно отрицая какую-либо принадлежность своего «друга» к институту «смотрящих».

Они так активно отрицали какие-либо интересы в Запорожской области, что получилось ровно наоборот. Впрочем, именно после этих заверений Арахамии и Давитяна расследователи и заинтересовались последним. Масла в огонь подлила неуклюжая попытка пиарщиков Давитяна «забить» поиск в Интернете заказными материалами, в которых Вемир Суренович рассуждает о рейдерстве:

Причем сделано это было топорно, а бюджет, выделенный Давитяном на это мероприятие, явно «попилен» — статьи с глубокомысленными рассуждениями Вемира Суреновича о том, что «жертва рейдеров сама в этом виновата», вышли на каких-то маргинальных сайтах типа volnovakha.city и konotop.city. Что уже само по себе настораживало взгляд опытного наблюдателя.

Впрочем, скандал, который и не был, собственно, скандалом – так, очередной грязненький эпизод из настоящей жизни реального окружения Голобородька, – затих сам собой. Просто потерявшись в том аду, в который превратили «слуги» Украину за пару лет своего правления.

Да и назвать Давитяна таким уж бесталанным нельзя – удалось же ему вклиниться в процесс избрания главы Запорожского областного совета после местных выборов 2020 года. Он даже привозил Кирилла Тимошенко на переговоры. Понятно, что на самом деле Давитян был в этом процессе сбоку – его просто не замечает местная элита, но рядом с Тимошенко мелькал. Что дает Давитяну возможность рассказывать свою версию событий.

Такую же версию он имеет относительно назначения главы областной государственной администрации. По словам Давитяна, именно он «назначил» на этот пост Александра Старуха. Но правда состоит в том, что Вемир Давитян не только не мог никого «назначить», он даже не мог предложить Офису президента более-менее подходящую кандидатуру. По простой причине – он чужак в области, не имеющий никакого влияния на местные элиты.

Но Давитян, похоже, трезво оценил свои позиции и обратился за помощью к Геннадию Фуксу, известному бизнесмену, экс-замгубернатора и главе фракции «За майбутне» в новом областном совете. Тот предложил своего старого соратника Александра Старуха.

А Кириллу Тимошенко Давитян доложил, что это «стопроцентно его человек».

В итоге все остались довольны – Фукс и его окружение получили контроль над областью, Кирилл Тимошенко заявил, что «быстро и эффективно» решил кадровые проблемы в Запорожской области, а сам Давитян получил историю, опираясь на которую может теперь всем рассказывать, что он «назначил губернатора и главу областного совета».

Что и привело его к нынешнему статусу «смотрящего» за областью. Чем закончится эта история – пока до конца не ясно. Несмотря на то, что Давитян теперь вхож в Офис президента и «дружит» с Арахамией, местные элиты его не очень воспринимают. И хвастать ему своим статусом «смотрящего» скорее снисходительно позволяют, чем воспринимают его в качестве такового.

Впрочем, гадать о будущем – дело неблагодарное. Да и просчитать логику людей, которые волею судьбы правят нашей страной, невозможно за неимением таковой у них. Хотя стоит вспомнить, кто стоит за хозяином Давитяна – Александром Петровским-Нариком. А стоит за ним тот же самый человек, что и за нынешним президентом – Игорь Валерьевич Коломойский.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Удержится ли Вемир Давитян в статусе президентского «смотрящего» за Запорожской областью? появились сначала на Антикоррупционная правда.