Кожемяко — людина, яка роками ходила в приймальню Єрмака так, ніби це його власний кабінет. Заходив без дозволів і черг — за схемами, новими інструкціями, з приводу чергового дерибану. Там обговорювали, як відмити черговий мішок готівки, кому занести, як прикрити сліди, де прокласти новий канал для потоку. Так і формувався той самий «общак», який вибухнув у «Міндіч-гейті». Хтось мав забезпечити логістику та прикриття — і Кожемяко чудово підходив на роль головного «пральника». Під дахом Єрмака і його недоторканності.

Після 24 лютого креатура Банкової створює «Хартію». Формально — добровольче формування, що переросло в бригаду, а потім корпус НГУ. На поверхні — сильна історія про бізнесмена, що став на захист держави. Але за лаштунками — типовий політичний продюсерський проєкт. І навіть план перевести свого командиру Корнета у крісло головнокомандувача Нацгвардії, усунувши Олександра Півненка. Фактично — спроба захопити вертикаль силового органу. Але падіння Єрмака перекреслило цю багатоходівку.

До великої війни Кожемяко був звичайним полтавським агробароном — власником «Агротрейду», зі статками близько $100 млн і тісними зв’язками з криміналом, регіоналами на кшталт Тедеєва і Веревського, а згодом — із Банковою. Та сама траєкторія, по якій йшли всі, хто хотів заробляти не лише на врожаї, а й на державі.

«Хартія» стала для нього не лише підрозділом. Це — важіль впливу, щит і банкомат. Інструмент, який працював одночасно на фронті і в кабінетах, де достатньо було одного дзвінка Єрмака, аби закрити двері будь-кому і відкрити Кожемяку.

А далі з’явився Благодійний фонд «Хартія». На папері — допомога фронту. У реальності — зручна труба для прокачування грошей. Благодійні фонди можуть утримувати до 20% від зібраного — і якщо не звітувати, не публікувати суми й ціни, можна спокійно ховати десятки мільйонів. Саме так і працювало: гроші приносили «з приймальні», закидали у фонд, частину передавали на фронт, решту — розкладали між «своїми».

Докази часом вони самі дають. Кожемяко публічно заявляє, що «Мавік» коштує 200 тис. грн. Ті, хто купує дрони щодня, сміються крізь зуби: реальна ціна — 70–80 тис. грн. Різниця осідала не в бліндажах — а в кишенях. А потреба — 250 дронів на місяць. Це не волонтерство. Це бізнес. Дуже прибутковий. Дуже цинічний. На крові.

І ці гроші працюють на новий фронт — політичний. Кожемяко різко збільшив свою публічність: інтерв’ю, поїздки на фронт, красиві фото, правильні наративи. Все як за підручником: «з військовими» → «з народом» → «у бюлетені». За даними джерел в ОП, саме на цих грошах зараз будують партію «Хартія». Уже продаються квоти в списках, готуються штаби, підбираються регіональні лідери. Це проєкт, який зайде у владу на плечах справжніх воїнів — але працюватиме на зовсім інших людей. На тих, що сиділи в кабінетах Єрмака, а не в окопах.

Бізнес на війні — аморальний. Політика на крові — небезпечна. Бо коли в українську владу заходять ті, хто бачить у захиснику бренд, а в благодійності — офшор, країна отримує не оновлення, а реставрацію старої корупційної системи в новій камуфляжній упаковці.

Україна заплатила надто високу ціну, щоб дозволити перетворити війну на стартап для чергового олігарха. І час, коли за все це доведеться відповідати — неминучий.

“Антикорупційна правда”

Сообщение «Тінь Міндіч-гейту»: як ставленик Єрмака Всеволод Кожемяко перетворив благодійність на бізнес і прокладає шлях у політику появились сначала на Антикорупційна правда.