Справa Гмиріна дедалі більше нагадує не кримінальне провадження, а добре продуманий сценарій. За даними НАБУ, він офіційно виїхав з України 28 лютого 2022 року. Проте згодом у державних базах несподівано з’являється відмітка про його повернення. Формально — він у Києві. Фактично — переміщується між ОАЕ, Австрією, Туреччиною та Італією, оформлюючи нові закордонні паспорти вже за кордоном.

Його зять Володимир Колот діє за тією ж схемою. За інформацією прикордонної служби, він нібито не залишав територію України. Водночас саме в цей період особисто займається реєстрацією бізнесу в Чехії. Схоже, у цій історії навіть фізична присутність перестає бути обов’язковою умовою.

Коли ж детективи почали активно наближатися до розслідування, в офісах Гмиріна в центрі Києва відбулася не хаотична втеча, а чітко спланована операція. Із приміщень вивезли документи, техніку та інші матеріали, які могли зацікавити слідство. Вантажі прямували за заздалегідь визначеними маршрутами — до ОАЕ та Хорватії, де вже існувала підготовлена інфраструктура, оформлена на родичів.

У квітні 2023 року ключових фігурантів справи оголосили в міжнародний розшук. Географія виявилась показовою: Іспанія, США, Туреччина, країни ЄС.

Після затримання Колота в Дубаї ця історія знову виходить на поверхню. Адже поки державні підприємства втрачали сотні мільйонів, паралельно формувався інший світ — із нерухомістю в Еміратах та відпочинком на Лазурному узбережжі.

І головне питання залишається відкритим: це вже фінал схеми чи лише початок нової серії?

“Антикорупційна правда”

Сообщение «Фантоми» МВС: як Андрій Гмирін і Володимир Колот «жили» в Україні, перебуваючи за кордоном появились сначала на Антикорупційна правда.

Матеріали відкритих реєстрів, судових рішень і корпоративних баз даних дозволяють скласти цілісну картину — від торгових схем до спроб легалізації активів на окупованих територіях.

Бізнес між Україною, Росією та Кримом

Антон Шухнін, уродженець Донецька, створив мережу магазинів Domino, яка позиціонує себе як продавець преміального одягу. Однак, за інформацією з розслідувань, частина продукції може бути значно дешевшими копіями люксових брендів.

Наприклад, куртки, стилізовані під італійський бренд Loro Piana, за даними джерел, можуть закуповуватися на фабриках у Китаї за приблизно 300 доларів, а в українських бутиках продаватися за кілька тисяч доларів.

Ще більше питань викликають зв’язки бізнесмена з російським ринком. Згідно з російськими реєстрами, у 2014–2018 роках у Сімферопольському районі Криму працювала компанія «Доміно груп», де Шухнін володів більш ніж половиною частки разом із партнером Олександром Шавкуном. Формально підприємство займалося будівельними роботами, хоча фактичний профіль діяльності був пов’язаний із торгівлею одягом.

Попри ліквідацію цієї компанії, інші сліди бізнесу залишилися. У Ялті на набережній імені Леніна продовжує працювати магазин Domino Eight, який активно шукає персонал через соцмережі.

Водночас у Росії функціонує інтернет-магазин DOMINO PRINCIPLE, який продає аналогічний асортимент. Сайт domino-principle.ru зареєстрований на індивідуальну підприємницю Крістіну Бутильченко з Краснодарського краю.

Дизайн сайту майже повторює український domino.ua, що може свідчити про спільне походження бренду або бізнес-моделі.

Родинні активи в окупованому Донецьку

Окрема частина історії стосується майна родини Шухніна на окупованих територіях.

За даними російських реєстрів, мати бізнесмена Тетяна Шухніна отримала громадянство РФ і зареєструвалася як підприємниця у податковій службі так званої «ДНР».

У 2024 році у Ворошиловському суді Донецька розглядалася справа щодо поділу родинної нерухомості між Тетяною Шухніною, Антоном Шухніним та Сергієм Шухніним.

Йшлося про щонайменше вісім об’єктів нерухомості у центрі міста, зокрема кілька квартир на вулиці Челюскінців, Університетській та проспекті Ілліча.

Подібні судові процеси часто використовуються як механізм легалізації прав власності на майно в умовах окупації.

Судова війна з брендом Jacob Cohën

Ще одним скандалом стала історія з використанням торгової марки італійського бренду Jacob Cohën.

Протягом кількох років Антон Шухнін намагався зареєструвати цю марку в Україні через литовську компанію UAB Domino Grupe.

У 2016 році Солом’янський районний суд Києва фактично підтвердив його право на реєстрацію. Але італійська компанія Jacob Cohen Company S.P.A. оскаржила це рішення.

Після кількох років судових процесів у 2023 році Печерський районний суд Києва анулював українське свідоцтво, визнавши його незаконним.

Попри це, продукція під цим брендом продовжує з’являтися у магазинах Domino.

Піар і благодійність як інструмент репутації

На тлі скандалів Шухнін активно інвестує в публічний імідж. У медіа з’являлися повідомлення про передачу автомобіля Mitsubishi L200 для підрозділів військової розвідки та інші заяви про допомогу армії.

Водночас критики зазначають, що рекламна кампанія цих ініціатив може коштувати десятки тисяч доларів.

Також повідомлялося, що мережа Domino певний час приймала оплату в криптовалюті USDT, що може використовуватися бізнесом для оптимізації податкового навантаження.

Висновок

Історія Антона Шухніна та мережі Domino демонструє складне переплетіння бізнесу, судових процесів, репутаційних кампаній і можливих зв’язків із російським ринком.

В умовах війни такі історії викликають особливо гостру реакцію суспільства. Саме тому експерти наголошують: будь-які підозри у співпраці з агресором, ухиленні від податків або торгівлі підробками мають бути предметом ретельної перевірки правоохоронних органів.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Шухнін і Domino: як Антон Шухнін заробляє на підробках, приховує бізнес у РФ і витрачає сотні тисяч на піар появились сначала на Антикорупційна правда.

Господарський суд Києва скасував угоди, за якими спеціальний дозвіл на видобуток граніту на Пинязевицькому родовищі був перепроданий від Малинського каменедробильного заводу спочатку одній компанії, а згодом — структурі, пов’язаній із броварським бізнесменом Сергієм Шапраном. Формально дозвіл повернули підприємству з групи «Юнігран» підсанкційного Ігоря Наумця, але сама історія передачі активів оголила значно глибшу проблему — фактичну втрату державою контролю над арештованим майном.

Ще у 2022 році правоохоронці заявляли, що структури «Юніграну» підозрюються в незаконному видобутку надр і можливому фінансуванні російської агресії. Активи були арештовані, а проти Наумця запровадили санкції. Здавалося б, механізм працює. Але вже за два роки журналісти встановили, що ключові підприємства групи опинилися під контролем інших бізнес-структур.

За даними розслідувань, передача активів стала можливою після рішень судів, які зняли арешти, та дивної пасивності сторони обвинувачення, що не довела оскарження до кінця. Додатковим фактором стала відсутність реального покарання за обхід санкцій — юридична прогалина, яка фактично дозволяє змінювати власників, не змінюючи суті контролю над активами.

Сам Наумець заявляв, що розраховував лише на часткову передачу бізнесу в обмін на «вирішення проблем», але зрештою втратив контроль повністю. Шапран, навпаки, наполягає, що всі угоди були законними. І саме ця формальна «законність» сьогодні є головною проблемою: схеми можуть виглядати бездоганно на папері, але по суті означати виведення стратегічних ресурсів з-під контролю держави.

Після резонансу в медіа правоохоронці відкрили нові кримінальні провадження, а самому Шапрану обрали запобіжний захід і оголосили підозри, зокрема у незаконному відшкодуванні ПДВ. Наумця оголосили в розшук. Проте велика кількість підозр ще не означає вироків, а тим більше — повернення активів державі.

Ключове питання залишається без відповіді: чому процедура націоналізації активів так і не доведена до кінця? Позов про конфіскацію досі не поданий, а підприємства, які мали б працювати на економіку країни, залишаються джерелом прибутку для приватних структур.

Ця історія створює небезпечний сигнал для всього бізнесу: санкції в Україні можуть існувати формально, але не працювати на практиці. А якщо активи можна переоформити, поки триває слідство, то будь-які обмеження перетворюються лише на тимчасову незручність, а не на реальний інструмент державної політики.

“Антикорупційна правда”

Сообщение «Юнігран» між санкціями і схемами: як арештовані надра Ігоря Наумця опинилися у бізнесмена Сергія Шапрана появились сначала на Антикорупційна правда.

Його кримінальна діяльність почалася у 2016 році, коли він очолював ДП «Шахта «Південнодонбаська №3 ім. М.С. Сургая». Тоді він організував відвантаження 25 вагонів вугілля на суму понад мільйон гривень у зону, контрольовану бойовиками «ДНР», що призвело до відкриття кримінального провадження.

У 2017 році Богуславського затримали під час отримання хабара — він вимагав гроші у комерційної компанії за можливість постачання продукції. Після затримання він перебував під вартою, а факт злочину було зафіксовано. Вражає, що, незважаючи на визнання провини за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу, Богуславський не лише залишився на свободі, а й зберіг свою посаду — випадок рідкісний серед керівників.

У 2019 році проти нього розпочали нове кримінальне провадження (№2019080020001692) за фактом привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем.

У 2019-2020 роках, згідно з висновками ревізійної комісії, ПрАТ «ЗЕРЗ» зазнало збитків приблизно на 2,95 млн гривень через необґрунтовані дії Богуславського як голови тендерного комітету та комерційного директора. Це призвело до закупівлі товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «МЗ «КВІК» за завищеними цінами.

Вступивши у змову з членами ревізійної комісії, Богуславський ініціював використання ревізійної роботи як інструменту тиску — штучне створення негативних висновків і доган, а також зміна керівництва заводів з метою повернення корупційних схем у ремонтні підприємства «Укрзалізниці», які існували раніше.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Корупціонер Владислав Богуславський, звільнений з «Укрзалізниці», намагається повернутися до влади появились сначала на Антикорупційна правда.