Під брендом Cosmolot працює ТОВ «Спейсикс», яке отримало від держави ліцензію на ведення грального бізнесу.

Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Спейсикс» до осені 2024 року є такий собі Потапов Сергій Володимирович. Далі додався бенефіціар – громадянина Великобританії Нойманн-Дамерау Арнульф Еккехард. Але стоїть за казино російський бізнесмен Сергій Токарєв. Особа сама по собі цікава, але куди цікавіші його зв’язки з російськими спецслужбами, українською владою, зокрема з міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим, до цієї посади колишнім СММщиком у «95-му Кварталі», та терористами квазіреспублік «ДНР» та «ЛНР», у фінансуванні яких Токарєва звинувачували у 2018 році.

Можна, звичайно, припустити, що Токарєв – один із супротивників російського режиму, та ось тільки ще у 2018 році попередній президент, у подяках до якого Токарєв не розсипається, вніс його в списки санкцій за фінансування проросійських терористів із «Л/ДНР», які мали тривати до листопада 2021 року:

Але не останню роль у цьому відіграв міністр цифрової трансформації Федоров, який включив Токарєва до комісії конкурсу з відбору цифрових продуктів для боротьби з ковідом.

Що це означало – питайте у міністра, але він не лише включив до цього конкурсу вчора ще підсанкційного росіянина, а й узяв від нього мільйон гривень для призового фонду: А незадовго до того той же Токарєв взяв участь у розробці програми «Дія.Сіті», про що з радістю рапортували міністри Федоров, Мілованов та заступник Федорова Олександр Борняков.

У Росії Токарєва пов’язують із власником ПАТ «Россети» Костянтином Малофеєвим, який є одним із ідеологів «руського міру».

У мережах Малофєєва Токарєв просував казино «Вулкан» та «Вулкан.бет».

У Росії цей бізнес заборонено і він перебуває під жорстким контролем ФСБ. Однак Токарєву (точніше – Малофєєву) ніхто не заважав. Із цими ж «вулканами» пов’язані прізвища ще кількох досить дивних персонажів, які виникли в Україні того ж 2020 року, напередодні запуску ринку азартних ігор. Але це окрема історія, хоча всіх їх пов’язує робота на Малофєєва у сфері азартних ігор.

Що стосується Сергія Токарєва, то відомо, що цей «шанувальник Зеленського та ЗСУ» має непогану колекцію нерухомості в Росії, і проблем із цього приводу не має.

За даними РБК-Україна, у РФ Токарєв має як мінімум три квартири, дві в Іжевську і одну в Удмуртській області. Окрім того, Токарєв має досить солідний особистий автопарк: Range Rover (А976ВР777), Mazda TOURI (С082АХ177) і Mazda 3 (М791ТТ177). Перлиною колекції можна вважати Audi RS6 Avant Performance потужністю 605 кінських сил на урядових номерах (А028МО99).

Ці номери видаються виключно працівникам мерії міста Москва, причому не рядовим.

Проте це не завадило Зеленському зняти санкції з Токарєва, а Федорову залучити його до розробки “Дія.Сіті”.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Власник інвестиційної групи Roosh Сергій Токарєв приховує зв’язки з Росією появились сначала на Антикорупційна правда.

Зверніть увагу на наголошене: у минулому тісно співпрацював із Народним Рухом України – у дев’яностих це була потужна партія, з величезним впливом на політичні процеси та кадрові призначення.

Коли після вбивства В’ячеслава Чорновола зірка Народного Руху зайшла, сталася така метаморфоза:

Коли Партія Регіонів – а всі три депутати, на яких працював колишній «рухівець» Колюх належали саме до неї, дружно втекла до сусідньої країни, Валерій Колюх подався до «Батьківщини», благо її лідер вийшла з в’язниці і партії світив успіх на майбутніх виборах:

Щоправда, ця спроба закінчилася, як і попередні дві – виборець і цього разу не захотів бачити у Парламенті рухівця-регіонала-батьківщинця Валерія Колюха.

Але, як писав ще Іван Франко, «лупайте цю скелю»: Валерій Колюх таки досяг свого – у нападі масового божевілля «найкращий нарід у світі» таки вручив йому жаданий мандат. Цього разу – від «Слуги народу»:

А тепер поверніться до першої пропозиції цього матеріалу та охарактеризуйте Валерія Вікторовича Колюха якось інакше. Як казав Остап Бендер, якщо хтось скаже, що ця людина має якусь ідею, окрім власного блага, нехай першою кине в автора матеріалу камінь.

За часів свого обрання Валерій Колюх запам’ятався своїми голосуваннями за скорочення фінансування армії та збільшення бюджету на дороги та мільярди дерев, які із захопленням нам пропонувала президентська фракція замість оборони країни, та ще й маленьким скандалом із бронюванням готелю в Домінікані, куди він зібрався летіти на відпочинок після праць праведних:

Але 2022 року він, як і його колеги, які ще вчора шукали світ в очах Путіна, різко став патріотом і борцем за Україну:

Втім, після того, як план здачі країни провалився, багато хто став прямо зразковими патріотами. Вистачило їх, щоправда, не надовго, але це інша історія.

Звісно, невідомо, як би склалася доля народного депутата України від партії «Слуга народу» Валерія Колюха у разі, якби все пішло за планом і країну таки здали б росіянам, але навряд чи мали б проблеми з окупаційною владою. Принаймні, він міг розраховувати на заступництво всіх трьох нардепів, у яких був у помічниках за часів Януковича – і Володимир Сівкович, і Володимир Олійник, і Олександр Онищенко втекли за Батею в Росію і цілком нормально там почуваються, благо ФСБ на цей якраз «своїх не кинуло».

Чи допомогли б вони своєму колишньому помічнику, який став «слугою народу»? Здається, цілком. Варто коротко нагадати, хто всі ці три колишні нардепи від Партії Регіонів, яких так довго обслуговував нинішній полум’яний борець із «російським світом» Валерій Колюх.

Володимир Сівкович – це той, який після того, як Віктор Янукович став президентом, був віце-прем’єром, відповідальним за силовий блок, а в першому уряді Миколи Азарова з жовтня 2010 року по грудень 2013 року – заступником Секретаря РНБО. Саме Сівкович один із тих, хто 14 грудня 2013 року був названий серед відповідальних за силовий розгін та побиття мітингувальників Євромайдану. Цього ж дня його усунули від виконання обов’язків та оголосили підозру. Після цього він утік до Москви.

Володимир Олійник – це саме той Олійник, який був автором так званих диктаторських законів 16 січня 2014 року, спрямованих проти акцій мирного протесту на Майдані. Також, за інформацією Служби безпеки України, зараз Олійник перебуває у Москві і є одним із фінансистів «ДНР» та «ЛНР».

Олександр Онищенко – це олігарх-мільярдер, який обвинувачується у державній зраді, організації злочинного угруповання та корупції. Після висунення підозр він втік від українських правоохоронних органів до Європи. На момент висування кандидатів у народні депутати від партії «Слуга народу» Валерій Колюх був його офіційним помічником.

На момент виборів 2019 року, коли під крики «гірше не буде» найкращий у світі народ голосував за Валерія Колюха на мажоритарному окрузі №92, усі три перелічені персонажі перебували в розшуку. Але нікому цей факт не завадив – усі хотіли «нових осіб». І обрали як такого Колюха.

Яка мораль цієї байки? А жодної. Просто хочеться ще раз від щирого серця привітати виборців «Слуги народу» з гідним вибором. Заодно нехай поцікавляться – як голосував їхній обранець, найдостойніший та найчесніший патріот України Валерій Колюх за зняття та повернення доплат солдатам, які, власне, і зірвали торішній план зі здачі України тим людям, до яких входять і колишні роботодавці народного депутата Колюха.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Колюх Валерій Вікторович: помічник зрадників України Сівковича, Онищенка та Олійника став «Слугою народу» появились сначала на Антикорупційна правда.

Такі шокуючі факти 20 лютого оприлюднили журналісти “Бігус.інфо”. Розслідувачі встановили: терорист Андрій Анофрієв, який, імовірно, викрадав і вбивав українців, упродовж понад восьми років не лише уникає покарання, але й обіймає посади у стратегічно важливій для України вагонобудівній галузі. Новину про це передрукували провідні українські ЗМІ, пише ОРД.

У коментарях до публікацій люди не приховують спантеличення: як таке може відбуватися у воюючій країні та кого у цьому звинувачувати – неефективну СБУ, продажну судову систему, корумповану владу?

Водночас, практично всі ЗМІ, які написали про кейс Андрія Анофрієва, включно з “Бігус.інфо”, випустили з поля зору кілька важливих деталей. Вони дають змогу відповісти на головне питання: хто і за які заслуги безпосередньо покриває колишнього терориста?

Для початку нагадаємо фабулу: 2 квітня 2021 року Служба безпеки України повідомила про затримання колишнього терориста “ЛНР” у результаті спецоперації у Дніпропетровській області. Чоловікові вручили підозру за статтею 258-3 Кримінального кодексу України (створення терористичної організації). Згодом джерела видання “Цензор.НЕТ” в СБУ розкрили ім’я затриманого – ним виявився Андрій Анофрієв – керівник акціонерного товариства “Дніпровагонрембуд”.

За версією слідства, Анофрієв з травня по червень 2014 року перебував у складі російського бандформування “Всевелике Військо Донське”. Організовував та ніс службу на блокпостах фейкової “ЛНР” між Слов’яносербськом і Трьохізбенкою Луганської області – перевіряв документи, затримував людей з метою отримання викупу, проводив незаконні обшуки в автівках. Крім того, за даними СБУ, підозрюваний був причетний до вбивства працівника спецслужби, а також – до підриву мосту через Сіверський Донець. Джерела “Бігус.інфо” стверджують, що український захисник, у вбивстві якого міг брати участь бойовик – це майор СБУ Тимур Гетьманський. Тоді, у 2021 році, Офіс генерального прокурора повідомляв, що Анофрієв переїхав на підконтрольну Україні територію через конфлікт із ватажками “ЛНР”.

1 квітня 2021-го Шевченківський районний суд Києва обрав йому запобіжний захід – нічний домашній арешт із носінням електронного браслета. Таке рішення підтвердила і апеляційна інстанція. Дивовижно, що для підозрюваного у створенні терористичної організації суд обрав настільки м’яке обмеження. Вражає і те, що правоохоронці “звернули увагу” на екстерориста лише на сьомий рік війни. Весь цей час фігурант обіймав керівні посади на українських промислових підприємствах.

З відкритих джерел про Андрія Анофрієва відомо, що він народився у 1982 році в Луганську, пізніше мешкав у місті Попасна Луганської області. У 2011 – 2012 роках обіймав керівні посади на “Дизельному заводі” у Кривому Розі. На момент початку російського вторгнення на Донбас на початку 2014-го вже був директором із вагонобудування ПАТ “НВЦ “Трансмаш” у Луганську. Восени 2014 року з тимчасово окупованої території переїхав до смт. Панютиного на Харківщині, де одразу дістав посаду керівника державного підприємства “Укрспецвагон”, яке входить у структуру “Укрзалізниці”. У 2015-му балотувався до Харківської облради від партії “Наш край”. При цьому продовжував регулярно відвідувати окуповану Луганщину, – з’ясували журналісти “Бігус.інфо”. Зокрема, їздив туди у 2017-му, фотографувався з бойовиками “ЛНР” Сергієм Макарічевим і Денисом Москаленком (останній – так званий “комендант” окупованого Слов’яносербського району Луганської області), а ті постили фото у своїх соцмережах.

Такий бекґраунд не завадив Анофрієву у 2019 році обійняти посаду генерального директора “Дніпровагонрембуду” (Дніпровського вагоноремонтного заводу) – одного з провідних підприємств у вагонобудівній галузі України. Як дізналися журналісти, заводом ексбойовик керує і досі. Вже під час повномасштабної війни з Росією Анофрієв від імені підприємства підписував контракти з українськими державними компаніями “Український науково-дослідний інститут вагонобудування” та “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”.

А що ж там із кримінальною справою, про яку звітували правоохоронці? Виявилося, що СБУ завершила слідство та довела провадження до суду. Розглядати справу Анофрієва мав Марківський районний суд Луганської області, який опинився під окупацією в лютому 2022 року. Таким чином, матеріали провадження нині недоступні для української юстиції, а отже – злочинець може залишатися безкарним і на посаді.

Ситуація виглядає просто таки сюрреалістично: поки українські захисники ризикують життям на фронті, захоплюючи у полон російських окупантів задля поповнення “обмінного фонду”, бойовик псевдореспубліки вільно почуває себе на підконтрольній Україні території та керує заводом, що отримує “жирні” замовлення від державних підприємств. Питання в цій історії закономірно виникають і до СБУ, і до прокуратури, і до судів, і до керівництва “Укрзалізниці”. Проте є ще одна дійова особа, яка залишається у тіні, – власник підприємства “Дніпровагонрембуд”, який і призначив та тримає екстерориста на посаді. Це – українсько-грецький мільярдер, олігарх Леонід Юрушев.

Ім’я Юрушева із незрозумілих причин не назвали ані у розслідуванні “Бігус.інфо”, ані у публікаціях інших ЗМІ щодо кейсу Анофрієва. Хоч саме бізнесмен є бенефіціарним власником АТ “Дніпровагонрембуд”, він довіряє екс-бойовику менеджерську посаду на своєму підприємстві. Леонід Юрушев відомий, передусім, як власник “люксових” готелів у центрі Києва, а також – як тесть колишнього шоумена, а згодом – народного депутата та голови Черкаської ОДА Олександра Скічка. Крім елітної нерухомості та згаданого Дніпровського вагоноремонтного заводу, у власності Юрушева – деревообробні гіганти “Українська лісопильна холдингова компанія” та “Коростенський завод МДФ”. Інші активи – у сферах торгівлі морепродуктами (“Скандинавія”) та д’юті-фрі (“БФ Груп”). Свою бізнес-імперію Юрушев будував, починаючи з 2000-х, постійно знаходячи зв’язки у найвищих владних кабінетах. Зокрема, уродженець Донецька входив до оточення колишнього президента-втікача Віктора Януковича.

Знайомство Юрушева з Анофрієвим мало б відбутися у 2011-му, коли останній працював менеджером на “Дизельному заводі”, що тоді належав олігархові. Надалі їхні шляхи розійшлись, проте наприкінці 2014-го колишній підлеглий (і на той час вже колишній терорист) знову знадобився Леонідові Юрушеву. Адже “Укрспецвагон”, який очолив Анофрієв восени 2014-го, був важливою ланкою у корупційних схемах, вигоду з яких отримував мільярдер. Державне підприємство було замовником напіввагонів для “Укрзалізниці” у компанії Юрушева. Вагони діставалися державі за ціною вчетверо дорожчою ринкової, – з’ясували у своєму розслідуванні журналісти “Слідство.інфо”, інше машинобудівне підприємство з бізнес-імперії Юрушева продавало їх державі через фірму-прокладку ТОВ “Прем’єр-лізинг”, яка належала сім’ї Януковича. За підрахунками журналістів, таким нехитрим способом “розпиляли” 5 мільярдів бюджетних гривень. “Золоті вагони” продовжили замовляти у олігарха і після перемоги Революції гідності. “Укрзалізницею” тоді керував Максим Бланк – ще один колишній менеджер структур Юрушева. Немає сумніву, що саме Леонід Юрушев “пролобіював” у свого колишнього підлеглого призначення Анофрієва на посаду керівника держкомпанії “Укрспецвагон”.

Вже у 2019-му у нагороду за “ефективне” розкрадання державних коштів екстерорист отримав від мільярдера посаду гендиректора “Дніпровагонрембуду”. Схоже, що минуле Анофрієва у лавах “ЛНР” є для Юрушева гарантією його лояльності, адже колишній колаборант тепер постійно потребує “даху” від переслідувань правоохоронних органів.

Чи задіює Юрушев свої політичні зв’язки для того, щоб покривати Анофрієва? Цього ми напевно не знаємо. Проте точно знаємо, що саме завдяки сприянню олігарха колишній російський бойовик нині очолює завод у Дніпрі – стратегічно важливому тиловому місті, яке забезпечує стійкість фронту на півдні та сході України.

Цікаво, що це не єдиний випадок, коли правоохоронці підозрювали підлеглих Леоніда Юрушева у співпраці з окупантами. Так, згадане АТ “Дніпровагонрембуд” фігурувало у справі СБУ про фінансування “ЛДНР”. За даними слідства, з травня по вересень 2014 року підприємство олігарха через підставні фірми перераховувало кошти на тимчасово окуповану територію. Згідно з судовим реєстром, кримінальне провадження розпочали 24 жовтня 2014 року, а вже 18 січня 2017 року була винесена постанова про його закриття.

Як бачимо, Андрій Анофрієв – це лише один зі “скелетів” у шафі колишнього соратника Януковича, який, попри те, що українське керівництво змінилось, продовжує отримувати привілеї для свого бізнесу від представників влади. А зараз, в умовах війни, Юрушев, схоже, задумав найбільш масштабну зі своїх афер – привласнити частину національного багатства України – український ліс. Про нову махінацію Юрушева розкажемо у другій частині розслідування.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Юрушев Леонід: “Таємний” покровитель терориста “ЛНР” появились сначала на Антикорупційна правда.