Якщо ім’я так званого «вугільного короля» Дмитра Коваленка давно відоме у Києві, в офшорних юрисдикціях і навіть на окупованих територіях, то прізвище Сергія Саприкіна для широкого загалу майже нічого не означає. І саме в цьому — ключ до всієї схеми.

Саме на Саприкіна були оформлені багатомільйонні активи, зокрема ТОВ «Коксохімічна збагачувальна фабрика “Воскресенська”», яка раніше називалася Петропавлівський гірничо-збагачувальний комбінат. Людина, яка ніколи не працювала у вугільній галузі, раптово стала власником стратегічного промислового підприємства.

Біографія Саприкіна виглядає карикатурно для ролі «великого інвестора». Дрібні компанії у Полтавській області, бізнес у сфері скла й монтажних робіт, суди з кредиторами, борги, гучне розлучення, позбавлення водійських прав за керування авто у нетверезому стані. Жодного досвіду у вугільній промисловості — зате ідеальний профіль номінала.

Саме через таку «ширму» і була реалізована схема банкрутства «Інтеркоалтрейдингу». Компанію довели до краху не об’єктивними економічними причинами, а штучним нарощуванням боргів. Заборгованість дробили, виносили в окремі лоти і виставляли на торги, які лише формально відповідали вимогам закону.

Насправді ж торги проходили без конкуренції і з наперед визначеним результатом. Лоти із боргами на десятки мільйонів гривень продавалися за копійки. Покупцем виступало ТОВ «Коксохімічна збагачувальна фабрика “Воскресенська”» (ЄДРПОУ 42265561), оформлене на Сергія Саприкіна і зареєстроване у Дніпрі.

Ініціатором банкрутства виступила швейцарська компанія Adelon AG, яка пов’язана з Дмитром Коваленком. Саме через судові механізми він домігся ліквідації «Інтеркоалтрейдингу». Господарський суд Дніпропетровської області у справі №904/936/23 затвердив ліквідатора, ліквідаційний баланс і закрив провадження.

Результат — показовий. Через Adelon AG Коваленко отримав 162 млн грн. Окремо було виділено 2,4 млн грн на інвентаризацію та формальні запити. Водночас чотири лоти із загальною заборгованістю 53,34 млн грн були продані всього за 69 тисяч гривень.

Попри це, суд не побачив ознак фіктивного чи навмисного банкрутства, пояснивши все «фінансовими труднощами».

Зв’язок Коваленка з офшорними структурами у Швейцарії, ОАЕ та на Британських Віргінських островах, його діяльність із закупівлі російського вугілля у 2021–2022 роках, а також робота на окупованих територіях «ЛНР» і «ДНР» лише підкреслюють системний характер цієї схеми.

Додатковим маркером контролю є історія з компанією «ІДЛ-Гласс», де кінцевим бенефіціаром значиться син Коваленка — Данило Коваленко, а Сергій Саприкін виконував роль директора. Та сама модель: реальний контроль — в одних руках, формальне управління — в інших.

Факти з судових реєстрів остаточно руйнують образ «самостійного бізнесмена» Саприкіна. Споживчий кредит у «ПриватБанку» на 2 тисячі гривень, який так і не був повернутий, статус безробітного, адміністративні справи — усе це не залишає сумнівів: він не інвестор, а інструмент.

Висновок очевидний. Сергій Саприкін — номінал. Дмитро Коваленко — бенефіціар. Банкрутство «Інтеркоалтрейдингу» — не випадковість, а частина цинічної та відпрацьованої схеми з виведення активів під прикриттям судових рішень.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Номінал для мільйонів: як Дмитро Коваленко через Сергія Саприкіна довів «Інтеркоалтрейдинг» до банкрутства і вивів сотні мільйонів появились сначала на Антикорупційна правда.

Яскравий приклад — історія «Укрнафтобуріння». Формально компанію контролює ланцюжок офшорів JKX Ukraine B.V., Deripon Commercial Ltd, Ares Systems Ltd, Ariana Business Limited. Фактично ж важелі впливу зосереджені в руках Віталія Хомутинніка — без жодної згадки його імені в реєстрах. Схема перевірена роками: іноземний інвестор на папері, український бенефіціар у тіні.

Менеджмент компанії — лише декорація. Стратегічні рішення ухвалюються поза офісами та нарадами, а підприємство працює не як надрокористувач у публічних інтересах, а як закритий комерційний проєкт.

Цю модель підтримує мовчазна лояльність державних структур. Міністерство енергетики, Держгеонадра, регулятори — всі обмежуються формальними перевірками. За каденції Германа Галущенка не було зроблено жодної реальної спроби з’ясувати, хто саме контролює видобуток і як сплачуються рентні платежі. Держава дивиться — і не бачить.

Контроль над «Укрнафтобурінням» дає можливість маніпулювати цифрами. Реальний видобуток системно більший за задекларований. Рента та податки — занижені. Для цього використовується мережа пов’язаних структур — «Сіріус-1», «Сахалінське», East Europe Petroleum. Формально — різні компанії. Фактично — один центр впливу.

Рента перетворилася не на обов’язок, а на предмет домовленостей. Гроші, які мали б іти на армію, соціальні програми та бюджет, осідають у приватних кишенях. Навіть війна не зруйнувала схему — вона пережила все.

Те, що відбувається, — не збій системи. Це і є система.

І поки держава вдає, що контролює надра, стратегічні ресурси спокійно працюють на приватне збагачення.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Офшорна шахівниця Хомутинніка: як приватні руки керують державним газом появились сначала на Антикорупційна правда.