Вищий антикорупційний суд уже готується розглядати справу по суті: Дубневича обвинувачують у заволодінні газом на понад 2,1 млрд грн та легалізації цих коштів. Але ключова деталь — підозру йому вручили лише після того, як він залишив Україну. Відтоді він з’являється лише на екранах судових відеоконференцій, ретельно приховуючи будь-які ознаки свого місцеперебування.

Його втеча виглядає не просто вдалою — майже ідеальною. Офіційно невідомо, як саме він перетнув кордон: у жодному пункті пропуску його не зафіксували. Єдиний задокументований слід — показаний паспорт на румуно-угорському кордоні. Далі — лише цифрові «відбитки» у вигляді входів у «Дію» з різних європейських країн.

Формально Дубневич перебуває у міжнародному розшуку. Але без активного «червоного повідомлення» Інтерполу цей статус виглядає радше символічним: де-юре його шукають, де-факто — майже ні.

Тим часом його родина рухається зовсім іншим маршрутом — не ховається, а методично будує нове життя за кордоном. Центром цієї історії стає донька Роксолана Пиртко, яка фактично контролює значну частину бізнесу родини. Саме її сліди приводять до Латинської Америки.

Роксолана та її чоловік уже стали громадянами Аргентини. Вони оселилися у престижному районі Буенос-Айреса, а згодом туди почали підтягуватись і родичі — від матері до сватів. Виглядає так, ніби родина послідовно переносить центр свого життя на інший континент.

Ще до втечі Дубневича гроші почали активно виводити за кордон. Один із найбільш показових епізодів — понад 2,3 млн євро готівкою, які Роксолана вивезла з України на початку повномасштабного вторгнення. Походження цих коштів вона пояснювала по-різному — від продажу нерухомості до доходів від бізнесу. Але переконливої версії так і не надала. У підсумку рахунок у словацькому банку арештували.

Попри це, інвестиції продовжилися. Словаччина, ОАЕ, нерухомість, бізнес — родина системно розподіляє активи по різних юрисдикціях. У Дубаї — квартира за понад мільйон євро. У Європі — бізнес і житло. Але остаточним пунктом призначення, схоже, стала Аргентина — країна, де простіше отримати громадянство і складніше відстежити походження капіталів.

Паралельно простежуються й старі зв’язки. Через бізнес і партнерів історія виводить на колишніх топменеджерів «Укрзалізниці» та інші фігури, які стояли біля витоків фінансових схем родини. Саме ці зв’язки, за версією слідства, допомогли вибудувати систему, через яку державний газ перетворювався на мільярдні прибутки.

Схема виглядала простою: пільговий газ, який мав іти на тепло для населення, використовували для виробництва електроенергії з подальшим продажем. Різниця осідала у вигляді прибутків, які потім «прокачували» через офшори і повертали в Україну вже як інвестиції — у торгові центри, сонячну енергетику та інші активи.

І навіть після початку розслідування система не зупинилася — вона трансформувалася. Частина грошей залишилась за кордоном, частина — легалізована, а частина — досі циркулює через пов’язані компанії.

Останній штрих — репутаційна зачистка. В інформаційному полі почали масово з’являтися позитивні публікації про Роксолану Пиртко та її чоловіка — без жодних згадок про кримінальну справу. Паралельно — спроби через суди видалити негативні матеріали.

У підсумку маємо класичну історію: гроші виведені, активи диверсифіковані, родина інтегрується в іншу країну, а ключова фігура залишається недосяжною. І питання тут уже не лише в одному депутаті — а в системі, яка дозволяє зникати разом із мільярдами.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Ярослав Дубневич у тіні: як мільярди «переїхали» до Аргентини появились сначала на Антикорупційна правда.

Справa Гмиріна дедалі більше нагадує не кримінальне провадження, а добре продуманий сценарій. За даними НАБУ, він офіційно виїхав з України 28 лютого 2022 року. Проте згодом у державних базах несподівано з’являється відмітка про його повернення. Формально — він у Києві. Фактично — переміщується між ОАЕ, Австрією, Туреччиною та Італією, оформлюючи нові закордонні паспорти вже за кордоном.

Його зять Володимир Колот діє за тією ж схемою. За інформацією прикордонної служби, він нібито не залишав територію України. Водночас саме в цей період особисто займається реєстрацією бізнесу в Чехії. Схоже, у цій історії навіть фізична присутність перестає бути обов’язковою умовою.

Коли ж детективи почали активно наближатися до розслідування, в офісах Гмиріна в центрі Києва відбулася не хаотична втеча, а чітко спланована операція. Із приміщень вивезли документи, техніку та інші матеріали, які могли зацікавити слідство. Вантажі прямували за заздалегідь визначеними маршрутами — до ОАЕ та Хорватії, де вже існувала підготовлена інфраструктура, оформлена на родичів.

У квітні 2023 року ключових фігурантів справи оголосили в міжнародний розшук. Географія виявилась показовою: Іспанія, США, Туреччина, країни ЄС.

Після затримання Колота в Дубаї ця історія знову виходить на поверхню. Адже поки державні підприємства втрачали сотні мільйонів, паралельно формувався інший світ — із нерухомістю в Еміратах та відпочинком на Лазурному узбережжі.

І головне питання залишається відкритим: це вже фінал схеми чи лише початок нової серії?

“Антикорупційна правда”

Сообщение «Фантоми» МВС: як Андрій Гмирін і Володимир Колот «жили» в Україні, перебуваючи за кордоном появились сначала на Антикорупційна правда.

У середині березня інформаційний простір сколихнула новина про можливе затримання Коваленка детективами НАБУ. Формального підтвердження не прозвучало, однак сам факт появи таких повідомлень витягнув на поверхню те, що роками залишалося в тіні — мережу контактів, яка веде як до підсанкційних осіб і сепаратистських історій, так і до людей у погонах.

Коваленко — не публічний олігарх, але його ім’я неодноразово спливало у контексті закупівель вугілля з окупованих територій. Замість пояснень — судові спроби зачистити інтернет. Паралельно він різко змінює профіль: з 2023 року заходить в аграрний сектор із холдингом «Гранова», далі — у видобуток, а потім отримує землю на Закарпатті під індустріальний парк. Саме там, в Ужгороді, за даними журналістів, його й могли затримати.

На папері — розвиток бізнесу. По факту — складна конструкція з компаній, офшорів і підставних осіб. Індустріальний парк «Енерджі груп» оформлюється через ТОВ «ВДЛ», де серед засновників — сам Коваленко, його кіпрська компанія та Леонід Іванов. Останній — ключова фігура, яка виводить історію на новий рівень.

Іванов пов’язаний із керівником Бюро економічної безпеки Полтавської області Олегом Пахніцем — вони разом засновували адвокатське об’єднання. І це вже не просто бізнес-контакт. Це потенційний міст між об’єктом розслідування і тим, хто його контролює.

Пахніц — типовий, але показовий кейс. Колишній прокурор, який після служби раптово стає успішним бізнесменом із сотнями об’єктів нерухомості, землею, автопарком і навіть приватним літаком. А згодом — очільник регіонального БЕБ. При цьому його родина продовжує бізнес-діяльність у зв’язці з тим самим Івановим — партнером Коваленка.

І тут виникає ключове питання: хто насправді контролює розслідування? Адже саме полтавський БЕБ веде справу проти «Гранови». Слідство підозрює компанії у масштабних схемах ухилення від податків — закупівлі зерна за готівку, фіктивні документи, експорт без повернення валютної виручки. Обшуки були, документи вилучали, але суд відмовився арештовувати майно. І справа фактично зависла.

На цьому фоні зв’язок між Коваленком і Пахніцем виглядає не просто дивним — він виглядає як класичний конфлікт інтересів.

Ще один рівень схеми — формальні власники. Значна частка «Гранова Україна» записана на Сергія Тіглого — начальника служби безпеки Коваленка. Той же Тіглий має бізнес-зв’язки з людьми, які виграють державні тендери, зокрема на постачання солі. У схемі фігурують і родичі, і колишні чиновники, і менеджери державних підприємств.

Далі — ще глибше. Коваленко заходить у газовидобуток, купуючи активи у скандальних бізнесменів, попри те що раніше фігурував у справах про незаконний видобуток бурштину. Тобто людина, яку підозрювали в нелегальній діяльності, знову отримує доступ до ресурсів — уже стратегічного рівня.

Його оточення також говорить багато про що. Співробітники, пов’язані з дубайськими структурами, контакти з російським бізнесом, зв’язки з особами з санкційних списків РНБО — усе це складається в єдину картину. У минулому — спільні підприємства з людьми, пов’язаними з так званою «ЛНР». І навіть після цього — жодної реальної ізоляції від української економіки.

Фінальний штрих — правоохоронний контур. Через родинні та бізнес-зв’язки люди з оточення Коваленка працюють у поліції та мають доступ до внутрішньої інформації. Це означає не просто вплив — це означає можливість контролювати ризики.

У підсумку маємо не історію одного бізнесмена, а симптом системи. Коли людина з підозрами у співпраці з окупованими територіями, офшорними схемами та нелегальним видобутком не лише уникає відповідальності, а й розширює бізнес і вплив.

І якщо підтвердиться, що такі зв’язки могли впливати на призначення в БЕБ, це вже не просто корупція. Це питання національної безпеки.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Офшори, БЕБ і газ: темна імперія Дмитра Коваленка появились сначала на Антикорупційна правда.

Спроби зачистки і дивні інструменти

Ім’я Дмитра Коваленка регулярно з’являється у медіа — як у контексті вугільних схем, так і через затримання правоохоронцями.

Однак останнім часом увагу привертають інші дії бізнесмена — масові скарги на публікації з вимогою видалення матеріалів. Як підставу вказують «порушення авторських прав», а джерелом скарг стають навіть нетипові платформи.

Суть методу — створення копій матеріалів і подання скарг на оригінальні джерела, що призводить до їхнього зникнення з пошукової видачі.

Вугільний бізнес і зв’язки з РФ

За даними розслідувань, Дмитро Коваленко був пов’язаний із масштабними поставками вугілля з окупованих територій та Росії.

Схеми почали формуватися ще після 2014 року і включали використання мережі компаній у різних юрисдикціях.

Серед ключових структур згадуються швейцарська Adelon AG, кіпрські офшори та польські посередники.

Як працювала схема

Механізм базувався на багатоетапних транзакціях, які приховували походження вугілля.

Офшорні компанії «перепродавали» ресурс одна одній, створюючи фіктивну географію постачання.

Фактичний маршрут залишався простим — вугілля з Росії потрапляло до Білорусі, а звідти — до Європи.

Міжнародні контракти і фінансові потоки

У схемах фігурують також компанії з ОАЕ, зокрема Azurit DWC-LLC, через які здійснювалися поставки до Азії.

Операції включали складні фінансові інструменти, зокрема переуступку боргів і транзитні платежі через кілька країн.

Це дозволяло проводити значні обсяги коштів, ускладнюючи їх відстеження.

Причини інформаційного тиску

Активні спроби видалити публікації можуть свідчити про чутливість теми для самого Коваленка.

Йдеться про матеріали, які детально описують участь у торгівлі російським вугіллям і обхід санкцій.

Такі дії можуть бути спрямовані на мінімізацію репутаційних ризиків і зниження уваги до старих схем.

Висновок

Історія Дмитра Коваленка поєднує одразу кілька напрямів — бізнес, міжнародні поставки та інформаційні війни.

Попри складність схем, ключове питання залишається незмінним: чи отримають ці процеси належну правову оцінку.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Вугілля, офшори і скандали: історія Дмитра Коваленка та його схем появились сначала на Антикорупційна правда.

Під час розгляду запобіжного заходу Герман Галущенко спокійно заявив, що сама по собі підозра не є чимось критичним. У цих словах є певна логіка. Українська практика показує, що навіть резонансні корупційні справи можуть роками залишатися у судах без остаточного вироку, пише ЕП.

Чому підозра не означає швидкого покарання

Український досвід доводить, що масштабні корупційні справи часто розглядаються роками. Показовим є приклад колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого обвинувачували у незаконному наданні розстрочок податкових платежів компаніям, пов’язаним із так званою «газовою схемою».

Збитки держави у цій справі оцінювалися майже у 3 мільярди гривень. Проте за майже десять років справа так і не завершилася остаточним рішенням. Якщо апеляційний розгляд не буде завершений найближчим часом, існує ризик, що обвинувачений взагалі уникне відповідальності через сплив процесуальних строків.

Чому корупційні активи залишаються у власників

Поки судові процеси тривають роками, фігуранти справ продовжують користуватися своїми активами. Саме ці кошти дозволяють їм фінансувати дорогих адвокатів, оплачувати судові витрати та підтримувати звичний рівень життя.

Такі активи часто включають нерухомість, дорогі автомобілі, рахунки за кордоном та інші фінансові інструменти. Вони забезпечують можливість вести розкішний спосіб життя, навчати дітей у престижних навчальних закладах за кордоном і водночас затягувати судові процеси.

За останні два десятиліття Україна фактично здійснила лише один великий випадок повернення корупційних активів із-за кордону. Саме тому підозра або навіть арешт не гарантують реального повернення коштів державі.

Що відомо про гроші у справі «Мідас»

За інформацією НАБУ, всі фінансові операції у межах схеми фіксувалися у так званій «чорній бухгалтерії» під назвою «Комплекс». У період з 2021 по 2025 роки через неї пройшло понад 112 мільйонів доларів.

За версією слідства, на користь Германа Галущенка було легалізовано понад 12,9 мільйона доларів через криптовалюту, готівку та рахунки у швейцарських банках. Олексій Чернишов, за даними слідства, отримав понад 1,2 мільйона доларів та близько 100 тисяч євро готівкою.

Це лише частина загального обсягу коштів. За оцінками слідства, ці суми становлять менше ніж 15 відсотків від усіх грошей, які могли пройти через схему.

Серед інших фігурантів справи називають бізнесменів Тимура Міндіча, Олександра Цукермана та Ігоря Фурсенка. Частина їхнього майна вже перебуває під арештом. Зокрема, арешт накладено на кілька квартир у Києві та Дніпрі, а під час обшуків вилучено понад мільйон доларів і євро готівкою.

Чому повернути гроші з офшорів дуже складно

Значна частина коштів у справі «Мідас» була виведена за кордон через офшорні структури. Для цього використовувалися компанії та фонди, зареєстровані в юрисдикціях із низьким рівнем прозорості.

Серед таких юрисдикцій називають Маршаллові Острови, острів Ангілья та Сент-Кітс і Невіс. У цих країнах корпоративна інформація часто є закритою, що суттєво ускладнює встановлення реальних власників активів.

У деяких випадках власниками компаній формально виступали родичі фігурантів справи, що дозволяло додатково ускладнювати процедури повернення коштів.

Роль США та Швейцарії

Частина коштів могла проходити через доларові розрахунки, що означає можливий зв’язок із фінансовою системою США. Американські правоохоронні органи мають потужні механізми боротьби з відмиванням грошей і можуть розслідувати такі справи навіть за межами своєї юрисдикції.

Водночас важливу роль може відіграти і Швейцарія, де частина коштів, за даними слідства, зберігалася на банківських рахунках. Швейцарія вважається одним із світових лідерів у сфері повернення незаконних активів.

Станом на 2026 рік ця країна повернула різним державам понад 2 мільярди доларів корупційних коштів.

Чому активи не можуть конфіскувати одразу

Українське законодавство фактично не дозволяє конфіскувати активи до винесення остаточного вироку у кримінальній справі. Через це майно фігурантів часто залишається лише під арештом протягом багатьох років.

Існує механізм цивільної конфіскації необґрунтованих активів, але він поширюється лише на обмежене коло посадовців. Багато учасників справи «Мідас» формально не підпадають під ці правила.

Що може змінити ситуацію

У багатьох країнах Європи та у США вже застосовується механізм конфіскації активів без остаточного вироку суду. Це дозволяє запобігти ситуації, коли гроші зникають ще до завершення судових процесів.

В Україні подібні механізми частково існують, наприклад санкційна конфіскація активів через Вищий антикорупційний суд. Проте вона застосовується переважно до осіб, пов’язаних із підтримкою агресії проти України.

У випадку справи «Мідас» цей механізм поки що не працює.

Справа «Мідас» як тест для держави

Сьогодні справа «Мідас» стала тестом для української антикорупційної системи. Йдеться не лише про оголошення підозр чи затримання окремих фігурантів.

Головне питання полягає в тому, чи зможе держава повернути сотні мільйонів доларів, які могли бути виведені через складні міжнародні фінансові схеми.

Якщо цього не станеться, справа ризикує перетворитися на ще одну довгу судову історію без реального фінансового результату для держави.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Справа «Мідас» Чернишова і Галущенка: чи зможе Україна повернути понад 112 мільйонів доларів появились сначала на Антикорупційна правда.

Від міністерського крісла до газової імперії

Микола Злочевський очолював Мінекології у 2010–2012 роках, а до цього керував Держкомітетом природних ресурсів — органами, що видають спецдозволи на користування надрами. Саме в цей період структури, пов’язані з його групою Burisma, отримали десятки ліцензій на видобуток газу.

Схема була простою: спочатку контроль над органом, що розподіляє надра, потім — концентрація дозволів у «своїх» компаній, а далі — виведення активів через кіпрські та інші офшорні структури. До початку 2010-х Burisma стала одним із найбільших приватних видобувачів газу в Україні.

Після втечі з країни у 2014 році на тлі кримінальних проваджень Злочевський оселився у Великій Британії та на Кіпрі. Але бізнес продовжив працювати в Україні — і приносити сотні мільйонів гривень щороку.

Родинна імперія: як надра переписали на дітей

Після провалу спроби «вирішити питання» з антикорупційними органами за 6 млн доларів Злочевський зробив класичний крок — переписав активи на доньок.

Через кіпрську Diloretio Holdings LTD Каріна та Анна Злочевські контролюють понад десяток українських газовидобувних підприємств: «Еско-Північ», «Куб-Газ», «Системойлінженерінг», «Надрагаз», «Геоюніт» та інші.

Флагман — «Еско-Північ»

• 13 ліцензій на видобуток.

• Понад 45 млрд грн обороту за 2020–2024 роки.

• Більше 7,3 млрд грн чистого прибутку.

• Видобуток у 2025 році зріс на 40% у порівнянні з попереднім роком.

І це — без гучної публічності та без особливих тендерних скандалів. Просто системне «тихе» викачування українського газу.

Розкіш без пояснень

Родина Злочевських демонструє рівень життя, який складно співвіднести з офіційними доходами.

• Особняки під Києвом.

• Елітні авто (Range Rover, Mercedes G 63 AMG).

• Апартаменти у W Residences Dubai – The Palm вартістю близько 11 млн доларів.

• Весілля в тосканському замку Castel Falfi з чартерними рейсами для гостей.

Зять Андрій Кучков очолює компанію «Укр Газ Ресурс», що за кілька років показала обороти понад 27 млрд грн. Інший родинний зв’язок — з родиною Фісталів, де фігурують кримінальні підозри щодо закупівель для онкохворих.

Математика проста: державні надра — приватні мільярди.

Найдорожчий хабар і найдешевший вирок

У 2020 році детективи задокументували спробу передачі 6 млн доларів керівництву НАБУ та САП за закриття справи щодо стабілізаційного кредиту НБУ для «Реал Банку». Йшлося про можливе розкрадання близько 787 млн грн.

Спочатку обвинувачення передбачало до 10 років ув’язнення. Але згодом статтю перекваліфікували з «дачі хабаря» на «зловживання впливом». Результат — угода зі слідством і вирок у вигляді штрафу 68 тисяч гривень.

Менше двох тисяч доларів штрафу — за спробу передати шість мільйонів.

Паралельно закрили і саму справу щодо стабкредиту — через «відсутність достатніх доказів». Розшук скасували. Коло замкнулося.

Бізнес під час війни

Попри війну, група продовжує розширюватися. У 2025 році структури доньок отримали контроль над новими родовищами, зокрема в Івано-Франківській області. Деякі ділянки розташовані на тимчасово окупованих територіях Луганщини.

Загальний оборот газового бізнесу родини за 2020–2024 роки перевищив 55 млрд грн, чистий прибуток — понад 9 млрд.

Підсумок

Микола Злочевський — приклад того, як в Україні можна:

• поєднувати державну службу з приватним інтересом,

• уникнути реального покарання за найбільший задокументований хабар,

• зберегти й примножити газову імперію,

• і спокійно жити за кордоном.

Поки країна воює, український газ продовжує годувати родину колишнього міністра уряду Януковича. Історія не про бізнес. І навіть не про корупцію. Вона про імунітет — газовий, судовий і політичний.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Микола Злочевський і Віктор Янукович: як ексміністр купив «газовий імунітет» і примножив мільярди на українських надрах появились сначала на Антикорупційна правда.

Попри санкції РНБО, бізнес Григоришина в Україні не просто зберігся — він стрімко зростає. Компанії нарощують обороти, відкриваються нові структури, а держава й комунальні підприємства продовжують платити мільярди гривень фірмам із російським контролем.

Від хаосу 90-х — до контролю над енергетикою

Костянтин Григоришин народився у Запоріжжі, але ще за радянських часів переїхав до Москви, де отримав російське громадянство та збудував бізнес-імперію. В Україну він повернувся у 1990-х — у період хаотичної приватизації та корпоративних воєн в енергетиці.

Саме тоді Григоришин почав встановлювати контроль над українськими обленерго, використовуючи борги, офшори та союзи з впливовими фігурами. Контроль над розподілом електроенергії означав контроль над регіонами та фінансовими потоками.

Яку частину енергетики він контролює

Сьогодні громадянин РФ повністю контролює:

• Вінницяобленерго — 72,4%,

• Сумиобленерго — близько 68,5%,

• Чернігівобленерго — близько 90%.

Крім того, у його власності залишається частка стратегічно важливого Запорізького кабельного заводу.

«Енера» — гроші з кожної розетки

Через мережу компаній «Енера» Григоришин постачає електроенергію населенню, бізнесу та державі. Під контролем цих компаній — близько 2,1 млн домогосподарств.

За роки війни доходи групи перевищили 68 млрд грн, а прибутки щороку зростають. Основні замовники — державні та комунальні структури, включно з обленерго, які сам же Григоришин і контролює.

Санкції без наслідків

Попри санкції РНБО, суди поновлюють Григоришина на посадах, державні органи продовжують укладати договори, а бюджетні кошти стабільно наповнюють кишені російського олігарха.

Санкції — формальні. Бізнес — безперешкодний.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Енергетична імперія під санкціями: як російський олігарх Костянтин Григоришин заробляє мільярди на українській електроенергії під час війни появились сначала на Антикорупційна правда.

Яскравий приклад — історія «Укрнафтобуріння». Формально компанію контролює ланцюжок офшорів JKX Ukraine B.V., Deripon Commercial Ltd, Ares Systems Ltd, Ariana Business Limited. Фактично ж важелі впливу зосереджені в руках Віталія Хомутинніка — без жодної згадки його імені в реєстрах. Схема перевірена роками: іноземний інвестор на папері, український бенефіціар у тіні.

Менеджмент компанії — лише декорація. Стратегічні рішення ухвалюються поза офісами та нарадами, а підприємство працює не як надрокористувач у публічних інтересах, а як закритий комерційний проєкт.

Цю модель підтримує мовчазна лояльність державних структур. Міністерство енергетики, Держгеонадра, регулятори — всі обмежуються формальними перевірками. За каденції Германа Галущенка не було зроблено жодної реальної спроби з’ясувати, хто саме контролює видобуток і як сплачуються рентні платежі. Держава дивиться — і не бачить.

Контроль над «Укрнафтобурінням» дає можливість маніпулювати цифрами. Реальний видобуток системно більший за задекларований. Рента та податки — занижені. Для цього використовується мережа пов’язаних структур — «Сіріус-1», «Сахалінське», East Europe Petroleum. Формально — різні компанії. Фактично — один центр впливу.

Рента перетворилася не на обов’язок, а на предмет домовленостей. Гроші, які мали б іти на армію, соціальні програми та бюджет, осідають у приватних кишенях. Навіть війна не зруйнувала схему — вона пережила все.

Те, що відбувається, — не збій системи. Це і є система.

І поки держава вдає, що контролює надра, стратегічні ресурси спокійно працюють на приватне збагачення.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Офшорна шахівниця Хомутинніка: як приватні руки керують державним газом появились сначала на Антикорупційна правда.

GORO Mountain Resort задумувався як амбіційний конкурент «Буковелю» ще до вторгнення РФ. Улітку 2025 року Кабмін, місцева влада та інвестор підписали спеціальний контракт із державною підтримкою, що відкрив шлях для масштабного будівництва. Серед товарів, звільнених від оподаткування, — обладнання для канатних доріг, снігові гармати, механізми та техніка. Лише ПДВ із цієї поставки могло б принести країні понад 9 млн євро.

Однак є суттєва деталь: 100% компанії «Славскі» контролюється через кіпрську структуру Goro mountain resort limited, що формально суперечить вимогам закону про держпідтримку, який забороняє інвестиційним проєктам мати зв’язок з офшорними юрисдикціями. У результаті держава відмовляється від податків заради бізнесу, прибутки від якого, імовірно, потечуть не в український бюджет, а на Кіпр.

Скандал доповнює й інша історія — земельна. Для будівництва курорту інвесторам знадобилися величезні площі. Частина земель, за версією слідства, була отримана за сумнівною схемою: 30 громадян оформили ділянки «для особистого господарства», після чого майже одночасно продали їх «Славскі». При цьому юридичний супровід документів здійснювали співробітники «Галнафтогазу», що належить Антонову. Схему могла полегшити участь Олега Даниляка — брата бізнес-партнера Антонова, який після завершення землевідводу став виконувачем обов’язків голови Славської селищної ради.

Судові матеріали щодо цієї історії перевели в закритий режим, тому журналісти й тепер можуть лише здогадуватись, що саме приховано від публіки. Попри це, паралельно триває масована рекламна кампанія — курорт подають як «проєкт надії», «партнера природи» та символ розвитку регіону.

Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко пообіцяла, що проєкт дасть бюджету 7,3 млрд грн за 15 років. Однак влада обійшла мовчанням ключовий факт: засновником компанії-інвестора є офшор, а отже прибуток, швидше за все, осідатиме в іноземних юрисдикціях, а не в українській економіці.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Власник «ОККО груп» Віталій Антонов зводить на Львівщині розкішний курорт, поки держава втрачає мільярди появились сначала на Антикорупційна правда.

Спадок «Привату» і тінь минулого

Ключовою структурою Monobank є ТОВ «Фінтех бенд». Компанія існувала ще з 2003 року, але Гороховський з партнерами «зайшли» туди в 2017-му – одразу після націоналізації «Привату». І це не випадковість: Гороховський понад 20 років пропрацював у «ПриватБанку», від стажера до керівника відділу. Разом з ним у «Фінтех бенд» зайшли й інші «приватівці»: брати Дубілети, Людмила Шмальченко та Володимир Яценко.

Сьогодні троє з цієї команди, окрім Дмитра Дубілета, мають статус підозрюваних у виведенні коштів з «Привату». Особливо показовий приклад – Володимир Яценко, який у 2021-му намагався втекти з країни, але був знятий з літака у «Борисполі». Його підозрюють у розкраданні 137 млн грн. Перед затриманням Яценко блискавично переписав свої частки у бізнесах на цивільну дружину Євгенію Кривенко. І серед цих бізнесів – Monobank.

Офшорний маневр

З осені 2024 року почалося найцікавіше. У власність «Фінтех бенду» зайшли кіпрські компанії. Спершу – Crestline Limited, згодом – Nisets Limited. Обидві зареєстровані в одному офісі в Лімасолі, а їхні директорами значаться… діючі менеджери Monobank.

У квітні 2025-го Антимонопольний комітет дав Crestline дозвіл на контроль над «Фінтех бендом». Формально – законна операція. По факту – ключова компанія Monobank виведена в офшор. Сьогодні частки розподілені так: Crestline Limited – 63,98%, Nisets Limited – 14%, дружина Яценка – 14%, ще 8% у Дар’ї Букрєєвої. А сам Гороховський разом із Рогальським, які є обличчям банку, володіють… по 0,0081%.

Маскування під софт і стартапи

Crestline та інші кіпрські «прокладки» почали заходити і в інші бізнеси Гороховського: платіжну систему «Мосст», IT-компанію «Кілобайт 1024», фірму «ЛоялтіАІ». З’явилися й нові офшорки – Oakworth Limited та Fernly Limited. Остання, хоч і ліквідована на Кіпрі, дивом стала співзасновником українських компаній Гороховського у 2025 році.

Усі ці структури – зареєстровані в одній будівлі Лімасола. І саме вони сьогодні володіють найбільшими частками в бізнесі, який в Україні показово позиціонують як «народний банк без відділень».

Чому саме зараз?

Відповідь проста: рішення британського суду у справі «ПриватБанку» чітко окреслило роль Гороховського серед колишніх топів Коломойського. Там згадуються і приватні зустрічі в Женеві, і перельоти на літаку олігарха. Після цього – стрімкий рух активів на Кіпр виглядає вже не «бізнес-стратегією», а класичною схемою втечі в офшори.

Сам Гороховський сьогодні заявляє: Monobank він «не продав би навіть за мільярд доларів». Проте факт залишається фактом: контроль над ключовою компанією «Монобанку» тепер у руках кіпрських прокладок, пов’язаних із менеджерами самого банку та родичами фігурантів кримінальних справ.

І це питання не лише до правоохоронців, а й до Національного банку: чому стратегічна фінансова установа України тихо опинилася під кіпрським дахом?

“Антикорупційна правда”

Сообщение Monobank в офшорах: як Олег Гороховський «сховав» багатомільйонні активи за кіпрськими прокладками появились сначала на Антикорупційна правда.

Черговою жертвою стала фірма ТОВ “Інтеркоалтрейдінг”. Господарський суд Дніпропетровської області затвердив ліквідацію, офіційно визнавши, що у компанії нібито “немає активів”. Зате є борги на понад 162 млн грн, які Коваленко, звісно ж, сам на себе і повісив через свою ж швейцарську структуру. А все “майно” — це лише кілька боргових папірців, які на аукціоні продали за сміхотворні 69 тисяч гривень фірмі, теж підконтрольній Коваленку.

У результаті — податкова не отримала нічого, держава втратила сотні мільйонів, а бізнесмен чистить собі репутацію і готує новий виток оборудок. Суд навіть не побачив у цьому фіктивного банкрутства — усе списали на “об’єктивні труднощі”.

Але історія Коваленка — це не просто історія про фінансові махінації. Це про системний бізнес на крові. Ще у 2019 році його компанії почали постачати вугілля із захоплених шахт Донбасу на українські ТЕС. Схема “перерваного транзиту” виглядала так: паперами оформлювали експорт до ЄС чи Молдови, а вагони залишалися в Україні. Вугілля прямувало на Зміївську і Трипільську ТЕС, а на паперах усе виглядало як цивілізований імпорт “із Сибіру” чи “зі Швейцарії”.

Щоб заспокоїти громадськість, вигадали легенду про європейських постачальників. Насправді ж гроші текли через офшори, а прибутки осідали на рахунках у банках Монако.

СБУ ще у 2019 році офіційно викрила схему, підтвердивши: в Україні існувала мережа фірм-прокладок, які легалізували паливо бойовиків під виглядом російського чи білоруського. За цим стояли конкретні люди, конкретні прізвища — і Коваленко серед них ключова фігура.

Тепер він банкротить “Інтеркоалтрейдінг”, підчищаючи хвости. Завтра, напевно, створить нову компанію, яка знову торгуватиме з ворогом — під прикриттям красивих логотипів і швейцарських адрес.

Але факти лишаються фактами:

• бізнес Коваленка фінансував терористів,

• український бюджет втрачав мільйони,

• суди закривали очі,

• а країна продовжувала купувати “чорне золото” з окупованих територій.

Сьогодні нам продають казку про “банкрутство через кризу”. Насправді ж це — цинічна спроба втекти від відповідальності.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Власник Adelon AG Дмитро Коваленко банкротить власні схеми, щоб сховати сліди торгівлі з ворогом появились сначала на Антикорупційна правда.

За даними кримінального провадження, підконтрольні Пулі структури десятками створювали фіктивні угоди, малювали податкові накладні, які ніхто й не думав реєструвати, і ганяли “повітряні” кредити через підставні фірми. Лише за пів року 2021-го через цю “мутну кухню” пройшло 28 мільярдів гривень.

У схемі — ціла павутина фірм: «Агро-тех рупп», «Профтрейд груп», «Фінансовий холдинг. Термінал-П», «Дросгруп», «Лімітек Лідер», «Антанта Торггруп», «Динамітек», «Лейперс Торг», «Прайсус» та багато інших. Усі вони мали єдину місію — “крутити” фіктивний податковий кредит і передавати його далі, наче естафетну паличку.

Показовий приклад — ТОВ «Агроресурси Країни». У серпні 2020 року воно намалювало понад 440 млн грн штучного кредиту. Ланцюжок із фіктивних перекидань виглядав так: від «Агроресурсів» — до «Землеторгу», потім до «Агроопт-Сервісу», далі до «Украгро С», а фінальним бенефіціаром стало ТОВ «Анвітрейд» із операціями на 348 млн грн. Реального зерна тут не було жодного кілограма, лише схеми і фіктивні документи.

Але це ще не все. “ВАП Капітал” Пулі давно відомий податківцям: ще у 2018-му аудит показав мільйонні заниження податку на прибуток і маніпуляції з ПДВ. Компанія проганяла готівку через 682 (!) термінали самообслуговування, не залишаючи й сліду в офіційній звітності. А ще — обслуговувала клієнтів, які проводили операції на території псевдореспублік “Л/ДНР”. Фактично, йдеться про ризик фінансування терористичних структур.

Схема Пулі — це не просто ухилення від податків. Це системне відмивання грошей, легалізація злочинних доходів і удар по державному бюджету. У країні, яка воює, подібна діяльність рівносильна зраді.

Чи сяде Євген Пуля на лаву підсудних, чи й надалі “вирішуватиме питання” кулуарно — залежить від того, чи готова українська Феміда зламати хребет цій мафіозній системі. Бо 28 мільярдів у тіні — це не просто цифра, це плата за мовчання і безкарність.

“Антикорупційна правда”

Сообщение 28 мільярдів у тіні: як Євген Пуля побудував імперію фіктивних схем появились сначала на Антикорупційна правда.

Та справжній холод пробігає по спині, коли дізнаєшся, хто ще причетний до “Метробуду”. Серед власників — громадяни росії, пов’язані зі спецслужбами рф. Один із них — Сергій Кияшко, за даними журналістів, має прямий канал до ФСБ. Через офшор TA Industries він тримає 15% акцій компанії. Це не просто тривожний дзвіночок — це сирена повітряної тривоги, що волає про загрозу національній безпеці.

Ще один фігурант — росіянин Єлізаров, родич Микитася. Саме він, за інформацією ЗМІ, перетворює бюджетні кошти на готівку, яка, ймовірно, осідає у кишенях тих, хто планує диверсії та теракти проти нашої держави.

І ці люди отримують мільйони з державної кишені — через консорціум «Укргідроенерго». Чи продовжується співпраця з «Метробудом» — офіційно не підтверджено, але сама можливість такого сценарію викликає обурення.

СБУ діяла швидко: попередила державні установи та банки — жодних фінансових операцій з «Метробудом». Та Микитась, схоже, живе у своїй паралельній реальності. Він нахабно заявляє, що “питання вже вирішено”, буцімто домовився з представниками спецслужби, і вже скоро відновить співпрацю з консорціумом.

Українське суспільство чекає від СБУ жорсткої та принципової позиції. Бо якщо слова Микитася виявляться правдою — це буде удар не лише по економіці, а й по довірі до держави. Історія не пробачить тих, хто у воєнний час підписується під оборудками з ворогом.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Російський капітал під прикриттям: як “Метробуд” прокладає шлях ворогу в саме серце української енергетики появились сначала на Антикорупційна правда.

Після кар’єрних кульбітів у Полтаві, Василькові та столичному Офісі Генпрокурора він, мов справжній «рятівник Феміди», осів на чолі Кіровоградської обласної прокуратури. Але справжня діяльність цього “правника” значно цікавіша за будь-які сухі регалії.

Невидимка з декларацією в офшорі

НАЗК на запит пана Стрелюка тихцем вилучає його декларації за цілих 10 років. Причина? Мовляв, «оперативно-розшукова та контррозвідувальна діяльність». Серйозно? Це прокурор чи агент 007? А може, агент КДБ?

І ось головне: у цих деклараціях, поки їх не приховали від людського ока, встигли побачити доходи на 40–50 мільйонів гривень, елітне житло, закордонні активи, автопарк на заздрість арабським шейхам. І все це — на зарплату держслужбовця?

Чому ж їх прибрали? Бо там — сліди корупції, які більше не приховаєш білим папером. Бо там — відкритий доступ до брехні, яку більше не змогли контролювати.

Корупція — родинна традиція

Гроші, що з’являються магічно — саме тоді, коли Стрелюк керує Полтавською прокуратурою. Домовляється з Мосійчуком про «дах» піщаних кар’єрів. Закриває справи проти агрофірм і гірничих гігантів за мільйони. А потім — здивовано знизує плечима: мовляв, «просто щасливий випадок».

А тепер — Кіровоградщина. Там, де врожай — святе. Але святість — не для прокурора. В липні 2025-го на очах у всієї країни, всупереч рішенню суду, поліція на замовлення Стрелюка блокує збір урожаю фермерів. Техніка — арештована. Люди — в розпачі. А врожай — фактично вкрадений. Бо прокурор вирішив, що може.

Дружина-«русскомірка» — і це не анекдот

Але, як виявилось, гучні справи — не єдина темна пляма на його репутації. Людмила Курносова, його дружина, відкрито репостить кремлівську пропаганду, обіймається в коментарях з російськими акторами і поливає брудом Україну. І що? СБУ мовчить. Прокурор Стрелюк — мовчить. Бо, вочевидь, в цій сім’ї слово «зрада» — це не про любов.

Прослушка СБУ — або як прокурор стежив за тими, хто мав би стежити за ним

Пам’ятаєте 2015 рік? Коли Стрелюк ще був прокурором Полтавщини? Тоді він з начальником МВС організували прослуховування… СБУ. Не жарт. П’ятьох офіцерів антикорупційного підрозділу. Щоб дізнатися, чи не копають під нього.

Використовували спецзасоби, оформлені на фейкові дані. Генпрокуратура відкриває справу. СБУ проводить обшуки. Стрелюка — знімають з посади, але… вже через місяць він переводиться до Києва. І знову в крісло! Така от кара за незаконну прослушку спецслужб.

Герой Євромайдану? Ні, саботажник розслідувань

Влітку 2014-го добровольці штурмували прокуратуру у Василькові, вимагаючи відставки Стрелюка за зрив розслідувань. Його прямо звинувачували у фальсифікаціях і саботажі справ Майдану. Він злякався, написав заяву… але вже за місяць — нове призначення у Києві.

Матч із прокурором: «Тупа безтолочь» і «долбо*» перед дітьми**

Липень 2025-го. Футбольне поле, діти, глядачі. І ось — прокурор Стрелюк, зриваючи голос, матюкає підлеглих: «нахй ти вийшов», «тупа безтолочь», «долбо**». Це — обличчя правоохоронної системи в регіоні. І, судячи з усього, його це не турбує.

Під дахом великої сили

Хто прикриває Стрелюка? Це питання вже навіть не риторичне. Його досьє — це підручник з державної зради і системної корупції, але він спокійно продовжує керувати прокуратурою. Бо він не просто прокурор. Він — частина корупційної вертикалі, яку благословили зверху. Офіс Президента? ОГПУ? Хтось дуже сильний і дуже зацікавлений.

Це не просто історія про одного прокурора. Це — симптом. Ознака того, що гнійник у тілі держави давно прорвав. І поки суспільство мовчить, Стрелюк і такі, як він, перетворюють українську прокуратуру на приватний офшорний бізнес із захистом від самого закону.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Стрелюк Ян Володимирович: прокурор, шпигун чи господар корупційної імперії? появились сначала на Антикорупційна правда.

Мова йде про мережу онлайн-казино Wazamba, якими керували зареєстровані на Кюрасао компанії Rabidi N.V. та Araxio Development. Поштовхом до розслідування стали численні судові позови від гравців із країн ЄС, серед яких — громадянин Німеччини, який програв 400 тисяч євро. Справу порушили не через сам факт програшу, а через навмисне втягування у гру людини з психологічними проблемами.

У 2023 році німецький суд ухвалив рішення стягнути збитки з Rabidi N.V., виявивши, що компанія працювала без ліцензії. Схожий вердикт виніс суд Нідерландів щодо Araxio Development. Аналогічні претензії вже готують Іспанія, Італія та Греція.

Втім, постраждалі навряд чи отримають компенсацію: обидві компанії збанкрутували, а їхні рахунки порожні. Проте судові рішення відкрили шлях до кримінального переслідування організаторів схеми, сліди яких ведуть до Soft2bet та її власника. Полявич відкидає будь-який зв’язок із Wazamba, хоча у слідства є дані про його тісні контакти з власниками обох компаній.

Цікаві факти наводить сайт recruitika.com, де збереглася інформація про набір персоналу київського офісу Soft2bet. Там компанію називають «молдовською продуктовою», але чітко зазначають, що вона володіє брендами Wazamba, Nomini та Rabona. І хоча зараз активно ведеться кампанія з «зачистки» негативу про Soft2bet, ці згадки непрямо підтверджують матеріали німецьких і нідерландських судів.

Ще у 2020 році український офіс Soft2bet відвідувала поліція разом із СБУ. Попри відкриття кримінального провадження, Полявич уникнув серйозних наслідків — справу «поховали», але офіс довелося закрити. Згодом стало відомо ще кілька пов’язаних із компанією онлайн-казино.

Після початку війни Полявич остаточно переніс бізнес у безпечніші юрисдикції — на Мальту та Кіпр, де діють закони, що приховують реальних власників компаній. Однак це захист лише від цивільних позовів. Як поведе себе влада цих країн у разі кримінального переслідування, залишається відкритим питанням.

Головною вразливістю Полявича залишаються фінанси. За офіційними звітами, минулого року він заробив 57,8 млн євро, які інвестує у нерухомість і розширення автопарку. Але слідство стверджує, що значна частина його доходів — «брудні» гроші від діяльності Wazamba, Araxio і Rabidi, через які з 2017 до 2024 року працювало близько 550 азартних сайтів. За оцінками, йдеться про сотні мільйонів євро, які потребують відмивання.

Останнім часом стало відомо, що Полявич частково переміщує діяльність Soft2bet у Дубай — «гавань» для тіньових капіталів. Проте там у нього теж є слабке місце, пов’язане з його національністю, яка не користується популярністю в регіоні. Якщо ризики зростатимуть, Полявичу, ймовірно, доведеться переїхати до Ізраїлю, який не видає своїх громадян.

Чи призведуть ці розслідування до реального покарання — поки невідомо. Проте очевидно, що навколо власника Soft2bet з’явився серйозний тиск, і цього разу він не на його боці.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Коли настане час відповідальності для афериста Урі Полявича з Soft2bet? появились сначала на Антикорупційна правда.

А насправді — за фасадом дорогоцінного каміння, за блиском вітрин, ховалася схема, яка лише за останні кілька років завдала державі збитків на понад 165 мільйонів гривень. За даними слідства, посадові особи трьох товариств — «СЮФ», «Авексто» та «Авесенс» — у змові з підприємцями торгували золотом фактично «в чорну», минаючи податкові реєстри та декларуючи крихти замість мільйонів.

У документах — 43 мільйони гривень. У реальності — товару на понад 525 мільйонів. І це — лише вершина айсберга. Золото, що надходило з-за кордону, реалізовували готівкою — без жодного натяку на податкову прозорість. 96 мільйонів ймовірного несплаченого ПДВ, ще 69 мільйонів — податку на прибуток. І все це — в країні, де кожна гривня бюджету — це зарплати вчителям, ліки в лікарнях, підтримка армії.

ТОВ «Авексто» взагалі не подавало звітності в 2023–2024 роках, але примудрилося отримати 133 мільйони гривень на рахунки — за договорами, які тепер ретельно перевіряють детективи. Та сама історія і з «Авесенсом», який теж мовчав перед податковою, але імпортував інвестиційне золото з ОАЕ на 246 мільйонів, отримав 1,1 мільярда гривень від ФОПів і «закупив» золота ще на 387 мільйонів.

Чи могли такі обсяги пройти повз фіскальну систему випадково? Навряд.

На сьогодні серед формальних власників «Столичної Ювелірної Фабрики» значиться мешканка Чорноморська Людмила Морозова та її компанія «Метойл компані». Але, як встановило слідство, ексбенефіціари Дмитро Градоблянський і Юрій Музиченко і досі залишаються у тіні — пов’язані з благодійним фондом Dobrogo, який, за оперативною інформацією, не такий вже й добрий: його ланцюжки ведуть до фірм, замішаних у податкових махінаціях.

Ювелірний бізнес, що мав би бути символом краси та прозорості, виявився позолоченим фасадом великої фінансової тіні. Розслідування триває. І суспільство чекає на відповіді: хто понесе відповідальність — і чи сяятиме правда яскравіше за золото?

“Антикорупційна правда”

Сообщение Ювелірний блиск — із податковою тінню: БЕБ викрило багатомільйонну схему на понад 165 мільйонів гривень появились сначала на Антикорупційна правда.

«У тилу не може бути фронту для корупції», – українські військові вимагають зупинити російську спецоперацію в енергетиці.

Поки українські воїни на фронті щодня ризикують життям, стримуючи натиск ворога в окопах, у тилу — за державні кошти — реалізуються схеми, які загрожують не лише безпеці бюджету, а й національній обороні. Українські військові, ветерани та громадські активісти звертаються до керівництва держави з вимогою зупинити проникнення російського капіталу та агентури на стратегічні об’єкти енергетичної інфраструктури України.

У центрі скандалу — компанія ПрАТ «Метробуд», яка виконує роботи на Дністровській гідроакумулювальній електростанції — одному з ключових енергооб’єктів України. Як стало відомо, одним із бенефіціарів компанії є громадянин РФ Сергій Кияшко, що, за наявною інформацією, має зв’язки з ФСБ Росії. Через офшорну структуру ТА Industries він володіє 15% акцій «Метробуду».

Інший фігурант — громадянин РФ Єлізаров, родич Максима Микитася, який, за інформацією джерел, займається переведенням державних коштів у готівку для подальшого фінансування підривної діяльності проти України.

Формальним очільником цієї схеми називають Максима Микитася — фігуранта щонайменше п’яти кримінальних проваджень, пов’язаного з корупційними схемами у будівництві, підрядними роботами та держфінансуванням. При цьому він є спонсором підсанкційного Ігоря Мосійчука, який поширює проросійські меседжі під виглядом «патріотичних» блогів.

Найбільше занепокоєння викликає те, що ця група осіб отримує фінансування через державний консорціум «Укргідроенерго». Ймовірно, директорка підприємства Валентина Зіміна не проінформована про пов’язаність підрядника з громадянами РФ — тож ініціатори звернення готові передати усі наявні докази.

У своєму публічному зверненні військові закликають:

• Голову СБУ Василя Малюка — негайно зупинити проникнення російських агентів на стратегічні енергооб’єкти.
• Президента України Володимира Зеленського — дати принципову оцінку ситуації.
• Керівника Офісу Президента Андрія Єрмака — виявити осіб у владних структурах, які, ймовірно, «кришують» цю схему.

«У тилу не може бути фронту для корупції. Інакше наші герої гинуть марно», — підкреслюють ініціатори звернення.

Справу має бути невідкладно перевірено. У час війни — будь-яка співпраця з громадянами РФ у сфері критичної інфраструктури є загрозою національній безпеці.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Росіянин Сергій Кияшко і горе-бізнесмен Максим Микитась організували схему фінансування російських найманців через український бюджет появились сначала на Антикорупційна правда.

20 березня 2023 року був націоналізований один із найбільших в Україні торгово-розважальних центрів – столичний Ocean Plaza, що перебував під контролем близьких до Путіна російських олігархів Аркадія та Ігоря Ротенбергів. Це рішення Вищого антикорупційного суду стало історичною перемогою на економічному фронті російсько-української війни, прецедентом конфіскації одного з найцінніших активів росіян в Україні, власність на який була прихована за мережею офшорів.

Націоналізований ТРЦ продовжив працювати, у 2024 році принісши у дохід держави понад 1,2 млрд грн від оренди торгових площ. Наразі його готують до приватизації, яка вже кілька разів переносилась і, згідно останніх заяв чиновників, може відбутися наприкінці цього року. Кейс Ocean Plaza з усіх точок зору є стратегічно важливим для держави – юридично, економічно та символічно. З огляду на це, критичним є забезпечення прозорості управління активом. Проте щодо цього пункту виникають питання: згідно з даними відкритих реєстрів, з березня цього року директором ТОВ “Інвестиційний союз “Либідь”, яке володіє ТРЦ Ocean Plaza, є одіозний колишній чиновник КМДА Сергій Майзель, що був фігурантом низки гучних корупційних скандалів і членом проросійських політичних партій, а впродовж останніх чотирьох років повністю зник із публічного простору.

Квиток у владу – підробка

Сергій Майзель народився 1973 року у місті Заболотів на Івано-Франківщині. Свій шлях у великий бізнес і політику розпочав із … підробки диплому про вищу освіту. Як встановила у 2019 році Прокуратура Київської області, Майзель ніколи не закінчував Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Фейковий “диплом” про отримання кваліфікації “економіста”, датований 1996 роком, чоловік використав принаймні тричі: у 2009 році, при працевлаштуванні помічником на платній основі народного депутата Василя Кравчука; при вступі того ж року на заочну форму навчання до Національної академії державного управління при Президенті України; у 2011 році, при влаштуванні на роботу до Деснянської районної державної адміністрації (РДА) у Києві.

20 липня 2020 року Деснянський районний суд Києва звільнив Майзеля від відповідальності за використання підробленого диплому – нібито через “сплиття терміну давності”. Державі довелося з власної кишені покрити вартість слідчої експертизи – 5,3 тисячі грн.

На той момент вихідець із Прикарпаття вже зробив карколомну кар’єру у структурах столичної влади та збудував прибутковий бізнес у Києві. Переїхати до столиці Майзелю допомогло членство у “Партії регіонів”: у 2010 році він був обраний до Снятинської районної ради Івано-Франківської області від “біло-блакитної” партії, того ж року молодого та перспективного “регіонала” запримітили в Адміністрації президента Януковича. Майзель став співзасновником ГО “Організація роботи з Адміністрацією президента України”. Вже наступного, 2011 року, він очолив відділ транспорту та інформаційних технологій Деснянської РДА.

Посаду чиновника Сергій Майзель поєднував із бізнес-діяльністю: 2012 року він заснував ТОВ “Троя-І” і “Троя-ІІ”, що займалися здачею в оренду нерухомості, оптовим продажем продуктів харчування, напоїв, тютюнових виробів, фруктів і овочів. Того ж року став директором компанії Magellan GIS, що займається створенням цифрових карт і систем навігації. Пішов із посади у 2014 році, після обрання мером Києва Віталія Кличка. З цього моменту кар’єра Майзеля у столичній владі різко пішла вгору: підприємець спочатку був призначений заступником генерального директора КП “Київжитлоспецексплуатація”, а вже в серпні 2014-го – генеральним директором комунального гіганта “Київпастранс”.

На чолі “Київпастрансу”: офшори, забудова замість транспорту і конфлікт інтересів

За даними ЗМІ, Майзель на той час був особистою креатурою Кличка. Саме його призначення на посаду голови “Київпастрансу” стало скандальним: у соцмережах чоловік хизувався спортивною автівкою Ferrari, вартістю близько $400 тисяч, про що написали медіа.

Перебування Майзеля на чолі “Київпастрансу” з 2014 по 2016 роки було суцільним ланцюжком корупційних скандалів. Так, у 2015 році, як повідомили розслідувачі “Бігус.інфо”, голова КП “подарував” компанії “Інфотранском”, зареєстрованій на белізький офшор, будівлю лінійно-диспетчерської станції (ЛДС) біля станції метро Лівобережна у Києві разом із половиною гектару столичної землі. Надалі ЛДС була знесена, а на її місці – незаконно збудовані дві 25-поверхівки. Забудовником виступив “Київміськбуд”. Столичний бюджет від цієї оборудки не отримав ані копійки.

Вже у 2016 році Рахункова палата викрила “Київпастранс” у порушеннях при закупівлі трамваїв в одеського ТОВ “Татра-Юг”. Умови тендеру були заздалегідь прописані під переможця, при цьому самі трамваї виявилися не оснащені рампами для пасажирів у кріслі колісному.

Керівництво “Київпастрансу” у цей період фігурувало у низці кримінальних проваджень, жодне з яких не дійшло до суду. Зокрема, у жовтні 2015 року Служба безпеки України заявила про викриття чиновників КП у розкраданні 40 млн грн із бюджету на закупівлях запасних частин і пневматичних шин для транспорту у столичних комерсантів за завищеними цінами. Виведені гроші у подальшому переводились у готівку через фіктивні фірми. У той же час, столичні активісти звинувачували Сергія Майзеля у саботуванні “детінізації” київських парковок.

Незважаючи на корупційні скандали, у квітні 2016 року чиновник пішов на підвищення, очоливши Департамент транспортної інфраструктури КМДА. На той час Сергій Майзель вже був депутатом Київської міської ради від “Блоку Петра Порошенка “Солідарність”, увійшовши також до Постійної комісії Київради з питань транспорту, зв’язку та реклами. Згідно норм антикорупційного законодавства, таке суміщення посад створювало конфлікт інтересів, адже фактично чиновник (директор Департаменту КМДА) був підзвітний самому собі як депутату. Лише у лютому 2017 року на це відреагувало Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), яке звернулося до мера Кличка із проханням втрутитися у ситуацію. Щоправда, лише в квітні 2017-го Майзель був звільнений з посади директора Департаменту, пробувши на посаді рівно рік.

Як голова транспортного Департаменту, в грудні 2016 року Сергій Майзель потрапив у “поліграфний” скандал. На засіданні Антикорупційної ради при Київському міському голові 23 грудня столичні підприємці звинуватили чиновника у причетності до корупційних схем і запропонували довести свою невинуватість, пройшовши тест на детекторі брехні. На цьому ж засіданні Майзель отримав догану від Кличка за “неналежне виконання обов’язків щодо викорінення корупції в сфері парковок”. Директор Департаменту погодився на перевірку та вже 28 грудня сам заявив про нібито “успішне” проходження поліграфа. Однак з’ясувалось, що в останній момент Майзель змінив організацію, яка проводила дослідження.

Це був не останній раз, коли чиновник демонстрував спритність, гідну Остапа Бендера. За підсумками деклараційної кампанії 2018 року Сергій Майзель став одним із найзаможніших українських чиновників-криптовалютників, задекларувавши біткоїни на суму 11,12 млн грн і криптовалюту Ефіріум на майже 3,9 млн грн. ЗМІ не без підстав запідозрили, що таким чином посадовець міг приховати неправомірну вигоду, з огляду на коливання у курсах криптовалют. Водночас, декларант зберігав готівкою $380 тис., мав 68 тис. грн на рахунках у “Приватбанку” і позичив 1 млн грн у борг ФОПу Овсій К.Ю. Майзелю також належать люксові швейцарські годинники Ulysse Nardin і Vacheron Constantin, вартість яких, залежно від моделі, може складати кілька десятків тисяч доларів.

Із Київради – у криптотінь

У грудні 2018 року Сергій Майзель став співзасновником ГО “Центр громадської взаємодії “Команда Кличка”. У 2019 році він втрапив у новий скандал, коли, за повідомленнями ЗМІ, змушував власників кіосків на Троєщині платити йому тіньовий податок, нібито за завданням керівника Офісу президента Андрія Богдана. Богдан тоді назвав Майзеля “чортом”, а той, у свою чергу, звинуватив Банкову у спробі знищити репутацію Київського міського голови.

Проте невдовзі після цього чорна кішка пробігла між самим Майзелем і Кличком. Вже у 2020 році екссоратник мера Києва пішов на місцеві вибори у команді прямого конкурента Кличка – громадянина РФ Андрія Пальчевського. “Перемога Пальчевського” стала другою проросійською політичною партією у біографії Сергія Майзеля, під прапором якої він намагався потрапити у владу. Та цього разу політичне чуття підвело бізнесмена та чиновника-транспортника: “Перемога Пальчевського” не отримала жодного мандату, тож і сам Майзель опинився за бортом Київради.

У той же час, колишній депутат повністю “випав” із публічного простору на понад 4 роки. З кінця 2020-го і до початку 2025 року про Майзеля – жодної згадки у ЗМІ. Згідно з декларацією кандидата на посаду гендиректора ТОВ “ІС “Либідь”, поданою в лютому 2025 року, місцем своєї роботи колишній депутат вказав “Індустріалбанк”, в якому він працював віце-президентом. Задекларована нерухомість: житловий будинок площею 78,5 квадратних метрів, придбаний у 2004 році, земельна ділянка площею 1,3 гектари, придбана у 2006 році, квартира площею 170 “квадратів”, придбана у 2021 році спільно з громадянкою Вікторією Селезньовою. Їздить новий директор Ocean Plaza на люксовому позашляховику Range Rover Velar, який орендує у тієї ж Селезньової. Криптовалютні активи та коштовні годинники Сергій Майзель зберіг, як і грошові заощадження: наразі у нього $150 тис. та 2,25 млн грн готівки, а також понад 615 тис. грн на банківських рахунках.

Забудовник – голова хокейної федерації: партнер нового очільника Ocean Plaza

Георгій Зубко

Водночас, у поданій декларації нічого не згадано про бізнес-діяльність колишнього депутата. Так, за наявною інформацією, Майзель має бізнес у сфері столичної нерухомості, де одним із його партнерів є Георгій Зубко – колишній президент Федерації хокею України (2019-2024) та заступник генерального директора з комерційної діяльності та стратегічного розвитку Міжнародного аеропорту “Бориспіль” (2016-2021).

Сергій Майзель і родина Зубків (батько Георгія Юрій Зубко – чинний депутат Київради, заступник голови земельної комісії, одночасно – керуючий справами ПАТ “ХК “Київміськбуд”; відомий лобіст інтересів забудовників у столичній владі) – давні партнери. Так, за повідомленнями ЗМІ, їхнім ставленником був перший заступник голови Деснянської РДА з 2017 по 2020 роки Сергій Снопков. Зокрема, за допомогою Снопкова Майзель і Зубко у 2019 році намагалися прибрати до рук КП “Ватутінськінвестбуд”: про спробу рейдерства заявляли працівники підприємства.

За Георгієм Зубком також тягнеться корупційний шлейф. З 2012 по 2015 роки він очолював департамент у “Київміськбуді”, до керівництва якого входив його батько. У 2015-му несподівано увійшов до команди голови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі, очоливши управління транспорту та будучи куратором реконструкції траси Одеса-Рені (М-15). Вже наступного року був близький до того, щоб очолити Деснянський район Києва (його кандидатуру пропонував Кличко), проте натомість став заступником гендиректора аеропорту “Бориспіль” Євгенія Дихне. У березні 2023 року Дихне був визнаний винним Вищим антикорупційним судом і засуджений до 5-ти років позбавлення волі за незаконне здавання в оренду приміщень Міністерства інфраструктури, що завдало збитків державі на понад 15,7 млн грн. Йдеться про злочини, що мали місце з 2014 по 2019 роки, коли заступником Дихне із комерційної діяльності був Георгій Зубко. Тим не менш, чиновнику вдалося уникнути підозри від НАБУ.

Паралельно з посадою у “Борисполі”, Зубко з 2019 року очолював Федерацію хокею України (ФХУ), а також у 2020-2023 роках був радником одіозного заступника керівника Офісу президента та координатора “Великого будівництва” Кирила Тимошенка. У липні 2024-го Рада ФХУ відсторонила Зубка від посади “за нецільове використання коштів федерації та низьку ефективність роботи”. Це рішення підтримали 23 із 25 обласних підрозділів, 5 із 6 чоловічих та 5 жіночих клубів. Експрезидента також звинуватили у спробі рейдерського захоплення федерації через масове відсторонення членів Ради та ініціювання “кишенькового аудиту”.

Таким чином, призначення Сергія Майзеля на посаду директора націоналізованого Ocean Plaza не лише ставить під сумнів прозорість управління одним із найцінніших активів, повернутих державі, а й змушує поставити низку принципових запитань до керівництва Фонду держмайна. Хто саме погодив це кадрове рішення? Чи проводилась перевірка репутації кандидата та його бізнес-зв’язків? Чи враховувався бекграунд фігуранта корупційних скандалів, який тривалий час був пов’язаний із проросійськими політичними силами?

І головне: чи не є це призначення результатом внутрішнього “договорняка” або кулуарного впливу з боку угруповань, які роками контролювали розпорядження столичними активами?

У ситуації з Ocean Plaza надто багато ознак класичного повернення старих схем під новими вивісками. Один лише факт багаторічного бізнес-партнерства Сергія Майзеля з Георгієм Зубком – фігурою не менш суперечливою та пов’язаною з впливовими забудовними колами столиці, – викликає сумніви у доброчесності нової управлінської команди.

Це кадрове призначення є тестом на прозорість управління націоналізованими активами. Він продемонструє: або держава справді змінює правила гри, або старі “рєшали” повертаються до великих активів під новим брендом.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Фейковий диплом, Ferrari, біткоїни: Ocean Plaza керує ексчиновник із корупційним шлейфом появились сначала на Антикорупційна правда.

Soft2Bet — не розвага і не технологічний стартап. Це легалізована схема фінансового грабунку, замаскована під геймінг. Кожен «бонус» — це пастка. Кожен спін — це постріл у голову.

Урі Полявич — не бізнесмен, а цифровий наркобарон

Він не просуває інновації — він продає залежність. Його компанії працюють не в «сірій зоні», а за чітко спланованими кримінальними схемами. Коли одну юрисдикцію закривають — він відкриває іншу, створює нові офшорні прокладки і запускає маховик заново.

VIP-менеджери — хижаки під маскою підтримки

Це не служба підтримки — це психологічні маніпулятори. Якщо гравець на межі — вони не пропонують допомогу, вони пропонують «пільговий» кредит. Кожен «ексклюзивний бонус» — це ще один крок до фінансового краху.

Привітальний бонус — це не подарунок, а наживка

Подвоєння депозиту — не щедрість, а перша доза. А далі:

• безкоштовні спіни (щоб підсадити),

• статус VIP (щоб закріпити залежність),

• «ви майже відігрались!» (щоб добити).

Спонсорство спорту — кривавий маркетинг

Кожен логотип Soft2Bet на футболці — це гроші від розбитих життів. Клуби чудово знають, що ці кошти отримані з кишень людей, яких довели до самогубства чи боргової ями. Це не партнерство — це злочин.

Twitch — вербування підлітків

Стрімери, які з посмішкою розповідають про «великі виграші», не кажуть правди. Вони мовчать про те, що 98% гравців програють. Що діти крадуть у батьків, щоб відігратися. Це не реклама — це полювання на неповнолітніх.

Чому це все ще існує?

Бо за Soft2Bet стоїть:

• Куплена політика (Мальта, Кіпр),

• Куплена журналістика, яка ігнорує злочини,

• Куплені «експерти», що звинувачують самих гравців.

А головне — сором жертв. Люди бояться сказати, що їх обдурили.

Фінансові схеми: крипта й офшори

Soft2Bet активно використовує криптовалюти, слаборегульовані платіжні шлюзи й підставні акаунти. Всі ці канали маскують походження грошей і роблять відстеження майже неможливим без втручання міжнародних регуляторів.

Це не продукт — це зброя проти психіки

Усі графіка, звуки й інтерфейс створені, щоб викликати залежність. Поведінкова психологія, змінні винагороди, ефект ілюзії контролю — це не випадковість, а система порабощення.

Наслідки: самогубства, розбиті сім’ї, знищене життя

Після Soft2Bet залишаються не витрати — а трагедії. Люди накладають на себе руки, родини розпадаються, діти втрачають усе. Це не просто гра — це повільне масове знищення під прикриттям технологій.

Вердикт:

Soft2Bet — не ігрова компанія, а цифровий наркокартель.
Поки Полявич катається на люксових авто — хтось втрачає останню надію.
Це не бізнес — це війна проти людей.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Soft2Bet та Урі Полявич — цифровий картель, що перемелює людські життя на гроші появились сначала на Антикорупційна правда.

Міжнародна експансія та офшорні юрисдикції

Засновник і CEO Soft2Bet, ізраїльсько-український бізнесмен Урі Полявич, оперативно переніс діяльність компанії на Мальту та Кіпр — юрисдикції з лояльним корпоративним законодавством і низьким рівнем прозорості. Проте, за словами експертів, кіпрська гральна індустрія тісно пов’язана з російським капіталом та організованою злочинністю.

Пізніше Soft2Bet розширила діяльність через компанії Rabidi та Araxio Development, зареєстровані в офшорній зоні Кюрасао. У 2022 році їхній сукупний дохід склав €343 млн. Ці структури керували онлайн-казино, зокрема Wazamba, орієнтованими на вразливих користувачів — через VIP-програми та агресивну систему кредитування.

Один з таких випадків — німецький гравець, який після розлучення потрапив у залежність і втратив €245 тис. на платформі Wazamba. Замість допомоги йому надали статус VIP-клієнта, заохочуючи продовження гри. Попри рішення суду про повернення коштів, компанія Rabidi оголосила банкрутство, заздалегідь перевівши активи на Кіпр та до Дубаю.

Блокування, реклама і зв’язки з російським капіталом

Попри заборони в Італії, Іспанії та Греції, Soft2Bet продовжувала активну діяльність. У 2024 році її платформа Boomerang стала спонсором футбольного клубу AC Milan. У IV кварталі того ж року платформа зафіксувала 17 млн відвідувань, з яких 7 млн — з Німеччини, де компанія не мала ліцензії.

Офіційними власниками Boomerang є четверо громадян Росії з кіпрськими паспортами. Це ще більше ускладнює структуру власності та ставить під сумнів дотримання норм ліцензування.

Дивіденди, нерухомість і юридичні лазівки

У 2023 році Урі Полявич вивів з Soft2Bet €57,8 млн у вигляді дивідендів. Частину цих коштів він інвестував у елітну нерухомість на Кіпрі, у Празі та Софії, а також у колекцію автомобілів вартістю близько €1,3 млн. У той час постраждалі клієнти компанії так і не отримали компенсацій.

Soft2Bet активно користується мальтійським Законом 55, який дозволяє місцевим судам ігнорувати рішення європейських судів проти зареєстрованих на Мальті гральних компаній. Це дозволяє ухилятися від санкцій — наприклад, штрафу в €5 млн від Іспанії — і продовжувати просування заборонених брендів, таких як Elabet.

Політичні зв’язки та закриті справи

Розслідування також виявили зв’язки Soft2Bet з українськими бізнесменами Денисом Винокуром і Володимиром Гаркавим, останній із яких був пов’язаний зі студією «Квартал 95». За інформацією джерел, ТОВ «Arax Development» із статутним капіталом $1000 використовувалося для відмивання прибутків з нелегального гемблінгу. Справу було закрито, ймовірно, під політичним тиском.

Перенесення активів у непрозорі зони

Під тиском регуляторів Soft2Bet перевела частину активів із Кюрасао до юрисдикцій з нижчим рівнем прозорості — зокрема до Дубаю та на Анжуан (Коморські острови). Торгові марки Wazamba та House of Spades були перереєстровані в цих офшорних зонах, де майже відсутній захист прав споживачів.

Компанія користується нерівномірністю регулювання в ЄС: близько 70% ринку онлайн-гемблінгу залишається нелегальним, що дозволяє Soft2Bet зберігати значну частку. За даними моніторингу, компанія контролює 114 сайтів, заблокованих у Німеччині, Франції та Італії.

Перспективи і міжнародні розслідування

Європейські суди, зокрема в Німеччині та Нідерландах, підтвердили, що Rabidi та Araxio діяли без ліцензій. Проте через фіктивні процедури банкрутства постраждалі так і не отримали відшкодувань.

Розслідування виявили пряму причетність Полявича: компанію Araxio контролювала кіпрська Outono Ltd, а Rabidi належала його партнеру Денису Бутку. У період з 2017 по 2024 рік вони створили понад 550 доменів для онлайн-казино, заробивши сотні мільйонів євро на сірому ринку.

Зараз Полявич активно переносить операції в Дубай — один із центрів «сірої» фінансової діяльності. Його ізраїльське громадянство фактично захищає його від екстрадиції, хоча й обмежує пересування.

Зростаючий тиск на Мальту через сумнозвісний Закон 55 та хвиля судових позовів у ЄС поступово підривають позиції Soft2Bet. Але доки існують офшори та юридичні лазівки, подібні схеми залишатимуться життєздатними — залишаючи жертв без справедливості, а регуляторів — із завданням, на крок позаду.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Урі Полявич, Soft2Bet та офшорна імперія: як мільйони з онлайн-казино йдуть у тінь появились сначала на Антикорупційна правда.

Зараз власниками ТОВ «Столиця груп» є син Владислави Молчанової Іван, три литовських партнери та кіпрська фірма Elakol developments limited. Ці ж особи, як і компанія з Кіпру, є власниками фактично однойменної фірми Stolitsa group London Limited, що зареєстрована у Великій Британії. Вірніше так компанія називалась до кінця липня 2024 року, а далі фірма змінила назву на Sticktop LTD.

Контроль за лондонською компанією закріплений за кіпрською Elakol developments limited. Вона є основним тримачем акцій на суму 100 тис. фунтів стерлінгів. Ця фірма була зареєстрована на Кіпрі у 2008 році та зараз її директоркою зазначена Єкатерина Торала. Водночас вона керує компанією зі знайомою назвою S.G. Stolitsa group Limited, яка також прописалась на Кіпрі.

Elakol developments limited є мажоритарним власником компанії Alliance 1903 LTD, що була створена через пів року від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. За два роки існування британською фірмою керували син Молчанової Іван, литовські партнери Маріна Познякова, Агне Рузгієне та Раймондас Туменас.

Згодом до них приєдналась фірма Armiks Dk Estate Ltd з орбіти скандального забудовника, колишнього керівника «Київміськбуду» Ігоря Кушніра. Директоркою цієї кіпрської компанії є Юлія Ясіна, яка водночас керує Koksi holding ltd. Саме на Koksi holding Кушнір записав свою віллу на Лазуровому узбережжі вартістю у 20 млн євро. В жовтні 2023 року Владислава Молчанова особисто стала контролером Alliance 1903 LTD. Оборотні активи компанії станом на 31 грудня 2023 року складали понад 1 млн фунтів стерлінгів

Секретарем Koksi holding ltd виступає CSP Fiduciary Service ltd. Вона ж входить в керівництво ще однієї кіпрської фірми — Aksioma collective AIF V.C.I.C. LTD. В листопаді 2022 року остання стала співзасновницею компанії FIBIS, s.r.o. у Словаччині. FIBIS була створена ще у 2009 році та веде діяльність у сфері ремонту автомобілів та продажу деталей для машин. Заснували фірму Владислава Молчанова та її колишній чоловік Олег Молчанов.

В одному зі своїх інтерв’ю Молчанова розповідала, як її чоловік до 2000-х мав великий бізнес, але його нібито намагались віджати бандити і їй довелося тікати з двома дітьми з другого поверху оточеної квартири. Колишнє подружжя продовжує керувати словацькою компанією до сьогоднішнього дня. Згідно з фінансовими показниками, фірма доволі активна й у 2023 році вдвічі збільшила прибуток. Те, що в керівництво компанії у 2022 році додали спільну для Молчанової та Кушніра фірму Aksioma collective AIF V.C.I.C. LTD дає зрозуміти, що це партнерство не є спонтанним, а розраховане на тривалі стосунки.
Повертаючись до найпершої кіпрської компанії, яка контролює і лондонські фірми й ті, які розмістились в офшорах, можна прослідкувати ще один цікавий момент, пов’язаний із київськими забудовами. Elakol developments limited офіційно зареєстрована в Нікосії на вулиці Кеннеді, 64, офіс 301.

В цьому ж приміщенні розмістилась фірма Nambel holdings limited. Остання входить в керівництво декількох київських підприємств. Серед них ТОВ «Відрада-буд», де уповноваженою особою є Христина Обухівська. Ця жінка – сестра депутата Київради Дениса Москаля, який є бізнес-партнером Влади Молчанової.

Директоркою Nambel holdings limited є Єкатерина Торала, яка як згадувалась вище, керує фірмою Молчанової на Кіпрі. Також вона управляє фірмою Nigazum holdings limited, яка разом із литовськими партнерами Молчанової була співвласницею київського ТОВ «Будмегасервіс». У 2016 році товариство потрапило у скандал із забудовою лісу у Святошинському районі Києва.

Денис Москаль є депутатом від партії «Батьківщина», яку відкрито спонсорує Влада Молчанова. З 2007 по 2012 року він був помічником одіозного нардепа, колишнього заступника голови адміністрації президента Януковича – Андрія Портнова.

Цікаво, що Андрій Портнов має бізнес у Словаччині, де і Владислава Молчанова разом із колишнім чоловіком. Він входив до керівництва Leshko group s.r.o. принаймні до 2020 року і місцем його особистої реєстрації вказана Братислава. Щобільше, Портнов у 2016 році заснував у Словаччині ФОП з надання консультаційних послуг.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Столична забудовниця Владислава Молчанова виводить кошти через кіпрські офшори появились сначала на Антикорупційна правда.

Насправді Хідірян — схемщик, обнальщик, податковий злочинець і розкрадач державних коштів. Це реалії життя, які бізнесмен намагається ретельно приховати від суспільства. Але тривалий кримінальний слід, який є в низці кримінальних справ проти компаній Хідіряна сховати не так просто. Тим більше, всі документи, якщо пошукати, можна знайти. Проти фактів не попреш.

У нашому матеріалі ми розповімо про те, які кримінальні схеми Хідірян застосовує для космічного заробітку, і як аграрний бізнес українсько-вірменського підприємця перетворився на злочинний синдикат.

Талановитий Хідірян

Впевнені, що не багато наших читачів знають, хто такий Місак Хідірян. Насправді, публічну діяльність він веде зрідка, і вона зводиться до банального політичного піару.

Народився Хідірян в 1982 році на території Азербайджану в селищі міського типу Шаумяновськ. Після розпаду Радянського Союзу, населений пункт, в якому проживала родина Хідіряна, увійшов у спірну територію Нагірного Карабаху. У зв’язку з тим, що життя там було небезпечним, сім’я переїхала до Єревану, потім в Москву, Тюмень і нарешті до Києва.

Саме з Україною пов’язана більша частина бізнесу Хідіряна. Але ж далеко не вся. Вивчаючи біографію підприємця, ми виявили його зв’язки не лише з офшорною зоною на Кіпрі, а й із російськими партнерами. Але про все по порядку.

Місак Хідірян

У 2004 році Хідірян закінчив Тюменський державний нафтовий університет. Цікавий момент, що відразу ж після закінчення ВІШу, Хідірян спливає, як це офіційно звучить на «керівних посадах в українських комерційних банках».

Зрозуміло, що 22-річний випускник російського вищого навчального закладу ніяк не міг би одразу спливти на керівних посадах у банках. Але дивовижна історія Хідіряна на цьому тільки-но почалася.

У 2017 році він заснував аграрну корпорацію AGR Group. Зараз холдинг включає 20 різних компаній у 5 областях України. Якщо вірити сайту, то AGR Group має 42 тисячі гектарів землі. Це величезна площа, яка приносить десятки мільйонів доларів щороку за грамотного використання.

Скріншот сайту AGR Group

Коріння компанії сягає офшорної зони. В Україні юридична особа ТОВ «Ей Джі Ер Груп» належить кіпрській компанії AGR Invest Holding LTD.

Інформація про ТОВ «Ей Джі Ер Груп»

Кіпрська компанія AGR Invest Holding LTD у свою чергу належить іншому офшору Noa Circle LTD.

Інформація про реєстрацію AGR Invest Holding LTD

Як нам вдалося дізнатися, Noa – це компанія, яка надає послуги з реєстрації бізнесу та ведення бізнесу на території Кіпру. Відповідно, українська аграрна компанія AGR Group усі кошти з бізнесу виводить до офшорної зони — на Кіпр.

Скріншот сайту Noa Circle LTD

Але навіть це не найважливіше. Ми вже згадували, що холдинг контролює 42 тисячі гектарів. І це величезна кількість землі. Проте офіційно компанія реєструє збитки. Робиться це для того, щоб не сплачувати податки. А весь зароблений кеш виводиться у офшори.

Фінансова звітність ТОВ «Ей Джі Ер Груп»

Наші здогади підтвердила кримінальна справа, внесена до ЄРДР за № 42019100000000272 від 19.04.2019 року за фактом злочину, покарання за яку передбачено ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків у особливо великому розмірі).

Інформація про кримінальну справу № 42019100000000272

У фінансових махінаціях підозрюються близько 20 компаній, серед яких ТОВ «Ей Джі Ер Груп» та її кіпрський власник AGR Invest Holding LTD. У рамках кримінального провадження проводилися десятки обшуків, у компаній Хідіряна було вилучено комп’ютери, телефони, бухгалтерські документи, флеш-носії та багато іншого.

Розслідування продовжується.

Інший епізод кримінальної історії Хідіряна свіжіший. 2020 року проти іншого підприємства з групи компаній AGR Group — ТОВ «Лохвиця Зерно».

Дані про ТОВ «Лохвиця Зерно»

Слідчі встановили, що аграрна компанія Хідіряна причетна до величезного злочинного схематозу, пов’язаного з незаконною торгівлею нафтогазовими продуктами. За цим фактом поліція порушила кримінальну справу за ч. 4 ст. 190 (шахрайство в особливо великому розмірі), ч. 2 ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним способом та ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем).

Все дійшло до того, що у 2022 році у компанії вилучили не лише документацію, а й печатку. Відповідно, вести бізнес «Лохвиця Зерно» на даний час не може.

Як ми бачимо, Хідірян офіційно декларує збитки від своєї аграрної діяльності, але публічно, судячи з сайту компанії та численних інтерв’ю, видає себе за успішного бізнесмена. Робиться це з єдиною метою — не сплачувати податки і вивести всі кошти на Кіпр, де вони будуть у безпеці.

Російський благодійний слід

У своїй біографії Хідірян любить згадати про те, що він є «великим благодійником». Як заявляв сам бізнесмен, 2014 року на честь батька він створив Благодійний фонд імені Хідіряна Оганеса Місаковича.

Фонд активно функціонує до сьогодні. Його сайт переповнений кольорами прапора України.

Веб-сайт благодійного фонду імені Хідіряна Оганеса Мисаковича

Місак Хідірян забув згадати лише про одне. Його благодійний фонд має коріння із Російської Федерації. Протягом багатьох років директором організації був рідний брат Хідіряна Самвел, який проживає в Москві. Навіть зараз у реєстрах висить плашка про те, що станом на 24 лютого благодійний фонд контролював громадянин Росії.

Інформація про благодійний фонд імені Хідіряна Оганеса Мисаковича

Росіянина Самвела Хідіряна видалили з реєстру лише у листопаді минулого року. Але інтернет пам’ятає все, тому приховати неприємну інформацію бізнесмену не вдалося.

Хідірян по сьогоднішній день має зв’язки з Москвою, а свій бізнес організував на чистому схематозі. Кошти української аграрної компанії пливуть на Кіпр, а на другій батьківщині громадянин Вірменії Місак Хідірян ухиляється від сплати податків і прокручує шахрайські схеми, намагаючись впарити свій фіктивний патріотизм.

Зараз навряд чи когось купиш такою дешевою виставою.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Як банкір Місак Хідірян намагається приховати свій величезний шахрайський слід під виглядом солідного фінансиста та благодійника появились сначала на Антикорупційна правда.