Хто такі Снісаренки

У центрі історії — Наталія Снісаренко, її чоловік Ілля та їхні сини Семен і Даніїл, обидва адвокати. За паспортними даними, всі члени родини народилися в Росії. Саме ця сім’я фігурує у низці історій із виведенням майна збанкрутілих держпідприємств у приватні структури, пов’язані між собою.

Епізод перший: завод «Дніпро»

У 2005–2007 роках Наталія Снісаренко очолювала Державний київський дослідний завод «Дніпро» (вул. Сурікова, 3). Саме в цей період частину приміщень адмінкорпусу продали приватній фірмі за суму, яку експерти вважають заниженою.

Невдовзі завод пішов у ліквідацію. Ліквідатором став арбітражний керуючий Сергій Ільницький — персонаж, який згодом з’явиться і в інших подібних історіях. Через суд було легалізовано угоди з продажу майна, причому представник державного підприємства на засідання не з’явився.

Паралельно створюється інше держпідприємство — «Дніпро-Бета», директором якого стає Ілля Снісаренко. Туди переводять частину активів. Згодом нерухомість переходить до приватних компаній, пов’язаних із родиною.

Втручання НАБУ

У 2016 році детективи НАБУ відкрили кримінальне провадження щодо незаконного відчуження понад 3,7 тис. кв. м державного майна. Під час обшуків правоохоронці звернули увагу на мережу компаній, через які проходили активи.

Частина площ згодом опинилася у власності ТОВ «Р.У. Система», засновницею якого була громадянка РФ — родичка Снісаренків. Приміщення здавалися в оренду бізнесменам, щодо яких пізніше відкрили кримінальні справи через підтримку агресії РФ.

Попри арешти, через суди родині вдалося згодом зняти обмеження з частини майна.

Епізод другий: Київський радіозавод

Історія банкрутства ВО «Київський радіозавод» триває ще з 1990-х. Після часткового погашення боргів з’являється новий кредитор із суттєво збільшеною сумою вимог. Слідство встановило, що частина документів могла бути сфальсифікована, а підписи — підроблені.

У 2009 році ліквідатором заводу стає вже знайомий Сергій Ільницький. Невдовзі представником підприємства стає Даніїл Снісаренко. Далі повторюється знайома схема: рішення комітету кредиторів, аукціони, продаж великих площ за заниженими цінами структурам, пов’язаним із родиною.

Серед проданих об’єктів — десятки тисяч квадратних метрів виробничих площ, а також соціальна інфраструктура. Частина майна згодом перепродається або передається іншим пов’язаним фірмам.

Енергетичний вузол

Окремий конфлікт виник навколо електромереж і підстанцій, які забезпечують роботу підприємств на території радіозаводу. Попри те, що вони ще з кінця 1990-х належали іншому підприємству, у 2016 році ці об’єкти були виставлені на продаж у процедурі банкрутства.

Після кількох переоформлень майно опинилося в новоствореній компанії з назвою, подібною до оригінального власника. Судові спори щодо законності цих угод тривають досі.

Кримінальні провадження і тиск

У різні роки правоохоронні органи відкривали провадження щодо ліквідаторів, підроблення документів та незаконного відчуження майна. Частина справ перебуває в судах.

Судді, які розглядають спори щодо повернення активів у держвласність, заявляють про спроби інформаційного тиску. Паралельно Мінекономіки та інші держоргани через суд вимагають визнати аукціони недійсними та повернути майно державі.

Що маємо в підсумку

За роки процедур банкрутства пов’язані зі Снісаренками структури отримали у власність десятки тисяч квадратних метрів нерухомості. Частина операцій стала предметом кримінальних розслідувань, частина — багаторічних судових процесів.

Ключове питання — чи буде поставлено крапку в цих історіях і чи повернуться стратегічні активи державі. Остаточну відповідь мають дати суди та правоохоронні органи.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Схема Снісаренків: як три покоління вибудували бізнес на банкрутствах державних заводів появились сначала на Антикорупційна правда.

Попри це – для широкої громадськості тема масштабної лісової реформи, яку у розпал війни активно впроваджує український уряд, залишається “терра інкоґніта”. Так само маловідомою є постать людини, яка, вірогідно, стоїть за грандіозною корупційною схемою, – мільярдер Леонід Юрушев, власник елітних готелів у Києві та тесть шоумена та колишнього нардепа від партії Зеленського — Олександра Скічка, пише ОРД.

Боротьба з олігархами під час війни: влада взяла паузу

Деолігархізація в Україні поставлена на паузу. 24 лютого, у річницю початку повномасштабного вторгнення РФ, Кабінет міністрів Дениса Шмигаля ухвалив розпорядження, яким переніс час запровадження Реєстру олігархів – з квітня на невизначений термін – три місяці після оприлюднення висновку Венеційської комісії. Представники влади пояснили цей крок бажанням задовольнити західних партнерів, які вимагають викорінити зв’язки між великим бізнесом і політикою. Водночас, один із провладних спікерів – нардеп від “Слуги народу” та представник президента у Верховній Раді Федір Веніславський 1 березня у коментарі “Громадському радіо” заявив, що нині питання деолігархізації начебто втратило “актуальність і гостроту” на тлі широкомасштабної війни. “Вся країна, в тому числі і представники олігархії, стоїть спільно проти російської агресії”, – зазначив Веніславський. Та додав, що на даному етапі не вважає олігархат загрозою для національної безпеки України.

Справді, за минулий рік ціла низка найбагатших українців втратила велику частину активів, закономірно знизився і їхній політичний вплив (принаймні, так це виглядає на поверхні) через концентрацію влади в руках Верховного головнокомандувача під час воєнного стану. Окремі олігархи звітують про мільйонні та навіть мільярдні пожертви на підтримку Збройних сил і людей, які постраждали від бойових дій. Проте чи означає це, що явище олігархату більше не загрожує майбутньому нашої держави?

Існує відоме прислів’я: “Кому війна, а кому мати рідна”. Більшості українців вторгнення РФ принесло горе та матеріальні збитки. Це стосується і багатьох бізнесменів, і навіть олігархів. Проте завжди там, де хтось втрачає, хтось інший знаходить для себе нові можливості. Так само і зараз окремі представники великого бізнесу, які мають доступ до владних кабінетів, створюють нові схеми для власного збагачення, які, у зв’язку з тим, що увага суспільства прикута до фронту, стають ще більш зухвалими та масштабними. Один з таких — непублічний Леонід Юрушев.

Лісова реформа від Кабміну: спочатку монополізація, потім приватизація?

7 вересня торік Кабінет міністрів України дав старт масштабній реформі лісового господарства, ухваливши постанову №1003. На тлі гучних звісток із фронту ця новина тоді не потрапила у поле зору провідних ЗМІ.

Суть реформи найкраще описує одне слово – “оптимізація”. Саме цей термін найчастіше вживають представники уряду, мотивуючи необхідність запровадження змін. “Лісова реформа” від Кабміну передбачає об’єднання всіх 158-ми державних лісгоспів у одне державне підприємство “Ліси України”. Створення цього підприємства-гіганта завершилося місяць тому – 20 січня. Також замість 24-х міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства утворюють 9 регіональних офісів.

Здавалося б: що зміниться від того, що держава перекроїть структуру управління своїм власним лісовим господарством? Насправді змінюється багато чого. Передусім, ДП “Ліси України”, фактично, стає монополістом у галузі, що означає кінець конкурентного ринку деревини, який, хоч і не без труднощів, та запрацював в останні роки після запровадження торгів на ліцензованих біржах. Конкурентний ринок – це ринкові ціни та рівний доступ до сировини для великих, середніх і малих підприємств деревообробної галузі. Тоді як монополізація – це ідеальне поле для “сірих схем”, якими буде користуватися, у першу чергу, великий бізнес.

Ще більш загрозливим виглядає те, що створення державного монополіста може бути лише проміжним етапом, а наступним кроком буде приватизація ДП “Ліси України”, а отже – всіх українських державних лісів. Про цю загрозу прямо кажуть усі лісівники, думки яких опитало профільне видання “Екополітика”. Про створення передумов для масштабної приватизації національного багатства йдеться і у зверненні народних депутатів до президента, прем’єр-міністра, міністра захисту довкілля та голови Держлісагентства від 1 липня 2022 року. Звернення підписало понад 100 обранців, серед яких і представники провладної “Слуги народу”. Вони прямо кажуть: у разі реалізації реформи “найбільш цінні ліси Карпат і Полісся можуть опинитися у приватних руках”.

В уряді заспокоюють: приватизувати ліси державної власності наразі не можна, і це прямо прописано у постанові №1003. Проте ніхто не може дати гарантії, що завтра державне підприємство “Ліси України” не трансформується у публічне акціонерне товариство, акції якого придбають “свої люди”. Принаймні, про існування такого плану привласнення природних ресурсів заявляв у лютому минулого року народний депутат, колишній “слуга народу” Олександр Дубінський. Дубінський – фігура одіозна, проте описана ним схема не виглядає фантастично: “Покупці акцій державної акціонерної корпорації з умовною назвою “Укрліс” зможуть отримати, наприклад, право оренди лісів на 50 років і користування земельними ділянками, на яких вони перебувають. Це декларація про заготівлю, декларація про побічні продукти лісових господарств та продаж. Це гриби, мед, ягоди. Лісгоспи виробляють багато всього”.

Насторожує те, що всі зміни у сфері лісового господарства уряд проводить без публічного обговорення, не показуючи нікому ані стратегії, ані плану реформи. Так, 13 грудня минулого року Державне агентство лісових ресурсів оприлюднило законопроект “Про особливості управління об’єктами державної власності в лісовій галузі…”, який передбачає ліквідацію не лише державних, а й комунальних (колишніх колгоспних) лісових господарств, про що раніше мова взагалі не йшла. Комунальні лісгоспи, що перебувають в управлінні територіальних громад, уряд тепер також хоче приєднати до монополіста “Ліси України”. Така ініціатива наштовхнулась на рішучий спротив у регіонах, де бюджети громад значною мірою формуються за рахунок надходжень від комунальних лісгоспів. Житомирська, Чернігівська, Вінницька обласні ради звернулися до уряду та парламенту з вимогою не допустити ухвалення скандального законопроекту, який, на думку депутатів, протирічить Конституції України, нівелює реформи місцевого самоврядування та децентралізації.

Олігарх із “родинними зв’язками” з владою

Виникає логічне питання: кому це вигідно? Точніше, яка зацікавлена сила є настільки впливовою, щоб вирішувати долю національного багатства України у той час, коли на фронті українські захисники віддають життя за кожен квадратний метр рідної землі? При чому, ця сила поки досягає свого, попри протести громад, які, схоже, з часом лише наростатимуть.

Ім’я людини, що начебто стоїть за масштабною схемою привласнення українських лісів, в один голос називають як лісівники, так і журналісти-розслідувачі, а також – окремі народні депутати. Це – мільярдер Леонід Юрушев – власник одного з найбільших в Україні лісопереробних комплексів “Української холдингової лісопильної компанії” та “Коростенського заводу МДФ”.

Юрушев, мабуть, є найбільш непублічним серед українських олігархів. При тому, що у великий бізнес він прийшов ще у 90-х, входячи, згідно з повідомленнями ЗМІ, до так званої “єнакіївської групи” та будучи соратником донецького кримінального авторитета Ахатя Брагіна (“Аліка Грека”). За весь цей час Юрушев не дав жодного коментаря чи інтерв’ю пресі. Натомість, створив велику бізнес-імперію, яка включає, крім деревообробних підприємств, також готелі класу “люкс” у столиці (“Fairmont”, “InterContinental Kyiv”, “Riviera”, “Alfavito”), машинобудівні заводи, девелоперську компанію “Ярославів Вал”. Серед колишніх активів олігарха – банк “Форум”, Кременчуцький сталеливарний завод, бізнес-центр “Леонардо”.

У деревообробний бізнес Леонід Юрушев зайшов у 2010 році, запустивши перший в Україні завод із виробництва деревоволокнистих плит – “Коростенський завод МДФ”. Наразі це найбільше підприємство такого профілю в країні. Місце для розміщення заводу було обране невипадково – Житомирщина багата хвойними лісами. Хоч за стандартами при виробництві МДФ повинні використовуватися відходи деревини, на ділі підприємство Юрушева вирубує гектари лісу, про що неодноразово заявляли екоактивісти, зокрема – Всеукраїнська екологічна ліга. Взагалі екологією мільярдер ніколи не переймався: у 2012 році роботу його заводу у Коростені тимчасово призупиняла Держекоінспекція через масову загибель риби в річці Уж, що була спричинена скидами відходів.

За даними місцевих ЗМІ, у Коростені бізнесмен налагодив взаємовигідні відносини з місцевими чиновниками. У 2011-му компанія Юрушева погодилась стати власницею створеного під егідою міської ради технопарку “Коростенський індустріальний парк”. Після цього підприємець отримав повне сприяння від місцевих органів влади. У 2015-му, також у Коростені, Леонід Юрушев заснував “Українську холдингову лісопильну компанію”. Нині – це найбільший в Україні лісопильний комплекс, який щорічно може переробляти 600 тисяч кубометрів деревини. Загалом же підприємства мільярдера здатні споживати до трьох мільйонів кубометрів – це приблизно 20% від усієї заготівлі лісу в українських державних лісгоспах. Цікаво, що створення “УХЛК” збіглося у часі з іншою реформою лісової галузі в Україні – у квітні 2015-го в Україні запровадили мораторій на експорт необробленої деревини, а вже в травні Верховна Рада звільнила від сплати ПДВ імпорт деревообробного устаткування. Обидві законодавчі новації дуже позитивно вплинули на рентабельність бізнесу Юрушева.

Арсеній Яценюк

Взагалі мільярдеру завжди вдавалося плідно співпрацювати з владою, заводячи своїх людей на посади у державних органах. За часів Януковича Юрушева називали наближеним до “сім’ї” президента, його компанії отримували преференції та вигідні замовлення від держави. Після перемоги Революції гідності нічого не змінилося, завдячуючи зв’язкам олігарха з тодішнім прем’єром Арсенієм Яценюком (Юрушева називали одним із основних спонсорів політика та його партії “Фронт змін”). Згодом мільярдер знайшов спільну мову і з наступником Яценюка Володимиром Гройсманом. А вже з нинішньою владою у Леоніда Юрушева по-справжньому “родинні” зв’язки: його зять, чоловік доньки Єлизавети Олександр Скічко був народним депутатом від провладної “Слуги народу”, пізніше обіймав посаду голови Черкаської ОДА.

Олександр Скічко з дружиною Єлезаветою

Боротьба за ліс: як взяти під свій контроль цілу галузь

Ідея приватизація українського лісу виникла не сьогодні і не вчора. Ще за прем’єрства “компаньйона” Леоніда Юрушева Арсенія Яценюка озвучувалась ініціатива щодо передачі частини лісового фонду у концесію. Вже у 2017 році Кабмін наступника Яценюка Володимира Гройсмана затвердив програму передавання лісгоспів у приватні руки. ЗМІ тоді також казали про інтерес Юрушева, що має на меті створити вертикально інтегрований холдинг, що об’єднував би не лише лісопильню, деревообробку та логістику, а й мав би свою сировинну базу. У 2017-му проти таких планів виступила Європейська бізнес-асоціація та галузеві об’єднання деревообробників, тож програма не дістала своєї реалізації. Нині ж ЄБА зайняла бік “реформаторів” – 2 серпня 2022-го виконавча директорка Європейської бізнес-асоціації Ганна Дерев’янко виступила з заявою на підтримку створення єдиного ДП “Ліси України”.

Наступного, 2018 року, Верховна Рада ухвалила закон про внесення змін до Податкового кодексу, що посилив податковий тиск на лісгоспи. За даними політолога Петра Олещука, лобістами закону були олігархи Леонід Юрушев і Юрій Косюк. Їхня мета – довести державні лісгоспи до банкрутства задля подальшої дешевої приватизації.

Юрій Косюк

Наступна спроба дати старт “реформі” відбулась позаторік. У серпні 2021-го року секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данілов анонсував засідання РНБО з питань лісового господарства, на якому мали, зокрема, розглянути питання створення “промислового лісу” – фактично, йдеться про реанімацію ідеї передавання лісгоспів у концесію. Анонсоване засідання так і не відбулося. Зацікавленим в ініціативі Данілова тоді також називали Юрушева. Слід зазначити, що і сам секретар РНБО має інтереси у лісовій галузі – його дружина володіє часткою в ПрАТ “Київський деревообробний комбінат”.

У 2021 році профільне видання “Відкритий ліс” повідомляло, що підприємства олігарха Юрушева відчувають нестачу сировини через зростання оптових цін на ліс-”кругляк” у 1,5 – 3 рази. Зокрема, потужності компанії-гіганта “УХЛК”, за даними видання, були завантажені не більше, ніж на третину. Завдяки політичним зв’язкам мільярдер, як стверджував “Відкритий ліс”, викручував руки лісгоспам, змушуючи постачати найкращу сировину за мінімальною ціною. Проте це не вирішувало проблему. Також 17 серпня 2021-го підприємці Житомирщини зверталися до очільника області Віталія Бунечка з вимогою припинити надавати преференції монополісту.

Преференції деревообробні компанії Юрушева дістають вже не перший рік. Так, 15 вересня 2020 року “Коростенський завод МДФ” відвідав прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Вже за місяць після цієї екскурсії уряд запровадив так звані “редукціони” для продажу деревини. На відміну від аукціонів, на редукціонах вартість лоту з кожним кроком знижується, а не зростає. За даними видання “Наші гроші”, саме фірми Юрушева лідирували за обсягами закупівель на редукціонах. Так, лише на торгах 31 січня – 2 лютого 2021-го вони придбали 155 тисяч кубометрів деревини – це співставно з річним обсягом заготівлі лісу у такій області як Кіровоградська.

Лісова галузь української промисловості вже давно грає за правилами, які лобіює олігарх Юрушев. Люди, афільовані з монополістом, обіймають високі посади у профільних державних органах. Так, Андрій Заблоцький очолював Державне агентство з лісових ресурсів з грудня 2019-го по липень 2020-го року. Нині він же представляє юридичні інтереси “Української лісопильної холдингової компанії” мільярдера. Заступником Заблоцького був Сергій Власенко, якого у ЗМІ також називають “людиною” олігарха. Власенко був кандидатом на посаду очільника скандального ДП “Ліси України”, проте обійняв інший важливий пост – заступника міністра захисту довкілля та природних ресурсів.

Колишній працівник структур Юрушева, що понад 5 років очолював його інвестиційну компанію “Astrum Capital”, Руслан Магомедов, у 2020 році став позаштатним радником керівника Офісу президента Андрія Єрмака, а в лютому 2021-го був призначений головою Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Цю посаду обіймає досі. Нацкомісія, яку очолює Магомедов, серед іншого, видає ліцензії біржам, на яких продають деревину. Додамо, що неофіційно “куратором” лісової галузі України називають заступника глави ОП Ростислава Шурму – колишнього менеджера групи “Метінвест” Ріната Ахметова.

Андрій Єрмак

Що ми маємо у підсумку? Контроль над значною частиною національного багатства України хоче отримати олігарх, організатор “сірих” схем за будь-якого уряду та будь-якого президента, колишній соратник Януковича. Багато років він отримував преференції для свого бізнесу, при чому завжди залишався у тіні, діяв непублічно руками “своїх людей” у потрібних кабінетах. Це відбувається у той час, коли західні партнери України чекають від нас реальної деолігархізації, завершення якої є однією з умов для вступу до ЄС. При цьому влада робить вигляд, що це питання “не на часі”. Чи «проторив» Юрушев доріжку до глави офісу чинного президента, Андрія Єрмака, питання наразі без відповіді. Ситуація у лісовій галузі наочно демонструє нам, що боротьба з олігархічними впливами – це боротьба за те, щоб Україна та її ресурси і надалі належали українському народу, а не мародерам, які звикли піклуватися лише про власне збагачення.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Одіозний олігарх Леонід Юрушев хоче взяти під контроль нацбагатство України появились сначала на Антикорупційна правда.