Здавалося б, артпростір був справжнім оазисом добра, створеним мистецтвознавицею Наталією Заболотною та Людмилою Пишною — дружиною голови Нацбанку Андрія Пишного. Але за благородною вітриною ховалися зовсім не романтичні сюжети. Скандал, що вибухнув навесні, оголив зв’язки з бізнесом, політикою, Росією, а головне — поставив під сумнів прозорість фінансових потоків.

Заболонта, яка стояла у витоків галереї, публічно заявила: Пишна її усунула. І не просто так. Вона натякнула на приховані суми, тіньові донати та контроль над мільйонами. З 4,5 млн гривень, зібраних на аукціонах, 1 мільйон нібито просто зник. А коли мистецтвознавиця почала ставити питання — двері галереї для неї зачинилися.

“Я була переконана, що поза аукціонами друзі Пишних заносили готівку. Саме тому мене і прибрали”, – заявила Заболотна.

У відповідь Пишна відкинула всі закиди, назвавши це “інформаційною атакою”. Але факти, які спливають, б’ють на сполох. Наприклад, вибухове зростання прибутків благодійного фонду “Відчуй” після призначення її чоловіка на посаду голови НБУ. У 2022 — 162 мільйони гривень. У 2024 — 17,6 млн. Та ще більш дивує, що на ГО, через яке нібито реалізовувалися спільні проєкти з Заболотною, надходило в рази менше.

І це тільки початок.

Фінансові операції компаній, пов’язаних з Пишною, викликають чимало запитань. Фірми, де вона серед засновників, ведуть справи з російськими контрагентами, фігурантами “Миротворця” та навіть тими, хто мав справу з Медведчуком. Контактний номер компанії “Брайтшоу”, де Пишна співвласниця, — це номер Владислава Багінського, відомого проросійськими висловлюваннями.

А серед її бізнес-партнерів — і фігуранти гучних справ, і колишні топи “Укроборонпрому”, і навіть люди з оточення Януковича. Наприклад, одна з компаній купила авто за понад 2 млн у родини Джуринських — тих самих, які “сиділи на тендерах” МВС у часи минулої влади.

Окремої уваги заслуговує сума інвестиції Пишної у компанію “Фіднова”: згідно з реєстрами, вона внесла 14,3 мільйона. Але в декларації її чоловіка фігурує 40 мільйонів. Де різниця у 25,5 мільйона? Помилилися? Забули? Чи приховали?

Та найголовніше — на поверхню спливає лобізм. За словами Борислава Берези, саме статус Пишного відкривав двері в галерею багатьом банкірам і бізнесменам. Аукціони стали простором не лише для мистецтва, а й для політичного нетворкінгу.

На цьому тлі особливо тривожно виглядає мовчання: адміністратор галереї відмовляється говорити про аукціони. А журналістів переспрямовує… до Каті Осадчої.

Галерея, яка мала бути місцем для культури і добра, опинилася в центрі бізнес-схем, політичних маневрів і заплутаних фінансових історій. Тут — мистецтво поруч із грошима, благодійність з політичним впливом, а добрі наміри — із сумнівними партнерами.

Це вже не просто проєкт. Це дзеркало системи, в якій гучні імена часто прикривають тих, хто знає, як перетворити благодійність на інструмент влади.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Благодійність на мільйони, мистецтво під прикриттям: як галерея Людмили Пишної стала епіцентром скандалу появились сначала на Антикорупційна правда.

20 грудня минулого року Ігор Кушнір подав у відставку з посади в «Київміськбуді», який очолював протягом 12 років. Цьому передували обшуки в компанії, підозри в махінаціях та, як результат, аудиторська перевірка. Щоб ви навіть не сумнівались, аудитори сказали, що все чисто. Отже, Кушнір, який за час перебування на посаді в «Київміськбуді» встиг обзавестися нерухомістю не тільки в Конча-Заспі, але й на Лазуровому узбережжі Франції, пішов з формально чистою душею.

Про те, що родина Ігоря Кушніра може багатіти в тому числі за рахунок «Київміськбуду», поговорювали давно. Але справжні докази з’явилися у 2023 році. У травні журналісти-розслідувачі з’ясували, що люди, близькі до Кушніра, забудували котеджами землі колишньої бази відпочинку, що була передана КМБ ще на початку 2000-х. Серед власників вілл – колишні чи діючи співробітники пов’язаних компаній, адвокат, що представляв справи «Київміськбуду», пряма родичка дружини Кушніра і особа, близька до депутата Кременчуцької міської ради Руслана Федорченка, який очолює одну з фірм, пов’язаних із колишнім депутатом від забороненої нині «Опозиційної платформи – За життя» Вадимом Столаром.

Уже в липні у дружини Кушніра знайшли віллу на Лазуровому узбережжі, вартістю більше 20  млн євро. Це й стало останньою краплею для того, аби таки перевірити стан справ «Київміськбуду» і те, чому родина її президента почала обростати лакшері-нерухомістю. Ігоря Кушніра відсторонили, в компаній проводили санкціоновані обшуки та аудит. Але все це не дало жодної відповіді на питання: звідки ж в Кушніра гроші на віллу у Франції.

Сам він стверджує, що багато років займався бізнесом, який після приходу в «Київміськбуд» передав дружині. За дивним (але не надто) збігом обставин із моменту його очільництва КМБ – дружина Оксана стає власницею розгалуженої сітки будівельних фірм. Прописані вони переважно на Кіпрі, у Литві та на Британських Віргінських островах. І бізнес-партнерами у багатьох із них є люди, наближені до забороненої ОПЗЖ та кума президента Росії  – Віктора Медведчука. Документальне підтвердження цьому було знайдено принаймні по трьом кейсам родини Ігоря Кушніра.

Литовський кейс

Дружина Ігоря Кушніра Оксана – громадянка України, яка має паспорт та прописку на Кіпрі, є кінцевим бенефіціаром в литовській компанії Baltijos Gildija. Ця фірма має інтереси у комерційній нерухомості та володіє бізнес-центрами Link та Core у Вільнюсі.

Іншою людиною, пов’язаною з Baltijos Gildija, є депутат Київради від забороненої ОПЗЖ – Володимир Кравець. Він – син колишнього завгоспа президента-втікача Віктора Януковича Андрія Кравця, відомого своїми махінаціями з «Межигір’ям» тощо. Сам Володимир відхрещується від зв’язків з посіпаками Януковича, але ж його балотування від партії Медведчука – це прямий доказ того, що проросійські погляди йому аж ніяк не чужі.

Керує Baltijos Gildija Іна Данілова-Мілліган, яка в свою чергу також управляє литовською фірмою UAB Asis.

Останню в своїй декларації показував депутат від ОПЗЖ Володимир Кравець. Зокрема він зазначав, що є її кінцевим бенефіціаром.

У травні 2022 року литовські журналісти повідомили, що бізнес-центр Link, в якому орендують приміщення медіа та IT-компанії, виставлений на продаж і ймовірно він може бути пов’язаний з тим, що проросійські власники з України таким чином намагаються вивести кошти з Литви. Журналісти розповіли про ймовірний зв’язок Оксани Кушнір та Володимира Кравця з Віктором Медведчуком. Бізнес-центр був проданий тільки в червні 2023 року групі литовських інвесторів за нерозголошену суму.

Одним з основних акціонерів Baltijos Gildija є кіпрська компанія Koksi holding LTD, директором якої є дружина Ігоря Кушніра Оксана.

Ця фірма є одним з основних бізнесів родини. Зокрема, саме через неї у 2021 році була придбана вілла «Cayo» на Лазуровому узбережжі Франції. Маєток належить французькій компанії SCP Cayo, яка входить у велику групу CPI property group із Люксембургу.

Зі звіту останньої компанії вдалося дізнатись, що Koksi holdings LTD Оксани Кушнір купила компанію-власника вілли у 2021 році і таким чином стала володіти найбільш елітною нерухомістю в світі.

Ігор Кушнір в компліментарному інтерв’ю після своєї відставки з посади в «Київміськбуді» підтвердив, що в родини є вілла у Франції. Однак не забув прикрасити це «байками» про те, як усе життя до КМБ займався бізнесом, а в підприємницьку діяльність дружини взагалі не влазить через шлюбний контракт.

Український кейс

Компанія Koksi holdings LTD Оксани Кушнір має інтереси і в Україні. Причому вони також, як не дивно, приводять до зв’язків з «Опозиційної платформою – За життя». Так, ця фірма є одним із бенефіціарів інвестиційного фонду «Ковернот». Разом із Оксаною Кушнір «Ковернот» та ще один інвестиційний фонд «Хантер» є засновниками ТОВ «Капітал-Схід».

Аби не вдаватися в перелічування всіх фірм з ланцюжка, варто зазначити, що документальний зв’язок з проросійськими діячами в цьому контексті виявлено по двох напрямках. По-перше, Оксана Кушнір виявилась офіційним партнером Павла Якубенка. Він відомий тим, що керував «Трускавецькурортом» і санаторіями на Львівщині, які відносили до сфери впливу народного депутата й одного з найближчих соратників Януковича-Медведчука – Юрія Бойка. Фонд «Хантер» також є прямим засновником фірми, яку заснував син Бойка Анатолій.

По-друге, фонди «Хантер» та «Ковернот» фігурують одразу в декількох кримінальних провадженнях відносно будівельної компанії «КУА Будкепітал». Щонайменше по двом із них суд виносив рішення щодо вилучення документів в рамках розслідування. Неформально компанію «Будкепітал» пов’язують з Ігорем Кушніром в союзі з ОПЗЖ-шником Вадимом Столаром.

Швейцарський кейс

У лютому 2021 року, коли влада почала активну кампанію проти одного із засновників проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктора Медведчука, Рада національної безпеки і оборони України наклала санкції на п’ять офшорних компаній. Повідомлялось, що всі ці компанії є власниками літаків, якими або володіє Медведчук, або користувався ними для власних потреб.

Однією з цих компаній виявилась Klodius Investments Limited, що належить Оксані Кушнір. Окрім трирічних санкцій, фірмі було заборонено виконувати польоти на літаку Гольфстрім T7-ABC (s 203). Цей літак за декілька днів до оголошення санкційного списку був перегнаний в невеличке містечко Сент-Ґаллен у Швейцарії, в якому прописана фірма з орбіти Віктора Медведчука.

Klodius Investments Limited Оксани Кушнір до оголошення санкційного списку РНБО теж часу не гаяв і вийшов зі складу чотирьох будівельних компаній в Україні. Замість нього туди в деяких випадках зайшли інші офшорки родини Кушнірів. До прикладу, ось історія змін по одній з українських компаній.

У лютому цього року, до речі, санкції щодо Klodius Investments Limited добігають кінця, і чи будуть вони продовжені – невідомо. Як і стосовно чотирьох інших компаній, що володіють літаками Медведчука. Тож дуже скоро потрібно буде пильнувати, куди і як будуть літати борти державного зрадника України.

***
Згадані три кейси в історії бізнес-імперії родини Ігоря Кушніра так чи інакше приводять до оточення Віктора Медведчука чи забороненої проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя». І скільки б він чи його дружина не спростовували цей зв’язок, документи грають не на їхню користь. Робота з посіпаками ворога під час повномасштабного вторгнення – це не просто огидно, але й цілком може слугувати матеріалом для перевірок зі сторони Служби безпеки України.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Статки на крові або Три кейси, що пов’язують Ігоря Кушніра з Віктором Медведчуком появились сначала на Антикорупційна правда.

Крім того, саме Бакуненко допоміг Фуксу організувати схему за участю чорних реєстраторів для захоплення майна десятків компаній. Про те, хто такий Бакуненко та де він знаходиться, читайте у матеріалі.

За що АРМА передали активи “Укрнафтобуріння” і до чого тут Бакуненко

Російський олігарх українського походження Павло Фукс із 2014 року почав захоплювати активи оточення екс-президента Віктора Януковича. Серед них і компанія колишнього голови Державної служби геології та надр Едуарда Ставицького “Голден Деррік”. Ставицький, використовуючи своє становище, переоформив на компанію десятки ліцензій на газові родовища. Серед них і Сахалінське (де лише підтверджені запаси становлять близько 15 млрд. кубометрів).

Ставицький для того, щоб легше отримувати ліцензії, 33% “Голден Деррік” (зараз компанія називається Іст Юроп Петролеум) передав державній компанії “Надра Україна”. Зліт “Голден Деррік” припав на президентство Віктора Януковича. З березня-квітня 2010 року до грудня 2014 року компанія отримала близько 28 ліцензій та погоджень (від місцевої влади) на розробку нафтогазових ділянок.

Але 2019-го, коли “Голден Деррік” володів уже Фукс, йому вдалося домовитися з “Надра Україна”, державна компанія вийшла з “Голден Деррік” і фактично передала всі родовища олігарха.

“Укрнафтобуріння” – брала участь у спільному проекті та розробляла Сахалінське газове родовище. Компанія також належить Фуксу разом із його партнерами Коломойським та Хомутинником. Голова правління “Укрнафтобуріння” – Михайло Бакуненко.

Він – давній партнер Фукса, разом із ним він літав із Женеви літаком Віталія Хомутинника. Більше того, саме Бакуненко має відповідати за всі порушення в “Укрнафтобурінні”, бо фактично він є керівником.

Разом із Бакуненком Фукс організував не лише газову схему. Як йдеться у розслідуванні Мін’юсту, компанія “Веста” викупила активи банкрутів на сотні мільйонів гривень. Потім “Веста” зверталася до чорних реєстраторів, які без необхідних процедур та миттєво переоформляли активи банкрутів на Фукса. Так компанія одержала підприємства, нерухомість.

“Веста” скуповує проблемну заборгованість банків на Prozorro. Продажі. Лише у 2019-2020 роках компанія купила понад 50% проблемної заборгованості, виставленої на аукціони Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), який керує активами банків-банкрутів.

На початку 2021-го Міністерство за грубі порушення позбавило нотаріальних свідчень нотаріусів Олега Горая із Житомира, Аліну Гамзатову із Броварів та Наталю Хару із Києва. Усі ці нотаріуси робили багато специфічних виконавчих написів.

За даними “Наші гроші”, нотаріус Олег Горай протягом 2020 року зробив 110 тис. виконавчих написів. Якщо в середньому сума стягнення на одному виконавчому написі буде тисяч 20 грн, лише один такий плідний нотаріус допоможе стягнути фінкомпаніям боргів на понад 2 млрд грн на рік. Клієнтами нотаріусів Гамзатова, Горая та Хари були, зокрема, компанії, пов’язані з Бакуненком.

У червні 2020 року дозвіл на опосередковане володіння 74,25% у статутному капіталі “Вісті” отримала Ліліан Бакуненко – дружина голови “Укрнафтобуріння” Михайла Бакуненка. Також послугами “чорних реєстраторів” користувався “Вердикт капітал”. У судах Вердикт капітал фігурує як компанія, до якої Веста відступає права вимоги. Так, “Вердикт капітал” взяла участь у 131 аукціоні на Prozorro. Продаж із загальною сумою покупок майже 68 млн грн (за даними Liga.net). 99% “Вердикт капіталу” належить іншій українській фірмі – ТОВ “Вердикт Холдинг” Ліліан Бакуненко.

Тобто Бакуненко разом із Фуксом реалізував цілу низку різних схем, серед яких і захоплення газового родовища.

Бакуненко втік за кордон і витрачає гроші на найдорожчому курорті ЄС

Журналісти УП у своєму розслідуванні “Батальйон Куршевель” помітили у найдорожчому гірськолижному курорті та менеджера “Укрнафтобуріння” Михайла Бакуненка. За даними ЗМІ, він виїхав з території України ще 2022-го. Тепер він ховається від правоохоронців за кордоном.

При цьому Бакуненко залишається головою правління “Укрнафтобуріння”. Виникає питання, яким чином він зміг залишити територію України і чи українські правоохоронці зможуть домогтися, щоб він відповідав перед законом за розкрадання газових родовищ та інших схем.

Проти Фукса РНБО вже запровадили санкції. А ось Бакуненко все ще має доступ до своїх рахунків та активів. До “Укрнафтобуріння” Бакуненко працював у російському інвестиційному банку “Ренесанс капітал”. Фактично він, як і Фукс, має тісні зв’язки із Москвою. А тепер зароблені в Україні гроші витрачає в одному із найдорожчих курортів у ЄС.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Михайло Бакуненко має відповісти за крадіжку газового родовища: партнер Фукса втік за кордон появились сначала на Антикорупційна правда.

Зверніть увагу на наголошене: у минулому тісно співпрацював із Народним Рухом України – у дев’яностих це була потужна партія, з величезним впливом на політичні процеси та кадрові призначення.

Коли після вбивства В’ячеслава Чорновола зірка Народного Руху зайшла, сталася така метаморфоза:

Коли Партія Регіонів – а всі три депутати, на яких працював колишній «рухівець» Колюх належали саме до неї, дружно втекла до сусідньої країни, Валерій Колюх подався до «Батьківщини», благо її лідер вийшла з в’язниці і партії світив успіх на майбутніх виборах:

Щоправда, ця спроба закінчилася, як і попередні дві – виборець і цього разу не захотів бачити у Парламенті рухівця-регіонала-батьківщинця Валерія Колюха.

Але, як писав ще Іван Франко, «лупайте цю скелю»: Валерій Колюх таки досяг свого – у нападі масового божевілля «найкращий нарід у світі» таки вручив йому жаданий мандат. Цього разу – від «Слуги народу»:

А тепер поверніться до першої пропозиції цього матеріалу та охарактеризуйте Валерія Вікторовича Колюха якось інакше. Як казав Остап Бендер, якщо хтось скаже, що ця людина має якусь ідею, окрім власного блага, нехай першою кине в автора матеріалу камінь.

За часів свого обрання Валерій Колюх запам’ятався своїми голосуваннями за скорочення фінансування армії та збільшення бюджету на дороги та мільярди дерев, які із захопленням нам пропонувала президентська фракція замість оборони країни, та ще й маленьким скандалом із бронюванням готелю в Домінікані, куди він зібрався летіти на відпочинок після праць праведних:

Але 2022 року він, як і його колеги, які ще вчора шукали світ в очах Путіна, різко став патріотом і борцем за Україну:

Втім, після того, як план здачі країни провалився, багато хто став прямо зразковими патріотами. Вистачило їх, щоправда, не надовго, але це інша історія.

Звісно, невідомо, як би склалася доля народного депутата України від партії «Слуга народу» Валерія Колюха у разі, якби все пішло за планом і країну таки здали б росіянам, але навряд чи мали б проблеми з окупаційною владою. Принаймні, він міг розраховувати на заступництво всіх трьох нардепів, у яких був у помічниках за часів Януковича – і Володимир Сівкович, і Володимир Олійник, і Олександр Онищенко втекли за Батею в Росію і цілком нормально там почуваються, благо ФСБ на цей якраз «своїх не кинуло».

Чи допомогли б вони своєму колишньому помічнику, який став «слугою народу»? Здається, цілком. Варто коротко нагадати, хто всі ці три колишні нардепи від Партії Регіонів, яких так довго обслуговував нинішній полум’яний борець із «російським світом» Валерій Колюх.

Володимир Сівкович – це той, який після того, як Віктор Янукович став президентом, був віце-прем’єром, відповідальним за силовий блок, а в першому уряді Миколи Азарова з жовтня 2010 року по грудень 2013 року – заступником Секретаря РНБО. Саме Сівкович один із тих, хто 14 грудня 2013 року був названий серед відповідальних за силовий розгін та побиття мітингувальників Євромайдану. Цього ж дня його усунули від виконання обов’язків та оголосили підозру. Після цього він утік до Москви.

Володимир Олійник – це саме той Олійник, який був автором так званих диктаторських законів 16 січня 2014 року, спрямованих проти акцій мирного протесту на Майдані. Також, за інформацією Служби безпеки України, зараз Олійник перебуває у Москві і є одним із фінансистів «ДНР» та «ЛНР».

Олександр Онищенко – це олігарх-мільярдер, який обвинувачується у державній зраді, організації злочинного угруповання та корупції. Після висунення підозр він втік від українських правоохоронних органів до Європи. На момент висування кандидатів у народні депутати від партії «Слуга народу» Валерій Колюх був його офіційним помічником.

На момент виборів 2019 року, коли під крики «гірше не буде» найкращий у світі народ голосував за Валерія Колюха на мажоритарному окрузі №92, усі три перелічені персонажі перебували в розшуку. Але нікому цей факт не завадив – усі хотіли «нових осіб». І обрали як такого Колюха.

Яка мораль цієї байки? А жодної. Просто хочеться ще раз від щирого серця привітати виборців «Слуги народу» з гідним вибором. Заодно нехай поцікавляться – як голосував їхній обранець, найдостойніший та найчесніший патріот України Валерій Колюх за зняття та повернення доплат солдатам, які, власне, і зірвали торішній план зі здачі України тим людям, до яких входять і колишні роботодавці народного депутата Колюха.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Колюх Валерій Вікторович: помічник зрадників України Сівковича, Онищенка та Олійника став «Слугою народу» появились сначала на Антикорупційна правда.

Суть схеми полягала в тому, що «при реалізації інтервенційних ангіографічних систем ТОВ «Інмед України» необґрунтовано завищило націнку на цей товар, чим завдало державі збитків на суму понад 6 млн гривень». Ну і так далі – прокуратура погрожувала карами, було відкрито кримінальну справу. Але реалісти цинічно прогнозували, що як тільки вщухне шум у пресі, справа буде закрита – вони чудово знали, хто такий Костянтин Гаєвський та його вміння працювати з усією владою.

До того ж нардеп Деркач, що втік нині, відкрито заявив, що «Гаєвський знаходиться під надійним “дахом” одного з оперативних підрозділів СБУ і тісно співпрацює з так званими “дивлячими”, кураторами в медичній сфері. Одним із таких є Домбровський Олександр Рудольфович, який є куратором у медичній сфері від СБУ та лобіює інтереси Гаєвського».

Деркач, звичайно, агент ФСБ, але тільки цей факт не скасовує того, що його слова ніхто не спростував. До того ж – а кому, як не агенту ФСБ знати, що діялося в СБУ, яку саме ФСБ щільно контролювало (і контролює) протягом багатьох років? Тож не варто відмахуватися від слів Деркача лише на тій підставі, що він ворог та зрадник.

Не спростовано його заяву у тому, що «Гаєвський К.С. створив низку фірм за кордоном, у Словаччині, на які отримав ексклюзивне право продажу обладнання Toshibа та продовжив його постачати в Україну через свої українські компанії. Продаж медичної техніки здійснювався за тендерними процедурами, за явно завищеними цінами. Проте замість нових апаратів Toshibа фірми Гаєвського К.С. постачали в українські лікарні застарілі, вже вживані, і часто не придатні до експлуатації запчастини».

Правдою є і слова Деркача про те, що «компанії Гаєвського фігурують у численних кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань у різних регіонах України, пов’язаних із продажем медичної техніки за тендерними процедурами МОЗ та обласними департаментами охорони здоров’я».

Ті, хто заявляв, що справа розвалиться, як у воду дивилися – ледь затих шум, а Україна поринула у захоплююче шоу під назвою вибори, справу проти Гаєвського тихо закрили. І він цілком собі мирно продовжив працювати з новою владою на тій же ниві – постачанні обладнання, яке було у використанні, в лікарні України під виглядом нового.

Зараз міні-імперія Костянтина Гаєвського виглядає так:

Всі ці фірми пов’язані з медичною сферою і всі знаходяться під санкціями. І це лише те, що офіційно оформлено на Гаєвського. Крім цих підприємств, існує ще ціла низка фірм, оформлених на підставних осіб.

Все це аж ніяк не заважають пану Гаєвському так само пиляти бюджет України, як він його пиляв за Порошенка та Януковича, на чий період припадає розквіт його діяльності. Саме завдяки тісній дружбі та партнерству з Раїсою Богатирьовою Костянтин Гаєвський і заклав основу своєї навколомедичної імперії, яку не зміг посунути ні Порошенка, ні тим більше Зеленський. Якщо за першого ще хоча б спостерігалися спроби щось зробити з поставками відвертого медичного секонд-хенду під виглядом нового, то за другого про Гаєвського зовсім забули.

Але нас у цьому випадку цікавить саме період становлення Костянтина Гаєвського, який дуже вдало осідлав свого часу тему поставок обладнання у сферу медицини і зумів підім’яти під себе ринок постачань від японської фірми Toshibа. Справа в тому, що в розпорядження редакції потрапив величезний (без перебільшення) масив документів, що розповідає про фірми та прокладки Гаєвського, які беруть участь у різних схемах постачання.

Ці документи були б набагато кориснішими для слідства, якби воно велося. Але якщо ці документи злиті нам, то обережно натякнемо – дах Гаєвського, про який, зокрема, згадував і Деркач, «не тече», а навпаки, останнім часом працює все краще. Тому й «злив» цих документів у наші руки – остання відчайдушна спроба небагатьох порядних правоохоронців, що ще залишилися, хоч якось вплинути на ситуацію.

Становлення

Першу цеглу в фундамент успіху Гаєвського в тему постачання медобладнання заклав якийсь Кузьма Нямясенко (нині покійний) на початку нульових. Це – виходець із медичних кіл ще СРСР, він мав величезні зв’язки у цій сфері. Саме він налагоджував зв’язки однієї з перших фірм Гаєвського – ПрАТ «УМТ», яке згодом Гаєвський переоформив на громадянина Словаччини Андрія Рехака.

Після від’їзду Гаєвського до Австрії 2012 року саме Нямясенко став Головою представництва Тошиба в Україні.

Тендери та співробітництво з донецькими

Після приходу до влади Януковича Гаєвський взяв керівником продажів Ігоря Катаєва, який був особисто знайомий із представниками «донецьких», серед яких називають сімейний клан Фісталей, тодішню голову Комітету ВР з питань охорони здоров’я Тетяну Бахтєєву та міністра Раїсу Богатирьову.

Саме тоді був стрибок в обсягах поставок структур Гаєвського для бюджетних медустанов України. Причому, як відомо, більшість грошей тоді йшло до Донецького регіону, і саме Катаєв забезпечував виграш тендерів на медобладнання.

Згодом замість компанії «УМТ» було створено її фактичний клон – ТОВ «УМТ+» під керівництвом якогось В’ячеслава Приходька, який є чистим «фунтом».

Насправді компанією керував Дмитро Степанович Лаврентій:

Він був правою рукою Гаєвського в Україні десь до 2016-2017 року, коли виліз назовні той факт, що Лаврентій робив свій бізнес за спиною Гаєвського. За словами людей, які його знають, це – дуже хитра і підла людина, яка багатьох кинула на гроші. Зараз співпрацює з General Electric, яка теж працює у сфері медицини.

Toshiba

Однією з основних тем Костянтина Гаєвського стала японська фірма Toshiba. Гаєвський зумів очолити її представництво в Україні.

Представництво видає авторизаційні листи всім дилерам, координує навчання за кордоном інженерів, моніторить відпускні ціни на медобладнання тощо. Знаходиться за адресою квартири, яка належить тещі Костянтина Гаєвського.

Як голова представництва та власник «Укрмедтехніки» (УМТ), Гаєвський замикав на собі все ціноутворення всього медобладнання Toshiba в Україні. Вся сертифікація медобладнання проходила через представництво та єдиного дистриб’ютора в Україні – «Укрмедтехніку» Гаєвського.

Ввезти в Україну “по-білому” обладнання фірми Toshiba було неможливо, інакше як через УМТ. Фактично, всі інші продавці були дилерами УМТ, які якщо й могли ввезти обладнання, то тільки після отримання сертифікатів про реєстрацію від УМТ.

Україною справа не обмежилася – на фото чоловік сестри Гаєвського, Джозеф Кавано, голова представництва Toshiba у Грузії:

Співпраця з Toshiba дала змогу освоїти ще один вид бізнесу – діагностику. Для цього було створено мережу медичних центрів «МДЦ-Експерт», якою Гаєвський нині володіє через словацьке ТОВ «Ді Ес Ем Холдинг»:

Суть бізнесу полягає в тому, що Гаєвський міг привозити з країн Євросоюзу медичні трейлери, в яких розміщувалося діагностичне обладнання. Ці трейлери встановлювалися біля районних чи міських лікарень, а пацієнтів направляли туди на обстеження лікарі цих лікарень. В умовах, коли в лікарні є ще радянське обладнання, а ще частіше взагалі ніякого, від клієнтів відбою не було. Маючи зв’язки з «Тошибою», все це обладнання купувалося набагато дешевше ніж офіційно нове. Трейлер окупався за два-три роки.

Таким чином, за кілька років була розкручена ціла мережа медичних центрів «МДЦ Експерт», а потім і «Томо-клініки», яка згодом присіла на бюджетні гроші.

Спочатку «МДЦ» володів сам Гаєвський, потім фірму було переоформлено на австрійський «Целанор ГмБХ», яка є сімейною справою Гаєвського в Австрії та оформлена на Інесу Гаєвську.

Нині Костянтин Гаєвський має громадянство Словаччини та посвідку на проживання в Австрії. У Словаччині, як згадувалося, його ключовим партнером є Андрій Рехак, на якого оформлено кілька фірм Гаєвського.

В Україні остання згадка про Костянтина Гаєвського та його медичний бізнес датується січнем цього року. Йдеться про передачу його представниками двох автомобілів та деякої кількості обладнання для потреб ЗСУ. Про якісь неприємності із законом згадок знайти не вдалося.

P.S. Це лише мала частина з того масиву документів, які потрапили в наше розпорядження. Є також назви фірм Гаєвського, оформлених на підставних людей, та бухгалтерські документи, що підтверджують усе те, що про нього говорив Деркач та писали ЗМІ.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Гаєвський Костянтин Станіславович: Як схематозник будував свої «медичні присоски» і чому щодо нього закрито кримінальні справи? появились сначала на Антикорупційна правда.

Подробиці функціонування осередку “руського міру” в центрі Києва та тісні зв’язки Омельяненка з низкою одіозних персонажів дослідила журналістка “СтопКору” Наталія Дігтяр.

Олексій Омельяненко – “фінансист” епохи Януковича. Він – колишній член наглядової ради “Укргазбанку” та очільник фракції “Партії регіонів” у Київраді. А ще – релігійний діяч і меценат. Довгі роки саме Омельяненко жертвував чималі суми на храми Московського патріархату.

Щоправда, гроші, які він так щедро вкладав у розвиток російської православної церкви, ймовірно, були вкрадені у держави. Слідчі встановили, що протягом 2008-2010 років Омельяненко за попередньою змовою з керівником однієї з дирекцій “Укргазбанку” організував схему виведення бюджетніх коштів.

Схема обкрадання української держави була проста.

Як встановили правоохоронці в ході слідства, фінансист домовився з керівником одного з департаментів банку. Кошти надходили у якості кредитів на рахунки фіктивних фірм, які належали самому Олексію. Потім гроші виводилися з цих підприємств, і далі їхній слід губився десь в офшорах. Назад у банк кредити вже ніхто не повертав. Та у 2018 році Омельяненко офіційно став фігурантом кримінальної справи про виведення ста мільйонів гривень з “Укргазбанку”.

У листопаді 2018 року Генпрокуратура завершила розслідування. У лютому 2019 року Омельяненка взяли під арешт на 60 днів, а суддя призначила заставу у сумі 90 мільйонів гривень. Щоправда, вже у квітні 2020-го розмір застави зменшився у 30 разів.

Щоб підтримати ексрегіонала, його друзі-священники з Московського патріархату закликали до спільної молитви у підтримку Олексія Омельяненка. Згодом, чи то силою молитви, чи то за допомогою хабара, але Омельяненку вдалося таки вийти на волю “під особисте зобовʼязання”, не заплативши при цьому жодної копійки в якості застави.

Ба більше, Феміда навіть не зобов’язала ексбанкіра не залишати меж України. Його паспорт не вилучили на зберігання, обійшлось і без електронного браслета.

Де одіозний “благодійник” тепер і чим займається?

Декілька тижнів тому в етер вийшов матеріал “Української правди” про “слугу народу” Павла Халімона. Зокрема, стало відомо, що у розпал повномасштабної війни політик придбав у власність дороговартісний маєток у пів тисячі квадратних метрів на Печерських пагорбах. А продав йому цей особняк Олександр Драбинко – екссекретар покійного владики Московського патріархату Володимира Сабодана.

Маєток народного слуги розташований поблизу ботанічного саду ім. Гришка. Унікальність цієї місцини в тому, що тут можна жити в приватному маєтку буквально в пʼяти хвилинах від самого серця столиці. Нерухомістю тут володіють зірки шоубізу, бізнесмени та політики – такі як Володимир Литвин, скандально відомий владика з Печерської лаври Паша “Мерседес” та експремʼєр-міністр часів Януковича Микола Азаров.

Журналісти “УП” в ході спостереження зафіксували кількох людей, які того дня відвідували нардепа від правлячої партії. І серед так званих “парафіян” побачили знайоме обличчя – в гостях у Халімона “засвітився” той самий Олексій Омельяненко. Це й не дивно, адже він проживає по сусідству – через два будинки від Халімона.

Як свідчать записи на сайті Київради, тут же поруч безкоштовано отримали земельні наділи й близькі родичі Омельяненка – дружина, матір та навіть племінниця Марина Стадник, яка свого часу балотувалася в депутати Київради від ОПЗЖ.

Виникає питання: до чого тут “московська” церква?

Свого часу опального Омельяненка підтримав та благословив ще один священник – настоятель Свято-Покровського монастиря. Саме за його адресою і зареєстрована проросійська міжнародна громадська організація “День хрещення Русі”, яку, власне, й створив Олексій Омельяненко.

“У 2006 році представники громадськості, ділових кіл, діячів культури та мистецтва під духовним керівництвом Архімандрита Ісаакія об’єднуються у Міжнародну громадську організацію “День Хрещення Русі”. Головою організації було обрано Олега Кривошея (Карамазова). Одним із її головних завдань стало створення традиції щорічного святкування Дня Хрещення Русі народами України, Росії, Білорусі та інших країн“, – зазначається на сайті монастиря.

Ще одним керівником цієї громадської організації є Юрій Молчанов – колишній журналіст та організатор проросійських концертів у Києві. За даними ЗМІ, уся трійця працювала у спайці з кумом путіна – Віктором Медведчуком, через якого в Україну надходили російські гроші.

“Паралельно з політикою, Медведчук через свої канали піарив РПЦ і “московський патріархат” в Україні. Карамазов, Омельяненко й особливо Молчанов були постійними гостями на ефірах телеканалів 112 та NewsOne“, – коментує Наталія Дігтяр.

Чи функціонує цей осередок “руського міру” й досі?

Аби з’ясувати це, редакція “СтопКору” спробувала зв’язатись із представниками ГО за вказаним при реєстрації номером телефону. У відповідь журналістам повідомили: організація нібито досі формально зареєстрована, проте не діє.

Та коли репортери виїхали на місце й почали розпитувати про громадську організацію, представники монастиря запевнили, що такої там начебто ніколи не й було.

Представники “СтопКору” також намагались отримати коментар від Олексія Омельяненка особисто, для чого декілька разів приїздили до його будинку. Проте там повідомили, що ексбанкір за цією адресою не проживає. Марними виявились і спроби зв’язатись із ним телефоном.

“Тобто виходить, що такий собі “центр обслуговування” проросійських колаборантів таки є, але його існування щосили намагаються приховати. Можливо, аби убезпечити себе від зайвої уваги?” – припускає журналістка.

Зауважимо, дане питання виглядає актуальним на тлі обшуків, проведених співробітниками СБУ у храмах московського патріархату.

Та з огляду на те, що свого часу одіозний поборник “руського міру” поцупив бюджетні гроші тепер вже з державного банку й витрачав їх на промосковську пропаганду й розхитування ситуації в країні, паном Омельяненком вочевидь мали б зацікавитись компетентні органи. Наприклад, СБУ чи РНБО, яка могла б накласти відповідні санкції. Тож ми продовжимо уважно стежити за цією історією та повідомимо нові подробиці у наших наступних матеріалах.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Ексрегіонал Олексій Омельяненко вкрав у держави мільярд на “московську церкву”, а тепер уникає санкцій появились сначала на Антикорупційна правда.