Хоч би як перейменовували колишній Дніпропетровськ, це аж ніяк не змінить його давню репутацію столиці української корупції. Тісно зросшися з бізнесом, політикою та криміналом, вона перетворилася там на монстра, який чіпко тримає у своїх щупальцях весь регіон і намагається контролювати зі свого лігва решту України. Досі спроби обрубати хоч пару з них практично не мали успіху. Прикладом безкарності та всесильності дніпропетровської корупції може бути справа Астіона Василя Миколайовича, який звинувачувався у рейдерському захопленні агропідприємства «Пектораль».
Три роки, що тривало, він був «утоплений» у суді, а обвинувачений, який уникнув покарання, незабаром став фігурантом уже нових подібних скандалів. Цей обурливий, але типовий для Дніпра фінал «боротьби з корупцією» нікого не здивував, адже клан Астіонов-Кошляков належить до тамтешньої корупційної «еліти»! І він цікавий тим, що сформувався в ході давньої дружби сімей генерала МВС та кримінального «авторитету», які одного разу вирішили одружити своїх дітей.
Синок «перевертня»
Астіон Василь Миколайович народився 11 серпня 1981 року у місті Синельникове (Дніпропетровська область), у сім’ї лейтенанта міліції Миколи Васильовича Астіона (1958 р.н.). Його батько тоді якраз тільки-но подався до міліціонерів, закінчивши роком раніше Дніпропетровський гірничий інститут. Чому він не став працювати за фахом інженера-електрика? За однією версією, Миколу Астіону вмовили стати міліціонером під час масового «заклику» до МВС випускників вишів та демобілізованих солдатів. Іншою — його туди прилаштував тесть, пообіцявши непилову і добре оплачувану роботу з не меншими, ніж на шахті, пільгами.
Микола Астіон
У лейтенантах Микола Астіон не засидівся, проте й великих зірок у 80-ті з неба не вистачав. У ЗМІ можна знайти твердження, що він нібито від початку працював у «підрозділах боротьби з організованою злочинністю». Але це не так, бо перший подібний підрозділ (6-й відділ МВС) з’явився на Дніпропетровщині лише 1986-го, а УБОЗ було створено лише 1988-го. А згідно з інформацією джерел Skelet.Info , Микола Астіон прийшов працювати в обласний УБОЗ взагалі лише на початку 90-х. І з чиєюсь допомогою швидко зробив собі гарну кар’єру: вже 1995-го він став заступником начальника Дніпропетровського УБОЗу, а 1997-го очолив його, подружившись із новим начальником обласного УМВС Юрієм Смирновим (майбутнім міністром МВС).
За роки роботи в Дніпропетровському УБОЗ Астіон особисто перезнайомився з усіма місцевими «авторитетами» та завів собі серед них дещо «протеже».
Причому це виражалося не тільки в тому, що їх раз у раз витягував із СІЗО, закриваючи справи і «втрачаючи» докази. Якраз у середині 90-х Дніпропетровщину охопив масовий «кримінальний мор», десятки «авторитетів» та «бригадирів» були вбиті або підірвані, і після цієї великої «зачистки» в регіоні залишилися працювати тільки ті ОЗУ, лідери яких мали покровителів та друзів у МВС чи органи влади.
Серед «кримінальних друзів» Астіона того часу називали, насамперед, Сергія Олійника (злодій у законі Умка), Олександра Петровського-Налекрешвілі, відомого як «Наріка», та його «бригадира» Михайла Кошляка. Можна сказати, що ця трійця вижила у 90-х і потім стала головними «авторитетами» Дніпра багато в чому завдяки Миколі Астіону! А судячи з того, що потім син екс-начальника УБОЗ та дочка кримінального «авторитету» одружилися, благословенні батьками, їхня дружба була дуже міцною. Говорили, що саме Астіон переконав Кошляка, тоді ще молодого, але дуже перспективного, легалізувати свою «бригаду» під вивісками спортивного клубу та ЧОП, а потім допоміг йому мирно здобути незалежність від ОЗУ «Наріка». Втім, згодом і сам Налекрешвілі став «шановним бізнесменом», другом президента Порошенка та побожним «томасоносцем».
Дніпровська смичка криміналу, капіталу та церкви: Сергій Олійник (Умка), Микола Петровський (Нарік), Ігор Коломойський, архієпископ ПЦУ Симеон (Зінкевич), протоієрей Віктор Лопушанський, ігумен Ісаакій (Зінкевич)
2000-го року Юрія Смирнова перевели до столиці, на посаду начальника Головного управління МВС Києва. Він узяв із собою Миколу Астіона, призначивши його начальником київського УБОЗу і звівши до чину генерал-майора. Через рік Кучма зробив Смирнова міністром внутрішніх справ, і Астіон безтурботно пропрацював під його дахом до літа 2003-го.
За ці три роки він запам’ятався хіба що своєю можливою причетністю до низки гучних вбивств на замовлення — Астіон ніби привіз із собою до столиці «вірус кримінального моря»! Причому йшлося про вбивство не лише «авторитетів», а й журналіста Георгія Гонгадзе. Колишній співробітник київського УБОЗу Ігор Гончаров, пізніше заарештований як ватажок « банди перевертнів », стверджував, що Кучма попросив «розібратися» з Гонгадзе Юрія Кравченка, а той через Смирнова доручив виконання Миколі Астіону, який нібито залучив для цього кількох співробітників УБОЗу. Але ось невдача: Гончарова, який розговорився, вбили в серпні 2003-го в тюремній лікарні, обставивши його смерть як інсульт. Причому буквально тоді ж Смирнова зняли з посади міністра, а Астіона заслали керувати УБОЗ у Сумській області. Погодьтеся, це було схоже на замітання слідів. Не дарма подейкували, що головним «перевертнем» у київському УБОЗ був зовсім не Гончаров, якого «призначили» крайнім, а саме Астіон.
Але на цьому історія про причетність Миколи Астіона до вбивства Ґонґадзе не закінчилася.
Його «токсична» репутація викликала косі погляди і в Сумах, і одразу після першого туру виборів-2004 губернатор Володимир Щербань наполіг на звільненні Астіону (на рівні сумського УМВС). Однак у Астіона знайшлися заступники у Києві, і за місяць він поновився на посаді. Потім у 2005-му, коли Ющенко, який став президентом, вирішив форсовано довести справу Гонгадзе до кінця, з’явилася інформація , що екс-начальника столичного УБОЗ Миколу Астіона заарештовано, а з ним у камеру вирушив і оголошений у розшук Олексій Пукач (що став головним звинувачуємо в цій справі. ). Однак невдовзі вийшло спростування, і Астіон навіть дав спеціальне інтерв’ю, в якому назвав звинувачення на свою адресу безглуздою помстою за професійну роботу. Тож за всіх довелося віддуватись одному Пукачу!
А Микола Астіон, користуючись захистом невідомих покровителів, продовжив керувати сумським УБОЗом до 2007 року, а згодом очолив в області податкову міліцію. У 2008-2010 він перебрався керувати податковою міліцією у Запоріжжі, потім його знову повернули до Сум. Але на цьому його кар’єра податкового міліціонера завершилася, і 2011-го Астіон знову почав керувати УБОЗ — тепер на Херсонщині. Проте керував настільки погано, фактично загальмувавши всю роботу УБОЗ (що зовсім перестав ловити бандитів), що викликав гнів керівництва обласного УМВС. Тому незабаром Астіон подався у відставку — керувати своїм великим бізнесом, створеним на корупційні прибутки.
Василь Астіон. Зятек «авторитету»
З таким батьком Василеві Астіону, звичайно, з самого дитинства не доводилося відчувати ні потреби, ні проблем. Він навіть мало не пішов його стопами, закінчивши 2002 року київську Національну академію внутрішніх справ — саме коли тато керував столичним УБОЗ і міг забезпечити синочку хороші позначки та заліки. Втім, навряд чи йшлося про сімейну династію, просто в академії Василь Астіон здобув вищу юридичну освіту, заодно уникнувши служби в армії. Отримавши диплом і закинувши погони на антресолі, він вважав за краще займатися сімейним бізнесом, вкладаючи татові гроші в одні підприємства та віджимаючи за допомогою батька інші. Коли Микола Астіон залишив службу та втратив «ліві прибутки», саме рейдерство стало головним двигуном розширення їхнього бізнесу. А по-справжньому широкий розмах воно набуло після того, як Василь Астіон одружився з Катериною Кошляк — дочкою дніпропетровського «авторитету» Михайла Кошляка. Піднявся, як ми зазначили вище, не без допомоги його тата-убопівця Миколи Астіона!
Михайло Кошляк
Кошляк Михайло Анатолійович народився 27 лютого 1970 року у Дніпропетровську, де 1989-го закінчив хіміко-механічний технікум. Вже тоді Кошляк, який з дитинства займався дзюдо, зв’язався з ОЗУ Олександр Налекрешвілі (Наріка), який набирав силу, який складався зі спортсменів. Спочатку вони крутили наперстки на ринку Озерка, потім зайнялися рекетом. ОЗУ Наріка «працювала» дуже серйозно: ніяких п’янок і наркотиків, без «букування», а ще вона намагалася по можливості мати добрі стосунки з міліцією (згідно з чутками, що ходили містом, сам Нарік взагалі був «гебешним кротом»). Мабуть, цим угруповання і сподобалося Миколі Астіону, який став її куратором. Втім, не йому одному, оскільки Налекрешвілі також активно заводив зв’язки у місцевій владі (джерела Skelet.Info стверджували, він дійшов до самого Павла Лазаренка під час перебування того губернатора), а також чимало «заносив» єврейській громаді «Хабад» Дніпропетровська, в якій познайомився з дуже впливовими та заможними євреями міста. Налекрешвілі зобов’язаний «Хабад» дуже багато, хоча згодом він будував із себе православного і навіть став у Порошенка «томасоносцем». Потрібно зауважити, що не тільки Наріка потягнуло потім до церкви: його друг юності та поплічник бандитського промислу Богдан Гулямов (Бодя) став настоятелем храму!
1991-го Михайло Кошляк вступив до інституту фізичної культури, по закінченню якого він став тренером з дзюдо у дитячо-юнацькій спортивній школі № 6. Де не тільки дуже непогано навчав підлітків (а Кошляк справді добрий дзюдоїст і тренер), а й відбирав із з-поміж них нові кадри для кримінального світу. Цих «бойовиків» Кошляк поділяв на дві групи. Найкращих та надійних оформляли співробітниками ПОП «Леон», давали їм офіційну роботу та серйозні завдання — це були професіонали. А ось більш вітряних і не дуже швидких молодих людей використовували як напівкримінальне «ополчення» для разових акцій — згодом, такі як вони, отримали прізвисько «тітушки».
Так Кошляк із «бригадира» перетворився фактично на «капітана» силового крила ОЗУ Наріка. У ході трансформації цього ОЗУ Кошляк отримав самостійність і, послухавши мудру раду Астіона, не встряв у «війну авторитетів», а став спеціалізуватися на силових послугах, пропонуючи їх іншим. Його головним клієнтом став гурт «Приват», на який Кошляк вийшов через Геннадія Корбана. Згодом ЧОП «Леон» стали називати приватною армією «Привату».
Люди Кошляка виконували для «приватівців» різні функції: надійно охороняли підприємства та офіси Коломойського, захоплювали чужий бізнес та об’єкти нерухомості для Корбана, брали участь у провокаціях для Бориса Філатова . Відома їхня участь у війні за ринок «Озерка», яка закінчилася в 2006 році вбивством кримінального бізнесмена Максима Курочкіна (Макса Скаженого). А ще однією традицією Дніпропетровська стало запрошувати «кошляківців» як арбітрів чи гарантів на різні переговори та «стрілки», у тому числі відверто бандитські. Крім того, ще задовго до АТО до «Леона» брали колишніх військових та працівників МВС, які мали досвід поводження зі зброєю, а ще краще за участь у бойових діях. Офіційно такі фахівці ставали інкасаторами — а там хто знає, яку ще роботу вони могли виконувати!
ДАЛІ БУДЕ…
