За даними розслідування, Пекар обійняв посаду заступника директора ДБР у 2025 році, однак відомостей про проведення відкритого конкурсу немає. Попри це, він отримує значний дохід — понад 3 мільйони гривень на рік, а також користується службовим автомобілем преміум-класу.

До переходу в ДБР посадовець понад два десятиліття працював у податковій міліції. За кілька років у Бюро він, за інформацією джерел, пройшов шлях від рядового співробітника до керівної посади. Таке стрімке кар’єрне зростання відбувалося паралельно зі змінами у фінансовому становищі його родини.

Зокрема, бізнес дружини Анна Пекар демонстрував активне зростання. Вона розширила діяльність, запустила власне виробництво косметики та навіть зареєструвала компанію за кордоном. На цьому фоні почали з’являтися й значні інвестиції у нерухомість.

Упродовж кількох років родина придбала квартиру у центрі Києва, офісне приміщення та будинок у котеджному містечку «Золоче». Загальна вартість цих активів оцінюється у сотні тисяч доларів.

Водночас дорогі об’єкти нерухомості з’явилися і у близьких родичів посадовця. Його батько придбав комерційне приміщення, а теща стала власницею нерухомості у столичному житловому комплексі бізнес-класу. При цьому джерела фінансування цих покупок залишаються неясними.

Додаткові питання викликають і можливі зв’язки із приватними компаніями. За інформацією журналістів, після призначення Пекаря в ДБР одна з фірм почала отримувати контракти від відомства на значні суми. Її діяльність пов’язана з кібербезпекою, а керівник має професійний бекграунд, подібний до самого посадовця.

Сам Пекар у відповідь на запити заперечує будь-які неформальні зв’язки з представниками компанії та зазначає, що не бере участі у закупівельних процедурах.

У підсумку розслідування піднімає питання щодо прозорості кадрових призначень, відповідності доходів і витрат, а також можливих конфліктів інтересів у діяльності посадовців ДБР.

“Антикорупційна правда”

Сообщение «Таємний» заступник ДБР: як Ростислав Пекар отримує мільйони і приховує посаду появились сначала на Антикорупційна правда.

Згідно з оприлюдненими даними, у портфелі політика іноземні державні та корпоративні облігації оцінюються приблизно у 2,3 мільярда гривень, тоді як вкладення в ОВДП становлять близько 1,1 мільярда гривень.

Найбільша частка інвестицій припадає на облігації уряду США. Також значні суми розміщено у державних паперах Туреччини. Окрім цього, у портфелі присутні боргові інструменти низки європейських країн, зокрема Німеччини, Румунії, Австрії та Угорщини, а також інших держав.

Корпоративний сегмент інвестицій представлений широким переліком міжнародних компаній. Йдеться про фінансові, енергетичні та телекомунікаційні корпорації світового рівня, що формують диверсифікований інвестиційний портфель.

Фінансові показники політика також демонструють значне зростання доходів. За 2024 рік його задекларовані прибутки перевищили 4,6 мільярда гривень, що суттєво більше порівняно з попередніми роками. Основними джерелами доходу залишаються дивіденди, прибуток від цінних паперів та надходження від корпоративних активів.

Окрему увагу привертає зростання обсягів інвестицій за кордон. Якщо раніше йшлося про сотні мільйонів гривень, то за останній звітний період ця сума перевищила мільярд гривень. Частина таких операцій здійснювалася через іноземні фінансові інструменти, зокрема із залученням швейцарських структур.

На цьому тлі варто враховувати й політичний контекст: у 2025 році щодо Порошенка були застосовані санкції рішенням РНБО. Водночас він залишається одним із найбагатших українців, посідаючи провідні позиції у рейтингах статків.

Загалом структура його активів демонструє орієнтацію на глобальні фінансові ринки та диверсифікацію ризиків через іноземні інструменти.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Петро Порошенко виводить мільярди за кордон: іноземні облігації вдвічі більші за ОВДП появились сначала на Антикорупційна правда.

Сообщение Андрій Рубель купить крісло Виговського: експерт розповів, як українські менти ділять “потоки” появились сначала на Антикорупційна правда.

У фокусі — компанії під назвою «Водолія», пов’язані з родиною Логачових та їхнім бізнес-партнером Віталієм Виборновим, який має громадянство Російської Федерації. За наявною інформацією, одна з таких структур могла діяти на окупованій території Луганської області ще з 2015 року і не припинила роботу після 2022 року.

Паралельно компанія з аналогічною назвою функціонувала на підконтрольній Україні території та демонструвала значні фінансові показники. За кілька років її дохід перевищив сотні мільйонів гривень. Водночас, за даними російських реєстрів, бізнес на окупованій території також приносив прибуток, хоча і значно менший за масштабами.

Низка фактів може свідчити про збереження контролю над активами. Зокрема, родичі посадовця брали участь у судових процесах на окупованій території, а окремі члени родини отримували ідентифікаційні номери, видані окупаційною владою. Бізнес-партнер родини проживає в Криму, має російський паспорт і регулярно відвідує Луганськ.

Додатково привертає увагу створення у 2023 році нової компанії «Водолія груп», засновниками якої стали представники родини Логачових разом із тим самим партнером.

Водночас офіційна позиція Генеральної прокуратури полягає в тому, що бізнес на окупованих територіях було втрачено ще у 2014 році, а подальші зміни в реєстрах є наслідком дій окупаційних адміністрацій.

Попри це, зібрані журналістами дані дозволяють припустити, що зв’язок із бізнесом на тимчасово окупованих територіях міг зберігатися і після початку повномасштабної війни.

У підсумку ця історія піднімає питання не лише про економічну діяльність, а й про можливі ризики подвійної присутності бізнесу в умовах війни.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Бізнес на дві сторони: як родина замгенпрокурора Віктора Логачова могла працювати і в Україні, і в «ЛНР» появились сначала на Антикорупційна правда.

Втім, сам банк продовжує фігурувати у низці гучних історій. Однією з найбільш резонансних стала справа, пов’язана зі спробою передачі хабаря детективам НАБУ та прокурорам САП у контексті розслідування збитків «Укренерго». Крім того, у відкритих джерелах неодноразово з’являлася інформація про штрафи від Нацбанку за порушення правил фінансового моніторингу, проблеми з виконанням гарантій перед державними структурами та претензії до достовірності звітності.

Попри це, «Альянс» залишається на ринку. Серед можливих причин називають неформальний політичний вплив. Зокрема, йдеться про заступника голови Офісу Президента Ростислава Шурму, якого пов’язують із головою наглядової ради банку Павлом Щербанем. За словами джерел, саме ці зв’язки можуть забезпечувати банку певний рівень захисту як від регулятора, так і від правоохоронних органів.

Формально ключовим акціонером установи є Олександр Сосіс, однак у банківських колах давно вважається, що стратегічні рішення зосереджені в руках Павла Щербаня. Його кар’єра охоплює низку фінансових установ, частина з яких у різні роки асоціювалися з ризиковими або сумнівними операціями.

З 2018 року Щербань безпосередньо пов’язаний із «Альянсом», де пройшов шлях від топменеджера до голови наглядової ради. Паралельно він поступово нарощував свою частку в банку, отримавши дозвіл на придбання понад 25% акцій.

На ринку також циркулює думка, що «Альянс» може виконувати функції так званого «схемного банку» — інструменту для обслуговування тіньових фінансових потоків. Зокрема, мова йде про операції, пов’язані з гральним бізнесом, частина якого може працювати поза межами правового поля.

Окремий інтерес викликають бізнес-активи, пов’язані зі Щербанем. Серед них — газовидобувна компанія, аграрні активи та ІТ-напрям, що об’єднує кілька компаній, орієнтованих на фінансові технології. У деяких випадках джерела припускають, що реальними інвесторами цих проєктів можуть бути інші впливові особи, зокрема представники влади.

Попри значні інвестиції, частина бізнесів демонструє збитковість, що викликає додаткові питання щодо їхньої економічної доцільності та справжніх цілей.

У підсумку формується картина, де банківська установа, політичні зв’язки та різнопрофільні бізнес-інтереси переплітаються у складну систему. І хоча офіційно більшість процесів виглядає законною, накопичення скандалів і підозр створює підґрунтя для подальших розслідувань.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Банк «Альянс» і тінь Ростислава Шурми: як фінансова установа намагається зачистити сліди скандалів появились сначала на Антикорупційна правда.

Правоохоронці офіційно не розкривають ім’я фігуранта, однак за інформацією з відкритих джерел, підозру отримав народний депутат Олександр Качний. Йому інкримінують статтю 368-5 Кримінального кодексу України — незаконне збагачення.

За версією слідства, упродовж 2020–2021 років депутат набув у власність майно, яке суттєво перевищує його фінансові можливості. Йдеться про квартиру в центрі Києва площею понад 130 квадратних метрів, вартістю понад 5,6 млн гривень, а також дорогий ремонт і облаштування цього житла, що обійшлися ще приблизно в таку ж суму. Додатково фігурує котедж із земельною ділянкою в курортному Коблевому, вартістю майже 1,7 млн гривень.

Загальна сума цих активів, за оцінками слідства, перевищує задекларовані доходи депутата на 12,7 млн гривень.

Окрему увагу слідство приділяє способу оформлення майна. Формально всі активи були записані на іншу особу, однак фактично користувався ними сам депутат. Зокрема, встановлено, що з кінця 2021 року він проживав у київській квартирі, особисто контролював ремонтні роботи та розраховувався за них готівкою.

Таким чином, за версією правоохоронців, могла використовуватися схема з оформленням майна на підставних осіб з метою приховування реального власника.

Олександр Качний є народним депутатом України IX скликання. До парламенту він потрапив у 2019 році від партії «Опозиційна платформа — За життя». Після заборони цієї політичної сили у 2022 році увійшов до депутатської групи «Платформа за життя та мир». У Верховній Раді працює в комітеті з питань бюджету.

Раніше Качний обіймав посаду голови Київської обласної ради, а також був її першим заступником. Протягом політичної кар’єри представляв різні політичні сили, зокрема Соціалістичну партію, Партію регіонів та Опозиційний блок.

Справa може стати черговим тестом для антикорупційної системи, адже йдеться про діючого депутата і значні суми, походження яких викликає запитання.

“Антикорупційна правда”

Сообщение 13 мільйонів «зайвих»: у чому підозрюють Олександра Качного появились сначала на Антикорупційна правда.

Вищий антикорупційний суд уже готується розглядати справу по суті: Дубневича обвинувачують у заволодінні газом на понад 2,1 млрд грн та легалізації цих коштів. Але ключова деталь — підозру йому вручили лише після того, як він залишив Україну. Відтоді він з’являється лише на екранах судових відеоконференцій, ретельно приховуючи будь-які ознаки свого місцеперебування.

Його втеча виглядає не просто вдалою — майже ідеальною. Офіційно невідомо, як саме він перетнув кордон: у жодному пункті пропуску його не зафіксували. Єдиний задокументований слід — показаний паспорт на румуно-угорському кордоні. Далі — лише цифрові «відбитки» у вигляді входів у «Дію» з різних європейських країн.

Формально Дубневич перебуває у міжнародному розшуку. Але без активного «червоного повідомлення» Інтерполу цей статус виглядає радше символічним: де-юре його шукають, де-факто — майже ні.

Тим часом його родина рухається зовсім іншим маршрутом — не ховається, а методично будує нове життя за кордоном. Центром цієї історії стає донька Роксолана Пиртко, яка фактично контролює значну частину бізнесу родини. Саме її сліди приводять до Латинської Америки.

Роксолана та її чоловік уже стали громадянами Аргентини. Вони оселилися у престижному районі Буенос-Айреса, а згодом туди почали підтягуватись і родичі — від матері до сватів. Виглядає так, ніби родина послідовно переносить центр свого життя на інший континент.

Ще до втечі Дубневича гроші почали активно виводити за кордон. Один із найбільш показових епізодів — понад 2,3 млн євро готівкою, які Роксолана вивезла з України на початку повномасштабного вторгнення. Походження цих коштів вона пояснювала по-різному — від продажу нерухомості до доходів від бізнесу. Але переконливої версії так і не надала. У підсумку рахунок у словацькому банку арештували.

Попри це, інвестиції продовжилися. Словаччина, ОАЕ, нерухомість, бізнес — родина системно розподіляє активи по різних юрисдикціях. У Дубаї — квартира за понад мільйон євро. У Європі — бізнес і житло. Але остаточним пунктом призначення, схоже, стала Аргентина — країна, де простіше отримати громадянство і складніше відстежити походження капіталів.

Паралельно простежуються й старі зв’язки. Через бізнес і партнерів історія виводить на колишніх топменеджерів «Укрзалізниці» та інші фігури, які стояли біля витоків фінансових схем родини. Саме ці зв’язки, за версією слідства, допомогли вибудувати систему, через яку державний газ перетворювався на мільярдні прибутки.

Схема виглядала простою: пільговий газ, який мав іти на тепло для населення, використовували для виробництва електроенергії з подальшим продажем. Різниця осідала у вигляді прибутків, які потім «прокачували» через офшори і повертали в Україну вже як інвестиції — у торгові центри, сонячну енергетику та інші активи.

І навіть після початку розслідування система не зупинилася — вона трансформувалася. Частина грошей залишилась за кордоном, частина — легалізована, а частина — досі циркулює через пов’язані компанії.

Останній штрих — репутаційна зачистка. В інформаційному полі почали масово з’являтися позитивні публікації про Роксолану Пиртко та її чоловіка — без жодних згадок про кримінальну справу. Паралельно — спроби через суди видалити негативні матеріали.

У підсумку маємо класичну історію: гроші виведені, активи диверсифіковані, родина інтегрується в іншу країну, а ключова фігура залишається недосяжною. І питання тут уже не лише в одному депутаті — а в системі, яка дозволяє зникати разом із мільярдами.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Ярослав Дубневич у тіні: як мільярди «переїхали» до Аргентини появились сначала на Антикорупційна правда.

Ткач — людина системи «Енергоатома», яка роками будувала кар’єру всередині компанії: від роботи на Запорізькій АЕС до керівної посади на Рівненській. Його ім’я з’являється у прослуховуваннях у справі «Мідаса», де обговорюється призначення на посаду, що вже само по собі ставить питання про реальний механізм кадрових рішень у стратегічній галузі.

Офіційна картина виглядає стримано: квартира на Позняках, старий Mitsubishi і ділянка в Ходосівці. Але саме ця ділянка виявляється ключем до розуміння масштабу — вона розташована в елітному котеджному містечку «Обрій Фемелі Клаб», де вже зведено повноцінний маєток. У реєстрах про нього — жодного слова. Немає ні площі, ні вартості. Проте ще у 2020 році ціни на такі будинки стартували приблизно від 11 мільйонів гривень, що дорівнює сотням тисяч доларів. Для родини Ткача це означало б витратити практично всі офіційні доходи за кілька років — без залишку.

Сам посадовець заявляє, що не знає ні точної площі будинку, ні його вартості. За його словами, будівництво фінансувалося поступово, без чітких підрахунків. Ба більше — будинок нібито досі не введений в експлуатацію. Однак факти говорять інше: за зовнішнім виглядом це повністю завершений і обжитий об’єкт. Фото і відео забудовника свідчать, що ще у 2023–2024 роках там уже були готові фасади, благоустрій, спортивні зони і навіть інтер’єрні елементи.

Паралельно нерухомість оформлюється на родичів. У 2022–2025 роках на батьків Ткача записують квартиру в столичному ЖК «Тайм» площею близько 160 квадратів — ймовірно, дворівневий пентхаус — а також паркомісця. І що показово: житло продають буквально перед виходом справи «Мідаса» в публічну площину.

Схожа історія й з автопарком. На матір оформлюються дорогі авто: спочатку BMW X6, а згодом — BMW X7 вартістю понад 140 тисяч доларів. При цьому сама власниця нібито не пам’ятає, скільки вони коштували. Саме на цьому авто, за даними джерел, Ткач у 2025 році виїжджав за кордон.

Пояснення стандартне — все придбано батьками, які після виходу на пенсію працювали на будівництві АЕС в Індії та отримували високі доходи. Дійсно, ці заробітки можуть пояснити окремі покупки — житло в Борисполі чи автомобіль. Але масштаби витрат на маєток, пентхаус і преміальні авто виглядають значно більшими за задекларовані можливості.

У підсумку маємо типову, але показову історію: мінімум майна на папері і максимум активів у реальному житті. І все це — на тлі справи, яка може пролити світло не лише на походження статків, а й на механізми управління енергетичною галуззю країни.

“Антикорупційна правда”

Сообщение «Мідас» очільника Рівненської АЕС Тараса Ткача: маєток, пентхаус і авто поза деклараціями появились сначала на Антикорупційна правда.

Справa Гмиріна дедалі більше нагадує не кримінальне провадження, а добре продуманий сценарій. За даними НАБУ, він офіційно виїхав з України 28 лютого 2022 року. Проте згодом у державних базах несподівано з’являється відмітка про його повернення. Формально — він у Києві. Фактично — переміщується між ОАЕ, Австрією, Туреччиною та Італією, оформлюючи нові закордонні паспорти вже за кордоном.

Його зять Володимир Колот діє за тією ж схемою. За інформацією прикордонної служби, він нібито не залишав територію України. Водночас саме в цей період особисто займається реєстрацією бізнесу в Чехії. Схоже, у цій історії навіть фізична присутність перестає бути обов’язковою умовою.

Коли ж детективи почали активно наближатися до розслідування, в офісах Гмиріна в центрі Києва відбулася не хаотична втеча, а чітко спланована операція. Із приміщень вивезли документи, техніку та інші матеріали, які могли зацікавити слідство. Вантажі прямували за заздалегідь визначеними маршрутами — до ОАЕ та Хорватії, де вже існувала підготовлена інфраструктура, оформлена на родичів.

У квітні 2023 року ключових фігурантів справи оголосили в міжнародний розшук. Географія виявилась показовою: Іспанія, США, Туреччина, країни ЄС.

Після затримання Колота в Дубаї ця історія знову виходить на поверхню. Адже поки державні підприємства втрачали сотні мільйонів, паралельно формувався інший світ — із нерухомістю в Еміратах та відпочинком на Лазурному узбережжі.

І головне питання залишається відкритим: це вже фінал схеми чи лише початок нової серії?

“Антикорупційна правда”

Сообщение «Фантоми» МВС: як Андрій Гмирін і Володимир Колот «жили» в Україні, перебуваючи за кордоном появились сначала на Антикорупційна правда.

Спроби зачистки і дивні інструменти

Ім’я Дмитра Коваленка регулярно з’являється у медіа — як у контексті вугільних схем, так і через затримання правоохоронцями.

Однак останнім часом увагу привертають інші дії бізнесмена — масові скарги на публікації з вимогою видалення матеріалів. Як підставу вказують «порушення авторських прав», а джерелом скарг стають навіть нетипові платформи.

Суть методу — створення копій матеріалів і подання скарг на оригінальні джерела, що призводить до їхнього зникнення з пошукової видачі.

Вугільний бізнес і зв’язки з РФ

За даними розслідувань, Дмитро Коваленко був пов’язаний із масштабними поставками вугілля з окупованих територій та Росії.

Схеми почали формуватися ще після 2014 року і включали використання мережі компаній у різних юрисдикціях.

Серед ключових структур згадуються швейцарська Adelon AG, кіпрські офшори та польські посередники.

Як працювала схема

Механізм базувався на багатоетапних транзакціях, які приховували походження вугілля.

Офшорні компанії «перепродавали» ресурс одна одній, створюючи фіктивну географію постачання.

Фактичний маршрут залишався простим — вугілля з Росії потрапляло до Білорусі, а звідти — до Європи.

Міжнародні контракти і фінансові потоки

У схемах фігурують також компанії з ОАЕ, зокрема Azurit DWC-LLC, через які здійснювалися поставки до Азії.

Операції включали складні фінансові інструменти, зокрема переуступку боргів і транзитні платежі через кілька країн.

Це дозволяло проводити значні обсяги коштів, ускладнюючи їх відстеження.

Причини інформаційного тиску

Активні спроби видалити публікації можуть свідчити про чутливість теми для самого Коваленка.

Йдеться про матеріали, які детально описують участь у торгівлі російським вугіллям і обхід санкцій.

Такі дії можуть бути спрямовані на мінімізацію репутаційних ризиків і зниження уваги до старих схем.

Висновок

Історія Дмитра Коваленка поєднує одразу кілька напрямів — бізнес, міжнародні поставки та інформаційні війни.

Попри складність схем, ключове питання залишається незмінним: чи отримають ці процеси належну правову оцінку.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Вугілля, офшори і скандали: історія Дмитра Коваленка та його схем появились сначала на Антикорупційна правда.

Хто такі брати Гіріни

Владлен і Геннадій Гіріни — вихідці з Херсонської області, які починали з бізнесу та спроб побудувати політичну кар’єру.

Владлену — 58 років, Геннадію — 50. У рідному регіоні вони мали неоднозначну репутацію, поєднуючи підприємництво з політичними амбіціями.

Невдалі спроби в політиці

Політична діяльність братів розпочалася ще у 2010 році.

Вони змінювали партії, балотувалися у різні органи влади, але найвищим досягненням стало депутатство у Херсонській міській раді.

Бізнес і перші скандали

Офіційно брати займалися продажем дверей, однак згодом перейшли до будівельного бізнесу.

У 2018 році вони створили компанію «Строй Сіті», яка опинилася у скандалі через забудову території археологічної пам’ятки «Олешківська Січ».

Зв’язки з проросійськими діячами

Серед партнерів братів був колишній народний депутат Олексій Журавко, який відкрито підтримав окупаційну владу.

За даними розслідувань, через його рахунки могли проходити кошти, пов’язані з діяльністю компаній братів, частина яких могла спрямовуватися на фінансування «ДНР» і «ЛНР».

Втеча за кордон і активи

Ще до повномасштабного вторгнення брати почали облаштовуватися за кордоном, зокрема на Кіпрі.

Перед виїздом Владлен Гірін став власником близько 100 квартир у житловому комплексі під Києвом.

Також Геннадій Гірін через свою компанію придбав великий логістичний комплекс на Київщині.

Різке збагачення

Масштаб активів братів викликав питання щодо джерел їхнього походження.

Офіційний бізнес не пояснював можливість здійснювати угоди на десятки мільйонів доларів.

Відмивання грошей і Європол

У 2024 році Європол провів масштабну операцію проти мережі відмивання коштів.

За даними слідства, через схеми, пов’язані з братами Гіріними, було відмито понад 75 мільйонів євро.

Владлена Гіріна, його дружину та сина затримали, тоді як Геннадію вдалося уникнути арешту.

Арешти і майно

Правоохоронці арештували значні активи, включаючи криптовалюту на десятки мільйонів євро.

Також було вилучено інше цінне майно, пов’язане з діяльністю мережі.

Висновок

Історія братів Гіріних — приклад стрімкого переходу від локального бізнесу до міжнародних фінансових схем.

Розслідування триває, а масштаби діяльності можуть виявитися ще більшими.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Владлен і Геннадій Гіріни: від політики до відмивання мільйонів і фінансування «ЛДНР» появились сначала на Антикорупційна правда.

Закупівля дронів і кримінальна справа

Ім’я Романа Клічука з’явилося у розслідуванні щодо закупівлі дронів для армії за завищеною ціною.

Йдеться про контракт на 8 мільйонів гривень із компанією, яка спеціалізується на пошитті одягу. За висновками експертизи, переплата могла скласти близько 1,34 мільйона гривень.

Спочатку суд відмовив у доступі до документів, однак після суспільного резонансу у справу втрутився Офіс генерального прокурора.

Сумнівний підрядник

Компанія «Головна мануфактура», яка отримала контракт, не має профільного досвіду у постачанні дронів.

Основний вид її діяльності — торгівля тканинами та пошиття одягу. Водночас вона вигравала тендери і в інших громадах.

У тендерах у Чернівцях також були учасники, які пропонували аналогічну продукцію за нижчими цінами.

Активи і декларації Клічука

Згідно з деклараціями, Роман Клічук володіє значними активами: нерухомістю, грошовими накопиченнями та бізнесом.

Зокрема, він задекларував понад 8,8 млн грн, 193 тисячі доларів і понад 200 тисяч євро готівкою.

При цьому його офіційний річний дохід становить близько 1,6 млн грн.

Бізнес і реальні прибутки

Клічук пов’язаний із компаніями, які мають значні обороти.

Однак, наприклад, ТОВ «Рома» показало збиток понад 41 млн грн, тоді як ТОВ «Гойра груп» має прибуток близько 7,8 млн грн.

Це не дає чіткої відповіді, як формувалися великі грошові накопичення.

Оточення мера і скандали

Питання викликає і команда Клічука.

Заступник мера Ігор Крохмаль фігурував у списках НАЗК через порушення антикорупційного законодавства.

Юрій Лисюк задекларував значні готівкові кошти, що перевищують його офіційні доходи.

Ще один заступник, Маховик, також задекларував значні сімейні заощадження.

Кримінальні провадження

Окремі чиновники міської ради отримали підозри у завищенні вартості робіт.

Йдеться про переплати на ремонтах доріг і закупівлях обладнання.

Серед фігурантів — керівники департаментів та комунальних підприємств.

Бюджет і витрати

Видатки департаменту інфраструктури значно зросли — до понад 1,6 млрд грн у 2024 році.

Деякі проєкти викликають питання через можливі завищення цін на матеріали.

Висновок

Сукупність фактів навколо діяльності Романа Клічука та його команди формує картину системних ризиків у використанні бюджетних коштів.

Ці питання потребують подальшої перевірки та оцінки з боку правоохоронних органів.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Мер Чернівців Роман Клічук під тиском скандалів: дрони, тендери та мільйонні активи появились сначала на Антикорупційна правда.

Декларація Каптєлова і нерухомість у Москві

Народний депутат Роман Каптєлов у своїй декларації за 2025 рік не зазначив інформацію про нерухоме майно його родини у Москві.

Водночас раніше журналісти повідомляли, що родина депутата володіє часткою квартири у столиці Росії ще з 2015 року. За оцінками, йдеться про третину житла площею понад 100 квадратних метрів.

Родина в РФ і робота дружини

За даними розслідувань, родина Каптєлова залишила Україну ще до початку повномасштабного вторгнення Росії.

З грудня 2023 року дружина депутата Євгенія Каптєлова отримує заробітну плату від установи «Об’єднання культурних центрів південно-західного адміністративного округу» у Москві.

Однак у декларації депутат не вказав точне місце розташування цієї організації, обмежившись формулюванням «юридична особа, зареєстрована за кордоном».

Відсутність даних про доходи і майно

У декларації також відсутня інформація про заробітну плату дружини. Замість цього зазначено, що член сім’ї не надав відповідних даних.

При цьому Каптєлов задекларував грошові активи дружини — понад 1,25 млн рублів готівкою.

Водночас жодної інформації про нерухомість чи місце проживання дружини в Росії у документі немає.

Пояснення депутата

У коментарях журналістам Каптєлов заявив, що його дружина не володіє нерухомістю у Москві.

Щодо відсутності інформації про її місце проживання, він зазначив, що вона не надала йому таких даних.

Також депутат пояснював, що його дружина не перебуває в Україні з моменту введення воєнного стану через «правові та фактичні обставини».

Дані реєстрів і суперечності

Водночас, згідно з державними реєстрами, Каптєлов продовжує значитися батьком своїх дітей і перебуває у шлюбі з Євгенією Каптєловою.

Журналісти також зазначають, що родина депутата продовжує володіти часткою нерухомості у Москві.

Поїздки за кордон

За інформацією журналістів, під час повномасштабної війни Каптєлов кілька разів виїжджав за кордон.

Дати цих поїздок збігалися з переміщеннями його дружини між Росією та Туреччиною.

Сам депутат пояснював ці поїздки службовими та особистими обставинами, однак не надав підтверджуючих документів.

Питання безпеки

На запитання щодо можливих ризиків для державної безпеки через проживання його родини в Росії, Каптєлов відповів, що його особисте життя не впливає на виконання депутатських обов’язків.

Він також наголосив, що діє в межах закону та в інтересах держави.

Висновок

Ситуація з декларацією Романа Каптєлова піднімає питання прозорості, повноти звітності та потенційних ризиків, пов’язаних із зв’язками посадовців із країною-агресором.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Роман Каптєлов і російська нерухомість: декларація депутата викликала нові питання появились сначала на Антикорупційна правда.

Хто такий Ілля Павлюк

Ілля Павлюк — бізнесмен із Чернівецької області, якого у медіа тривалий час називають «королем контрабанди» західного регіону. Свою бізнес-діяльність він розвивав у сферах транспорту, сільського господарства та нерухомості.

У 2007–2011 роках Павлюк працював помічником народного депутата Ігоря Калєтніка, який згодом очолював митницю. Саме з цим періодом пов’язують формування його впливу у митній сфері.

Політичний вплив без мандата

Попри відсутність депутатського статусу, Павлюка пов’язують із неформальною групою народних депутатів у Верховній Раді, яку в медіа називають «групою Павлюка».

За різними оцінками, до неї можуть входити від 30 до 40 представників фракції «Слуга народу». Формальним представником цієї групи називають його племінника — народного депутата Максима Павлюка.

Сам Ілля Павлюк, за даними журналістів, міг відігравати роль організатора регіональних штабів під час виборчої кампанії Володимира Зеленського у 2019 році.

Закритий стиль і гучні історії

Павлюк веде непублічний спосіб життя, однак окремі деталі його біографії неодноразово потрапляли у ЗМІ.

Зокрема, журналісти повідомляли про можливі проблеми з алкоголем, які, за словами джерел, могли впливати навіть на політичні процеси.

Також у минулому згадувався інцидент із викраденням бізнесмена у Києві, коли за його звільнення вимагали викуп.

«Бек-офіс» і кулуарні зустрічі

Журналісти фіксували так званий «бек-офіс» Павлюка поблизу Офісу президента, де відбувалися зустрічі з народними депутатами перед важливими голосуваннями.

Також повідомлялося про контакти бізнесмена з особами, пов’язаними з проросійськими політичними колами.

Окремо згадуються зустрічі у готелях, які, за даними журналістів, можуть мати зв’язок із російським бізнесом.

Родина і політика

До політичних процесів залучена і родина Павлюка.

Його племінник Максим Павлюк є народним депутатом та обіймає посаду заступника голови парламентського комітету з правоохоронної діяльності.

Брат бізнесмена також був пов’язаний із політикою та балотувався від різних партій, зокрема тих, що мали проросійську риторику.

Бізнес і кримінальні провадження

Окремі компанії, пов’язані з Павлюком або його родиною, фігурували у кримінальних провадженнях.

Серед них підприємства у сфері сільського господарства, які підозрювалися у незаконному використанні державних земель.

Також згадується бізнес, пов’язаний із готельним комплексом, який отримував ліцензію на організацію азартних ігор і, за даними слідства, міг використовуватися з порушеннями.

Розкішне життя і скандальні події

У 2020 році Павлюк організував для своєї доньки розкішне весілля у Стамбулі, бюджет якого оцінювали у мільйони доларів.

Серед гостей були представники політичних та бізнесових кіл, а також відомі виконавці.

Згодом стало відомо про розлучення пари, однак ця інформація вже не отримала широкого розголосу.

Нерухомість і активи

За даними відкритих реєстрів, Ілля Павлюк та його родина володіють значною кількістю нерухомості.

Серед активів — будинки у Чернівцях, земельні ділянки, а також маєток у Київській області.

Члени родини також володіють нерухомістю у передмісті Києва та іншими активами, включаючи автомобілі та бізнеси.

Висновок

Ілля Павлюк залишається однією з найбільш закритих фігур української політики та бізнесу.

Водночас численні журналістські розслідування свідчать про його значний вплив на політичні процеси, зв’язки у владних колах та участь у бізнес-проектах, які неодноразово ставали предметом уваги правоохоронних органів.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Ілля Павлюк, маєтки і нардепи: що відомо про тіньовий вплив чернівецького бізнесмена появились сначала на Антикорупційна правда.

Подарунок від профспілки

За даними профільного міністерства, станом на кінець 2025 року в Україні налічувалось понад 1,5 млн ветеранів і ветеранок російсько-української війни. Забезпечити гідні умови життя для цих людей, а також для родин загиблих захисників, – всіх тих, хто віддав країні найдорожче, – це питання честі для держави та суспільства. Не менш важливо боротися із шахраями, які можуть використовувати так звану “допомогу ветеранам” як прикриття для своїх нечистих схем. На жаль, подібні махінації під час війни не є рідкістю.

Так, у липні 2024 року у соціальних мережах і ЗМІ було поширене повідомлення про надання Всеукраїнською профспілкою захисників України, спортсменів і працівників сфер квартир родинам військовослужбовців. Вручення сертифікатів на житло відбулося 19 липня під час відзначення річниці профспілки. Згідно з повідомленням пресслужби, квартири у столиці отримали боєць 100-ї бригади Сухопутних військ Юрій Мазурко, 241-ї бригади Територіальної оборони Рахім Бабаєв і дружина загиблого військового 72-ї бригади Володимира Сергієвського з позивним “Ірландець”. Про подію навіть був знятий телевізійний сюжет під гучним заголовком “Поки держава обіцяє, профспілка захисників і роботу ветеранам знаходить, і навіть квартири надає!”, у якому голова організації Сергій Бизов заявив: “Поки військовослужбовець на передовій, його родиною опікуються. Тоді він впевнений і розуміє, за що він бореться”.

Ветеран Рахім Бабаєв із сертифікатом на квартиру. Фото: Всеукраїнська профспілка захисників України, спортсменів і працівників сфер

На перший погляд, правильні слова та дії. Проте, як стало відомо, принаймні в одному випадку “подарована” ветерану квартира виявилась об’єктом шахрайської схеми, а сам військовослужбовець у підсумку залишився ні з чим.

Нова оборудка скандального ексчиновника?

Деталі цього скандалу нам вдалося дізнатися від представників ТОВ “Сов-Інвест” – забудовника, чию квартиру по вулиці Оноре де Бальзака (Деснянський район міста Києва) було нібито передано ветерану Рахіму Бабаєву. Як з’ясувалося із документів, наданих підприємством, договір купівлі-продажу житла був укладений ще 12 жовтня 2022 року, а покупцем виступила дружина військовослужбовця. Квартира була продана фактично по собівартості – за 633 тис. грн, – у кілька разів нижче ринкової ціни. При цьому, другий екземпляр угоди забудовник так і не побачив, як і оплати домовленої суми.

Перша сторінка договору купівлі-продажу квартири по вулиці Оноре де Бальзака

Таким чином, квартира де-юре і де-факто так і залишилась власністю ТОВ “Сов-Інвест”. Кому тоді була потрібна вистава із врученням сертифікату? За словами представників забудовника, посередником при укладенні угоди був Георгій Зубко – на той час президент Федерації хокею України, – який і домовився про купівлю житла за зниженою ціною – нібито для потреб ветерана, – а також гарантував оплату коштом профспілки.

Георгій Зубко – фігурант численних антикорупційних розслідувань. У 2016-2021 роках він був заступником гендиректора ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” Євгенія Дихне, якого у 2023 році Вищий антикорупійний суд засудив до 5-ти років позбавлення волі за завдання збитків державі на 15,7 млн грн – через здавання в оренду приміщень летовища із необґрунтованою знижкою. Зубко не розділив відповідальність зі своїм керівником, хоч як заступник Дихне із комерційної діяльності безпосередньо курував процеси з оренди торговельних площ. Так само сухим із води чиновник вийшов у кейсі зі скандальним розширенням перону перед терміналом D на мільярд бюджетних гривень у 2018 році, коли пісок і бетон для робіт були придбані суттєво дорожче ринкової вартості.

Георгій Зубко (справа) та заступник голови Всеукраїнської профспілки захисників України Сергій Куніцин

Зрештою, у липні 2024 року Зубко втратив і посаду президента Федерації хокею України. 23 із 25-ти обласних підрозділів організації, а також майже всі клуби, проголосували за відсторонення чиновника, якого раніше звинуватили у спробі рейдерського захоплення федерації. Звинуватили Георгія Зубка і у “нецільовому використанні коштів” ФХУ.

Ділки із сумнівним минулим у керівництві профспілки

Яке ж відношення скандальний посадовець мав до Всеукраїнської профспілки захисників України, спортсменів і працівників сфер, від імені якої він домовлявся про пільгове придбання квартири? У жовтні 2023 року Георгій Зубко разом із його батьком Юрієм Зубком були почесними гостями під час засідання Ради голів профспілки. А вже у квітні 2024-го офіційна сторінка організації у Facebook привітала Юрія Зубка з днем народження – як заступника голови Всеукраїнської профспілки захисників України.

Зубко-старший – це також непересічна особистість: депутат і заступник голови земельної комісії Київради, що відомий, передусім, лобіюванням інтересів забудовників. Цікаво, що станом на зараз згадок про нього немає у розділі “Керівництво” на офіційному сайті організації.

Водночас, дані із відкритих джерел підтверджують вплив Юрія Зубка на керівництво профспілкою. Так, у травні минулого року депутат був одним із організаторів “провокацій” (згідно з офіційною заявою АРМА – Агентства з розшуку та менеджменту активів) біля Будинку профспілок. Тоді група чоловіків міцної статури спробувала взяти під контроль приміщення арештованої будівлі, що правоохоронці назвали “протиправним захопленням”, а Всеукраїнська профспілка захисників України – “мирною акцією” з метою протидії “рейдерству”.

Юрій Зубко (зліва) на акції Всеукраїнської профспілки захисників України, спортсменів і працівників сфер біля Будинку профспілок. Фото: Facebook

Так чи інакше, квартирна оборудка за участі осіб, пов’язаних із керівництвом Всеукраїнської профспілки, кидає тінь на цю та інші організації, що декларують захист інтересів українських ветеранів. Коли під соусом “допомоги героям” реалізуються схеми з отримання активів за безцінь (або й зовсім задарма) – це завдає удару по самій ідеї волонтерства, підриває довіру бізнесу, міжнародних партнерів та, найголовніше, – самих військових.

У цій історії особливо цинічним виглядає те, що сам ветеран Рахім Бабаєв фактично став заручником чужих амбіцій. Договір на дружину, відсутність оплати та “завислі” документи перетворили обіцяне житло на юридичний фантом. Виникає закономірне питання: чи знав сам боєць, що його ім’я використовують для того, аби “витиснути” із забудовника нерухомість на основі лише “джентльменських угод” з Георгієм Зубком? Інше питання: чи реально отримали квартири дві інші родини захисників України, яким урочисто вручили сертифікати?

Профспілки та громадські об’єднання сьогодні мають стати зразком прозорості. Вони зобов’язані самостійно “чистити ряди” від сумнівних ділків, для яких статус ветерана – лише зручна перепустка до високих кабінетів чи спосіб “закрити питання” із забудовником.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Корупційна схема чи благодійний піар? Як ветерану подарували фантом замість квартири появились сначала на Антикорупційна правда.

Відповідне повідомлення з’явилося наприкінці 2025 року. Згідно з декларацією, право власності на автомобіль депутат отримав 24 грудня 2025 року. Вартість транспортного засобу склала 1 мільйон 711 тисяч гривень.

Електрокар Mercedes-Benz EQS 450+ належить до преміального сегмента. За технічними характеристиками він здатний долати понад 700 кілометрів на одному заряді. Продавцем автомобіля виступила американська компанія Mega Auto Care & Wholesale, зареєстрована у Детройті.

Продаж попереднього автомобіля

Перед купівлею нового електрокара Олександр Ковальчук продав попередній автомобіль. У жовтні 2025 року депутат задекларував продаж транспортного засобу за 960 тисяч гривень.

Згідно з декларацією за 2024 рік, у власності парламентаря перебував автомобіль Audi Q7 2015 року випуску.

Політична кар’єра депутата

Олександр Ковальчук був обраний народним депутатом у 2019 році від партії «Слуга народу». У парламенті він працює заступником голови Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики.

Під час своєї роботи депутат ініціював законопроєкти щодо змін до Податкового та Митного кодексів. Також він виступав із пропозиціями щодо відтермінування впровадження екологічного стандарту Євро-6 для автомобілів в Україні.

У липні 2025 року Ковальчук підтримав законопроєкт №12414, який передбачав підпорядкування діяльності НАБУ та САП Генеральному прокурору. Цей документ викликав критику з боку антикорупційних організацій, які заявляли про ризик послаблення незалежності антикорупційних інституцій.

1 грудня 2025 року Ковальчука обрали одним із заступників голови парламентської фракції «Слуга народу».

Нерухомість і майно депутата

Станом на декларацію за 2024 рік Олександр Ковальчук володів кількома об’єктами житлової нерухомості у Рівному. Йдеться про три квартири площею 65, 76 та 271 квадратний метр.

Найбільшу квартиру депутат придбав у 2021 році. Того ж року він зареєстрував право власності на машиномісце площею 28 квадратних метрів та земельну ділянку площею 0,06 гектара.

Крім цього, у Рівному Ковальчук орендував офісне приміщення площею близько 16 квадратних метрів.

У спільній власності з Лілією Пастух, Інною Болюх та Галиною Ковальчук депутат також володів квартирою площею 60 квадратних метрів у місті Звягель Житомирської області.

Майно та доходи родини

Цивільна дружина депутата Лідія Рижа має частку квартири у місті Вараш Рівненської області. Ця нерухомість також оформлена на Аллу та Світлану Рижих. Загальна площа квартири становить 68 квадратних метрів.

Серед іншого майна Ковальчук задекларував два люксові годинники брендів Breitling та Rolex. Також у його власності є мисливська рушниця Merkel Suhl 96K.

Окремим пунктом у декларації вказано бронеплиту з автографами керівників держави та силових структур. Її депутат задекларував як артоб’єкт вартістю 100 тисяч гривень.

Бізнес та доходи

Ковальчук також зазначив у декларації п’ять торговельних марок: «Біома», «Гармонія», «Південний сучасний житловий масив», AB Amber BIJOUX та CCI Creative Capital Investments.

Серед доходів за 2024 рік депутат вказав лише заробітну плату у Верховній Раді — 747 тисяч гривень.

Його цивільна дружина Лідія Рижа отримала близько 133 тисяч гривень зарплати від компанії «Агро-Класік», 25 тисяч гривень виплат як внутрішньо переміщена особа та 705 гривень кешбеку від «Сенс банку».

Заощадження

Згідно з декларацією, Олександр Ковальчук зберігає 105 200 доларів, 33 тисячі євро та 326 500 гривень.

Лідія Рижа має заощадження у розмірі 15 тисяч доларів та 122 700 гривень.

Крім політичної діяльності, Ковальчук також є співзасновником благодійного фонду «Україна для Героїв» та членом громадської організації «Паноплоїра».

“Антикорупційна правда”

Сообщение Олександр Ковальчук задекларував Mercedes EQS 450+: нардеп від «Слуги народу» придбав електрокар за 1,7 млн грн появились сначала на Антикорупційна правда.

Ревякін обійняв посаду спеціаліста відділу роботи з громадськістю в управлінні оцінки впливу на довкілля та природно-заповідної справи Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА.

На перший погляд, це кадрове призначення виглядає незначним. Проте ситуація набуває зовсім іншого змісту, якщо врахувати, що протягом кількох років до цього Ревякін фактично керував українськими активами російського олігарха.

Бізнес Гуцерієва в Україні

З серпня 2022 року до середини 2025 року Олександр Ревякін очолював кілька компаній — «УБС Логістик», «МЛП-Чайка» та «МЛП Бориспіль», яка згодом була перейменована на «Кам-Інвест 2025».

На ці компанії оформлені великі логістичні комплекси у селі Чайка під Києвом загальною площею приблизно 80 тисяч квадратних метрів. До 2018 року безпосереднім бенефіціаром цього бізнесу був російський мільярдер Михайло Гуцерієв — один із найбагатших бізнесменів рф і власник холдингу «Самфар».

Згодом активи були переоформлені на Вікторію Кущ, відому як співачка та авторка пісень Вікторія Кохана. Вона має українське громадянство, однак із 2014 року проживає у росії.

Схема після початку повномасштабної війни

Після початку повномасштабного вторгнення росії бізнес Гуцерієва в Україні опинився під загрозою санкцій. Щоб уникнути обмежень, активи були переоформлені на номінальних власників із Туреччини — серед яких називають Месута Догана та Фатіха Екімлера.

Формально власники змінилися, однак фактичне управління логістичними комплексами залишалося в руках українського менеджменту. Саме Олександр Ревякін, за даними журналістських розслідувань, координував роботу цих підприємств.

Йому приписують ключову роль у тому, що компанії, пов’язані з російським бізнесом, не потрапили під українські санкції і не були націоналізовані.

Можливі зв’язки з українськими посадовцями

Журналісти також звертають увагу на можливі особисті зв’язки Ревякіна з українськими чиновниками. Зокрема, йдеться про його давнє знайомство з Олексієм Кулебою.

У 2022 році Кулеба очолював Київську обласну державну адміністрацію, а нині працює в уряді на посаді віцепрем’єр-міністра з відновлення України.

Статки і майно

Згідно з доступною інформацією, лише у 2025 році на посаді директора ТОВ «УБС Логістик» Олександр Ревякін отримав приблизно 2 мільйони гривень доходу.

Крім того, він зберігає значні готівкові кошти — близько 5 мільйонів гривень та 300 тисяч доларів.

У його власності також перебуває великий автопарк — приблизно двадцять легкових автомобілів, переважно випуску 2011–2016 років, а також мотоцикл Harley-Davidson 2021 року.

Кримінальне провадження

У грудні 2025 року Офіс Генерального прокурора відкрив кримінальне провадження за статтею про пособництво державі-агресору. Одним із фігурантів цієї справи є Олександр Ревякін.

Слідство перевіряє обставини переуступки прав за кредитом на суму 55 мільйонів доларів, який компанія «МЛП-Чайка» отримала у російському «Сбербанку» ще у 2011 році.

Зараз сума непогашеної заборгованості разом із відсотками перевищує один мільярд гривень.

У 2022 році цей борг був переданий киргизькій компанії «Торугарт Трейдинг». Уже наступного року право вимоги за кредитом перейшло до компанії Victorium Investments and Co Ltd, зареєстрованої на Маврикії.

Правоохоронці припускають, що така схема могла використовуватися для виведення коштів за кордон. Крім того, на суму цієї заборгованості компанія «МЛП-Чайка» у 2023 році зменшила свої доходи, що призвело до скорочення податкових платежів до бюджету.

У результаті виникає питання: чому людина з таким бізнесовим минулим та значними активами опинилася на посаді рядового чиновника у Київській обласній адміністрації.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Михайло Гуцерієв і Олександр Ревякін: як соратник російського олігарха опинився на посаді в Київській ОДА появились сначала на Антикорупційна правда.

За словами Гончаренка, йдеться про брата посадовця – Олега Швеця, який нібито проживає за кордоном, але ймовірно є власником двох квартир у житловому комплексі “Рів’єра” у столиці.

“Олег Швець живе за кордоном, але володіє двома квартирами в престижному ЖК ‘Рів’єра’ в Києві – це елітний комплекс з видом на Дніпро, басейнами, фітнесом, охороною. Обидві квартири куплені в 2020 році, коли Андрій Швець уже був при посаді в СБУ”, – написав народний депутат.

Гончаренко також зазначив, що раніше Олег Швець мав статус фізичної особи-підприємця, однак наразі ФОП закритий, а за ним, за словами депутата, залишилися борги.

“Раніше Олег Швець мав ФОП, зараз він вже закритий, а також з купою боргів, і при при цьому він зміг купити елітну нерухомість. Країна мрій і можливостей якщо твій брат працює в СБУ”, – зазначив нардеп.

За інформацією депутата, Олег Швець нібито був співвласником ТОВ “Аудиторська компанія Альфа-Аудит ЛТД”, співзасновником якої також є батько посадовця СБУ – Зеновій Швець. За словами Гончаренка, на сайті компанії серед клієнтів вказано ТОВ “Галант-сервіс”, що належить дружині народного депутата Едуарда Прощука.

Нардеп стверджує, що ця компанія раніше фігурувала у журналістських розслідуваннях щодо можливого відмивання понад 120 млн грн у межах проєкту “Велике будівництво”.

Крім того, за словами Гончаренка, батько керівника ГСУ СБУ є співзасновником ТОВ “Фірма ‘Свіча’”, яке займалося виробництвом м’ясних продуктів, однак фактично не веде діяльності з 2010 року.

Депутат також повідомив, що у липні 2023 року на Зеновія Швеця нібито було зареєстровано автомобіль Renault Duster 2023 року випуску.

“Його ФОП неактивний з 2004 року, але 27 липня 2023 року на нього купили новий Renault Duster 2023 року випуску”, – зазначив Гончаренко.

Водночас він нагадав, що раніше повідомляв про анонімний лист із інформацією щодо ймовірного майна родини керівника ГСУ СБУ, зокрема про дві земельні ділянки в котеджному містечку “Золоче” під Києвом, які, за його словами, належать дружині та батькові Андрія Швеця і були придбані у жовтні 2019 року.

“Ми дуже чекаємо пана Швеця на засіданні ТСК, де він міг би підтвердити або спростувати інформацію з цього листа. Ми б дуже хотіли почути його позицію”, – написав депутат.

Нагадаємо, раніше стало відомо, що дружина та батько Швеця ймовірно володіють двома земельними ділянками в елітному котеджному містечку “Золоче” під Києвом, які нібито були придбані у жовтні 2019 року — саме в період, коли він став виконувачем обов’язків керівника Головного слідчого управління СБУ.

Сообщение «Країна мрій і можливостей якщо твій брат працює в СБУ»: нардеп Гончаренко розповів про статки брата керівника ГСУ СБУ Андрія Швеця появились сначала на Антикорупційна правда.

Прославився Злочевський не тільки цим, а ще й одним з найбільших задокументованих хабарів в історії країни — у червні 2020 року він намагався передати 6 млн доларів керівникам НАБУ та САП за закриття кримінального провадження по факту заволодіння та легалізації грошей стабілізаційного кредиту НБУ, виданого підконтрольному Сергію Курченку «Реал Банку».

Але все це майже жодним чином не вплинуло на успіх нафтогазового бізнесу Злочевського — по сьогоднішній день член уряду зрадника Азарова заробляє сотні мільйонів гривень на видобутку українських газу та нафти. І тільки нарощує об’єми. Для нього змінилось лише одне — бізнес довелось переписати на доньок, пише Блекбокс.

Як Микола Злочевський з військового радіоінженера став «газовим королем»

Шлях Миколи Злочевського до вершини газовидобувного бізнесу України — це підручниковий приклад того, як правильні знайомства та вчасно зайняті державні крісла можуть бути вдало монетизовані в бізнес-імперію, що приносить шалені гроші.

Починав Злочевський без жодного відношення до газу — як військовий радіоінженер. У 1983 році він пішов служити до Збройних сил, у 1988-му закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище. Армія, технічна освіта, нічого особливого. Але після розпаду Радянського Союзу, як і тисячі інших офіцерів, він опинився перед вибором — і обрав бізнес.

У 1990-х роках Злочевський уже крутився в структурах, пов’язаних із паливно-енергетичним сектором. Обіймав посади заступника директора та віце-президента компанії «Інфокс», а наприкінці десятиліття очолив правління ЗАТ «Укрнафтосервіс». Паралельно він увійшов до Координаційної ради підприємців при президентові Кучмі. Тобто в потрібних кабінетах його вже знали і до потрібних столів вже пускали.

Справжній злет розпочався у 2002 році, коли Злочевський став народним депутатом від СДПУ(о) Віктора Медведчука, а потім очолив Державний комітет природних ресурсів України. Це той самий орган, який видавав спеціальні дозволи на користування надрами. Саме в той час почало формуватись те, що згодом стане групою Burisma Holdings — конгломератом газовидобувних компаній, які консолідували ліцензії на видобуток газу по всій Україні.

У 2006 році Злочевський повернувся до парламенту, цього разу обравшись від Партії регіонів та обравши членство в профільних комітетах з питань паливно-енергетичного комплексу та бюджету. Це, вірогідно, також допомогло зростанню Burisma — на це час холдинг переоформлено через кіпрські та інші офшорні структури — так, щоб реального власника знайти було якомога складніше, а фінансові потоки рухались без зайвих питань з боку українських регуляторів.

Тож, до початку 2010-х років Burisma перетворилась на одного з найбільших приватних видобувачів природного газу в Україні. А у червні 2010 року, після того, як президентом України став Віктор Янукович, Злочевський був призначений міністром екології та природних ресурсів, за рахунок чого отримав новий прямий доступ до механізму видачі ліцензій — тепер уже на міністерському рівні. Провадження, які згодом відкрили проти нього правоохоронці, стосуються саме цього періоду: 2010–2012 років, коли під час перебування на посаді міністра структури, підконтрольні Мінекології, видали компаніям Burisma щонайменше 38 спецдозволів на видобуток газу.

Схема, яку Злочевський вибудовував роками, була проста і ефективна: спочатку ти контролюєш орган, що роздає дозволи, потім ти отримуєш дозволи, потім ти добудовуєш холдинг і ховаєш його за кіпрськими офшорами. І все це — поки ти офіційно служиш державі та використовуєш свою посаду для свого збагачення.

Як члени родини Злочевського збагатились на видобутку українських надр

Ну, а наскільки ефективною виявилась ця схема, можна оцінити хоча б за тим, як людина може запросто викинути 6 млн доларів на хабар антикорупційним органам. Але також і по матеріальному становищу членів родини Злочевського. Дружина, доньки, зяті, брат — кожен отримав свій шматок від газового пирога. І те, що їхні статки — результат збагачення за рахунок українських копалин, підтверджує те, що їхнє матеріальне положення значно перевищує їхні офіційні доходи.

Так, дружина колишнього міністра Наталія Злочевська крім квартири площею 67,6  квадратних метрів на вулиці Білоруській в Києві, де вона прописана, має ще у власності будинок в Обухівському районі та особняк площею 922 квадратних метри в селі Іванковичі Васильківського району. Пересувається Наталія одразу трьома автомобілями: Land Rover Range Rover Autobiography, Mercedes-Benz GLE 400 та Mercedes-Benz G 63 AMG. Примітно, що два останніх зареєстровані в 2020 році — якраз у той рік, коли її чоловік намагався передати шестимільйонний хабар НАБУ та САП.

Брат Злочевського Владислав, згідно його декларацій, служив у поліції — спочатку як головний інспектор Департаменту поліції охорони, потім як заступник начальника відділу у структурі Національної поліції до грудня 2019 року. Корпоративних прав офіційно не має. Зате має у власності квартиру площею майже 197 квадратних метрів на Оболонській Набережній в Києві, куплений у 2024 році поруч гараж  на проспекті Івасюка 2Ж, будинок площею 244 квадратних метрів в київському садовому товаристві «Арсеналець», і ще дві земельні ділянки в столиці. Поліцейська зарплата та такий набір нерухомості у Києві — математика, яка не сходиться навіть приблизно.

Катерина Самарська, дружина брата Миколи Злочевського, також не має жодних корпоративних прав у бізнесі, хоча бізнес таки має. Судячи з її сторінки в Instagram, вона є засновницею магазину жіночого одягу @s.kay_samarskayakatya, проте ані ФОП, ані зареєстрованого за нею ТОВ немає. Катерина є власницею BMW X6 2015 року випуску та одразу трьох квартир в Києві: 114,9 квадратних метрів на Дніпровській Набережній 14, 64,3 квадрати на Трускавецький, 8, та ще 71,8 квадратних метрів на тій же Дніпровській Набережній, тільки в будинку №20-А.

Буквально «смітить грошима» син Владислава Злочевського від поперечного шлюбу — 25-річний Микола Злочевський. Хоча формально він не має ні нерухомості, ні корпоративних прав, у соцмережах веде себе як людина, якій гроші буквально нема куди подіти: розкидає купюри з балкону «заради веселощів», хизується дорогими вечірками і демонстративно культивує образ людини, яка «любить смітити грошима». Характерний портрет так званої золотої молоді, яка успадкувала не цінності, а звички.

Як ми вже згадували вище, Микола Злочевський має двох доньок. Перша його донька, 34-річна Каріна, є власницею одразу двох апартаментів в елітному ЖК «W Residences Dubai — The Palm» на березі Перської затоки на самій Palm Jumeirah у Дубаї загальною площею 1700 квадратних метрів. Ці апартаменти у 2019 році придбав сам Микола Злочевський за приблизно 11 млн доларів США, а пізніше просто переоформив на свою доньку.

У липні 2017 року Каріна Злочевська вийшла заміж за такого собі Андрія Кучкова, який до одруження був зареєстрований як звичайний ФОП у сфері ресторанного бізнесу. Але вже менш ніж через пів року після весілля він раптово став засновником та бенефіціаром ТОВ «Укр Газ Ресурс» — компанії з ліцензіями на постачання природного газу та електроенергії. Такий от подарунок від тестя на весілля. З 2020 по 2024 рік доходи цієї компанії перевищили 27,6 мільярда гривень, і лише продовжують набирати оберти: за прогнозом за 2025 рік компанія отримає рекордні для себе ще 8,9 мільярда грн.

За даними «Наших грошей», у 2021 році компанія Кучкова очолювала рейтинг найбільших постачальників електроенергії в Україні за державними контрактами. При цьому «Укр Газ Ресурс» неодноразово отримував застереження від регуляторів, у 2023 році потрапив до чорного списку Антимонопольного комітету, а в 2024-му НКРЕКП зафіксувала системні порушення ліцензійних умов і штрафувала компанію на 226 тисяч гривень. Тим не менш, їздить зять Злочевського на Land Rover Range Rover Sport та Mercedes-Benz G 63 AMG.

Друга донька екс-міністра, 26-річна Анна навчалась у King’s College London — одному з найпрестижніших університетів Великої Британії, де вартість навчання та проживання обчислюється десятками тисяч фунтів стерлінгів на рік. Її чоловік Антон Фісталь — онук відомого донецького хірурга Еміля Фісталя, що у 2018 році  отримав звання «Герой праці ДНР», та племінник Германа Фісталя, якого нещодавно затримало НАБУ за підозрою в керівництві злочинною організацією, що наживалась на закупівлях медичного обладнання для онкохворих, зокрема мова йде про розкрадання 231 млн грн під час закупівель для Національного інституту раку.

Весілля Анни Злочевської з Антоном Фісталем — окрема історія про «розкіш на межі розорення». Його зіграли влітку 2025 року, святкування тривало три дні в у середньовічному замку Castel Falfi в італійській Тоскані, куди запросили приблизно 150 VIP-гостей. «Гостям організували чартерні перельоти, а довкола території працювала чисельна приватна охорона», — розповідав у своєму Facebook журналіст Михайло Ткач.

Обидві родини — Злочевські та Фісталь, що поріднились влітку минулого року, вже тривалий час живуть на Кіпрі, тож, можна собі уявити, що мають там нерухомість, і, зрозуміло, навряд чи мова йде про якесь скромне житло. Тим часом, заробляти на безбідне закордонне життя Злочевські продовжують в Україні — за рахунок колись вміло виданих Миколою Злочевським ліцензій та спецдозволів на видобуток українського природного газу десяткам своїх компаній.

Скільки заробляє газовидобувний бізнес, яким володіють доньки Миколи Злочевського 

Тож, після невдалої спроби підкупити НАБУ та САП за 6 млн доларів, Микола Злочевський зробив те, що в Україні давно стало корупційною класикою: переписав бізнес на дітей. Тож Каріна та Анна Злочевські стали власницями однієї з найбільших приватних газовидобувних груп країни. Ними вони залишаються і сьогодні.

Через кіпрську компанію Diloretio Holdings LTD доньки отримали контроль над тринадцятьма українськими підприємствами. Назви цих компаній нічого не скажуть пересічному читачеві — «Еско-Північ», «Куб-Газ», «Парі», «Перша українська нафтогазова компанія», «Системойлінженерінг», «Надрагаз», «Алдеа-Україна» та інші — але разом вони утворюють газовий холдинг, що буквально викачує з українських надр мільярди гривень щороку.

Флагман групи — ТОВ «Еско-Північ» — заснована ще в 2000 році особисто Миколою Злочевським. Компанія має 13 чинних ліцензій на розробку родовищ по всій Україні. З 2020 по 2024 рік її оборот перевищив 45 мільярдів гривень, а чистий прибуток за цей самий період — понад 7,36 мільярда грн. Якщо прогноз на 2025 рік справдиться, загальний оборот компанії лише за шість років сягне майже 69 мільярдів гривень. Для порівняння: оборот 2020 року вже до 2025-го виросте майже у вісім разів.

При цьому жодних державних тендерів, жодної публічності — просто тихе та дуже прибуткове видобування українського газу. За останніми даними ExPro Gas&Oil Monthly, ТОВ «ЕСКО-Північ» у вересні 2025 року видобула майже 62 млн кубометрів природного газу, що на 40% більше, ніж у вересні 2024 року.

ТОВ «Системойлінженерінг» — ще одна компанія, передана доньками через ту саму кіпрську структуру. З 2020 по 2024 рік — понад 6,37 мільярда гривень обороту, чистий прибуток перевищив 1,46 мільярда грн. Рентабельність близько 23% — вражаючий показник навіть за галузевими стандартами.

Але ця компанія відзначилась не лише видобутком газу. У жовтні 2022 року, в розпал повномасштабної війни, вона виграла аукціон Фонду гарантування вкладів із продажу головного офісу банку «Аркада» в центрі Києва — за 351 мільйон гривень при стартовій ціні майже в мільярд. Тобто знакову будівлю в столиці придбали майже втричі дешевше від оціночної вартості. Після підписання договору право власності було оперативно переоформлене на іншу компанію — «Пульс 2020», яку пов’язують з оточенням Злочевського.

Однак, далеко не всі фірми Злочевських демонструють такі гарні цифри рентабельності. Частина з них при мільйонних доходах звітують навіть зі збитками. Наприклад, ТОВ «Геоюніт»: при обороті у майже 700 мільйонів гривень за п’ять років ця компанія задекларувала лише 33 мільйони чистого прибутку — менше п’яти відсотків. Чотири роки поспіль компанія показувала або збитки, або копійчаний прибуток. Зате 2024 рік раптово став «зірковим»: рентабельність підскочила до 31%.

Така «випадкова» трансформація зі збиткового підприємства в надприбуткове — це не економічне диво. Це класична схема мінімізації податків через штучне завищення витрат з подальшим «виведенням» прибутку в потрібний момент. Аналогічна картина — у ТОВ «Нафтогазопромислова геологія» та ліквідованому вже ТОВ «Ріно Сервісес», яке перед ліквідацією у липні 2025 року встигло показати оборот майже 181 мільйон гривень при чистому прибутку в 700 тисяч, тобто з показником рентабельності у 0,39%.

Декілька компаній Злочевських стабільно беруть участь у державних тендерах та, відповідно, перемагають в них, отримуючи мільйони прибутків з державного бюджету. ТОВ «Геоюніт» за 2025 рік заробило більше 36,8 млн грн, ТОВ «Ріно Сервісес» з 2021 по 2024 роки на тендерах «Укрнафти» та «Укргазвидобування» заробило понад 28 млн грн. Але найбільше на бюджетних грошах збагатилось засноване Миколою Злочевським ТОВ «Інфокс», яке у 2003 році отримало в оренду на 49 років цілісний майновий комплекс комунального підприємства «Одесводоканал», що дозволило йому фактично взяти під контроль систему водопостачання Одеси — ця компанія з 2020 року отримала понад 125 млн грн від державних органів та установ.

Тож, бізнес колишнього «регіонала» Миколи Злочевського не тільки залишився недоторканим, але й процвітає та продовжує активно розширюватись. У жовтні 2025 року Каріна та Анна Злочевські через кіпрську компанію Diloretio Holdings LTD стали власницями ТОВ «Сторенс», що має спецдозвіл на видобуток газу на Старобогородчанському родовищі в Івано-Франківській області. Через місяць  після цього компанія звернулася до Державної служби геології та надр України із заявами про набуття контролю над трьома ділянками надр у Волинській та Луганській областях, що голова служби Олег Гоцинець оперативно погодив своїм наказом 5 листопада 2025 року. Примітно, що два з трьох отриманих сестрами Злочевськими під контроль родовищ — Вергунське та Крутогорівське — розташовані в Луганській області, тобто на окупованій росіянами території. Цікаво,  навіщо це їм.

Але розширюється і інша компанія доньок міністра-«регіонала». Вже згадане вище ТОВ «Геоюніт» у травні 2025 року розпочало геофізичні дослідження на півдні Харківської області — на території Валківської громади — з метою подальшого видобутку нафти й газу.

Тож, загальний оборот нафтогазових компаній групи Злочевських лише з 2020 по 2024 рік перевищив 55 мільярдів гривень! Сукупний чистий прибуток — близько 9,38 мільярда. І це лише офіційні, задекларовані цифри — ті, які компанії не змогли або не встигли «просадити» бухгалтерськими маніпуляціями. Що ж, непогано годує український газ членів команди Віктора Януковича. На п’ятому році повномасштабного вторгнення.

Як Микола Злочевський ухилився від кримінальної відповідальності за найбільший хабар в історії країни 

Тож, як так вийшло, що через майже 6 років після скандального та гучного викриття спроби підкупу керівництва НАБУ та САП Микола Злочевський залишається на свободі, а його бізнес-імперія лише розширюється?

Спочатку все виглядало дійсно серйозно. У березні 2022 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт — Злочевського обвинуватили за статтею про давання хабара, яка передбачає покарання від п’яти до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Саме те, чого і заслуговує людина, що намагалась купити закриття кримінальної справи за шість мільйонів доларів.

Але рівно через рік, у березні 2023 року, до суду раптово надійшов інший обвинувальний акт — зі зміненим обвинуваченням. Статтю про хабар тихо замінили на статтю про «зловживання впливом». Різниця між цими двома статтями принципова. Покарання за дачу хабара — до десяти років позбавлення волі, а за зловживання впливом карають же лише штрафом або позбавленням волі до двох років.

В новому обвинувальному акті була описана легенда про те, що нібито Микола Злочевський, передаючи 6 млн доларів посередникам, не знав, кому саме ці посередники, що пообіцяли «допомогти» з закриттям кримінального провадження, віддадуть їх. Як йшлося в новому обвинуваченні, дехто Олена Мазурова повідомила лочевському, що в неї є знайомі, які можуть вплинути на посадових осіб НАБУ та САП, на що екс-міністр погодився та дав їй «добро».

«12 червня 2020 року в Києві Мазурова, Кіча та ще один учасник зустрілися з Романом Харченком у приміщенні ГУ ДПС у м. Києві. Під час подій того дня було передано 5 мільйонів доларів для подальшої передачі «за вплив», ще 1 мільйон залишився у посередників. Йшлося про постанову заступника Генерального прокурора – керівника САП Назара Холодницького про закриття справи», — йдеться в судових матеріалах.

Тож, таким чином, Злочевський заявив, що він вважав, що гроші передаються  якійсь третій особі для впливу на уповноважених осіб, і начебто не знав , кому саме. Як результат прокуратура та суд «повірили» в таку версію і перекваліфікували справу з «дачі хабара» на «зловживання впливом». Легко ж повірити, що людина, яка збудувала мільярдний газовий холдинг, десятиліттями поєднувала державні посади з приватним бізнесом і без вагань виділила шість мільйонів доларів на вирішення своєї проблеми — раптом виявився настільки наївним і неуважним, що навіть не поцікавився, кому саме підуть його гроші і яким чином буде закрита справа. Просто дав людині мільйони доларів і відвернувся. Нічого не знав, ні про що не питав.

Тим не менш, швиденько, через три місяці, у липні 2023 року до суду надійшла угода про визнання винуватості Злочевського. Звісно, в зловживанні впливом, за що йому світить лише штраф, екс-міністр щиро зізнався. І вже 1 серпня 2023 року Вищий антикорупційний суд затвердив вирок: штраф у розмірі 68 тисяч гривень та спеціальна конфіскація переданих коштів.

68 тисяч гривень. Це менше двох тисяч доларів. За спробу передати шість мільйонів доларів.Тобто людина, яка організувала найбільший хабар в історії країни, заплатила штраф, порівняний із місячною зарплатою київського менеджера середньої ланки, — і продовжила своє комфортне життя в Європі. Без ув’язнення. Без екстрадиції. Без реальних наслідків.

Характерно, але справу, яку Злочевський хотів закрити за допомогою підкупу, в результаті-таки теж закрили. Ще у 2013 році Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження, яке з часом переросло в підозру Злочевському у відмиванні коштів та заволодінні державними грошима в особливо великих розмірах. Схема, яку розслідували слідчі, була класичною для того середовища: пов’язаний із групою Злочевського «Реал Банк» отримав від Національного банку України стабілізаційний кредит — державні гроші, призначені для порятунку банку від банкрутства. Частину цих коштів, за версією слідства, вивели через підконтрольні структури, а потім відмили через ланцюжок фінансових операцій. Сума збитків — близько 787 мільйонів гривень, що на момент 2014 року становило від 60 до 70 мільйонів доларів.

У 2019 році Злочевському офіційно повідомили про підозру. Потім (ти диви!) змінили її формулювання. Потім справу виділили в окреме провадження. Стандартна бюрократична карусель, яка в українському судочинстві нерідко є не рухом до вироку, а рухом до тихого закриття.

І справді — у жовтні 2020 року, якраз після скандалу з шестимільйонним хабарем, Печерський районний суд Києва зобов’язав Генерального прокурора вжити заходів щодо закриття провадження. Того самого провадження, за закриття якого, власне, і намагались передати ті самі шість мільйонів доларів готівкою. Збіг у часі — разючий.

Слідчі, щоправда, не поспішали виконувати судову ухвалу одразу. Матеріали ще раз перепакували в нове окреме провадження, але фінал був передбачуваним. У березні 2023 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури закрив справу. Офіційне формулювання — «невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості у суді й вичерпання можливостей їх отримання». Або ще простіше: у матеріалах справи, за словами прокурора, не знайшлось «жодних доказів» участі Злочевського у злочинах та його «обізнаності» з тим, що гроші були злочинного походження. Знову «я нічого не знав» виявилось таким переконливим.

Десять років розслідування. Підозра у відмиванні майже мільярда гривень державних коштів. Спроба передати шестимільйонний хабар за закриття цієї самої справи. І фінал — закриття провадження через «відсутність доказів» з одночасним скасуванням розшуку. Саме так в Україні завершуються справи щодо людей, що мають мільярди гривень, ресурси, зв’язки і достатньо терпіння почекати потрібного моменту. Таких в Україні рідко саджають.

Сообщение Микола Злочевський: корупціонер втік з України, але продовжує викачувати її надра появились сначала на Антикорупційна правда.

Під час розгляду запобіжного заходу Герман Галущенко спокійно заявив, що сама по собі підозра не є чимось критичним. У цих словах є певна логіка. Українська практика показує, що навіть резонансні корупційні справи можуть роками залишатися у судах без остаточного вироку, пише ЕП.

Чому підозра не означає швидкого покарання

Український досвід доводить, що масштабні корупційні справи часто розглядаються роками. Показовим є приклад колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого обвинувачували у незаконному наданні розстрочок податкових платежів компаніям, пов’язаним із так званою «газовою схемою».

Збитки держави у цій справі оцінювалися майже у 3 мільярди гривень. Проте за майже десять років справа так і не завершилася остаточним рішенням. Якщо апеляційний розгляд не буде завершений найближчим часом, існує ризик, що обвинувачений взагалі уникне відповідальності через сплив процесуальних строків.

Чому корупційні активи залишаються у власників

Поки судові процеси тривають роками, фігуранти справ продовжують користуватися своїми активами. Саме ці кошти дозволяють їм фінансувати дорогих адвокатів, оплачувати судові витрати та підтримувати звичний рівень життя.

Такі активи часто включають нерухомість, дорогі автомобілі, рахунки за кордоном та інші фінансові інструменти. Вони забезпечують можливість вести розкішний спосіб життя, навчати дітей у престижних навчальних закладах за кордоном і водночас затягувати судові процеси.

За останні два десятиліття Україна фактично здійснила лише один великий випадок повернення корупційних активів із-за кордону. Саме тому підозра або навіть арешт не гарантують реального повернення коштів державі.

Що відомо про гроші у справі «Мідас»

За інформацією НАБУ, всі фінансові операції у межах схеми фіксувалися у так званій «чорній бухгалтерії» під назвою «Комплекс». У період з 2021 по 2025 роки через неї пройшло понад 112 мільйонів доларів.

За версією слідства, на користь Германа Галущенка було легалізовано понад 12,9 мільйона доларів через криптовалюту, готівку та рахунки у швейцарських банках. Олексій Чернишов, за даними слідства, отримав понад 1,2 мільйона доларів та близько 100 тисяч євро готівкою.

Це лише частина загального обсягу коштів. За оцінками слідства, ці суми становлять менше ніж 15 відсотків від усіх грошей, які могли пройти через схему.

Серед інших фігурантів справи називають бізнесменів Тимура Міндіча, Олександра Цукермана та Ігоря Фурсенка. Частина їхнього майна вже перебуває під арештом. Зокрема, арешт накладено на кілька квартир у Києві та Дніпрі, а під час обшуків вилучено понад мільйон доларів і євро готівкою.

Чому повернути гроші з офшорів дуже складно

Значна частина коштів у справі «Мідас» була виведена за кордон через офшорні структури. Для цього використовувалися компанії та фонди, зареєстровані в юрисдикціях із низьким рівнем прозорості.

Серед таких юрисдикцій називають Маршаллові Острови, острів Ангілья та Сент-Кітс і Невіс. У цих країнах корпоративна інформація часто є закритою, що суттєво ускладнює встановлення реальних власників активів.

У деяких випадках власниками компаній формально виступали родичі фігурантів справи, що дозволяло додатково ускладнювати процедури повернення коштів.

Роль США та Швейцарії

Частина коштів могла проходити через доларові розрахунки, що означає можливий зв’язок із фінансовою системою США. Американські правоохоронні органи мають потужні механізми боротьби з відмиванням грошей і можуть розслідувати такі справи навіть за межами своєї юрисдикції.

Водночас важливу роль може відіграти і Швейцарія, де частина коштів, за даними слідства, зберігалася на банківських рахунках. Швейцарія вважається одним із світових лідерів у сфері повернення незаконних активів.

Станом на 2026 рік ця країна повернула різним державам понад 2 мільярди доларів корупційних коштів.

Чому активи не можуть конфіскувати одразу

Українське законодавство фактично не дозволяє конфіскувати активи до винесення остаточного вироку у кримінальній справі. Через це майно фігурантів часто залишається лише під арештом протягом багатьох років.

Існує механізм цивільної конфіскації необґрунтованих активів, але він поширюється лише на обмежене коло посадовців. Багато учасників справи «Мідас» формально не підпадають під ці правила.

Що може змінити ситуацію

У багатьох країнах Європи та у США вже застосовується механізм конфіскації активів без остаточного вироку суду. Це дозволяє запобігти ситуації, коли гроші зникають ще до завершення судових процесів.

В Україні подібні механізми частково існують, наприклад санкційна конфіскація активів через Вищий антикорупційний суд. Проте вона застосовується переважно до осіб, пов’язаних із підтримкою агресії проти України.

У випадку справи «Мідас» цей механізм поки що не працює.

Справа «Мідас» як тест для держави

Сьогодні справа «Мідас» стала тестом для української антикорупційної системи. Йдеться не лише про оголошення підозр чи затримання окремих фігурантів.

Головне питання полягає в тому, чи зможе держава повернути сотні мільйонів доларів, які могли бути виведені через складні міжнародні фінансові схеми.

Якщо цього не станеться, справа ризикує перетворитися на ще одну довгу судову історію без реального фінансового результату для держави.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Справа «Мідас» Чернишова і Галущенка: чи зможе Україна повернути понад 112 мільйонів доларів появились сначала на Антикорупційна правда.

Після оголошення підозри політик залишив Україну та задекларував проживання в Південній Кореї. У 2024 році його оголосили у міжнародний розшук, а згодом він був затриманий у Німеччині. Саме це затримання викликало занепокоєння серед частини політичної та бізнесової еліти, адже схема могла об’єднати десятки впливових клієнтів.

Хто такий Руслан Демчак

Руслан Демчак відомий українцям як колишній народний депутат і бізнесмен, якого пов’язують із мережею приватних медичних клінік «Добробут» та фінансовою групою UBG. Його бізнесова кар’єра почалася ще у 1990-х роках, коли він працював у структурах, що займалися операціями з цінними паперами.

У той період Демчак був пов’язаний із інвестиційною групою «Ініціатива», яка стала основою майбутньої Ukrainian Business Group. Під час ваучерної приватизації компанії, пов’язані з цією групою, активно скуповували приватизаційні сертифікати населення. Так концентрувалися пакети акцій підприємств, які згодом переходили під контроль бізнес-групи.

Важливою особливістю побудови бізнесу Демчака стала система розподілу активів між родичами. Частина підприємств оформлювалася на батьків, брата та дружину, що формально розділяло власність між кількома особами, але фактичний контроль залишався в руках однієї людини.

Банки та фінансова імперія

На початку 2000-х років Демчак сформував бізнесову систему, до якої входили фінансові компанії, страхові структури та банки. Одним із ключових елементів цієї системи став RwS банк.

Саме через цей банк, за версією слідства, працювала схема легалізації доходів. Банк забезпечував проведення фінансових операцій, а також подальше зняття готівки клієнтами.

Схема «каруселі» з облігаціями

Основним інструментом легалізації коштів були операції з облігаціями внутрішньої державної позики. Цінні папери багаторазово купувалися і продавалися протягом одного дня між пов’язаними брокерами, компаніями та фізичними особами.

У результаті фізичні особи отримували «інвестиційний прибуток», тоді як юридичні особи фіксували збитки. Таким чином створювалася штучна фінансова модель, яка дозволяла легалізувати значні суми коштів.

Після цього гроші надходили на рахунки клієнтів, а згодом знімалися готівкою. За результатами перевірок Національного банку було встановлено десятки порушень фінансового моніторингу. Загальний обсяг інвестиційного доходу клієнтів банку перевищив 221 млн гривень.

Хто користувався схемою

У журналістських розслідуваннях згадуються низка політиків та бізнесменів, які могли користуватися схемою.

Серед них колишній народний депутат Максим Єфімов, бізнесмен і парламентар Олександр Фельдман, брати Геннадій та Ігор Ткачуки, а також низка інших чиновників і підприємців.

Також згадується ім’я колишнього міністра розвитку громад та територій Олексія Чернишова. За даними слідства, його дружина могла отримати значний інвестиційний дохід від операцій із цінними паперами.

Серед інших фігурантів журналісти називають заступника мера Харкова Андрія Руденка та підприємця Віталія Бонка.

Видача мільйонів готівкою

Однією з ключових ознак схеми стало масове зняття готівки через касу банку. У деяких випадках гроші видавалися від імені клієнтів, які на той момент перебували за кордоном.

За документами банку, десятки мільйонів гривень могли видаватися готівкою третім особам, але оформлювалися на відомих клієнтів банку.

Це дозволяло завершити повний цикл легалізації коштів: від створення фіктивного інвестиційного доходу до видачі реальної готівки.

Родина Демчака і активи за кордоном

Окрему увагу привертає спосіб життя родини колишнього депутата. Його діти навчаються у престижних університетах Великої Британії, а члени родини ведуть бізнес за кордоном.

Зокрема, колишня дружина Демчака стала директоркою компанії, яка управляє історичним маєтком у британському графстві Дербішир. Журналісти припускають, що цей будинок може бути пов’язаний із історичною постаттю Флоренс Найтінгейл.

Паралельно син Демчака розвиває власні бізнес-проєкти у сфері міжнародної логістики та технологічних поставок.

Чому справа Демчака важлива

Затримання Руслана Демчака в Німеччині викликало значний резонанс, адже його свідчення можуть пролити світло на масштабну систему легалізації коштів, яка роками діяла на фондовому ринку.

Подальша доля цієї справи залежатиме від рішення щодо екстрадиції ексдепутата до України та від того, наскільки активно слідство перевірятиме роль інших учасників фінансових операцій.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Демчак і Порошенко: як екснардеп Руслан Демчак відмив мільярд через RwS банк і чому його затримання в Німеччині лякає політичну еліту появились сначала на Антикорупційна правда.

Саме під час її роботи в Головній військовій прокуратурі справа Клименка отримала резонансний поворот, який фактично знівелював значну частину зібраних доказів, пише ОРД.

«Помилка», яка коштувала мільйони: історія справи Клименка

У 2017–2019 роках Ольга Миргородська працювала в Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України, яку тоді очолював Анатолій Матіос. У цей період розслідувалися кримінальні провадження щодо діяльності колишнього міністра доходів і зборів Олександра Клименка.

У межах розслідування існувало кілька окремих кримінальних проваджень із різними строками слідства. Після їхнього об’єднання в одне провадження прокурорка Миргородська неправильно визначила граничні строки досудового розслідування.

У результаті частина доказів, отриманих слідчими після спливу встановлених строків, втратила юридичну силу. Коли справу передали до НАБУ та САП, ці матеріали вже не могли використовуватися в суді.

Фактично процесуальна помилка призвела до того, що значна частина доказової бази щодо Клименка була визнана недійсною. Паралельно арештоване майно ексміністра на десятки мільйонів доларів повернулося під контроль пов’язаних із ним структур.

Іронічно, що в той самий час керівництво Головної військової прокуратури регулярно заявляло про «успіхи» у розслідуванні справи Клименка.

Тихе звільнення і повернення до прокуратури

Після скандалу Миргородська фактично зникла з публічного поля. Наприкінці 2019 року вона подала декларацію перед звільненням із посади заступниці начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури.

У 2020 році вона зареєструвалася як фізична особа-підприємець і почала надавати юридичні послуги.

Втім уже в 2021 році Миргородська повернулася до системи прокуратури, отримавши посаду заступниці керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області. Там вона працювала до 2024 року, після чого продовжила кар’єру в Дніпропетровській області.

Нерухомість і сімейні фінанси

Станом на кінець 2024 року власного житла Ольга Миргородська не декларує. Натомість вона користується майном, оформленим на її батька — Миколу Миргородського, колишнього депутата Чернігівської міської ради від партії «Батьківщина».

Серед задекларованого майна:

• садовий будинок площею 197,1 м² у Бориспільському районі Київської області (Золочівська громада),

• земельна ділянка поруч із цим будинком,

• квартира в Києві площею 73,1 м².

Будинок і землю Микола Миргородський придбав у 2018 році. Напередодні покупки він задекларував отримання грошових подарунків:

• 300 тис. грн — від доньки Ольги Миргородської,

• 500 тис. грн — від іншого родича, імовірно сина,

• ще 250 тис. грн він позичив у знайомого.

Згодом саме цим будинком почала користуватися прокурорка.

Паркомісця і загадкова квартира

Окрему увагу привертають інвестиції Миргородської у нерухомість.

У квітні 2021 року вона придбала майнові права одразу на п’ять паркомісць у Києві — по 400 тисяч гривень кожне. Загальна сума угоди склала 2 млн грн.

У той самий період прокурорка внесла понад 1,6 млн грн за попереднім договором купівлі квартири. Проте в деклараціях ця квартира так і не з’явилася.

Перед укладенням цих угод Миргородська позичила у свого батька 1 млн грн. Борг вона повернула лише у 2024 році.

Автомобіль, доходи та заощадження

У 2020 році прокурорка придбала автомобіль Toyota RAV4 Hybrid вартістю близько 1 млн грн.

За 2024 рік Миргородська задекларувала:

• 1,1 млн грн зарплати в прокуратурі,

• 1 тис. грн державної виплати за програмою «Зимова єПідтримка».

Станом на кінець року її заощадження становили:

• 300 тис. грн готівкою,

• 10 тис. доларів,

• 10 тис. євро,

• понад 74 тис. грн на банківських рахунках.

Загальна сума заощаджень перевищила 1,3 млн грн.

Нове призначення

Попри скандальну історію зі справою Клименка та запитання щодо майнових операцій, Ольга Миргородська продовжує кар’єру в органах прокуратури. Її нове призначення в Харківській області викликало чергову хвилю критики.

Адже справа, яка свого часу коштувала державі десятків мільйонів доларів потенційних активів, так і залишилася символом того, як одна процесуальна «помилка» може змінити долю гучного антикорупційного розслідування.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Миргородська і Клименко: як прокурорка Ольга Миргородська після скандалу зі «зливом» справи ексміністра отримала нову посаду в Харкові появились сначала на Антикорупційна правда.

Від міністерського крісла до газової імперії

Микола Злочевський очолював Мінекології у 2010–2012 роках, а до цього керував Держкомітетом природних ресурсів — органами, що видають спецдозволи на користування надрами. Саме в цей період структури, пов’язані з його групою Burisma, отримали десятки ліцензій на видобуток газу.

Схема була простою: спочатку контроль над органом, що розподіляє надра, потім — концентрація дозволів у «своїх» компаній, а далі — виведення активів через кіпрські та інші офшорні структури. До початку 2010-х Burisma стала одним із найбільших приватних видобувачів газу в Україні.

Після втечі з країни у 2014 році на тлі кримінальних проваджень Злочевський оселився у Великій Британії та на Кіпрі. Але бізнес продовжив працювати в Україні — і приносити сотні мільйонів гривень щороку.

Родинна імперія: як надра переписали на дітей

Після провалу спроби «вирішити питання» з антикорупційними органами за 6 млн доларів Злочевський зробив класичний крок — переписав активи на доньок.

Через кіпрську Diloretio Holdings LTD Каріна та Анна Злочевські контролюють понад десяток українських газовидобувних підприємств: «Еско-Північ», «Куб-Газ», «Системойлінженерінг», «Надрагаз», «Геоюніт» та інші.

Флагман — «Еско-Північ»

• 13 ліцензій на видобуток.

• Понад 45 млрд грн обороту за 2020–2024 роки.

• Більше 7,3 млрд грн чистого прибутку.

• Видобуток у 2025 році зріс на 40% у порівнянні з попереднім роком.

І це — без гучної публічності та без особливих тендерних скандалів. Просто системне «тихе» викачування українського газу.

Розкіш без пояснень

Родина Злочевських демонструє рівень життя, який складно співвіднести з офіційними доходами.

• Особняки під Києвом.

• Елітні авто (Range Rover, Mercedes G 63 AMG).

• Апартаменти у W Residences Dubai – The Palm вартістю близько 11 млн доларів.

• Весілля в тосканському замку Castel Falfi з чартерними рейсами для гостей.

Зять Андрій Кучков очолює компанію «Укр Газ Ресурс», що за кілька років показала обороти понад 27 млрд грн. Інший родинний зв’язок — з родиною Фісталів, де фігурують кримінальні підозри щодо закупівель для онкохворих.

Математика проста: державні надра — приватні мільярди.

Найдорожчий хабар і найдешевший вирок

У 2020 році детективи задокументували спробу передачі 6 млн доларів керівництву НАБУ та САП за закриття справи щодо стабілізаційного кредиту НБУ для «Реал Банку». Йшлося про можливе розкрадання близько 787 млн грн.

Спочатку обвинувачення передбачало до 10 років ув’язнення. Але згодом статтю перекваліфікували з «дачі хабаря» на «зловживання впливом». Результат — угода зі слідством і вирок у вигляді штрафу 68 тисяч гривень.

Менше двох тисяч доларів штрафу — за спробу передати шість мільйонів.

Паралельно закрили і саму справу щодо стабкредиту — через «відсутність достатніх доказів». Розшук скасували. Коло замкнулося.

Бізнес під час війни

Попри війну, група продовжує розширюватися. У 2025 році структури доньок отримали контроль над новими родовищами, зокрема в Івано-Франківській області. Деякі ділянки розташовані на тимчасово окупованих територіях Луганщини.

Загальний оборот газового бізнесу родини за 2020–2024 роки перевищив 55 млрд грн, чистий прибуток — понад 9 млрд.

Підсумок

Микола Злочевський — приклад того, як в Україні можна:

• поєднувати державну службу з приватним інтересом,

• уникнути реального покарання за найбільший задокументований хабар,

• зберегти й примножити газову імперію,

• і спокійно жити за кордоном.

Поки країна воює, український газ продовжує годувати родину колишнього міністра уряду Януковича. Історія не про бізнес. І навіть не про корупцію. Вона про імунітет — газовий, судовий і політичний.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Микола Злочевський і Віктор Янукович: як ексміністр купив «газовий імунітет» і примножив мільярди на українських надрах появились сначала на Антикорупційна правда.

Суть проста й водночас цинічна: комунальне підприємство «ФК «Житло-Інвест» у 2022–2023 роках закуповує квартири за бюджетні кошти — але не напряму у забудовника, а через «посередників». І ці посередники дивовижним чином пов’язані з родиною Кушніра, бізнесменом Олександром Глімбовським та нардепом Дмитром Ісаєнком.

Схема виглядає так: спершу квартири у «Київміськбуду» купуються за близько 2,3–2,5 млн грн. Потім, уже після рішення Київради про виділення 2 млрд грн на закупівлю житла, ті самі об’єкти перепродаються «Житло-Інвесту» — але вже по 3,9–4,2 млн грн. Націнка — до 68%. І все це — в умовах повномасштабної війни.

Розслідування і тиша

Схему вивчало Бюро економічної безпеки у межах кримінального провадження №12023000000000905. Фігурантам попередньо інкримінували одразу низку тяжких статей — від розтрати майна до відмивання коштів і службового підроблення. Але з початку 2025 року про активні кроки у справі — тиша. Формально розслідування можуть відновити, якщо буде політична воля.

Юрист і правозахисник Олександр Дядюк публічно заявив: місто могло переплатити сотні мільйонів гривень. І поки Київ шукав гроші на укриття, генератори й захист енергетики, 2 млрд гривень пішли на квартири, які могли бути придбані значно дешевше.

Хто опинився в центрі

Серед компаній, через які продавалися квартири, фігурують:

• ПАТ «ЗНІКІФ «Ковернот»

• АТ «ЗНІКІФ «Амтел»

• АТ «ЗНІКІФ «Княгиня Ярославна»

• ПП «Агентство нерухомості «Ріел Київ»

• АТ «ЗНІКІФ «Мінкар»

• АТ «ЗНІКІФ «Вебер»

Частина з них пов’язана з родиною Кушніра — зокрема дружиною та дітьми. Інші — з бізнес-оточенням Глімбовського, Ісаєнка, представниками групи «Ліко-Холдинг», а також особами, яких раніше пов’язували з «Черновецький Інвестмент Груп».

Показовий приклад — історія з фондом «Ковернот», який придбав квартири за договорами з відстрочкою платежу. Тобто забудовник міг фактично не отримати кошти одразу. Натомість комунальне підприємство вже сплачувало повну, суттєво вищу вартість.

Голоси у Київраді

Під час повторного виділення коштів у листопаді 2023 року частина депутатів відкрито заявляла: ціна 55 тис. грн за квадрат — завелика, а ефективність використання попередніх 567 квартир — сумнівна. Проте голосів вистачило.

Водночас син Ігоря Кушніра — Ілля Кушнір — голосував за відповідне рішення. Згодом він склав депутатський мандат.

Кадрова чехарда і фінансова прірва

Після звільнення Кушніра «Київміськбуд» пережив кілька змін керівництва: Василь Олійник, Світлана Самсонова, Дмитро Никифоров, Валерій Засуцький. Місто докапіталізувало компанію на 2,56 млрд грн. Але будівництво багатьох об’єктів, зокрема й проблемної спадщини «Укрбуду», так і не відновилося в повному обсязі.

Ситуація нагадує замкнене коло: мільярди вливаються, але будмайданчики стоять, а нові закупівлі супроводжуються скандалами.

Висновок

Історія з «квадратними метрами» — це не просто про квартири. Це про управління столичними грошима в умовах війни. Про те, чиї інтереси стоять вище — громади чи вузького кола забудовників і пов’язаних осіб. І поки відповіді залишаються розмитими, кияни мають право запитувати: хто і на яких метрах збагачується?

“Антикорупційна правда”

Сообщение Розпил на «квадратах» “Київміськбуду”: як мільярди киян перетворюються на надприбутки для «своїх» появились сначала на Антикорупційна правда.

Хто такі Снісаренки

У центрі історії — Наталія Снісаренко, її чоловік Ілля та їхні сини Семен і Даніїл, обидва адвокати. За паспортними даними, всі члени родини народилися в Росії. Саме ця сім’я фігурує у низці історій із виведенням майна збанкрутілих держпідприємств у приватні структури, пов’язані між собою.

Епізод перший: завод «Дніпро»

У 2005–2007 роках Наталія Снісаренко очолювала Державний київський дослідний завод «Дніпро» (вул. Сурікова, 3). Саме в цей період частину приміщень адмінкорпусу продали приватній фірмі за суму, яку експерти вважають заниженою.

Невдовзі завод пішов у ліквідацію. Ліквідатором став арбітражний керуючий Сергій Ільницький — персонаж, який згодом з’явиться і в інших подібних історіях. Через суд було легалізовано угоди з продажу майна, причому представник державного підприємства на засідання не з’явився.

Паралельно створюється інше держпідприємство — «Дніпро-Бета», директором якого стає Ілля Снісаренко. Туди переводять частину активів. Згодом нерухомість переходить до приватних компаній, пов’язаних із родиною.

Втручання НАБУ

У 2016 році детективи НАБУ відкрили кримінальне провадження щодо незаконного відчуження понад 3,7 тис. кв. м державного майна. Під час обшуків правоохоронці звернули увагу на мережу компаній, через які проходили активи.

Частина площ згодом опинилася у власності ТОВ «Р.У. Система», засновницею якого була громадянка РФ — родичка Снісаренків. Приміщення здавалися в оренду бізнесменам, щодо яких пізніше відкрили кримінальні справи через підтримку агресії РФ.

Попри арешти, через суди родині вдалося згодом зняти обмеження з частини майна.

Епізод другий: Київський радіозавод

Історія банкрутства ВО «Київський радіозавод» триває ще з 1990-х. Після часткового погашення боргів з’являється новий кредитор із суттєво збільшеною сумою вимог. Слідство встановило, що частина документів могла бути сфальсифікована, а підписи — підроблені.

У 2009 році ліквідатором заводу стає вже знайомий Сергій Ільницький. Невдовзі представником підприємства стає Даніїл Снісаренко. Далі повторюється знайома схема: рішення комітету кредиторів, аукціони, продаж великих площ за заниженими цінами структурам, пов’язаним із родиною.

Серед проданих об’єктів — десятки тисяч квадратних метрів виробничих площ, а також соціальна інфраструктура. Частина майна згодом перепродається або передається іншим пов’язаним фірмам.

Енергетичний вузол

Окремий конфлікт виник навколо електромереж і підстанцій, які забезпечують роботу підприємств на території радіозаводу. Попри те, що вони ще з кінця 1990-х належали іншому підприємству, у 2016 році ці об’єкти були виставлені на продаж у процедурі банкрутства.

Після кількох переоформлень майно опинилося в новоствореній компанії з назвою, подібною до оригінального власника. Судові спори щодо законності цих угод тривають досі.

Кримінальні провадження і тиск

У різні роки правоохоронні органи відкривали провадження щодо ліквідаторів, підроблення документів та незаконного відчуження майна. Частина справ перебуває в судах.

Судді, які розглядають спори щодо повернення активів у держвласність, заявляють про спроби інформаційного тиску. Паралельно Мінекономіки та інші держоргани через суд вимагають визнати аукціони недійсними та повернути майно державі.

Що маємо в підсумку

За роки процедур банкрутства пов’язані зі Снісаренками структури отримали у власність десятки тисяч квадратних метрів нерухомості. Частина операцій стала предметом кримінальних розслідувань, частина — багаторічних судових процесів.

Ключове питання — чи буде поставлено крапку в цих історіях і чи повернуться стратегічні активи державі. Остаточну відповідь мають дати суди та правоохоронні органи.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Схема Снісаренків: як три покоління вибудували бізнес на банкрутствах державних заводів появились сначала на Антикорупційна правда.