В останні місяці в українському сегменті мережі Інтернет було розміщено низку публікацій щодо активів росіян, яких називають «лужниківськими» або групою ВС. Публікації містять різні думки щодо перспектив стягнення цих активів на користь Української держави, пише skelet.info.
Ця бізнес-група відома в Україні ще з початку 2000-х завдяки своїй активній експансії в енергетичний сектор України та готельну сферу. Окрім стратегічних бізнесів, «лужниківці» стали відомі завдяки своєму київському віп-казино у готелі «Прем’єр Палас» та курортному казино у готелі «Ореанда» у Ялті, АРК Крим. Також широкого розголосу набули корпоративні конфлікти, в яких група ВС була активним учасником — конфлікт із Костянтином Жеваго за Полтавський ГЗК та корпоративний конфлікт із київським бізнесменом Мстиславом Скоробогатовим за низку активів (готелі та торговельно-розважальні центри).
У багатьох публікаціях в Інтернеті останнім часом часто згадується керуючий бізнесом росіян в Україні Микола Лавренко. Майже в усіх випадках йдеться не у позитивному ракурсі. Незрозуміло, кому саме Лавренко перейшов дорогу — правоохоронцям, з якими він не поділився, певним «смотрящим» від російських власників або «партнерам», скривдженим тим, що він з ними не ділився належним чином. Можливо, є різні групи скривджених Миколою, які «підігрівають» інформпростор щодо нього. Об’єктивно кажучи, персона Лавренка цілком цього заслуговує, адже він є людиною, вчинки та життєвий шлях якої дуже далекі від праведних в усіх розуміннях цього виразу. Хоча він, мабуть, і намагається «купити» у Бога прощення, активно імітуючи порядного православного віруючого. Напевно, Лавренко невідомо, що Бога підкупити неможливо.
Так, відомо, що у 90-х Микола Лавренко був наближений до тодішніх українських «віп-ментів» Юрія Кравченка та Миколи Джиги. Саме ці правоохоронці, за інформацією, отриманою від наближених до родини Лавренка джерел, дали Лавренку «путівку до життя». Дехто вважає, що Микола Лавренко ще за СРСР був завербований органами КДБ під час своїх частих відряджень до Москви. Там Лавренко отримував відповідні доручення на збирання необхідної інформації в Україні. Є досить правдоподібна версія, що саме ця частина біографії Лавренка зблизила його до Юрія Кравченка. Саме Кравченко «зробив» із нікому непримітного невдалого олександрійського футболіста та «заводчанина» спочатку Першого заступника Голови Кіровоградської ОДА, а згодом і Голову Вінницької обласної ДПІ. Так це, чи не так, точно невідомо.
Однак після цих стрибків з одного чиновницького крісла в інше Микола Лавренко втратив свої посади і на якийсь час залишився безробітним «майже пенсіонером».
Здавалося б, що це вже був захід кар’єри Лавренка, але якимось дивом Миколай дуже стрімко перебрався до Києва, де став одним із керівників бізнесом «лужниківців». Певні деталі такого дивного «зльоту» вчорашнього чиновника-хабарника та трансформація з невдахи-корупціонера на київського бізнесмена досі залишаються загадкою. Проте зараз не про це.
Хотілося б зупинитись дещо на іншому. Нас зацікавили публікації, в яких поширюється версія про те, що нібито чисельне майно та бізнеси, якими володіє Лавренко, його родина та його найближче оточення насправді не є його власністю, а власністю тих самих «лужниківців», які таким чином приховали частину своїх активів (очевидно, другорядних у порівнянні з енергетикою, металургією, феросплавами та готелями), але все ж таки досить значними, вартістю не менше 100 мільйонів доларів США.
Ми хотіли б розвінчати вказану версію як абсолютно недієздатну. Усі активи та бізнеси сім’ї Лавренка насправді є реальними його активами. Справді, дивним чином склалося так, що Микола Лавренко зміг вкрасти, працюючи на росіян, набагато більше, ніж йому це вдавалося свого часу на державних посадах. Причини і пояснення таких дивних метаморфоз заслуговують на окреме пояснення, ми не хочемо зупинятися глибоко з цих причин.
Проте цікаво те, що Лавренко, отже, крав ніби не в держави, а в поганих росіян. Тобто у цьому сенсі він виглядає зараз як певний «патріот», який «нагнув» якусь групу московських держдумівців і кримінальних авторитетів на багато мільйонів доларів США. Справді, це виглядає кумедно і до певної міри трохи малореально, але це справді так. Однак тут слід розуміти, яким чином наш герой «обікрав» цих російських олігархів і наскільки його «подвиг» патріотичний з погляду державних інтересів та чинного законодавства України.
Так ось, основні джерела, з яких Микола Лавренко нагромадив свій стан — це «чорний кеш» за видачу технічних умов (ТУ) обленерго, відкати, що належать «лужниківським», від постачальників матеріалів, робіт та послуг на ті самі обленерго. Тобто з одного боку Лавренко здійснював такі собі «патріотичні» вчинки — багато років використовував бізнес росіян заради власного збагачення (так би мовити не доносив гроші від бізнесу до його власників), але з іншого боку він порушував вимоги закону — побудував ієрархічну корупційну систему (голови обленерго -постачальники-підрядники-замовники (ТУ-безпосередні «приймачі» коштів) особисто не платив податки з таких незаконних доходів і відповідно сприяв несплаті податків бізнесом росіян, за що очевидно заслуговує на відповідне кримінальне покарання.
На «лужниківців» після початку повномасштабного російського вторгнення впало дуже багато проблем, які, зрештою, очевидно, закінчаться повною конфіскацією їхніх українських активів. Водночас загальновідомо, що корпоративна система бізнесу цієї групи була побудована таким чином, що визначати повний перелік об’єктів даного бізнесу та довести в юридичній площині належність усіх об’єктів лужниківцям досить складно. І саме тут Микола Лавренко міг опинитися у нагоді. Адже саме він, як офіційний та безпосередній керівник українським бізнесом «лужниківців», став ключовою особою, яка змогла надати правоохоронним органам та органам юстиції вичерпну інформацію щодо переліку активів росіян та довести факти пов’язаності саме цих росіян із цими активами. Таким чином, Микола Лавренко мав змогу виторгувати свою власну недоторканність та безпеку власних активів, які насправді були отримані внаслідок обкрадання своїх вчорашніх роботодавців.
Здавалося б, Микола Лавренко зірвав джек-пот — накопичив чималий стан, обкрадаючи роботодавців, а потім ще й «здав їх із тельбухами» українським правоохоронцям. Але очевидно все ж таки це ще не кінець цієї дивної історії Лавренка, в якому поєднуються два такі різнополярні образи — зрадник держави, який багато років працює на росіян і патріот, який цих самих росіян обікрав і зрештою здав правоохоронцям, рятуючи власну шкуру.
Беремо попкорн і спостерігаємо розвиток цих інтригуючих подій.
