Історія з активами групи «Юнігран» показує, наскільки формальними можуть бути санкції, якщо є судові рішення, прогалини в законі та люди, готові ними скористатися. Поки держава роками говорить про конфіскацію підсанкційного майна, родовища, дозволи та підприємства фактично переходять у руки нових приватних власників.
Господарський суд Києва скасував угоди, за якими спеціальний дозвіл на видобуток граніту на Пинязевицькому родовищі був перепроданий від Малинського каменедробильного заводу спочатку одній компанії, а згодом — структурі, пов’язаній із броварським бізнесменом Сергієм Шапраном. Формально дозвіл повернули підприємству з групи «Юнігран» підсанкційного Ігоря Наумця, але сама історія передачі активів оголила значно глибшу проблему — фактичну втрату державою контролю над арештованим майном.
Ще у 2022 році правоохоронці заявляли, що структури «Юніграну» підозрюються в незаконному видобутку надр і можливому фінансуванні російської агресії. Активи були арештовані, а проти Наумця запровадили санкції. Здавалося б, механізм працює. Але вже за два роки журналісти встановили, що ключові підприємства групи опинилися під контролем інших бізнес-структур.
За даними розслідувань, передача активів стала можливою після рішень судів, які зняли арешти, та дивної пасивності сторони обвинувачення, що не довела оскарження до кінця. Додатковим фактором стала відсутність реального покарання за обхід санкцій — юридична прогалина, яка фактично дозволяє змінювати власників, не змінюючи суті контролю над активами.
Сам Наумець заявляв, що розраховував лише на часткову передачу бізнесу в обмін на «вирішення проблем», але зрештою втратив контроль повністю. Шапран, навпаки, наполягає, що всі угоди були законними. І саме ця формальна «законність» сьогодні є головною проблемою: схеми можуть виглядати бездоганно на папері, але по суті означати виведення стратегічних ресурсів з-під контролю держави.
Після резонансу в медіа правоохоронці відкрили нові кримінальні провадження, а самому Шапрану обрали запобіжний захід і оголосили підозри, зокрема у незаконному відшкодуванні ПДВ. Наумця оголосили в розшук. Проте велика кількість підозр ще не означає вироків, а тим більше — повернення активів державі.
Ключове питання залишається без відповіді: чому процедура націоналізації активів так і не доведена до кінця? Позов про конфіскацію досі не поданий, а підприємства, які мали б працювати на економіку країни, залишаються джерелом прибутку для приватних структур.
Ця історія створює небезпечний сигнал для всього бізнесу: санкції в Україні можуть існувати формально, але не працювати на практиці. А якщо активи можна переоформити, поки триває слідство, то будь-які обмеження перетворюються лише на тимчасову незручність, а не на реальний інструмент державної політики.
