«Ви все життя працювали заради фінансової безпеки родини…» — так починає свій допис “інвестор із Цюриха” Олег Цюра. Але насправді цей самопроголошений гуру фінансів роками висмоктував кошти з українських держпідприємств, збагачуючи корумпованих чиновників, проросійських олігархів і міжнародну павутину офшорів.
Під маскою швейцарського підприємця з німецьким паспортом ховається людина, яка з 2010-х років могла бути однією з ключових фігур у масштабному дерибані українських надр. Уперше ім’я Цюри сплило у 2018 році — він представляв компанію ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH, яка через суд заблокувала законний контракт українського ВГОК. Але то був лише верхівка айсберга.
За слідами цієї історії стоїть не хто інший, як Дмитро Фірташ — кремлівський протеже і колишній “титановий барон”, а також Микола Мартиненко — нардеп, що перетворив держкомпанії на персональні банкомати. З компаній, пов’язаних із ними, роками виводилися мільйони через офшори на Кіпрі, в Австрії, Британії, а Україна втрачала сотні мільйонів гривень.
Уже в 2017 році НАБУ затримує голову ОГХК Руслана Журила — людину Мартиненка, яка, разом зі спільниками, влаштувала “схеми” з продажу сировини за копійки компаніям-прокладкам. А потім — продаж тієї ж сировини по ринкових цінах. Класика жанру.
Цюра ж тим часом керував низкою компаній із Кельна, Цюриха, Кіпру, що спеціалізувалися на торгівлі обладнанням, нерухомістю, сировиною — все через ті ж зв’язки з Фірташем, Мартиненком і цілою низкою підставних фірм.
У схемах фігурують і сини Артура Гранца, одіозного короля duty free, і Андрій Іванчук, депутат від “Народного фронту”, бізнес-партнер Яценюка. Усі дороги ведуть до “титанового спадку” Фірташа, до Монако-батальйону топ-корупціонерів, і до Росії.
У 2020 році ОГХК очолив Пітер Девіс — людина з орбіти того ж Фірташа. І одразу ж знову активізувався Цюра — компанія ITS купує 24 тис. тонн ільменіту на 3,7 млн євро. Продаж сировини — без перевірок якості, за дивно заниженою ціною, з відтермінуванням оплати. І за даними журналістів — цей вантаж цілком міг опинитись у… окупованому Криму.
Це вже не просто крадіжка. Це — зрада. Вивезення українських ресурсів на потреби ворога, в той час, коли гинуть наші військові.
І знову — слід веде до Дмитра Сенниченка, тодішнього голови Фонду держмайна, який зараз фігурує у справі про розкрадання 10 мільярдів гривень з ОПЗ і ОГХК. А поруч — старі знайомі: Сергій Байрак, Денис Горбуненко, і, звісно, Олег Цюра.
У 2023-му Цюра стає членом правління нової компанії — UCG Trade AG. А його колега Людмила Цюра, а згодом і Людмила Мханго — фігурують у компаніях, що торгують із РФ. Серед партнерів — трейдери сировини, прямо пов’язані з MidUrals, RusChrome та іншими російськими структурами. Вся ця мережа — прямий канал постачання ресурсів з України до РФ.
Після виходу Цюри з правління UCG, туди приходить новий гравець — Володимир Нестеренко, який ще з 2000-х працював у структурах Фірташа, від “Стиролу” до “Дніпроазоту”. Згодом він працював у компанії, яку ЗМІ називали найбільшим торгівцем добривами від Фірташа.
І, як вишенька на торті: у січні 2025 року, після блогу Олександра Лемьонова про Цюру, невідома фірма з Флориди, Mining For Facts, раптом погрожує «юридичними наслідками». За ким вона стоїть? Для чого? Це — ще одна тіньова структура, зареєстрована на приватній віллі. Вони нічого не виробляють, лише захищають «репутацію» тих, хто висмоктує ресурси з України.
Олег Цюра — не просто бізнесмен. Він — вузлова точка між проросійськими олігархами, корумпованими чиновниками, офшорними “прокладками” і ресурсами, які мали служити українському народу, а не кремлівським гаманцям.
Це не просто історія про корупцію. Це — хроніка зради.
