В Україні роками працює тіньова система, яка дозволяє перетворювати державні надра на приватний бізнес-актив. Ні відкритих конкурсів, ні реального контролю — лише юридичні конструкції, де папір важливіший за закон, а державний інтерес стає ширмою для наживи.
Яскравий приклад — історія «Укрнафтобуріння». Формально компанію контролює ланцюжок офшорів JKX Ukraine B.V., Deripon Commercial Ltd, Ares Systems Ltd, Ariana Business Limited. Фактично ж важелі впливу зосереджені в руках Віталія Хомутинніка — без жодної згадки його імені в реєстрах. Схема перевірена роками: іноземний інвестор на папері, український бенефіціар у тіні.
Менеджмент компанії — лише декорація. Стратегічні рішення ухвалюються поза офісами та нарадами, а підприємство працює не як надрокористувач у публічних інтересах, а як закритий комерційний проєкт.
Цю модель підтримує мовчазна лояльність державних структур. Міністерство енергетики, Держгеонадра, регулятори — всі обмежуються формальними перевірками. За каденції Германа Галущенка не було зроблено жодної реальної спроби з’ясувати, хто саме контролює видобуток і як сплачуються рентні платежі. Держава дивиться — і не бачить.
Контроль над «Укрнафтобурінням» дає можливість маніпулювати цифрами. Реальний видобуток системно більший за задекларований. Рента та податки — занижені. Для цього використовується мережа пов’язаних структур — «Сіріус-1», «Сахалінське», East Europe Petroleum. Формально — різні компанії. Фактично — один центр впливу.
Рента перетворилася не на обов’язок, а на предмет домовленостей. Гроші, які мали б іти на армію, соціальні програми та бюджет, осідають у приватних кишенях. Навіть війна не зруйнувала схему — вона пережила все.
Те, що відбувається, — не збій системи. Це і є система.
І поки держава вдає, що контролює надра, стратегічні ресурси спокійно працюють на приватне збагачення.
