Полковник внутрішньої безпеки Служби зовнішньої розвідки України Ростислав Гнучий переслідує жінку та її сина. Ще він виявився аб’юзером з підозрою на психопатичні розлади особистості. Також Гнучий Ростислав Георгійович вишукує компромат заради влади над іншими. Про це пише Фраза з посиланням на видання ОРД.
Зокрема у статті йдеться про наступне:
«Ця шпигунська історія починалась, як у кіно. Вона — красуня топ-менеджер великої української компанії, він — розвідник, практично «агент 007». Жили красиво на її гроші, він собі ні в чому не відмовляв. Жінка заробляла, чоловік допомагав на будівництві заміського будинку, про який завжди мріяв, але фінансово не тягнув. Ніщо не віщувало біди, аж раптом у її сина від першого шлюбу стався суїцидальний напад. Відвідини дитячого психолога… і — несподіваний висновок: залицяльник мами виявився аб’юзером з підозрою на психопатичні розлади особистості. Саме він довів дитину до важкого психологічного стану.
З цього моменту почали спливати речі, на які жінка ніколи не звертала уваги. Наприклад, після появи того «справжнього» полковника внутрішньої безпеки Служби зовнішньої розвідки України Гнучий Ростислава Георгійовича (14.03.1973 р.н.) в її житті якось віддалилися друзі. Вони натякали, що він слідкує за всіма в соцмережах. В пам’яті сплило, що її чоловік хизувався папками, в яких назбирав компромат на всіх і кожного, в тому числі на власне керівництво. Тоді жінка думала, що це частина його роботи, а тепер зрозуміла — це ознаки психологічного розладу особистості. Що пан Гнучий вишукує компромат заради влади над іншими — хто володіє інформацією, той володарює долями та торгує компроматом. Страх та відчуття постійного, аб’юзивного контролю стали нестерпними. Якщо хтось скаже, що це частина його роботи — нехай перевірить своє власне приватне життя, чи не копирсався у ньому хтось на кшталт Гнучий? А життя цієї жінки не має жодного відношення до роботи СЗРУ. До того ж ніяка інстанція не надавала санкції на її відстеження.
Звичайно, жінка вирішила якнайшвидше розірвати ці відносини, та запропонувала кавалеру Гнучию залишити її та сина. Але Ростислав оскаженів, оскільки життя на одну зарплатню офіцера, навіть з усіма надбавками, доплатами та «мутками», не входило в його плани. Заради утримання основного джерела доходів під контролем і привласнення заміського будиночка, який йому не належить, Гнучий був ладен на все: збирати компромати на оточення та переслідувати жінку з малолітньою дитиною, спускати колеса машини, шкодити майну та ламати замки в дверях, що також зафіксувала поліція.
.jpg)
Всім, хто хоч якось сумнівався у законності його перебування в будівлі, «агент 007» погрожував бойовою зброєю та повістками від «ТЦК». Тепер внутрішній агент розгорнувся на повну…
Але перш ніж розказати про частину шпигунських ігрищ пана Гнучий, хочеться нагадати, що всі використані прилади та технічні засоби розвідки сплачуються з нашої з вами кишені. Тобто, саме ми платимо податки на утримання силового апарату, очікуючи на справедливий захист з їхнього боку (такий собі колективний договір між громадянами та державою). Тим більше зараз йде війна, і кожна копійка має наближати нас до жаданої перемоги. Але, напевне, офіцер Служби Зовнішньої Розвідки України Гнучий вирішив, що у каламутній воді військового стану безпечніше воювати на амурному фронті, аніж на реальному. А на війні всі засоби стануть в нагоді. Тож «ксива» робітника секретної служби виявилася незамінною «зброєю масового ураження» мізків робітників силових органів. Інакше як пояснити подальшу поведінку правозахисників усіх рангів?
Тож Ви, мабуть, вже зрозуміли: коли жінки не було вдома, наш пан Гнучий проник у оселю колишньої і фахово нашпигував її камерами та «прослушками», наче весільний коровай трояндами (про що він пізніше зізнається поліції). Щоб вести спостереження «шпигун» зі стажем орендував квартиру прямо над її житлом… не факт що ми (платники податків) її теж сплатили, як конспіративну… Забігаючи наперед пояснимо, що СЗРУ відмовилася перевіряти цей факт. Тому пан Гнучий проживає там і досі, продовжуючи свою шпигунську діяльність, адже ніхто навіть не намагається його зупинити.
Програми шпигування також стоять в телефоні жінки, можливо в машині є трекери та жучки, але для їхньої перевірки необхідна спеціальна апаратура та відверто недешеві послуги. Хоча того, що вже було знайдено, більш ніж достатньо для притягнення співробітника розвідки офіцера Гнучий Ростислава Георгійовича до кримінальної відповідальності, але тут і починається найцікавіше! Оскільки правоохоронці люблять конкретику з доказами, то не будемо голослівними. Тільки основне, без зайвих деталей, щоб не відволікатися.
Так, коли у лютому 2024 року у власній квартирі жінка двічі! знаходила професійні пристрої прихованого зняття інформації, що було встановлено на кухні (сховано за шафами) та у спальні (під’єднано до телевізора для запису відео та аудіо) і працювало весь час, вона викликала СОГ Подільського УП ГУНП у місті Києві (з криміналістом). Дані пристрої вилучалися, опломбовувалися, а її звернення відповідно реєструвалися.
Проте, замість реагування у відповідності до імперативних вимог ст. 214 КПК України та відкриття кримінального провадження, неуповноважені офіцери поліції просто поспілкувалися з «колегою» Гнучий Р.Г., послухали та переписали його версію подій, а потім без жодної перевірки та якихось законних підстав просто віддали йому всі речові докази, що було вилучено в квартирі жінки.
Тобто, щоб Ви розуміли вірно, офіцери поліції буквально подарували речові докази у кримінальному провадженні потенційному підозрюваному. Це те саме, що вбивці віддати знаряддя вбивства. Хоча, чому тут дивуватися? Начальник поліції, який віддав речдоки, відверто сказав потерпілій: «Трупу ж нема. Що тут досліджувати?».
Коли кримінальне провадження 12024105070000194 все ж таки було відкрито відділом дізнання Подільського УП ГУНП в місті Києві, на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва, щоправда тільки за ст. 356 КК України (замість ст. 182, 359 та 364 КК України), то крім допиту потерпілої (тієї жінки) за весь цей час не було зроблено більше нічого. Зважаючи на відсутність ключових доказів, подарованих поліцією потенційному підозрюваному, та небажання відповідальних осіб турбувати «поважного» працівника Служби зовнішньої розвідки, справу «заморожено».
Напевне, не обійшлося і без втручання самої Служби — так як згідно її відповіді, у внутрішньому розслідуванні дій свого співробітника Службою відмовлено, але увагу перенесено на зовнішнє кримінальне провадження за загальною статтею, з чого вбачається відкритий намір Служби захистити свого співробітника від будь-яких переслідувань.
Звернення до Офісу генерального прокурора та до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, стосовно умисного передання речових доказів потенційному підозрюваному офіцерами поліції, через пару місяців «спустилися» і були «поховані» десь в нетрях Головного управління Національної поліції міста Києва без жодної відповіді та реагування, скільки б туди не писали або телефонували. Повна тиша та ігнорування. Судячи з наявної, але не підтвердженої інформації — знову таки не без участі їхнього «колеги» пана Гнучий Р.Г, справу просто «зливають».
Повідомлення про вчинення працівниками поліції та — що найголовніше — співробітником СЗРУ вищезазначеного кримінального правопорушення (безпідставне отримання речових доказів потенційним підозрюваним), подане до Територіального управління ДБР в місті Києві, розглядалося три тижні, і знову замість виконання прямих і безумовних вимог ст. 214 КПК України та відкриття кримінального провадження, було надіслано відмову у такому відкритті. Тобто, жодних порушень ДБР не знайшло, і така процедура на їх погляд є нормою.
Але внутрішній документообіг та володіння інформацією в ДБР настільки у недолугому стані, що ця відмова у відкритті кримінального провадження (що саме по собі є грубим порушенням змісту КПК) була надана після отримання тим самим ТУ ДБР ухвали Шевченківського районного суду міста Києва, з вимогою до ТУ ДБР в Києві відкрити кримінальне провадження. А це вже пряме та умисне невиконання судового рішення.
Про даний склад злочину, передбачений ст. 382 КК України, було подано окреме повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення відповідальними особами ТУ ДБР в місті Києві — до Офісу генерального прокурора, але звідти знову не було жодної реакції, що вже сприймається як традиція. Або просто тому, що прокуратура існує зовсім в іншому вимірі, ніж ми з вами.
Тільки коли Офіс Президента просто переправив чергову скаргу вниз, ТУ ДБР в Києві побачило ухвалу суду, відкрило кримінальне провадження 62024100120000528, але за статтею 388 КК України (замість ст. 365 КК), щоб не дуже турбувати «поважну людину» та швидше його закрити. І після цього знову повідомило жінку, що ніякого складу злочину воно не бачить. Судячи з такого листування та завзятість, з якою слідча ховається від контактування з потерпілою, це провадження… Мабуть тому, що «ксива» розвідника знову влучила в ціль.
Що ж до реагування працедавця пана Гнучий Р.Г. — Служби зовнішньої розвідки України? На перше звернення з проханням провести перевірку було отримано листа, згідно якого підстав для службової перевірки дій офіцера СЗРУ не виявлено, але висловлено готовність співпрацювати в рамках кримінального провадження 12024105070000194 в Подільському УП ГУНП в м. Києві, яке не може рухатись далі. На друге звернення з додатковими доказами грубих порушень паном Гнучий від Служби було отримано відповідь в стилі «йдіть звідси далі та не заважайте». Робітника не те що не покарали, його навіть заохотили. Інакше як пояснити той факт, що дивним чином Гнучий продовжує свою господарську діяльність в захопленому будинку, маючи при цьому службову та орендовану квартири.
Якщо від нас відмахуються, як від скаженої мухи, значить у СЗРУ така практика є кимось встановленою нормою?
Значить для них є буденністю орендувати конспіративну квартиру для власних потреб (або втіх), нашпигувати житло сторонньої особи камерами, слідкувати за рідними, друзями та коханками (і не тільки своїми), пресувати бізнес та «мутити» свій, погрожувати зброєю та розправами, прослуховувати будь-які телефони за власним бажанням? А потім все тихо списати на «особисті розбірки», «закрити кошторис» і забути.
Чому кримінальні таланти пана Гнучия настільки не цікавлять Службу, яка має дбати про чистоту репутації свої робітників? І тут є кілька гіпотез:
1. «Місцевий Моріарті». У даному випадку ми спостерігаємо особу, яка має практично повний доступ до таємниць, закритої інформації та можливостей будь-яку інформацію отримати. Психопатична професійна ненависть до колег, яку Гнучий неодноразово проявляв у висловах, надихала «агента» «копати» під всіх, щоб шантажем утримуватись на своїй посаді при будь-якій владі.
Тут, до речі, пояснюється його фанатичне захоплення бджолами. Це ідеальне надійне місце зберігання інформації, куди ніхто без ризику не проникне, і навіть собаки нічого не почують. Свої вулики «агент007» охороняє краще за державну таємницю: облаштував ділянку камерами спостереження, всім допитливим погрожує зброєю. Він відчуває себе в будинку господарем долі, хоча насправді нелегал. І нікуди звідти не збирається.
2. «Крот». З якою метою ведеться несанкціонований збір інформації? Наскільки нам відомо — існують прямі родинні зв’язки нашого «героя», з громадянами, які відкрито чекають на прихід «руского міра», та спокійно проводять зустрічі «ждунів» в затишку батьківської квартири в центрі, де серйозно вірять у те, що Україна сама себе бомбить. Чи знає про це його керівництво? Якщо не знає — то що ж то за розвідники?
3. «Недоторкана субстанція». Можливо, наші спроби розібратися, що базуються на опосередкованих оціночних судженнях та логічних висновках, надто конспірологічні? Насправді пояснення плаває на поверхні, мов недоторкана субстанція в ополонці. Герой просто настільки неприємний суб’єкт, що ворушити його ніхто не наважується, аби не замаститись. От і не тоне за будь-яких умов та обставин…
Окрема тема — як розвідник СЗРУ, задача якого максимально служити на благо Батьківщини і не світитися у скандалах, тим більше кримінальних розслідуваннях із вже залученням вже Поліції, Прокуратури, ДБР, Офісу Президента та Верховної ради, не карається, а навпаки — заохочується: отримує премії та конспіративні квартири, незважаючи на те, що «замазався». Чи, може, це і є показник компетентності для керівництва СЗРУ?
Але — всі ці шпигунські забаганки сплачує наш народ! Власними податками. І саме в той час, коли наші люди волонтерять, воюють, та намагаються утримати Країну на плаву власним коштом, органи з «ксивами» успішно «освоюють» бюджет і при цьому ні за що не відповідають. Дуже зручно списати все на державну таємницю. Безкарність в свою чергу породжує монстра вседозволеності, коли розвідники (або особи, наближені до структур) вважають себе «священними тваринами», яким навіть правоохоронці зазирають в зуби та радісно віддають речові докази в кримінальній справі, аби цю справу «замилити». Силовики настільки розслабились в тилу, що навіть рішенням суду підтираються наче туалетним папером! Вони боги — інші — обслуга! А воювати зі слабшими легше, ніж зі справжнім ворогом”.
