У той час, коли генералу Кривоносу влада відкрила кримінальне провадження за організацію оборони аеропорту «Жуляни», на волі гуляють і цілком вільно почуваються ті, від кого Кривоніс обороняв покинутий аеропорт.
Йдеться про представників партії ОПЗЖ. Звичайно, не вони безпосередньо атакували б злітну смугу і термінали «Жулян», але саме вони найактивніше закликали в нашу країну російську армію і всю красу «російського світу». Але замість того, щоб сидіти в підвалах СБУ і активно каятися, віддаючи армії та народу накрадене в нашій країні, вони не менш активно продовжують заробляти. На армії у тому числі.
Йдеться в цьому випадку про Дмитра Ісаєнка, який, на відміну від своїх колег по партії, не втік до Монако чи Відня, а продовжує вести бізнес в Україні. Який, відхрестившись від членства в ОПЗЖ, від якої потрапив до парламенту, перебіг до створеної проросійськими депутатами групи «Відродження України». І активно став її відроджувати.
Звучить дико, але у липні Національна гвардія України купила у фірми Ісаєнко дев’ятнадцять квартир у Києві. Заплативши йому 34,996 млн гривень, оплата відбулася 28 липня 2022 року. По майже два мільйони за квартиру.
Але це не вся дичина – у вересні Нацгвардія купила у проросійського діяча ще сім квартир. Цього разу не в Києві, зате дорожче – в середньому по 2 700 000 гривень. А коштували вони 19 415 200 гривень. Загальним підсумком Національна гвардія України, бійці якої гинуть від рук тих, кого ще 23 лютого кликав до нашої країни народний депутат Дмитро Ісаєнко, заплатила йому 54 411 200 гривень. Лише у липні-серпні. А договори, згідно з якими відбулася закупівля квартир у структури Ісаєнка, було укладено напередодні проплати.
Що коїться у головах людей, які відповідають у МВС, чиїм структурним підрозділом є НГУ, навіть припускати не можемо. Але факт залишається фактом – українське міністерство внутрішніх справ за два місяці перерахувало фірмі того, хто має сидіти, 54 мільйони гривень.
Хто взагалі вибирав саме ці квартири і чому саме Ісаєнко отримав гроші за них? Адже вони нічим не відрізняються від середньої пропозиції на ринку. Чому саме проросійський діяч? Що більше немає забудовників? Хто взагалі такий Дмитро Ісаєнко та як йому вдалося уникнути відповідальності за колабораційну діяльність? І чому він, на відміну від своїх керівників та колег по фракції ОПЗЖ, не втік з України, а продовжує наживатися на крові її захисників?
Дмитро Валерійович Ісаєнко – народний депутат України дев’ятого скликання від ОПЗЖ. Зверніть увагу на підкреслене:
Цей мільйонер та зрадник (давайте називати речі своїми іменами) не посоромився отримати фальшивий статус учасника АТО. А обзавівся він цим статусом, щоб уникнути люстрації. Отримав він «корочку» за нібито героїчне будівництво оборонних споруд на Донбасі. Щоправда, забув видалити із соцмереж фото, які свідчили про те, що під час цього «героїчного будівництва» Ісаєнко відпочивав у теплих краях:
Історія вилізла назовні, Дмитра Ісаєнка з ганьбою звільнили, але його виборці вважали, що ця підлість – справжня дрібниця. І проголосували, анітрохи вагаючись, за Ісаєнка. Що характеризує як перших, так і другого, краще за всякі слова. І набагато краще, що ми про нього розповімо далі.
А ось довга робота у структурах Міноборони може дати відповідь (нехай і частково) на запитання – чому квартири куплені саме в нього. Хоча – не весь. Тому що, поки Ісаєнко був державним чиновником, який знав будівництво в оборонці, він створив цілу групу будівельних фірм, які годуються від замовлень Міноборони. Серед замовлень – ремонт альтанки на дачі Януковича, яка після цього «ремонту» перетворилася на ресторан вартістю три мільйони доларів:
Звичайно, всі ці фірми були зареєстровані на підставних осіб:
Але після звільнення з державної служби всі вони були консолідовані у Perfect Group, яка стала одним із провідних девелоперів країни. І продала ті самі квартири Нацгвардії.
Але що цікаво, одержувачем грошей від МВС за куплені для Національної гвардії квартири виступив венчурний фонд «Княгиня Ярославна». Втім, гроші від усіх будівництв, які веде Perfect Group, йдуть туди ж – це дає можливість Дмитру Ісаєнку вести бізнес усупереч забороні, яка накладається на таку діяльність статусом народного депутата. Та й «трохи» економити на податках.
Економія непогана – на «зекономлені» гроші нардеп, який все життя пропрацював у державних структурах, влітку минулого року купив «Майбах», на якому їздить до Ради:
Але, як уже говорилося, секрет такого успіху колишнього головного будівельника Міноборони часів Януковича не лише у зв’язках в армії. Його секрет у тому, що Ісаєнко зумів використати близькість до клану Януковича для побудови успішної будівельної імперії, яка зуміла не просто вижити у бурхливі часи після Майдану, а й стати одним із гігантів будівельного ринку країни, який поділений серед дуже вузької групи людей.
Не останнє місце в історії успіху будівельної імперії Дмитра Ісаєнка посідає тісне співробітництво з Андрієм Вавришем. Серед їхніх спільних проектів – забудова берегової лінії Подолу в Києві, знесення історичних будівель на тому ж Подолі та Печерську, будівництво висоток на місці курортного комплексу в Одесі.
Дбають партнери і про майбутнє – з подачі найбільших девелоперів країни, серед яких далеко не останнє місце посідають Ісаєнко та Вавриш, депутати від правлячої «Слуги народу» розчищають ринок напередодні майбутнього заходу в Україну репарацій від Росії та грошей від іноземних партнерів.
Очевидно, що зруйновану інфраструктуру України потрібно буде відбудовувати. І Дмитро Ісаєнко це розуміє. І, як кажуть представники будівельного бізнесу, вже зараз спільно з Андрієм Вавришем намагається протягнути закон, який дозволить представникам великого бізнесу позбутися будь-якого державного контролю.
Публічними ж ініціаторами цього законопроекту є голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк та заступник міністра Мінрегіонбуду Наталія Козловська.
Але насправді за ними стоять величезні забудовники. Їхня основна мета – прописати в законі норми, що дозволяють уникнути будь-якого контролю, перерозподілити важелі впливу в будівельній сфері на користь представників саме забудовника, прибравши з механізму контролю державні органи.
Це дозволить забудовникам уникнути контролю, оскільки він, згідно із законопроектом, зосереджується на етапі проектування. А на етапі втілення проекту у життя контроль практично відсутній. Що, як ви можете здогадатися, дає величезний простір для змін проекту.
Чим це загрожує — видно вже зараз, коли девелопери часто дозволяють собі добудувати кілька «зайвих» поверхів на будівлях, що зводяться. Але зараз який-небудь, а контроль існує. Можете уявити, що буде за його відсутності.
Власне, контроль, звісно, буде. Але ці функції виконуватимуть… приватні структури.
Чому цей закон вигідний таким забудовникам, як Ісаєнко та Вавриш? Тому що для організації контролюючої структури необхідно внести як внесок два мільйони євро. Чи багато із забудовників можуть собі дозволити такі витрати? Ісаєнко та Вавриш – однозначно можуть. Ситуація абсурдна – ти контролюєш себе. Але, тим не менш, вона цілком реальна.
Уявляєте, які прибутки може дати безконтрольна забудова країни після перемоги? Коли сюди ринуть мільярди доларів від репарацій та інвесторів? І один із ключових ініціаторів цієї реформи – людина, яка все своє свідоме життя втілювала в нашій країні ворожу ідеологію і крала на об’єктах міністерства оборони.
Чому цій людині дозволяють і надалі наживатися на крові воюючої країни – питання риторичне. Як і те, з чого почався цей матеріал – чому людям, які захищають цю країну, як нагороду шиють кримінальні справи. Про генерала Кривоноса ми принаймні знаємо. А скільки рядових захисників зараз дають свідчення слідчим, пояснюючи, чому вони, не чекаючи команди, посміли стріляти російськими танками? А в цей час Дмитро Ісаєнко, який кликав ці танки в Україні, розкочує на своєму Майбасі Урядовим кварталом і розробляє спільно з головою партії «Слуга народу» потрібні для себе закони.
І це, до речі, одна з відповідей на запитання – чому колишні ОПЗЖешники не сидять – правлячій партії, яка потихеньку розвалюється, потрібні голоси. І члени ОПЗЖ їх слухняно дають.
