Эта бизнес-группа известна в Украине еще с начала 2000-х благодаря своей активной экспансии в энергетический сектор Украины и гостиничную сферу. Кроме стратегических бизнесов, «лужниковцы» стали известны благодаря своему киевскому вип-казино в гостинице «Премьер Палас» и курортному казино в гостинице «Ореанда» в Ялте, АРК Крым. Также широкую огласку получили корпоративные конфликты, в которых группа ВС была активным участником — конфликт с Константином Жеваго за Полтавский ГОК и корпоративный конфликт с киевским бизнесменом Мстиславом Скоробогатовым за ряд активов (гостиницы и торгово-развлекательные центры).

Во многих публикациях в Интернете в последнее время часто упоминается управляющий бизнесом россиян в Украине Николай Лавренко. Почти во всех случаях речь идет не в самом положительном ракурсе. Непонятно, кому именно Лавренко перешел дорогу — правоохранителям, с которыми он не поделился, определенным «смотрящим» от российских владельцев или «партнерам», обиженным тем, что он с ними не делился должным, по их мнению, образом. Возможно, есть разные группы обиженных Николаем, которые «подогревают» информпространство по отношению к нему. Объективно говоря, персона Лавренко целиком этого заслуживает, ведь он является человеком, поступки и жизненный путь которого очень далеки от праведных во всех пониманиях данного выражения. Хотя он, видимо, и пытается «купить» у Бога прощение, активно имитируя из себя порядочного православного верующего. Наверное, Лавренко неизвестно, что Бога подкупить невозможно.

Так, известно, что в 90-х Николай Лавренко был приближен к тогдашним украинским «вип-ментам» Юрию Кравченко и Николаю Джиге. Именно эти правоохранители, по информации, полученной от приближенных к семье Лавренко источников, дали Лавренко «путевку в жизнь». Некоторые считают, что Николай Лавренко еще во времена СССР был завербован органами КГБ во время своих частых командировок в Москву. Там Лавренко получал соответствующие поручения на сбор необходимой информации в Украине. Есть достаточно правдоподобная версия, что именно эта часть биографии Лавренко сблизила его с Юрием Кравченко. Именно Кравченко «сделал» из никому неприметного неудачного александрийского футболиста и «заводчанина» сначала Первого заместителя Председателя Кировоградской ОГА, а затем и Председателя Винницкой областной ГНИ. Так это, и правда ли, точно неизвестно.

Однако, после этих прыжков из одного чиновничьего кресла в другое, Николай Лавренко потерял свои должности и на время остался безработным «почти пенсионером».

Казалось бы, что это уже был закат карьеры Лавренко, но каким-то чудом Николай очень стремительно перебрался в Киев, где стал одним из руководителей бизнесом «лужниковцев». Определенные детали такого странного «взлета» вчерашнего чиновника-взяточника и трансформация из неудачника-коррупционера в киевского бизнесмена до сих пор остаются загадкой. Однако сейчас не об этом.

Хотелось бы остановиться кое-что на другом. Нас заинтересовали публикации, в которых распространяется версия о том, что якобы численное имущество и бизнесы, которыми владеет Лавренко, его семья и его ближайшее окружение на самом деле не являются его собственностью, а собственностью тех же «лужниковцев», которые таким образом скрыли часть своих активов (очевидно, второстепенных по сравнению с энергетикой, металлургией, ферросплавами и гостиницами), но все же довольно значительными, стоимостью не менее 100 миллионов долларов США.

Мы хотели бы развенчать указанную версию как совершенно недееспособную. Все активы и бизнесы семьи Лавренко на самом деле являются реальными его активами. Действительно, странным образом сложилось так, что Николай Лавренко смог украсть, работая на россиян, во много раз больше, чем ему это удавалось в свое время на государственных должностях. Причины и объяснения таких странных метаморфоз заслуживают отдельного объяснения, мы не хотим останавливаться глубоко по этим причинам.

Однако, интересно то, что Лавренко, значит, воровал будто не у государства, а у плохих россиян. То есть в этом смысле он выглядит сейчас в качестве определенного «патриота», который «нагнул» некую группу московских госдумовцев и криминальных авторитетов на многие миллионы долларов США. Действительно, это выглядит забавно и в некотором роде немного малореально, но это действительно так. Однако, здесь следует понимать, каким образом наш герой «обворовал» этих российских олигархов и насколько его «подвиг» патриотический с точки зрения государственных интересов и действующего законодательства Украины.

Так вот, основные источники, из которых Николай Лавренко накопил свое состояние — это «черный кэш» за выдачу технических условий (ТУ) облэнерго, принадлежащие «лужниковским», откаты от поставщиков материалов, работ и услуг на те же облэнерго. То есть с одной стороны Лавренко совершал этакие «патриотические» поступки — использовал много лет бизнес россиян ради собственного обогащения (так сказать не доносил деньги от бизнеса до его владельцев), но с другой стороны он нарушал требования закона — выстроил иерархическую коррупционную систему (головы облэнерго-поставщики-подрядчики-заказчики ТУ-непосредственные «приемники» средств) лично не платил налоги с таких незаконных доходов и соответственно способствовал неуплате налогов бизнесом россиян, за что очевидно заслуживает соответствующего уголовного наказания.

На «лужниковцев» после начала полномасштабного российского вторжения рухнуло очень много проблем, которые, в конце концов, очевидно, закончатся полной конфискацией их украинских активов. При этом общеизвестно, что корпоративная система бизнеса этой группы была построена таким образом, что определять полный перечень объектов данного бизнеса и доказать в юридической плоскости принадлежность всех объектов «лужниковцам» довольно сложно. И именно здесь Николай Лавренко мог оказаться по случаю. Ведь именно он, как официальный и непосредственный руководитель украинским бизнесом «лужниковцев», стал ключевым лицом, которое смогло предоставить правоохранительным органам и органам юстиции исчерпывающую информацию о перечне активов россиян и доказать факты связанности именно этих россиян с этими активами. Таким образом, Николай Лавренко мог выторговать свою собственную неприкосновенность и безопасность собственных активов, на самом деле полученных в результате обворования своих вчерашних работодателей.

Казалось бы Николай Лавренко сорвал джек-пот — накопил немалое состояние, обворовывая работодателей, а потом еще и «сдал их с потрохами» украинским стражам порядка. Но очевидно все же это еще не конец этой странной истории Лавренко, в котором сочетаются два таких разнополярных образа — предатель государства, много лет работающий на россиян и патриот, который этих самых россиян обворовал и в конце концов сдал правоохранителям, спасая тем самым собственную шкуру.

Берем попкорн и наблюдаем развитие этих интригующих событий.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Кто такой Николай Лавренко — коллаборант или помощник по выявлению активов «лужниковцев»? появились сначала на Антикоррупционная правда.

Мімікрію перших осіб партії бачать усі, але є ще й другий ешелон, який ще жвавіше оголошує себе патріотами України та розучує «Батько наш Бандера». Як це відбувається, можна побачити хоча б на прикладі колишнього народного депутата України, голови Федерації боксу України, підприємця, мільярдера та кримінальника Володимира Продивуса. Усі перелічені титули відповідають дійсності, але це пізніше.

А спочатку – про зміну шапок. Тут усе за класикою, як у «Весіллі в Малинівці». Ось уривок із публікації фашистського російського видання EurAsiaDaili від 21 січня 2021 року:

Весь цей памфлет досить цікавий і навіть його тексту достатньо, щоб зрозуміти, як люблять Продивуса на Росії. І, до речі, все, що намагаються заперечувати російські захисники Продивуса, – абсолютна правда.

Але цікаво б знати, як реагують фашисти з EurAsiaDaili на таку заяву Володимира Продивуса:

Минуло кілька місяців, стало зрозуміло, що Росія програє війну, і Продивус вже намагається забути про свою дружбу з ФСБ, активну участь у просуванні ідей російського світу, а країна, на яку він ще вчора молився, стає раптово «країною-терористом». Наведений вище фрагмент – з інтерв’ю Продивуса «Фокусу» від 25 жовтня 2022 року.

Однак, як казав відомий українофоб, музей та пам’ятник якому досі існують у Києві, «рукописи не горять». Не «горить» у разі Продивуса та вся його історія.

На сайті Федерації боксу України його прізвище досі називається як керівник ФБУ, хоча ще навесні минулого року його усунули з цієї посади:

Чинний президент Федерації боксу України Кирило Шевченко звинуватив Продивуса у масштабних розкраданнях: «Все державне фінансування проходило через колишнього президента Федерації боксу Володимира Продивуса. Весь бюджет вони, як і раніше, багато років розкрадали… 2021 року він підробив результати виборів у Федерації боксу України та намагався утримати крісло президента. Останній раз це відбувалося з явними порушеннями… За правилами мало голосувати хоча б 17 федерацій із 27, 12 федерацій одразу написали йому протест, але він все одно провів вибори президента за зачиненими дверима у своєму офісі в «Мостобуді». Потім підробили підписи та оголосили, що Продивус став президентом… Володимир Продивус у перший день війни, тобто у день повномасштабного вторгнення, виїхав із країни… А головне – розповідає всім, що він президент Федерації боксу України. Він це робить, щоби відмивати гроші. У них спонсор «Газпром». Наприклад, виділяють 20 мільйонів доларів на бокс, вони вкладають 5 млн, а решту забирають собі».

Не дивно, що Продивус досі є віце-президентом Міжнародної асоціації боксу (IBA), яку очолює вірний запутінець Умар Кремльов. Більше того – навесні минулого року, коли росіяни вбивали українців, Продивус публічно обіймався з Кремльовим і отримав із його рук нагороду:

І активно виступив проти санкцій щодо Федерації боксу Росії.

Але все це дрібниці на тлі решти біографії «полум’яного українського патріота» Володимира Продивуса. Ми наводимо ці подробиці лише як штрих до картини про масове перефарбування російської агентури на тлі очевидної поразки їхньої країни-куратора.

Шлях до успіху Володимир Продивус розпочав ще у далеких вісімдесятих роках минулого століття, коли за крадіжку та грабежі загримів у місця не настільки віддалені – він у 1989 році отримав за свою альтернативну діяльність три роки та відбував покарання у колонії ШІК-66 у Шостці. До речі, виникає цікаве питання: чому засуджений за ч. 2 та 19 ст. 123, ч.2 ст. 193 та ч. 215 Кримінального кодексу УРСР (Нанесення тяжких тілесних ушкоджень та викрадення автотранспорту), за якими покладався загальний режим, «першопроходець» Продивус був поміщений до колонії суворого режиму – до рецидивістів? Схоже, що через три десятиліття кримінальна справа Володимира Продивуса продовжує приховувати чимало таємниць.

З такою біографією йому був прямий шлях до Партії регіонів, з якою він, народний депутат, голосував за «диктаторські закони» і підписав звернення до Сейма Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події Волинської трагедії 1942—1944 років. Цей вчинок народних депутатів України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду. Не дивно, що Продивус так подобається російським фашистам та нацистам – навісити на Україну провину за Волинську трагедію – саме їхній наратив, яким вони успішно користуються вже багато років, вбиваючи клин у відносини України та Польщі.

Мандат народного депутата дав можливість розширити і свою кримінальну діяльність – розвернутися на повну широку широку душу авторитету Продивусу до отримання недоторканності заважали правоохоронці.

З отриманням заповітної скоринки у Продивуса явно знесло дах від безкарності – він почав брати участь у гучних розбірках, не ховаючись за спинами своїх бойовиків. У травні 2014 року нардеп особисто засвітився у перестрілці на Рівненщині на місцевих нелегальних розробках бурштину.

2016-го сталося те саме, але результат коштував витрачених зусиль. Як тоді повідомляв у Facebook Євген Єрьоменко, помічник спікера Верховної Ради Андрія Парубія, «Нещодавно мені приватно невдахи копачі бурштину повідомили цікаву інформацію. У с. Гальбін Сарненського району Рівненської області кураторами видобутку бурштину є такі особи: куратор лінією МВС – хтось полковник Москаль; “кришує” Володимир Дідух (Вова “Морда”) (і) Володимир Продивус – голова ради директорів корпорації “Прем’єр-Фінанс”, голова наглядової ради ПАТ “Мостобуд”, президент Федерації боксу України, почесний президент футбольного клубу “Нива” (Вінниця)”».

Цим кримінальна складова глави (?) Федерації боксу України Володимира Продивуса не обмежується – ще 2002 року прізвище Продивуса набуло національної популярності, засвітившись на «плівках Мельниченка». Міністр Кравченко, який тричі застрелився, назвав Продивуса «злодієм у законі».

— Значить, економіку області захопив якийсь Продивус, «злодій у законі». Отже, магазини у центрі Вінниці його. Ринки його. Вода «Регіна» його. Декілька підприємств його. Потім той відійшов від справ. У нього був там конкурент, «злодій у законі», з ним він конкурував, теж не давав, значить, розвернутися. Ось цього хлопця підірвали. Він фактично був «шісткою» цього злодія в законі і вибивав борги. Тож, за інформацією, що пройшла, ми затримали тих, хто обливав бензином», — доповідав тодішній глава МВС України Юрій Кравченко Леоніду Кучмі.

У ніч із 30 на 31 серпня 2000 року у другому під’їзді будинку № 78 на вулиці Келецькій був підірваний і підпалений у ліфті 29-річний Руслан Попик, з ним загинули ще двоє людей — його охоронець і дружина. Попик, який був непоганим боксером, створив свою бригаду, потрапив під опіку великого авторитету, який став успішним бізнесменом і Руслану виділили у володіння район залізничного вокзалу у Вінниці. Ймовірно, під покровителем Попіка і мався на увазі Продивус, який на той час був уже відомим у регіоні бізнесменом. Щоправда, ясності з убивцею Попіка немає досі, але згідно з версією, озвученою у 2003 році тодішнім головою УБОЗу Вінницької області Артуром Овсепяном, замовником міг бути тодішній Валерій Здрайковський, який «дивиться» за Вінницею на прізвисько Вадун, який помстився Попіку за образу.

У тому ж 2002 році Продивус вирішив податися в політику, але вибори програв. Проте постарався не світитися у кримінальних розбірках так відверто, як раніше. Втім, як уже згадувалося, вистачило його до отримання депутатського мандата. Та й після його втрати Продивус особливо не соромився.

У 2019 році навколо Володимира Продивуса знову проявився кримінальний шлейф – у січні зазнала нападу знімальна група програми «Стоп корупції». За словами журналіста Романа Бочкали, під час зйомки сюжету про незаконний видобуток піску на Видубичах за адресою: вул. Промислова, 4 на користь «Мостобуду» на них напала охорона. При цьому сокирами було розбито авто. На рік тут намивають піску на 100 мільйонів гривень, стверджує Бочкала.

У ніч на 26 серпня того ж року офіс «Мостобуду» обстріляли з гранатомета. Сам Володимир Продивус тоді звинуватив у нападі деяких представників минулої влади, щоправда, так і не назвав їхніх імен.

Щодо «Мостобуду», то це найбільший будівельник мостів в Україні, головою наглядової ради якого Продивус став у 2005 році. Компанія отримувала найбільші державні замовлення та кошти. Проте згодом виявилося, що у неї – колосальні борги, і мости чомусь не будуються.

Володимир Продивус володіє 51% у ПАТ «Мостобуд». Його дружина Світлана Продивус контролює ще 21% акцій цієї компанії. У червні 2016 року комунальне підприємство «Дирекція будівництва дорожньо-транспортних споруд Києва» розірвало контракти із ПАТ «Мостобуд» на будівництво Подільського мостового переходу. Наголошувалося, що ПАТ «Мостобуд» — фактичний банкрут, і з січня 2016 року частина майна «Мостобуду», що перебувала у податковій заставі, продається на відкритих торгах. Але голова парламентської фракції «Опозиційний блок» Юрій Бойко намагався підтримати Володимира Продивуса та повернути «Мостобуду» контракти на продовження робіт на найлегендарнішому довгобуді Києва.

Це – лише найяскравіші епізоди з біографії спортсмена, комсомольця та відмінника Володимира Продивуса. Який насправді є відвертим бандитом (втім, його начальник із Міжнародної федерації боксу Умар Кремльов теж має не менш яскраву біографію), відданим захисником ідей «російського світу» та представником російської п’ятої колони в нашій країні.

Чи допоможе Продивусу зміна шапки, на яку він почав ліпити тризуб напередодні поразки Росії? Дивлячись на те, що робиться в нашій країні, здається, цілком. Рекомендуємо представити його до ордену «За заслуги» першого ступеня, якого не вистачає для звання повного кавалера. Тим більше, що прецеденти у нагородженні дивних персонажів державними нагородами після 24 лютого вже є.

«Антикорупційна правда»

Сообщение Чому рашист Володимир Продивус вирішив перевзутися в очікуванні поразки Росії появились сначала на Антикоррупционная правда.