Деталі рейдерської оборудки в Одесі з’ясував журналіст «СтопКору» Артем Поліковський.

Одеський пенсіонер Володимир Власюк та його дружина вже багато років здають в оренду приміщення по вул. Гоголя, 23. Колись тут були три квартири, що належали сім’ї Власюків, об’єднані в одну. Поруч – історичне серце міста, порт, центральні вулиці, тобто місце – доволі популярне. Дохід від оренди – суттєва фінансова підмога для двох пенсіонерів.

Однак майже два роки тому сталась неприємна історія.

На початку 2021 року попередні орендарі виїхали з приміщення, і на нього з’явилась нова претендентка – бізнес-леді Марія Ковиліна. Однак вже з пропозицією не оренди, а викупу приміщення за безцінь. Жінка запропонувала власникам суму, втричі нижчу за ринкову вартість.

«Це приміщення знаходиться в будинку-пам’ятці архітектури, охороняється державою і на той час подібні приміщення оцінювались від 1000 доларів за квадратний метр. Вона пропонувала за 400 доларів – мене це не влаштувало. Я відмовив«, – зазначає пенсіонер.

«Я їй сказав, що ми не домовлялися такий ремонт робити, тим більше вона позбавила мешканців усього будинку доступу до водопроводу. Це їй не сподобалося, і вона почала перешкоджати моєму доступу туди в офіс. Заявила мені: я роблю так, як я вважаю за потрібне«, – згадує Власюк.

Як розповідає подружжя, Марія Ковиліна замінила замки, найняла охоронну фірму «Антикілер» та надала вже нові документи щодо розрахунків ремонту. Цифра зі 100 тисяч гривень, про які домовлялись на початку, раптово зросла в три з половиною рази та змінилась на 350 тисяч.

Пенсіонери пішли до охоронної фірми та почуте неабияк зацікавило. Як з’ясувалось, договору на охорону не підписували, а питанням силової підтримки особисто попросив зайнятися топчиновник з Києва.

«Ми пішли з дружиною в «Антікіллер» і запитали, на якій підставі вони взяли приміщення під охорону, бо ми з ними договору охорони не підписували. Директор прямо заявив, що йому з Києва зателефонував Юрій Васьков – заступник міністра інфраструктури України, колишній чоловік Ковиліної, і попросив «допомогти»: взяти приміщення під свій контроль«, – згадує Власюк.

Чи справді Марія Ковиліна має впливових покровителів?

Тоді ж пенсіонерам почали надходити погрози як від охоронців, так і від самої Ковиліної. Остання відкрито хизувалась тим, що її «екс» – замміністра, і вона може робити з чужою нерухомістю все, що забажає. Крім того, жінка вимагає у пенсіонерів мільйон гривень, який вони їй нібито завинили.

Редакція «СтопКору» вирішила перевірити інформацію про ймовірні високі зв’язки рейдерки.

Хто такий Юрій Васьков?

Зауважимо, сам Юрій Васьков неодноразово потрапляв у фокус антикорупційних розслідувань ЗМІ. За часів Януковича, у 2013 році Васьков був призначений головою ДП «Адміністрація морських портів України» (АМПУ). Тоді він фактично вивів держпідприємство з-під контролю Мінінфраструктури, перевівши його в Одесу.

Та чи дійсно замміністра застосував «телефонне право», аби допомогти ексдружині заволодіти приміщенням у центрі Одеси? «СтопКор» намагався зв’язатися з паном Юрієм телефоном і за допомогою СМС, проте відповіді до моменту виходу розслідування в ефір так і не було.

Чим ще відома сама Марія Ковиліна?

Журналісти-розслідувачі додатково вирішили пошукати інформацію про Ковиліну та випадково знайшли її серед почесних членів Міжнародної морської організації.

На сторінці розміщено її фото та зазначена державна посада: пані Марія нібито є заступником керівника департаменту морського та річкового транспорту. Однак на сайті держслужби у розділі «Керівництво» прізвища Ковиліної немає. Та й найцікавіше – департаменту з такою назвою теж немає.

Уточнити цю та іншу інформацію «СтопКор» вирішив безпосередньо у героїні матеріалу, однак пані Ковиліна від спілкування з медійниками відмовилась.

Чи справді працює жінка у вигаданому департаменті та чи допомагає їй колишній чоловік з захопленням офісу – питання відкрите. Редакція «СтопКору» звернулась із додатковими запитами до Міністерства інфраструктури й поки чекає на відповідь. Тяганина з офісом наразі перейшла в судову площину, а подружжя Власюків направили звернення до всіх контролюючих органів та продовжують отримувати погрози. Тож далі буде.

Сообщение Свавілля по-міністерськи: Як ексдружина замміністра Юрія Васькова «віджимає» у центрі Одеси офіс появились сначала на Антикоррупционная правда.

Серед них — український бізнесмен із російським громадянством Ігор Сало, який свого часу був куратором скандальних «харківських угод», а нині передає загарбникам координати українських енергетичних підприємств, по яким потім летять російські ракети та безпілотники, пише «Антикор».

Російський паспорт Ігоря Сала

Коли Ігор Сало відповість за лобіювання «харківських угод»?

Влітку цього року Державне бюро розслідувань оголосило у міжнародний розшук двох міністрів з першого уряду Миколи Азарова, який працював на початку 2010-х років. Мова про ексміністра юстиції Олександра Лавриновича та його колишнього колегу з МЗС Костянтина Грищенка. ДБР розшукує відставних політиків за підозрою у державній зраді. Адже за каденції згаданих міністрів були підписані так звані «харківські угоди». У квітні 2010 року Україна продовжила термін перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі з 2017 до 2042 року, з правом подальшого продовження на 5 років в автоматичному режимі. В обмін на що РФ надала Україні умовні знижки на природний газ.

«Харківські угоди» критикували різні діячі у різні роки. У березні 2014 року, коли Росія анексувала Крим, Україна денонсувала документ. Сьогодні причетних до підписання угод хочуть покарати. Олександр Лавринович та Костянтин Грищенко, за версією ДБР, були серед тих політиків, хто готував та узгоджував проєкт документу.

Але не всім відомо, що з боку ФСБ РФ куратором угод був український бізнесмен з російським паспортом Ігор Сало. На той момент він жив на дачі у тодішнього керівника Харківської ОДА Михайла Добкіна, розташованій в одному з районів Харкова. Саме у цьому місті, яке нині переживає щоденні обстріли окупантів, уклали угоду про подовження терміну перебування Чорноморського флоту в Україні. У свою чергу, сини Олександра Лавриновича та Ігоря Сала у ті часи часто разом відвідували гучні вечірки, де розбещували дівчат та вживали наркотики.

Бізнесмен Ігор Сало

Просуванням «харківських угод» в Україні займався і перший заступник голови СБУ часів Леоніда Кучми Володимир Сацюк. На дачі силовика пройшла знаменита вечеря, де зібралися тодішній керівник Служби безпеки Ігор Смешко та кандидат у президенти України Віктор Ющенко. Після зустрічі у Ющенка з’явилися симптоми отруєння діоксином. Зараз Володимир Сацюк втік до Росії, де і проживає.

При цьому бізнесмен Ігор Сало вільно мешкає в Україні, хоча досі співпрацює з ФСБ Росії. Зливаючи спецслужбам країни-агресора важливі дані, що стосуються енергетичного сектору нашої держави.

Бізнес з присмаком криміналу

Бізнесмен Ігор Сало народився 18 червня 1962 року у Харківській області. Має російський паспорт, але «тіньові» бізнес-схеми і досі реалізує в Україні.

Ігор Сало вчився у фармацевтичному інституті, після чого служив в армії на території тодішньої Німецької демократичної республіки. Вже тоді чоловік почав займатися нелегальними схемами.

Згодом ділок налагодив зв’язки у політичних колах. За сприяння кума Ігора Бакая, який у період президентства Януковича керував Державним управлінням справами. Бакай, у свою чергу, є кумом колишнього президента РФ, а нині — заступника голови Ради безпеки Росії, українофоба та алкоголіка Дмитра Медведєва.

Кум Дмитра Медвєдєва та Ігоря Сала Ігор Бакай

Медвєдєв допоміг розвитку кар’єри Ігоря Сала, також посприявши вербуванню бізнесмена ФСБ Росії. Під час підписання «харківських угод» Ігор Сало був їхнім «куратором» в Україні саме по лінії російських спецслужб.

Не гребував Сало і рейдерськими схемами. Його люди свого часу захопили будівельні компанії «Элитуниверсалсервис», «СИМП», «Електропівденмонтаж». Інвестори новобудов, які мали звести вказані фірми, вносили кошти, але бажаних квадратних метрів так і не отримали.

Потім Ігор Сало перейшов на рейдерство фармацевтичних компаній. Спочатку його поплічники захопили завод із виробництва інсуліну «Індар», потім «Межиріцький вітамінний завод» (Кіровоградська область). Далі рейдерські атаки були здійснені на Ладижинський спиртзавод «Екстра» на Вінниччині. Це сталося влітку 2014 року, коли на сході України розгоралися бойові дії. А структури Ігоря Сала хотіли непомітно захопити підприємства, скориставшись початком війни.

Син за батька

Син Ігоря Сала Володимир — класичний представник «золотої» молоді, який поступово пішов шляхом батька до криміналу. Зокрема, фігурував як можливий замовник замаху на директорку фармацевтичної компанії «Фармак» Філю Жебрівську.

У червні 2009 року невідомий чоловік стріляв у бізнесвумен, коли та вийшла з будинку. За словами правоохоронців, які розслідували інцидент, замовником злочину був саме син Ігоря Сала. Допомагаючи батькові закріпитися у фармацевтичному бізнесі. Тому Ігор Сало забезпечив зняття підозри з нащадка.

Володимир Сало фігурував у журналістських розслідуваннях і нещодавно. У квітні 2020 року, коли в Україні був спалах коронавірусу та карантин, журналісти «Схем» помітили чоловіка біля будівлі Мінохорони здоров’я. Кілька разів він виходив з міністерства у компанії бізнесменів, а також власного батька Ігоря Сала. Тодішній міністр охорони здоров’я Ілля Ємець сказав журналістам, що Сало-молодший — його радник. Хоча насправді Володимир Сало їздив до Ємця, щоб лобіювати держзакупівлі медичних препаратів через фірми, пов’язані із батьком.

Володимир Сало (праворуч) після візиту до МОЗ (фото «Схем»)

24 лютого 2022 року Росія розпочала велику війну. Володимир Сало за віком та станом здоров’я підлягав мобілізації. Але на самому початку вторгнення чоловіка помітили на закарпатському митному пункті «Вилок». За даними джерел у Держмитслужбі, за незаконний перетин кордону Сало-молодший заплатив 12 тисяч доларів, а після втечі оселився в Іспанії. Через цей же митний пункт із початком повномасштабного вторгнення тікали й інші відомі діячі. Сьогодні оборудки митників перевіряє СБУ.

Торгівля з терористами — прибуткова справа

Ще під час президентства Віктора Януковича Ігор Сало, за посередництва Ігоря Бакая та тодішнього президента Росії Дмитра Медвєдєва, був завербований російськими спецслужбами. З того часу бізнесмен залишається важливим інформатором країни-агресора.

Будучи інформатором ФСБ Росії, Ігор Сало вирішив розширити бізнес і на енергетичну сферу. Зокрема, зайнявшись посередництвом при імпорті до нашої держави вугілля та природнього газу з Росії. Сало завів тісні стосунки з екс-міністром енергетики та вугільної промисловості України Ігорем Насаликом, ставши ланкою у ланцюжку корупційних схем в українській енергетиці.

Ексміністр енергетики та вугільної промисловості України Ігор Насалик

Далі Ігор Сало познайомив із Насаликом свого «помічника» Сергія Тригубенка, який тоді був народним депутатом від «Блоку Петра Порошенка». Бізнесмен та депутат разом літали до Італії у 2016 році. Вартість оренди літака, на якому Сало та Тригубенко повернулися з європейської країни, склала близько 20 тис. євро (півмільйона гривень на той момент). Згодом цим же літаком подорожували Україною і нардепи від проросійської політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» (забороненої нині законодавчо) Юрій Бойко та Юлій Іоффе. Переліт за маршрутом Харків-Київ обійшовся обранцям у 8,5 тис. євро. При цьому нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Сергій Тригубенко у декларації за 2015 рік вказав, що заробив усього лише 75 тисяч гривень.

Сало і Тригубенко в аеропорту (фото «Схем»)

Хоча за президентства Петра Порошенка депутат Тригубенко став «наглядачем» у сфері незаконного обігу українського вугілля. Яке група шахраїв продавала нашій державі з наших же шахт, що на той час знаходилися на окупованих Росією територіях Донбасу. Допомагав ділкам помічник нардепа, бізнесмен Ігор Тупіков. Його компанія «Торгівельний дім-Ресурс» була учасницею корупційного ланцюжка, отримуючи для подальшого перепродажу вугілля з шахти «Краснолиманська». Контролював процес соратник Тригубенка та Сала, армійський друг тогочасного президента України Петра Порошенка Ігор Кононенко. Він слідкував, щоб вугілля з українських шахт, придбане у терористів, своєчасно заходило на теплоелектростанції ПАТ «Центренерго».

Одним з найбільших приватних постачальників вугілля для потреб «Центренерго» у 2015 році мала стати кіпрська компанія Soverick Holding Limited. Тісно пов’язана з Ігорем Салом. Фірма збиралася завезти до України вугілля на 1,7 млрд грн, але контракт зірвався.

Ігор Сало час від часу був під увагою правоохоронців. На нього були відкриті справи щодо «тіньової» торгівлі вугіллям. На шахті «Краснолиманська» воно закуповувалось по ціні у 850 грн за тону, хоча ринкова ціна на той час складала 1500 грн. Далі вугілля транспортувалося в Україну через російську митницю за значно завищеною ціною. Пізніше Ігор Сало намагався «віджати» підприємство «Артемсіль» шляхом його приватизації. Але не зміг цього зробити.

6 листопада 2019 року на Житомирській трасі підірвано авто бізнесмена. Але загинув при цьому його охоронець. Після того Сало відійшов у тінь.

Підірване авто бізнесмена

Російські ракети по українській енергетиці

Усі роки збройного протистояння Росії проти України, починаючи з 2014-го, бізнесмен Ігор Сало здає важливу інформацію в енергетичній галузі російським кураторам. Він передає окупантам координати провідних підприємств критичної інфраструктури, до яких свого часу мав відношення.

Серед них — ТЕЦ, на які компанії Ігоря Сала постачали вугілля, незаконно завезене з окупованих територій. Пригадаємо уражені ворожими ракетами теплоелектростанції у Чернігові, Охтирці, Кременчуці та інших містах України. Раніше туди йшло вугілля від компаній, пов’язаних із Ігорем Салом. Згодом по об’єктах критичної інфраструктури прилетіли ворожі ракети, адже агент ФСБ передав кураторам усю необхідну для вчинення терактів інформацію. Згадаємо і нещодавній масовий ракетний обстріл енергетичної інфраструктури України. Чимало ракет та дронів-камікадзе полетіли на ТЕЦ саме за наводкою Ігоря Сала.

Охтирська ТЕЦ після обстрілів російських терористів

Зараз, незважаючи ні на що, Ігор Сало проживає в Україні, у будинку свого кума Ігоря Бакая. Поки той переховується у Російській Федерації, бо в Україні оголошений у розшук за розтрату державних коштів в особо великих розмірах. Але до Сала у правоохоронців немає запитань.

Тому агент Кремля продовжує рейдерські захоплення українських підприємств та контрабанду товарів на тимчасово окуповані території України, володіючи російським паспортом. Не розірвав ділок і зв’язків із одіозним українофобом Дмитром Медвєдєвим, який ненавидить Україну та все чекає її знищення. Тож чи буде покладений край «економічній спецоперації» окупантів, що проводиться руками російських агентів типу Ігоря Сала? Давно час це зробити.

«Антикоррупционная парвда»

Сообщение Ігор Сало: Бізнесмен із російським паспортом навіть під час війни примудряється проводити в Україні незаконні оборудки появились сначала на Антикоррупционная правда.

Захват проходил по следующей схеме. В Минсоцполитики назначили нового директора, назначение сразу суд признал незаконным. После этого «новый директор» «уволил» или «сократил» сотрудников и остановил производство. А помещение захватила частная охранная фирма. Конечно все эти действия незаконны поскольку изначально назначение руководителя признано судом незаконным. – сообщает Бондаренко

Сейчас работники не имеют возможности попасть в помещение, а оборудование, которое стоит десятки миллионов находится под контролем неизвестных лиц.

Чтобы разобраться, кто стоит за рейдерским захватом работники предприятия вместе с полицией пообщались с одним из охранников захвативших производство.

ВИДЕО РАССЛЕДОВАНИЯ:

Итак охранник сообщил, что руководит захватом владелец предприятия «Статус строй» – Андрей Петрович (народный депутат) фамилию он не знает, он и дает инструкции. А еще у него «Подол Плаза».

Давайте разберемся, кто же такой этот Андрей Петрович (народный депутат) предприятие «Статус Строй» у которого Подол Плаза.

Абсолютно не сложно понять что речь идет об Андрее Петровиче Стрихарском – народном депутатате от «слуг народа». А Подол Плаза о которой говорит охранник это ЖК Подол Плаза & Резиденс – Жилой комплекс бизнес-класса от девелоперской компании STATUS GROUP. Именно Андрей Петрович Стрихарский был основателем и директором ООО «Компания «Статус Групп», которую перерегистрировали на другое лицо после его избрания в парламент. Понятно, что все эти так называемые перерегистрации – фикция, кто реально руководит компанией и владеет бизнесом вы услышали от охранника.

Вообще «слуга» Стрихарський это известный «тендерный розпильщик» еще со времен Януковича. Можем вспомнить скандальный тендер 2013 когда «Киевзеленстрой» заключило соглашение с ООО «Укрпроектреконструкция» Стрихарского на реконструкцию парка Партизанской Славы в Дарницком районе стоимостью 1080000 грн. Это когда доллар еще по 8 был. …. А соревновалась с фирмой Срихарского другая фирма Стрихарского «Березнякижитлобуд». Итак Стрихарський с киевскими чиновниками тогда «распилили» больше 125 000$.

Вообще Киевзеленстрой для Стрихарського это очень ценный ресурс. Только одна его фирма «Березнякижитлобуд» получила подрядов на 3 645 0000 грн еще по старому курсу – 8 гривен за доллар. То есть больше 4 500 000$. Неплохо, не правда ли?

И это только одна фирма! А еще есть другие фирмы. Например 16 октября 2013 по результатам тендера Киевзеленстрой заключил договор с ООО «Укрпроектреконструкция» Стрихарского на реконструкцию парковой зоны вокруг озера «Тельбин» в Днепровском районе. Стоимость сделки составила 2 490 000 грн. Еще один тендер от «Киевзеленстроя» для ООО «Укрпроектреконструкция» Стрихарского в том же 2013 году на вторую очередь реконструкции парка «Киото» в Деснянском районе за 5 670 000 грн. И снова единственным допущенным к участию конкурентом фирмы с разницей в 0,6% было ООО «Березнякижитлобуд» того же Стрихарского. Только за 2013 ООО «Укрпроектреконструкция» «навигравала» таким образом тендеров на 18 220 000 грн. тоесть почти на 2 300 000$.

А всего за 2013 его две фирмы распилили тендеров примерно на 6 850 000$.

Когда Стрихарському стало мало Киева он решил податься в Вишневое. Где прекрасно распилил 7 500 000 грн. на ремонте футбольного поля. И снова та же схема. Конкурируют между собой две фирмы Стрихарского – ООО «Укрпроектреконструкция» и единственная допущена к участию конкурсе ООО «Строительно-инвестиционная компания «Березнякижитлобуд» все того же Андрея Стрихарского, которая выиграла тендер и получила подряд стоимостью 7 470 000 грн.

Думаю вы поняли что мы имеем дело с аферистом высшего сорта.

Впоследствии Стрихарский переключается на строительство и попадает во множество скандалов по махинациям с документами и разрешениями. Например нашумевший скандал когда наш тендерный розпильщик, уже построив высотку на Осокорках, начал оформлять под нее земельные документы. Речь идет о многоэтажке по улице Завальная.

Став народным депутатом Срихарский для своих махинаций получил еще больше возможностей. Он входит во временную следственную комиссию по расследованию коррупции в органах государственного архитектурно-строительного контроля и надзора (ГАСК).

Представляете, коррупционер привыкший проводить махинации в строительстве начинает расследовать коррупцию в органах контроля за этим строительством. Как говорят – щуку бросили в реку. И как результат еще один громкий скандал.

ГАСК коррупционную деятельность которой расследует «слуга» Стрихарський, выдает разрешение на строительство ЖК по адресу ул. Глыбочицкая, 79-97, в пределах исторического ареала столицы, хотя в Министерстве культуры и информационной политики, а также в Киевской госадминистрации подтвердили, что не согласовывали выполнения любых работ по этому адресу. А заказчиком строительства указанного ЖК выступает Управление делами Апарата Верховной Рады, генподрядчиком – компания «слуги» Стрихарського Status Group.

Махинации Стрихарского многочисленные и разнообразные. Например, в Дарницком районе на коммунальных землях учебного заведения проводится “Строительство спортивно-оздоровительного комплекса с торговыми помещениями, объектами социального назначения в составе многофункционального комплекса по адресу: Харьковское шоссе, 210”.

Обратите внимание, что объект больше похож на жилые дома. И даже в паспорте строительства указано количество квартир в этом “спортивно-оздоровительном комплексе”.

А эта маленькое здание на переднем плане – учебное заведение, Одесская юридическая академия …

«Слугу» Стрихарского ничего не останавливает. Теперь он решил уничтожить уникальное производство – Киевский завод Импульс и застроить его новостройками. А почему нет? С такими возможностями. Он теперь народный депутат «слуг народа», да и еще борец с коррупцией в ГАСК. Ему теперь все двери открыты.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение Стрихарский Андрей Петрович: расследование незаконной деятельности рейдера и распильшика “зеленой” власти появились сначала на Антикоррупционная правда.

«Сатурн» є головним підприємством з модернізації стратегічної радіолокаційної станції в Мукачевому та Центру по роботі з дальніми космічними об’єктами Державного космічного агентства в Золочеві.

Основні потужності розміщені на 11 га землі в Києві. Свого часу керівництво «Сатурну» вирішило, що для повноцінної роботи підприємства достатньо декількох корпусів. Тому частину території вирішили віддати під забудову. Інвестором проєкту з будівництва житла на 8 га території НВП «Сатурн» мало стати ТОВ «Міськєвробуд».

Компанія мала, насамперед, розробити проєктну документацію та забезпечити ухвалення нового детального плану території. Однак так і не спромоглася виконати умови договору з «Сатурном», вказують журналісти. Натомість, за словами голови наглядової ради НВП «Сатурн» Володимира Чміля, хотіла почати будівництво без дозвільної документації.

«Через порушення умов договору керівництво «Сатурну» ще 2019-го відмовилось від співробітництва з «Міськєвробудом» і заздалегідь повідомило про це листами. «Міськєвробуд» нібито і погодився на розірвання угоди, але через 2 роки, коли всі строки оскарження в судах спливли, звернувся до господарського суду. Вимагає сплати штрафу – аж 234 млн грн. А це, фактично, – прямий шлях до банкрутства легендарного підприємства», – йдеться у сюжеті.

Товариство «Міськєвробуд» звернулось до Господарського суду Києва одразу із 10 позовами до «Сатурну», аби через систему розподілення суддів вийти на конкретного суддю, який ухвалить необхідне для товариства рішення, розповіли журналістам в компанії «Сатурн».

Директором «Міськєвробуд» є Валерій Лєвцов, чий рідний брат є свояком сина колишнього міського голови Києва Леоніда Черновецького – Степана. Лєвцов є бенефіціаром або підписантом у кількох компаніях, які журналісти так чи інакше пов’язують з Денисом Комарницьким, Степаном Черновецьким та Сергієм Кучером – колишнім головою столичної ДАБІ.

На підприємстві «Сатурн» вбачають у діях «Міськєвробуд» спробу рейдерського захоплення задля того, аби використати під забудову десяток гектарів київської землі.

Зазначимо, що до 2023 року Науково-виробниче підприємство «Сатурн» має повністю завершити створення радіоастрономічної приймальної та системи зв’язку, систем передачі та накопичення даних на радіотелескопі РТ-32 в Золочеві.

Фахівці хочуть, аби відновлений радіотелескоп увійшов до Європейської мережі радіоінтерферометрів з наддовгою базою, яка проводить унікальні дослідження космічних радіоджерел. Також в планах приєднатися до космічної програми NASA «Артеміда» з відправки людей на Місяць та поступового освоєння Марсу.

Якщо ж структурам, пов’язаним із Денисом Комарницьким, вдасться захопити підприємство, космічний розвиток України опиниться під загрозою, резюмують автори програми.

«Антикоррупционная правда»

Сообщение У Києві триває спроба рейдерського захоплення унікального НВП «Сатурн», – «Особливий погляд» появились сначала на Антикоррупционная правда.

Именно таким принципом – держаться как можно глубже в тени – пользуется в своей деятельности Богдан Губский. Эта фамилия, если и говорит кому-то о чем-то, то весьма смутно. В лучшем случае вспомнят в связи с Губским СДПУ(о), Суркиса и какие-то мутные движения с БЮТ и Партией регионов. Все это было, но обо всем по порядку.

После многих лет забвения фамилия Богдана Губского всплыла в конфликте, вызванном рейдерским захватом сети АЗС «Мотто». Да и то – в благородной роли посредника между конфликтующими сторонами.

Суть конфликта, если коротко, сводилась к тому, что в 2018 году, после раздела сети БРСМ на две – БРСМ и Мотто, владелец последней вдруг обнаружил, что все 63 АЗС переписаны на сейшельский оффшор Larlin Business Ltd.

Последовали суды и конфликты. Стороны долго выясняли отношения, пока в конфликт не вмешался Богдан Губский в качестве посредника. Он якобы не имел другой цели, как примирить стороны. Но почему-то за свои услуги потребовал 50% в бизнесе. История долгая и очень захватывающая, но повторять ее всю нет смысла, лучше прочитать полностью: Пешка из ОПГ Губского ”Губы”.

Упомянули мы об этой истории потому, что схема действий Губского отработана годами: создать искусственную проблему, а потом вмешаться в качестве миротворца. Велосипед он в этой схеме, конечно, не изобретал – так испокон веков действует любая ОПГ. Классический бандитский развод из девяностых, когда Богдан Губский и стал на путь накопления капиталов. И начинал он в славной компании, в которую входили Григорий и Игорь Суркисы, Виктор Медведчук, бывший глава Киева Валентин Згурский, Юрий Карпенко и ныне покойный Юрий Лях. В историю они вошли как «киевская семерка». Иногда их называют по-другому – «великолепная семерка». Именно в начале девяностых все перечисленные персонажи и накопили свои первичные капиталы – как политические, так и денежные.

Чтобы далеко не углубляться в историю, напомним только о самых громких аферах, в которых не последнюю роль играл Богдан Губский. В его биографии – пирамида «Омета», которая кинула своих вкладчиков точь-в-точь как МММ. Только в суд обратилось 12 тысяч вкладчиков, а сколько просто махнули рукой?

Деньги вкладчиков «Ометы» не пропали зря – они были отмыты через «Украинский кредитный банк», где Губский занимал пост заместителя председателя совета банка. Кроме того, ходили упорные слухи, что через этот банк отмывались деньги ОПГ Авдыша и ОПГ Киселя, впоследствии покойных. И занимался этими деньгами именно Губский.

Забегая на десяток лет вперед, отметим, что тесная дружба с бандитами и сотрудничество с ними – отличительная черта Губского. Так, в 2006-2008 годах он активно привлекал для решения своих бизнес-вопросов так называемую «банду Капитошки», которая прославилась жесточайшими кровавыми преступлениями во время решения корпоративных конфликтов. На их счету, кроме всего прочего, несколько убийств.

В декабре 2008 года Генпрокуратура даже подавала представление в Верховную Раду о снятии с Богдана Губского (тогда он был нардепом от БЮТ) депутатской неприкосновенности. Но почему-то отозвала это представление. А зря – хотелось бы более подробно знать о роли Губского в нападении нескольких сот бандитов с битами и огнестрельным оружием на Торгово-офисный комплекс «Веста», админздание госпредприятия Министерства транспорта и связи Украины, ОАО «Кременчугский сталелитейный завод», ОАО «Черкассыгаз» и управление земельных ресурсов Киево-Святошинского района Киевской области.

Как и узнать, почему офис Губского на улице Шота Руставели, 16, находился в здании, принадлежащем лидеру «капитошек» гражданину России Александру Капитонову, а зам Капитонова по финансам и юридическому прикрытию банды, Александр Пластовец, приходится Губскому кумом.

Возвращаясь к далекой истории, стоит вспомнить, что на деньги «Ометы», Киселя и Авдыша Губский с партнерами купили концерн «Славутич», который в средине и конце 90-х контролировал 25% рынка нефтепродуктов. И в итоге своей деятельности не выплатил около полутора миллиардов долларов налогов, используя свои связи с тогдашним премьер-министром Евгением Марчуком.

Финансовый успех Богдана Губского и его партнеров приписывали мошенничеству с зарубежными кредитами и использовании мафии и административного давления на конкурентов. Вообще всех членов «киевской семерки» неоднократно обвиняли в причастности к рейдерству, шантажу, рэкету, убийствам и захватам чужого имущества. Но все эти обвинения остались недоказанными благодаря связям в правоохранительных органах и властных кабинетах. Губский, Суркисы и Медведчук – тяжеловесы отечественной политики, постоянно находившие общий язык с почти всеми властями – начиная от Кравчука и заканчивая Януковичем. Губский вообще успел обслужить всех их без исключения, перебежав поочередно от Кучмы к Ющенко, а от Ющенко – к Януковичу. В 2019 году ходили упорные слухи, что он нашел подход к Зеленскому: «Я от Зеленского»: в компании Фукса и Хомутынника засветился еще один «добродетель».

Ставил Губский и на Юлию Тимошенко – от Ющенко он убежал к ней и даже стал нардепом, да только пришлось сбегать к Януковичу, когда стало понятно, чья звезда на небосклоне украинского политикума будет следующей. Впрочем, с Юлией Владимировной Богдан Губский успел засветиться не только в сессионном зале – в 2008 Губский был назван лицом, незаконно монополизировавшем поставки в Украину антивирусного препарата «Тамифлю» (ничто не ново под Луной – сравните историю с поставками масок в прошлом году приближенными Зеленского).

Лекарство закупалось компанией «Оптима-Фарм», конечными бенефициарами которой якобы был Губский и Юлия Владимировна. Кстати, В 2017 году вышеупомянутую фирму «Оптима-Фарм» обвинили в налоговом долге в размере 15 миллионов долларов.

А теперь стоит более подробно остановиться на вопросе рейдерства сельскохозяйственных земель, чем Губский занимался еще тогда, когда об отрытом рынке земли и не заикались. Хотя Богдан Владимирович прикрывается слоем «прокладок» и обвинить его лично в захвате земель (как и во всем остальном, впрочем), весьма тяжело. Если копнуть любую сферу его деятельности, то окажется, что между ним и сферой его интересов обязательно стоит какой-нибудь «зиц-председатель», на котором обычно концы обрываются.

Так было и с сетью «Мотто», где таким зиц-председателем выступил некий Сергей Валерьевич Рязанов и взял на себя весь «огонь» борьбы за сеть автозаправок. Так было и с землей, которую Губский начал собирать в своих руках еще в девяностые.

Практически во всех земельных конфликтах светился некий Байзан Олег Иванович. Он засветился в конфликте Губского и видного регионала Василия Горбаля вокруг «Киеврыбхоза». Оказалось, что Рязанов числится основателем всех трех фирм, которые всплыли в документации «Укргазбанка», который был втянут в конфликт между Горбалем и Губским:

Он же всплыл в истории со скупкой земельных паев вокруг Княжичей и Зазимья Броварского района еще 2007-2008 году. Хотя тогда и действовал так называемый «мораторий», умным людям он отнюдь не мешал покупать сельхозземли, причем за бесценок. Для этого оформлялись договора залога, в которых эти паи значились залоговым имуществом. А Рязянов якобы выдавал держателем этих паев деньги в долг. Долг, естественно, не погашался, а земля меняла собственника (привет, кстати, противникам открытого рынка земли. Особенно от крестьян, обманутых вот в такой вот способ Богданом Губским).

Читайте также: «Слуга народа» Стрихарский Андрей Петрович оказался аферистом и организатором строительной пирамиды

Этот самый Байзан Олег Иванович в 2007 году был учредителем ООО «Альянс-строй», директором этого предприятия тогда числился Шевченко Анатолий Анатольевич, депутат Киевсовета от БЮТ, которого связывают с Губским. ООО «Альянс-строй» активно осваивает центр Киева, особенно скандально прославился попыткой застроить офисным центром маленький пятачок земли возле метро Театральная.

Кстати, Анатолий Шевченко некоторое время был директором ООО «Фодес-групп», которое в конце 2007 потребовало в Обуховском райсовете в аренду 100 га земли для «рыболовных нужд» в элитном Козине (Конча-Заспа). Несколькими годами ранее также в Козине 100 га земли для себя выпросила ООО «Скиф-2004», которое на тот момент возглавлял все тот же Олег Байзан.

Это лишь одна из схем, подтверждающих тот факт, что Губского не зря называют наиболее успешным земельным рейдером Украины. И причисляют его к немногим людям, которые задолго до открытия рынка земли сумели сосредоточить в своих руках наибольшее ее количество. А начал он подминать под себя «бесхозные» земли еще при Президенте Кучме. Тогда провластный народный депутат Губский получил огромные территории прибрежных днепровских плавней и лесов в районе Золотоноши. Постепенно практически вся левобережная береговая линия Кременчугского водохранилища стала его частной территорией. Против такого безраздельного владения природными ресурсами, которые по закону не могут быть частной собственностью, неоднократно протестовали местные жители, рыбаки и охотники. Но тщетно.

Именно Губский и его команда поставили на поток криминальный отъем земель, принадлежащих общинам различных населенных пунктов и отдельным гражданам, и даже государству.

Губский получил контроль над 80 гектарами земли, которая принадлежала Каневскому рыбоводному хозяйству, в районе строительства моста через Днепр в рамках проекта строительства Большой кольцевой дороги в Киеве. На подконтрольные Губскому 84 садовых общества в пределах Бобрицкого сельсовета Киево-Святошинского района Киевской области было выделено около 70 гектаров земель лесного фонда в 2007 году.

Читайте также: Как живет король украинской контрабанды Сеяр Куршутов: Нелегальное посещение Крыма, отдых в компании  замглавы ОП и дружба с Богданом

В Черкасской области огромные территории прибрежной части Кременчугского водохранилища, охотничьи хозяйства, прибрежные плавни и леса в Золотоношском районе Черкащины перешли под контроль Губского еще во времена президентства Кучмы. Ему же принадлежит участок берега от развлекательного комплекса «Селена» до городской полосы в селе Дахновка.

С приходом к власти Президента Ющенко Губский значительно расширил эти землевладения. Огромные участки земли контролируются Губским также в Житомирской и Винницкой областях.

Земельно-денежные вопросы с мэром Киева Черновецким и Довгим решал лично Губский. Пример такого «решалова»: сессия Киеврады выделила участок земли площадью 64,5 гектара «Киевврыбхозу», фактическим собственником которого является Губский.

Кроме того, в те времена, используя свое влияние Губский пролоббировал назначение на должность руководителя Государственного агентства из земельных ресурсов Владимира Воеводина. С помощью которого отчуждение земель в регионах Украины в пользу коммерческих структур Губского приняло массовый характер.

По оценкам специалистов, сегодня под контролем Губского уже находится в собственности и долгосрочной аренде около 2 миллионов гектаров украинских земель. Полученных противозаконно, естественно.

И – напоследок вспомним то, с чего начали. А именно – зеленых дебилов. Ибо, ознакомившись с биографией Губского, всех этих откровенных дураков, тупо ворующих деньги из «ковидного» фонда и из «оборонки», иначе и не назовешь, как дураками. Которые после смены власти сядут в тюрьму. Потому что воруют тупо, нагло и не зная никаких краев.

Им бы поучиться у старших товарищей, например у Богдана Владимировича Губского. Которого, несмотря на многочисленные уголовные дела и проверки на самом высоком уровне, в которых Губский выступал в качестве фигуранта, не то что не посадили, а даже ни разу ни одно дело не было доведено до суда. И – если кто из этих клоунов вдруг читает этот материал, знайте – вам никогда, ни при каких обстоятельствах не заиметь два миллиона гектаров земли. Потому что она уже у Губского.

Сообщение Богдан Губский – самый успешный земельный рейдер Украины, владелец 2 миллионов гектаров земли появились сначала на Антикоррупционная правда.