Сьогодні розповімо вам про одного з таких «ждунів», що чекали на «русский мир» на півдні України, аби нажитися.

Grain from Ukraine to ОПЗЖ

Головне слідче управління Національної поліції України встановило, що у лютому-березні 2022 року під час перших найстрашніших днів повномасштабного вторгнення РФ, компанія депутата Миколаївської міської ради від ОПЗЖ Олега Афанасьєва – ТОВ «САМГА» – вкрала 1600 тонн зерна сої (на суму близько 1 млн доларів США) у місцевої аграрної бізнесвумен Оксани Сольської, пише “Антикор“.

Якщо коротко, то оборудку можна описати трьома словами: «війна все спише».

Якщо детальніше, то:

– ТОВ «САМГА» це компанія, що надає послуги з транспортно-експедиторського обслуговування та перевантаження зернових, зернобобових і олійних вантажів.

– Компанія Сольської користувалася їхніми послугами для відвантаження зернових та масляничних культур.

– Коли відбулося повномасштабне вторгнення і російські окупаційні війська стояли на підходах до Миколаєва, то вочевидь у мріях Афанасьєва над півднем України вже майорів триколор. А відтак завантажену на склад агропродукцію, яку через велику війну він не встиг відправити, можна просто забрати собі. Бо «хто там буде розбиратися…»

– Так, маючи на меті підзаробити, компанія Олега Афанасьєва вивезла та зберігала зерно сої на приміській території Ренінської територіальної громади Ізмаїлівського району Одеської області.

– Тим часом законній власниці сої Сольській просто повідомили, що у склад, де зберігалося зерно, влучив снаряд, і тепер він знищений. Відповідну заяву Афанасьєв написав і до Нацполіції.

Афанасьєв прорахувався

Але не так сталося, як гадалося миколаївському ділку-депутату. «Русский мир» в Миколаїв не прийшов, а власниця сої вирішила перевірити правдивість версії зі знищенням складу з зерном.

Так, у ході слідчих дій з’ясувалось, що обстрілу складське приміщення, де зберігалась соя, не піддавалось. Пізніше Нацполіція провела обшук за місцезнаходженням складів ТОВ «САМГА» на Одещині. І вуаля – знайшли зникле зерно в об‘ємі та якості, що відповідало викраденому у бізнесвумен Сольської.

І начебто ось він хеппі енд для підприємниці та відмінна можливість для правоохоронців перевірити чергового латентного колаборанта із ОПЗЖ. Поліція на підставі рішення суду наклала арешт на зерно та передала його на відповідальне зберігання законній власниці до завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Повернення часів Януковича?

Та Афанасьєв не мав намірів віддавати викрадене. Отже, коли Нацполіція разом з представниками Сольської виїхали за місцезнаходженням складу ТОВ «САМГА» біля м. Рені, аби виконати рішення суду та забрати продукцію, то отримали опір у «найкращих рейдерських традиціях» часів Януковича. В’їзд до складу було заблоковано промисловими самохідними комбайнами, двері заколочені.

Паралельно у цей час відбувалося «юридичне рішалово» у кращих традиціях правосуддя в Печерському райсуді. Тут також все досить тривіально. Представники ТОВ «САМГА» скористались класичною схемою – так званою «суддівською рулеткою», коли для того, щоб обманути систему авторозподілу суддів, заявник подає одразу декілька однакових заяв/клопотань/позовів, які у подальшому система розкидає на різних суддів, а заявник обере, який суддя ухвалить необхідне рішення.

Зокрема, представники «політичних біло-синіх»  подали 12 ідентичних за змістом та формою клопотань до Печерського райсуду Києва про зняття арешту з зерна, визнаного речовим доказом у кримінальному провадженні. Зазначені клопотання слідчі судді визначали необґрунтованими та неправомірними, категорично відмовляли у задоволенні або взагалі залишали без задоволення. Аж допоки не «випав» зручний суддя, який все-таки зняв арешт, Слід зазначити, що у 2019 році саме цей суддя отримав негативний висновок Громадської ради доброчесності. Водночас, для  більшої переконливості щодо «неупередженості» Печерського правосуддя , він влаштував справжню виставу.

Так, «служитель Феміди», попередньо розглядаючи аналогічне клопотання наприкінці червня, відмовив команді ОПЗЖ у знятті арешту на викрадену сою. Та коли настав зручний момент та біля складу, де зберігалось зерно, замайоріла вантажна техніка групи ОПЗЖ, суддя все ж таки знайшов «законні підстави» та скасував арешт на викрадену сою. Водночас, представників потерпілої Сольської саме на це засідання протиправно та умисно не допустили, розгляд відбувався в особистому кабінеті судді, а не в залі судових засідань. Більш того, очевидним процесуальним порушенням став розгляд справи за відсутності відео- та аудіо фіксації судового засідання. Чи слід казати, що, скоріш за все, не пройде і декількох годин після рішення суду зняти арешт, як зерно буде вивезено у невідомому напрямку?

Замість висновків

Виходить, прийшли туди, звідки починали у 2013 році: любителі «русского мира» від ОПЗЖ безкарно грабують, дерибанять та вбивають український бізнес.

Тільки от зараз не 2013 рік, і Україна вже не та: аж занадто багато крові пролито за цінності вільного, справедливого, демократичного світу.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Як депутат від ОПЗЖ Олег Афанасьєв чекав на Росію, щоб вкрасти українське зерно появились сначала на Антикорупційна правда.

Ця бізнес-група відома в Україні ще з початку 2000-х завдяки своїй активній експансії в енергетичний сектор України та готельну сферу. Окрім стратегічних бізнесів, «лужниківці» стали відомі завдяки своєму київському віп-казино у готелі «Прем’єр Палас» та курортному казино у готелі «Ореанда» у Ялті, АРК Крим. Також широкого розголосу набули корпоративні конфлікти, в яких група ВС була активним учасником — конфлікт із Костянтином Жеваго за Полтавський ГЗК та корпоративний конфлікт із київським бізнесменом Мстиславом Скоробогатовим за низку активів (готелі та торговельно-розважальні центри).

У багатьох публікаціях в Інтернеті останнім часом часто згадується керуючий бізнесом росіян в Україні Микола Лавренко. Майже в усіх випадках йдеться не у позитивному ракурсі. Незрозуміло, кому саме Лавренко перейшов дорогу — правоохоронцям, з якими він не поділився, певним «смотрящим» від російських власників або «партнерам», скривдженим тим, що він з ними не ділився належним чином. Можливо, є різні групи скривджених Миколою, які «підігрівають» інформпростор щодо нього. Об’єктивно кажучи, персона Лавренка цілком цього заслуговує, адже він є людиною, вчинки та життєвий шлях якої дуже далекі від праведних в усіх розуміннях цього виразу. Хоча він, мабуть, і намагається «купити» у Бога прощення, активно імітуючи порядного православного віруючого. Напевно, Лавренко невідомо, що Бога підкупити неможливо.

Так, відомо, що у 90-х Микола Лавренко був наближений до тодішніх українських «віп-ментів» Юрія Кравченка та Миколи Джиги. Саме ці правоохоронці, за інформацією, отриманою від наближених до родини Лавренка джерел, дали Лавренку «путівку до життя». Дехто вважає, що Микола Лавренко ще за СРСР був завербований органами КДБ під час своїх частих відряджень до Москви. Там Лавренко отримував відповідні доручення на збирання необхідної інформації в Україні. Є досить правдоподібна версія, що саме ця частина біографії Лавренка зблизила його до Юрія Кравченка. Саме Кравченко «зробив» із нікому непримітного невдалого олександрійського футболіста та «заводчанина» спочатку Першого заступника Голови Кіровоградської ОДА, а згодом і Голову Вінницької обласної ДПІ. Так це, чи не так, точно невідомо.

Однак після цих стрибків з одного чиновницького крісла в інше Микола Лавренко втратив свої посади і на якийсь час залишився безробітним «майже пенсіонером».

Здавалося б, що це вже був захід кар’єри Лавренка, але якимось дивом Миколай дуже стрімко перебрався до Києва, де став одним із керівників бізнесом «лужниківців». Певні деталі такого дивного «зльоту» вчорашнього чиновника-хабарника та трансформація з невдахи-корупціонера на київського бізнесмена досі залишаються загадкою. Проте зараз не про це.

Хотілося б зупинитись дещо на іншому. Нас зацікавили публікації, в яких поширюється версія про те, що нібито чисельне майно та бізнеси, якими володіє Лавренко, його родина та його найближче оточення насправді не є його власністю, а власністю тих самих «лужниківців», які таким чином приховали частину своїх активів (очевидно, другорядних у порівнянні з енергетикою, металургією, феросплавами та готелями), але все ж таки досить значними, вартістю не менше 100 мільйонів доларів США.

Ми хотіли б розвінчати вказану версію як абсолютно недієздатну. Усі активи та бізнеси сім’ї Лавренка насправді є реальними його активами. Справді, дивним чином склалося так, що Микола Лавренко зміг вкрасти, працюючи на росіян, набагато більше, ніж йому це вдавалося свого часу на державних посадах. Причини і пояснення таких дивних метаморфоз заслуговують на окреме пояснення, ми не хочемо зупинятися глибоко з цих причин.

Проте цікаво те, що Лавренко, отже, крав ніби не в держави, а в поганих росіян. Тобто у цьому сенсі він виглядає зараз як певний «патріот», який «нагнув» якусь групу московських держдумівців і кримінальних авторитетів на багато мільйонів доларів США. Справді, це виглядає кумедно і до певної міри трохи малореально, але це справді так. Однак тут слід розуміти, яким чином наш герой «обікрав» цих російських олігархів і наскільки його «подвиг» патріотичний з погляду державних інтересів та чинного законодавства України.

Так ось, основні джерела, з яких Микола Лавренко нагромадив свій стан — це «чорний кеш» за видачу технічних умов (ТУ) обленерго, відкати, що належать «лужниківським», від постачальників матеріалів, робіт та послуг на ті самі обленерго. Тобто з одного боку Лавренко здійснював такі собі «патріотичні» вчинки — багато років використовував бізнес росіян заради власного збагачення (так би мовити не доносив гроші від бізнесу до його власників), але з іншого боку він порушував вимоги закону — побудував ієрархічну корупційну систему (голови обленерго -постачальники-підрядники-замовники (ТУ-безпосередні «приймачі» коштів) особисто не платив податки з таких незаконних доходів і відповідно сприяв несплаті податків бізнесом росіян, за що очевидно заслуговує на відповідне кримінальне покарання.

На «лужниківців» після початку повномасштабного російського вторгнення впало дуже багато проблем, які, зрештою, очевидно, закінчаться повною конфіскацією їхніх українських активів. Водночас загальновідомо, що корпоративна система бізнесу цієї групи була побудована таким чином, що визначати повний перелік об’єктів даного бізнесу та довести в юридичній площині належність усіх об’єктів лужниківцям досить складно. І саме тут Микола Лавренко міг опинитися у нагоді. Адже саме він, як офіційний та безпосередній керівник українським бізнесом «лужниківців», став ключовою особою, яка змогла надати правоохоронним органам та органам юстиції вичерпну інформацію щодо переліку активів росіян та довести факти пов’язаності саме цих росіян із цими активами. Таким чином, Микола Лавренко мав змогу виторгувати свою власну недоторканність та безпеку власних активів, які насправді були отримані внаслідок обкрадання своїх вчорашніх роботодавців.

Здавалося б, Микола Лавренко зірвав джек-пот — накопичив чималий стан, обкрадаючи роботодавців, а потім ще й «здав їх із тельбухами» українським правоохоронцям. Але очевидно все ж таки це ще не кінець цієї дивної історії Лавренка, в якому поєднуються два такі різнополярні образи — зрадник держави, який багато років працює на росіян і патріот, який цих самих росіян обікрав і зрештою здав правоохоронцям, рятуючи власну шкуру.

Беремо попкорн і спостерігаємо розвиток цих інтригуючих подій.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Хто такий Микола Лавренко — колаборант чи помічник із виявлення активів «лужниківців»? появились сначала на Антикорупційна правда.

Частину розмов Богуслаєва з російськими підприємствами, включаючи державний концерн «Ростєх», вже було опубліковано. За даними правоохоронних органів, вдалося отримати доступ до неопублікованих раніше розмов, підтверджених західною експертизою, здійсненої Національним центром медіаекспертиз – освітньо-науковим центром Університету Колорадо в Денвері.

Під час розмов Богуслаєв скаржився на обстріли з боку російської армії та мародерство російських солдатів, але не припиняв вести бізнес-справи з окупантами, навіть у розпал повномасштабного вторгнення в Україну, переконуючи себе, що перебуває у безпеці.

Про бізнес-інтереси Богуслаєва, його погляд на війну в Україні, співпрацю з підсанкційним Іраном та лобістів у владі – у розслідуванні «Схем».

«Ми Вʼячеслава Олександровича бережемо, як око»

17 березня 2022-го. Британська розвідка звітує про те, що російське вторгнення «застопорилось на всіх фронтах». Водночас армія РФ продовжує гатити з артилерії по українських регіонах.

За кілька хвилин до 9-ї ранку цього дня президент корпорації «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв телефонує Анатолію Сітнову.

Сітнов – російський генерал-полковник у відставці, голова ради директорів московської компанії «Двигуни «Володимир Клімов – Мотор Січ», що здавна займається ремонтом двигунів українського виробництва «Мотор Січ», зокрема для військових РФ.

«Анатолію Петровичу, вітаю. Передай привіт усім там, починаючи від колишнього міністра. «Іскандер-М» впав на територію заводу», – каже Богуслаєв Сітнову.

«Колишній міністр», якому передає вітання Богуслаєв – це його знайомий, Сердюков Анатолій Едуардович, ексміністр оборони Росії. Нині – індустріальний директор авіаційного кластера «Ростєха» – головного виробника озброєнь для армії Росії.

– Нічого собі! «Іскандер» не може туди прилетіти, – реагує Сітнов.

– Ну, прилетіло до нас. Били вже вдруге по нас, бл***. Так що все це балачки, що мирне населення не треба чіпати. Все це ху*** (дурниці – ред.). Зараз ремонтую будівлю, вікна, приміщення, бл***. «Дякую» друзям передай там всім, бл***, – каже Богуслаєв.

– Передам обовʼязково.

– Якщо можеш якось вплинути… У Запоріжжі немає військ. На**я вони х***ять (бʼють – ред.) по Запоріжжю? Ідіоти, бл***.

Більше ніж за півтори години Богуслаєв набирає Петра Кононенка, щоб також повідомити про обстріл.

На момент розмови Кононенко обіймав посаду члена ради директорів «Мотор Січі». Нині досі керує російським підприємством «Борисфен», яке займається ремонтом та обслуговуванням авіадвигунів. Одним із засновників цієї російської компанії є «Мотор Січ».

– До нас на «Мотор Січ» прилетів «Іскандер-М», ракета прилетіла. Повибивала скло нам, а кажуть, що по мирному населенню не стріляють, бл***, – сказав Богуслаєв Кононенку.

– **б твою матір. Зараз передам, – відреагував Кононенко.

– Ви запускайте це серед Лєонова. Скажіть усім, що «Мотор Січ» бомблять. Зателефонуй йому, скажи: що ж ви, бл***, робите? І хай на нараді у міністра скаже, що Вʼячеслав Санич вам привіт всім передає. Він познайомився з «Іскандером-М», це ракета з кульками.

Згаданий Богуслаєвим Лєонов – це командувач протиповітряною обороною сухопутних військ Росії Олександр Лєонов.

Ще через годину після цієї розмови Богуслаєв знову набирає Кононенка і той повідомляє: його почули.

– Я йому подзвонив, він каже: «Ми знаємо, і завод тут ні до чого, ми завод бережемо, як зіницю ока», – прозвітував Коненко.

– Ну, добре-добре. Дякую, що ти вже повідомив там всім.

– Він каже: «Нехай Вʼячеслав Олександрович не переживає. Ми його бережемо, як око. Щоб людей зберіг».

«Народ же чекав визволителів, а прийшли, бл***, окупанти»

18 березня 2022-го. Цього дня в Росії влаштовують концерт на честь річниці незаконної окупації Криму та на підтримку «великої» війни проти України. Путін виступає у Москві і тішиться тому, як багато громадян Росії вітають повномасштабне вторгнення.

Тим часом в українському Маріуполі Донецької області в цей день з-під завалів зруйнованого армією РФ драмтеатру продовжують діставати загиблих та поранених.

В цей же день Богуслаєв обговорює обстановку в країні з Петром Кононенком, директором російського «Борисфену».

– Зараз спокійно у нас, тихо в Україні. Тихо сьогодні, – каже Богуслаєв.

– Я думаю, через Крим ми швидше до вас прийдемо. І як тільки пересунеться туди за Запоріжжя, і… Вони вже сплять і бачать, коли почнемо працювати, – розповідає йому Кононенко.

– Сьогодні, Петре, буде розмова китайського лідера Сі Цзіньпіна з Путіним. Його просили, щоб він на Путіна повпливав. Щоб Путін…

– Позиция Путіна – однозначно «ні», – перериває Богуслаєва Кононенко.

– Якщо Путін кінчить, потім націоналісти нас кінчать, бл***.

– Він не кінчить, він закінчить. Ну добре, – каже Кононенко.

– Дай Бог! – відповідає Богуслаєв.

Богуслаєв, судячи з розмов, підтримує дії російського режиму, хоч і потерпає від нього. Спочатку армійці РФ обстріляли його завод, а потім взагалі пограбували.

Ось розмова, датована 22 березня. Богуслаєв скаржиться Сітнову.

– Зайшли хлопці ваші. Грабіж страшний, бл***. Навіть я не думав, що таке буде, – сказав Богуслаєв.

– Наші не можуть грабувати, – відповів йому Сітнов.

– Я вам кажу, в мене взяли. Я не кажу по країні – у мене. В Херсонській області, Херсон, у мене Новотроїцький район, моє господарство «Айленд», паї. Заїхали в формі, два «Урали», завантажили сільгоспобладнання, два генератори, взяли мою вантажну машину, завантажили її та поїхали, – продовжує скаржитись Богуслаєв.

– Ну як завжди – грабуй награбоване, – каже на це Сітнов.

Богуслаєв значився бенефіціарним власником підприємства «Айленд», яке займається вирощуванням зернових, до кінця 2021 року. Про те, що Росія незаконно вивозить український врожай з окупованих територій, «Схеми» розповідали і раніше.

Тепер вже особисто Богуслаєв, на записаній правоохоронцями розмові, нарікає, як зерно крадуть у нього у Бердянську.

– У мене дев’ятий причал в Бердянському порту, я купив його. Позабирали компʼютери всі, хліб забрали з елеваторів, чужий, я ж на зберігання взяв. Все зсипали, вивезли. Взагалі незрозуміло. Я в шоці, бл***. Я не думав, що можуть. Ми можемо так. Мабуть, змовилися з бандитами, бл***, – сказав Богуслав Сітнову.

– Війна є війна, – відповів на це Сітнов.

– Ні, ну зачекай, я не вірю в це. Не повинно цього бути. Не повинно.

У розпорядженні «Схем» є супутникові знімки за той період, на яких можна побачити рух суден окупантів біля згаданого Богуслаєвим девʼятого причалу.

«Ні сіяти, ні орати не можу. Ні, це ху*** (дурня – ред.) повна. Треба про це не боятися говорити. Не по телевізору. Це ганьба, бл***, щоб я по телевізору ще говорив. А шепнути, сказати, що припиніть, бл***, щоб по армії пройшли чутки, що так не можна вчиняти. Народ обурюється. Народ же чекав визволителів, а прийшли, бл***, окупанти», – казав у тій же розмові 22 березня 2022 року Богуслаєв Сітнову.

Виходить, ані мародерство окупантів, ані обстріли Росією заводу не вплинули на позицію Богуслаєва.

Відповідно до розмов, які є у розпорядженні «Схем», український підприємець з російським паспортом знав, що завжди може звернутися до впливових товаришів в РФ і вирішити свої питання. Бо в основі цього – давня і грошовита співпраця.

«Скільки нам Росія замовила?»

«Нам забороняють працювати з білорусами та росіянами. Коли це закінчиться?» – казав в одному з інтервʼю Богуслаєв у 2019 році.

СБУ затримала В’ячеслава Богуслаєва наприкінці жовтня минулого року. Разом із цим правоохоронці вилучили у нього раритетні автомобілі, вогнепальну зброю, скіфське золото та предмети античних часів та часів Київської Русі.

Премія від російського уряду, ордени – Дружби та від РПЦ, подяка від Путіна за співпрацю та фото з ним же – а це вже те, що знайшли правоохоронці у близької Богуслаєву людини. Це все він залишив перед своїм затриманням на зберігання.

Публічно також можна зустріти прояви взаємної симпатії Богуслаєва з російською церквою, зокрема.

Наприклад, у 2014 році, президент «Мотор Січі» отримав від патріарха Кирила медаль – за внесок у відродження монастиря РПЦ.

В Україні Богуслаєва підозрюють у тому, що корпорація «Мотор Січ» за його керівництва незаконно постачала товари військового призначення для російської штурмової авіації.

Ще у 2019 році журналісти Bihus.Info розповідали, що «Мотор Січ», попри заборону на експорт, продовжувала постачати деталі для двигунів до військової техніки російської армії. Через іншу країну – Боснію і Герцеговину.

Судячи з розмов Богуслаєва, які відбувалися із його бізнес-партнерами з Росії, після 24 лютого він також залишався зацікавленим у співробітництві з країною-агресором.

– Ти список надіслав мені ось цих країн, які Росія… – казав Богуслав Сітнову в одній з розмов.

– Так, так, так, – відповідав Сітнов.

– Треба обходити цю справу. Шукайте. Друзів своїх шукайте.

Ця розмова між Сітновим та Богуслаєвим відбулась 17 березня 2022 року. За декілька днів російський бізнес-партнер Богуслаєва звітує: питання вирішили, «друзі» є.

– Як справи? Ви визначились з країною? Куди і як? – вже 22 березня запитував Богуслаєв у Сітнова.

– Так, ми визначились, готові реалізовувати вже. Тому як тільки буде команда – одразу все організуємо.

– Ми «вікно» знайшли. Давай, кажи нам, там Дзюба від вас їде сьогодні чи вже, може, поїхав. Ти повідомляй країну – і ми відправимо. Переводь гроші і все. У нас все буде нормально, – каже Богуслаєв.

– Все, домовились, – відповідає Сітнов.

– Реалізація йде нормально.

Згаданий Богуслаєвим Дзюба – це начальник департаменту зовнішньоекономічної діяльності «Мотор Січі» Олег Дзюба. Він був затриманий в один день з Богуслаєвим. Дзюбу теж підозрюють у роботі на державу-агресора.

Хоча сам він, вже в суді, обвинувачення заперечує.

«Я вважаю її (підозру – ред.) цілком необґрунтованою. І я вважаю, що її готували нашвидкуруч. Буквально нашвидкуруч», – сказав Дзюба на судовому засіданні.

У розпорядженні «Схем» є розмова, яка також свідчить про інше. У серпні 2022 року, на 8-й місяць повномасштабної війни Росії проти України, Дзюба та Богуслаєв віч-на-віч обговорюють схему постачання двигунів для цієї країни – називаючи їх «шпульками».

– Скільки нам Росія замовила? Я з Ватагіним говорив, – запитав Богуслаєв в Дзюби в розмові 5 серпня 2022-го.

– По «шпульках»? – уточнив Дзюба.

– Так, скільки ти хочеш відвантажити до кінця року?

– У мене близько 20 готових лежать у Волочиську, ми їх вивезли.

На Хмельниччині знаходиться Волочиський машинобудівний завод, який належить «Мотор Січі».

А згаданий Ватагін – це член ради директорів «ОДК-Климов». Це пітерське підприємство, яке, як зазначено на офіційному сайті, займається розробкою, виробництвом і обслуговуванням авіадвигунів, зокрема для військової авіатехніки, і входить до державного концерну «Ростєх».

– Ми не боїмося? Минулого разу вирішив з грошима Ватагін? Ця схема…, – каже в тій же розмові Богуслаєв.

– Схема робоча, так. Вони, коротше, через китайців. Китайцям – юані, китайці – нам. Але одразу скажу, що вони розрахувались, десь близько 9 мільйонів, – відповідає Дзюба.

Китайська компанія, ймовірно, це – China Taly Aviation Technologies (CTAT) Corp. (також відома під назвами «Тяньли» та «Китайская торгово-промышленная компания по авиационной науке и технике Тяньли» – ред.), якій у квітні 2022 року «Мотор Січ» відправляла запчастини для капітального ремонту декількох типів авіадвигунів.

І ця компанія з Китаю давно співпрацює з російською «ОДК-Климов», що входить до державного «Ростєху».

«Схеми» знайшли щонайменше одну публічну згадку про контракт між двома цими фірмами у 2012 році на капітальний ремонт двигунів вертольотів Мі-8, Мі-17 та Мі-24.

Про тривале співробітництво китайської компанії з оборонним комплексом Росії свідчать і дані з бази імпортно-експортних операцій ImportGenius. В тому числі і за 2022 рік.

Про співпрацю з російським концерном «Ростєх» у 2014 році публічно говорив і сам Богуслаєв.

«Не тільки ми просимо створити спільне підприємство, нас просять створити його», – казав Богуслаєв в інтервʼю у 2014-му.

Взагалі до 2014-го і після Богуслаєв вряди-годи згадував в інтерв’ю про плідне співробітництво з Росією.

Але після 24 лютого, судячи з розмов, записаних правоохоронцями, волів свій інтерес до російського ринку приховати.

Далі – розмова датована 27 липня 2022 року. Богуслаєв в кабінеті говорить із Павлом Касаєм, директором з маркетингу та торгівлі «Мотор Січі» та керівником дочірньої компанії цієї корпорації «Вертольоти МСБ».

– Сьогодні завезти і відвантажити «девʼятку» – теж проблема? – запитав Богуслаєв в Касая.

– Поки ні, але буде проблема, – відповів Касай.

– Ну, в нас просять нові «девʼятки», ми нічого не відповідаємо.

– Так, тому що, Вʼячеславе Саничу, туди боязко, так, як вони просять. Ось зараз прийшов до нас лист по цій «девʼятці», яку знайшли на збитому гелікоптері. Дайте все: контракт, кому відвантажували, коли відвантажували. За ними зараз ходять, за «девʼятками». Їх же знайшли в гелікоптерів. Тільки через це їх не даємо.

«Девʼятка» – це неофіційна назва моделі українського двигуна АІ-9, встановленого на ударному російському гелікоптері Ка-52.

На фото одного з таких збитих українськими силами навесні минулого року гелікоптера можна побачити назву моделі двигуна, виробленого «Мотор Січ» – згаданої «девʼятки».

«Нас затиснуть. Тим більше, треба йти з «девʼятки». Ми маємо маркування змінити, я казав вам про це. Щоб не було «МС». Просто номер – і все», – казав у тій же розмові 27 липня 2022-го Богуслаєв Касаю.

Під час судового засідання 25 січня 2023 року журналіст «Схем» Кирило Овсяний запитав у колишнього начальника департаменту зовнішньоекономічної діяльності «Мотор Січі» Олега Дзюби, як він може пояснити, що двигуни цього підприємства опинились у військових гелікоптерах РФ. Але той нічого не відповів.

Двигуни для Ірану

У розпорядженні «Схем» є документи, які свідчать про те, що «Мотор Січ» також раніше продавав таку модель двигунів – АІ-9 – підсанкційному підприємству Ірану. Це випливає з листування Богуслаєва та керівника іранської компанії за два роки.

Так, восени 2020-го іранський бізнесмен, директор компанії Turbine Engine Manufacturing Industries (також відома під назвою Design and Manufacturing of Aircraft Engines – ред.) пише на ім’я Богуслаєва листа, в якому пропонує узгодити всі питання щодо постачання та модернізації продукції «Мотор Січі». Мова йде про двигуни, які встановлюють як на невеликі транспортні літаки, так і на військові гелікоптери, зокрема типу Ка-52.

Примітно, що на момент листування ця іранська фірма вже перебувала під санкціями Євросоюзу, Британії та Канади. Через те, що знайшли зв’язки між нею та державною оборонною промисловістю Ірану. На сайті НАЗК ця компанія також вказана як виробник іранських дронів Shahed.

Судячи з відповіді Богуслаєва, про санкції він знає. А тому пропонує залучити посередника з Білорусі. А саме – державну компанію «Бєлвнєшпромсєрвіс». З якою торгувати українським підприємцям не заборонено.

У США ця білоруська фірма вже давно під санкціями – за торгівлю з військово-промисловим комплексом Сирії та Ірану.

Бізнес-партнер з Ірану погоджується як з ідеєю посередництва, так і з пропозицією зустрітися у Мінську.

У складі переговорників від «Мотор Січі» – згаданий раніше Олег Дзюба, нині обвинувачений у посібництві державі-агресору разом з Богуслаєвим.

«Олеже, ти теж? Надовго тебе?»

На момент публікації розслідування В’ячеслав Богуслаєв перебував у буцегарні. Сторона обвинувачення – Офіс генерального прокурора – клопотала про продовження терміну тримання його під вартою до 6 квітня.

– Офіційно посада почесний президент «Мотор Січі» не передбачає будь-яких адміністративно-господарських функцій. Керування підприємства будь-якого офіційно немає, – сказав журналістам «Схем» адвокат Богуслаєва Руслан Волинець.

– А яку він вів діяльність?

– Він як почесний президент… Розумієте, в чому суть його роботи була – що багато хто його знає, він когось знає. А ви розумієте, що договір можна укласти, а можна довго його не виконувати, а якщо ти маєш якийсь особистий рівень контакту з якимось директором українського підприємства, так? То можна йому зателефонувати, з ним поспілкуватись, і тому цей договір і працює.

– Він підписував якісь документи, звертався до представників інших компаній?

– Ні. Ці функції виконує спеціальна структура «Мотор Січі».

Судові засідання відбуваються у закритому форматі – через оголошення даних, які вважаються військовою таємницею. Тож поспілкуватись особисто з Богуслаєвим журналісти мають можливість лише тоді, коли на нього вдягають кайданки.

– Пане Богуслаєве, можете прокоментувати…?– звернувся до Богуслаєва журналіст «Схем» після судового засідання.

– До адвоката, – відповів Богуслаєв.

– А щодо російського паспорта можете прокоментувати? – запитав журналіст, проте Богуслаєв сказав, що всі запитання – «до адвоката».

Ця розмова відбулась 14 грудня минулого року. На той момент «Схемам» вже вдалось з’ясувати і опублікувати дані про те, що Богуслаєв з 2000 року приховував своє російське громадянство та нерухомість у Москві, яку мав із 2002-го.

Вдруге поговорити з Богуслаєвим, після засідання 25 січня цього року, журналістам також не вдалось.

– Пане Богуслаєве, а чи були представники влади, які допомагали лобіювати інтереси «Мотор Січі» у найвищих колах, зокрема, у Генеральному штабі чи Верховній Раді? – запитав журналіст.

В цей момент Богуслаєв зустрів у коридорі свого колишнього підлеглого Олега Дзюбу.

– Олеже, ти теж? Надовго тебе? – сказав Богуслаєв, звертаючись до Дзюби.

– Пане Богуслаєве? – повторив журналіст.

– Потім-потім, – сказав Богуслаєв.

«Ця жінка ніколи не підвела нікого»

Питання щодо лобістів, яке поставили журналісти «Схем», має підґрунтя. Слухаючи розмови керівника «Мотор Січі» та вивчаючи його діяльність, журналісти поспілкувались з десятками людей, дотичних до військової сфери, та з фахівцями із питань авіаційної галузі. Всі вони вказують на те, що Богуслаєву вдалось зібрати команду лобістів його бізнес-інтересів як за межами країни – в Росії, Китаї, Ірані, Білорусі, так і всередині України.

«Мотор Січ» – велика потужна компанія-корпорація, яка мала багато людей, які її просували», – каже військовий аналітик та голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут.

«Схемам» вдалось ідентифікувати декількох впливових осіб, наближених до Богуслаєва.

«Мотор Січ» мав активних лобістів, які… Я не буду називати ім’я та прізвище цієї жінки, але в воєнних колах її всі знають. Вона активно просувала і лобіювала саме «Мотор Січ». На відміну від державного «Авіакону», наприклад. За відгуками, «Авіакон» робив більш якісну продукцію», – розповів Тарас Чмут.

Розмови Богуслаєва та джерела «Схем» дозволили встановити ім’я лобістки «Мотор Січі» на найвищому державному рівні – це Наталія Борисівна Ульяненко.

Публічно можна знайти згадки про декілька посад, які вона обіймала або продовжує обіймати. Керівниця київської філії «Мотор Січі», помічниця ще народного депутата Богуслаєва, співробітниця «Укрспецекспорту», до 2020-го – радниця начальника Генштабу на громадських засадах. Але ключове – вона завжди з’являлась там, де це було потрібно для корпорації і Богуслаєва.

Вплив та заслуги Ульяненко Богуслаєв цінить настільки високо, що в ефірі запорізького телеканалу, який належить «Мотор Січі», у 2021 році з нагоди вручення їй президентської нагороди навіть присвятили окремий випуск.

«Вона працювала у нас в офісі в Києві і працювала в «Укроборонпромі», «Укрспецекспорті». Її знають, памʼятають ще з Радянського Союзу, памʼятають всі ці 30 років. І завжди кажуть, що ось ця жінка ніколи не підвела нікого», – казав Богуслаєв у цьому промо-відео і додавав: Наталія Борисівна вміє працювати із замовниками.

«Її робота – найголовніше. Вона вміє працювати з замовниками, яких ми шукаємо. Щодня», – розповідав Богуслаєв про Ульяненко.

Ім’я Ульяненко часто лунає у розмовах Богуслаєва як тієї людини, яка може вирішувати питання на рівні Генерального штабу України. Від контрактів – до розв’язання проблем корпорації.

«Наталія Борисівна зʼясовує. По-перше, треба начальнику дати телеграму… Начальнику Генштабу?» – казав в одній з розмов Богуслаєв.

– У чому саме полягала ваша роль в діяльності «Мотор Січі»? – запитав журналіст «Схем» в Ульяненко.

– Коли я вже прийшла працювати на основну роботу в «Мотор Січ», я займалась виключно силовиками. Тобто, виконанням держоборонзамовлення. Замовлення, які потрібні були для силових структур: прикордонники, МВС, Нацгвардія, Міністерство оборони. Тобто, контролювала всі ці контракти, які підписували.

– Ви обіймаєте зараз якусь посаду у Генеральному штабі?

– Я була радником на громадських засадах ще у Муженка, потім у Хомчака, потім у Залужного. У Залужного… до усіх цих подій. Жовтень 2022-го. 22 жовтня його (Богуслаєва – ред.) заарештували, а 25 жовтня мене звільнили.

– Як ви можете прокоментувати звинувачення Богуслаєва у посібництві державі-агресору?

– Не можу дати цьому оцінку. Мені самій це якось, мʼяко кажучи, боляче чути. Але коментувати я не можу. Тому що я не була в курсі цих питань.

Лобісти «Мотор Січі» у «Слузі народу»

Ще двоє впливових вихідців з «Мотор Січі» – нині народні депутати, «слуги народу».

Один з них – це Геннадій Касай, брат директора з маркетингу підприємства – Павла. Згадана Наталія Ульяненко значиться помічницею цього народного депутатата.

Геннадій Касай – член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Через цей комітет проходять погодження оборонних замовлень, зокрема в авіаційній галузі, а також питання, пов’язані з різноманітними потребами військових.

Раніше на заводі Геннадій Касай відповідав за виробничі питання, нині і досі очолює однойменний спортивний клуб.

Колега Касая по президентській фракції – народний депутат з бюджетного комітету Артем Кунаєв – також працював на керівних посадах у «Мотор Січі» до депутатства і прямо вказує це в своїй біографії.

«Схеми» знайшли депутатський запит, ініційований Касаєм і підписаний, в тому числі, Кунаєвим. У ньому парламентарі, звертаючись до тодішнього прем’єр-міністра, просять зменшити кількість гелікоптерів, куплених за кордоном, та «перерозподілити вивільнені кошти» на закупівлю «вертольотів вітчизняного виробництва». Згадуючи повітряні борти, які розробляють на «Мотор Січі».

«Радянська школа вертольотів, вона досить специфічна – це важкі машини броньовані, ставка робиться на некерованість озброєння, реактивні гармати, реактивні снаряди. Західна техніка, вона орієнтована на використання високоточної зброї з більших відстаней. Тобто за критеріями якість-вартість продукція «Мотор Січі» сильно поступається», – каже член правління «Українського мілітарного центру» Юрій Збанацький.

«Схеми» звернулись за коментарями до народних депутатів. Артем Кунаєв на дзвінки та повідомлення поки не відреагував. А ось що пояснив «Схемам» Геннадій Касай.

– Я там опікувався тим, щоб були замовлення у підприємства «Мотор Січ», а не закуповували їх за кордоном. Я не бачу тут ніяких конфліктів інтересів. Тому що за підприємством «Мотор Січ» стоять люди. Це наші виборці, які за нас голосували, і якщо в них не буде роботи, то що вони будуть робити, я не знаю, – сказав Геннадій Касай.

– Як ви ставитесь до того, що В’ячеслава Богуслаєва звинувачують у пособництві державі агресору? – запитав журналіст.

– Я чекаю… Якщо там буде доказана його провина – значить, зрадник. А якщо не буде доведена, то, значить, хтось там робить помилку. Але в час війни неприпустимо ані фінансувати тероризм, ані щось робити, якісь справи з країною-агресором. Суд доведе – ну тоді…

«Мотор Січ» – одне з найбільших українських підприємств у світі з випуску двигунів для літаків та гелікоптерів, а також промислових газотурбінних установок.

У листопаді, вже після затримання Богуслаєва, президент Зеленський заявив про перехід цього важливого підприємства під контроль держави. На «Мотор Січі» призначили нового керівника та переобрали наглядову раду.

За даними джерел «Схем», з заводу вже була звільнена частина лояльного Богуслаєву менеджменту.

І, як зазначили у Міноборони, «відтепер стратегічне підприємство працюватиме у режимі 24/7 на задоволення оборонних потреб держави».

“Антикорупційна правда”

Сообщение Анатомія зради: Таємні розмови президента «Мотор Січі» про армію Росії і бізнес з агресором появились сначала на Антикорупційна правда.

Так само виявляються колаборанти та мародери, які під прикриттям окупації співпрацювали з ворогом або просто використовували складні часи для грабунків своїх же сусідів. Одна з таких історій сталася у Чернігівській області, і її розслідування на жаль гальмується.

В селі Плиски Ніжинського району 28 лютого 2022 року камера спостереження місцевого магазину зафіксувала, як до приміщення під’їхала бронетехніка росіян, і солдати викрали кілька ящиків продуктів. А вже досить скоро після цього та ж камера записала вже інших мародерів – цього разу місцевих мешканців, та ще і пов’язаних із сільською головою. Вони вирішили перевершити загарбників у масштабі крадіжки і винесли з магазину товарів на суму близько 150 тис. грн.

Після деокупації району правоохоронці почали наводити порядок, і відповідно відділом поліції №1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області за цим фактом було зареєстроване кримінальне провадження №4202227180000049 від 20.04.2022 року за ч. 3 ст. 185 КК України. Встановити особи злочинців при наявності записів і свідків було неважко.

Як виявило слідство, майно з магазину виносили місцеві мешканці на прізвища Кадігроб та Мазій, які залучили до своєї спецоперації ще декількох виконавців. На відеозаписі чітко видно, як 28.02.2022 року в першій половині дня злочинна група прибула до магазину «Мінімаркет» на службовому автомобілі Renault Плисківської сільської ради та завантажила до нього викрадені з магазину товарно-матеріальні цінності, упаковки з крупами, цукром, ящики з іншою продукцією.

З’ясовано, що Мазій та Кадігроб після вчинення злочину перевезли до приміщення Плисківської сільської ради, після чого разом з Плисківською сільською головою Вірко М.О. розпорядились викраденим майном на свій розсуд.

Залишки цукру, викраденого з магазину, під час обшуку було вилучено поліцією у Плисківського сільського голови М. Вірко, яка за свідченням селян, є колишньою співмешканкою О.Мазія. Крім цього, на час заволодіння майном з магазину О.Мазій був працівником Плисківської сільської ради, а Г.Кадігроба невдовзі після цієї події М.Вірко призначила на відповідальну посаду керівника КП “ПЕРСПЕКТИВА” Плисківської сільради. Під час розслідування М.Вірко всіляко захищає зловмисників, а в селі прямо говорять, що саме вона і була ініціатором ідеї «почистити» магазин.

Однак, незважаючи на наявні докази причетності до злочину конкретних осіб, злочин не розслідується, ніхто до відповідальності не притягнутий, збитки підприємцю ніхто не компенсував. На першому етапі слідство проходило швидко і ефективно, проте потім зловмисники знайшли впливових покровителів, і розслідування фактично зупинилось. Більше того, банда підозрюваних погрожує потерпілому підприємцю і хизується зв’язками у столиці, натякаючи на контакти з авторитетним народним депутатом. Нещодавно у підприємця сталась пожежа в кафе, під час якої було знищено багато майна. Наразі невідомо чи пов’язані ці події з позицією підприємця щодо необхідності розслідувати злочин та притягнення до кримінальної відповідальності винних, проте по селу і по району пішли чутки про розправу і про безкарність.

Підприємець неодноразово зверталась зі скаргами до прокуратури різних рівнів, але без результату. За розвитком подій з інтересом слідкує все село та мешканці Ніжинського району. Результат розслідування покаже, чи є у держави ефективні механізми боротьби з мародерами і чи можуть правоохоронці доводити резонансні справи до суду.

Чернігівська область – межує з Російською Федерацією, і на жаль загроза нових атак все ще залишається. Нове керівництво МВС буде оцінювати роботу своїх підлеглих у області в тому числі по ефективності розслідування злочинів, скоєних під час окупації. Верховенство закону і невідворотність покарання за злочини – це важлива українська зброя для протистояння новим нападам агресора. А високі посади і статуси не є індульгенцією від відповідальності за злочини чи за гальмування розслідувань.

В чорній куртці з написом Columbia – Олександр Мазій, в сірій куртці Геннадій Кадігроб.

https://youtu.be/m_CUWmr_A8o

“Антикорупційна правда”

Сообщение В Чернігівській області чиновники-мародери уникають відповідальності появились сначала на Антикорупційна правда.