Дмитро Левченко очолив «Київпастранс» у 2016 році, пересівши до цього крісла з посади заступника гендиректора підприємства, який займав з 2014 року.
Але подив викликає не сам факт призначення, а взагалі – факт появи нікому невідомого менеджера середньої ланки, який кілька років пропрацював у різних приватних підприємствах на далеко не керівних посадах, у найбільшому транспортному підприємстві України – «Київпастрансі». Втім, секрет тут простий – вдале весілля. До «Київпастрансу» Дмитра Левченка просунув Роман Романюк, батько його дружини, депутат Верховної Ради, член кличківського «УДАРУ». Цей факт наводиться для розуміння того, як Левченко очолив комунальне підприємство, зайняте перевезенням киян. І для розуміння того, що ні про який професіоналізм чи інтереси міста при виборі кандидатури генерального директора «Київпастрансу» не йшлося. Потрібні були інші риси. Які саме – красномовно пояснюють заголовки у ЗМІ, що розповідають про альтернативну діяльність Дмитра Левченка:
Це про те, що лежить на поверхні – муніципальний службовець із не дуже високою зарплатою (згідно з останньою доступною декларацією, вона у нього становила лише 553 000 гривень на рік) має цілий автопарк розкішних машин, маєтки в елітному Козині та Старих Петрівцях, квартири у новобудовах преміум-класу, яхту, дорогий годинник (серед них – Rolex та Ulysse Nardin). Ну і так далі – загалом, всі атрибути багатого життя того класу наших співгромадян, який сам себе називає “елітою”.
Усі розуміють, що на зарплату, а вона як для чиновника такого рангу не дуже велика, хоча для середнього українця і здається позамежною, всі ці покладені за статусом «елітарія» речі не купиш – лише годинник коштує дорожче. А ще, вибачте, треба ж їсти. І всі розуміють, де ці гроші беруться. І ось це джерело (воно одне – «Київпастранс», точніше – схеми у ньому) описане куди як скупо. Інформацію про те, де ж “пиля”є бюджети підприємливий чиновник, знайти важче. Хоча лежить на поверхні. Достатньо вивчити у відкритих, до речі, джерелах закупівлі підприємства.
Це робота важка та невдячна – тендерів, оголошених «Київпастрансом», тисячі, але саме тут і криється той клондайк, який забезпечує Дмитру Левченку його яхти, вілли, машини та інші радощі багатого життя. У 2023 році сума грошей, витрачених на закупівлю послуг та обладнання для підприємства, склала 2 173 103 903 гривні; 2022-го – 2 736 090 927 гривень, 2021-го – 5 039 714 497 гривень. Суми величезні і всі вони йдуть з бюджету столиці.
Серед ТОП-10 тендерів від «Київпастрансу» в очі одразу впадає закупівля запчастин у ТОВ «МАЗтранссервіс» на мільйон з гривень. ТОВ «МАЗтранссервіс» підприємство українське, та ось торгує воно білоруськими запчастинами. Для білоруських автобусів і тролейбусів, яке купило КП «Київпастранс» у МАЗу. 2021 року ВАКС зобов’язав НАБУ відкрити кримінальну справу за фактом цієї закупівлі. Про долю цієї кримінальної справи нічого не чути, хоча постановити Левченку та Кличку мали розкрадання кількох сотень мільйонів гривень. Після 24 лютого минулого року ситуація посилилася – запчастини для цих МАЗів виготовляє Білорусія. Де їх беруть постачальники «Київпастрансу»? Шлях один – лише контрабанда. Чи знає директор «Київпастрансу», оголошуючи тендери на купівлю запчастин для білоруської техніки, звідки вони приїдуть до України? Питання риторичне.
Ще один тендер, про який мало хто знає, – покупка польських трамваїв фірми Pesa. Фірма польська, та тільки трамваї виготовлялися на “Уралвагонзаводі”. Було куплено 40 трамвайних вагонів за 61 мільйон євро. Кримінальної справи немає, хоча умови тендеру було прописано саме під цього виробника. З запчастинами та сама історія – чи виробляє їх Росія, де їх бере Левченко після початку великої війни?
За фактом ще одного тендеру – підряду на реконструкцію трамвайних переїздів у столиці на загальну суму понад 120 мільйонів гривень, який отримало ТОВ «Рейлбуд», ще у 2017 році було відкрито кримінальну справу № 12018100010007651. За матеріалами слідства, КП «Київпастранс» завищило ціну покупки рівно вдесятеро. Чистий прибуток Левченка порахувати неважко – 108 мільйонів. Справа є, та ось тільки останнє засідання суду щодо нього відбулося аж у березні 2021 року – термін досудового слідства продовжили на півроку, до 10 серпня 2021 року. Після цього – все, тиша. Справа розвалилася.
Це не єдина справа, розвалена у судах. Така доля, наприклад, спіткала справу про закупівлю палива у фіктивних постачальників на суму тридцять мільйонів гривень. Про розкриття схеми браво рапортувала СБУ, але цим все й закінчилося. Цим перелік не вичерпується, але про решту справ стосовно генерального директора КП «Київпастранс» писали, тому немає сенсу повторюватися. Так, буквально кілька днів тому кілька ЗМІ розмістили цікаве дослідження, присвячене саме майну скромного директора комунального підприємства «Київпастранс» Дмитра Левченка. Рекомендуємо перейти за посиланням і помилуватися його життям, якому можуть позаздрити багато вітчизняних мільйонерів.
Але в усьому цьому куди цікавіша позиція Національної поліції, Служби безпеки України, ДБР, НАБУ та ДФС, які всі без винятку мають претензії до Дмитра Левченка у вигляді відкритих кримінальних справ, в яких після відкриття та деякого ажіотажу не відбувається нічого.
PS Вишенька на тортику, навіть дві: Дмитро Левченко є кавалером ордена «Преподобного Нестора літописця» Російської православної церкви в Україні – «За заслуги перед українською православною церквою» та після запровадження військового стану в Україні та закриття кордонів виїжджав до Європи вісім разів.
