У міру зменшення кількості авіаційного парку та виснаження запасів високоточних ракет, перед оборонним комплексом країни-агресора з особливою гостротою постає проблема доступу до української титанової сировини. «Калібри», «Кинджали» та «Іскандери», якими знищується українська інфраструктура та руйнуються наші міста, як відомо, на 50-70% складаються з металевого титану.
Що стосується літаків-винищувачів, бомбардувальників та штурмовиків 4-5 поколінь, то до їх складу входить не менше 50% титану. Російська титанова галузь традиційно ґрунтувалася на українській сировинній базі і досі має критичну залежність від неї. До війни сировина з українських родовищ становила близько 70% від фактичної річної потреби та альтернативні постачання з Азії та Африки спроможні задовольнити не більше 15% існуючих потреб.
За словами експертів, вже сьогодні найбільший світовий виробник титанової продукції — російська корпорація «ВСМПО-Авісма» — змушена переплачувати понад 300 дол. практично вдвічі (!), за кожну тонну імпортної продукції, але це кардинально не вирішує питання дефіциту сировини.
При цьому, ані за попередні 8 років, ані за останні 9 місяців війни, завдання щодо сировинного знекровлення російського ОПК шляхом остаточної переорієнтації українського титану на Європейський та Американський ринки так і не було вирішено. Зброя, виготовлена з українського металу, продовжує вбивати українців.
Про багато парадоксів і нюансів «титанового розриву» з Росії, що часто межують з саботажем, держзрадою та повною відсутністю державного мислення серед українських чиновників і правоохоронців, красномовно розповів в одному з недавніх інтерв’ю гендиректор і співвласник найбільших українських приватних титанових компаній » Андрій Бродський.
Думку Бродського можна вважати досить авторитетною не тільки тому, що його компанії без допомоги держави (!) змогли зайняти 2% світового ринку титану та розробити власні інноваційні технології виробництва, але ще й тому, що саме Бродський став чи не єдиним офіційним лобістом переорієнтації титанової галузі України на ринки ЄС та США. Після того, як у 2021 році група американських конгресменів виступила з ініціативою щодо посилення американо-української співпраці у титановій сфері та внесла відповідні поправки до проекту оборонного бюджету США, керівництво «Велти» сприйняло цей сигнал серйозно та ініціювало зустріч із військово-повітряним аташе при Посольстві. США в Україні Джоном Д. Картером, під час якої американцям було презентовано власні інновації та потенційні можливості. Єдине, чого не став озвучувати у своєму аналізі О.Бродський, то це специфіку та механізми впливу російських «титанових баронів» на українську титанову галузь, завдяки яким досі вдається успішно блокувати будь-які реформи та ринкові зміни, а також утримувати ситуацію під власним контролем.
Отже, загальновідомо, що Україна є світовим лідером із запасів титанових концентратів — основної сировини для виробництва металевого титану, без якої, у свою чергу, неможливе виробництво сучасного обладнання, складної техніки, надміцних матеріалів та зброї нового покоління. Основним споживачем української титанової сировини протягом довгих років була росія, яка не має власних добувних потужностей, але має найбільші у світі заводи з переробки титанової сировини. Це «Верхнесалдинське металургійне виробниче об’єднання (ВСМПО)» і «Березніковський титано-магнієвий комбінат «Авісма», на базі яких створена російська металургійна корпорація «ВСМПО-Авісма», що входить до держконцерну «Ростех», що є, у свою чергу, титану для російської військової промисловості.
Титанова галузь України для росіян завжди була не менш важливою, ніж енергетика та транзит газу. Цілком логічно, що з кінця 90-х – початку 2000-х років, який «дивиться» за титановою галуззю України, був «призначений» одіозний український олігарх Дмитро Фірташ, який раніше досяг успіху на посередництві в газових схемах. Сходження Фірташа почалося 2002 року, коли олігарх отримав контроль над державною компанією «ОГХК», яка є найбільшим виробником та експортером титанових концентратів. Паралельно до керівництва належать державі Вільногірського та Іршанського ГЗК, які розробляють найбільші родовища титанових руд, були призначені менеджери з команди Фірташа.
У 2004 році компанія Фірташа стала власником «Кримського Титану» — заводу в м. Армянську, який свого часу був найбільшим виробником діоксиду титану у Східній Європі. У 2008 році у другого за величиною виробника діоксиду титану та титанових пігментів державного «Сумихімпрому» почалися фінансові проблеми, які обернулися для промгіганта багатомільйонними збитками, банкрутством, санацією та, в результаті, винесенням на приватизацію «за борги». При цьому основними кредиторами, найбільшими постачальниками, які керують санацією, та антикризовими менеджерами виявилися «люди Фірташа», а сам «Сумихімпром» досі неофіційно вважається «підприємством Фірташа».
Після перемоги Януковича на виборах 2010 р., який належить державі «Запорізький титано-магнієвий комбінат», теж перейшов під контроль Group DF, а у 2013 році фактично був подарований Фірташу у приватне володіння урядом Азарова. До 2014 року в українській титановій галузі не залишилося жодного більш-менш значущого державного підприємства, яке не перейшло б у власність Фірташа, або не було під контролем його менеджерів.
Останній варіант, як показала практика, став ще більш небезпечним для держави, оскільки, окрім відсутності інвестицій у виробництво, екологію та охорону праці, він також означав великі фінансові збитки, недоплачені податки, вимитий прибуток, зруйнований виробничо-технологічний потенціал та відчуження найбільш ліквідних активів.
Після окупації Криму та ОРДЛО, але, головним чином, після початку антикорупційних розслідувань щодо Фірташа з боку правоохоронних органів США, українська влада почала публічно дистанціюватися від опального олігарха. Проте важелі контролю над галуззю досі продовжують залишатися у руках його довірених осіб. Так, після анексії Криму, господарі «Кримського Титану» зробили спробу перейменувати підприємство на «Ukrainian Chemical Products» і перереєструвати його в Києві, проте після низки скандалів, що перебуває під санкціями з 2015 року і офіційно непрацюючий з 2018 року завод, в 20 продано компанії «Російський титан».
З ініціативи української влади було розірвано договори оренди Вільногірського та Іршанського ГЗК зі структурами Фірташа. При цьому у Вільногірського ГЗК було вилучено ліцензію на розвідку та розробку Матронівського родовища, а інший приватний ГЗК з такою самою назвою, що належить особисто Фірташу, був зареєстрований на найбільшій ділянці цього родовища. Крім того, на базі Іршанського родовища ільменітових руд, що належить державі, було створено два приватні ГЗК — «Валки-Ільменіт» і «Міжріччя», що теж належать Фірташу.
«Запорізький титано-магнієвий комбінат» було повернуто державі лише у 2021 році у передбанкрутному стані та за результатами 11-річного «приватного менеджменту» державі у вигляді спадщини дісталося багаторазове падіння виробництва титанової губки та шлаку, а також знищені виробництва дигідрованого титану. У квітні 2021 р., незважаючи на чинні санкції, що належить Фірташу «Міжрічковий ГЗК» безперешкодно набув на електронних торгах спеціального дозволу на розробку Селищанської ділянки титанових руд у Житомирській області.
Пізніше з цього приводу розпочався судовий позов між ОГХК і Group DF, який завершився перемогою Фірташа — 14 листопада 2022 року Селищанське родовище остаточно повернулося під контроль «Міжріченського» ГЗК. «Сумихмпром», як ми вже говорили вище, досі вважається «заводом Фірташа» і небезпідставно. Наприклад, заводські ціни на двоокиси титану не змінювалися протягом довгих років і ще минулого року для компаній Фірташа Titanium Standard, Tolexis та ін. становили 2-2,5€/кг, при ринку — 4-4,5€/кг.
Крім того, на підприємстві в останні роки було налагоджено схему толінгової переробки ільменіту виробництва все тих же приватних «Валківського» та «Міжреченського» ГЗК, з якою завод отримував «копійки» тільки від переділу.
Щодо контролю за діяльністю державної «ОДГХК», то в період з 2014 по 2021 р.р. на підприємстві були вибудовані та безперешкодно функціонували так звані «схеми Журило-Перцева» (Руслан Журило – в.о. голови правління ОГХК та Юрій Перцев – заступник голови правління з фінансових питань ОГХК у 2014-2016 р.р. – ред.), завдяки яким титанові концентрати виробництва українських ГЗК через ланцюжки офшорних компаній благополучно потрапляли на «Кримський Титан» і на заводи «ВСМПО-Авісма» на території Росії.
Іноді ці махінації з офшорами набували анекдотичних форм. Завдяки організаторам цих схем, зокрема компанії екс-ТОП-менеджера ОГХК Юрія Перцева та його дружини «Osttor Beteiligungs-und Handelsgesellschaft mbH», «ВСМПО-Авісма» досі має можливість отримувати титанову сировину з Мозамбіку та В’єтнаму. За наявною інформацією, яка також досить відома українським силовикам, лише у 2022 році стараннями цих громадян споживачам на території Росії було поставлено понад 30 тис. тонн. ільменітового концентрату.
Таким чином, на сьогоднішній день можна сміливо стверджувати, що підсанкційний, токсичний, який очікує екстрадиції до США Дмитро Фірташ, досі є найвпливовішим персонажем у вітчизняній титановій галузі, безпосередньо контролюючи близько половини виробництва та ефективно «ветуючи» решту непідконтрольної йому частини. Ось, у принципі, і все, що характеризує т.зв. «реформи та перетворення» у титановій галузі України за останні 20 років! Єдина остання новація, про яку теж згадує О.Бродський у своєму інтерв’ю – на експортну політику та основний вектор розвитку титанової галузі України, разом із «Віденським в’язнем» та його «схематозниками», стали відкрито впливати представники вітчизняних контрольних та правоохоронних органів.
І, на жаль, йдеться не про викорінення «чорних» експортних схем, компенсацію завданих державі збитків та націоналізацію сумнівно придбаних олігархічних активів. Скоріше навпаки… Активи Фірташа та підприємства росіян в Україні за останні 8 років не пережили й сотої частки того пресингу з боку силовиків, з яким зіткнулася ОГХК та титановий бізнес Бродського за останні півроку. Наприкінці липня 2022 р. компанія «Велта» заявила про тиск із боку правоохоронних органів із ознаками рейдерства. У серпні 2022 р. Фонд гарантування вкладів фізосіб виставив на торги майновий комплекс компанії «Велта» через несплату кредиту у раніше ліквідованому «Промінвесті».
У листопаді компанія Бродського отримала офіційну відмову від «Держекспортконтролю» в отриманні експортних ліцензій на продаж продукції за своїми чеськими, американськими та китайськими контрактами. 21 вересня 2022 р. ОГХК виступила з офіційним зверненням, в якому публічно заявила про тиск на компанію з метою її дискредитації перед європейськими та американськими партнерами, а також дезавуювала звинувачення, висунуті у ухвалі Печерського районного суду від 8 вересня 2022 р. щодо участі посадових осіб ОГХК у постачанні титанового концентрату в Росії.
У жовтні 2022 р. також сталася безпрецедентна подія, про яку досі мовчить керівництво ОГХК та ФДМ – компанію позбавили виплати 105 млн. грн. експортного ПДВ, який до того справно щомісяця виплачувався! Крім того, у середині листопада 2022 р. ФДМ раптово призначив внутрішній аудит ОГХК і почав з особливим прагненням вивчати контракти саме з американськими та європейськими компаніями. 18 листопада 2022 р. керівник профспілкового комітету Іршанського ГЗК Руслана Примасюк відкрито заявила про те, що роботу державних Іршанського та Вільногірського ГЗК практично зупинено з вини державних органів, які створюють надумані перепони експорту продукції.
Через те, що ці держпідприємства вже тривалий час не можуть отримати формальну експортну ліцензію, 20 тис. тонн іршанського ільменіту лежить у польському Щецині, а ще 20 тис. тонн Вільногірського ільменіту чекає на румунську Констанцу. Держава його не може продати замовнику через те, що глава «Держспортконтролю» Олександр Павличенко вже два місяці під різними приводами затягує видачу ліцензії для завершення угоди за прямим контрактом з американцями. Абсурдність ситуації додає той факт, що одержувачами українського титанового концентрату є американська «дочка» «DuPont» компанії «The Chemours Company» та глобальний трейдер TRAXYS EUROPE SA, якому вже понад 100 років і який має річний дохід 8 млрд. дол.
З цього приводу 19 листопада ОГХК змушена була зробити заяву для преси та визнати, що стараннями «Держспортконтролю» фактично весь «західний» експорт держкомпанії було зупинено. Примітно, що нове керівництво ФДМ в особі Рустема Умерова, в управлінні якого перебуває ОГХК, не поспішає вникати в ситуацію і розрулювати проблеми держкомпанії. На думку інсайдерів, на позицію Павличенка вплинула серія дзвінків з вул. Володимирській, звідки чиновника наполегливо попросили притримати видачу ліцензій.
І є думка, що метою силовиків є тиск на найбільшого приватника з метою дискредитації та виведення з ринку, а в держкомпанії планується змінити склад правління і відкоригувати вектор розвитку, що намітився. Саме цим і пояснюється безперервний багатомісячний «хоровод» із представників Нацполіції, БЕБ, СБУ, людей Фірташа та лобістів «ВСМПО-Авісма» навколо «ОГХК» та компаній Бродського. Очевидно, що заступник голови СБУ Анатолій Сандурський, як «найкомерційніша» людина в нинішній службі, вирішив навести лад у титановій галузі на власний розсуд. Але чомусь у цьому плані не знайшлося місця «Chemours», «Велте», незалежної ОГХК, україно-американської співпраці та нових титанових технологій, натомість відкрилися нові вікна можливостей для Фірташа, Журило-Перцева та «ВСМПО-Авісма».
Усі чудово розуміють, що якщо Фірташ відновить втрачений контроль над ОГХК, то знову зможе призначити своїх директорів на державні Іршанський та Вільногірський ГЗК. Якщо ж до цього додати розгром «Велти» і викуп її майнового комплексу, а також перемогу в конкурсі на управління Демуринським ГЗК, що перебуває в АРМА, то це означатиме вже одноосібний, повний і стратегічний контроль над усією титановою галуззю України.
За такого розкладу питання про постачання українського титану для виробництва російських ракет і літаків із площини неможливого перейде в розряд цілком допустимого! А тих 10-12 млн. дол. на місяць, які переплачує сьогодні «ВСМПО-Авісма» за подвійним лічильником за азіатсько-африканський ільменіт, цілком достатньо, щоб «віддячити» всім причетним до реалізації цього плану щодо повернення української сировини на заводи російської оборонки.
