Депутат Верховної Ради України Сергій Кіроянц не схожий на Усаму Бен-Ладена. Бодай мотивами своїх вчинків. Якщо Усама підриває будинки та потяги з ідейних міркувань, то депутат Кіроянц намагається вирішувати за допомогою вибухових речовин свої особисті житлові питання. Проте все більш звичне для України використання «тротилового еквівалента» як аргументу під час вирішення будь-яких питань не може не насторожувати.
Україні час запроваджувати нові рейтинги для своєї політичної та ділової еліти. Крім рейтингу популярності та кількості грошової маси, варто було б запровадити рейтинг «тротилового еквівалента». У сенсі, скільки та чи інша відома людина використовувала вибухові речовини на своєму тернистому життєвому шляху.
Що примітно: якщо раніше «тротиловий еквівалент» використовувався для вирішення справді серйозних питань, на кшталт замаху на прем’єр-міністра Лазаренка чи розпорошення на молекули серйозного авторитету Ахатя Брагіна, то останнім часом вибухівку використовують усі, кому не ліньки. Дружини, щоб позбутися набридлих чоловіків чи сучасні Івани Івановичі, щоб розібратися з неприємними їм Іванами Никифоровичами. Все по-нашому, українською, але з поправкою на 21-е століття.
Історія, яка трапилася з київським бізнесменом Валерієм Міщенком, вочевидь, вразить навіть кримінальних авторитетів, що бачили. Справді, одна річ, коли «мочать» серйозного конкурента через серйозні гроші серйозні люди.
Зовсім інше, коли «пацанські» методи застосовують для боротьби з сусідом по дачі. Валерій Міщенко – людина цілком мирна. Кандидат історичних наук, 12 років пропрацював в Академії наук, потім зайнявся бізнесом, зараз – керівник фірми Кондор. 1999 року Міщенко, на свою біду, став членом дачного кооперативу Спілки письменників України, який розташований у Кончі Озерній.
Розповідає Валерій Міщенко:
«Все почалося з того моменту, коли мені виділили дачну ділянку під забудову. Причому ділянка розташовувалась перед лісом, на стихійному смітнику, який використовували багато «дачників», у тому числі й мій сусід, народний депутат Сергій Кіроянц. Як тільки я почав цей смітник розчищати – розпочалася протидія з його боку.
Зокрема, заяви до природоохоронної прокуратури щодо того, що Міщенко нібито знищує дерева. Прокуратура приїхала на місце та жодних порушень не виявила. Я починаю обгороджувати ділянку парканом і розпочинати будівництво – мені одразу підпалюють гараж, де знаходилися будматеріали. Я вже збудував будинок, а Кіроянц продовжує писати скарги до правоохоронних органів для того, щоб вижити мене з цього місця. На сьогоднішній день у правоохоронних органах вже є відмовних матеріалів на 500 сторінок.
Кіроянц писав до всіх прокуратур, обласних районних, республіканських, у МВС про незаконне захоплення землі і скрізь отримував відмови. І тільки-но він отримував чергову відмову – у мене на ділянці відбувалася чергова «диверсія» – підпал чи вибух. Сьогодні вже порушено п’ять кримінальних справ за фактами підпалу, трьох підривів та одного невдалого підриву, коли заклали бомбу, потужністю чотири з половиною кілограми в тротиловому еквіваленті.
Якби ця бомба вибухнула, то знесло б підлогу – селища. На щастя, підривника з бомбою дивом помітили охоронці. Він втік, але коли стрибав через паркан, порвав рукавичку, і на паркані залишилася кров. Коли цю людину, на прізвище Чаплинський упіймали та впізнали, зробили експертизу на кров. ДНК в обох пробах збіглася. Чаплинського заарештували. І тоді, незрозуміло чому, народний депутат Кіроянц із групою інших депутатів з’явився до прокуратури Голосіївського району, влаштував галас з приводу того, що заарештували невинну людину. І вночі заступник прокурора цього району випустив Чаплинського на волю.
А через якийсь час біля Чаплинського будинку проводять обшук і знаходять детонатори, вибухівку та проводи, які виявились ідентичними з проводами та вибухівкою, виявленими у мене на дачі. Чаплинського знову заарештовують. І тут у Чаплинського зненацька з’являється адвокат із посвідченням помічника народного депутата Кіроянця. Цікаво також, що мати Чаплинського працює у Кіроянця домробітницею.
Керівництво Голосіївського РУВС всіляко перешкоджало розслідуванню. Тому що на них дуже сильно тиснув Кіроянц. Він же тиснув потім і на місто, але міське міліцейське начальство його наїздам не піддавалося. Загалом позиція міліції була такою – два бізнесмени між собою розбираються, дамо їм спокій, нехай розбираються. Тим більше, один із них народний депутат – клопоту не оберешся.
А Кіроянц та інші депутати, зокрема й Стретович, пишуть заяви до всіх інстанцій, щоб Чаплинського випустили. Нині «підривник» під слідством. Справа розглядається у міському управлінні МВС та його розслідуванням займається слідча група, яку очолює начальник слідчого управління ГУВС міста. Під час слідства було допитано двох сусідів Чаплинського, які свого часу підірвалися на саморобному вибуховому пристрої, одному з них відірвало палець. Цих людей допитали і визнали, що бомбу їм дав Чаплинський. Тобто виявилися непрямі докази, не пов’язані зі мною.
Але Кіроянц наполегливо намагається витягти свого «підривника» на волю. Я помічник народного депутата Євдокимова Валерія Олександровича.
Так от, нещодавно підходить до нього Кіроянц із групою депутатів і каже: « Подіюй на Міщенка, щоб він витяг Чаплинського з в’язниці» .
Євдокимов відповідає: «Як може його «витягти»? Він що у підвалі його тримає? Міліція його заарештувала, порушено кримінальну справу».
Кіроянц наполягає: «Він зможе, вмов його. Або скажи йому, щоб він дім продав. Продасть будинок, усі проблеми у нього зникнуть».
Євдокимов мені це розповів, а я відповів, що з Чаплінським нехай міліція розбирається, а будинок я ніколи не продам, я в ньому житиму. Причому особисто до мене Кіроянц ніколи не звертався, навіть близько не підходив.
Після цієї розмови зі мною стали відбуватися дивні і страшні речі. 24 лютого цього року мені дзвонить начальник відділу карного розшуку УВС Києва Коробов Сергій Валерійович. І запрошує на негайну зустріч. Зустрічаємося ми у кабінеті начальника карного розшуку Голосіївського району. І Коробов мені в його присутності розповідає, що міліція затримала групу осіб кавказької національності, які вели спостереження за моїм будинком.
Вони знайшли номер журналу «Президент» з моєю фотографією, і, за інформацією розшуків, вони збиралися підірвати мою машину. Певне, разом зі мною. Я питаю – ви щось робите? Так, відповів Коробов, ми з ними працюємо, не хвилюйтеся, я зв’яжуся з вами.
Через день чи два він дзвонить мені мобільним телефоном і каже, що розмовляв з одним із них і попередив, просив, щоб вони нічого не робили проти Міщенка. Але «кавказець», тікаючи, сказав, що вони все одно це зроблять. Так сказав Коробов. Зараз, коли я написав про це у всіх заявах, Коробов від своїх слів відмовляється, каже, що нічого такого він не говорив. І я так розумію, що цих «облич кавказької національності» вони просто відпустили.
А потім було продовження. На початку березня ми з сім’єю були в Криму, разом із дружиною, дев’ятирічною дочкою та одинадцятирічним сином. А в ніч з 8 го на 9 березня, коли нас ще не було вдома, в кімнату, де живе мій син, кинули бомбу.
Бомба була саморобною, знайшли деталі від детонатора гранати та численні шматки металу. Її, мабуть, кинули у вікно, але вона відскочила від ґрат і вибухнула на землі, в собачій мисці, з якої вибух зробив просто решето.
Вікна, зі скла-“четвірки” посічені як з дробовика, тріснула стіна від вибухової хвилі, по стелі пішла тріщина. 11 березня міліція порушила чергову кримінальну справу, але надії на те, що її буде розслідувано – у мене немає. Розумієте, цей звір не зупиниться.
Для нього зараз це вже справа честі. Він сказав, що на тій ділянці, де стоїть моя дача, там не буде нікого, я Міщенко розірву. Крім того, про це вже стало відомо багатьом людям. Почалася якась депутатська війна. На його бік підвівся Стретович. На мою – Григорій Омельченко.
Він, до речі, ще до останнього вибуху переслав до МВС і генпрокуратуру повідомлення про замах, що готується, і просив виділити мені охорону. Але жодної охорони мені виділено не було. Лише після вибуху міліція почала охороняти мій будинок. Зараз я надіслав листа особисто президенту Кучмі, бо всерйоз побоююся за своє життя та життя своїх близьких».
“УК” ніколи всерйоз не цікавилася особистістю депутата Сергія Кіроянця. І тому, крім загальновідомих відомостей про те, що свого часу Кіроянца виключили з фракції соціалістів, нам було відомо небагато. Те, що колишній одинадцятий номер у списку СПУ був головою фірми «КСГ», зараз є позафракційним депутатом, головою підкомітету Комітету з питань фінансової та банківської діяльності та директором благодійного фонду «Третє тисячоліття».
Також нам було відомо, що одним із найближчих помічників Кіроянця є якийсь Микола Даневич, який, за чутками, був свого часу «бригадиром» у відомого київського авторитету «Стасу». Про який, до речі, ми свого часу писали у циклі публікацій , присвячених діяльності столичного метрополітену.
Ходили також чутки про те, що Кіроянц є фігурою несамостійною і стан нажив на контролюванні фінансових потоків, пов’язаних з оплатою енергоносіїв. Інші джерела повідомляли, що деякі транспортні фірми Кіроянця, що займаються морськими перевезеннями, транспортують не зовсім легальний товар. У зв’язку з чим був свого часу скандал із затопленням судна разом з екіпажем.
Валерій Міщенко, зіткнувшись із прямою загрозою свого життя з боку Кіроянця, став наводити про нього більш детальні довідки. Зокрема, йому вдалося з’ясувати, що одна молода особа з-поміж співробітників Кіроянця намагалася вирішити свої сімейні та фінансові проблеми шляхом фізичного знищення свого чоловіка та свекрухи.
Причому для вирішення цих проблем були викликані кілери з ближнього зарубіжжя. Міщенку вдалося поспілкуватись із представниками цих «фахівців» і вони йому повідомили, що під час однієї із зустрічей замовниця сказала, що «якщо будуть нормальні ціни, то вона готова дати ще одне «замовлення». Тому що її клієнт має проблеми з одним бізнесменом і ось потрібно буде «виконати» і його.
Також Міщенку вдалося роздобути дві плівки із записами розмови цієї жінки з невідомими чоловіками. У записах йдеться явно про підготовку замовного вбивства. На одній касеті вона замовляє вбивство свого чоловіка, а на другій касеті – своєї свекрухи. Розмова не телефонна, розмова відбувалася віч-на-віч в автомобілі. Роздрукування однієї з цих розмов ми надамо увазі читачів дещо пізніше і сподіваємося, що ця дика історія не матиме трагічного продовження.
