рус   укр

Соц мережі

Дарницька ТЕЦ: руїни Анатолія Шкрибляка та тепловий шантаж для Києва

Дарницька ТЕЦ: руїни Анатолія Шкрибляка та тепловий шантаж для Києва

Історія Дарницької ТЕЦ сьогодні виглядає як вирок усій українській моделі “приватної енергетики”. Російська ракета влучає у критичний об’єкт, від якого залежить тепло для сотень тисяч киян. Влада обіцяє “координацію”, уряд говорить про “допомогу партнерів”, а за фасадом офіційних заяв раптом спливає головне питання: хто взагалі контролює стратегічний об’єкт столиці?

І відповідь виглядає тривожно.

3 лютого 2026 року Росія завдала одного з наймасштабніших ударів по українській енергетиці. Серед пошкоджених об’єктів опинилась Дарницька ТЕЦ — станція, яка забезпечує теплом величезну частину лівого берега Києва. Без нормального теплопостачання залишились понад тисяча багатоповерхівок у Дарницькому та Дніпровському районах.

Мова йшла вже не про “черговий енергетичний об’єкт”, а про інфраструктуру виживання цілого шматка столиці.

Віталій Кличко тоді демонстрував кадри розбитої станції та говорив про щонайменше два місяці на відновлення. Біля будинків розгортали пункти обігріву, чиновники заспокоювали людей, а уряд обіцяв підтримку.

Минуло кілька місяців — і стало очевидно, що проблема значно глибша за наслідки самого удару.

Тому що Дарницька ТЕЦ — це приватний актив компанії “Євро-Реконструкція”, кінцевим бенефіціаром якої є колишній нардеп Анатолій Шкрибляк.

І саме тут починається найнеприємніше.

Шкрибляк — не державний енергетичний оператор і не олігарх масштабу великих промислових груп. Forbes Ukraine ще у 2021 році оцінював його статки приблизно у 130 мільйонів доларів. Для великого бізнесу — солідно. Для відновлення фактично знищеної ТЕЦ — майже ніщо.

Тим більше, коли за плечима — токсичний шлейф скандалів. СБУ розслідувала постачання вугілля з окупованих територій на підконтрольну Шкрибляку Чернігівську ТЕЦ. А “Київтеплоенерго” ще у 2023 році заявляло про борг “Євро-Реконструкції” у 1,5 мільярда гривень за користування муніципальними тепломережами.

Фактично компанію звинувачували в тому, що вона роками користувалась міською інфраструктурою та не платила за це.

І тепер саме цей власник має відновити об’єкт, масштаби руйнувань якого експерти оцінюють у сотні мільйонів доларів.

Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко оцінював повне відновлення Дарницької ТЕЦ у 500–700 мільйонів доларів та 2–3 роки робіт.

Навіть якщо цифри приблизні — вони показують головне: проблема стала набагато більшою за свого власника.

Але влада замість чіткої відповіді створила дивну конструкцію колективної безвідповідальності.

КМДА заявляє: бюджет Києва не витрачається, роботи виконує власник. Кабмін говорить: націоналізації не буде, але держава допоможе. Денис Шмигаль каже про пошук у Європі списаних ТЕЦ та обладнання для передачі Україні.

У підсумку виходить абсурдна модель: актив залишається приватним, а всі ризики — вже державні та суспільні.

Партнери мають шукати обладнання. Місто — координувати. Люди — чекати тепла. А власник формально залишається “головним відповідальним”, хоча масштаб катастрофи давно перевищив його можливості.

І це вже не лише історія про одну ТЕЦ.

Війна оголила ключову проблему української інфраструктури: стратегічні об’єкти роками перебували у руках людей, здатних заробляти на них у мирний час, але не здатних гарантувати їхнє виживання під час великої війни.

Бо коли ракета прилітає у ТЕЦ — закінчуються розмови про “ефективного приватного власника”. Тоді починається питання елементарного виживання міста.

Якщо приватний власник здатен швидко відновити станцію — він має це зробити. Якщо ні — держава повинна чесно сказати про це суспільству та брати об’єкт під жорсткий контроль: через тимчасову адміністрацію, націоналізацію або публічну модель управління.

Але сьогодні Київ фактично завис між руїнами станції, слабкістю власника та небажанням влади брати на себе повну відповідальність.

І поки чиновники говорять про “координацію”, мешканці лівого берега чують значно простіше питання:

Хто конкретно поверне їм тепло до наступної зими?

Бо зараз відповідь виглядає максимально моторошно: Росія зруйнувала ТЕЦ. Шкрибляк не тягне її відновлення. Держава не хоче забирати об’єкт. Місто не хоче платити.

А киянам пропонують просто повірити, що вся ця система somehow запрацює сама.

Для критичної інфраструктури столиці це не план.

Це чистий стрибок у темряву.

“Антикорупційна правда”