23 листопада, після чергової сьомої масованої ракетної атаки Росії по всій території Україні, почалися масштабні відключення електроенергії.
Ракетні обстріли росіян призвели до критичного падіння частоти в енергосистемі, через що вперше були зупинені всі атомні енергоблоки країни. Ідеться про Рівненську, Хмельницьку та Південноукраїнську АЕС. Раніше було відключено і тимчасово окуповану Запорізьку АЕС, яка постраждала від терористичних актів російської федерації. Також, у рамках енергетичного терору зі сторони Росії, були атаковані пошкоджені українські ТЕС та ГЕС, які перестали віддавати електроенергію.
Зрозуміло всім, що головним винуватцем блекауту в Україні є терористичні атаки російської федерації, яка поступово втрачає залишки надії здолати українські збройні сили на полі бою. Але чи лише Росія несе відповідальність за масове знеструмлення українських міст і чи була в України можливість підготуватись до такого критичного сценарію? І якщо така можливість була, то хто і чому не вжив відповідних заходів аби захистити енергосистему країни чи хоча б мінімізувати наслідки того, що сталося.
Експерти стверджують, що проблема з якою зіштовхнулася Україна, полягає не лише в пошкодженнях від російських ракет.
Важливою проблемою є жахливий стан мереж, який унеможливлює швидке відновлення енергосистеми. Раніше вже неодноразово зазначалося, що енергомережі потребують модернізації, а тепер зношені ділянки мереж зіграли «злий жарт» — зросла аварійність на таких ділянках, оскільки ракетні удари розхитали енергосистему. Це своєю чергою спричинило ще більшу потребу в аварійних відключеннях. Крім того, як зауважує експерт Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук, ми зіткнулись з критичною відсутністю у нас у резерві необхідного для ремонту обладнання.
“Багато пошкоджених об’єктів, не працюють пристрої видавання електроенергії, пошкоджено підстанції, які складно відновити швидко, бо потрібного обладнання майже немає. Поки що те, що дарується чи купується, за кількістю цього недостатньо, щоб покрити наявні проблеми», — зауважує експерт.
За його словами українським енергетикам надзвичайно важлива наявність необхідного обладнання. І хоча багато країн-партнерів уже оголосили про допомогу у відновленні енергетики країни, деякі енергооб’єкти швидко відновити, якби цього не хотілося, не вдасться. Часу на виробництво потрібного обладнання може піти щонайменше від 3 до 6 місяців.
Виникає цілком логічне запитання! Чому про наявність в Україні відповідного обладнання не потурбувалися чиновники, які несуть безпосередню відповідальність за стабільну роботу енергетичної галузі?
Страшно уявити, що буде, якщо масовані ракетні удари по об’єктах енергетичної інфраструктури продовжуватимуться, з кожним разом дефіцит обладнання зростатиме, а шанси його отримати швидко, як випливає з думок експертів просто таки мізерні. Пів року на виробництво і заміну, того що вже втрачено це неприпустимо довго, особливо в умовах посилення зимових холодів.
Виходить так, що за старою доброю традицією, зима прийшла для Українських чиновників неочікувана.
Важливо зауважити, що вище керівництво держави ще влітку володіло інформацією про плани кремля завдати ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури. Розвідка країн партнерів проінформувала своїх українських колег про таку загрозу вчасно. Окрім того, за інформацією з наших джерел, це питання обговорювали на засіданні Ради національної безпеки і оборони (РНБО) до складу якого ще з травня 2021 року безпосередньо входить і міністр енергетики України Герман Галущенко.
Вочевидь, людина яка тривалий час працювала віце-президентом НАЕК “Енергоатом” і є чинним міністром енергетики, не могла не розуміти до яких наслідків можуть призвести ракетні удари ворога по трансформаторним станціям і енергомережі. Припустимо, що не розуміла, то потрібно було негайно зібрати експертну групу для оцінки ризиків і розробки плану дій на випадок найгіршого сценарію. Натомість міністр вирішив проігнорувати кричущо важливу інформацію, власне кажучи, не зробив нічого для забезпечення галузі резервним обладнанням.
Вдумайтеся, лише через п’ять днів після найбільшого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі, міністр Галущенко додумався зустрітися зі своїм литовським колегою і домовитись про передачу Україні необхідних трансформаторів. Лише 28 листопада, так ніби перед тим не було кілька хвиль російських ракетних атак, так ніби удари 23 листопада були повною несподіванкою для його відомства і трапилися вперше.
Крім того, маленька Литва не лише змогла створити у себе необхідний резерв обладнання, а й знайшла можливість поділитися ним з Україною. Всього, уряд маленької балтійської країни, має намір в кілька етапів передати нам, 252 трансформатори різної потужності.
Залишається вкотре риторично запитувати, чому такого стратегічного запасу не виявилось у великої 40 мільйонної країни? Хочеться вірити, що коренем всіх теперішніх проблем української енергетики є банальна халатність чиновників. Втім, численні факти свідчать про інше.
Для тих, хто стежить за подіями в українській енергетиці не секрет, що впродовж останніх років у цій галузі корупційні скандали виникали як гриби після дощу. Служба Безпеки України неодноразово викривала відкатні схеми неймовірних масштабів, затримувала кур’єрів з астрономічними сумами готівки, відкривала кримінальні справи, за фактом в рази завищених цін на закупівлі обладнання і запчастин для українських енергогенеруючих станцій. На жаль, не змінилась така ситуація і в умовах війни.
Хоча, чому ні, змінилась! Жадібність причетних до корупційних схем осіб зросла. Запчастини та обладнання, які закуповувались в останні роки для енергетичної галузі зросли у ціні. Корупційна націнка яка становила 50-100% сягнула, за оцінками експертів, 200-250%. Тобто, від ціни яка може становити 100 умовних одиниць у постачальника, зростає в три, п’ять разів, за умови, що зайві кошти будуть переведені у готівку і передані “за призначенням”. Оскільки товар специфічний, придатний до продажу лише для спеціалізованих клієнтів, постачальники здебільшого змушені погоджуватися. Тим більше, що скаржитись у правоохоронні органи чи вищі інстанції судячи з попередньої практики просто немає сенсу.
Зрозуміло, що без “одобрямс” від вищих чинів такі оборудки неможливі. Хтось має користуватись достатнім впливом на державні структури, аби дані схеми продовжували існувати. Серед тих, кого неофіційно називають лобістами, імена все тих же Германа Галущенка і його ставленика в структурі НАЕК “Енергоатом” Олега Бояринцева. Що не дивно, журналісти розслідувачі цю пару пов’язують з постаттю майстра корупційних схем Андрія Деркача.
Останній відомий в якості викритого агента російських спецслужб, щодо якого США та РНБО України ввели персональні санкції.
На підставі кількох незалежних журналістських розслідувань, експерти наголошують на безпосередньому зв’язку Галущенка і Бояринцева з групою Деркача, а також стверджують, що Андрій Деркач, незважаючи на викриття його зв’язків з ГРУ РФ, продовжує впливати на стан справ в українській енергетиці.
Так, з 400 мільйонів виділених на погашення заборгованості українських АЕС перед постачальниками у жовтні поточного року, левову частку коштів було виділено на ті контракти, які стосуються окупованої Запорізької Атомної Електростанції (ЗАЕС). Парадокс! Наявний борг, за постачання комплектуючих повертають тим, хто постачав їх на станцію, що знаходиться поза контролем українського уряду.
З іншого боку дуже зручно, навіть після деокупації ЗАЕС, ніхто не зможе встановити які саме комплектуючі були поставлені підрядниками. По-факту доведеться просто списати все на війну та укомплектувати станцію ще раз. Крім того, за інформацією з неофіційних джерел, за погашення боргів постачальників “попросили” неофіційно повернути в потрібні кишені від 50 до 70%. Відкат цілком прийнятний якщо врахувати, що постачальники в умовах окупації станції опинились у патовій ситуації.
Краще повернути хоч частину коштів, ніж взагалі нічого не отримати!
Знову ж таки, здивування викликає той факт, що сотні мільйонів гривень пішли саме на погашення боргів окупованої станції, де частина працівників в тому числі призначених в останній період радо вітали окупантів. Свідченням тому стало затримання Бояринцева українською контррозвідкою у березні за звинуваченням у державній зраді. Учасниця колегії Держінспекції ядерного регулювання Ольга Кошарна, прямо звинуватила Бояринцева у тому, що посадовець куруючи кадрові призначення на українських АЕС, лобіював на посади російських колаборантів.
Попри те, що факт затримання було підтвердження, вже 22 червня ряд українських медіа поширили заяву від адвоката Бояринцева Сергія Лисенка. В повідомленні йшла мова про те, що його клієнт Бояринцев О.А. до кримінальної відповідальності взагалі не притягався, вироків судів щодо його причетності до злочинних дій не існує.
Цікавий факт! Який вкотре підтверджує, що за постаттю Бояринцева стоять впливові особи.
Джерела в оточені чиновника кажуть, що після затримання Бояринцева відправили до столиці, де його було звільнено уже протягом трьох днів. Сам арештант буцімто, хизувався в приватній розмові за чаркою, що сталося це за безпосереднього заступництва одіозного куратора силовиків Олега Татарова і його протеже Василя Малюка.
Встановити наскільки правдивими є ці свідчення звісно не є можливим, але обізнані люди кажуть відразу після свого звільнення Бояринцев зробив два дзвінки. Один з них керівнику “Енергоатому” Котіну, для того аби заспокоїти, інший невстановленій особі на Запорізькій АЕС.
Знову ж таки, встановити правдивість цих свідчень могли б та мали б українські спецслужби, адже лише вони мають відповідні повноваження і можливості. Але вже зараз, можна зробити висновки, що не все гаразд в українській правоохоронній системі, якщо екс-помічник російського агента Деркача, затриманий контррозвідкою, спокійно виходить сухим з води, а у приватних розмовах хизується своїми зв’язками з найвищими посадовими особами у силовій вертикалі влади.
Можливо не час розхитувати човен і в умовах війни робити передчасні висновки, щодо причетності вищих посадових осіб держави до колаборації з окупантами. Але для очищення честі українські правоохоронні структури могли б почати перевірку наведених у статті фактів. Принаймні хочеться вірити, що українські правоохоронці знайдуть в собі сили почати таке публічне розслідування. Якщо ж у СБУ, Нацполіції, Генпрокуратурі, не знайдеться для цього політичної волі та сміливості, буде зрозуміло, що покривання окремих сумнівних осіб все-таки має місце. Відразу хочемо звернути увагу на наведені факти і незалежних правоохоронних органів, таких як НАБУ та міжнародних партнерів і союзників України. Вся надана вами допомога, всі зусилля здійсненні урядами демократичних країн можуть бути знівельовані купкою недобросовісних чиновників-колаборантів і їхніми кураторами зі спецслужб російської федерації. Неупереджене розслідування фактів співпраці українських посадовців з кремлівськими агентами впливу, можуть допомогти стабілізувати ситуацію в Україні і припинити гуманітарну катастрофу спровоковану терористичними ракетними ударами по цивільній критичній інфраструктурі. Витрачаючи мільйони доларів та євро ваших платників податків ви маєте бути впевнені, що ці кошти справді будуть спрямовані на підтримку України її збройних сил та цивільного населення і не стануть частиною корупційних схем спланованих і реалізованих за безпосередньої участі розвідки країни агресора.
P.S.
Цікаво, що Олег Бояринцев, затриманий раніше за підозрою у співпраці з спецслужбами країни агресора, відтепер, відповідатиме за гуманітарні проекти НАЕК “Енергоатом”, які спрямовані на підтримку ЗСУ. Не будемо стверджувати, але виглядає така відповідальність, як «патріотичне алібі» на той випадок, коли українські Герої повернуться з фронту та поцікавляться особисто у Бояринцева та йому подібних персонажів чим він займався весь цей час, ведучи розкішне життя у тилу.
