ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» до середини 2022 року належало Ігорю Наумцю, громадянинові РФ, який після початку повномасштабної війни втік до Росії. Усі його активи, у тому числі ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» та компанія «Юнігран», яка займалася видобуванням корисних копалин у Київській та Житомирській областях, було заарештовано. Через два роки виявилося, що компанії, зайняті в розробці корисних копалин, перейшли під контроль Сергія Шапрана, колишнього депутата Броварської міської ради від партії «За Майбутнє!» та власника Броварського алюмінієвого заводу.

У зв’язку з цим слід зазначити, що, незважаючи на кримінальні справи щодо Ігоря Наумця та арешти, накладені на його активи, спецдозволи на видобуток корисних копалин ніхто не відкликав, а компанії Наумця продовжували їх видобуток. Більше того – ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД», яке здійснює видобуток піску в руслі Десни (родовище Спаське), отримало у 2023 році дозвіл на розширення місця видобутку терміном до 2029 року.

Через розширення Спаського родовища Держгеонедра у грудні 2023 року скасували аукціон із продажу сусідньої Південно-Літкінської ділянки, що вилилося у втрату бюджетом воюючої країни кількох сотень мільйонів гривень. Які, природно, осіли у кишені власника спецдозволу на видобуток піску – ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД».

На той момент ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» вже контролював Сергій Шапран, хоча формальним власником ще залишався Володимир Наумець, який вийшов із бенефіціарів 2 квітня 2024 року. Ігор Наумець з-поміж бенефіціарів вийшов 14 листопада 2022 року, передавши своє право володіння Володимиру Наумцю. Наразі структура власників ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» виглядає так:

Фонд «Денмарк», який є серед співвласників, теж належить Сергію Шапрану.

Крім того, Сергій Шапран встановив контроль над компаніями ТОВ “Юні Сервіс”, ТОВ “Юні Люкс”, ТОВ “Юні Стоун Плент”. Структура володіння тут ідентична структурі володіння у ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД»: 90% часток у цих фірмах належать Шапрану особисто, 10% – через АТ «ЗНІКІФ «Денмарк».

Ці фірми замінили собою ТОВ «Юнігран», що належить Ігорю Наумцю та веде видобуток граніту та щебеню в Житомирській області. Після того, як Наумець потрапив під санкції, ТОВ «Юнігран» було переоформлено на громадянку Великобританії Олену Калпу, а видобуток граніту продовжився. 2022 року в офісі ТОВ «Юнігран» з’явився Сергій Шапран у супроводі озброєних осіб та заявив, що всі питання тепер вирішуються через нього, а він є новим власником. Докладно ця історія описана у матеріалі “Як Сергій Шапран вивів з-під санкцій активи російського олігарха Ігоря Наумця”, але суть її зводиться до того, що Сергій Шапран наразі є фактичним власником усіх активів Ігоря Наумця, задіяних у розробці надр Київської та Житомирської областей.

На яких умовах Шапран отримав під свій контроль фірми Наумца – достеменно невідомо. За чутками, спочатку між ними була домовленість про те, що Сергій Шапран виводить з-під санкцій бізнес Ігоря Наумця та отримує за це 50%. Чи була ця домовленість насправді – невідомо, але за фактом справа зараз така, що фірми Ігоря Наумця контролюються Сергієм Шапраном і не лише продовжують працювати, а й розширюють свої обсяги.

У зв’язку з цим привертає увагу публічне звернення Михайла Бродського до президента України під назвою «Бізнес-мародерство знищує країну». У ньому Бродський, зокрема, говорить і про Сергія Шапрана, порівнюючи методи, якими той бере під контроль чужий бізнес, з часом Кучми та «орлів Кравченка»:

Виявляється, Михайлу Бродському надходили погрози від «бізнесменів у погонах» після того, як його бізнес-інтереси перетнулися з інтересами Сергія Шапрана на ринку видобутку піску. Ці погрози надходили не лише Бродському, а й іншим підприємцям, причому вони мали цілком конкретний характер і підкріплювалися масовими кримінальними справами щодо «нетямущих».

Звісно, ​​словами Михайла Бродського можна не довіряти, але слід врахувати кілька чинників. Крім того, що фірми Ігоря Наумця та його бізнес із видобутку корисних копалин справді перейшли під контроль Сергія Шапрана, звертає на себе увагу ціна питання. Формально Сергій Шапран закрив операцію з купівлі ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД», заплативши колишньому номіналу 9 587 500 грн. Водночас активи Ігоря Наумця оцінюються щонайменше у 100 мільйонів доларів. Таким чином, виникає логічне припущення, що Сергій Шапран за допомогою силовиків та під прикриттям когось із вищих ешелонів влада просто захоплює величезний актив за копійки. Той факт, що Ігор Наумець перебуває під санкціями, проблему лише посилює – його активи вартістю 100 мільйонів доларів замість того, щоб стати власністю держави, йдуть у чужі руки.

Персона Сергія Шапрана також викликає запитання. Це, як уже згадувалося, власник Броварського алюмінієвого заводу, власник холдингу Alumeta Group та колишній голова фракції «За Майбутнє!» у Броварській міськраді. Сергій Шапран – фігурант багатьох скандалів, пов’язаних з рейдерством, несплатою податків, кидком інвесторів, які купили квартири в будинку, до будівництва якого був причетний Шапран, та багатьма іншими неприємними речами.

За даними державних реєстрів, Сергій Шапран є власником більш як двадцяти різних підприємств. Але це зараз. А ось історія його становлення як великого бізнесмена вкрита мороком та викликає багато питань. Виник Сергій Шапран у Броварах практично з нізвідки і майже одразу став керівником Броварського алюмінієвого заводу. Сталося це десь у 2008-2009 роках. Що цікаво в цьому зв’язку – завод незадовго до появи в його директорському кріслі Сергія Шапрана оголосив про банкрутство, його як банкрут за залишковою вартістю купила Industrial Property Investments, що належить британській Worldwide Industrial Properties та українській громадянці Світлані Миколаївні Костюк (Лопух). Яка, зважаючи на все, була звичайним номіналом для оточення Леоніда Черновецького – Світлана Костюк очолювала ТОВ «Юридична фірма «Правозахист», що належить Супруненку Олександру Івановичу та Супруненку В’ячеславу Івановичу. Молодший – В’ячеслав Іванович – триразовий депутат Київської міської ради, колишній зять Черновецького. Старший – Олександр – на той час був народним депутатом України.

Саме тоді виринув і Сергій Шапран, який за кілька років став олігархом. Чи є він насправді олігархом чи служить номіналом для когось іншого – питання відкрите. Бо Сергій Шапран ще якихось десять років тому справді був жебраком. Принаймні так говорить його декларація, яку він подав, балотуючись у народні депутати України як самовисуванець по 97 округу.

У депутати Шапран не потрапив, але після цього почалося його сходження до вершин бізнесу. Вже за кілька років матеріальне становище Сергія Шапрана разюче змінилося – він став власником «заводів та пароплавів». Причому в буквальному сенсі Шапран купив яхту «Принцеса Вікторія» кольору ультрамарин завдовжки 20 метрів, яка виявилася найбільшою в акваторії Дніпра, а її вартість перевищила два мільйони доларів.

Паралельно Сергій Шапран обростав бізнесом. Але питання все одно залишилися – річ у тому, що до 2018 року Сергій Шапран залишався керівником ТОВ «Перший український міжнародний траст-капітал» (код ЄДРПОУ 35135332).

І засвітився у судових справах за фактом видачі цією фірмою липових довідок про доходи громадянам, які беруть кредити:

У зв’язку з цим виникає логічне питання: як співвідноситься торгівля липовими довідками з офіційною діяльністю Сергія Шапрана як мільярдер? З одного боку – мільярди, яхти, заводи, пароплави; з іншого – папірець за пару сотень гривень. Наявна явна невідповідність. Адже це лише через вісім років колишні тамади та безробітні стали раптово «елітою нації». А тоді дрібний шахрай залишався дрібним шахраєм, винятків не було.

Що це було – незрозуміло. Але ця історія викликає питання у зв’язку із сьогоднішнім статусом Сергія Шапрана, який, як кажуть реєстри, є без п’яти хвилин олігархом, власником величезних активів та людиною, яка виводить чужий бізнес з-під санкцій РНБО. До того ж, як пише Михайло Бродський, ця людина має вплив на правоохоронні органи країни на найвищому рівні, а її загрози дуже серйозні люди сприймають цілком реально. Уся сукупність цих факторів породжує закономірне питання: хто стоїть за Сергієм Шапраном і в інтересах яких він працює?

“Антикорупційна правда”

Сообщение Хто стоїть за Сергієм Шапраном, котрий підім’яв під себе видобуток піску на Київщині? появились сначала на Антикорупційна правда.

Члени НАТО мають надати імена українських корупціонерів, які ховають гроші на банківських рахунках у країнах Альянсу. Адже для членства в НАТО Україні потрібно побороти корупцію. Про це заявив секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов в ефірі телемарафону.

Сообщение Данілов закликав НАТО надати інформацію про українських корупціонерів за кордоном появились сначала на Антикорупційна правда.

Черних в Одесі представляв сина генпрокурора, нардепа Артема Пшонку. Завдяки особистому знайомству з ним молодий «наглядач» здійснив різкий кар’єрний зліт, за 10 років пройшовши шлях від слідчого до заступника прокурора області. Після Євромайдану Чорних встиг влаштуватися у ГПУ на посаду начальника відділу за підтриманням законів під час проведення досудового розслідування.  Надалі чоловіка люстрували. Після цього він опинився у партії «Єдина Росія» (Единая Россия), членами котрої можуть бути лише громадяни рф.

Попри підтримку дій країни-агресора та фінансування окупантів, проти Черних навіть не відкрито кримінальне провадження. Санкції РНБО на нього не накладені.

Прокурор Черних разом із родиною відвідує окупований Крим та веде там бізнес. Дружина експрокурора Ольга Черних володіє часткою в туристичній компанії «Білтур».

В Одесі дружина експрокурора за 20 днів до початку повномасштабного вторгення вийшла зі складу ТОВ «Соло груп», котре займається наданням майна в оренду. Компанію Черних заснував разом із партнером Юрієм Ісаєм. Наразі фірму з капіталом в 1,2 млн гривень переоформили на Лілію Потоню. Вона є власником торгових марок «золотое руно» та  alice place. Вони належать ресторану та готелю «Золоте руно», що знаходиться в Одесі напроти управління патрульної поліції Одеської області.

Також Черних має долю у ТОВ «ДеЧеІс-Консалтинг груп». Це спільна юридична компанія, заснована Миколою Демідовим, Денисом Черних та Юрієм Ісаєм. перші літери їхніх прізвищ складають назву «ДеЧеІс». Зараз прокурор вийшов зі складу  засновників, але залишив замість себе свого батька Сергія Черних.

Крім того, група Черниха, Демідова та Ісая контролюють рекламний ринок Одеси. Мова йде про компанії «Сайд медіа» та «Сеан». Їх контролює Лілія Рогачко, ексдепутат міської ради від ОПЗЖ. До цього вона декілька місяців працювала у «ДеЧеІс-Консалтинг груп». Нагадаємо, що ринок реклами Одеси за часів Януковича розділили на користь групи Пшонки.

Попри все це СБУ досі не відкрила кримінальну справу стосовно Черних та його партнерів в Україні. Редакція 368.media звертається до правоохоронних органів з вимогою надати оцінку викладеним у публікації фактам.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Експрокурор з «групи Пшонки» Денис Черних, котрий втік до Москви, досі веде бізнес в Україні появились сначала на Антикорупційна правда.

У цей пакет санкцій також потрапила скандально відома «Фінансова Компанія Лео», що спеціалізується на схемах розрахунку за онлайн ігри та ігрові продукти. Основною схемою є так званий «міскодинг» – вид шахрайства у банківській мережі, яке полягає у заміні призначення платежу. Тому держава бачить ці фінансові операції не як ставки на гру, а як придбання будь-яких інших товарів та послуг, пише “Антикор”.

У свою чергу, Національний банк України скасував реєстрацію міжнародної платіжної системи LEO та виключив інформацію про цю платіжну систему з Реєстру платіжної інфраструктури. Таке рішення було ухвалено 20 березня 2023 року у зв’язку із застосуванням персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ТОВ «ФК ЛЕО», яке є оператором цієї платіжної системи. Внаслідок злочинної діяльності даної компанії державний бюджет України недоотримував десятки мільйонів гривень щомісяця. І це під час війни із російським агресором.

При уважному ознайомленні з цим рішенням нашу увагу привернув дуже цікавий персонаж, який є співзасновником «Фінансової компанії Лео». Знайомтеся, Гордієвський Вадим Іванович, який гордо величає себе інвестиційним банкіром і фінансовим експертом. Ми вирішили розібратися, чи це так насправді. Як виявилося, Вадим Іванович екс-чиновник із чималим корупційним стажем та досвідом, який і став у нагоді йому при «схематозах» у ЛЕО.

За Віктора Ющенка у 2008 році Гордієвський обіймав посаду заступника голови Бориспільської РДА і займався земельними питаннями. Мав безпосереднє відношення до Віктора Балоги, який на той час очолював адміністрацію президента Ющенка. Саме за Гордіївського бориспільські землі зазнали наймасштабнішого розпилу з подальшим розпродажем. Того ж 2008 року його зі скандалом звільнили з посади, але до кримінального розгляду справа так і не дійшла. Допомогли великі гроші та зв’язки у владних кабінетах, а наш герой став доларовим мільйонером.

Вадим Іванович завжди вважався людиною, яка тримала носа за вітром і після приходу до влади Януковича без довгих роздумів стала членом і його команди. І вже у 2012 році Гордієвський займає крісло керівника служби автомобільних доріг на Одещині. Враховуючи той факт, що до облавтодору він прибув виключно як столичний «десант», зв’язок із місцевими силовиками та чиновниками був налагоджений вкрай оперативно. З деякими з них він полягає у дружніх стосунках і зараз. На посаді керівника дорожньої служби він перебував рівно доти, доки була можливість пиляти гроші, що виділяються на ремонт і обслуговування доріг. А це багатомільйонні грошові потоки. З цієї посади він пішов самостійно після того, як було повністю припинено фінансування даного відомства, а корівка, як він любив висловлюватися, була видоєна до останньої краплі.

Як кажуть обізнані люди з найближчого оточення Гордієвського, карколомна держслужбовця, безкарність і мільйони доларів, що звалилися на голову, остаточно зірвали йому дах. Зловживання не тільки алкоголем, а й іншими речовинами, що змінюють свідомість людини, тільки посилили цю ситуацію. Вадим Іванович, у прямому значенні цього слова, почав крутити дулі горобцям. У цьому стані він перебуває, і досі.

Крім компанії Лео, що потрапила під санкції РНБО, наш герой є співзасновником маловідомої, але від цього не менш сумнівної, «Фінансової Компанії Альта Капітал». І знову фінансова компанія, як ми бачимо. Фінансовий геній, не інакше. Одним із основних напрямків компанії є видача грошей у кредит для виходу підозрюваного у кримінальному правопорушенні під заставу. Дуже цікаво, погодьтеся.

Щось нам підказує, що і ця фінансова компанія Гордієвського має всі шанси на санкції РНБО у кращому для нього випадку. А враховуючи його послужний список, цілком імовірна й серйозніша реакція з боку правоохоронних органів та чинної влади. Спокійні ми тільки в одному, що Вадим Іванович точно знає, як вийти під заставу, коли грошей немає, але є елітна і дорога нерухомість. Питання лише в тому, щоб вона раптово не опинилася під арештом.

А тепер ми хочемо нагадати Вадиму Івановичу Гордієвському його щасливі бориспільські часи. Тільки чи щасливі? Час покаже.

Бориспільська мафія

Злодії в Україні не лише незнищенні, як колорадський жук, а й до того ж мають дивовижну здатність шалено розмножуватися не лише у спокійні часи, а й у період криз. І без автомата з цією нечистю розібратися, таки не вдасться. Просто тому, що злодії іншого закону не розуміють.

Про земельні махінації в Україні, і в Київській області, зокрема, писалося чимало, видавалося всіляких наказів про боротьбу з цими махінаціями неміряно. Лідирував за кількістю скандалів Бориспільський район Київської області. Тут і діяльність рейдера-наркоторговця Годунка, і вбивство Олега Шеремета, низка замахів на вбивство, скандал із місцевим суддею, який у лютому 2007 року позбавив близько 500 селян паїв на ділянки загальною площею понад 1 тис. га. Тоді в ситуацію був змушений особисто втрутитися Президент? І що? І нічого. Бориспільський район продовжує лідирувати за кількістю злочинів, пов’язаних із продажем землі. Проте зараз ці злочини скоюються за новою схемою, але все з тими ж учасниками. Збитки, завдані державі в Бориспільському районі, за один лише останній рік оцінюються в мільйони доларів. Число жителів району, обкрадених місцевою владою, обчислюється тисячами. Тож не варто дивуватися, якщо у Бориспільському районі незабаром знову пролунають постріли.

Діючі лиця

Керує адміністрацією Бориспільського району друг та земляк Віктора Балоги Йосип Головаті. Ще у липні 2008 року на ім’я Президента України було направлено спільний депутатський запит депутатів ВР від «Партії регіонів» та «Нашої України» щодо земельних махінацій ставлеників Балоги у Бориспільському районі Київської області. Ось як прокоментували тоді цю подію депутати: «На початку липня цього було направлено Президенту низку депутатських запитів. У тому числі низку запитів було написано Балозі. Відповіді на ці запити не надійшло. Нас проігнорували – і ми розуміємо чому. Бо там зазначаються люди, яких «кришує» Балога. Це, насамперед, голова райадміністрації Бориспільського району та його заступник, які звинувачуються нами у корупції та зловживанні службовим становищем – фактично у сприянні крадіжкам земель у Бориспільському районі. З конкретними фактами та кримінальними справами.

Крім того, писали запити про те, що за фальшивими документами було призначено одного із заступників голови Бориспільського району. До цього його було призначено директором департаменту управління капітального будівництва МНС. У цей час Балога був міністром. Ось ці люди повністю покриваються Балогою.

У запиті також зазначається, що незаконно приватизовано на нібито співробітника Секретаріату (зараз перевіряється, чи співробітник ні) близько 400 гектарів землі. Це також Балога покриває. Втручається і СБУ, і Генпрокуратура у покриття цих злочинів. Навіщо нам потрібен такий глава Секретаріату Президента, який дурить Президента, йому це все не повідомляє і сприяє злочинам у країні?

Справа в тому, що цей запит підписали не лише представники Партії регіонів, а й представники «Нашої України». От нехай тепер Президент сам думає, що робити. Або він візьме на себе відповідальність за дії Балоги і теж стане людиною, яка заохочує земельну мафію в країні – або розбиратиметься з Балогою».

Проте, самі жителі Бориспільського району вважають, що в земельних махінаціях першу скрипку грає все-таки не Главаті, а один із його заступників – хтось Вадим Гордієвський (він же Лазарєв), який очолює організоване злочинне угруповання, до якого входить відоме в районі сімейство Коржів, а також низка кримінальних авторитетів.

Вадим Гордієвський – особистість дуже цікава. Дивно не лише те, чому він досі не сидить, а й яким чином він уже кілька років обіймає відповідальні державні посади.

Офіційна біографія Гордієвського досить скупа:

1.Гордієвський Вадим Іванович – народився 14 березня 1974 року у м. Первомайську Миколаївської області. Громадянин України. Освіта вища: у 2007 році закінчив Горлівський інститут МАУП. З грудня 2005 року до січня 2006 року – старший менеджер ТОВ «Україна Агро — Трейд – Н» м. Черкаси. З лютого 2006 року до вересня 2006 року – заступник генерального директора ТОВ «Украгро-Н» м. Черкаси. З вересня 2006 року до березня 2007 року – директор Державного підприємства «Управління капітального будівництва при Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» м. Київ. З жовтня 2007 року по теперішній час – заступник голови Бориспільської райдержадміністрації з питань реалізації у районі державної політики в агропромисловому комплексі, земельних відносинах.

Неофіційну він старанно ховає. За офіційною версією, Гордієвський народився в місті Первомайську Миколаївської області 14 березня 1974 року. Проте, як свідчать документи податкової адміністрації, насправді він народився 14 березня 1974 року у Горлівці Донецької області та носив аж до 2000 року прізвище Лазарєв. У тій же квартирі на вулиці Леніна, де було прописано у Горлівці Вадим Лазарєв проживає його мати Гордіївська Тетяна Валентинівна, чиє прізвище вже у вельми зрілому віці взяв Вадим Лазарєв. Навіщо і чому «плутав сліди» Вадим Лазарєв (Гордієвський) нам не відомо. Можливо, просто перебував у розшуку. Але пристрасть до подвійного життя виявлялася у хибних даних про місце народження та зміні прізвища, а й у інших моментах біографії нашого героя.

Цитуємо газету «Дзеркало тижня»:

Історія одного із заступників Бориспільської райдержадміністрації має всі шанси відкрити нову сторінку у життєписі представників від влади із сумнівною освітою.

Хоча рівень фігурантів колишніх викриттів був значно вищим, але ситуація з Вадимом Гордієвським, який займається у Борисполі земельними питаннями, має державне значення. Адже цього чиновника підозрюють не мало не мало в обмані президента Віктора Ющенка. У всякому разі, саме так подаються події у депутатському зверненні Геннадія Москаля, який днями надійшов до секретаріату глави держави.

У документі стверджується, що В. Гордієвський «свідомо ввів в оману» президента, надавши «сфабриковані документи про свою вищу освіту». Це дозволило йому згідно з відповідним указом обійняти у жовтні 2007 р. нинішню посаду.

Причому чиновник скористався липовим документом про вищу освіту втретє. Вперше він пред’явив його до Міжрегіональної академії управління персоналом у 2005 р. У результаті заочно за два роки замість п’яти він здобув другу вищу освіту за спеціальністю «економіст — фінансовий менеджер». А 2006 р. на основі купленого диплома В. Гордієвський отримав посаду директора держпідприємства «Управління капітального будівництва» при МНС, яку обіймав до вересня 2007 р.

Провал студента

Вирахували лжестудента через його неуважність. В одній із автобіографій для держустанови він зазначив, що у 1992 році вступив і у 1996 році закінчив Український державний педагогічний університет імені Драгоманова. Але цей виш ніколи так не називався. Натомість «Український» треба було написати «Київський».

Але якщо цю описку можна було пояснити людською забудькуватістю, факт отримання диплома на прізвище Гордієвський остаточно розвіяв сумніви в справжності документа. Справа в тому, що до 2004 року Вадим Гордієвський носив прізвище Лазарєв, на яке за ідеєю і мав бути оформлений диплом. Більше того, у педагогічному університеті немає відомостей про те, що у 1996 році його закінчував студент Гордієвський.

У нешкідливих, на перший погляд, маніпуляціях із документами про вищу освіту чітко проглядається частина третя ст. 358 Кримінального кодексу — «Використання свідомо підроблених документів», що передбачає покарання у вигляді штрафу у розмірі до 50 мінімальних доходів громадян, арешт терміном до півроку або обмеження волі терміном до двох років.

Тому у зверненні до президента народний депутат просить призначити службове розслідування, на час якого усунути від виконання обов’язків В. Гордієвського. Крім того, на його думку, Генеральна прокуратура має порушити кримінальну справу за цими фактами.

Депутатське звернення на цю тему надійшло й до уряду. У ньому прем’єра Юлію Тимошенко просять доручити Головному управлінню державної служби розібратися у ситуації. Про реакцію цей сигнал поки що нічого не відомо. Але В. Гордієвський продовжує працювати. Наскільки його діяльність успішна, важко судити. Але однозначно можна сказати, що скандал із дипломом не єдиний, у якому фігурує персонаж із цим прізвищем.

Справа про номерки

Як тут не згадати любителя театру Ручечника із серіалу «Місце зустрічі змінити не можна», відомого здатністю непомітно для жертви витягнути вбиральню. З Вадимом Гордієвським теж пов’язана історія з номерками, щоправда, йшлося одразу про 47. Відомо про неї стало зі звернення мешканців села Дударків.

У квітні цього року в цьому селі проводилося жеребкування щодо поділу земельних ділянок. Заступник голови Бориспільської райдержадміністрації нібито привіз 620 номерків для жеребкування, хоча, згідно зі складеними списками, участь у жеребкуванні мали взяти лише 573 особи. Як стверджують очевидці, в ящик пан Гордієвський кинув 573 номерки, як і належить, а ось решту 47 при всіх поклав собі в кишеню. Мешканці села підозрюють, що за цими «зайвими» жетонами було заховано найкращі земельні ділянки.

Якщо це правда, то є перевищення службових повноважень, що також вимагає реакції прокуратури. Відповідне звернення депутати направили у травні, але відповіді не отримали. Повторний запит вони передали у червні. Але реакція була, найімовірніше, та сама. Запит переправили до обласної прокуратури, де про нього, схоже, забули.

Така реакція, м’яко кажучи, насторожує. Адже саме з Бориспільським районом пов’язаний найрезонансніший і найтриваліший земельний скандал, коли місцевий суддя в лютому 2007 року позбавив близько 500 селян паїв на ділянки загальною площею понад 1 тис. га. У ситуацію змушений був втрутитися президент.

Здавалося, що після цього про нові земельні афери забудуть. Але громадські організації продовжують шукати правду та звертатися до керівництва країни з проханням допомогти розібратися з фактами розкрадання земель сіл Велика Олександрівка, Щасливе, Гора та інших.

У цьому нічого дивного. Адже досі країна так і не почула, яке ж покарання зазнали винні у скандалі з паями у Бориспільському районі. Тобто. покарання фактично відсутнє.

У умовах зростає попит на «своїх людей» на державній службі. Їх не злякати статтею Кримінального кодексу. Вони мають щось більше, ніж освіта, досвід роботи чи знання, — вони звикли вирішувати будь-які проблеми, не задаючись питанням, наскільки законними є їх методи досягнення мети.

Гордієвський-Лазарєв, Коржі та інші

Наш герой – Вадим Гордієвський, незважаючи на те, що перебуває на держслужбі, є засновником кількох фірм:

БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ ФОНД 3000» – разом із власною дружиною, Гордіївською Ганною Сергіївною та якимсь Єгоровим Олександром Едуардовичем. Ця довірена особа Гордієвського має низку фірм у Києві та Черкасах: «ТЕХНІКС-95», «ЄВРОБУДИНОК-3000», «УКРАЇНААГРОТРЕЙД-Н», ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «ДАНАТ», «СЛУЖБАСПЕЦБУД-Н».

Всі ці фірми так чи інакше причетні до махінацій Гордіївського із землею Бориспільського району. Ноу-хау Гордієвського є спосіб перепродажу землі. Дані про вже продану земельну ділянку просто видаляються з районного кадастру, до нього вписуються нові власники, які отримують технічну документацію на землю та отримують держакти. А коли попередні власники, шоковані подібним свавіллям, намагаються повернути свою землю – їм радять не ходити ні до правоохоронних органів, ні до суду. Щоб не виявитися одного разу з проломленим черепом.

У підготовці технічної документації та в силовій складовій афер Гордієвському допомагає відоме у бориспільському районі сімейство Коржів. Основним підприємством Корж є фірма «Широта», яка змінила в 2004 році свою назву на ТОВ «Агаті-5». Саме ця фірма і займається основними аферами із землею. Серед її засновників Іван та Михайло Коржі, Ірина Косянчук, Тетяна Печатнова, Василь Кушніренко та Бакіров Тумбат Самед Огли. Пан Бакіров виконує в ОЗУ відповідальну роль у зв’язках із злочинними спільнотами азербайджанської діаспори, які здійснюють силове прикриття махінаторів. Також до засновників входить дружина Самеда Огли – Бакірова Катерина Сергіївна.

Ще одна фірма Коржей – ТОВ «Кроки -5», що спеціалізується на фальсифікації землемірних, геодезичних та гідрографічних робіт. До її засновників входять Іван Корж, Олександр Печатнов, Микола Кияшко та Василь Кушніренко. Також Коржі керують Асоціацією інвесторів Бориспільського району, яку правильніше було б називати асоціацією з обману інвесторів. До засновників Асоціації входять крім Коржей Володимир Ситник, Дмитро Кутах, Петро Ключка, Владислав Червінський, Анатолій Бідюк, Олександр Кондрашов, Михайло Герус та Дмитро Кришталь.

Наступне підприємство Коржей – обслуговуючий кооператив «Сакура», розташований у Гнидині Київської області та займається нібито управлінням нерухомістю. Серед його засновників крім Коржі якась Марія Боднар, яка проживає у Вінницькій області, Олександр Леснічук, який проживає в Броварах, Ігор Макаренко, який проживає в Києві та киянка Пелагея Кузьменка. Є підстави припускати, що фірма є фіктивною і використовується для переведення в готівку грошей.

Найцікавішою фірмою Коржей є компанія «АЛТЛАНДС ОВЕРСІЗ КОРП.», що знаходиться в державі Белізі на вулиці ПРИНЦЕС МАРГАРЕТ ДРАЙВ 5756. Для чого «скромним» бориспільським земельним махінаторам нескромна «офшорка» в Белі. Для того, щоб гроші виводити. Адже рано чи пізно доведеться тікати, і Коржі це чудово розуміють. Засновники офшорки окрім Коржі якась Куликова Наталія Євгенівна, яка проживає в Києві, на Повітрофлотському проспекті 23, кв 61. До неї начебто вже виїхали.

Далі буде…

“Антикорупційна правда”

Сообщение Гордієвський Вадим Іванович: чому шахрай з ФК «Альта Капітал» досі на волі? появились сначала на Антикорупційна правда.

Про видатних бійців «територіальних оборон» Монако, Дубая, Куршевеля тощо нам регулярно оповідає «Українська правда». Українці (і не тільки) із захопленням стежать за «боротьбою» суркісів, тимошенок, столарів, жеваг, королівських та іншої «еліти», яка втекла з країни якраз напередодні російського вторгнення або одразу після нього.

Повторимося, це – обурює. Але не дивує, бо всі розуміють, звідки всі ці люди взяли гроші на розкішне життя. Однак під час чергового журналістського розслідування про життя українських «біженців» у Куршевелі УП натрапила на людину, присутність якої серед цієї розкоші викликає подив.

Це – Валерій Олексійович Зінкевич, депутат Володимирської міської ради Волинської області. Ось він, у компанії молодої особи, яку інтимно обіймає нижче за спину:

До цього вони вдвох довго ходили по місцевим бутікам:

Що дивовижного? Ні, не те, що депутат від партії великого стратега і патріота Ігоря Смешка, який невідомо куди подівся, «Сила і честь» зумів перетнути кордон України всупереч Указу Зеленського про заборону на виїзд у тому числі і депутатам. На цей випадок Володимир Зінкевич має відповідну довідку про погане здоров’я.

Можливо, так і є. Навіть не просто можливо, а, швидше за все, саме так і справи – Валерій Зінкевич справді хворий і знятий з військового обліку.

Але суть не в цьому, хоча саме на цьому моменті і зосередилися журналісти після того, як вийшло розслідування УП, а сам Зінкевич відмовився давати коментарі автору матеріалу Михайлу Ткачу.

Свою поїздку Зінкевич прокоментував уже потім, після того, як скандал набрав обертів. Але ніхто чомусь не поставив іншого питання – звідки у депутата міської ради з глибоко провінційного містечка гроші на поїздку до Куршевеля?

На жаль, декларацію Зінкевича побачити не можна – тут усі чиновники та депутати мають бути глибоко вдячні «слугам», які закрили доступ до декларацій. Але в державних реєстрах він значиться як скромна фізична особа-підприємець, що займається роздрібною торгівлею.

Причому, згідно з даними сервісу Юконтрол, є платником єдиного податку, що говорить про скромні обсяги бізнесу.

Будь-яких інших джерел доходу не виявлено, хоча, як заявив сам Зінкевич, його поїздка до Куршевеля була не поодинокою. Але й у момент, коли його в Куршевелі застала знімальна група УП, Зінкевич там явно не жебракував – він у компанії молодої особи довго блукав по бутікам. Які ціни явно відрізняються від магазинів Волині.

І саме це викликає найбільшу цікавість – звідки у скромного ФОП з провінції стільки грошей? Можливо, варто придивитися до його депутатської діяльності, чи добре Валерій Зінкевич є заступником в одній із «жирних» комісій Володимирської міськради – із земельних відносин?

На цьому цікавість не закінчується – як цей же скромний ФОП та депутат заштатної (нехай вибачать нас жителі Володимира) міської ради Валерій Зінкевич примудрився потрапити до всіх можливих санкційних списків?

Що робить депутат від суперпатріотичної партії супергероя-патріота Смішка Валерій Зінкевич у списку санкцій, наприклад, Японії? Як і за що він потрапив туди? За що на нього наклала санкції Рада національної безпеки і оборони України, яку очолює Зеленський?

І чому тоді ця людина досі депутат і розкочує по Куршевелям? Відповіді на ці питання немає. Але погодьтеся – вони набагато цікавіші, ніж те, як перетнув Валерій Зінкевич кордон України.

P.S. А де, до речі, колишній голова СБУ генерал-полковник Ігор Смешко, котрий набрав на минулих виборах президента України понад 6% голосів? Де цей герой-патріот, чиї депутати розкочують по Куршевелям?

“Антикорупційна правда”

Сообщение Звідки у звичайного депутата з райцентру Валерія Зінкевича гроші на походи по бутікам Куршевеля? появились сначала на Антикорупційна правда.

Попри це – для широкої громадськості тема масштабної лісової реформи, яку у розпал війни активно впроваджує український уряд, залишається “терра інкоґніта”. Так само маловідомою є постать людини, яка, вірогідно, стоїть за грандіозною корупційною схемою, – мільярдер Леонід Юрушев, власник елітних готелів у Києві та тесть шоумена та колишнього нардепа від партії Зеленського — Олександра Скічка, пише ОРД.

Боротьба з олігархами під час війни: влада взяла паузу

Деолігархізація в Україні поставлена на паузу. 24 лютого, у річницю початку повномасштабного вторгнення РФ, Кабінет міністрів Дениса Шмигаля ухвалив розпорядження, яким переніс час запровадження Реєстру олігархів – з квітня на невизначений термін – три місяці після оприлюднення висновку Венеційської комісії. Представники влади пояснили цей крок бажанням задовольнити західних партнерів, які вимагають викорінити зв’язки між великим бізнесом і політикою. Водночас, один із провладних спікерів – нардеп від “Слуги народу” та представник президента у Верховній Раді Федір Веніславський 1 березня у коментарі “Громадському радіо” заявив, що нині питання деолігархізації начебто втратило “актуальність і гостроту” на тлі широкомасштабної війни. “Вся країна, в тому числі і представники олігархії, стоїть спільно проти російської агресії”, – зазначив Веніславський. Та додав, що на даному етапі не вважає олігархат загрозою для національної безпеки України.

Справді, за минулий рік ціла низка найбагатших українців втратила велику частину активів, закономірно знизився і їхній політичний вплив (принаймні, так це виглядає на поверхні) через концентрацію влади в руках Верховного головнокомандувача під час воєнного стану. Окремі олігархи звітують про мільйонні та навіть мільярдні пожертви на підтримку Збройних сил і людей, які постраждали від бойових дій. Проте чи означає це, що явище олігархату більше не загрожує майбутньому нашої держави?

Існує відоме прислів’я: “Кому війна, а кому мати рідна”. Більшості українців вторгнення РФ принесло горе та матеріальні збитки. Це стосується і багатьох бізнесменів, і навіть олігархів. Проте завжди там, де хтось втрачає, хтось інший знаходить для себе нові можливості. Так само і зараз окремі представники великого бізнесу, які мають доступ до владних кабінетів, створюють нові схеми для власного збагачення, які, у зв’язку з тим, що увага суспільства прикута до фронту, стають ще більш зухвалими та масштабними. Один з таких — непублічний Леонід Юрушев.

Лісова реформа від Кабміну: спочатку монополізація, потім приватизація?

7 вересня торік Кабінет міністрів України дав старт масштабній реформі лісового господарства, ухваливши постанову №1003. На тлі гучних звісток із фронту ця новина тоді не потрапила у поле зору провідних ЗМІ.

Суть реформи найкраще описує одне слово – “оптимізація”. Саме цей термін найчастіше вживають представники уряду, мотивуючи необхідність запровадження змін. “Лісова реформа” від Кабміну передбачає об’єднання всіх 158-ми державних лісгоспів у одне державне підприємство “Ліси України”. Створення цього підприємства-гіганта завершилося місяць тому – 20 січня. Також замість 24-х міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства утворюють 9 регіональних офісів.

Здавалося б: що зміниться від того, що держава перекроїть структуру управління своїм власним лісовим господарством? Насправді змінюється багато чого. Передусім, ДП “Ліси України”, фактично, стає монополістом у галузі, що означає кінець конкурентного ринку деревини, який, хоч і не без труднощів, та запрацював в останні роки після запровадження торгів на ліцензованих біржах. Конкурентний ринок – це ринкові ціни та рівний доступ до сировини для великих, середніх і малих підприємств деревообробної галузі. Тоді як монополізація – це ідеальне поле для “сірих схем”, якими буде користуватися, у першу чергу, великий бізнес.

Ще більш загрозливим виглядає те, що створення державного монополіста може бути лише проміжним етапом, а наступним кроком буде приватизація ДП “Ліси України”, а отже – всіх українських державних лісів. Про цю загрозу прямо кажуть усі лісівники, думки яких опитало профільне видання “Екополітика”. Про створення передумов для масштабної приватизації національного багатства йдеться і у зверненні народних депутатів до президента, прем’єр-міністра, міністра захисту довкілля та голови Держлісагентства від 1 липня 2022 року. Звернення підписало понад 100 обранців, серед яких і представники провладної “Слуги народу”. Вони прямо кажуть: у разі реалізації реформи “найбільш цінні ліси Карпат і Полісся можуть опинитися у приватних руках”.

В уряді заспокоюють: приватизувати ліси державної власності наразі не можна, і це прямо прописано у постанові №1003. Проте ніхто не може дати гарантії, що завтра державне підприємство “Ліси України” не трансформується у публічне акціонерне товариство, акції якого придбають “свої люди”. Принаймні, про існування такого плану привласнення природних ресурсів заявляв у лютому минулого року народний депутат, колишній “слуга народу” Олександр Дубінський. Дубінський – фігура одіозна, проте описана ним схема не виглядає фантастично: “Покупці акцій державної акціонерної корпорації з умовною назвою “Укрліс” зможуть отримати, наприклад, право оренди лісів на 50 років і користування земельними ділянками, на яких вони перебувають. Це декларація про заготівлю, декларація про побічні продукти лісових господарств та продаж. Це гриби, мед, ягоди. Лісгоспи виробляють багато всього”.

Насторожує те, що всі зміни у сфері лісового господарства уряд проводить без публічного обговорення, не показуючи нікому ані стратегії, ані плану реформи. Так, 13 грудня минулого року Державне агентство лісових ресурсів оприлюднило законопроект “Про особливості управління об’єктами державної власності в лісовій галузі…”, який передбачає ліквідацію не лише державних, а й комунальних (колишніх колгоспних) лісових господарств, про що раніше мова взагалі не йшла. Комунальні лісгоспи, що перебувають в управлінні територіальних громад, уряд тепер також хоче приєднати до монополіста “Ліси України”. Така ініціатива наштовхнулась на рішучий спротив у регіонах, де бюджети громад значною мірою формуються за рахунок надходжень від комунальних лісгоспів. Житомирська, Чернігівська, Вінницька обласні ради звернулися до уряду та парламенту з вимогою не допустити ухвалення скандального законопроекту, який, на думку депутатів, протирічить Конституції України, нівелює реформи місцевого самоврядування та децентралізації.

Олігарх із “родинними зв’язками” з владою

Виникає логічне питання: кому це вигідно? Точніше, яка зацікавлена сила є настільки впливовою, щоб вирішувати долю національного багатства України у той час, коли на фронті українські захисники віддають життя за кожен квадратний метр рідної землі? При чому, ця сила поки досягає свого, попри протести громад, які, схоже, з часом лише наростатимуть.

Ім’я людини, що начебто стоїть за масштабною схемою привласнення українських лісів, в один голос називають як лісівники, так і журналісти-розслідувачі, а також – окремі народні депутати. Це – мільярдер Леонід Юрушев – власник одного з найбільших в Україні лісопереробних комплексів “Української холдингової лісопильної компанії” та “Коростенського заводу МДФ”.

Юрушев, мабуть, є найбільш непублічним серед українських олігархів. При тому, що у великий бізнес він прийшов ще у 90-х, входячи, згідно з повідомленнями ЗМІ, до так званої “єнакіївської групи” та будучи соратником донецького кримінального авторитета Ахатя Брагіна (“Аліка Грека”). За весь цей час Юрушев не дав жодного коментаря чи інтерв’ю пресі. Натомість, створив велику бізнес-імперію, яка включає, крім деревообробних підприємств, також готелі класу “люкс” у столиці (“Fairmont”, “InterContinental Kyiv”, “Riviera”, “Alfavito”), машинобудівні заводи, девелоперську компанію “Ярославів Вал”. Серед колишніх активів олігарха – банк “Форум”, Кременчуцький сталеливарний завод, бізнес-центр “Леонардо”.

У деревообробний бізнес Леонід Юрушев зайшов у 2010 році, запустивши перший в Україні завод із виробництва деревоволокнистих плит – “Коростенський завод МДФ”. Наразі це найбільше підприємство такого профілю в країні. Місце для розміщення заводу було обране невипадково – Житомирщина багата хвойними лісами. Хоч за стандартами при виробництві МДФ повинні використовуватися відходи деревини, на ділі підприємство Юрушева вирубує гектари лісу, про що неодноразово заявляли екоактивісти, зокрема – Всеукраїнська екологічна ліга. Взагалі екологією мільярдер ніколи не переймався: у 2012 році роботу його заводу у Коростені тимчасово призупиняла Держекоінспекція через масову загибель риби в річці Уж, що була спричинена скидами відходів.

За даними місцевих ЗМІ, у Коростені бізнесмен налагодив взаємовигідні відносини з місцевими чиновниками. У 2011-му компанія Юрушева погодилась стати власницею створеного під егідою міської ради технопарку “Коростенський індустріальний парк”. Після цього підприємець отримав повне сприяння від місцевих органів влади. У 2015-му, також у Коростені, Леонід Юрушев заснував “Українську холдингову лісопильну компанію”. Нині – це найбільший в Україні лісопильний комплекс, який щорічно може переробляти 600 тисяч кубометрів деревини. Загалом же підприємства мільярдера здатні споживати до трьох мільйонів кубометрів – це приблизно 20% від усієї заготівлі лісу в українських державних лісгоспах. Цікаво, що створення “УХЛК” збіглося у часі з іншою реформою лісової галузі в Україні – у квітні 2015-го в Україні запровадили мораторій на експорт необробленої деревини, а вже в травні Верховна Рада звільнила від сплати ПДВ імпорт деревообробного устаткування. Обидві законодавчі новації дуже позитивно вплинули на рентабельність бізнесу Юрушева.

Арсеній Яценюк

Взагалі мільярдеру завжди вдавалося плідно співпрацювати з владою, заводячи своїх людей на посади у державних органах. За часів Януковича Юрушева називали наближеним до “сім’ї” президента, його компанії отримували преференції та вигідні замовлення від держави. Після перемоги Революції гідності нічого не змінилося, завдячуючи зв’язкам олігарха з тодішнім прем’єром Арсенієм Яценюком (Юрушева називали одним із основних спонсорів політика та його партії “Фронт змін”). Згодом мільярдер знайшов спільну мову і з наступником Яценюка Володимиром Гройсманом. А вже з нинішньою владою у Леоніда Юрушева по-справжньому “родинні” зв’язки: його зять, чоловік доньки Єлизавети Олександр Скічко був народним депутатом від провладної “Слуги народу”, пізніше обіймав посаду голови Черкаської ОДА.

Олександр Скічко з дружиною Єлезаветою

Боротьба за ліс: як взяти під свій контроль цілу галузь

Ідея приватизація українського лісу виникла не сьогодні і не вчора. Ще за прем’єрства “компаньйона” Леоніда Юрушева Арсенія Яценюка озвучувалась ініціатива щодо передачі частини лісового фонду у концесію. Вже у 2017 році Кабмін наступника Яценюка Володимира Гройсмана затвердив програму передавання лісгоспів у приватні руки. ЗМІ тоді також казали про інтерес Юрушева, що має на меті створити вертикально інтегрований холдинг, що об’єднував би не лише лісопильню, деревообробку та логістику, а й мав би свою сировинну базу. У 2017-му проти таких планів виступила Європейська бізнес-асоціація та галузеві об’єднання деревообробників, тож програма не дістала своєї реалізації. Нині ж ЄБА зайняла бік “реформаторів” – 2 серпня 2022-го виконавча директорка Європейської бізнес-асоціації Ганна Дерев’янко виступила з заявою на підтримку створення єдиного ДП “Ліси України”.

Наступного, 2018 року, Верховна Рада ухвалила закон про внесення змін до Податкового кодексу, що посилив податковий тиск на лісгоспи. За даними політолога Петра Олещука, лобістами закону були олігархи Леонід Юрушев і Юрій Косюк. Їхня мета – довести державні лісгоспи до банкрутства задля подальшої дешевої приватизації.

Юрій Косюк

Наступна спроба дати старт “реформі” відбулась позаторік. У серпні 2021-го року секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данілов анонсував засідання РНБО з питань лісового господарства, на якому мали, зокрема, розглянути питання створення “промислового лісу” – фактично, йдеться про реанімацію ідеї передавання лісгоспів у концесію. Анонсоване засідання так і не відбулося. Зацікавленим в ініціативі Данілова тоді також називали Юрушева. Слід зазначити, що і сам секретар РНБО має інтереси у лісовій галузі – його дружина володіє часткою в ПрАТ “Київський деревообробний комбінат”.

У 2021 році профільне видання “Відкритий ліс” повідомляло, що підприємства олігарха Юрушева відчувають нестачу сировини через зростання оптових цін на ліс-”кругляк” у 1,5 – 3 рази. Зокрема, потужності компанії-гіганта “УХЛК”, за даними видання, були завантажені не більше, ніж на третину. Завдяки політичним зв’язкам мільярдер, як стверджував “Відкритий ліс”, викручував руки лісгоспам, змушуючи постачати найкращу сировину за мінімальною ціною. Проте це не вирішувало проблему. Також 17 серпня 2021-го підприємці Житомирщини зверталися до очільника області Віталія Бунечка з вимогою припинити надавати преференції монополісту.

Преференції деревообробні компанії Юрушева дістають вже не перший рік. Так, 15 вересня 2020 року “Коростенський завод МДФ” відвідав прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Вже за місяць після цієї екскурсії уряд запровадив так звані “редукціони” для продажу деревини. На відміну від аукціонів, на редукціонах вартість лоту з кожним кроком знижується, а не зростає. За даними видання “Наші гроші”, саме фірми Юрушева лідирували за обсягами закупівель на редукціонах. Так, лише на торгах 31 січня – 2 лютого 2021-го вони придбали 155 тисяч кубометрів деревини – це співставно з річним обсягом заготівлі лісу у такій області як Кіровоградська.

Лісова галузь української промисловості вже давно грає за правилами, які лобіює олігарх Юрушев. Люди, афільовані з монополістом, обіймають високі посади у профільних державних органах. Так, Андрій Заблоцький очолював Державне агентство з лісових ресурсів з грудня 2019-го по липень 2020-го року. Нині він же представляє юридичні інтереси “Української лісопильної холдингової компанії” мільярдера. Заступником Заблоцького був Сергій Власенко, якого у ЗМІ також називають “людиною” олігарха. Власенко був кандидатом на посаду очільника скандального ДП “Ліси України”, проте обійняв інший важливий пост – заступника міністра захисту довкілля та природних ресурсів.

Колишній працівник структур Юрушева, що понад 5 років очолював його інвестиційну компанію “Astrum Capital”, Руслан Магомедов, у 2020 році став позаштатним радником керівника Офісу президента Андрія Єрмака, а в лютому 2021-го був призначений головою Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Цю посаду обіймає досі. Нацкомісія, яку очолює Магомедов, серед іншого, видає ліцензії біржам, на яких продають деревину. Додамо, що неофіційно “куратором” лісової галузі України називають заступника глави ОП Ростислава Шурму – колишнього менеджера групи “Метінвест” Ріната Ахметова.

Андрій Єрмак

Що ми маємо у підсумку? Контроль над значною частиною національного багатства України хоче отримати олігарх, організатор “сірих” схем за будь-якого уряду та будь-якого президента, колишній соратник Януковича. Багато років він отримував преференції для свого бізнесу, при чому завжди залишався у тіні, діяв непублічно руками “своїх людей” у потрібних кабінетах. Це відбувається у той час, коли західні партнери України чекають від нас реальної деолігархізації, завершення якої є однією з умов для вступу до ЄС. При цьому влада робить вигляд, що це питання “не на часі”. Чи «проторив» Юрушев доріжку до глави офісу чинного президента, Андрія Єрмака, питання наразі без відповіді. Ситуація у лісовій галузі наочно демонструє нам, що боротьба з олігархічними впливами – це боротьба за те, щоб Україна та її ресурси і надалі належали українському народу, а не мародерам, які звикли піклуватися лише про власне збагачення.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Одіозний олігарх Леонід Юрушев хоче взяти під контроль національне багатство України появились сначала на Антикорупційна правда.

Але, як завжди, для одних війна, а для інших – мати рідна, як кажуть наші шалені сусіди. Такою матір’ю вона виявилася для члена правління «Укрзалізниці» В’ячеслава Єрьоміна, який швидко зорієнтувався та почав створювати для деяких компаній режим найбільшого сприяння, пише “Антикор“.

Користуючись своїм службовим становищем члена правління Укрзалізниці В’ячеслав Єрьомін надав ексклюзивне право оренди вагонів компанії ADM Ukraine LLC для перевезень вантажів до Угорщини. За фактом виходить, що ADM Ukraine LLC захопила монопольне становище у перевезенні своєї продукції до Угорщини – решта бажаючих скористатися рухомим складом «Укрзалізниці» змушена задовольнятися тим, що залишилося після ADM Ukraine LLC.

Крім того, Єрьоміним надано негласну вказівку про «особливо лояльне» ставлення до компанії ADM Ukraine LLC на всьому шляху проходження її вантажів. Це, у свою чергу, дає значні переваги перед конкурентами – вантажі ADM Ukraine LLC йдуть без затримок і в першу чергу..

Угорська Rail Cargo Hungaria, в особі пана Laszlo Kiss та Imre Kovacs, також була «зацікавлена» українськими партнерами і за сприяння у наданні вагонів потрібної компанії їм було запропоновано отримувати винагороду, приховану у завищеній вартості перевантаження продукції з широкопутного вагона у вузьколейний на угорській.

Вартість послуги перевантаження у контракті завищена на 10-11 євро та становить 25 євро за тонну, хоча ринкова вартість не перевищує 15 євро. Обсяг перевезень на місяць становить приблизно 10-12 тисяч тонн, що приносить непоганий додатковий заробіток учасникам схеми.

Така схема, яку налагодив Єрьомін у співдружності з ADM Ukraine LLC та нашими «палкими друзями» з Угорщини, користуючись тим, що Австрія пішла назустріч Україні у лихоліття. Детальніше про схему можна прочитати тут: Як спритний залізничник-корупціонер В’ячеслав Єрьомін перетворив дружню допомогу на прибутковий бізнес.

Але через це викликає законну цікавість як особистість самого пана Єрьоміна, так і фірма ADM Ukraine LLC, яка користується такою дорогою для України прихильністю члена правління «Укрзалізниці».

Ще нещодавно В’ячеслав Єрьомін працював операційним директором «Укрзалізниці». Звідки бул звільнений 4 квітня 2020 року. Відповідний наказ підписав тодішній в.о. голови правління компанії Желько Марчек. Проте Єрьомін поновився на посаді через суд восени 2021 року і отримав компенсацію 3 800 000 гривень «невиплаченої зарплати».

Очевидно, рішення суду справило на нове керівництво країни таке сильне враження, що Кабмін у травні 2022 року запровадив В’ячеслава Єрьоміна до складу правління Укрзалізниці.

Як було сказано в постанові Кабміну, у зв’язку з тим, що «багаторічний досвід роботи фахівців у залізничній галузі дозволить підвищити ефективність роботи компанії в умовах війни та приймати стратегічні рішення щодо розвитку та відновлення суспільства».

Що ж – зважаючи на все, в Уряді не помилилися – В’ячеслав Єрьомін «значно підвищив ефективність». Щоправда, не зовсім ту, що очікувалося, але, здається, він ділиться своїми доходами з тим, ким треба.

А тепер торкнемося улюбленого контрагента Єрьоміна – компанії ADM Ukraine LLC, якій надано режим найбільшого сприяння. Це – дочірнє підприємство міжнародної агропромислової корпорації Archer Daniels Midland Company, основним напрямком діяльності якого є виробництво олії та торгівля зерновими культурами.

Генеральний директор – Ірина Присяжнюк.

Подальша перевірка у відкритих реєстрах призводить до цілком очікуваного результату – така улюблена фірма члена правління «Укрзалізниці» перебуває у всіх мислимих та немислимих списках санкцій:

У тому числі і від Ради Національної Безпеки та Оборони України, куди входить прем’єр-міністр України, який призначав Єрьоміна на його нинішню посаду.

Запитання – а навіщо тоді всі ці санкції? – Вже навіть не риторичне. Таке враження, що списки санкцій служать своєрідним розпізнавальним знаком «свій-чужий» – усі без винятку компанії, які потрапляли протягом останніх трьох років у корупційні скандали з вищими чиновниками України, перебувають під дією санкцій.

Але повернемося до пана члена правління Укрзалізниці В’ячеслава Єрьоміна. За останніми даними він вирішив розширити свій бізнес на Австрію. Від імені новоствореної асоціації «Україна-Австрія» він вирішив підготувати звернення до керівництва «Укрзалізниці» з проханням про збільшення кількості рухомого складу та зниження тарифів для перевезень вантажів через Угорщину до Австрії.

Чим закінчиться це прохання до фактично самого себе – можна не гадати. А заплатить за все це, звісно, Україна, це також цілком зрозуміло.

“Антикорупційна правда”

Сообщение Член правління «Укрзалізниці» В’ячеслав Єрьомін “грів руки” на сухопутному зерновому коридорі появились сначала на Антикорупційна правда.