Сепаратистський шлейф, офшорні схеми та підозрілі зв’язки в правоохоронній системі — історія бізнесмена Дмитра Коваленка виглядає як концентрат усього, що роками підточує державу зсередини. І чим глибше копаєш, тим більше стає очевидно: мова не про окремі епізоди, а про цілісну систему впливу та уникнення відповідальності.
У середині березня інформаційний простір сколихнула новина про можливе затримання Коваленка детективами НАБУ. Формального підтвердження не прозвучало, однак сам факт появи таких повідомлень витягнув на поверхню те, що роками залишалося в тіні — мережу контактів, яка веде як до підсанкційних осіб і сепаратистських історій, так і до людей у погонах.
Коваленко — не публічний олігарх, але його ім’я неодноразово спливало у контексті закупівель вугілля з окупованих територій. Замість пояснень — судові спроби зачистити інтернет. Паралельно він різко змінює профіль: з 2023 року заходить в аграрний сектор із холдингом «Гранова», далі — у видобуток, а потім отримує землю на Закарпатті під індустріальний парк. Саме там, в Ужгороді, за даними журналістів, його й могли затримати.
На папері — розвиток бізнесу. По факту — складна конструкція з компаній, офшорів і підставних осіб. Індустріальний парк «Енерджі груп» оформлюється через ТОВ «ВДЛ», де серед засновників — сам Коваленко, його кіпрська компанія та Леонід Іванов. Останній — ключова фігура, яка виводить історію на новий рівень.
Іванов пов’язаний із керівником Бюро економічної безпеки Полтавської області Олегом Пахніцем — вони разом засновували адвокатське об’єднання. І це вже не просто бізнес-контакт. Це потенційний міст між об’єктом розслідування і тим, хто його контролює.
Пахніц — типовий, але показовий кейс. Колишній прокурор, який після служби раптово стає успішним бізнесменом із сотнями об’єктів нерухомості, землею, автопарком і навіть приватним літаком. А згодом — очільник регіонального БЕБ. При цьому його родина продовжує бізнес-діяльність у зв’язці з тим самим Івановим — партнером Коваленка.
І тут виникає ключове питання: хто насправді контролює розслідування? Адже саме полтавський БЕБ веде справу проти «Гранови». Слідство підозрює компанії у масштабних схемах ухилення від податків — закупівлі зерна за готівку, фіктивні документи, експорт без повернення валютної виручки. Обшуки були, документи вилучали, але суд відмовився арештовувати майно. І справа фактично зависла.
На цьому фоні зв’язок між Коваленком і Пахніцем виглядає не просто дивним — він виглядає як класичний конфлікт інтересів.
Ще один рівень схеми — формальні власники. Значна частка «Гранова Україна» записана на Сергія Тіглого — начальника служби безпеки Коваленка. Той же Тіглий має бізнес-зв’язки з людьми, які виграють державні тендери, зокрема на постачання солі. У схемі фігурують і родичі, і колишні чиновники, і менеджери державних підприємств.
Далі — ще глибше. Коваленко заходить у газовидобуток, купуючи активи у скандальних бізнесменів, попри те що раніше фігурував у справах про незаконний видобуток бурштину. Тобто людина, яку підозрювали в нелегальній діяльності, знову отримує доступ до ресурсів — уже стратегічного рівня.
Його оточення також говорить багато про що. Співробітники, пов’язані з дубайськими структурами, контакти з російським бізнесом, зв’язки з особами з санкційних списків РНБО — усе це складається в єдину картину. У минулому — спільні підприємства з людьми, пов’язаними з так званою «ЛНР». І навіть після цього — жодної реальної ізоляції від української економіки.
Фінальний штрих — правоохоронний контур. Через родинні та бізнес-зв’язки люди з оточення Коваленка працюють у поліції та мають доступ до внутрішньої інформації. Це означає не просто вплив — це означає можливість контролювати ризики.
У підсумку маємо не історію одного бізнесмена, а симптом системи. Коли людина з підозрами у співпраці з окупованими територіями, офшорними схемами та нелегальним видобутком не лише уникає відповідальності, а й розширює бізнес і вплив.
І якщо підтвердиться, що такі зв’язки могли впливати на призначення в БЕБ, це вже не просто корупція. Це питання національної безпеки.
