Історія банкрутства ТОВ «Інтеркоалтрейдинг» — це не про ринок, не про кризу і не про «складні фінансові часи». Це класичний приклад контрольованого банкрутства, у якому активи на сотні мільйонів гривень були виведені через формальні торги, номінальних власників і заздалегідь визначених покупців.
Якщо ім’я так званого «вугільного короля» Дмитра Коваленка давно відоме у Києві, в офшорних юрисдикціях і навіть на окупованих територіях, то прізвище Сергія Саприкіна для широкого загалу майже нічого не означає. І саме в цьому — ключ до всієї схеми.
Саме на Саприкіна були оформлені багатомільйонні активи, зокрема ТОВ «Коксохімічна збагачувальна фабрика “Воскресенська”», яка раніше називалася Петропавлівський гірничо-збагачувальний комбінат. Людина, яка ніколи не працювала у вугільній галузі, раптово стала власником стратегічного промислового підприємства.
Біографія Саприкіна виглядає карикатурно для ролі «великого інвестора». Дрібні компанії у Полтавській області, бізнес у сфері скла й монтажних робіт, суди з кредиторами, борги, гучне розлучення, позбавлення водійських прав за керування авто у нетверезому стані. Жодного досвіду у вугільній промисловості — зате ідеальний профіль номінала.
Саме через таку «ширму» і була реалізована схема банкрутства «Інтеркоалтрейдингу». Компанію довели до краху не об’єктивними економічними причинами, а штучним нарощуванням боргів. Заборгованість дробили, виносили в окремі лоти і виставляли на торги, які лише формально відповідали вимогам закону.
Насправді ж торги проходили без конкуренції і з наперед визначеним результатом. Лоти із боргами на десятки мільйонів гривень продавалися за копійки. Покупцем виступало ТОВ «Коксохімічна збагачувальна фабрика “Воскресенська”» (ЄДРПОУ 42265561), оформлене на Сергія Саприкіна і зареєстроване у Дніпрі.
Ініціатором банкрутства виступила швейцарська компанія Adelon AG, яка пов’язана з Дмитром Коваленком. Саме через судові механізми він домігся ліквідації «Інтеркоалтрейдингу». Господарський суд Дніпропетровської області у справі №904/936/23 затвердив ліквідатора, ліквідаційний баланс і закрив провадження.
Результат — показовий. Через Adelon AG Коваленко отримав 162 млн грн. Окремо було виділено 2,4 млн грн на інвентаризацію та формальні запити. Водночас чотири лоти із загальною заборгованістю 53,34 млн грн були продані всього за 69 тисяч гривень.
Попри це, суд не побачив ознак фіктивного чи навмисного банкрутства, пояснивши все «фінансовими труднощами».
Зв’язок Коваленка з офшорними структурами у Швейцарії, ОАЕ та на Британських Віргінських островах, його діяльність із закупівлі російського вугілля у 2021–2022 роках, а також робота на окупованих територіях «ЛНР» і «ДНР» лише підкреслюють системний характер цієї схеми.
Додатковим маркером контролю є історія з компанією «ІДЛ-Гласс», де кінцевим бенефіціаром значиться син Коваленка — Данило Коваленко, а Сергій Саприкін виконував роль директора. Та сама модель: реальний контроль — в одних руках, формальне управління — в інших.
Факти з судових реєстрів остаточно руйнують образ «самостійного бізнесмена» Саприкіна. Споживчий кредит у «ПриватБанку» на 2 тисячі гривень, який так і не був повернутий, статус безробітного, адміністративні справи — усе це не залишає сумнівів: він не інвестор, а інструмент.
Висновок очевидний. Сергій Саприкін — номінал. Дмитро Коваленко — бенефіціар. Банкрутство «Інтеркоалтрейдингу» — не випадковість, а частина цинічної та відпрацьованої схеми з виведення активів під прикриттям судових рішень.
